З нових документів до історії Сіверщини (XVII-XVIII ст.)

У дослідженні представлені документи гетьманів Івана Мазепи, полковників Іллі Новицъкого, Максима Ілляшенка, Леонтія Свічки, Тимофія Жоравки та інших старшин, різноманітна ділова документація (купчі, скарги тощо). Вивчені універсали й листи гетьманів.

Рубрика История и исторические личности
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 22.10.2023
Размер файла 67,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 57826. Тогочасна копія).

№ 21

1691, травня 1 (квітня 21). - Борзна. - Запис в міських книгах, який містить купчу.

«Випустошіне гаю его мл. п. пол[ковника] ніжинского Стефана Забіли од Конашовцев Максименков.

Року тисяча шестот девятдесят первого місяця апріля 20 первого дня.

По росказанью добродія ншего, его мл. пна полковника ніжинского, мсци- вого пна Стефана Петровича Забіли для нижей справи мененное ос(...)* подлуг отчистого гаю или притомного купного в суместо там же об меж Процика Світ- личного, конашовского жителя, лежачого. Мы, зосланые, Петро Макарович, ата-ман городовий, Андрей Шеверня, хоружий сотенный, Васил Бакало, значный товариш, Федор Романович, писар міский, подлуг того же близко окопу старожитного, завладілого од килкодесят літ, в держаню міючое до самое Дочи болота без жадного уступу и шкоды ненарушне в цілости оставал. А тепер в том держаню лежитого гаю самоволне одважным уступом за свой власный менячи Макси- менъки небожчик Микита и Борис, жителе конашовские, завладівши и посідши (?), вперед самы уезлом (!) спустошенье вирубом чиныли потайным акы крадеж- ним способом. А потым на вируб с кляку Анъдрею Шеверні, хоружому, витяты запродали. Его млсть пн. полъковник ніжинский, узнавшися таковой шкоды и спустошеня своего притомного власного гаю, здаючися на стороны старожитные люде подошлие в літех жителей конашовъских, котрие добре свідомие тых кгрунътов и гаев кому од давных літ міли оставати и служили в поссесией кгды сполъне з нами на тые містца выехали Иван Проценко, атаман Конашовский, Иван, войт, з значъними людми тамошними ж, то зараз постановившися Харко Набережный, будучи подешлих в літех, признавал, таким дукоментом (!), як еще, мовит, блаженной памяти отц Василий Красовъский, протопопа борзенъ- ский, в держаню своем міл тот гай, а Харко на тот час в небожчика потопопі у опеці за дитину притомную оставал, на то, и нас зосланых виш мененных особ и конашовских старожитных жителей мененного Ивана, войта, Андрія Кушнера. Кгды по завоженю напрод оглядівши по тому и узнавши, кгды Харко Набережный и Борыс Максименко посідач гаю за ными ишли и нам знаки старовічньїе показовали, узявшы од рову пнского и до окопу Процика Світличного, поміжни- ка. Потому ж при знятю старожитных людей як куды нас заводили, туды и знаки накаяковали стятие на дереві. Там же при нас, висланых мененных, и конашов- ских жителей признаючи Борис и Никитиха Максименковая за визнанем людским, поневаж им неналежно было притомностю в держаню міти собі, так и тепер правом оддаляючися, не хотят оным завідовати и уступу міти, опроч часты своей там же близ гаю лежачого, домовляются що їм притомности належит; зась шкоды за вирубок часты немалой того гаю, оглядівши з тыми ж людми конашов- скими спушаючися на их увагу, шацунок чинили якобы на коп осм, то еще на увагу пнскую здаючися тих уступъцов и посідачов яко недобрих объвинивши, до росправи слушнійшой до книг міских записат велілисмо. Што есть и записано».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 50902. Тогочасна копія).

№ 22

1700, грудня 10 (листопада 29). - Конотоп. - Купча (регест).

«Року Божого 1700 місяця ноеврия 29 дня пред нами, урядом конотопским, а меновите предо мною Феодором Кандибою, обозним полковим ніжинским, и Семеном Зимувцем, сотником на той час будучи наказним конотопским, Игнатом Макухою, атаманом городовим и Гавришем, войтом, Гаврилом Плаксенком и Андріем Ярмирковим, бурмистрами, ставши очевисте, явне, ясне з доброй волі своей без жадного примушения Степан Наталченко с женою своею Оленою Ювфимовною и при нем же будучие брат Степанов Гарасим и Иван, син того ж Степана...».

Продаю млин панам Григорию и Матвію. Це діялося при о. Димитрію, священику Юріївському конотопському, Кирилу, ніжинському крамарю, та інших.

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 57809. Копія ХІХ ст.).

№ 23

Не раніше 1715 р. - Конотоп (?). - Скарга Андрія Кандиби до гетьмана Івана Скоропадського.

«Доношу вашой панской велможности в крайней мні діючойся нужді и разо- рениї таковое извістие, иж почтенний его милост гспдн Василий Феодорович Сал- тиков, полковник, в прошлую сюю среду прислал свого прикажчика вязовского з драгунами в селце мое Кандибовку, здавна отцем моїм літ тому из пятдесят ест осаженное и за моего владіния грамотою монаршою стверженное, одобрал на себе з кгрунтом, двома ставами и млинами, гай, сіножат и поля, повідаючи будто Кан- дибовка на землі, до Вязовой належачой, поселилас. А прежде сего поміщики вя- зовскиї Скрипицин и иние до моего кгрунту не интересовалис и не своїли, что их есть земля, навет еще имію сім дворов, купленних у Вязовом з кріпостмі, не чинили мні перешкоди. А тепер когда он, гспдн полковник Салтиков, чи насилно в Скрипицина тую деревню достал чили яким подобием иншим до себе привернул, зо всего мене вижил и провиянт уже прикажчик на его особу вибрал. Прето уми- лосердис велможний пане, ратуй мене в таком разорениї, ижби тое селце Канди- бовка при мні знайдовалас по прежнему зо всім моїм кгрунтом, бо отнюд нігде мні тепер подітися з статком и сіна узяти. А даст Бг дочекати весни и будет велмож- ност вашой панской висланий и разсмотрит, ежели ему належатимет земля, уступлю по розиску, а нні и повторе велможности вашей панской о призрітелний респект прошу велможности вашой панской нижайший слуга Андрей Кандиба».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 57824. Тогочасна копія).

№ 24

1720 (?). - Лист Опанаса Петрунченка до гетьмана Скоропадського.

«Ясневелможний мсці пане гетмане, велце нам премилостивийший пане и великий добродію.

