Міжнародні науково-технічні програми: цілі, фінансування, механізм реалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Формою міжнародних економічних відносин, роль яких за сучасних умов неухильно підвищується, є міжнародні науково-технічні зв'язки.

З розгортанням НТР жодна країна, при будь-якому науково-технічному потенціалі, не в змозі повністю задовольнити свої потреби у новій техніці і технології, створювати усі види наукової продукції.

Саме міжнародні науково-технічні зв'язки і є тією формою, через яку здійснюється обмін науково-технічними досягненнями між різними країнами. Обсяг цього обміну неухильно збільшується. Нині загальний обсяг наукомісткої продукції на світовому ринку досяг 2,3 млрд. дол.[6]

Міжнародні науково-технічні зв'язки реалізуються шляхом торгівлі високотехнологічними та наукомісткими товарами і обміну науково-технічними знаннями та діловими послугами.

Актуальність проблеми. У ХХІ ст. значна увага приділяється науково-технічній співпраці, основні напрями якої -- координація науково-технічних досліджень, обмін технічною документацією і технологічними процесами, використання промислових зразків, купівля-продаж ліцензій, «ноу-хау», взаємне консультування, проведення експертиз тощо. Співпраця здійснюється на основі національних і міжнаціональних програм у науці й техніці, які держави та громадські організації реалізують за допомогою норм

права.[5]

Науково-технічні програми потрібні для того, щоб стимулювати появу більшої кількості наукових відкриттів світового значення, оскільки вони, конкуруючи на суворіших засадах і з більшістю країн, сприяють підвищенню загального рівня. Інтеграція існуючих стратегій та фінансування у процесі виведення продукції на ринок (як це відбувається у Європейських інноваційних товариствах) значно покращує ефективність перетворення знань у інновації, а надання ширшої підтримки інноваційним процесам поза межами власне технологічних питань суттєво підвищує шанси на захоплення ринків для інноваційної продукції.[7]

1. Класифікація міжнародних наукових програм

В організаційно-виробничому аспекті міжнародні науково-технічні відносини можна класифікувати на:

-Обмін загальною науково-технічною інформацією, накопичення інформації в банках даних для спільного використання, наприклад, у консультаційних цілях, включаючи обмін програмними продуктами.

-Укладання і реалізація контрактних угод щодо проведення НДДКР контрагентом з наступною передачею всієї інформації і права розпорядження результатами розробок замовнику (в тому числі права оформлення патенту і ліцензії на виробництво).

-Спільне проведення на основі прямих зв'язків партнерами з різних країн коопераційних науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт щодо конкретного винаходу з наступним спільним володінням патентом і правом надання ліцензії (чи, що буває значно рідше, - роздільним).

-Здійснення міжнародних (за участю кількох країн або фірм) науково-технічних програм з розробки важливих спеціальних проблем (наприклад, телекомунікаційна технологія чи біотехнологія) на основі спеціалізації та кооперації НДДКР.

-Реалізація міжнародних комплексних науково-технічних програм типу “Еврика”, головна мета якої - координація досліджень у галузі нових технологій. Три останні види міжнародних науково-технічних відносин становлять основу процесу науково-технічної інтеграції.[4]

Після здобуття незалежності Україна успадкувала значний науково-технічний потенціал у провідних галузях виробництва. Саме в Україні під час перебування у складі СРСР було створено найбільші наукові центри, відомі у всьому світі. Україна мала всі складові для залучення національного науково-технічного потенціалу у Міжнародні науково-технічні зв'язки. Але після років незалежності через несприятливі економічні умови, а саме зменшення державного фінансування науки, недоліки в організації наукової діяльності, значний податковий тиск, Україна втратила більше половини власного науково-технічного потенціалу.

Серед великої кількості міжнародних організацій, що діють на рівні міжнародного науково-технічного співробітництва, помітно виділяється Всесвітня організація інтелектуальної власності - це міжурядова організація, що має статус спеціалізованого закладу ООН, заснована в 1970 році і має на меті: сприяння охороні інтелектуальної власності у всьому світі шляхом розвитку співробітництва держав та взаємодії з будь-якою іншою міжнародною організацією; управління союзами, що входять до складу ВОІВ:

Паризький союз - охорона промислової власності.

Союз РСТ - договір про патентну кооперацію.

Мадридський союз - угода про міжнародну реєстрацію знаків.

Україна однією з перших стала членом ВОІВ в 1970 році. [11]

Інтелектуальну власність можна визначити, як відносини між людьми, які виникають з приводу присвоєння, володіння, користування та розпорядження щодо результатів інтелектуальної власності.

Предметом (об'єктом) інтелектуальної власності є: новітні технології, наукові відкриття, винаходи, виробничий та інший досвід, ноу-хау, дослідні або промислові зразки устаткування, апаратура, інструменти, технологічні лінії, документація, способи виробництва.

Інтелектуальна власність - це володіння виключним правом, яке визначає виключення і обмеження доступу, передання, контролю та відповідальності щодо об'єкта інтелектуальної власності.

Свідоцтвом інтелектуальної власності є патент - це документ, який видається компетентним державним органом на певний термін винахіднику чи його правонаступнику, де засвідчується авторство і виключне право на винахід.[10]

2. Міжнародні науково-технічні програми

міжнародний науковий програма співпраця

Державні науково-технічні програми є основним засобом реалізації національних програм та пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки. Вони формуються і реалізуються на підставі цільових проектів і розробок, відібраних на конкурсних засадах. По кожній з державних науково-технічних програм Уряд України визначає орган управління, відповідальний за розвиток і реалізацію програми, призначає керівників програми, надає їм необхідні повноваження, зокрема право розпоряджатися ресурсами

Науково-технічний прогрес - головний фактор розвитку суспільства; у цьому контексті державна науково-технічна політика є найважливішою складовою соціально-економічної політики України. Вона визначає основні цілі, форми та методи діяльності держави у науково-технічній сфері.

Науково-технічна діяльність включає фундаментальні й прикладні наукові дослідження, а також доведення їх результатів до стадії практичного використання.

