Вагові системи Іспанії, Португалії і країн Латинської Америки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вагові системи Іспанії, Португалії і країн Латинської Америки

Андрій Зубко, кандидат історичних наук, доцент, історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Weight systems of Spain, Portugal and Latin American countries

Andrii Zubko, Candidate of historical sciences, Associate professor, Faculty of History, Taras Shevchenko National University of Kyiv

During the centuries of being part of the Roman Empire, the population of the Iberian Peninsula adopted the Latin language, the Roman state religion, and the achievements of Roman material and spiritual culture. The Roman state system of monetary and weight measures operated in the territory of Roman Spain. The conquest of Spain in the V century by the Visigoths did not lead to changes in the material and spiritual culture of the local Romanized population. On the basis of this culture, the civilizations of the modern countries located on the Iberian Peninsula - Spain and Portugal - were later formed.

At the beginning of the VIII century, Spain was conquered by the Arabs. In the territory of the Iberian Peninsula, they created their own state - the Cordoba Caliphate. Arabs and North African Berbers, who later came to be known by the general name Moors, conquered almost all of Spain, except for the northern mountainous regions. In the north of Spain in the IX-XI centuries, Christian kingdoms arose - Castile, Leon, Aragon, Navarre and Portugal.

Christian kingdoms in the VIII century began the Reconquest - the reconquest of the Iberian territory from the Arabs. It ended in 1492 when the troops of Castile and Aragon conquered the Emirate of Granada - the last state of the Arabs in Spain. During the Reconquista, four Christian kingdoms united into the modern state of Spain. Portugal remained independent.

During the period from the VIII to the XV centuries, in the territory of the Iberian Peninsula there was a mutual influence of the cultures of the West and the East. It touched all spheres of life, in particular the economy and the monetary and weight system. The monetary weight of the Moors was borrowed from Spain and Portugal. In turn, the structure of the systems of weight measures of Spain and Portugal was created on the model of the measures of Ancient Rome and the measures of the countries of medieval Western Europe. However, the norm of the mass of units of these systems was influenced by Arab weight measures.

In the XVI-XVII centuries, the era of Great Geographical Discoveries, in which Spain and Portugal played a leading role, began. Numerous Spanish and Portuguese colonies were established in the territory of North and South America, Africa, and Asia, where metropolitan weights were used for centuries. For a long time in the Spanish and Portuguese colonies, which later became independent states, weight measures gradually changed and acquired local characteristics. This process continued until the introduction of the international metric system in their territory.

Keywords: Castilian mark, pound, castellan, miscal, arroba, quintal, adarm, carat, gran.

Вагові системи Іспанії, Португалії і країн Латинської Америки

За століття перебування у складі Римської імперії населення Іберійського півострова сприйняло латинську мову, римську державну релігію, досягнення римської матеріальної і духовної культури. На теренах римської Іспанії діяла римська державна система грошово-вагових мір. Завоювання Іспанії в V ст. вестготами не призвело до змін у матеріальній і духовній культурі місцевого романізованого населення. На підставі цієї культури згодом сформувалися цивілізації сучасних країн розташованих на Іберійському півострові - Іспанії і Португалії.

На початку VIII ст. Іспанію завоювали араби. На терені Іберійського півострова вони створили свою державу - Кордовський халіфат. Араби і північноафриканські бербери, яких згодом стали звати загальною назвою маври, оволоділи майже всією Іспанією, крім північних гірських районів. На півночі Іспанії в IX-XI ст. виникли християнські королівства - Кастилія, Леон, Арагон, Наварра і Португалія.

Християнські королівства в VIII ст. почали Реконкісту - відвоювання території Іберійського від арабів. Вона завершилася в 1492 р. коли війська Кастилії і Арагона завоювали Гранадський емірат - останню державу арабів в Іспанії. Під час Реконкісти чотири християнські королівства об'єдналися в сучасну державу Іспанія. Португалія залишилася незалежною.

Протягом періоду часу з VIII по XV ст. на терені Іберійського півострова відбувся взаємовплив культур Заходу і Сходу. Він торкнувся всіх сфер життя, зокрема економіки і грошово-вагової системи. Монетна вага маврів була запозичена в Іспанії і Португалії. В свою чергу структура систем вагових мір Іспанії і Португалії була створена за зразком мір Давнього Риму і мір країн середньовічної Західної Європи. Однак на норму маси одиниць цих систем вплинули арабські вагові міри.

В XVI-XVII ст. почалася доба Великих Географічних відкрить, в яких Іспанія і Португалія відіграли провідну роль. На території Північної і Південної Америки, Африки, Азії були створені численні іспанські і португальські колонії, де протягом століть використовувались міри ваги метрополій. Протягом тривалого часу в іспанських і португальських колоніях, які згодом стали незалежними державами, вагові міри поступово змінювались, набували місцевих особливостей. Цей процес тривав до введення на їх території міжнародної метричної системи.

Ключові слова: кастильська марка, фунт, кастелян, міскаль, арроба, квінталь, адарм, карат, гран.

Вивчення історичних джерел, в яких відображений політичний, економічний і соціальний розвиток Іспанії, Португалії, іспанських і португальських колоній, а згодом незалежних держав Центральної і Південної Америки, Африки, Азії повинно вестися з урахуванням особливостей грошово-вагових систем, які використовували на їх території.

На даний час питання походження вагових мір Іспанії і Португалії, їх розвитку під впливом різних економічних і політичних чинників, вивчені недостатньо. Як правило, в деяких виданнях наводиться лише довідкова інформація про обсяг окремих одиниць вагових мір. У вітчизняній науці ця проблематика окремо ще не розглядалася, якщо не рахувати виданої в 2014 році автором даної роботи обмеженої за обсягом і змістом статті «Вагові системи Іспанії і Португалії в XVIII-XIX ст.» (Зубко, 2014).

На Іберійському півострові, розташованому між Європою і Африкою, процеси історичного розвитку протягом тисячоліть проходили дуже своєрідно. Це відобразилося і на формуванні систем вагових мір, якими тут користувалися.

В давнину Іберійський півострів вважався краєм Землі, оточеною з усіх боків безмежним Океаном (ріка Ерідан). За даними античних міфів, першим західний край Землі, над яким вночі сяяла Вечірня зірка (Венера), відвідав Геракл: «Найважчим подвигом Геракла на службі у Еврісфея був його останній, дванадцятий подвиг. Геракл повинен був відправитись до великого титана Атласа, який тримає на плечах нібесний свод, і дістати з його садів, за якими доглядали дочки Атласа Гесперіди, три золоті яблука» (Кун 1984, c. 141). Після того як він здійснив останній подвиг, Геракл відмовився від служби у Еврісфея. Такі відомості дає давньогрецька міфологія, остаточно сформована в II тис. до н. е.