Уже по отезді моем тут будучи в Глухові з поважним листом ясневелможнос- ти вашой прибулем в дом свой аже по звиклой злости пн. сотник на мене, убогого члвка, и старшина его також ненависна, если на кого он покажет, так писар его пришлет слуг міских пограбят можчир (!) мосянжовий без битности моей, за кото- рий далем коп осім, а то за церковний двор, в котором людовница. И тот двор тил- ко закупилем на сей рок у его ж рожоного брата отца Прокопия талярей за десят и много хто держал, не оплачовал погребщини тоей, тилко на мене насіли, и тот можчир отошлют в Чернігов аби вовся пропал. Еще на довліет ему, пну сотникові, же и так мя пригубил на килкасот золотих розними утисками и гонением. Але нарочно в сей час потреби, яко в себі міст, оная людниця по весні и завод зо мною повщал пн. сотник. Люду, що навозил, то потал пива варов чотири сквасил, меду тож купилос било, то и тое до шкоди пришло и не ставилем болгоду (!), збавил своїм гонением и утисками. Зачим ясневелможний и премлстивійший пане прошу плачливе з кривавими слезами, абы болш уже збитков и тяжких долегливостий не поносил нам пн. сотник, бо отнюд невозможно закритися от фортелного наступст- ва, як не окажется млсрдие всше панское на мене негодного подножка, то разві в світ за очима пойти. А як просилем в первой суплици ясневелможности вашой, абим знайдовался пот протециею силной и моцной власти вашой, так и тепер по стокротне со слезами покорственно прошу и в походах войскових тож могл би найдоватися. За що ест и должен за щасливое и многолітное пановане и за ввес пре височайший дом Гспда Бга благати.

Ясневелможности вашой пану найпремилостивійшому и добродіеви нижайший подножок Афанасий Петрунченко.

При суплици докладаю ясневелможности вашей, иж пн. сотник сим пунктом причепился до мене на завод в той способ.

Сей осени взялем сукна тонкого локот пятнадцят у пна писара полкового [...]вского же он мене просил, абим за оное сукно лисиць ему достал у Дніпр [...ез]дилем тогди в тую сторону. А на потом п. писар остерегавшися, же узят [.. .]будку напасат юфтою обита и окована, зо всім коштует мене [.. .]цят не заведена ему ни в едином шелягу. Втим пн. писар согласив[...] сотником, аби оная будка вотще пропала, яко так по согласу и в справ[...]. Которую будку и листи маю от пна писара, аби его даровал и з яких [...] дойшло в руки, то первій пн. писар присилал позов до мене его [...] пна пана полковника в руким сотницкие, а п. сотник удержавши [,..]ко описует до его млсти пана полковника, же не слухаю. И так разов [.] трох писал пн. полковник, аби гроши привозил албо лисиці то всі [,..]жавал, абим я[...] привести до згуб и неласки пна полковника як ціна то[...] усі сполна оное сукно заплатити, а будку остановил. Того ради при упори стал за оную, то не без того, же еще и до будки приложи[.]вя и худоби, на що и завод сей з того повстал. Зачим ясневелможности [вашой.] прошу, аби оная будка нагорожена била мині, убогому члвикові, чи от писар, чили от пна сотника.

Другая неласка и неприязнь пна сотника, але ціле утискивают, аби не[...] бит в той способ. Прибудут в город нш великороссийские люде члвк [дві]сте, то початком в убогий дом мой поставили прапорщика коний с пол[...], а члвк два- надцат. Теди просилем атамана и бурмистра, аби звели з дому [.] все до четвертого дня рознесли, бо велце збитки чинили, а тая москва [.]ску гоїлися и як великая улиця всі доми порожнювали и вал[.]кой утрати при[.].

А що виписалем збитки, же починили не тилко в моем убогом дому, але и во всем городі. Хотіл прислужитися пну сотникові и їздилем в Чернігов з суплікою, в якой виражено оных збитки. То не тилко в тот час не дали пнове уряд помочи, навет козака ані коня, сам собою един и конем своїм. И за тое в неласку пну сотникові впал, але люде, в громаді будучи, договорували старшині ув очи непорядок их. Атаман з двора пна сотника не виходил, а бурмистр и вуйт наказний тож безпечне мед шинковал в дому своем, окупивши себе міскими грошми, дал поклону талярий двадцат. А людей в смерть позабивали, худоби на вози брали, кгвалти бгомерзкие чинили. Теди ж за старанем его млсти пана полковника черніговского и его млсти гспдна комеданта черніговского Ивана Ивановича ездилем в Седнев з приданими рейтарами и там трусили сами они вози свої и много доброго позносили. Тилко ж я по чому могл бы чужое познати доброе, а пнове уряд мині на злуст [...] стали до мене принамній у Седнев, жеби свої коні и рабунки познавш[и], отбирали. Так у нас и завше таковие порядки в городі ведутся. Уже в сей час о средопостной ндлі тож москва пришла в город. Зараз пн. сотник пред оной москві позбирал цехмистров и жадного до туремного казал д[ати], аби дали золотих по десят, яко и мусіли дат будто на поклон, аби минули город[....] аж гроши вибрал и дня четвертого вийшли з города.

Еще ж премлстивійший пане доношу відати при своїй суплици, що тилко я знаю кривди и долегливости нам, гражданам, от пна сотника сосницкого:

Знатного міщанина Сидора Хвесенкового, зятя его ж сина, без винни всякой щось за причину ведрал (!) Под час пресвітлого празника Воскрсения Хрства так рок (?) первий осадил в турму против самого дня пресвітлого и сиділ тую ноч, а на самий празничний днь, уже в вечор, отпустил, а на завтрий день Бгородичний ж не втоливши своїе ярости, пн. сотник веліл, поймавши, положити пред ратушею по- сред міста, киями бити. Где сиділ один на голові, а другий на ногах, а два по боках с киями, яко отц и матка кривавими слезами омивали ноги пна сотника, горко плачучи, просил, би не бил и безчесне аби не задавал [...] години дз^аровой ледве на поблічном місцу и не могли упросити, аж ко[заки] крикнул з великим жалем и з договgом (?), що ест за вина на том члвку, же та[кую...] світскую серомоту терпит и великий страх и кгвалт. Тогди уже у [..] гнів пн. сотник и мусіл отпустит, же люде не дали и и сей (?) члвк [...] же бите з суплікою д[о] ясневелможности вашой. Тил (?) не могл оса[...] яко гандлевий члвк ярмарку прилуцкого, а просил аби сей пус[...тил] був ясневелможности вашой, а к тому многие люде очекива[ли. ..]дия вашого пнского висланого просят до города, Бга боячого члвка, аби [...кри]вди и долегливости и утименженя людские были знатне донесено велможности вашой.