На сьогодні українським ученим доступна участь в наступних програмах:

Рамкові програми(Європейський союз, Бельгія);EUREKA (Німеччина);

EVCA (Бельгія); GlobalNetAdvantage (США);MyCapital (США);НОРУМ (Росія);PRO INNO Europe (Бельгія);International bureau of BMBF (Німеччина);

Top technology ventures (Великобританія); U.S. Civilian Research & Development Foundation (США);DFJ - VTB Aurora (Росія);DAAD (Німеччина);Гранти Фонду Інженерної Інформації на реалізацію інноваційних проектів (США); ЄБРР (Великобританія); Німецьке Суспільство Технічної Співпраці (Німеччина);Програма Американської Ради Наукових Співтовариств в області гуманітарних наук в Білорусі, Росії і Україні (США).[12]

У концепції міжнародної наукової співпраці виділяються наступні основні пріоритети:

- обмін науково-технічною інформацією і даними;

- спільні фундаментальні дослідження і прикладні розробки;

- підвищення ролі і питомої ваги інноваційної продукції.

Внутрішні витрати на дослідження й розробки (далі - ДіР) протягом останніх років у більшості країн Співдружності становлять менше 1% валового внутрішнього продукту (ВВП), у середньому по країнах Європейського союзу - біля 2%. Із країн ЄС цей показник найвищий у Швеції і Фінляндії. У таких країнах, як Японія й США, він дорівнює відповідно 3,5% і 2,7%.[13]

Найбільший обсяг внутрішніх витрат наукових організацій спрямовано на покриття внутрішніх поточних витрат. Капітальні витрати у 2009р. становили лише 0,2-2% загального обсягу внутрішніх витрат на дослідження й розробки у Вірменії, Казахстані, Киргизії й Україні, 5-11% - в Азербайджані, Білорусі, Молдові, Росії й Таджикистані.

Більше половини внутрішніх поточних витрат на ДіР в 2009р. у Вірменії, Білорусі й Росії становили витрати на виконання науково-технічних розробок, в Україні - 47%. В Азербайджані, Казахстані й Молдові провідне місце займали видатки на прикладні дослідження (45-52%), у Таджикистані - на фундаментальнідослідження (62%).[13] Таблиця 1.1

Таблиця 1.2

2.1 Програма EUREKA

Програма EUREKA (англ. European Research Coordination Agency, «E!») -- міжнародна Європейська інноваційна науково-технічна програма створена для здійснення досліджень та розробок конкурентноспроможних на світовому ринку.

Повноправними учасницями програми EUREKA є такі європейські країни: Австрія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Ізраїль, Ірландія, Ісландія, Іспанія,Італія, Кіпр, Колишня Югославська республіка Македонія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Монако, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Росія, Румунія, Сан Маріно, Сербія, Словаччина, Словенія, Туреччина, Угорщина, Україна (асоційований член з 1993), (повноправний член з 9 червня 2006)[1] [2], Фінляндія, Франція, Хорватія,Чеська Республіка, Швеція, Швейцарія та Європейський Союз.[6]

Таблиця 1.3

Програма EUREKA (European Research Coordination Agency) започаткована у липні 1985 року на І Конференції Міністрів 17 країн західної Європи та комісією Євросоюзу з ініціативи Французького президента Франсуа Міттерана. EUREKA це Європейська програма, покликана сприяти просуванню на ринок науково-технічних розробок в усіх сферах новітніх технологій, посиленню конкурентноспроможності європейської промисловості на європейському і світовому ринках, розробці виробів, технологічних процесів та послуг високої якості, розвитку міжнародного співробітництва, якомога ширшому залученню промислових та дослідних установ для виконання спільних розробок, зростанню продуктивності праці.

Програма EUREKA на відміну від інших європейських програм націлена на реалізацію так званих прикладних досліджень . Засади участі в програмі EUREKA є прикладом найбільш демократичних відносин, оскільки один з її основних принципів, що коротко формулюється як “знизу-догори” (bottom up approach) передбачає, що в рамках головних тематичних напрямів учасники самі обирають тематику спільних робіт, яким цілям має слугувати проект, хто буде залучатися до проекту, скільки він має коштувати, скільки часу має тривати проект, як він буде керуватися, як мають розподілятися ризики та результат. При цьому учасники проектів витрачають свої кошти на ту частину проекту, яку виконують самі (кошти не перетинають кордонів). Розвиваючи науково-технічне співробітництво, програма

EUREKA сприяє розробці високотехнологічних виробів, процесів та послуг. Участь у цій програмі значно полегшує доступ до європейських новітніх технологій, суттєво активізує пошук ефективних партнерів для виробництва та досліджень, відкриває можливості фінансової підтримки з боку європейських країн.[6]

Програми COST та EUREKA дотикаються до Рамкової програми, проте з різних боків. Якщо программа COST відповідає за фундаментальні дослідження, то програма EUREKA позиціонується на ринку водночас з програмою CRAFT, яка спеціалізується на підтримці МСП( малі та середні підприємства)

Привабливість програми EUREKA

Проекти, які реалізуються в рамках програми EUREKA:

- є міжнародними, оскільки в них беруть участь партнери не менш ніж з двох країнучасниць програми EUREKA;

- спрямовані на створення інноваційної продукції (виробів, процесів або послуг, що віповідають сучасним вимогам ринку);

- виконуються партнерами, які самостійно пропонують, формулюють та здійснюють плани проектної дільності та взаємовідносин;

- отримують фінансування з приватних або державних джерел.

Можна виділити виняткові риси програми EUREKA:

- відсутність бюрократії;

- ринкова направленість;

- високий комерційний результат;

- створення нового продукту, процесу чи послуги;

- значні технологічні досягнення;

- створення стратегічного альянсу;

- престижність знаку EUREKA.

Основні технологічні області, охоплені програмою EUREKA

Технологічні програми EUREKA на сьогодні визначені таким чином:

- електроніка та інформаційні і комунікаційні технології;

- промислове виробництво, матеріали і транспорт;

- інші індустріальні технології;

- технології для енергетики;

- хімічні, фізичні і точні науки;

- біологічні науки;

- сільське господарство і морські ресурси;

- технологія сільськогосподарських продуктів;

- вимірювання і стандарти;

- технологія для захисту людства і навколишнього середовища.[7]

Загальна кількість діючих проектів складає 700 з бюджетом 1,7 млрд євро. У цих проектах беруть участь 2760 організацій (583 великі компанії, 1187 малих підприємств, 491 науково-дослідний інститут, 435 університетів та 64 адміністративні чи урядові організації).[7]

2.2 Програма «Eurostars»

Треба підкреслити ще синергетичні процеси в ERA(Європейський дослідницький простір - ЄДП). Так, між 7РП та EUREKA створюється спільна програма Eurostars Programme (далі - Eurostars). Eurostars, яка стимулює та підтримує міжнародні R&D (науково-технічні розробки НТР)проекти, що виконуються ринково орієнтовними МСП(малі та середні підприємства) з високим потенціалом зростання.