В добу бронзи Іберійський півострів вважався ключем до Атлантики, звідки до Середземномор'я привозили олово, срібло і бурштин. За словами римського автора IV ст. Руфа Феста Авіена, автора поеми «Морські узбережжя»: «Тут є місто Гадейр, воно раніше звалося Тартессом, тут колонна Геркулеса (Геракла - А. З.), невтомного в працях, Абіла (гористий мис Мавританії, один з отрогів Малого Атласа) з Кальпою (давня назва Гібралтарської скелі, разом з мисом Абіла на африканському березі Гібралтарської протоки утворившої Гераклові стовпи)» (Ельницкий 1962, с. 6і).

Фінікійці і карфагеняни називали Абілу і Кальпу «стовпами Мелькарта» (головний бог фінікійського міста Тіра, ототожнюваний з давньогрецьким Гераклом). «Найдавнішими мореходами, які потрапили заради придбання срібла, олова і свинцю за межі Середземного моря, були фінікійці з Тіру, заснувавши ще в кінці II тис. до н. е. торгове місто Гадес (або Гадейр). Воно знаходилося біля сучасного Кадіса в Іспанії і використовувалось фінікійцями для торгівлі з Тартессом - центром однойменної області, відомою своїми срібними копальнями, розташованими біля гирла р. Гвадалківіра. Найдавніші згадки про цю тартесько - фінікійську торговлю містить Біблія, відповідні дані якої відносяться до VIII-VII ст. до н. е.» (Ельницкий 1962, с. 59-60).

Давня Іспанія (Ішпаннім - назва фінікійського походження) поділялася на три регіони - Тартессіду, Іберію і іспанську Кельтику. Тартессіда, яка існувала на півдні Іспанії в IX-V ст. до н. е., сформувалася на основі місцевої андалуської мегалітичної культури III-II тис. до. н. е. Розвиток економіки Тартессіди визначив видобуток металу (олова, золота, срібла, заліза), його обробка і обмін на міжнародному ринку. Велику роль в зовнішній торгівлі Тартессіди відігравали фінікійці і греки. Існував прямий торговий шлях Британія - Ірландія - Тартессіда - Італія - Еллада - Близький Схід. Тартессійська бронза була відома в Елладі, а мідь і срібло - в Єгипті.

Античні автори вказують на багатства (золото, дорогоцінні камені) правителів Тартессіди. На кордонах держави тартессії спорудили фортеці. Рівень розвитку цивілізації тартесіїв характеризує писемність, яка виникла в них в кінці VIII - початку VII ст. до н. е. Географ Страбон називає їх найкультурнішими з мешканців Давньої Іспанії, які мали свою систему писемності, історичні твори і свод законів. Деякі історики ставлять тартесійську цивілізацію як самостійне явище поряд з культурою Етрурії, Риму і навіть Греції. (История Европы 1988, с. 200). В V ст. до н. е. Тартесійська держава була підкорена Карфагеном.

Іберія, другий важливий регіон Давньої Іспанії, займала її східне узбережжя від Піринеїв до Гібралтара. Тут мешкало багато іберійських племен, існували протоміста, найвідоміше із них Ельче. Знахідки з Ельче, зокрема статуя іберійської богині V ст. до н. е., демонструються в Національному Археологічному музеї в Мадриді на вулиці Серрано. Озброєні іноземні торговці до II ст. до н. е. відвідували іберійські емпорії, де відбувався обмін товарів. «Таким чином, і в Іберії, так само, як і в Тартессіді, розвивався традиційний варіант торгівлі, однак важливу роль в ній відігравали менш войовничі, ніж пунійці, греки. Вони привезли в Іберію монету, систему мір і ваги, прототипи яких були покладені в основу місцевого карбування і метрології (IV ст. до н. е.)» (История Европы 1988, с. 201).

Тартесійська і іберійська писемність виникли на основі фінікійського і грецького письма. Індоєвропейські племена кельтів в II тис. до н. е. з берегів Рейна і Рони переселилися в Центральну і Західну Іспанію, де вони асімілювали місцеве іберійське населення. Від кельтських племен походять деякі сучасні народи Іберійського півострова: лузітани (португальці), галаіки (галісійці), астури (етнонім зберігся в назві Астурія). На честь племені кантабрів в Іспанії в наш час Біскайську затоку звуть Кантабрійським морем. На теренах Іберії кельтські громади жили в фортецях з двома або з трьома поясами укріплень, з з баштами і бастіонами.

Страбон в I ст. в своїй «Географії» писав про Кассітерідські острови, які відвідували іноземні мореплавці: «Розташовані вони у відкритому морі близько один до одного на північ від гавані артабрів. Один з них безлюдний, інші населені людьми, які носять чорні плащі і хітони довжиною до п'ят. Вони перепоясують груди і ходять з посохами, подібно богиням Пойнам з трагедій. Харчуються вони від своєї череди і ведуть кочове життя. В них є олов'яні і свинцеві копальні, і вони вимінюють у морських торговців на ці метали і на шкіри глиняний посуд, сіль і мідні вироби» (Ельницкий 1962, с. 64).

Судячи по деяким подробицям, тут мова йде не про Британію та Ірландію (Кассітеридські острови), а про північний захід Іспанії - іспанську Кельтику.

В III-II ст. до н. е. життя Іберійського півострова було докорінно змінене Пунічними війнами Рима і Карфагена.

В 237 р. до н. е., після закінчення першої Пунічної війни і перемоги над найманцями, які повстали проти Карфагена (ці події описані в романі Гюстава Флобера «Саламбо»), молодий талановитий полководець Гамількар, на прізвисько Барка: «... «барка» по карфагенські - «блискавка» (Ковалёв 193б, с. 116), з карфагенським військом відправився на завоювання Іберії. Поступово він завоював майже всю Іберію до ріки Ебро.

На південно-східному узбережжі Іберії було засноване місто Новий Карфаген (сучасна Картахена). Біля міста почали розробляти срібні копальні, які давали величезний прибуток. На отримані кошти син Гамількара Ганнібал: «... ще більше розширив і зміцнив сильну найману армію, створену ще Гамількаром з хоробрих іспанських (іберійських) племен» (Ковалёв 1936, с. і2і).

Новий Карфаген: «... по Полібію, чи не єдине місто на всю Іберію (Іспанію) з гаванями, придатними для флоту і морських військ» (История Европы 1988, с. 448). Крім Картахени, карфагеняни заснували в Іспанії і інші міста, які існують і досі. Серед них Малага (по карфагенські «цариця»), столиця сучасної Каталонії Барселона (вона носить ім'я Гамількара Барки).

В 218 р. до н. е. великий карфагенський полководець Ганнібал з військом вирушив в похід на Рим. Ганнібал не раз наносив нищівні поразки римським арміям, однак Пунічні війни, які тривали біля 120 років - з 264 по 146 рр. до н. е., завершились перемогою Рима над Карфагеном.