То ж Стефан, сніцар, которого зненавиділ пн. сотник за тое яко убог[ий..] стал о собі промисл чинити, лиодъничку збудовал и пива щос з[гото]вавшися в людий уставил. Пн сотник, прибравши способу як оного погубити, абы не розви- вался, пошлет свого атамана лио[до]вні побрат. Що перший, плачучи, просили атамана, абы не брал [...] упросити, а напотом жона его осмілившися, ставши при впорі н[е..] люду. За тое винним учинивши зараз казали пред ратушу привести, [не] уважаючи на жону, же она бременна, при своїм времю без всякого до[...] повеліли киями, положивши, бити. Так рок в великую суботу послі того бою взял вини коп десять гроший, а сяя ненавист повстала, же той Стефан, сніцар, купивши дворик, лиодовничку пост[авил] меж атамановим двором шинковним.

Мищанин Прокоп Онищенко просил яко убогий члвк не міл чим би по- е[днат?] до ясневелможности вашой з суплікою вдатися з скаргою на пна сотника, же пн. сотник строїл свої їзи, ліс его вирубал без всякой и причини и не доз- воляючис и так плачливе доносил, же праві у мене тилко [...] млстину (?) за той би то gрунтик всякую міскую повинност до посполства отдаю и жадние шарварки отбуваю, а в далший час не мію чим отбувати.

З городовие забори яко за млини, же на себе завладіл, село Купчичи в підданство себі подвернул, колода церковное ваговое, также частие побори в городі, от которих люде зболіли, а иние поросходилися. Міл в тим до ясневелможности вашой Иван Дащенко з нами совокупне ехати и докладати за всі долегливости міские, Бг віст, зачим не маєш, разві чи не затруднен от пна сотника.

Тут же докладаем ясневелможности вашой: много народу било би, тил[ко] яко то час велце трудно, не мают отнюд чим поехати, а в том п[росим?...] ясневелможности вашой висланого в город для самих до куме[нтов] кривд и долег- ливостей людских.

Разсуждаю, что и пн. подскарбій з братвін (?) представлений не без того даби обо мні не примет (?) в мніние в признании моей неправости. Того ради написавши відение и мой розцінки (?) соизволением при сем до в. м., м. м. пна, сообщив твердо надежен будучи по (?) вас, чтоби як сами, так и пн. підскарбію за сею в летем (?) о того (?) именны мог его одолжите протекциею, даби ему о сем не обявлено, впред осторожность и сие відене обратно до мене привезши, прошу».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 56285. Тогочасна копія (?). Текст виділений курсивом написаний пізніше іншою рукою на окремому аркуші і очевидно є фрагментом іншого документу).

№ 25

1723, лютого 25 (14). - Конотоп (?). - Розгляд конфліктної справи конотопським урядом.

«Справа суплікуючого Левка Гавренка, семяновского козака и жителя сот- ны Конотопской, з Степаном Бабиченком и его маткою, гутян, за поруб его гаю ним, Гавренком, яким порядком оная пред нами точилас, так от слова до слова за получением от велможности вашей указу им, шкодуючим, удові Бабиченковой виписавши, вручил року 1723 февруария 14 числа.

Скаржачая удова Бабиченкова пред нас, уряд конотопский, ставши, презентовала свою виш писаним Гавренком шкоду в гаї учиненную, який ночной доби у свой гай поблизу тоей удови стоячий под Гути, прибувши а рубаючи у своем гаю, також и у ей, шкодуючой, гаю полін мало не у воз дров нарубул и вже докладал воза, села Гут нижеписанние люде, именно Лукян Сергіенко, Иван Бабаненко и Иван Глущенко, чуючи ночной доби, у хуторі поблизу жиючие, совокупно из Иваном Глущенком того часу по дрова приехавшым, пошедши совокупно, и застали на том порубі его, Гавренка, что еї, удови, гай рубал, узяли кляч з тими у возу будучими дрови и сокиру и ей, скаржачой, у село припровадивши, отдали, якая и по сей час держит за свою шкоду.

Отвітуючи, Гавренко Левко так сказал, что будто я на своем добром у гаю тие дрова рубал, а на еї, Бабичишином гаю не рубал.

На такое его отвітствие Гавренково, посилалем уз уряду двокротне людей знатних, именно Григория Комісара и Григория Бондара. Якие осмотривши того рубаного гаю и з ним же, Гавренком, до всякого пенка приходили и признался им, что за окопом над дорогою рубал (а тое місто есть Бабиченковой) и далі у гаї Бабичишин поруб учинен, до якого не признался Гавренко. А у другий час посилалем для лучшаго віроятия Якова Колодку и Василя Резника, конотопцов, з ним же, Гавренком, на той поруб пред тими людми он, Гавренко, от того порубу всего утаился, будто не рубал на еї гаю Бабичишином. Оние люде по его, Гавренко- вой, щербатой сокирі по тому всему порубу найверал и пенках яко и на его (.. .)*ло надрубал, а не стял, усмотрили и ціле его винность познали. Для видения пенков два вирубали и верво взявши на вряд припровадивши по якому поводу веліл погодити?? шкодуючую ему, Гавренку, однак он за своею упорчивостю не склонялся и до вишшаго суду удался.

Вишей писаних гутян, якие на том порубу его, Гавренка, были, совістно пи- талем, чтоб самую совершенную сказали истинну: на яком місцу его, рубаючого, застали. Отказали, что як по истині на порубі, ним чиненном, Гавренки были, бо его Гавренков гай прошедшего году на вируб ст(...)* от еї шкодуючой гаю до половини. Так не уміючи писанию в(.. .)* вірность руками наши крести святии я Лукян Сергіенко и Иван Гобаненко, гутяне, написали. + +

Писано на ратушу конотопском року мця и дня вишей наміненного.

Мы, уряд конотопский, Григорий Костенецкий, сотник конотопский.

Степан Лобода, атаман городовий.

Мартин Брачій, войт з бурмистами».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 54989.Тогочасна копія).

№ 26

1728, липня 30 (19). - Яцковичі. - Лист Опанаса Покорського до мглин- ського сотника Олексія Єсимонтовського.

«Мсці пне сотнику мглынский, мой всезычливий брате.

Щасливого повороту в. мс., м. млс. пну, віншую, что же знаючи в. мс., м. млс. пн., подлинно о моіх, напрасно пном Дублянским на Пелионці завладінних кгрун- тах, под час неволі моей купил себі оние якбы на потомную вічност и то мні чудно. А я не тако, но терплю и на Пелионці мешкаючим людем без вашой бытности не чинил препятия користоват моім добрим. Тепер, любо знаю, что у каждого суду и права моего доброго мні не возбранят, спрашуюся у вас о своем власном добром: мні ли сего літа з моіх полюв и огородов и зо всіх пахатних и сінокосних кгрунтов, на Пе- лионце и при Пелионце будучих, корист збират. Прошу о сем мні неудержаный от- віт учинит, бо як прочитаеш в. мс., м. мс. пн., пана Дублянского грамоту, власною его рукою прежде сего давно ко мні прописанную, з прошеним,чтоб я ему пелинков- ские кгрунта продав, то латво познаеш свою неслушную пелионскую куплю, ибо продати и куповат, знаючи чужое доброе, худо, в праві написано. Еще ж білого- щанцов кгрунта пн. Дублянский в ратуши стародубской позаписовал и екстракта побрав, людем ні полушки не плативши. Ох горе купцу такому лукавому, а звлаща и судиі в полъку славному, и Бг знает, хто будет нам [.. .]жылое платит, а в праві без того не обыйдется за щас[ливым] ясневелможного добродія поворотом, чего желаю зостаю в. мс., м. мс. пну, всего добра зычливий брат и слуга Афанасий Покорский.

