Процес формування правового регулювання охорони здоров’я в Угорщині від XVII століття до 1940-х років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Процес формування правового регулювання охорони здоров'я в Угорщині від XVII століття до 1940-х років

Ткач Костянтин Дмитрович аспірант, Університет економіки та права " КРОК"

Анотація

Значущість питань охорони здоров'я населення зумовила піднесення їх до рівня одного з важливіших державних завдань, внутрішньої функції сучасної держави, а це вимагає не тільки здійснення ефективного державного управління, а й формування та реалізації державної політики у цій сфері. У цьому плані для України важливим є досвід сусідніх країн, які здійснили формування правового регулювання сфери охорони здоров'я на протязі століть. Тому для нас уявляється корисним проаналізувати цей досвід в Угорщині розпочинаючи з XVII ет. - до 40-х років ХХ ст. А саме розглянути етапи створення нормативно - правової бази системи медичного обслуговування населення, як провідної ланки соціальної політики держави.

Створена в 1723 р. в імперії Габсбургів Рада губернаторів стала центральним головним органом з питань охорони здоров'я. Перший Закон про охорону здоров'я" був прийнятий в 1770 р., Коли Марія-Терезія видала Королівський указ "Generale Normativum in Re Sanitatis".

Найважливішими результатами епохи реформ були створення медичних установ у галузі охорони здоров'я, а також впровадження обов'язкової угорської мови в системі управління охороною здоров'я В часи політичної системи дуалізму, яка була встановлена між Угорським королівством та Австрійською імперією в 1867-1918 роках завдання державного охорони здоров'я взяло на себе Міністерство внутрішніх справ.

У 1876 р. було прийнято Закон XIV Про регулювання охорони здоров'я, який інтегрував різні галузі охорони здоров'я, визначав завдання держави, законодавчої влади та муніципалітетів у цій царині.

У 1898 був прийнятий Закон XXI про покриття витрат на державне медичне обслуговування населення, яким був створений Національний фонд допомоги. Новий Закон 1898 року про вартість медичної допомоги пацієнтам розподіляв витрати на охорону здоров'я між казначейством, лікарняними фондами та пацієнтами та національним фондом захворювань відповідно.

У 1908 р. було прийнято Закон XXXVIII, яким були внесені зміни до частини I, глави I Закону 1876 р. XIV про регулювання охорони здоров'я. У 1900 році угорське медичне страхування наслідувало модель Бісмарка.

У період між двома світовими війнами завдання держави щодо охорони здоров'я концептуально не змінилися, між 1918 і 1932 роками було створено та функціонувало Міністерство соціального забезпечення та праці. У 1932 р. до міністерства внутрішніх справ знову перейшло управління охороною здоров'я країною.

У 1927 році розпочав свою діяльність Національний інститут охорони здоров'я як установа центральної виконавчої влади. Інститут здійснив реєстрацію та контроль лікарських засобів, а також керував територіальною системою медсестер та заснував мережу Зеленого Хреста, та підготовку кваліфікованих медичних працівників.

Принциповою зміною в медичній сфері було видання медичних правил у 1936 р. та організація лікарів у професійній палаті на основі обов'язкового членства. Важливим кроком у подальшому забезпеченню охорони здоров'я, було запровадження та регламентація обов'язкового соціального забезпечення в 1927-1928 рр., із створенням єдиного державного страхового органу - Національного інституту соціального забезпечення.

Таким чином в Угорщині розпочинаючи з XVII сторіччя і до Другої світової війни була створена дієва система правового регулювання сфери охорони здоров'я. правовий угорщина здоров'я

Ключові слова: Угорщина, сфера охорони здоров'я, система правового регулювання, Зелений Хрест, Національний інститут охорони здоров'я, Міністерство соціального забезпечення та праці.