Після перемоги римляни почали завоювання Іберії. Іберійські племена чинили римлянам впертий спротив в 150-130 рр. до н. е. Кілька років (138-133 рр. до н. е.) кельти в місті Нуман- сія успішно воювали проти римської армії. Нумансію взяв з допомогою голоду кращий полководець Риму Сципіон Еміліан. На тему цих подій великий іспанський письменник Мігель Сервантес де Сааведра написав в 1582 р. патріотичну драму «Нумансія».

В 80 р. до н. е. колишній намісник Лузітанії (сучасна Португалія), римлянин Квінт Серторій очолив повстання іберійців проти Риму. Своєю столицею Серторій зробив місто Оску (сучасна Уеска). Там він створив сенат з 300 римлян. На всі командні посади Серторій призначав лише римлян, але користувався широкою підтримкою іберійського населення. Після загибелі Серто- рія в 72 р. до н. е. почалися суперечки між іберами і їх римським командуванням (Редер 1981, с. 293). В результаті римська армія Гнея Помпея придушила повстання в Іберії.

Римляни розділили територію Іберійського півострова на три імперські провінції - Тарра- кону, Бетіку і Лузітанію. Саме тоді країна отримала назву Іспанія. Римське панування в ній продовжилося майже 700 років з II ст. до н. е. по V ст. н. е. За цей час племена Іберійського півострова запозичили латинську мову і римську культуру. З часом латинська мова поступово змінювалася, набуваючи місцевих особливостей. З плином століть на її основі виникли нові мови - кастільська (іспанська), португальська, каталонська (остання близька до лангедоксько- го південного варіанту французької мови). Лише баски зберегли свою оригінальну мову, яка не є індоєвропейською. Запровадження християнства як офіційної релігії Римської імперії на початку IV ст. імператором Константином остаточно долучило населення Іберійського півострова до майбутньої цивілізації середньовічного Заходу.

В V ст. варварські племена зруйнували Римську імперію. В 410 р. германське плем'я вестготів на чолі з Аларіхом вперше в історії взяло і погромило Рим. Вдруге Рим був взятий і погромлений в 455 р. вандалами. В 409 р. вестготи і алани прийшли в Іспанію, звідки вандали в 429 р. переправилися до Північної Африки. В 414 р. вестготи створили в Іспанії своє королівство з центром в Толедо. В цей час отримали свої назви окремі регіони на Іберійському півострові. Каталонія походить від назви «Готоаланія» (готи + алани). Андалусія походить від «Вандалусія» (вандали).

Королівство вестготів існувало в Іспанії триста років (414-711). Вестготи прийняли християнство і запозичило римську культуру. При вестготах, як і в часи панування римлян на Іберійському півострові, використовували римську систему мір та ваги. Знать вестготів створила в Іспанії лицарський стан. Однак, панування вестготів в Іспанії не було міцним. «Отже, два народи (вестготи і іспанці - А. З.), яким судилося жити поруч одне з одним, під єдиною владою вестготських королів, мали все - таки мало спільного між собою» (Пискорский 1909, с. 13).

Після створення в VII ст. всесвітньої держави мусульман - Арабського халіфату, землі якого простягалися від Середньої Азії до Північної Африки, хід історичних подій змінюється. Відтоді історія Іспанії, її економічний і культурний розвиток, пов'язані з розвитком різних світових цивілізацій: «Довгий час Іспанія стояла на кордоні Заходу і Сходу» (Циркин 2000, с. 5).

Важливою історичною подією згодом став розділ території Іберії між двома місцевими державами. В давні часи Іберією, потім Іспанією називали весь Пірінейський півострів, тобто територію сучасних Іспанії і Португалії. В 1143 р. Португалія остаточно стала незалежною (Варьяш 1990, с. 13). До цієї події історія обох країн була одним цілим.

В 711 р. арабський воєначальник Тарік переправився з Африки до Іспанії і завоював королівство вестготів (на його честь отримала назву Гібралтарська протока - арабське «Джебель Тарік» - «Гора Таріка»). Після того, як в 750 р. в Арабському халіфаті впала династія Омейядів, останній її представник Абд ар - Рахман прийшов до влади в Іспанії. Його правління: «... поклало початок династії знаменитих кордовських Омейядів, розквіт якої пов'язаний з ім'ям Абд ар - Рахмана III «Переможного», який прийняв титул халіфа. Майже 50 років провів він на троні (912-961)» (Крачковский 1937, с. 7). Менше трьох століть проіснувала омейядська династія в Кордові. Після громадянських війн в Кордовському халіфаті вона впала в 1031 р.

З Північної Африки в Іспанію прийшли нові хвилі мусульманських берберських племен. «В Марокко тільки що була заснована нова держава альморавідів - сахарців, які прийшли з пустельних районів Мавританії «(Леви-Провансаль 1967, с. 20). В Іспанії була встановлена влада берберських династій - по перше Альморавідів (1090 - 1146), згодом Альмохадів (1149 - 1269).

В країні Аль-Андалус (Андалусія), як араби і бербери звали Іспанію: «Мусульмани відродили сільське господарствл, яке прийшло у занепад, і, створивши розумну систему зрошення, досягли небувалих врожаїв. Вони вдосконалили гірську справу, застосувавши нову високо- розвинену техніку. їх ткачі славилися своїми дорогоцінними килимами і тонкими сукнами, їх столяри і різьб'ярі - майстерним дерев'яним різьбленням, їх кушніри - вичинкою всякого роду хутра. їх ковалі з неперевершеною майстерністю виготовляли все потрібне для мирного використання і для військових потреб їх кораблі під командуванням досвічених математиків і астрономів плавали швидко і впевнено, і іспанські мусульмани могли вести широку торгівлю і насичувати свої ринки товарами ісламської світової держави» (Фейтвангер 1992, с. 4).

Майже тисячу років - з II ст. до н. е. по VII ст. при владі Римської імперії і вестготських королів на території Іберійського півострова використовувалася римська вагова система. Відносно маси римського фунта визначалася вага римських монет. Це відноситься і до ваги монет германських королівств, створених на теренах провінцій Римської імперії після її падіння.

В римській ваговій системі: лібра (літра) = 12 унцій = 288 скрупулів = 1728 сілікв. Лібра = 327,45 г; унція = 27,28 г; скрупул = 1,13 г; сіліква = 0,1883 г. Центупондій = 100 лібр = 32,745 кг.

Після створення Арабського халіфату на чолі з династією Омейядів з центром в Дамаску (661-750) в ньому була запозичена римсько-візантійська вагова система. Згодом вона зазнала докорінної переробки при створенні арабської грошової системи.

З римської системи було запозичене співвідношення: центупондій = 100 лібр (літр); лібра (літра) = 12 унцій. В Арабському халіфаті: кінтар = (центупондій) = 100 ратлів (літр); ратль (літра) = 12 укій. Обсяг укійї Мекки в 27,08 г повністю відповідає римській унції в 27,28 г. Згодом, однак, маса арабських одиниць ваги трохи підвищилася. Так, знайдений в 1939 р. омейяд- ський важок масою в ратль з Сирії, датований 744 р., важить 337,55 г. Тому укійя (1/12 ратля) = 28,129 г. Хоч в даному випадку його маса і збільшена, але це «ратль румі» - провінційний римський фунт в 72 соліди (Хинц 1970, с. 13).