Базуючись на координації національних R&D програм та схем, Eurostars впроваджує спільну Європейську Програму для МСП та їх партнерів, що виконують дослідження, а також звужує прогалину між ринково орієнтовним EUREKA- механізмом та дослідницьки-орієнтовною Рамковою програмою.

Фінансування базується на децентралізованій моделі: країни-члени утворюють та платять внески в спеціальний національний бюджет для відповідних проектів; ЄС робить свій внесок через Програмний фонд.[7]

Програма Eurostars звужує розрив між наукою та дослідженнями, з одного боку, та впровадженням інноваційних продуктів та процесів, з іншого. Окрім цього, Eurostars включатиме також країни - не-члени ЄС і таким чином розповсюджуватиме свої результати за межі Європейського Союзу.

За планами Комісії, загальний бюджет програми на найближчі шість років складатиме 800 мільйонів євро. Із них 100 мільйонів Комісія надасть із бюджету Європейської Спільноти; 300 мільйонів виділять держави-учасниці 7-ї Рамкової програми із підтримки наук та технологічного розвитку (у ній беруть участь 22 країни ЄС, а також Норвегія, Швейцарія, Ізраїль, Ісландія та Туреччина). Ще 400 мільйонів має надійти від європейського бізнесу.

Менеджмент програми Eurostars потребує спеціально утвореної адміністративної структури. Тому буде створена спеціальна легальна структура, яка буде на підставі закону відокремлена, але фізично та організаційно близька до Секретаріату EUREKA в Брюсселі. Вона буде підпорядкована Європейській Комісії та всім країнам-членам програми. Оскільки використовуватимуться існуючі засідання EUREKA, накладні витрати будуть порівняно незначними.

На даний час Цільова група Eurostars інтенсивно готує план проекту, набирає штат співробітників та утворює структуру з міжнародних експертів. Деякі країни-члени EUREKA (зокрема, Велика Британія, Франція, Німеччина, Іспанія, Чеська Республіка) підтримують таку діяльність через свою активну участь у Цільовій групі. У цій діяльності бере також участь Європейська Комісія як повноправний член EUREKA. Програма Eurostars почала реалізовуватися з січня 2007 року. [7]

2.3 Програма COST

Найстарішою з них є програма COST (European Cooperation in the Field оf Sсientific and Technical Research), заснована ще в 1971 році в Брюсселі і націлена на проведення спільних наукових досліджень . В основному вона підтримує проведення конференцій і семінарів, короткотермінові наукові дослідження, молодих вчених і таким чином розвиває механізм координації національних дослідницьких проектів в Європі. У 2005 році в програмі COST брали участь близько 30000 вчених з 35 країн-членів, з кількох країн Америки, Азії, а також з країн- членів СНД. Приємно відзначити, що незважаючи на те, що Україна поки не є членом COST, в цій програмі бере участь 15 українських організацій (для порівняння: з Росії - 27, із США - 14).[7]

Австрія	Латвія	Греція	Франція
Бельгія	Литва	Угорщина	Німеччина
Болгарія	Люксембург	Ісландія
Хорватія	Мальта	Ірландія
Кіпр	Нідерланди	Італія
Чеська республіка	Норвегія	Ізраїль
Данія	Польша	Попередня Югославська Республіка Македонії.
Естонія	Португалія	Греція
Фінляндія	Румунія	Угорщина

Підняття участі України до повного членства значно поліпшить умови участі наших вчених у спільних фундаментальних дослідженнях, а рішення про це має в основному політичний характер, оскільки членський внесок складає незначну суму - щось близбко однієї тисячі євро на рік.

COST, напрямки розвитку за останній час і в майбутньому

COST (COoperation in Science and Technology -- співробітництво в науці і техніці) є не тільки найстаріша, а й найширша міжурядова Європейська Мережа для співробітництва в наукових і технічних дослідженнях.

COST - це:

- швидкодіюча, ефективна, гнучка структура;

- структура, що збирає разом видатних учених;

- структура під гласним стратегічним керуванням;

- структура, що дозволяє видатним ученим розробляти свої ідеї.

Відмінні риси програми COST

- Підхід “знизу-вгору”. Ініціатива започаткування Акції COST виходить від самих науковців і технічних експертів.

- Участь в режімі “A la carte”. Лише ті країни підписують “Меморандум про взаєморозуміння”, які зацікавлені в Акції. Мінімальна кількість підписантів -- п'ять.

- Рівність доступу. Участь також є відкрита для наукових спільнот країн, що не належать до Європейського Союзу. Таким чином, COST має здатність передбачати розвиток політичної ситуації в Європі: це “міст” до наукових спільнот країн цілого континенту.

- Погоджені Акції. Координація досліджень що фінансуються з національних фондів. Дублювання і розриви усунені. Подальша синергетика і спільна робота дозволяє більш ефективно використовувати національні ресурси.

- Ефект мультиплікації. Фонди, що їх забезпечує COST, складають менше 1 % загального об'єму Акцій: з бюджетом лише приблизно 20 млн євро на рік, понад 30 000 європейських учених включені в дослідження загальною вартістю що перевищує 2 млрд євро на рік.[7]

- Гнучкість. Легке втілення і розумне керування дослідницькими Акціями через просту структуру -- Комітет старших службовців (CSO -- Committee of Senior Officials), найвищу установу що приймає рішення, до складу якої входять представники всіх країн-членів COST (CNC).

- Технічні Комітети (TC -- Technical Committees), кожний з яких відповідальний за конкретну область досліджень, що формується представниками країн-членів COST.

- Комітети Менеджменту (MC -- Management Committees), (один для кожної Акції) формуються національними експертами країн-підписантів і здійснюють координацію діяльності в рамках Акції.

- Секретаріат для CSO, що забезпечується Радою ЄС.

Результати діяльності програми COST

- Наукова значущість.

Тисячі статей, підготовка докторів наук, визнання наукової спільноти COST за межами Європи.

- Внесок в конкурентоспроможність Європи. Внески в нормотворчі і стабілізаційні органи, МСП, що з'явилися завдяки Акціям COST, передача результатів в Європейську промисловість.