Tkach Kostiantyn Dmytrovych Postgraduate student, KROK University

THE PROCESS OF FORMATION OF LEGAL REGULATION OF HEALTH CARE IN HUNGARY FROM THE 17TH CENTURY TO THE 1940S

The importance of public health issues led to their elevation to the level of one of the most important state tasks, the internal function of the modern state, and this requires not only the implementation of effective public administration, but also the formation and implementation of state policy in this area. In this regard, the experience of neighboring countries, which have implemented the formation of legal regulation in the field of health care over the centuries, is important for Ukraine. Therefore, it seems useful for us to analyze this experience in Hungary starting from the XVII c. - until the 40s of the XX century. Namely, to consider the stages of creation of the regulatory and legal basis of the system of medical care of the population, as the leading link of the social policy of the state.

Established in 1723 at the Habsburg Empire, the Board of Governors became the central main body on health care issues. The first "Law on Health Care" was adopted in 1770, when Maria Theresa issued the Royal Decree "Generale Normativum in Re Sanitatis".

The most important results of the reform epoch were the creation of medical institutions in the field of health care, as well as the introduction of mandatory Hungarian language in the health care system. In times of the political system of dualism, that was established between the Kingdom of Hungary and the Austrian Empire in 1867-1918, the task of public health was taken over by the Ministry of Internal Affairs.

In 1876 the Law XIV On the regulation of health care was adopted, which integrated the various branches of health care, defined the tasks of the state, legislature and municipalities in this area.

In 1898, Law XXI was adopted on covering of the costs for state health care of the population, the National Aid Fund was created.

The new Law of 1898 on costs of health care for the patients separated the expenses between the Treasury, hospital funds, patients and the National Disease Fund respectively.

In 1908 Law XXXVIII was adopted, which amended Part I, Chapter I of the Law of 1876 XIV on the regulation of health care. In 1900 Hungarian health insurance followed Bismarck's model.

In the period between the two world wars, the tasks of the state in health care were not changed conceptually, between 1918 and 1932 the Ministry of Social Security and Labor was established and was functioning. In 1932 the state department of health care was included to the Ministry of Internal Affairs.

In 1927 the National Institute of Health Care started its activities as an institution of central executive power. The institute carried out the registration and control of medicines, as well as managed the territorial system of nurses and established a network of the Green Cross as well as training of qualified medical workers.

The publication of medical rules in 1936 and the organization of doctors in the professional chamber based on compulsory membership was the fundamental change in the medical field. An important step in further health care became the introduction and regulation of compulsory social security in 1927-1928, with the creation of a single state insurance body - the National Institute of Social Security.

Thus, starting from XVII century until the Second World War, an effective system of legal regulation of health care was established in Hungary.

Keywords: Hungary, sphere of health care, system of legal regulation, Green Cross, National Institute of Health Care, Ministry of Social Security and Labor.

Постановка проблеми. Галузь охорони здоров'я є провідною ланкою у соціальній сфері Угорщини, яка зобов'язана забезпечити медичне обслуговування громадян, тим самим здійснювати одну із найважливіших внутрішніх функцій сучасної держави.

В Угорщині розпочинаючи із XVII сторіччя держава прагнула створити дієву систему охорони здоров'я. Під час правління Габсбургів, уряду Хорті медицині, піклуванню про здоров'я населення країни приділялася велика увага. Тому для того щоб зрозуміти сучасний стан систему охорони здоров'я в Угорщині потрібно проаналізувати досвід попереднього періоду чим і обумовлена актуальність даної статті.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз останніх досліджень і публікацій показує, що в угорській юридичній науці дослідженню даного періоду приділена велика увага. Є певна кількість наукових напрацювань з питань генезису зародження і розвитку правового регулювання сфери охорони здоров'я в Угорщині розпочинаючи з XVII ет. - до 40-х років ХХ ст. Серед угорських учених, які працювали в цій сфері, можна виділити: BALAZS,P.[1], FODOR, J.[2], HELMAN, C.G.[3], KAPRONCZAY, K.[4] KISS, L.[5] VARGA, L.[6] Dr. FEITH H. J.[7] та інші.

