Перспективи групи БРІК (Бразилія, Росія, Індія, Китай)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Перспективи групи БРІК (Бразилія, Росія, Індія, Китай)

Вступ

Співпраця між країнами стає все тіснішою, з кожним роком створюється велика кількість нових міжнародних компаній, поширюється і розвивається міжнародна торгівля, міжнародний рух капіталу і технологій, посилюється взаємозалежність національних господарств. Об'єктивна необхідність вимагає поступального включення кожної країни в систему міжнародного розподілу праці, світових інтеграційних процесів. У кожній частині світу створюється не одне інтеграційне угрупування. Кожне з них розвивається по особливому сценарію, але усі вони мають багато спільного. Проблема вибору зовнішньоекономічного стратегії є надзвичайно багатоплановою і займає важливе місце в досягненні соціально-політичній і фінансово-економічній стабільності, в системі спільної національної безпеки держави.

Розвитку міжнародної економічної інтеграції сприяють такі фактори:

· нерівномірність розподілу у світовому господарстві природних, матеріальних, науково-технічних, трудових і фінансових ресурсів;

· наявність і необхідність вирішення глобальних проблем країнами світового співтовариства на основі спільних зусиль;

· можливість і необхідність використання привілеїв сукупного науково-технічного потенціалу країн світового співтовариства;

· різке скорочення відстаней за рахунок розвитку транспортно-комунікаційних систем (трубопроводи, супутниковий зв'язок тощо);

· тенденції демографічного розвитку (зростання населення, збільшення
частки кваліфікованої робочої сили, науково-технічного персоналу і т.д.);

· ринкова уніфікація (єдина економічна система) економічного розвитку більшості країн світового співтовариства.

Сьогодні, коли інтеграція є одним з головних процесів в міжнародній економіці, потрібно розуміти сутність, передумови та цілі міжнародної економічної інтеграції, а також розвиток сучасних світових інтеграційних процесів.

З огляду на сьогоднішню ситуацію у світі, можливо побачити тенденцію переходу до багатополюсного діалогу між країнами. Сьогодні високо розвинуті країни все частіше спілкуються з найменш розвинутими. Своєрідним зв'язком між ними може стати угрупування таких країн, які не є високо розвинутими, але на фоні усіх країн показують найбільші темпи росту.

Група таких країн вже існує, це БРІК (Бразилія, Росія, Індія, Китай). БРІК (англ. BRIC) - устояна абревіатура від назви чотирьох країн, що швидко розвиваються: Бразилія, Росія, Індія й Китай (Brazil, Russia, India, China). Скорочення було вперше запропоноване Голдман-Сакс у листопаді 2001 року в аналітичній записці банку. На думку Голдман-Сакс, до 2050 року сумарно економіки цих чотирьох країн по розмірі перевищать сумарний розмір економік самих багатих країн миру (Великої сімки). [27]

Послідовність букв у слові визначається не тільки благозвучністю, але й тим, що саме слово в англійській транскрипції BRIC дуже схоже на англійське слово brick - «цегла», таким чином, даний термін використається як позначення групи країн, за рахунок росту яких багато в чому буде забезпечуватися майбутній ріст світової економіки й фондових ринків зокрема.

Голдман-Сакс не припускав наявність координації економічних політик між країнами БРІК. Тим більше не передбачалося, що країни БРІК утворять якийсь економічний блок або офіційну торговельну асоціацію, як Європейський союз. Однак, згодом з'явилися ознаки, що чотири країни БРІК прагнуть сформувати політичний клуб або «союз», і в такий спосіб перетворити свою зростаючу економічну владу в більший геополітичний «вплив». Один з недавніх ознак - саміт міністрів закордонних справ країн в 2008 у Єкатеринбурзі, а також саміт глав країн членів БРИК 2009-го року там же.

Члени БРІК характеризуються як великі країни, що найбільш швидко розвиваються. Вигідне положення цим країнам забезпечує наявність у них великої кількості важливих для світової економіки ресурсів: Бразилія багата сільськогосподарською продукцією; Росія - найбільший у світі експортер мінеральних ресурсів; Індія - дешеві інтелектуальні ресурси; Китай - власник дешевих трудових ресурсів.