- Соціальна важливість. Делікатні питання, що виникають з появою нових технологій, наукове середовище високих стандартів, незалежне від промисловості.[7]

Подальший розвиток COST

Європейська Комісія і європейська спільнота визнали важливу роль COST для цілей Лісабона і Барселони та ключову роль COST в ERA. Тому ЄК рекомендувала продовжувати підтримку COST та збільшити рівень фінансування в рамках FP7. Разом с тим ЄК запропонувала збільшити синергетику між FP7 і COST, включити фінансову підтримку для адміністрування і координації діяльності COST”

2.4 Рамкова програма конкурентоспроможності та інновацій (ПКІ) (2007-2013) - CIP (Competetiveness and Innovation Program)

Перша “Рамкова програма конкурентоспроможності і інновацій” є когерентною й інтегрованою відповіддю на цілі поновленої Лісабонської стратегії. Бюджет програми, що буде діяти з 2007 по 2013 рр., складає приблизно 3,6 млрд євро. Це репрезентує 60-процентне збільшення в 2013 році щорічних витрат на акції, що стосуються конкурентоспроможності та інновацій, порівняно з 2006 роком.[8]

ПКІ складається з трьох підпрограм:

- Програма підприємицтва та інновацій (Entrepreneurship and Innovation Programme - EIP).

- Програма підтримки політики інформаційних та комунікаційних технологій (ІКТ) (Information and Communication Technology - ICT).

- Інтелектуальна енергетична програма для Європи.

Рівноправними учасниками програми є держави-члени ЄС, асоційовані держави стосовно VII рамкової програми (напр. Ізраїль, Туреччина та ін., що роблять фінансові внески до європейського дослідницького "кошику", всього 10), міжнародні організації та дослідницькі установи, які фінансуються ЄС спільно з іншими країнами або інституціями. Крім того участь в програмі можуть брати наукові установи з третіх країн (напр. Україна) та країни-партнери ЄС у галузі наукових досліджень.

2.4.1 Нова Рамкова програма наукових досліджень (2007-2013 рр.)

Уже на протязі десятка років доволі успішно розвиваються багатогалузеві комплексні програми наукового співробітництва країн Європи. Ці програми, що мають назву Рамкових, охоплюють найвизначніші наукові інституції наших європейських сусідів (а з деяких часів і країн Америки, Азії та Африки) і націлені на вирішення найбільш актуальних найбільш перспективних проблем сучасної науки і технологій. Участь у виконанні тематики Рамкових програм фінансується на доволі високому рівні, але, мабуть, це якраз не найголовніше. Співробітництво у Рамкових програмах є доказом високого престижу для їх учасників.

З огляду на важливість участі в міжнародному співробітництві потрібне інформування наукового загалу НАН України про основний зміст нової, вже сьомої Рамкової програми Європейського Співтовариства для досліджень, технологічного розвитку та демонстраційної діяльності на 2007-2013 роки (далі FP7).[7]

FP7 базується на основі аналізу стану розвитку економіки Євросоюзу, виконаною Єврокомісією. Цей аналіз відзначає недостатнє економічне зростання, зниження конкурентоспроможності та проблем зі створенням робочих місць. При цьому показано, що продовжується відставання ЄС від США та Японії та зростають “економічні загрози” з боку Китаю . Заробітна плата європейських учених зростає недостатньо, робота в науці стає малопрестижною, зростає “відплив” європейських учених до США та Японії. Вирішення цих питань значною мірою залежить від наукового розвитку. “Знання та інновації є серцем економічного прогресу,” - підкреслюється в документі Європарламенту про FP7 .

FP7, на яку передбачається витратити 72 723 млн євро, офіційно розпочалася з 1 січня 2007 року. ЇЇ основною метою є створення базованого на знаннях суспільства, побудова Європейського дослідницького простору, досягнення досконалості у науково-технологічних дослідженнях шляхом виконання таких чотирьох основних програм, як кооперація, ідеї, люди, потенціал. [7]

Кооперація, на яку планується витратити 44 432 млн євро, здійснюватиметься за 9 темами, які наведені нижче з короткою характеристикою та зазначенням обсягів їхнього фінансування.

Основною метою тематичного напряму “Здоров'я” є покращання здоров'я європейців. Крім того передбачено, що результати, одержані за цим напрямом, підвищать і конкурентоспроможність європейської промисловості та бізнесу, пов'язаних з охороною здоров'я. Біо-медичні дослідження, які мають традиційно сильні позиції у ЄС, мають відіграти активну роль у привнесенні інновацій у фармацевтичний сектор, що, в свою чергу, стимулюватиме розвиток та ефективність клінічних досліджень. Запланований обсяг фінансування цього напряму - 8 317 млн євро.[7]

“Продукти харчування, сільське господарство та біотехнологія” - це назва ще одного тематичного напряму FP7 (заплановане фінансування в сумі 2 455 млн євро). [7]

Сучасне суспільство неможливо уявити без впровадження результатів масштабних наукових досліджень за тематикою “Інформація та технології зв'язку”.

Як показує досвід, прогрес у інформаційно-комунікаційних технологіях (ICT) швидко трансформується у суттєві вигоди для громадян, бізнесу та промисловості.

Звідси випливає величезна роль цього наукового напряму. Його метою є розвиток ICT для задоволення потреб суспільства та економіки, що сприятиме зміцненню європейської науково-технологічної бази ICT та прискоренню розвитку інноваційних процесів у інших галузях.

Запланований обсяг фінансування - 12 670 млн євро.[7]

Зміст тематичного напряму “Нанонауки, нанотехнології, матеріали та нові виробничі технології” (запланований обсяг фінансування - 4 832 млн. євро) віддзеркалює найсучасніші тенденції у матеріалознавстві, яке є основою для розвитку багатьох галузей промисловості.[7] Метою напряму є підвищення конкурентоспроможності європейської індустрії та забезпечення її перетворення з ресурсно інтенсивної у науково інтенсивну галузь шляхом здобуття проривних знань для нових застосувань на перехресті різних технологій та дисциплін. ЄС є визнаним лідером у таких галузях, як нанотехнології, матеріали та виробничі технології, які мають бути посилені, щоб зберегти та покращати свої позиції у контексті глобальної конкуренції. У таких напрямах, як наноелектроніка, матеріалообробка, сталева, хімічна та транспортна промисловість, будівництво, безпека праці, текстильна промисловість, паперова промисловість будуть встановлені дослідницькі пріоритети та цілі, що відповідають новим політичним вимогам ЄС та спрямованості Європейських технологічних платформ (ETP), на суті яких ми зупинимось далі.

Метою тематичного напряму “Енергетика” є перетворення енергетичних систем, що базуються на викопному паливі, у більш сталу, засновану на різноманітних джерелах та носіях енергетику, яка має значно вищу ефективність і відповідає на виклики з огляду на безпеку застосування та кліматичні зміни, створення умов для підвищення конкурентоспроможності європейської енергетичної галузі.