Формулювання цілей статті. Метою дослідження - є аналіз історичного формування правового регулювання сфери охорони здоров'я в Угорщині розпочинаючи з XVII ст. - до 40-х років ХХ ст.

Виклад основного матеріалу. В Угорщині після звільнення від османсько-турецького іга у країні залишилися величезні незаселені території, через нерегульовані річки більша частина орних земель була затоплена, заболочена, стан здоров'я населення та стан охорони здоров'я були катастрофічними. Жодна з лікарень, створених до турецького панування, не залишилася, на початку 18 століття в країні діяли лише 47 лікарів, а кількість перукарень була невеликою. Зцілення здійснювали здебільшого бродячі перукарі, акушерки, травники та знахарі, в Угорщині не було навчальних закладів по підготовці медиків.

"Створена в 1723 р. в імперії Габсбургів Рада губернаторів стала центральним головним органом з питань охорони здоров'я. Перший Закон про охорону здоров'я" був прийнятий в 1770 р., Коли Марія-Терезія видала Королівський указ "Generale Normativum in Re Sanitatis". Регламент, що складався з двох частин та восьми глав, містив правові положення щодо регулювання сфери охорони здоров'я, її повноважень та процедури, Частина перша встановлювала умови та правила працевлаштування лікарів, хірургів та акушерок, а друга частина стосувалася епідеміологічного управління (прикордонний контроль, хабарництво, дезінфекція, очищення стічних вод тощо)"[8, с 57].

Започаткування угорської медичної освіти також пов'язане з іменем Марії Терезії.

"Найважливішими результатами епохи реформ були створення медичних установ у галузі охорони здоров'я, а також впровадження обов'язкової угорської мови в системі управління охороною здоров'я (1830. evi VIII. tc.)" [9. с.16]. У першій половині ХІХ століття розпочалося створення міських лікарень.

В часи політичної системи дуалізму, яка була встановлена між Угорським королівством та Австрійською імперією в 1867-1918 роках завдання державного охорони здоров'я взяло на себе Міністерство внутрішніх справ. У 1868 р. при міністрові було створено Національну раду з питань охорони здоров'я, як загального дорадчого органу охорони здоров'я з представниками медичної науки та співробітниками міністерства спеціалістами у медичній царині.

У 1851 році підготовка лікарів та ветеринарів була розділена. І вже у 1872 р. було 1600 лікарів, 1340 хірургів, 528 ветеринарів та 4000 акушерок.

У 1876 р. було прийнято Закон XIV Про регулювання охорони здоров'я, який є важливою сторінкою в історії міжнародного законодавства в галузі охорони здоров'я. Він інтегрує різні галузі охорони здоров'я, визначає завдання держави, законодавчої влади та муніципалітетів. Закон регулював медичну та акушерську практику, а також умови створення та утримання лікарень та повністю кодифікувати умови охорони здоров'я на той час.

У цьому документі була чітко визначена роль держави в галузі охорони здоров'я, дотримання санітарно - епідеміологічних норм, забезпечення діяльності лікарів та акушерів, функціювання аптек та регулювання роботи курортів та цвинтарів. Закон також включав питання охорони здоров'я дітей та медичне виховання в школі, регулював загальний обов'язок надання медичної допомоги. Офіційні функції охорони здоров'я та епідеміології виконували обласні та районні головні лікарі, які підпорядковувалися правоохоронними органам, хоча службові повноваження виконували не вони, а їх колеги у районах, у містах відповідальність лягала на мера.

"З точки зору функціонування та фінансування системи охорони здоров'я, яка була створена завдяки цьому Закону, вона не забезпечувала виконання державою соціальної функції. Для надання медичної допомоги кожне місто чи село у яких проживало понад 6000 жителів, повинні були найняти лікаря, а менші села - з муніципальним медичним округом - повинні були наймати лікаря, який безкоштовно забезпечував допомогу тільки бідним.

Акушерками також повинні були забезпечені населені пункти, де проживало понад 1500 осіб"[8, с.77].