З Яцкович юля 19 1728 года».

Адреса: «Его милости пану Алексію Есимонтовскому, сотникові мглинско- му, моему велце мсцівому пану и всезычливому брату».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 52519. Оригінал).

№ 27

1728, жовтня 25 (14). - Яцковичі. - Лист Опанаса Покорського до мглинського сотника Олексія Єсимонтовського.

«Мсці пне сотнику мглынский, мой велце мсцівий пане, коханый друже и непремінньїй блгодітелю.

За таковую любов в. мс., м. мс. пну, премного блгодарствую, что для самой сосідственной згоды кгрунтом своїм и моім в Білогощи и в Писаровци желаете крайнее учинит помірковане и о том зо мною повідатися в Білогощи. Такому з в. мс., м. мс. пном, повиданюся сердечне рад естем, понеже кромі кгрунтов по нашем давном невиданю увідівшися, тепер может з Бжею помощию нам на обі стороны быти полза. Но хочбы зараз и потрудитися в. мс., м. млс. пну, в Білогощу, то в чом я намірен, тое толко з в. мс., м. мс. паном, переговорити мощно. А в кгрун- тах сей час нечего конца учинит для того, что выписы ратушние о Білогощи, як и прежде я к вам писал, найдовалися при Данилові на Москві и тепер з ним сут. А нині пишу к нему: если по войсковим у ясневелможного добродія забавам смотря- ще не время мні ехат его велможности панской поклонитися, прислал бы ко мні оные мунімента, з которих верній мні будет о найменшую нивку мірковатися, що в руках наших есть, Бгу хотящу. А что з яких плиоток написано вашою рукою дві сейбы хліба, тому вірити не хочется, понеже сміху подобное, од давних чы од недавних зводников оно пронеслося. Нехай бы зводником за их плиотки як здешным [...]сет пословица, кубар (?) и дегот, а нам дай Бже статечную любов и милост, з которою бы не постыдно на Страшный суд стати, понеже сего суетного мира ні пережывем, ні пересварим, ні плиоток не переслухаем. Я паки желающему в. мс., м. мс. пну, згоды и покою, то ест намірению сердца моего, желаю даб[ы...] мира вселяется в сердцу вашем богатно и вскорі могучи быт в Павловци, извіщу о себі писаним моім в. мс., м. мс. пну. При сем его любителной ласце полецаюся.

З Яцкович октобра 14 1728 года.

в. мс., м. мс. пну, всего добра зычливий приятел и слуга поволный Афанасий Покорский».

Адреса: «Его милости пану Алексію Есимонтовскому, сотникові мглинско- му, моему велце мсцівому пану брату и блгодітелеви».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 52518. Оригінал).

№ 28

1732, не раніше жовтня 13 (3). - Скарга конотопського жителя Семена Єзучевського до гетьмана Данила Апостола.

«Ясневелможний мсці пне гетман и кавалер, всемлстивійший мні пне и добродію.

При иміючихся еще здавна дідизних gрунтах отца нижей подписавшигося мене, прикупивши болш на тисячу золотих поля и гаюв, устроїв хуторець и гре- белку, где потому уже и я, суплікуючий, по опреділению отческом на мешканя себі строячи дом, кошту ложил талярей сот двох болше. А там же у Конотопі, будучи сотенним писарем, поп ннішний обмоческий Иоан Фіялковский, не ві-даю яким способом набув собі часть gрунту. Тилко много ншего к своему полю принял за лист, которим отписовал от сотника старого Григория Костенецкого до пна гетмана Скоропадского, антецесора вшей велможности, о привозці им в продаж перел, тогда у моего отца иміющихся. А завладівши ншего поля немало, хатку построїл и держал сусіда оний Фіялковский, поп обмачевский, именем Феодора Лапка. Которий Лапка от 1727 году, когда начал я домом в своем хуторі жити, оний з хуторця попового сусід многие пакости и шкоди ділал, ибо когда що з коней или бидла в моем дворі обачил, тайно ворота отпирал и безвістно по гаям и в болота заганял потай, а двое коней в болото загнавши, поким могл за водою шкури познимал, пашню воровал, свині, також из дробини бив кури, гуси и прочия иния, которих мерзких пакостей писат нілзя. О чом я нарочне ездячи в Обмочев и многокротне писалем до оного попа, скаржачись, оний теж поп з ме- ненного Лапка, сусіда своего, жадной не дал справедливости, не віруючи якобы тому, а когда явно уже минувшого тридцятого году на ншем же полі попов сусід ростровил собаками назимку нше волоского товару, а потом лоша при своему ж попові обмочевскому. Тогда оний поп, видячи убитки мої, просил мене чекать справедливости зе своего сусіда до осени и, не дожидаючись осени, еще в Петровку ночно тот поп своего сусіда забравши, тайно вивюз, а якоби о том сусіду не відает. А прошлого 731 году мимо мене, поміжчика, оной поп обмочевский, тот свой хуторец и нше при том поле обювши, продал своему тестеві Василию, прасолу конотопскому. Еднак я, самую видячи неслушность власне(?) не попустил прасолу своего поля и сего настоящего 732 году весною виоравши, овсом засіяв, а когда з тоей и инших нших нив вижавши овес, в дом позвозил. Тогда на Преображние Гспдне будучому мні в церкві, наехавши прасол з синамы своїми на дом мой разбоем, овса тридцят коп забрав и жену мою непотцівимьі словамы ругал и дітей перелякал и многие разорения ділает ибо або стаднику коней заняв прасол в том хуторці, потым (?) конмы посіянное мое жито весма потрутивши, знівечив, прищепи позривали и попсовали. Також согласуя з ним, прасолом, Кирило, прозиваемий Кот, не відаю почому, занявши свиней моїх троенадцятеро, побив и иние разорения и пакости ділает и пред мой дом разорити хвалится. Того рады з доземним моїм уклоном под стопи ясневелможности вшей покорне прошу преповажним указом рейментарским кого з товариства, поблизу будучих, заслать, дабы тот gрунт, проданий обмочевским попом Василю прасолу, тестеві поповому, приарештоват, покамис тот поп или Лапка своего отищет сусіда для оправдания за мої предложенные обиди, или за сусіда сам мні нагородит и приказать розискати надлежит ли почому прасолові без жадного поміжества тот gрунт не тилко в ншем gрунті, але и в городі дворовой куповати и почому буду- чий писар конотопский, а ннішньїй поп обмочевский, отдавна владіл полем ншим; також мимо мене, поміжника, отвюв в продажу свою частку gрунту и поле нше, которое по вышпредложенним власне содержится в ншей огорожі и купивши, прасол, тесть попа обмочевского, для чого разбоем наехал на дом, без- честил жену мою и ввес (?) дом, овес же забрал в гумні и Котові за троенадцяте- ро свиней о заняттю тим же товариством по указу вшему реиментарскому розис- кать. Понеже права надлежитого от пна сотника конотопского не дознал из чего по допущению его, пна сотника, на чоли и инние гултяї чинит gвалти и разорения, нощно и дневно набігаючи, для чого сугубо подаючи преповажнійшим стопам ясневелможности вшей з рабским уклоном всепокорственнійше прошу.