Це головні ресурси, на які опираються економіки цих країн. Висока чисельність населення країн обумовлює дешевину праці в них і, відповідно високі темпи економічного росту. БРІК представляє значну частину цивілізації - 2,8 млрд. чоловік, тобто близько 40% населення світу. Частка БРІК у світовій економіці становить майже 25%, причому сукупна динаміка росту економік цих країн залишається позитивною, незважаючи на фінансову кризу.

Метою цього дослідження було розглянути інтеграційні процеси сьогодення, виявити їхні відзнаки, передпосилки та мету їхнього створення. Під час виконання роботи були розглянуті, по-перше, теоретичні основи інтеграційних процесів; по-друге, нове інтеграційне утворення, яке тільки набирає силу, БРІК, його розвиток та особливості, притаманні кожній з країн-членів; по-третє, були проведені розрахунки перспективи розвитку та інтеграції на основі міри неподібності.

Об'єктом дослідження стали світові інтеграційні процеси на сучасному етапі, їх особливості, теоретичні основи. Предметом вивчення став конкретний приклад інтеграційного угрупування БРІК. Воно знаходиться на нижчій ступені інтеграції, тому, ґрунтуючись на теоретичних знаннях, розрахунках, можливо зробити прогноз того як буде проходити розвиток цього угрупування. В цілому дослідження було достатньо конкретне та докладне.

Робота складається з вступу, двох розділів, висновків; містить 27 сторінки тексту. Список джерел включає 20 найменувань літератури, 8 електронних публікацій.

1. Теоретичні основи міжнародної економічної інтеграції

1.1 Сутність, передумови та цілі міжнародної економічної інтеграції

міжнародний інтеграція економічний

Найважливішою рисою сучасності є зростання взаємозалежності економіки різних країн, зростання міжнародного руху товарів та факторів виробництва, розвиток інтеграційних процесів на макро- і мікрорівнях, інтенсивний перехід розвинутих країн від замкнених національних господарств до економіки відкритого типу, зверненої до зовнішнього світу. Один з важливих напрямів політико-економічного розвитку світової економіки в післявоєнний період - поступове зростання їх взаємозалежності.

Процес міжнародної економічної інтеграції зумовлений розвитком і поглибленням міжнародного поділу праці: від простого обміну товарами - до стійкої масштабної міжнародної торгівлі товарами та послугами, до інтернаціонального переміщення капіталів і створення нових виробництв, до тісної і науково-технічної кооперації, до спільного ведення виробництва й управління.

В результаті національні економіки «проникають» одна в одну. Очевидною стає інтернаціоналізація господарського життя, коли переплітаються багато різних видів діяльності - науково-технічна, інвестиційна, фінансово-комерційна та ін. Економічна взаємозалежність країн і народів стає відчутною реальністю.

Поступово складаються й стають особливо тісними всебічні світогосподарські регіональні зв'язки, що охоплюють багато країн. Лібералізація міжнародного обміну полегшила адаптацію національних господарств до зовнішніх умов і впливів, сприяла більш активному їх включенню в міжнародний поділ праці і кооперацію, у процес широкого міжнародного спілкування та співробітництва.

Динамічний розвиток світових продуктивних сил, все ширше впровадження результатів науково-технічного прогресу відкрили для цивілізованих країн можливість переходу від екстенсивного до інтенсивного відтворювання, до формування нового технологічного підґрунтя. У результаті відбулося переростання продуктивними силами національно-державних поділів, їхній вихід за межі територіальних кордонів. Цей процес торкнувся всіх найважливіших елементів матеріальної й нематеріальної сфери, не тільки товарів, а й капіталу, послуг, робочої сили, науково-технічного обміну, всіх стадій процесу суспільного відтворювання.

Якісно новим закономірним етапом інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає більш тісне зближення окремих національних господарств, є економічна інтеграція, в рамках якої забезпечується концентрація й переплетення капіталів, проведення узгодженої міжнародної економічної політики.