У цей період право власності на лікарні було різноманітним, вони належали державі, органам місцевого самоврядування, різним асоціаціям, фондам, церквам та приватним установам. Однак, починаючи з 1855 року, державні лікарні були зобов'язані піклуватися про всіх пацієнтів. Що стосується фінансування, охорона здоров'я в основному базувалася на приватно-правових відносинах між лікарем та пацієнтом, де плата за догляд вільно обговорювалася, таким чином попередня система фіксованих зборів була скасована. Органи самоврядування сплачували медичні послуги тільки бідним, яким видавали сертифікат бідності.

У період дуалізму спостерігалося постійне розширення завдань охорони здоров'я. Це призвело до різких витрат на управління охороною здоров'я та найшло своє відображення у бюджетному законодавстві. Новими завданнями для громадської медицини стали боротьба з трахомою та туберкульозом.

"Однак багато завдань у галузі охорони здоров'я, які згодом стали державними, спочатку були організовані благодійними об'єднаннями, які були підтримані державою та органами самоврядування. На рубежі століть в 1891 р державою було запроваджено обов'язкове медичне страхування. І, як наслідок, пройшла корінна реорганізація витрат на медичну допомогу"[10, с.34].

У цьому документі встановлені норми, пов'язані з охороною здоров'я, на підприємствах, учбових закладах, по місцю проживання населення, державних установах та заходи боротьби з епідеміями. Однак реалізація закону зайняла 10-15 років через брак фінансових ресурсів. Створення медичних закладів та акушерських амбулаторій, яке згідно Закону повинний був забезпечити уряд, просувалося дуже повільно. Органи місцевого самоврядування потребували підтримки центральної влади в забезпечені фінансування охорони здоров'я, але тих коштів, які їм направлялися було явно недостатньо. У 1884 р. З 1248 закладів охорони здоров'я лише 785 були спроможні надавати медичні послуги населенню.

У 1898 був прийнятий Закон XXI про покриття витрат на державне медичне обслуговування населення, яким був створений Національний фонд допомоги пацієнтам, були також відновлені зобов'язання органів самоврядування у цій царині. Таким чином, муніципалітет був зобов'язаний забезпечувати лікарняну допомогу жителям, які проживали на його території, а також піклуватися про тяжкохворих пацієнтів на туберкульоз, психічні захворювання та надавати підтримку інвалідам та дітям.

Закон детально регламентував порядок надання державної медичної допомоги населенню, також вимагав від органів самоврядування прийняти відповідний документ про реалізацію його положень. Муніципалітети повинні були вести облік бідних родин, а також зобов'язував забезпечити транспортування хворих пацієнтів до лікарні, лікування тяжкохворих пацієнтів, постійний догляд у притулку за кошти Національного фонду допомоги пацієнтам, оскільки вартість ліків та медичних засобів несе фонд, відповідно держава.

Закон також покладав на муніципальні та міські органи самоврядування здійснення контролю за закладами харчування та питною водою, а також іншими питаннями, пов'язаними із охороною здоров'я. Ці функції у великих муніципалітетах виконували суді, у містах з органами самоврядування - капітан поліції, в Будапешті столична поліція мала повноваження перевірки та урядування всією сферою охорони здоров'я.

Закон передбачив, що ті особи, які порушують норми прийняті в сфері громадського здоров'я переслідуються поліцією. Факти недодержання правил у цій царині встановлюють відповідними муніципальними, міськими службами, у малих і великих селах - суддею, а в Будапешті - члену або членам окружної префектури.

Новий Закон 1898 року про вартість медичної допомоги пацієнтам розподіляв витрати на охорону здоров'я між державною скарбницею (лікування епідемічних захворювань), лікарняними фондами (охорона здоров'я застрахованих) та пацієнтами та національним фондом захворювань відповідно. Лікарняна допомога тим, хто не був застрахований і не міг оплатити власне лікування або лікування своїх родичів, покривався цим національним фондом.