З вагової системи Візантії (спадкоємиці римської) араби запозичили вагові одиниці ексагій (1/72 літри) = 4,547 г, та драхму (1/96 літри) = 3,41 г. По цим ваговим стандартам в Римській і Візантійській імперіях карбували монети: золотий солід в 4,54 г. і срібний денарій в 3,41 г. Маса монет, на відміну від вагових одиниць, з часом змінювалась.

В Арабському халіфаті ексагій став міскалем, а драхма - дирхемом. На підставі маси цих вагових одиниць стали карбувати монети, котрі зберегли відповідні назви. Маса арабських монет - золотих динарів (від римського денарія) і срібних дирхемів при карбуванні постійно змінювалась. Тому виникла товарна вага - «дирхем ал - кайл», або «ваговий дирхем», і міскал - дрібна одиниця товарної ваги. Канонічно, тобто згідно шаріату, маса міскала і дирхема співвідносилася як 10:7, а практично - 3:2.

При халіфаті Омейядів ці міри були введені на території Іспанії. В 750 р. владу в Арабському халіфаті взяли в свої руки Аббасиди, які перенесли столицю з Дамаску до Багдаду. В халіфаті Аббасидів (750-1258) римсько - візантійська вагова система була перероблена з урахуванням устрою вагових систем Сасанідського Ірану MI--VII ст. і держав Давнього Сходу. Масу ассіро - вавілонської золотої міни в 409, 32 г араби незначно змінили до 406,25 г. В державах Давнього Сходу часто викорстовувалась подвоєна вага -- при збиранні податків маса міни подвоювалась. Тому арабський манн (міна) став дорівнювати 2 ратлям (літрам) по 130 дирхемів (драхм).

Канонічний ратль Багдада, столиці Арабського халіфату, становив 406,25 г = 90 міскалів по 4,513 г = 130 дирхемів по 3,125 г. Після поступового розпаду Арабського халіфату в окремих еміратах виникли ратлі в 140, 160, 200, 400, 600 і більше дирхемів.

Поділ ваги на манни використовувався в іранських провінціях Арабського халіфату. В колишніх провінціях Візантії, в тому числі в Іспанії, він не прижився. Цьому сприяло те, що Кордов- ський халіфат в Іспанії на чолі з династією Омейядів остаточно відокремився від Арабського халіфату.

В країні Аль-Андалус (арабській Іспанії) була створена така система вагових одиниць: кін- тар = 100 ратлів; ратль = 12 укійя = 96 міскалей = 144 дирхеми. Це відповідає співвідношенню вагових мір в візантійській системі: літра = 12 унгій = 96 драхм. Отже, в Андалусії: кінтар = 45,33 кг; ратль = 453,3 г; укійя = 37,775 г; міскал = 4,722 г; дирхем = 3,1479 г. Кінтар = 10000 золотих динарів по 4,533 г.

Еталоном маси в римській системі ваги був боб рожкового дерева -- сіліква в 0,1883 г. В якості еталона маси, крім сілікви (по арабські «кірат»), араби також взяли зерна ячміня та пшениці (по арабські» хабба»).

В арабській Іспанії та Магрібі золотий міскал = 24 кірати = 60 хабб; срібний дирхем = 16 кіратів = 60 хабб. Золотий міскал = 4,722 г; золотий кірат = 0,1967 г; золота хабба = 0,0787 г. Срібний дирхем = 3,1479 г; срібний кірат = 0,1967 г; срібна хабба = 0,0524 г.

При канонічному співвідношенні маси міскала і дирххема, як 10:7, маса іспанського дирхема = 3,3 г, пр и практичному, як 3: 2, дорівнює 3,148 г. Вперше масу срібного дирхема в 3,148 г вирахував французький дослідник Ж. Декурдеманш, хоч німецький вчений В. Хінц вважав її занадто важкою (Хинц 1970, с. 12).

В Кордовському халіфаті в Іспанії вагова система була створена на основі системи мір ваги Дамаського халіфату Омейядів, а не Аббасидського халіфату в Багдаді. Подібна система склалася також в країнах Магрібу та Єгипті. Так, в Єгипті практичний міскал складався з 24 каратів по 0,195 г = 4,68 г, тобто дорівнював 1/72 частині давнього єгипетсько -- римського фунту (Хинц 1970, с. 13). Тому: 4,68 г х 72 = 336,96 г -- вже згадана маса омейядського ратля «румі».

В свою чергу класичний арабський золотий дінар в 4,235 г = 1/96 аббасидського ратля в 406,56 г. Класичний ваговий дирхем в 3,125 г = 1/130 аббасидського ратля в 406, 56 г. Класичні монетні стандарти маси срібного дирхема Багдадського халіфату Аббасидів -- 2,9 г і 2,82 г. Відступ від цих стандартів по вказаним причинам зробили в XII--XIII ст. Айюбіди в Сирії та Альмохади в Іспанії і Марокко: їх золотий дінар важив 4,722 г.

В 718 р., після першої перемоги при Кавадонгі, іспанці почали «Реконкісту» -- відвоювання Іспанії від арабів, завершене в 1492 р. На півночі країни були створені королівства Кастілія, Леон, Арагон, Наварра і Португалія. З метою зосередження сил в боротьбі з арабами в 1147 році Кастілія та Леон об'єдналися а їх король Альфонсо VII прийняв титул Імператора всій Іспанії. Однак згодом держава знову розділилася, і лише в 1230 р. обидва королівства були знову воз'єднані.

В цій боротьбі іспанцям і португальцям допомагали хрестоносці з інших країн Західної Європи, а арабським еміратам -- країни мусульманського світу.

Перебіг подій декілька разів мінявся. Наприкінці XI ст. іспанці на чолі з національним героєм Іспанії Сідом Кампеадором (Родріго де Бівар) в 1083 р. взяли Мадрід, в 1085 р. -- Толедо, в 1093 р. -- Валенсію. Сід став першим комендантом Толедо, який був оголошений столицею Іспанії. Арабські емірати звернулись по допомогу до войовничих Альморавидів з Північної Африки. Після перемоги мусульман біля Залакки Реконкісту зупинили. Однак боротьба тривала. В 1195 р. араби здобули останню велику перемогу над кастільцями при Аларкосі, але згодом іспанці в битвах при Лас-Навас-де-Толоса (1212) і Саладо (1340) повністю розгромили мусульман.

В XIII ст. іспанці відвоювали Севілью, Кордову, Кадіс, Хаену, Аліканте, Мурсію. В руках арабів залишилася лише Гранада. Гранадський емірат, який існував у 1231--1492 рр., був останнім проявом іспано-арабської культури. її гордістю є диво мавританської архітектури палац Аль- гамра (аль-Хамра -- «Червоний палац»).