Поняття «міжнародна економічна інтеграція» (economy integration) можна визначити як об'єктивний, усвідомлений і направлений процес зближення, зрощення і взаємодії національних господарських систем, що містить потенціал саморегулювання і саморозвитку, в основу якого покладено економічний інтерес самостійних господарюючих суб'єктів і міжнародний поділ праці. Міжнародна економічна інтеграція набуває форми міжнародних угод і узгоджень, що регулюються міждержавними (або наддержавними) органами. Метою інтеграції є нарощування обсягу товарів і послуг внаслідок забезпечення ефективності господарської діяльності в міжнародних масштабах. [12, c. 376]

Сьогодні інтеграційні об'єднання носять регіональний характер і розрізняються за глибиною процесів, що відбуваються у межах угруповання.

До передумов міжнародної економічної інтеграції можна віднести:

· належність (близькість) рівнів економічного розвитку й ступеня ринкової зрілості країн, що інтегруються. Найбільш активно інтеграційні процеси проходять між державами, що знаходяться на приблизно однаковому рівні економічного розвитку;

· географічну наближеність країн, що інтегруються, наявність у більшості випадків спільних кордонів і економічних зв'язків, що історично склалися. Більшість інтеграційних об'єднань світу створювалися з декількох сусідніх країн, були розташовані близько одна до одної, мали єдині транспортні комунікації. Пізніше до них приєднувалися й інші сусідні країни;

· наявність спільних економічних та інших проблем, що поставали перед країнами в галузях розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва тощо. Економічна інтеграція повинна вирішити конкретні економічні проблеми, які реально стоять перед країнами, що інтегруються;

· демонстраційний ефект. У країнах, що створили інтеграційні об'єднання, зазвичай відбуваються позитивні економічні перетворення (прискорення темпів економічного зростання, зростання зайнятості, зниження інфляції, підвищення рівня добробуту та ін.). Ці фактори психологічно впливають на інші країни, що уважно слідкують за якісними змінами у країнах - членах інтеграційного угруповання, одна на одну. Все це може призвести до скорочення торгівлі країн, що не є членами об'єднання. Деякі з цих країн не хочуть залишитись поза токами інтеграційних процесів. Вони дуже швидко підписують двосторонні угоди про торгівлю та інші економічні стосунки з країнами - членами інтеграційного об'єднання. [12, c. 376]

Цілі міждержавної економічної інтеграції. Головною метою інтеграції є нарощування обсягів та поширення асортименту товарів та послуг на основі і їв результаті забезпечення ефективності господарської діяльності.

Більшість інтеграційних об'єднань, що виникають та розвиваються у сучасній світовій економіці, мають виконати ряд завдань, головними з яких є:

· Використання переваг економіки масштабу. Досягти цього можна завдяки розширенню розмірів ринку, зменшенню трансакційних витрат та використанню інших переваг на основі теорії економіки масштабу.

· Вирішення завдань торгової політики. Регіональні угруповання дають змогу створити більш стабільне і передбачуване середовище для взаємної торгівлі, мають можливість зміцнити переговорні позиції країн в рамках багатосторонніх торгових переговорів у СОТ.

· Сприяння структурній перебудові економіки. Досягається завдяки використанню країнами, що будують ринкову економіку або здійснюють глибокі економічні реформи, досвіду провідних розвинених країн, що є членами об'єднання. Більш розвинені країни, що підключають своїх сусідів до процесів інтеграції, також зацікавлені у прискоренні їх ринкових реформ та створенні там повноцінних і ємкісних ринків.

· Підтримка молодих галузей виробництва. Інтеграційне об'єднання дуже пасто розглядається як спосіб підтримати місцевих виробників за рахунок виходу на більш широкий регіональний ринок;

· Створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. Важливою метою більшості інтеграційних угруповань є зміцнення взаєморозуміння і співробітництва країн, що беруть участь у політичній, соціальній, військовій, культурній та інших позаекономічних областях; забезпеченні економічної й і політичної консолідації та міжнародної воєнної безпеки;

· Можливість регулювання соціально-економічних процесів на регіональному рівні. Мета такого регулювання - усунення національних перепон на шляху взаємних обмінів і взаємодії національних економік, забезпечення сприятливих умов господарюючим суб'єктам, розкріпачення конкуренції. [12, c. 377]

Визначальним моментом інтеграції є прямі міжнародні економічні (виробничі, науково-технічні, технологічні) зв'язки на рівні первинних суб'єктів економічного життя, що розвиваються вглиб та вшир, забезпечують поступове зрощування національних господарств на базисному рівні. За цим повинно відбутися взаємне пристосування державних економічних, соціальних та інших систем, певне зрощування управлінських структур.