У 1908 р. було прийнято Закон XXXVIII, яким були внесені зміни до частини I, глави I (Служби охорони здоров'я в муніципалітетах) Закону 1876 р. XIV про регулювання охорони здоров'я. "Цей документ складався із наступних розділів: завдання охорони здоров'я міста, муніципалітету, міські, муніципальні лікарі, міські муніципальні акушерські пункти, комітети охорони здоров'я, змішані та прикінцеві рішення. Цим документом Державне казначейство зобов'язувалося виплачувати зарплату лікарям загальної практики"[11].

"У 1891 році в країні було в занепаді навчання акушерок, із 10 150 три четверті не мали відповідної освіти. Тому у 1898 році в Будапешті відкрився окремий інститут підготовки акушерів. Закон 1908 р., про який йшла мова вище, передбачав обов'язкове працевлаштування сертифікованих акушерок, кількість яких до Першої світової війни по країні зросла до 1422. Це відіграло важливу роль у значному зменшенні дитячої смертності"[12, с.7].

У 1900 році угорське медичне страхування наслідувало модель Бісмарка. Було запроваджене обов'язкове страхування на робітників у промисловості за рахунок внесків які робили роботодавці. Пацієнти були застраховані лікарняними фондами і мали можливість користуватися амбулаторною спеціалізованою допомогою у лікарів, які працювали у фондах, а витрати на лікарняну допомогу хворим також несли фонди. У цьому ж році було запроваджено виплати за хворобою сільськогосподарським працівникам, але це не було обов'язковим.

"У період між двома світовими війнами завдання держави щодо охорони здоров'я концептуально не змінилися, між 1918 і 1932 роками було створено та функціонувало Міністерство соціального забезпечення та праці. У цей період обов'язки держави у галузі охорони здоров'я значно розширились. У цій царині, окрім контролю над епідеміями, міністерство опікувалося такими соціальними захворюваннями як туберкульоз, венеричні хвороби, алкоголізм. В цей час розпочала свою діяльність асоціація матері і дитини, яка як утримувалась державою" [13, с.454].

У 1932 р. до міністерства внутрішніх справ знову перейшло управління охороною здоров'я країною. Між двома світовими війнами Національна спілка імені Стефанії, створила асоціацію медицинских сестер, яка займалася доглядом за немовлятами. У 1921 р. Було прийнято закон про фізичне виховання.

В останній третині двадцятих років минулого століття почала розгортатися нова особливість угорської охорони здоров'я - профілактична робота в галузі охорони здоров'я. У 1927 році розпочав свою діяльність Національний інститут охорони здоров'я як установа центральної виконавчої влади. Цей заклад став центральним професійним органом управління охороною здоров'я при міністерстві. У 1936 році, головних лікарів та офіцерів правоохоронних органів, які відповідали за охорону здоров'я, було віднесено до категорії державних службовців. Ієрархічно вони були підпорядковані міністру, а професійно - Національному інституту охорони здоров'я. Ця інституція також була відповідальна за профілактику та контроль за епідеміологічною ситуацією. З цією метою була створена національна мережа епідеміологічних діагностичних лабораторій, була введена служба епідеміологічної звітності, а інститут виготовляв вакцини, необхідні для щеплень від інфекційних захворювань. Інститут здійснив реєстрацію та контроль лікарських засобів, а також керував територіальною системою медсестер та заснував мережу Зеленого Хреста, та підготовку кваліфікованих медичних працівників.

Покращення здоров'я сільського населення, яке знаходилося у занедбаному стані, вийшло на перший план. Різні дослідження показали, що впровадження медичних установ в маленькому селі, потребують від держави специфічних підходів та особливої уваги. Необхідно було розробити нову систему медичної роботи для загального захисту здоров'я сім'ї, яка стосувалася безпеки кожного її члена.

Мета медичної роботи на селі була наступною:

- поліпшення здоров'я та соціального становища населення села;

- боротьба з інфекційними хворобами;

-поліпшено стан охорони здоров'я та побудова відповідної мережі з цією метою.