Основна діяльність за цим напрямом концентруватиметься на дослідженнях, що стосуються водневої енергетики та паливних комірок, поновлюваних джерел електрики та виробництва пального, уловлення СО2 та розробки зберігаючих технологій для енергетичних джерел з нульовими енергетичними втратами, чистих вугільних технологій, підвищення енергетичної ефективності та збереження енергії. Запланований обсяг фінансування за цим напрямом - 2 931 млн євро.[7]

Нема потреби говорити наскільки важливим як для всієї Європи, так і для України є тематичний напрям “Довкілля” (в т.ч. зміни клімату),

Зміст цього напряму полягає в удосконаленні управління довкіллям та ресурсами на основі наукових досліджень взаємодії біосфери, екосистем та людської діяльності, розвитку нових екологічно безпечних технологій захисту довкілля. ЄС потребує посилення своєї позиції на світових ринках екологічних технологій.

Запланований обсяг фінансування - 2 535 млн євро. [7]

Без такої розвиненої галузі, як “Транспорт (в т.ч. авіація та космонавтика)” (саме таку назву має один з тематичних напрямів FP7) важко уявити країну з передовою економікою.

Метою тематичного напряму є заснований на технологічних досягненнях розвиток інтегрованих, більш чистих, більш “розумних” безпечних пан-європейських транспортних систем та засобів для обслуговування громадян, створення суспільства, ефективного щодо збереження довкілля та використання природних ресурсів. Транспорт є однією з сильних європейських галузей. Так, повітряний транспорт дає 2,6 % валового внутрішнього продукту (ВВП) Європи і 3,1 млн. робочих місць, наземний - 11 % ВВП і 16 млн. робочих місць. Однак при цьому транспорт відповідає за 25 % усіх європейських викидів СО2 в атмосферу. Сучасні прогресивні транспортні системи позитивно впливатимуть на такі визначальні фактори, як торгівля, конкурентоспроможність, зайнятість, галузева взаємодія, енергетика, безпека та міжнародні ринки.

Крім досліджень та розробок у галузі аерокосмічного, повітряного, наземного, водного транспорту, за цим напрямом передбачається розвиток європейської супутникової навігаційної системи Galileo. Запланований обсяг фінансування - 5 940 млн євро.[7]

Напрямок “Соціально-економічні науки та науки про людину” (запланований обсяг фінансування - 792 млн євро)[7]

До тематичного напряму “Безпека та космос” із запланованим обсягом фінансування 3 960 млн євро відносяться два розділи.

Розділ “Безпека” має на меті розробку науково-технологічних основ для створення потенціалу, необхідного для захисту громадян від загроз тероризму та криміналу при забезпеченні основних громадянських прав, забезпечення оптимального спільного використання відповідних технологій на користь європейської безпеки та для стимулювання кооперації між різними галузями при вирішенні проблем безпеки.

Метою розділу “Космос” є підтримка європейської космічної програми з фокусуванням на її ужиткових застосуваннях, наприклад, таких як GMES - моніторинг за довкіллям та безпекою на користь громадян та заради конкурентоспроможності європейської індустрії. Цей напрям буде також сприяти розвитку Європейського наукового простору, примножуючи зусилля країн - членів ЄС та інших ключових партнерів, у т.ч. Європейського космічного агентства. [7]

2.4.2 Програма "Євроатом"

Дослідження в галузі енергетики за програмою "Євроатом" здійснюються відповідно до угоди, за якою у 1957 році була створена Європейський союз з атомної енергетики - Євроатом.

В рамках 7 РП на діяльність Euratom виділяється 2 751 млн. євро на п'ять років (2007 - 2011).

За законом Євроатом відокремлений від Європейського Союзу та має свою окрему Рамкову програму з досліджень. В той же час, управління Євроатомом здійснюють спільні з ЄС структури.

В межах РП7 Євроатом створено дві спільні програми. Одна програма охоплює непрямі дії в галузі енергії термоядерного синтезу, ядерне ділення та захист від радіації. Інша програма охоплює прямі дії в ядерній галузі Спільного дослідницького центру Європейської Комісії, що був створений в межах Угоди про Євроатом й залишається провідним інститутом в галузі ядерних досліджень в Європі.[8]

2.5 Програма «Горизонт 2020»

30 листопада 2011 року Європейська Комісія офіційно оголосила нову программу ?Горизонт 2020?, призначеної об'єднати все фінансування досліджень та інновацій в ЄС.

«Горизонт 2020»: ЄС спрямовує 80 млрд. євро на розвиток науки та інновацій.

Ця програма може буде впроваджена в період з 2014 по 2020 рік після обговорення з Європейською Радою та Європейським Парламентом.

Програма ?Горизонт 2020? дозволить полегшити виконання науково-дослідних та інноваційних робіт та підвищити їхню ефективність, а також, стимулюватиме зростання та більшу зайнятість, зважаючи на величезні виклики, які стоять перед нашими суспільствами?.[2]

Назва нової програми ЄС з фінансування досліджень та інновацій - ?Горизонт 2020?- віддзеркалює прагнення забезпечити розвиток нових ідей, економічне зростання та робочі місця на майбутнє. Програма ?Горизонт 2020? стане ключовим інструментом впровадження флагманської ініціативи створення Інноваційного Союзу, виконанні зобов'язань, взятих цією ініціативою у відповідності на висновки Європейської Ради від 4 лютого 2011 року та Постанови Європарламенту щодо Інноваційного Союзу від 12 травня 2011 року. Програма ?Горизонт 2020? об'єднує всі існуючі програми ЄС з фінансування досліджень та інновацій, включаючи ?Рамкову програму з досліджень?, ?Рамкову програму з конкурентоспроможностіта інновацій? і діяльність Європейського Інститут Інновацій та Технологій (?ЕІТ?).

Міжнародна співпраця за програмою ?Горизонт 2020? зосереджуватиметься на співпраці з трьома основними групами країн:

(1) індустріалізовані країни з економікою перехідного періоду;

(2) країни розширення ЄС та сусідні країни; і

(3) країни, що розвиваються.