Ясневелможности вшей всемлстивішого добродія найпокорнійший слуга и подножок, товариш войсковий, жител конотопский Семен Езучевский».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 55001. Оригінал. Тексту документу передує запис: «Подана д. 11 9бра 1732 року. Записав в книгу, доложит»).

№ 29

1733, січня 14 (3). - Універсал ніжинського полковника Івана Хрущова.

«Ея императорского величества Войск Запорожских полковник ніжинский Иван Хрущов.

Пну сотнику уві (!) конотопскому з старшиною сотенною обявляем сим нашим листом:

Сего 1733 году генвара 2 д. пн. Никифор Езучевский, козак сотні Конотоп- ской, подал нам супліку свою, в которой виразил, что он, здавна будучи козаком в сотні Конотопской, а куплею набувши себі грунт в полку Прилуцком, перешол бил на оном мешкать и от того ж грунту в полку том войсковую отправлял службу. Потом знову перейшовши на первобитное свое мешкане в Конотоп, отбувает же службы войсковие. А при той своей супліці подал нам инъстанциялний лист от его милости пна Якова Лизогуба, обозного войскового генералного, к нам писаний, в яком показанно его, пна Езучевского, войсковим товаришем. И просил он, пн. Езучевский, також и его млсть пн обозний войсковий енералний требовал, чтоб ми его, Езучевского, з сином до служби войсковой згодним приняли под знак наш полковий. Теди ми, не презрівши его, пна Езучевского, слушного прошения, а барзій уважаючи на интерцессию его милости пна обозного войскового енерално- го яко принялисмо его, пна Езучевского, з сином его под знак наш полковий, так, аби пн сотник конотопский з старшиною и нихто инний жадних ему, пну Езучев- скому, и сином его не затівали чинить обид, також до сотенних судов и до прот- чиїх повинностей не потягали, но во всем он, пн. Езучевский, міет рефероватися к нам, предлагаем.

В подлинном подпись таков:

Дан в Ніжині генвар[а] 3 д.

Полковник нежинский».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 55005. Тогочасна копія. Внизу документу намальоване коло, всередині якого написано «місто печати»).

№ 30

1735, травня 25 (14). - Конотоп. - «Извістие».

«Ис канцелярии министерского правления малоросийских дел в войсковую генералную канцелярию извістие:

Сего майя 8 дня 1735 году по указу ея императорского величества и по определению сенатора генерала лейтенанта кавалера лейбгвардии конного полку подполковника и ея императорского величества генерал адютанта кнзя Алексея Ивановича Шаховского велено имеющуюся в канцелярии министерского правления дело по челобитью нежинского войта Петра Стереева и вдовы Безбородковой на Семена Лизогуба о завладении земель их и о протчем при ведении отослат со учиненною описю в войсковую генералную канцелярию с роспискою и оное ево, Стереева, и вдовы Безбородковой дело с Семеном Лизогубом со описью и чертежем на сто осмидесяти четырех листах, в том числе неписанных листов тридцять пять присем сообщено, майя 14 дня 1735 году.

Канцелярист Яков ('...')*»¦

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 57837. Тогочасна копія).

№ 31

1736 р. - Чернігів. - Лист чернігівського архієпископа Іларіона Рога- левського до воронізького сотника Івана Холодовича.

«Мсці пне сотнику вороніжский.

Против писменного к милости вшей з консисториї ншей прошедшаго 1735 года септеврия 26 дня отправленного предложения о мелници Ивотской: почему оная вшею милостию в грунтах граммотами високославниа и вічнодостойниа памяти прародителей ея императорского величества всемилостивійшей государи- ны нашей во владіние катедралному Борисоглібовскому черниговскому мнстру утвержденних от колико літ, з немалою катедри ншей и подданим катедралним обидою владіния, и для чего не токмо надлежащого рокового денежного милост вша не уїщал по сю пору платежа, но еще в противност дому ншему архиерейскому наміревает виш помянутую мелницу нікоторой персоні завест в продажу, с требованием о всем том извістиа ответное млсти вшей писмо октября 22 дня того ж 735 года в домі ншем архиерейском в Чернигові получено. С которого писма изістившися мы будто мелницу прописанную як отц вш, так и милост вша, по куп- лі иміет и по фундушам покойних антецессоров нших преосщенних архиепископов черниговских владінием, за которой займище якобы положенную в первом фундуши цену тогда ж оплачено як отправленним ншим декабря 8 дня того ж 735 года к милости вшей писание виражено нше требование, так поневаж на оное писание нше никакова извістиа и отвіту от милости вшей не иміем доселі и то нам иміется, что нши писаниа иміются у вас в презріниї и тепер чрез сие повторително предлагаем: хоти вша милост для совершенного нам відома по якой куплі и по каким именно фундушам тоею мелницею владіет в катедралних грамотних грун- тах[...]».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 50971. Оригінал(?).

№ 32

1737, липня 26 (15). - «Сказка» Івана Кривця.

«Копия.