Міжнародна економічна інтеграція стає можливою і необхідною завдяки таким сприятливим факторам розвитку, як: поглиблення міжнародного поділу праці, подальший розвиток виробничих сил під впливом науково-технічного прогресу, розвиток міжнародної торгівлі, бурхливий розвиток транспортних та комунікаційних можливостей, тісне переплетення національних економік на мікрорівні, тенденція розвитку процесів глобалізації у світовій економіці, створення та діяльність міжнародних організацій в усіх сферах людського життя. Слід визначити і фактори, що не сприяють або унеможливлюють інтеграційні процеси. До них можна віднести ідеологічні розбіжності, традиційні конфлікти між країнами, світові релігії.

1.2 Форми міжнародної економічної інтеграції: особливості та характерні риси

Процеси міжнародної економічної інтеграції активізувались у другій половині XX ст. в різних регіонах земної кулі. На мікрорівні цей процес іде шляхом взаємодії її відтворювальних суб'єктів (підприємства, фірми), що сприяє взаємопроникненню і зрощуванню національних економік. На макрорівні економічна інтеграція базується на розвитку міжнародної торгівлі товарами, послугами і зростанні міжнародного руху факторів виробництва (капіталу, робочої сили і технології), які набирають форми міждержавних угод, погоджених з національними стратегіями економічного і політичного розвитку.

Міжнародна економічна інтеграція носить регіональний характер. Вона об'єднує переважно сусідні, територіальне близько розташовані країни. Але інтеграційним об'єднанням властиві регіональні відмінності у ступені зрощення національних господарств, узгодженості інституційних механізмів, тобто ступені інтегрованості національних економік.

У країнах, що створили інтеграційні об'єднання, спостерігаються позитивні зрушення в економіці: зменшуються трансакційні витрати і прискорюються темпи взаємної торгівлі; зростаюча конкуренція між виробниками із різних країн стримує зростання цін, стимулює поліпшення якості товарів і створення нових технологій, зумовлює скорочення відносно неефективних виробництв, приводить до припливу іноземних інвестицій.

Інтеграційні об'єднання розрізняються за глибиною процесів, що в них відбуваються. Історично інтеграція еволюціонує через кілька основних форм, кожна з яких свідчить про ступінь її зрілості.

Таблиця 1.1. Основні форми міжнародної економічної інтеграції

Наближення країн одна до одної починається з підписання преференційних торгових угод. Вони підписуються або на двосторонній основі між окремими країнами, або між уже існуючим угрупованням та окремою країною. Відповідно до цього країни створюють одна одній режим найбільшого сприяння. Преференційні угоди передбачають збереження національних митних тарифів кожної країни, що підписала їх, ніяких міждержавних органів для управління не створюється. Преференційними є угоди про співробітництво і партнерство між ЄС і країнами колишнього СРСР (1992 р.).

Першою формою інтеграції є зона вільної торгівлі, що передбачає створення пільгової зони регіонального типу, у межах якої відбувається повна відміна митних тарифів у взаємній торгівлі при збереженні національних митних тарифів у відносинах з третіми країнами. В умовах зони вільної торгівлі зростає внутрішня, а на цій основі і взаємна торгівля країн-членів. Зона вільної торгівлі може координуватися невеликим міждержавним секретаріатом, що діє в якійсь із країн-членів. Прикладом може слугувати Європейська асоціація вільної торгівлі (1958-1969 рр.), НАФТА - Північноамериканська угода про вільну торгівлю (1994 р.), Балтійська зона вільної торгівлі (1993 р.), Угода про свободу торгівлі країн АСЕАН (1992 р.). [. [12, c. 381]]

Другим, більш розвиненим за ступенем інтегрованості, рівнем економічної інтеграції є митний союз. Він являє собою узгоджену відміну групою країн національних митних тарифів і введення спільного митного тарифу та єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі щодо третіх країн. Метою створення цього союзу є полегшення взаємної торгівлі країн-учасниць. Він передбачає безмитну внутрішньоінтеграційну торгівлю товарами і послугами, повну свободу пересування їх всередині регіону. Але при цьому СОТ уважно слідкує за недопущенням створення додаткових перепон у торгівлі з третіми країнами - членами СОТ. Прикладами митних союзів є Бенілюкс (з 1948 р.), Митний союз Білорусі та Російської Федерації. Митний союз передбачає створення системи міждержавних органів, що координують проведення узгодженої зовнішньоторговельної політики.