Ключові характеристики нової Програми:

Програма ?Горизонт 2020? має ряд нових рис, які дозволяють їй відповідати цілям сприяння економічному розвитку та боротися з соціальними викликами. Зокрема, ця програма має такі нові риси:

??Значне спрощення фінансування завдяки спрощенню структури програми, розробці одного набору правил, скорочення бюрократичної тяганини завдяки простій схемі відшкодування витрат, запровадженню ?єдиного підходу? для учасників, скороченню роботи з паперами при підготовці пропозицій, рідшому проведенню перевірок та аудитів із загальною метою зменшити середній час на видачу гранту до 100 днів;

??Інтеграція досліджень та інновацій завдяки забезпеченню безперешкодного та узгодженого фінансування від ідеї до виходу на ринок;

??Збільшення підтримки інновацій та діяльності, наближеної до ринку, що веде до прямого економічного стимулювання;

??Зосередження на розвитку бізнес можливостей з зосередженням на ?суспільних викликах?;

??Надання більших можливостей новим учасникам та молодим перспективним науковцям для просування своїх ідей та одержання фінансування.

3. Участь України в Міжнародних науково-технічних програмах

Міжнародне науково-технічне співробітництво є одним з пріоритетів державної науково-технічної політики з огляду на інтернаціональний характер науки. Зобов'язання України у сфері міжнародного науково-технічного співробітництва, визначені міжнародними договорами України, забезпечують інтеграцію наукових досліджень України до світового наукового простору, підвищення якості наукових досліджень і їх конкурентоспроможності, сприяють налагодженню міжнародного співробітництва у науково-технічній сфері.[11]

Ключовими фінансовими компонентами інноваційної інфраструктури в Україні є: бюджетні джерела всіх рівнів; бюджетні та позабюджетні структури технологічного розвитку; венчурні фонди; старт-ап фонди; гарантійні структури та фонди; банківські кредити; гранти, тощо.[12]

Міжнародна наукова співпраця здійснюється як за допомогою організованих науково-дослідних програм і структур, так і за допомогою неформальних контактів між ученими. За останні 20 років Україна взяла участь у ряді європейських проектів по міжнародній співпраці. Зміцнилася двостороння наукова співпраця на рівні організацій. Набули чинності угоди про співпрацю з США, Францією, Канадою, Німеччиною, Росією, Англією.

Державні наукові та науково-технічні програми формує Міністерство України у справах науки і технологій на підставі цільових проектів і розробок, відібраних на конкурсних засадах.

Обсяги фінансування загальнодержавних (національних) науково-технічних програм щорічно визначає Верховна Рада України під час прийняття Закону України про Державний бюджет України.[1]

Положення про державні наукові та науково-технічні програми затверджує Кабінет Міністрів України. [1]

Протягом багатьох років в Україні у загальному обсязі бюджетного фінансування науки частка програмно-цільового фінансування, а саме державних цільових програм та державного замовлення, не перевищувала 6 -7%.[9]

На виконання завдання Програми економічних реформ щодо збільшення частки програмно-цільового фінансування наукової діяльності Держінформнауки починаючи з 2011 року суттєво збільшено обсяги коштів, що спрямовуються на фінансування відібраних на конкурсній основі наукових проектів у рамках виконання державних цільових науково-технічних програм (до 23,1 млн. грн.) та державного замовлення на розроблення новітніх технологій (до 34,8 млн. грн.).[9]

Таблиця 3.2

Джерела фінансування інноваційної діяльності

	Загальна сума витрат	У тому числі за рахунок коштів
		власних	державного бюджету	іноземних інвесторів	інші джерела
	млн.грн.
2000	1757,1	1399,3	7,7	133,1	217,0
2001	1971,4	1654,0	55,8	58,5	203,1
2002	3013,8	2141,8	45,5	264,1	562,4
2003	3059,8	2148,4	93,0	130,0	688,4
2004	4534,6	3501,5	63,4	112,4	857,3
2005	5751,6	5045,4	28,1	157,9	520,2
2006	6160,0	5211,4	114,4	176,2	658,0
2007	10850,9	7999,6	144,8	321,8	2384,7
2008	11994,2	7264,0	336,9	115,4	4277,9
2009	7949,9	5169,4	127,0	1512,9	1140,6
2010	8045,5	4775,2	87,0	2411,4	771,9

3.1 Стан інноваційної діяльності в Україні та її місце у світі

Україна стала на шлях інноваційного розвитку економіки і іншого вибору у нашої країни немає. Ми немаємо значних природних ресурсів, використання яких давало б можливість на цій основі будувати її розвиток. Необхідно реалізувати свій інтелектуальний потенціал, який складає базис інноваційності економіки та підвищення її конкурентоспроможності.

Однак фінансування науки перебуває на невисокому рівні - 0,84 % від ВВП, що у 2-3 рази нижче порівняно з країнами ЄС та США. Частка інноваційно активних підприємств в Україні складає 13 відсотків.[6]

В українській економіці поряд з нерозвиненим інституційним середовищем та невисоким рівнем ділового клімату, високим рівнем корупції, міжнародні рейтинги інноваційної спроможності та технологічної готовності покращилися протягом останнього року і є більш обнадійливими. Загрозливими для подальшого економічного зростання та зміцнення конкурентоспроможності є насамперед низька якість інституційного середовища (115 місце серед 134 країн у 2009 році) та низька ефективність товарних ринків (103 місце). Слабкими сторонами є макроекономічна стабільність (91 місце) та недостатня розвиненість фінансового ринку (85 місце).[6]

Невикористані можливості для перетворення на сильні конкурентні позиції мають рівень технологічної готовності або оснащеності новими технологіями (65 місце) та інноваційне середовище (52 місце). У той же час інноваційна спроможність українських підприємств оцінена високо (31 місце) і є сильною стороною нашої економіки. Конкурентними перевагами є також вища освіта та окремі складові інфраструктури.[6]

Щодо технологічної готовності України головним чинником є прискорення процесів оновлення технологій в умовах зростання конкуренції та підняття цін на імпортовані енергоносії, а також надзвичайно стрімке розповсюдження мобільних телефонів та Інтернету. Складові індексу представлені у таблиці 3.3.

Таблиця 3.3. Складові технологічної готовності України у 2007-2008 та 2008-2009 рр.