Заснована була мережа Зеленого Хреста завдяки Фонду Рокфеллера та першому директору Національного інституту охорони здоров'я Белі Йохану, які розробили концепцію та практичну реалізацію роботи в галузі охорони здоров'я на селі. Посилаючись на міжнародні екологічні рухи, вони назвали цю організацію "Службою охорони здоров'я" Зелений хрест ".

З 1930 році ця Служба розпочала підготовку медичних сестер, яка дала їм подвійну кваліфікацію: диплом медсестр та диплом із сестринської справи. Метою цього було також підготувати медсестр до вирішення проблем, пов'язаних з домашнім доглядом, а саме виконувати функції патронажної медичної сестри. Тут відмінності та зв'язки між цими двома професіями були сформульовані чітко в наступному контексті: "У професії цих двох типів медсестр багато спільного, різняться лише їх завдання та сфери діяльності ...Перша бере участь у лікувальній роботі, а друга, бере участь у профілактиці захворювань. "

Обов'язки медсестр "Зеленого хреста" охоплювали п'ять напрямків (до 1930-44):

- захист матері та дитини;

- здоров'я школярів;

- боротьба з венеричними захворюваннями та туберкульозом;

- організація домашнього догляду за бідними пацієнтами;

- соціальна опіка.

Акушери вважали підхід до догляду за сім'єю одним із головних своїх завдань. При цьому вони керувалися наступним: "загальне піклування про сім'ю - це насправді робота задля спільної мети: захисту здоров'я. Краще для медсестри навчити матір правильним чином піклуватися про свою дитину, ніж потім лікувати її від набутих захворювань.

Професіональні медсестри проходили високу підготовку, яка опиралася на наукову основу, і висококваліфікованих викладачів. Як і лікарі універсальної медицини, медсестри були навчені працювати у всіх галузях охорони здоров'я.

"Асоціація Стефанії та Служба охорони здоров'я Зеленого Хреста об'єдналися в 1941 році. Тоді 1044 медсестри забезпечували своїми послугами населення країни, на той час це було приблизно 7 мільйонів людей. Діяльність, пов'язана з вакцинацією, також була частиною діяльності медсестр, внаслідок чого інфекційні та епідемічні захворювання були значно зменшені"[15].

Принциповою зміною в медичній професії було видання медичних правил у 1936 р. та організація лікарів у професійній палаті на основі обов'язкового членства. Однак з кінця 30-х років професійна палата стала засобом забезпечення виконання законодавства про євреїв та вибору медичного факультету на основі національності. (У прийнятому у 1920 Закону XXV, Стаття 2 встановлювала пропорції "етнічних рас", що являло собою дискримінацію студентів-євреїв, а саме, що частка студентів-євреїв, які навчаються у вищих навчальних закладах, не повинна була перевищувати частки євреїв серед населення.)

Важливим кроком у подальшому забезпеченню охорони здоров'я, було запровадження та регламентація обов'язкового соціального забезпечення в 1927-1928 рр., із створенням єдиного державного страхового органу - Національного інституту соціального забезпечення.

Подальші зміни державних завдань у галузі охорони здоров'я відбулися після прийняття у 1927 р. Закону XXI, який регулював обов'язкове страхування від захворювань та нещасних випадків. він все ще не поширював обов'язкове страхування на сільське господарство, але стандартизував сплату внесків та допомог. Справжньою зміною, звичайно, стало запровадження в 1928 р. обов'язкового пенсійного страхування[16].

Однак економічна та соціальна структуру угорського суспільства не давала можливість ефективно розвивати загальнообов'язкове страхування від захворювань, тому у 1927 році ним було охоплено тільки 10% населення.

Суттєвою особливістю угорської системи медичного страхування було те, що медичне обслуговування застрахованого пацієнта в основному забезпечувалось закладами охорони здоров'я, які входили в страхову мережу. Отже, органи страхування забезпечували одночасно і фінансову підтримку медичних закладів і виступали організаторами медпослуг.