В 1479 р. династичний шлюб Ізабелли Кастільської і Фердінанда Арагонського об'єднав обидві держави в єдине королівство. В 1492 р. кастільсько-арагонське військо взяло в облогу Гранаду і емір Гранади Боабділ виніс переможцям ключі від міста.

Від тих часів в сучасну іспанську мову потрапило 4000 арабських слів, в португальську - 1000 арабських слів. Цим вони відрізняються від решти романських мов. В Іспанії був сформований мистецький стиль» «мудехар» - поєднання елементів європейського і мавританського мистецтва.

Майже 800 років перебування арабів в Іспанії здійснило великий вплив на іспанську і загалом на європейську культуру. «Араби, як відомо, врятували і переробили твори давньогрецьких авторів і александрійських вчених і вперше познайомили середньовічну Європу з скарбами грецької філософії та літератури» (Пискорский 1909, с. 37). Копії цих творів зберігалися в бібліотеках великих міст Іспанії і були доступні усім. «Всі знамениті греки перейшли по цьому арабському мосту до Європи: Аристотель, Евклід, Птоломей, Гален, Гіпократ; зі всіма ними до доби Відродження знайомилися тільки в латинських перекладах з арабської мови» (Крачков- ский 1937, с. 24).

За оцінкою дослідника У. М. Уотта: «... Іспанія слугувала каналом, по якому потрапляли в Європу елементи більш високої культури, як матеріальної, так і духовної» (Уотт 1976, с. 14). Крім того: «Іспанія являє собою прекрасний зразок тісного контакту різних культур, сучасна європейська і американська історична школа також сформувалися внаслідок цього контакту» (Леви-Провансаль 1967, с. 13).

Матеріальне виробництво і торгівля Іспанії VIII-XV ст. також відчули на собі сильний арабський вплив. Халіф Кордови Абд ар-Рахман II (829-852) почав карбувати власну монету. Монети іспанських королівств згодом почали карбуватися за зразком арабських. За свідченням іспанського історика Р Альтаміра-і-Кревеа: «В VlII-X ст. в християнських королівствах торгові угоди здійснювалися головним чином шляхом натурального обміну. З поширенням міжнародних відносин посилився грошовий обіг; гроші були, як правило, іноземного походження: мавританські доблі, меткалі, флоріни, які потрапляли в обіг через іноземних купців або завдяки періодичному надходженню дані і податків від маврів. Відомо, що королі Леона мали власну монету вже в 1020 р., однак в великій кількості монету стали карбувати в Кастілії лише після взяття Толедо, в кінці XI ст. Ці монети зі знаком хреста і монограмою Христа карбувалися по зразку альморавідських монет (морабіті). В правління Фернандо II Леонського і Альфонса IX карбувалися золоті монети (maravedises). Альфонс VIII не тільки прийняв в якості зразка альморавідські дінари, але і карбував свої гроші (так звані динари-альфонсі) з арабською легендою. Золота монета звалася також міскаль. Через деякий час на зворотному боці монети з'являється зображення замку (герб Кастілії); коли Кастілія і Леон об'єдналися, на одному боці монети зображується замок, а на іншій - лев (герб Леона). Карбування монет було особливою прерогативою короля, який мав свій монетний двір» (Альтамира-и-Кревеа 1951, с. 226).

Арабська монетна вага згодом була покладена в основу головної вагової одиниці Іспанії - кастільської марки. За словами Ф. Петрушевського: «Кастільська марка до 1731 р. при зважуванні золота в Іспанії та Америці, поділялася на 50 кастелянів ^aste^no), 400 томінів по 12 гранів, тобто на 4800 гранів, і складала, в цьому вигляді золоту вагу... Вочевидь кастелян є ніщо інше, як східний міскаль, занесений сюди маврами» (Петрушевский 1849, с. 292).

Після 1731 р. іспанська вагова система набула такого вигляду: кастільська марка = 8 унцій = 64 драхми = 128 адармів = 384 томіна = 4608 гранів. Марка = 230,051 г; унція = 28,756 г; драхма = 3,594 г; адарм = 1,797 г; томін = 0, 599 г; гран = 0,049 г. Маса кастеляна = 4, 6 г. Назва кастелян згодом була замінена на назву золота вага. З 1731 р. в Іспанії золота і срібна вага стали однаковими з наведеним розділом вагових одиниць. Маса кастеляна майже тотожня масі арабської золотої монети в 4, 68 г. VIII ст. в добу династії Омейядів.

Іспанська торгова вага: головна одиниця фунт (libra) = 2 кастільські марки = 16 унцій = 128 драхм. Арроба = 2 половини = 4 чверті = 25 фунтів. Центнер або квінтал (quintal) = 4 арроби = 100 фунтів. Великий квінтал = 6 арроб = 150 фунтів.

Фунт = 460,102 г; арроба = 11,5 кг; квінтал звичайний 46 кг; квінтал великий = 69 кг.

Медичний фунт = 1,5 марки в 345,076 г = 12 унцій = 96 драхм = 288 скрупулів = 576 оболів = 1728 каратів = 6912 гранів. В медичному фунті на 2304 грана менше, ніж у торговому (торговий фунт = 2 марки). Медичні одиниці вагових мір: унція = 28,756 г; драхма = 3,594 г; скрупул = 1,198 г; обол = 0,6 г; карат = 0,199 г; гран = 0,049 г.

Каратна вага: унція = 140 каратів = 560 гранів кастільских. Тому каратна унція менша в порівнянні з торговою і марочною на 16 гранів.

Каратна унція = 27,942 г; карат = 0,199 г; гран = 0,049 г.. Іспанський карат легший за англійський на 1/12 грана.

Пробна вага: золота марка = 24 карата = 96 гранів = 768 долей; срібна марка =12 денарів = 288 гранів. Золота вага: марка = 4,704 г; карат = 0,196 г; доля = 0,006 г. Срібна вага: марка = 14,112 г; денар = 1,176 г; гран = 0.049 г.

В провінціях Іспанії загальна іспанська або кастільська система мір була певним чином перероблена.

Так, в Андалусії користувалися подвоєною кастільською вагою. Зокрема, в Кадісі фунт рахувався не в 2, а в 4 кастільські марки.

В Арагоні марка кастільська, але поділена по іншому: марка = 8 унцій = 32 чвертки = 128 адармів = 4096 гранів. Арагонський гран на 1/9 важчий за кастільский. Торгова вага: фунт = 1,5 кастільські марки = 345,076 г = 12 унцій по 28,756 г.

В Астурії вживалася велика і мала торгова вага. Фунт малої ваги дорівнював кастільскому, фунт великої ваги = 1,5 кастільські фунти = 690,153 г.

Країна Басків мала наступні системи мір ваги. В Більбао фунт = 17 кастільських унцій (за масою) = 488,852 г. Далі він поділяється як кастільський. Квінтал малий = 100 фунтів; квінтал великий = 146 фунтів.

В Сан-Себастьяні фунт на 6% важчий за кастільський = 487,708 г. Квінтал малий = 101 фунт; квінтал великий = 150 фунтів.