1737 года мсця июня 15 дня я, Иван Кривец, прежде бывший жител козе- лецкий, а как с Козелця вишед, в Лубні жил первіе у отца протопиного Евстафия годов коло двадцяти, а потом в самого протопопи годов из сім, а посліжде в матки протопопской годов 2. Обявляю сею моею сказкою доброволною ни с какоко налогу, ані теж з наущения:

Будет тому годов зі пят, как мене послал отц протопоп в Киев за купленным там диогтем и дал мні денег в осщенную консисторию для отдачи 15 рублев и писание и, не іхавши прямо в Киев, заіхал в Козелец к дітем своїм и случил на веселле сина своего старшого Онуфрия и там подпил доволно и дал с тых денег невістці рубля, а рубля розмінял на харч (бо протопоп на харч мні ленег не давал) и оттуда подпилий поіхал прямо в Киев и заіхал по пути в село Димаровку и тамо стоящий на квартері сотник компнійский полку Часникового именно Грицко Соломка заарештовал мене с конми шестма и санми трома протопопскими и писма, от протопопи в катедру писанние, и денег рублев 13 отобрал. А напотом коні мні отдал з санами, а денег не отдал, и я, не іхавши в Киев, воспят возвра-тился в Лубні. А когда приіхал я в Лубні, застал тут сина своего Грицка, горілку продаючого, и отц протопоп забрал в его коней двое за 5 рублев, что ему за сму- ши прежде виноват зоставал и за тот мой вкупі долг, что потерял я 15 рублев. И я просил из сином своїм Грицком, чтоб возвратил нам тие приарештованние коні, іхал в Козелец, як тих денег, що я потерял, доискивался на Соломці, так и по тот долг, что за смуши виноват син мой и росписалися ему протопопі, что по- винни тое исправити. И отц протопоп за намы писмо причинное дал и коні возвратил, и человіка лубенского з намы послал, именно Яковця. А когда приіхали в Козелец, тих денег не вискали в помянутого Соломки, толко син мой дал за смуши коп восім для отданя отцу протопопі и уже син мой Грицко не похотіл был іхат со мною в Лубні. Так означенний Яковець, жител лубенский, ходил в ратушу козелецкую и тую росписку, данную от мене и сина моего протопопі, обявил старшині тамошней и старшина веліла воспят тие коні, которие заареш- товал был протопоп, взят в Лубні, оцінивши по 4 рубля. И я тие коні приведши, отдал протопопі до рук и отц протопоп, чрез немалое время тие коні подержавши, продал едного рублей за 4, а другого рубле[й] за 3. А когда син мой Грицко приіхал до протопопи коней просити, так я, видя себе тому долгу виновным, дал місто тих коней первіе кляч от себе ціною рублей два с полтиною. А напотом за другим разом дал коня гнідого ціна 4 рублі и еще в Ніжині ему ж Грицку, дал за тие ж коні денег одинадцят коп и он чрез тие 4 года не турбовал никого аж до тых пор. И тепер не ведаю за що турбует протопопу, бо протопоп в том не виноват. Толко я в том был виноват и платился им за тое синам своїм и оны без відома моего почали позивати не відат за що. На що готов и совістию моею поднести и подписуюся, не уміючи писания, крестом +.

С подлинного писал и сводил канцелляриї катедры Киевской копиїст Григорий Шимоновский».

(ЦДІАК. Ф. 137. Оп. 1. № 37. Тогочасна копія).

№ 33

1737, жовтня 18 (7). - Скарга бунчукового товариша Василя Дорошенка.

«Всепресвітлійшая державнійшая великая гсдрня императрица Анна Иоанновна, самодержица всероссийская.

Ніжинского полку містечка Конотопа житель бунчуковий товариш Василь Кандиба в прошедшом 734 году на поміжном с ним, Кандибою, моем в степі При- луцкого полку Красноколядинской сотні, близ моей деревні Базилювки будучом, во время сінокосное старості моему, тогда будучому з косарами, нещадние полу- смертние побої и самоволное кгвалтовное немалое грабытелство затіял, о чем в суді войсковом енералном иміес мое челобите, токмо по оному діла по сю пору еще не вершено. А настоящого 737 году сего октября 6 числа оний же Кандиба з ново- собраннимы козаками оружейними, а именно: Лубенского полку сотні Смілянской Андріем Квачем, Иваном Алексіенком да Леонтием Миняйленком и Иваном Стор- чакою, которие от служби войсковой укриваючись, нні на степі в новозанятой сло- бодці за ним, Кандибою, живут, напав нечаянно близ той же моей деревні Базилювки и разбойническі розбив мой и мирский згон скотин ний, забрал моїх собст- венних лошадей дві и волов робочих всіх до единого двадцять четири, которимы в в ннішное способное самонужнійшое осінное время и пахатной землі на хліб заго- товлят мині пресікл и тім в конец мене разорил. А пастухов, которие скотинного згону смотрільї, был нещадно до полусмерти да еще и болше похваляется само- волние грабытелства мині затівать и деревню мою Базилювку вовся разорить.

Всепресвітлійшая государиня императрица прошу вашего императорского величества да повелит державство ваше сию мою челобитную в енералной войсковой канцелляриї принять и указом опреділить помянутому бунчуковому товаришу Василю Кандибі самоволно разбойническі забратие лошади и воли мої мині возвратить и впред до окончания діла с ним, Кандибою, по моему челобитю в суді войсковом енералном иміючимся самоволних грабителств и разбойничеств мині болше не затівать.

Вашего императорского величества нижайший раб, бунчуковий товариш Василь Дорошенко, 1737 году октября 7 к поданию надлежит в енералную войсковую канцеллярию».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 55006. Тогочасна копія. Вгорі документу записано «...д. 14 Обтов (?), записав в книгу, доложит»).

№ 34

1759, липня 15 (4). - Глухів. - Лист Опанаса Покорського до Мариї Григорівни Єсимонтовської (Скорупи).

«Высокоблгородная гспжа Есимонтовская, гсдрня моя.

По посланому в полковую стародубовскую канцелярию прошлого 758 году декабра 30 д. от бунчукового товарища гспдна Стефана Есимонтовского и бунчукового ж товарища гспдна Михаїла Бороздны от жены Агафиї Есимонтовсковны доношению о владіниї якобы неналежном ваших высокоблгородием движимими и недвижимими иміниями, оставшимися по смерти мужа вашого высокоблгородия бунчукового товарища Михайла Есимонтовского и о состоявшомусь в полковой стародубовской канцеляриї опреділению послан был с оной полковой канцеляриї к вашому высокоблгородию чрез нарочного позов. Кой позов обратно в полковую стародубовскую канцелярию при доношениї ваше высокоблгородие того декабря 15-о представили по означенной оном доношениї причині, о чем в полковой кан- целяриї и в суд войсковый генералный доношением представлено. А сего генваря 13 д. в указі ея императорского величества самодерожицы всероссийской, з оного войскового генералного суда в полковую стародубовскую канцелярию по доношению означенного бунчукового товарища Михайла Бороздны жени его Агафиї Еси- монтовской присланном, между инным изображено яко де по справке в суді гене- ралном иміется в оном суді діло по иску вашого высокоблгородия в захвачениї сочиненного мужем вашого высокоблагородия Михайлом Есимонтовским на вла- діние в зачет данного вашому высокоблагородию от истца вашего, умершого Григория Скоруппы, при видаче в замуж де приданного движимими и недвижимими иміниями, оставшимися по смерти его [...]. По которому де ділу по произвождениї судных річей з определения генералного суда от показаного Есимонтовского тот за подлінной отобран и отдан вашому высокоблгородию и яко де иск, как выше значит, единственно состоял в захвачениї Есимонтовским записа и о (?) оной запис вашому высокоблгородию уже и отдан, вслідствие де чего уже ваше высокоблго- родие стали быть против своего иску удоволствованы и затем никаких(?) [...] дал- ных производств ей (...)* не надлежит и для того [...] оним суда генералного указом против того по занесеному на произшедшой от просителей означенной особливой и [.] от вашего высокоблгородия спору учинить разсмотрение и рішение в силі указов и прав, не приемля ненадлежа[щих] и неправых споров. И по указу ея императорского величества в полковой стародубовской канцеляриї определено означенной позов вашим высокоблгородием в полковую стародубовскую канцелярию при доношениї пред сим представленной обратно при сем к вашему высоко- блгородию отправить с требованием: дабы ваше высокоблгородие сами явились в полковой стародубовской канцеляриї или от себе повіренного представили в оную полковую канцелярию при вірующом доношениї слідующого февраля на 30 число для отвіту против означенного Есимонтовское и Бороздиной иску. А ежели ваше высокоблгородие по сему в оной полковой канцеляриї на оной срок не явитесь, то иміет быть поступлено, для чего по особливой инструкциї и нарочний з сим позовним указом в присудствиї одного от уряду принадлежащего дават (?) отправляем и умершого бунчукового товарища Михайла Есимонтовского жені его Марині Ско- руповні учинить по сему указу.