Встановлення загальнообов'язкового соціального забезпечення в Угорщині дозволило суб'єктам охорони здоров'я та соціального регулювання відповідати вимогам міжнародного права. Важливу роль у цьому зіграла Ліга Націй, яка була заснована в 1920 р. 42 державами. Ця організація, мала на меті забезпечити новий повоєнний порядок і, по можливості, запобігти подальшим збройним сутичкам, а також подолати будь-яку несправедливість, вчинену на Паризькій "мирній конференції".

Роком раніше була заснована Міжнародна організація праці (МОП), яка займалася питаннями трудового та соціального регулювання, включаючи соціальне забезпечення та тісно співпрацювала з Лігою Націй. Що стосується охорони здоров'я, регуляторна діяльність МОП відіграє важливу роль у встановленні міжнародних стандартів безпеки та гігієни праці, але організація також відіграла ключову роль у поширенні у всьому світі схем обов'язкового страхування по типу моделі Бісмарка. Між двома світовими війнами Міжнародна організація праці прийняла 18 конвенцій, 13 рекомендацій та загальну резолюцію про соціальне забезпечення та опублікувала чотири порівняльних аналітичних томи про світові системи соціального забезпечення.

Іншим питанням, що регулювалася міжнародними конвенціями, стала "класична" епідемія, це також початок нової "хвороби людей", міжнародної співпраці проти вживання наркотиків.

Висновки

Таким чином в Угорщині розпочинаючи з ХУІІ сторіччя і до Другої світової війни була створена дієва система правового регулювання сфери охорони здоров'я. Це дозволило забезпечити медичне обслуговування жителів як у містах так і в селах. Створення лікарських закладів, які належали державі, органам місцевого самоврядування, різним асоціаціям, фондам, церквам та приватним установам, дозволило охопити всі верстви населення та значно зменшити смертність та поширення епідемій.

Література

1. BALAZS,P.: Nepegeszsegugy Magyarorszagon a XVIII. szazad es a belathato jovo kozott. Egeszsegtudomany 52, NO. 2. (2008): 14-28.

2. FODOR, J.: Kozegeszsegugy Angolorszagban tekintettel az orvosugyre, orvosi rendeszetre es torvenyszeki orvosi ugyre, valamint a hazai viszonyokra. Budapest, Athenaeum, 1873.

3. HELMAN, C.G.: Kultura, egeszseg es betegseg. Budapest, Medicina, 2003.

4. KAPRONCZAY, K.: Orvosi mhvelodes es egeszsegugyi kultura a XVIII. szazadi Magyarorszagon. Budapest, Semmelweis, 2007.

5. KISS, L.: Az ispotalytol a modern korhazig. Korhazak Magyarorszagon a XIX. szazad vegetol a masodik vilaghaboruig. Szazadveg, 37, (2005): 53-87.

6. VARGA, L.: A kozegeszsegugy rendezese es helyzete hazankban a mult szazad utolso negyedeben. Budapest, Medicina, 1962.

7. Dr. FEITH H. J. Magyar egeszsegugyi hatosagi igazgatas szervezeti modelljei a XVIII. szazadtol napjainkig, Semmelweis Egyetem feith@se-etk.hu

8. Balazs Peter: "Generale Normativum in Re Sanitatis" 1770. Szervezett egeszsegugyunk 1770-es alaprendelete. Piliscsaba-Budapest, 2004. о.214.

9. Palvolgyi Balazs: A magyar kozegeszsegugyi kozigazgatas intezmenyrendszere 18671914. Budapest, 2011. о. 315.

10. Kovacs M. Maria: Liberalizmus, radikalizmus, antiszemitizmus. A magyar orvosi, ugyvedi es mernoki kar politikaja 1867 es 1945 kozott. Budapest, 2001. 31-34. o.