Назва індексу	2007-2008	2008-2009
	Місце	індекс	Місце	індекс	Країни-лідери
Технологічна готовність (оснащеність новими технологіями)	93	2,7	65	3,4	Нідерланди (6,01)
1. Наявність новітніх технологій	97	3,4	82	4,2	Ісландія (6,7)
2.Впровадження фірмових технологій	91	4,4	80	4,5	Ісландія (6,6)
3. Закони щодо ІКТ	83	3,3	78	3,6	Данія (6,1)
4. Прямі іноземні інвестиції та трансфер технологій	106	4,2	100	4,3	Сінгапур (6,4)
5. Кількість абонентів мобільного зв'язку (на 100 жителів)	79	37,0	21	106,5	Литва (138,1)
6. Кількість користувачів мережею Інтернету (на 100 жителів)	77	9,8	62	19,6	Барбадос (92,5)
7. Кількість персональних комп'ютерів (на 100 жителів)	88	3,9	86	4,6	Канада (94,6)
8. Кількість абонентів швидкісного Інтернету (на 100 жителів)	56	1,4	68	1,1	Данія (31,9)

Більш широке впровадження складних фірмових технологій сприяло відриву України від конкурентів (80 місце проти 91 у попередньому році). Свій внесок у спроможність до технологічного розвитку забезпечило країні і впорядкування нормативно-правового поля щодо інформаційно-комунікаційних технологій ІКТ (78 місце проти 83).[6]

Головною передумовою впровадження результатів наукового пошуку у реальному секторі та їх комерціалізації є сприятливе інноваційне середовище, якість якого в Україні покращується, на жаль, дуже повільно.

Україні вдалося піднятися на 13 позицій у групуванні країн за інноваційними факторами у 2008-2009 роках порівняно з попереднім дослідженням Всесвітнього економічного форуму (таблиця 3.4.).

Таблиця 3.4. Індикатори якості інноваційного середовища в Україні у 2007-2008 та 2008--2009 рр.

	2007-2008	2008-2009	Країни - лідери у 2009 році
	рейтинг зі134 країни	бал (1-7)	рейтинг зі134 країн	бал (1-7)
Інноваційні фактори	65	3,2	52	3,4	США (5,84)
Інноваційна спроможність	40	3,7	31	3,8	Німеччина (6,0)
Якість науково-дослідних установ	60	3,9	48	4,2	США (6,3)
Видатки компаній на дослідження та розвиток	67	3,2	52	3,3	Швейцарія (6,0)
Взаємозв'язки університетів з промисловістю у сфері досліджень та розвитку	65	3,1	49	3,6	США (5,8)
Державні закупівлі новітніх технологій та продукції	75	3,6	54	3,7	Сінгапур (5,5)
Наявність вчених та інженерів	70	4,3	54	4,4	Фінляндія (5,9)
Кількість патентів на 1 млн. населення, отриманих у США за 2007 рік	58	0,5	65	0,3	Тайвань, Китай (270,4)

Добре відомо, що науковий потенціал України в радянський період був дуже високим, і кількість авторських посвідчень українських вчених і розробників складала чверть від усіх винаходів СРСР. Цей величезний потенціал може й має бути реалізований у конкретних розробках і давати величезний прибуток.

Таблиця 3.5. Чинники,що заважають інноваційному розвитку в Україні

науково-технічні	фінансові	соціально-освітні
використання старого устаткування;	невідповідність оплати праці науковців;	політичні суперечки;
відсутність фонду нової техніки;	бар'єр за умовами фінансування бюджетних організацій: фінансування із приватних джерел в бюджетних організаціях стає державним	відсутність інноваційної культури на всіх рівнях;
зменшення ролі експериментальних робіт;	ненадання кредитів державним установам;	інноваційна культура інвестицій в регіони;
перевага теорії над практикою;	тендерні процедури; обмеженість інфраструктури, що забезпечує підтримку інноваційних проектів, зокрема, обмеженість джерел фінансування;	відсутність відповідних кваліфікаційних вимог; брак досвіду;
	відсутність пільг для підприємств, які впроваджують інновації;	жадоба до «швидких» грошей;
	недостатнє фінансування;	корумпованість структур, яким віддано право регуляції інноваційного процесу;
		бюрократія та амбіції чиновників;
		низкий рівень обізнаності фахівців;

Джерело: Кінько Т.А. Принципи EUREKA та інших європейських програм як чинники інноваційного розвитку України/ Кінько Т.А. -К.: ФО-П Т.А.Кінько, 2009.-с.22-23.

Таблиця 3.6Що треба робити для підвищення ефективності інноваційного розвитку України.

В економічній сфері:	В юридично-правовій сфері:	В організаційній сфері:
визначити основні цілі розвитку України, які неможливо досягти без залучення інноваційного фактору;	розробити систему дієвих, а не фіктивних, стимулюючих механізмів інноваційного розвитку;	створювати координаційні структури та інформаційні ресурси (ОЛБ)
створити інституційні умови та механізми розвитку сприйнятливості та заохочення економіки України до інноваційних зрушень;	створення умов для державно-приватного партнерства (ДОВ)	створити міжгалузевий інформаційний банк інноваційно привабливих ідей та проектів;
налагоджувати співробітництво в рамках європейських програм;	обмежити закордонну експансію закордонних інновацій за рахунок створення та впровадження власних (протиріччя з створенням ринків та міжнародною співпрацею);	залучення до обговорення іноземних фахівців;
створювати умови для співпраці з транснаціональними корпораціями;		залучення до інноваційних процесів молодих учених;
змінити державні підходи до економіки України;		створити центральний державний координуючий орган по координації розробки і проектного впровадження науково-технічних розробок по напрякам;
cтворювати ринки інноваційної продукції;
державне замовлення на інноваційні продукти;

Джерело: Кінько Т.А. Принципи EUREKA та інших європейських програм як чинники інноваційного розвитку України/ Кінько Т.А. -К.: ФО-П Т.А.Кінько, 2009.-с.23-24.

3.2 Міжнародне науково-технічне співробітництво України

Міжнародні науково-технічні програми, в яких брала участь Україна :

1)„Морський старт” ( „Sea Launch”)

Створено в 1995 році для виробництва та експлуатації ракетно-космічного комплексу морського базування. До складу спільного підприємства ввійшли американська компанія “Boeing”, (40% власності), норвезька судобудівна компанія “Kyaerner” (20%), російська ракетно-космічна компанія “Енергія” (25%).[3]

2) „Global Star” в якому беруть участь Україна, Росія, США та Італія. За проектом передбачено виведення на орбіту українськими “Зенітами” 36 з 48 супутників зв'язку. [5]

3) Проект “Циклон-4”

На базі ракети “Циклон” створюється нова триступенева ракета. В пректі беруть участь Італія, Бразилія, США та Україна. [5]

4) “Цезар”

Домовленість з країнами ЄС щодо активізації робіт зі створення глобальної супутникової навігаційної системи, програм наукових космічних досліджень “Цезар”, прогнозування землетрусів космічними засобами.

5) Проекті “Середній транспортний літак”

Україна, Росія, Великобританія та США підготували програму співробітництва в галузі літакобудування. Йдеться про спільну розробку нового варіанту літака Ан-124-200. [5]

Україна у програмі EUREKA.