В Галісії користувалися малою - кастільською і великою - галісійською торговою вагою: 5 фунтів кастільських = 4 фунти галісійських. Фунт галісійський = 2,5 маркам = 20 унціям кастіль- ським = 575, 184 г. Арроба = 25 фунтів; квінтал = 4 арроби = 57,51 кг.

Марка Наварри була більша за кастільську у співвідношенні 17:16; тому наваррський фунт = 488, 926 г.

На Канарських островах використовувалася кастільська вага. Однак місцевий фунт був трохи більший за кастільський = 460, 5 г. В розподілі одиниць ваги адарм поділявся не на 36, а на 24 грани. В деяких випадках тут користувалися подвійним фунтом = 2 кастільські фунти = 32 унції = 920,204 г.

Система вагових мір, якою користувалися в Португалії в XVIII-XIX ст. була такою. Марка = 8 унцій = 64 октави = 192 скрупула = 4608 гран = 229, 5 г. Марка, як бачимо, кастильська, і система її поділу повністю відповідає іспанській.

Торговий фунт, або арратель = 4 чвертки = 16 унцій = 128 октав = 384 скрупули = 9216 гранів = 2 марки = 459 г. Тому маса цих вагових одиниць відповідає одиницям марочної ваги.

Арроба = 32 фунти; квінтал = 4 арроби; тонна = 13, 5 центнерів; квінтал Індійської Коллегії = 3,5 арроби. Тому: тонна = 793,16 кг; квінтал = 58,75 кг; квінтал Індійської Коллегії = 51, 4 кг; арроба = 14, 68 кг.

Медична вага: фунт = 12 унцій = 96 октав = 288 скрупулів = 6912 гранів = 1,5 кастільські марки = 344,25 г. Пробна вага: золота марка = 12 денаріїв = 288 гранів. На португальському острові Мадейра назви і розподіл вагових одиниць були такими, як в Португалії, але їхня маса була дещо меншою. Марка = 229,29 г; фунт = 458,59 г.

В розташованих на морі торгових містах Каталонії - Барселоні і Валенсії внаслідок торгівлі з Європою стали використовувати німецьку кельнську марку. Маса її була змінена завдяки додатковим і кратним змінам ваги одиниць.

Так, кельнська марка в 233, 866 г + 1/7 її ваги в 33,408 г. = 267,264 г - маса марки Каталонії. Марка Каталонії 8 унцій = 32 четвертей = 128 адармів 4, 608 г. Унція = 33,408 г; четвертка = 8, 352 г; адарм = 2,088 г. Торговий фунт = 1,5 каталонські марки. Поділяється на 12 унцій, 48 четверток. Квінтал мав 4 арроби по 26 фунтів. Тому квінтал 41,7 кг; арроба = 10,4 26 кг; фунт = 400,89 г.

Марка Каталонії в 267, 264 г. - 1/3 її ваги в 89,088 г = маса марки Валенсії в 178,176 г. Фунт Валенсії = 2 марки = 356, 352 г. Вага в Валенсії подвійна - легка і важка. Легкий фунт = 12 унцій, важкий фунт = 18 унцій. Важкий фунт = 1,5 легких = 534, 528 г. Квінтал = 4 арроби; арроба = 24 важкі фунти = 36 легких фунтів. Квінтал = 51,31 кг; арроба = 12,82 г.

На Болеарських островах користувалися арабським за походженням фунтом, який звали ратлем. На острові Майорка фунт = 408 г; на острові Менорка фунт = 401 г. Це схоже на масу ратля Багдада в 406,25 г. На Майорці квінтал = 4 арроби по 25 фунтів. Був ще квінтал в 4 арроби по 26 фунтів. Квінтал = 40, 8 кг; арроба = 10,2 кг. На Менорці великий фунт = 3 звичайні фунти = 1,203 кг. Квінтал = 4 арроби по 26 фунтів. Квінтал = 41,704 кг; арроба = 10,426 кг.

Великі географічні відкриття XVI-XVII ст., створення колоніальних імперій європейських держав в XVI-XIX ст., призвело до величезних змін в соціально-економічному розвитку територій Північної і Південної Америки, Азії, Африки. Грошово-вагові системи європейських держав взаємодіяли тут з місцевими нормами ваги і грошового рахунку.

Великі географічні відкриття XVI--XVII ст. були наслідками розвитку економіки, зростання товаро-грошових відносин, налагодження торгових зв'язків країн середньовічної Європи з країнами Сходу.

«Найбагатшою країною європейцям здавалася Африка... Тут, на території Сенегалу, Малі, Верхньої Вольти (Буркіна-Фасо - А. З.), Нігерії, з VII по XV ст. виникло декілька багатих держав - Гана, Малі, Сонгаї.

Китай, Індія, Індо-Китай, Індонезія вважалися казково багатими і часто звалися «Індіями» (История средних веков 1977, c. 33).

В розповідях купців золоті запаси заморських територій набували фантастичних розмірів. Це спонукало мореплавців робити настійливі спроби потрапити до уявних і реально існуючих країн.

Розвиток науки в добу європейського Відродження, зокрема географії та картографії в Італії, Іспанії, Португалії, Нідерландах, також багато в чому зумовив початок географічних відкрить.

Першими в Європі здійснення далеких океанських плавань, після завершення Реконкісти, почали Іспанія і Португалія. їх організації в обох країнах в XV ст. активно сприяла влада: іспанське королівське подружжя Фердінанд і Ізабелла, португальський король Генріх Мореплавець. Вибір морського шляху для подорожей був зумовлений досягненнями географічної науки, зокрема наведеними незаперечними доказами кулястості Землі. В результаті запанувала ідея досягти казково багатих країн Сходу, обпливши з заходу Африканський материк, або перепливши, прямуючи на захід, Атлантичний океан.

Іспанський король Карл V, який прийшов до влади в Іспанії в 1516 р., крім іспанської королівської корони, від свого діда успадкував імператорську корону Священної Римської імперії германської нації. Це відобразилося на державному гербі. В часи Фердінанда і Ізабелли на щиті герба були зображені емблеми двох з'єднавшихся королівств Кастілії та Арагону, і емблема арабського Гранадського емірату - золотого гранату, що символізувало переможне завершення Реконкісти. При Карлі V по обидві сторони від щита державного гербу з'явилося зображення колонн, оповитих стрічкою, на якій був накреслений девіз PLUS ULTRA (ДАЛІ ВПЕРЕД). Мались на увазі Стовпи Геракла (Гібралтарська протока), протягом доколумбових століть її вважали межою ойкумени «населеного світу». Напис означав панування іспанців в Новому Світі. Одна колонна пізніше була увінчана імператорською короною, інша - королівською. Після Великих географічних відкрить з'явився вислів про імперію Карла V «над якою ніколи не заходить Сонце».