Третім, більш високим рівнем інтеграції, є спільний ринок, при якому країни, що інтегруються, домовляються про свободу руху не тільки товарів, послуг, а й факторів виробництва - капіталу, робочої сили. Така координація економічної політики здійснюється на періодичних нарадах (один-два рази на рік) глав держав і урядів країн-учасниць. Такий етап розвитку пройшов Європейський Союз, Карибський спільний ринок (КАРІКОМ, 1973 р.), на стадії практичної реалізації перебуває договір про створення спільного ринку країн Південної Америки (МЕРКОСУР, 1991 р.). [12, c. 383]]

На найвищому рівні інтеграція набирає форми економічного союзу, який передбачає об'єднання національних економік кількох країн на основі митного союзу, спільного ринку, уніфікації фінансових систем і проведення спільної валютної політики. На цьому етапі виникає потреба в установах, наділених правом не тільки координувати дії та спостерігати за економічним розвитком, а й приймати оперативні рішення від імені угрупування в цілому. Уряди погоджуються передати частину своїх функцій наднаціональним органам, наділеним правом приймати рішення з важливих питань організації. Прикладами економічного союзу є Європейський союз (1993 р.), Союз арабського Магрибу (1989 р.), Західноафриканський економічний і валютний союз (1994 р.), Співдружність незалежних держав - СНД (1992 р.).

Найвищою формою інтеграції вважається політичний союз, який передбачає передачу національними урядами наднаціональним органам більшої частини власних повноважень стосовно третіх країн, що фактично означає створення міжнародної конфедерації та втрату суверенітету окремими державами. Але такі цілі ще ніхто не ставить, це суто теоретична форма.

Економічна інтеграція починається з лібералізації взаємної торгівлі товарами, включаючи створення спільного митного тарифу щодо третіх країн, доповнюється свободою міждержавного просування факторів виробництва і завершується уніфікацією макроекономічної політики і створенням наддержавних органів управління. Останнім часом створюється багато інтеграційних об'єднань, хоч більшість із них знаходяться на ранніх етапах становлення. Крім інтеграції відбуваються й зворотні процеси - дезінтеграція (розпад Радянського Союзу, Ради економічної взаємодопомоги).

2. Економічне положення та перспективи країн БРІК

2.1 Економічне положення Бразилії

У період початку 90-х років в Бразилії спостерігалася дуже висока інфляція й іноземні інвестори боялися вкладати кошти в національну економіку. Але із введенням у країні строгої грошової політики країна поправила своє положення: ріст цін на споживчі товари в 1998 р. склав 2% проти 1000% в 1994 р. Але теж час ріст ВВП скоротився з 5,7 відсотків в 1994 р. до 3% в 1997 р. через більше тверду кредитну політику. [22]

В 1998 р. економіка країни зштовхнулася із серйозним випробуванням: всесвітня фінансова криза привела до відтоку інвестицій із країни. Приблизно 30 млрд. доларів пішло на серпень і вересень 1998 р. Найбільш серйозним наслідком для Бразилії, після російської відмови виплат по боргах, стало ухвалення рішення про зраду процентної річної ставки (вона досягла 50%).