11. 1908. evi XXXVIn. Torvenycikk a kozegeszsegugy rendezeserol szolo 1876:XIV. tc. II. resz I. fejezetenek (Kozegeszsegugyi szolgalat a kozsegeknel) modositasarol

12. Gortvay: Az ujabbkori magyar orvosi mhvelodes es egeszsegugy tortenete. o. 337.

13. Atzel Elemer: A magyar egeszsegugyi kozigazgatas kezikonyve. I-Ш. kotet. Kozigazgatasi Szakkonyvek Kiadovallalata Budapest, 1937. 1.764 o.

14. 90 eves a Zoldkeresztes Egeszsegvedelmi Szolgalat (1927.) https://mave.hu/?q= webpage/109

15. 1928. evi XL. tc. az oregseg, rokkantsag, ozvegyseg es arvasag esetere szolo kotelezo biztositasrol.

16. Грицай, С. "Поняттєвий ряд-віртуальні активи." Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право 70 (2022): 313-317.

17. References:

18. BALAZS,P.: Nepegeszsegugy Magyarorszagon a XVIII. szazad es a belathato jovo kozott. Egeszsegtudomany 52, NO. 2. (2008): 14-28.

19. FODOR, J.: Kozegeszsegugy Angolorszagban tekintettel az orvosugyre, orvosi rendeszetre es torvenyszeki orvosi ugyre, valamint a hazai viszonyokra. Budapest, Athenaeum, 1873.

20. HELMAN, C.G.: Kultura, egeszseg es betegseg. Budapest, Medicina, 2003.

21. KAPRONCZAY, K.: Orvosi mhvelodes es egeszsegugyi kultura a XVIII. szazadi Magyarorszagon. Budapest, Semmelweis, 2007.

22. KISS, L.: Az ispotalytol a modern korhazig. Korhazak Magyarorszagon a XIX. szazad vegetol a masodik vilaghaboruig. Szazadveg, 37, (2005): 53-87.

23. VARGA, L.: A kozegeszsegugy rendezese es helyzete hazankban a mult szazad utolso negyedeben. Budapest, Medicina, 1962.

24. Dr. FEITH H. J. Magyar egeszsegugyi hatosagi igazgatas szervezeti modelljei a XVIII. szazadtol napjainkig, Semmelweis Egyetem feith@se-etk.hu

25. Balazs Peter: "Generale Normativum in Re Sanitatis" 1770. Szervezett egeszsegugyunk 1770-es alaprendelete. Piliscsaba-Budapest, 2004. о.214.

26. Palvolgyi Balazs: A magyar kozegeszsegugyi kozigazgatas intezmenyrendszere 1867-1914. Budapest, 2011. о. 315.

27. Kovacs M. Maria: Liberalizmus, radikalizmus, antiszemitizmus. A magyar orvosi, ugyvedi es mernoki kar politikaja 1867 es 1945 kozott. Budapest, 2001. 31-34. o.

28. 1908. evi XXXVIn. Torvenycikk a kozegeszsegugy rendezeserol szolo 1876:XIV. tc. II. resz I. fejezetenek (Kozegeszsegugyi szolgalat a kozsegeknel) modositasarol

29. Gortvay: Az ujabbkori magyar orvosi mhvelodes es egeszsegugy tortenete. o. 337.

30. Atzel Elemer: A magyar egeszsegugyi kozigazgatas kezikonyve. I-III. kotet. Kozigazgatasi Szakkonyvek Kiadovallalata Budapest, 1937. 1.764 o.

31. 90 eves a Zoldkeresztes Egeszsegvedelmi Szolgalat (1927.) https://mave.hu/?q= webpage/109

32. 1928. evi XL. tc. az oregseg, rokkantsag, ozvegyseg es arvasag esetere szolo kotelezo biztositasrol.

33. Hrytsai, S. "Conceptual series - virtual assets." Scientific Bulletin of the Uzhhorod National University. Series: Law 70 (2022): 313-317.https://doi.org/10.24144/2307-3322.2022.70.49

Размещено на Allbest.ru