В 1492 та 1497 рр. вихідці з Генуї італійці Колумб (Коломбо) та Кабот (Каботто) відкрили Америку. В 1487 р. португалець Бартоломеу Діаш обігнув Африку, давши назву мису Доброї Надії. В 1498 р. інший португалець Васко да Гама проклав морський шлях навколо Африки до Індії.

В 1501 р. італійський космограф Амеріго Веспуччі прийняв участь в португальській експедиції до берегів сучасної Бразилії. Опис цієї подорожі він дав в листі до свого друга Лоренцо Медічі, запропонувавши назвати цей континент, «зовсім невідомий давнім», Новим Світом. (История средних веков 1977, т 2, c. 39). Згодом обидва континенти Нового Світу на його честь отримали назву Америка, а не Колумбія, як могло б бути.

В 1519-1521 рр. португалець Фернан Магеллан здійснив першу подорож навколо світу, обігнувши з півдня Південну Америку через протоку, названу його ім'ям.

В 1494 р. Іспанія і Португалія уклали Тардесільяський договір, який розмежовував володіння держав в Атлантичному та Індійському океанах (Хазанов 1976, с. 30).

Остаточна лінія, котра розмежувала володіння Іспанії і Португалії, пройшла по Атлантичному океану з півночі на південь в двох тисячах кілометрів на захід від островів Зеленого Мису. Після подорожі Магеллана була встановлена лінія розділу і в Тихому океані, яка проходила в 17⁰ на схід від Молукських островів.

«В результаті країни Азії і Африки і Бразилія потрапили в португальську сферу, тоді як Іспанії дістався Американський континент і острови Тихого океану. Однак був і виняток: Філіппіни були захоплені Іспанією» (Можейко 1966, с. 18).

Португалія: «Невелике королівство... у дивовижно короткий час зненацька перетворилося на велику світову державу, влада якої розповсюджувалась майже на півсвіту. Африка і Південна Америка, Середній Схід та Індія, Китай та Океанія - у всіх частинах земної кулі були розкидані португальські форти, а португальські каравели перетинали води всіх океанів» (Оганисьян 1965, с. 37).

Індіанські імперії Мексика та Перу були завойовані іспанцями в 1521 та 1533 рр. На їх території були значні поклади золота та срібла. Однак справжню систему грошово-вагових мір, чітко структуровану і маючу загальновизнані еталони, індіанці не створили. «Важків та ваги мексиканці не знали. Всі товари продавали поштучно, а сипкі тіла - особливими мірками. Роль грошей використовували боби какао і кістяні трубки з золотим піском. Доволі розвинутим був товарообмін. Значна частина товарів не купувалася, а мінялася на інші товари» (Кинжалов 1956, c. 104).

Після приходу конкістадорів основною мірою ваги і грошового розрахунку в Центральній і Південній Америці стала іспанська золота марка.

Загальну суму золота, вивезеного з Америки в Іспанію з 1500 по 1521 рр. визначають в 100 млн. золотих марок. «Таким чином, всього було вивезено в Іспанію за XVI ст. 714 млн. золотих марок, протягом XVII ст. - 1330 млн. золотих марок... Загальний видобуток срібла у всіх американських колоніях Іспанії склав (за вартістю - А. З.) за XVI ст. біля 2130 млн. золотих марок, а за XVII ст. - біля 4150 млн. золотих марок» (Вольский 1935, c. 256).

Щодо загального видобутку золота і срібла в Європі, Африці і Америці у відсотках, то в XVII- XVIII ст. доля Америки по золоту і сріблу склала 64,5% і 81% відповідно (Вольский 1935, c. 257).

Після відкриття Нового Світу в XVI ст. Іспанія перетворилася на найбагатшу і наймогутні- шу країну Західної Європи. Державний бюджет Іспанії збільшився в 50 разів порівняно з до- колумбовими часами. Однак отримані з Америки багатства призвели до зворотнього ефекту в економіці Іспанії. Почався занепад виробництва, насамперед в промисловості, а також і в сільському господарстві. Країна поступово перетворювалась в імпортера необхідних товарів.

Почалися міждержавні протиріччя з Англією, котрі визрівали давно, відразу після відкриттів Христофора Колумба, в результаті яких до Іспанії полилися незліченні багатства американського континенту. Англійці плекали надію на вирішальну перемогу на морі, яка зробила би Англію «Володаркою морів», і зламала би монополію Іспанії на торгові відносини з Новим Світом.

Протягом десятиліть англійські флібустьєри грабували і топили іспанські галеони з золотом і сріблом, які прямували до Іспанії з численних заокеанських колоній. В результаті цих нападів іспанці втрачали майже половину з числа своїх торгових кораблів, котрі плили до Європи. Часто така діяльність проходила з дозволу британської корони, зокрема королеви Єлизавети I. Це неабияк шкодило позиціям Іспанії в світі, оскільки організувати забезпечення супроводження торгових кораблів військовими судами було складно і дорого. Одним з найактивніших англійських піратів був Френсіс Дрейк.

Результатом цих потирічь стала англо - іспанська війна 1585-1604 рр. Вирішальною подією в ній стало формуваня Іспанією в 1586-1588 рр. «Великої армади» - флоту, який складався з 130 кораблів для вторгнення в Англію. Морський похід «Великої армади» відбувся в трав- ні-вересні 1588 р. Англійською ескадрою, котра налічувала 137 легких і маневрових кораблів, командували Говард Еффінгем і Френсіс Дрейк. В результаті двотижневих боїв в протоці Ла- Манш і генеральної битви біля Гравеліна англійці перемогли «Велику армаду». Розгром іспанського флоту довершили шторми і буревії.

Наслідком поразки Іспанії стало те, що Англія, а згодом за нею Франція і Нідерланди отримали виняткові можливості для колонізації континенту Північна Америка. Іспанія і Португалія зберегли за собою Центральну і Південну Америку.

Поступовий занепад Іспанії продовжився в XVIII ст. Наслідком слабкості іспанської держави було вторгнення Наполеона, котрий в 1808 р. намагався проголосити свого брата Жозефа Бонапарта королем Іспанії. Іспанське суспільство піднялося на боротьбу з французами. В різних провінціях країни були організовані хунти, загальне командування якими здійснювала севільська хунта. В Іспанії почалася герілья - партизанська війна. Піренейські війни тривали з 1808 по 1814 рр., закінчившись перемогою іспанців і звільненням території Іспанії від французів. Однак, під час війни і французької окупації, можливостей здійснення контролю над своїми колоніями в Південній Америці у Іспанії майже не було.

В 1810-1811 рр. в Південній Америці починаються антиколоніальні повстання проти влади Іспанії, передумови для яких склалися давно. Вторгнення Франції в Іспанію в 1808 р., відречення короля Фердінанда VII від іспанського престолу на користь брата Наполеона Жозефа Бонапарта дали вагомий привід для проголошення незалежності південноамериканських колоній Іспанії.