Дан в Глухові июля 4 д. 1755-го (!) году.

Дамиан Оболонский-

Яков Мирович (?).

Иван (...У*.

Петр (...)*.

Писар Василь (...)*».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 52597. Оригінал завірений підписами і печаткою).

№ 35

1757, травня 28 (17). - Стародуб. - Купча.

«Тисяча сшъсот пятъдесят семого году мсця мая сімнадцатого дня.

Мы, ниже подписавшиеся, всякому суду, праву и уряду и кому того тепер и впред відати надлежит, сим нашим доброволним вечистим купчим записом чиним извістно, иж иміючи мы по запису нам данном от покойной матери нашей Анастасии Ивановны Тимошенковны по наслідию ей с розділу доставшуюся во всіх дідовских, отческих и материнских недвижимих добрах в полку Староду- бовском, в разних містах лежачих, часть, в том числі и в городі Стародубі на предмісті против брамы дзегарной стоячий двор с неболшим строение межею с одной стороны двора церковного Предтечевского, з другой к самой Німецкой улиці на самом рогу к самому предмістю, а тилом от двора церкви Свято-Новониколаевской стародубовской во владінии нашем спокойном чрез нісколко літ, никому ни в чем не пенный не заведенный, з доброй нашей воли и общого согласия продали оной и поступили в моць и в вечистое держание артилерии полковой пушкару Петру Афанасиеву сину за сумму певную и сполна руками нашими отобранную, без осовистости пишучуюсь (?) за двісти двадцат рублей. Зачим от- селі волно есть и будет ему, Петру Афанасиеву, жені его и наслідником показан- ним, нами доброволно проданнним двором, спокойно владіти, кому хотя дати, продати, заменяти и на який ни на есть свой лучший обернути пожиток вічно и безповоротно. А мы, продавци, с сего числа, как самих себе, так дітей наших, на-следников, також родственников, близких и далеких, от того двора вічними и не- отзовними часы відідічаем и отдаляем, до которого интересоватися, перешкоды и найменшой шкоды мы сами и наслідники наши чинити не повинны и не будем могти ни под каким видом, а ежели б хто над чаяние впредь могл его, Петра Афанасиева, за тот двор турбоват, либо во владінии ему какое препятствие чинить, то мы, продавци, сами и наследники наши, в том во всякого суда и права обстоеват своим коштом повинни. И во утверждение сей нашей доброволной продажи сию нашу вечистую купчую запись за руками нашими и от нас упрошо- них нижеподписавшихся свидетелей ему, Петру Афанасиеву, дали.

В Стародубе, году и числа вышеписанного.

В подлинном купчом запису подпись такова:

К сему купчому запису подписался войсковий товариш Николай Мокрие-

вич.

К сему купчому вечистому запису по прошению Анни Петровни пании Бу- товичевни Николаевой Мокриевичовой вместо еи міщанин почеповский Иван Куница подписался.

К сей доброволной вечистой купчой записи по прошению войскового товариша Николая Мокриевича и жени его Анны Петровны Мокриевичевой Николаевой во свидітелство значковий полку Стародубовского товариш Василь Озер- ский руку и печат приложил. М. П.

К сей доброволной вечистой купчой записі по прошению войскового товариша Николая Мокриевича и жени его Анни Петровни Мокриевичевой Николаевой во свидітелство хоружий сотенний новоміский Федор Семека подписался и печат приложил. М. П.

Писал сию вечистую купчую крепость по устному и очевистому прошению выше сего прописаних продавцов войскового товариша Николая Мокриевича и жени его Анны Петровны Николаевой Мокриевичевой во свидітелство руку и печат приложил полковый канцелярист Стефан Журавка.

(Рум[янцевская] оп[ись], п[олк] Старод[убовский], л. 178-179)».

(НБУВ. ІР. Ф. ІІ. № 18456. Копія кінця ХІХ ст.).

№ 36

1760, березня 26 (15).- Губин в Пруссії. - Атестат бахмацького сотника Михайла Яновича.

«Копия.

Дан сей атестат Ніжинского полку гспдну сотнику бахмацкому Михайлі Яновичу в том, что во время битности ево с набранними в Малой Россиї в заграничном ея императорского величества армиї волами в команді моей и июня 1 1759 году марта по 15 число сего 760 году в порученних ему по той воловой экс- педициї отправлял службу по своей присяжной должности вірно и радітелно без всяких пороков. В чем ему, гспдну сотнику Яновичу, сей атестат при печати моей з засвідителствованием виш помянутой ево добропорядочной служби дан 15 марта 1760 году в пруском местечке в Губине.

На подленом тако:

Подполковник Димитрей Шмаков.

Свідителствовал с подлинной полковой писар Яков Почека свідителство-

вал».

(НБУВ. ІР. Ф. І. № 55153. Тогочасна копія. Наприкінці документу намальоване коло всередині якого написано: «місто печати»).

№ 37

1782, квітня 29 (18). - Свято-Преображенський Мгарський монастир під Лубнами. - «Відомость» о братиї.

«[...] Ефим Усенко 23 [літ], уроженец малороссийской з города Борзны, и что он свободний. На то имеет данное ему из сотенной Первоборзенской канце- ляриї свидітелство.

[...] Максим Ґузенко 15 [літ], уроженец полку Черніговского, сотні Понур- ницкой, з села Будищ, с подданних монастирских Рихловского монастиря. Пис- менного вида не имеет, а зашел сюди малолітним.[...]».