Після коректування податкової програми й прийняття нових принципів структурних перетворень, Міжнародний Валютний Фонд видав кредити країні в розмірі 41,5 млрд. доларів. У січні 1999 р. Центральний Банк Бразилії оголосив про одноразовий 8% девальвації реала й відмові надалі штучно підтримувати курс національної валюти. Уряд країни сподівалося на початок економічного росту до кінця 1999 р. і заявляло про прихильність строгому антиінфляційному курсу. І хоча в 1999 р. у країні відбулася валютна криза, економіка країни, незважаючи на це до кінця 1999 р. все-таки зросла. Після видачі кредиту МВФ із кінця 1999 р. в економіку країни було вкладено близько 20 млрд. доларів інвестицій. У період з 1995 по 1998 р. спостерігався спад практично у всіх галузях промисловості Бразилії (усього з 7,6% до -2,3%), особливо в машинобудуванні (з 21,4% до -4,1%), енергетиці (з 19,0% до -10,1%) і транспортних перевезеннях (з 13,4% до -15,1%). [22]

Але до 2000 року провідні економісти миру відзначали ріст Бразильської економіки. Наприклад, загальне зростання виробництва (але даним за березень 2001 р.) склав 11,2% від показника січня 2000 р., у той час, як очікували 6,8%. У сполученні з високими показниками виробництва спостерігається переважаючого очікування економістів спад безробіття й дивно великий дефіцит торговельного балансу, зафіксований на початку 2001 року. [22]

Гарячий період економічної активності привів до того, що імпорт почав розвиватися більше швидкими темпами, чим експорт, незважаючи на те, девальвація сприяє підвищенню конкурентоздатності бразильської продукції. За період між січнем і лютим експорт виріс на 13,8% до 8,62 млрд. доларів, у той час, як імпорт - 18,6% до 9,02 млрд. доларів.

Багато говорили про те, що з такими темпами росту бразильська економіка «перегріється», але країна адаптувалася до економіки, що швидко зростає, саме за рахунок імпорту, а не за рахунок росту цін, як передбачалося раніше. В 2000 р. Центральний Банк понизив основні ставки відсотка з 45% до 15, 25%, у надії на продовження реакції економіки на цикл зниження процентних ставок за останні два роки.

ВВП Бразилії в 2008 р. склав 1,998 трл. доларів. ВВП в 2007 р. склав 1.901 млн. доларів. За підсумками 2008 р. зріст ВВП Бразилії залишився на рівні 5,1%. [26]

Експорт склав в 2008 р. 197,9 млрд. доларів і складався із залізної руди, кава, сої, апельсинів, автомобілів, літаків, озброєння. Країни експортери: ЄЕС - 28%, Латинська Америка (крім Аргентини) - 28%, США - 14,6%, Аргентина - 13%. Імпорт склав в 2008 р. 173,1 млрд. доларів і складався з нафти-сирцю, машин і встаткування, продуктів харчування. Країни імпортери: ЄЕС - 26%, США - 14,9%, Аргентина - 13%, Японія - 5%. [26] Однак у наступні роки, Бразилію чекав новий період відверто слабкого економічного розвитку. Уряду Луїса Инасиу Лули Де Силва не вдалося стримати ріст внутрішньої заборгованості, що давно вже перевищує половину ВВП, незважаючи на політику зниження банківських дисконтних ставок. Банківські відсотки, які залучали в Бразилію спекулятивний короткостроковий капітал, залишилися найвищими у світі й становлять 14,25%. Дотепер ріст економіки стримувалися девальвацією місцевої валюти - реала, курс якого штучно підтримувався на рівні 30% нижче реального стосовно долара США, що, природно стримувало зростання виробництва й робило дорогим експорт.

Темпи розвитку бразильської економіки в наступних роках збережуться на рівні. Тим паче, що у 2016 Ріо-де-Жанейро буде приймати в себе Олімпійські ігри, а це збільшить іноземні інвестиції, потік туристів та загалом покращить міжнародне положення країни.

2.2 Економічне положення Росії

Росія закінчила 2008 рік ростом ВВП 5,6%, після 10 років росту, що становить у середньому 7% щорічно починаючи з фінансової кризи 1998. За минулі шість років ріст інвестицій основного капіталу й особистий ріст доходу склали в середньому вище 10%, але обидва показники росли більш повільно в 2008. Ріст в 2008 стимулювали в значній мірі неходові послуги й внутрішнє виробництво, а не експорт. Протягом минулого десятиліття бідність і безробіття стійко знизилися, і середній клас продовжує розширюватися. Росія також поліпшила своє міжнародне фінансове становище. Золотовалютні резерви виросли з 12 мільярдів доларів в 1999 майже до 600 мільярдам доларів наприкінці липня 2008 року, які включають 200 мільярдів доларів двох верховних фондів багатства: запасний фонд, щоб підтримати бюджетні витрати у випадку падіння ціни нафти, і національного фонду добробуту, щоб допомогти фінансувати пенсії й розвиток інфраструктури. Повний зовнішній борг - майже одна третина ВВП. Державний компонент зовнішнього боргу зменшився, але комерційний короткостроковий борг іноземцям підвищився. [25]