Війну за незалежність Мексики 1810-1815 рр. очолили священники Мігель Ідальго і Хосе Морелос. Вже 6 листопада 1813 р. повстанцями був прийнятий «Урочистий акт Декларації незалежності Північної Америки». В ньому Мексика проголошувалася «Доіспанським королівством Анауак» (таку назву мала завойована іспанцями держава ацтеків - А. З.). Повстанський конгрес 22 жовтня 1814 р. проголосив першу в Мексиці конституцію - «Конституційний указ про свободу Мексиканської Америки», яка встановлювала республіку і розділ влади на законодавчу, виконавчу і судову. Вищим законодавчим органом влади проголошувався конгрес. Боротьба за незалежність Мексики тривала до 1824 р.

Національний герой Південної Америки Симон Болівар почав боротьбу з іспанською владою в Венесуелі в квітні 1810 р. Двічі - в 1811 та 1813 рр. Венесуела проголошувалась незалежною республікою, але двічі повстанці зазнавали поразки. Після успішних військових дій армія Симона Болівара в 1819 р. визволила Нову Гранаду. В грудні 1819 р. Симон Болівар був обраний президентом республіки Колумбія, до складу якої увійшли Венесуела і Нова Гранада (сучасні Колумбія і Панама). В 1822 р. війська Болівара витиснули іспанців з провінції Кіто (сучасний Еквадор), яка приєдналася до Колумбії. Останні іспанські війська на території Південної Америки Симон Болівар переміг 6 грудня 1824 р. в Перу, очоливши створену на території Верхнього Перу республіку Болівія (названу на честь його імені).

В травні 1811 р. в Об'єднаних провінціях (сучасна Аргентина) почалося повстання проти іспанської влади (в наш час на національному прапорі Аргентини зображене «Сонце травня»). Армія іншого героя Південної Америки Хосе де Сан-Мартіна в ході наступу звільнила Аргентину і Чилі. В 1821-1822 рр. на теренах Перу з'єдналися два потоки визвольного руху: армія Болівара, яка звільнила Еквадор, і армія Сан Мартіна, котра вела наступ з Чилі.

В результаті успішної визвольної боротьби на території Центральної і Південної Америки виникли нові незалежні держави. Видатний діяч визвольної боротьби проти колоніальної влади Іспанії кубинець Хосе Марті зауважував, що Латинська Америка є переважно індіанською по крові, але іспанською в душі (іспанською за мовою, культурою і релігією - А. З.). Нові незалежні держави Латинської Америки успадкували від Іспанії не лише її духовну культуру, але і матеріальну. Система мір, в тому числі і вагових, також була успадкована латиноамериканськими країнами від Іспанії. Але треба зауважити, що іспанська (кастильська) система вагових мір в окремих країнах Латинської Америки мала свою специфіку використання.

В Мексиці співвідношення мір ваги виглядало так: квінтал = 4 арроби = 100 лібр = 200 марок = 1600 онс = 10000 кастелянів = 12800 очав = 25600 адармів = 76800 томінів = 921600 гранів.

Обсяг вагових мір: квінтал = 4 арроби = 46,063 кг; арроба = 25 лібр = 11,515 кг; лібра = 2 маркам = 16 онсам = 460,063 г; марка = 50 кастелянам = 230,046 г; онса (унція) = 8 очавам (октавам) = 28,753 г; очава (октава) = 2 адарме = 3,594 г; адарме = 3 томінам = 1,797 г; томін = 0,6 г; кастелян = 4,6 г.

Традиційна вага: тонелада = 20 квінталів = 921,26 кг; квінтал = 4 арроби = 100 лібр по 460, 063 г; марка = 50 кастелянів = 400 томінів = 4800 гранів = 230, 046 г. Крім того, мексиканці використовували ще вагову одиницю карга, котра означала вантаж коня, мула або віслюка і містила 3-4 квінталя. Монтон означав масу руди в 30 квінталей. З 1884 р. в Мексиці були впроваджені монета, міра і вага за метричною системою. Але традиційна система мір ваги не була забута.

В державах Центральної і Південої Америки: Гватемалі, Гондурасі, Сальвадорі, Коста-Ріці, Венесуелі, Еквадорі, Перу, Болівії різниця в масі місцевих вагових одиниць порівняно з іспанською ваговою системою була несуттєва. По зауваженню Ф. Петрушевського: «... тому в звичайних випадках місцеву вагу слід вважати однією з іспанською» (Петрушевский 1849, с. 356).

В цих країнах: лібра в 460 г = 2 марки по 230 г = 16 онсів по 28, 75 г = 128 ойтав по 3,593 г = 384 скрупула по 1, 197 г = 9216 гранов по 0, 049 г. Квінтал = 46 кг; арроба = 11,5 кг; онса = 16 адарме; адарм = 36 гран.

В Каліфорнії до її приєднання до США в 1849 р., головні міри ваги: фунт = 460,102 г, арроба = 11, 5 кг були такі, як в Іспанії.

На Кубі: лібра = 460,063 г; марка = 230,046 г; онса (унція) = 28, 753 г. Система вагових мір на Кубі відповідала кастільській (іспанській) в тому варіанті, в якому вона використовувалась в Мексиці.

В країнах Латинської Америки використовували великі за масою вагові одиниці в складі діючої системи мір: квінтал = 100 лібр; великий квінтал = 150 лібр; корабельний ласт = 20 квінталів.

В Домініканській республіці: лібра = 453,6 г; квінтал = 45, 36 кг; арроба = 11, 34 кг. Лібра в 453,6 г = 2 марки по 226, 8 г = 16 онсов по 28,35 г = 128 ойтав по 3, 54 г = 384 скрупула по 1,181 г = 9216 гранов по 0,0492 г.

В Колумбії вагові одиниці мали такий обсяг: лібра = 500 г; арроба = 25 кг; квінтал = 50 кг. Співвідношення між ними виглядало так: лібра = 2 марки по 250 г = 16 онсов по 31,25 г = 128 ойтав по 3,6 г = 384 скрупула по 1,302 г = 9216 гранов по 0, 0492 г.

В Панамі та Парагваї система мір ваги виглядала так: лібра = 459 г; квінтал = 45, 9 кг. Лі- бра в 459 г = 2 марки по 229,5 г = 16 онсів по 28,688 г = 128 ойтав по 3,585 г = 384 скрупула по 1,195 г = 9216 гранов по 0, 049 г.

В Уругваї: «Міри та вага, якими тут користуються, є загальні іспанські, або кастільські» (Петрушевский 1849, c. 507). Лібра = 458,7 г; квінтал = 45,87 кг. Лібра в 458,7 г = 2 марки по 229, 35 г = 16 онсов по 28,668 г = 128 ойтав по 3,583 г = 384 скрупула по 1, 194 г = 9216 гранов по 0,049 г.

В Чілі торгова вага мала такий вигляд: карга (вантаж) = 12 арроб по 25 фунтів, 3 квінталя по 4 арроби. Щодо марочної аги в Чілі, то марка поділялася за принципом, прийнятим в старій іспанській системі, на кастеляни.