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Чорноморський вектор дипломатичної діяльності українських гетьманів у XVII ст. Перебування гетьмана Богдана Хмельницького в Бахчисараї під час правління султана Мехмеда IV, а також укладання союзу між Українською козацькою державою та Кримським ханством.

    статья [1,4 M], добавлен 11.09.2017

  • Історія роду Мазепи. Життя та історія кар’єри Івана Мазепи, його походження з пропольської сім’ї, отримання досвіду в дипломатичній та воєнній справі за допомогою поляків. Державна діяльність гетьмана України Івана Мазепи, підтримання стосунків з Москвою.

    реферат [16,6 K], добавлен 23.11.2010

  • Неоднозначна історична постать Мазепа залишила незгладимий слід не тільки в історії України але і в історії всього світа. Походження І. Мазепи та його рід. Іван Мазепа як культурний діяч. Бароковий універсум Івана Мазепи.

    реферат [19,4 K], добавлен 18.03.2007

  • Основні напрямки зовнішньополітичної діяльності Івана Мазепи. Позиції гетьмана у відносинах з Кримським ханством та Туреччиною. Україна в Північній війні. Криза українсько-московських відносин та переорієнтація Івана Мазепи на Швецію. Внутрішня політика.

    дипломная работа [132,5 K], добавлен 29.07.2013

  • Фігура гетьмана Івана Мазепи в історії України. Характеристика становлення І. Мазепи як гетьмана України. Героїчна боротьба за права та вільності України. Причини та загальні політичні умови укладення союзу з Швецією. "Помста Петра" за "зраду" Мазепи.

    реферат [46,1 K], добавлен 14.03.2011

  • Біографія. Смерть Хмельницького. Прихід до влади І. Виговського. Гадяцький договір і початок збройного конфлікту. Кінець гетьманування Виговського і його смерть. Виговський започаткував трагічну галерею гетьманів другої половини XVII – XVIII ст.

    реферат [25,2 K], добавлен 28.02.2007

  • Напрямки зовнішньої політики гетьмана та її вплив на розвиток українського народу. Взаємовідносини Івана Мазепи та російського царя. Основні аспекти внутрішньої політики гетьмана. Передумови переходу І. Мазепи на бік шведів. Останні роки життя гетьмана.

    курсовая работа [65,6 K], добавлен 05.07.2012

  • Історична довідка про Івана Степановича Мазепу як найбільш відомого представника України. Дати життя та діяльності гетьмана. Особливості зорової поезії. Візуальна поезія (у формі колоколу), сповнена громадянського змісту "Дзвін гетьмана Івана Мазепи".

    презентация [1,6 M], добавлен 21.02.2016

  • Майже триста років, ім’я українського гетьмана Івана Мазепи не залишає до себе байдужим як істориків так і людей, взагалі далеких від історії. Його ім’я сьогодні викликає найрізноманітніші оцінки. Більше дізнайся і створи для себе свій образ Мазепи.

    сочинение [6,3 K], добавлен 22.09.2008

  • Дослідження життя та діяльності Івана Мазепи та його вплив на становлення державного ладу в Гетьманщині. Адміністративний поділ козацько-гетьманської держави. Входження Лівобережної Малоросії до складу Московського царства. Становище козацької старшини.

    курсовая работа [47,4 K], добавлен 23.09.2014

  • Політичне становище в Україні в другій половині XVII ст. Гетьмани Іван Виговський, Юрій Хмельницький. Політика гетьманів України в період "Руїни" (П. Тетеря, П. Дорошенко, Ю. Хмельницький, І. Брюховецький, Д. Многогрішний). Іван Мазепа, оцінка діяльності.

    контрольная работа [18,6 K], добавлен 18.05.2010

  • Народження, дитинство, навчання І. Мазепи. Вагомий внесок, зроблений Іваном Мазепою у розбудову української козацько-гетьманської держави та її культури. Формування національно-політичних переконань. Розвиток України в період гетьманства Мазепи.

    реферат [15,9 K], добавлен 07.11.2010

  • Українська держава за гетьмана І. Мазепи. Підписання з російським урядом Коломацьких статтей. Обмеження прав гетьмана та гетьманського уряду, як слухняного знаряддя для здійснення в Україні царської політики. Зовнішня політика Мазепи: спілка з Москвою.

    реферат [25,0 K], добавлен 29.04.2009

  • Іван Мазепа та його державотворча діяльність. Діяльність до гетьманства. Політична діяльність гетьмана І. Мазепи. Доброчинно-меценатська діяльність Івана Мазепи. Зовнішньополітичні зв’язки Мазепи. Відносини гетьмана з Петром І. Стосунки з Карлом ХІІ.

    курсовая работа [49,5 K], добавлен 26.12.2007

  • Стан козацтва як соціальної верстви після смерті Богдана Хмельницького, боротьба за владу над козацьким військом прибічників. Правління Івана Виговського, війни з Московським царством і її результати. Місце в історії гетьмана Скоропадського та Мазепи.

    реферат [44,5 K], добавлен 25.03.2010

  • Вивчення основних аспектів державно-політичної діяльності українського гетьмана Івана Мазепи. Дипломатичні відносини з російським урядом та монархічними дворами Європи. Дії Мазепи по сприянню розвиткові економіки держави. Підтримка освіти та культури.

    презентация [713,2 K], добавлен 02.02.2011

  • Цінність літописі Самовидця - одного з фундаментальних джерел з історії Східної Європи XVII - початку XVIII ст., зокрема періоду Хмельниччини і Руїни в Україні, написаної очевидцем подій, вихідцем з старшини Війська Запорозького. Стиль і мова оповідача.

    эссе [18,0 K], добавлен 22.05.2014

  • Утварэнне Рэчы Паспалітай. Войны сярэдзіны XVII - пачатка XVIII ст. Гаспадарчае развіццё беларускіх земляў у другой палове XVI - першай палове XVII ст. Гаспадарчае развіццё беларускіх зямель у XVII-XVIII ст. Эканамічны ўздым на Беларусі ў XVIII ст.

    курсовая работа [96,9 K], добавлен 21.01.2011

  • Міждержавні відносини України з Росією кінця XVII ст. Устрій та суспільні стосунки Гетьманщини. Північна війна та її вплив на Україну. Українсько-шведська угода на початку XVIII ст. та її умови. Антимосковський виступ І. Мазепи та його наслідки.

    контрольная работа [37,6 K], добавлен 19.10.2012

  • Характеристика Лівобережного реєстрового війська другої половини XVII століття. Місце гетьмана і старшин, поділ війська. Використання вогнепальної та холодної зброї. Руїна - період в історії козаччини, що наступив після смерті Богдана Хмельницького.

    дипломная работа [140,1 K], добавлен 04.02.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.