Україна залучилась до програми EUREKA як НІП-країна (країна з Національним інформаційним пунктом) із статусом асоційованого члена у 1993 році. Та тільки 9 червня 2006 року Україна отримала статус повноправного членства на Міністерській конференції у Празі. 1 жовтня 2008 року Верховна Рада України ратифікувала Заяву про членство України у Міжнародній європейській інноваційній науково-технічній програмі "EUREKA" (Закон N 610-VI (610-17) від 01.10.2008) і після підписання Закону Президентом України В.А.Ющенком 14 жовтня 2008 року Україна офіційно та легітимно стала країною-членом EUREKA. Програма EUREKA на сьогодні є лише однією науково-технічною європейською програмою, де Україна має такі самі права, як і всі інші країни - члени Європейського Союзу.[6]

Основними завданнями розвитку програми в Україні були залучення всіх регіонів України до виконання інноваційних проектів та участь України у проектах різних напрямків.

На сьогодні розвиток програми EUREKA в Україні здійснюється шляхом:

- підвищення ролі програми EUREKA в науково-дослідних розробках українських підприємств та організацій;

- залучення наукових, науково-технічних організацій і підприємств України, які працюють у сфері розробки та досліджень, до участі у спільних проектах європейської програми EUREKA з метою створення конкурентоспроможної науково-технічної продукції;

- залучення недержавних коштів для виконання науково-технічних проектів;

- подання та затвердження на Конференції Міністрів програми EUREKA спільних проектів та проектних пропозицій, у яких Україна є головним виконавцем, з метою виходу української науково-технічної продукції на європейський ринок наукової праці;

- пошуку закордонних співвиконавців для виконання спільних проектів за участю України та подальшого використання та впровадження створеної науково-технічної продукції;

- участі представників наукових, науково-технічних організацій і підприємств України у заходах програми EUREKA за кордоном та в Україні з метою проведення маркетингу українських ідей та проектів на європейському ринку наукової праці;

- презентацій та науково-технічних заходів європейської програми EUREKA;

- збільшення кількості виконуваних українських проектів у рамках програми EUREKA, особливо в таких наукоємних областях, як інформаційні технології, зв'язок, роботи та виробнича автоматизація.[6]

З метою розвитку співробітництва між Україною та країнами-членами ЄС 23 листопада 2011 року у м. Брюссель проведено Перше засідання Спільного Комітету Україна - ЄС зі співробітництва в галузі науки та технологій. Для українських науковців являє інтерес і Сьома рамкова програма Європейського Співтовариства з атомної енергетики (Euratom). Вона складається з досліджень, технологічних розробок, міжнародного співробітництва, розповсюдження технічної інформації та прикладної діяльності, а також навчання за двома тематичними напрямами: а) дослідження джерел енергії з метою розробки технологій для безпечного, екологічно чистого та економічного енергопостачання (фінансування - 2 159 млн євро)[1]; б) дослідження ядерного розщеплення та радіаційного захисту з метою сприяння безпечному використанню та експлуатації ядерного розщеплення та інших застосувань радіації в промисловості та медицині (фінансування - 394 млн євро). Роботи в галузі ядерної енергетики будуть виконуватися і в Об'єднаному дослідницькому центрі - JRC (фінансування - 539 млн євро).[8]

Кількість проектних пропозицій, партнерами в яких є українські науковці, збільшилася у Сьомій рамковій програмі, відповідно збільшилася кількість підтриманих пропозицій. Остання статистика показує, що 714 українських науковців взяли участь у 560 проектних пропозиціях. Після проведеної оцінки, було підтримано 103 проекти (з внеском ЄС 11.7 млн. євро)[8], в них взяли участь 139 українських дослідників. Слід зазначити, що не всі грантові угоди на разі підписано, тому дані є приблизними. Таким чином, Україна займає 9 місце серед усіх третіх країн, які беруть участь в РП7. Загальний рівень успішності для України становить 19.5% (для дослідників) або 18.4% (для проектних пропозицій), а рівень успішності для ЄС складає 20.4%. Однак, якщо говорити лише про програму Співпраця, то рівень успішності складає лише 15%, що є нижчим за середні показники в ЄС.[8] Потрібно зазначити, що у Сьомій Рамковій Програмі Європейського Союзу Україна серед держав-не-членів посідає сьоме місце за кількістю реалізованих спільних проектів, поступаючись лише таким потужним партнерам як РФ, США, Китай, Індія, Південна Африка та Бразилія та друге місце серед країн колишнього Радянського Союзу.

Національний інформаційний центр зі співробітництва з ЄС у сфері науки і технологій (НІП України)

На цей час укладено та діє понад 70 міжнародних договорів у сфері науково-технічного співробітництва. На виконання зазначених договорів з провідними країнами утворено спільні комісії з науково-технічного співробітництва, якими визначаються міжнародні науково-технічні проекти, що підлягають фінансуванню обома сторонами. Зокрема, на сьогодні відповідно до існуючих міжнародних зобов'язань профінансовано спільні науково-технічні проекти, які виконуються з такими країнами: США, Росія, КНР, Німеччина, Франція, Словенія, Індія, Словаччина, Республіка Корея, Туреччина, Австрія, Болгарія, Польща, Литва, Білорусь, Молдова. [7]

Прикладом ефективної співпраці у сфері науки і технологій є українсько-російська Програма розвитку співробітництва у сфері нанотехнологій. Реалізація зазначеної програми дозволяє здійснювати важливі для наших держав наукові проекти, використовувати потенціали обох країн для потужного технологічного прориву України та Росії. У рамках програми Україна підтримує виконання 14-ти проектів, які мають перспективу для комерціалізації за такими напрямами, як: технологія наноструктур, наноелектроніка та нанофотоніка, фізика наноструктур, нові наноматеріали, нанобіотехнології, діагностика і метрологія наноструктур, зокрема з використанням крупних і унікальних установок і комплексів.

Окрім того, активно продовжується співпраця України з Об'єднаним інститутом ядерних досліджень (м. Дубна, РФ). Нові механізми співпраці дозволяють науковим установам та вищим навчальним закладам отримувати замовлення на розробку та випуск високотехнологічної наукової та науково-технічної продукції не менш ніж на 2 мільйони доларів на рік. У травні 2011 року за ініціативи Держінформнауки підписано Угоду Малої академії наук України та Об'єднаного інституту ядерних досліджень (далі - ОІЯД) щодо підвищення кваліфікації українських викладачів та навчання студентів і аспірантів у сфері природничих наук. [7]

...