Ці позитивні тенденції почали повністю мінятися в другій половині 2008 року. Стурбованість інвесторів конфліктом Росії-Грузії, проблемами корпоративного керування, і глобальною кредитною кризою у вересні змусила російський фондовий ринок упасти приблизно на 70%, насамперед через вимоги додаткового забезпечення, які були важкі для багатьох російських компаній. Глобальна криза також торкнулася банківської системи Росії, що встала перед проблемами ліквідності. Москва відповіла швидко, починаючи на початку жовтня 2008 рятувальний план більш ніж в 200 мільярдів доларів, що з розроблений, щоб збільшити ліквідність у фінансовому секторі, допомогти фірмам повторно фінансувати зовнішній борг, і підтримати фондовий ринок. Уряд також представляв план зниження податків на 20 мільярдів доларів і інші системи підтримки для суспільства й промисловості. [25] Тим часом, 70% падіння цін на нафту в середині липня підсилило нестійкість у рахунках по зовнішніх розрахунках і федеральному бюджеті. У середині листопада мінідевальвації валюти Центральним банком викликала збільшення відтоку капіталу й заморозила внутрішні кредитні ринки, що приводять до зростаючого безробіття, боргам заробітної плати, і серйозному зниженню виробництва. Золотовалютні резерви спали приблизно до 435 мільярдів доларів до кінця 2008 року, оскільки Центральний банк захищав переоцінений рубль. [25]

На першому році його терміна президент Медведєв обрисував загалом багато економічних пріоритетів для Росії, включаючи інфраструктуру, що поліпшується, нововведення, інвестиції, і установи; скорочення ролі держави в економіці; перетворення системи оподатковування й банківського сектора; розвиток одного із самих більших фінансових центрів у світі, борючись із корупцією, і поліпшуючи судову владу. Російський уряд повинне різнобічно розвити економіку далі, оскільки енергія й інша сировина усе ще домінують над російськими доходами від експорту й грошових надходжень у федеральний бюджет. Інфраструктура Росії вимагає більших інвестицій і повинна бути замінена або модернізована, якщо країна хоче досягти всеосяжного економічного росту. Корупція, недостача довіри установам, і пізніше, непевність обмінного курсу й глобальну економічну кризу продовжують розхолоджувати занепокоєння внутрішнього й зовнішнього інвестора. Росія зробила деякі успіхи в побудові верховенства закону, основа сучасної ринкової економіки, але більша робота залишається на судовій реформі. Москва продовжує шукати шляхи вступу у ВТО й зробила деякі успіхи, але її час для входу в організацію продовжує зменшуватися, і атмосфери ведення переговорів негативна через конфлікти із Грузією й глобальною економічною кризою.

2.3 Економічне положення Індії

В 2007 році ВВП Індії перевищив оцінку 1 трлн дол., завдяки чому країна ввійшла в клуб країн-трильйонерів, ставши його дванадцятим учасником. Такі дані приводяться в дослідженні, проведеному швейцарським банком Credit Suisse. [21] Подоланню бар'єра сприяло зміцнення національної валюти Індії, рупії, стосовно долара. Однак економіка країни перегріта, а настільки стрімке зміцнення рупії із проти індійських експортерів.

В Індії ж упевнені в продовженні економічного росту. Так, у квітні 2007 року Центробанк країни оголосив, що в 2006/07 фінансовому році ріст ВВП склав 9,2% і перевищив показник попереднього року (9%). За словами експертів, настільки стрімке збільшення ВВП було досягнуто завдяки рекордним іноземним і національним інвестиціям в економіку країни. [21] Індія була вкрай привабливої для іноземних інвесторів торік. Те, що ВВП країни переборов оцінку в 1 трлн дол., із ще одним індикатором, що буде сприяти залученню інвестицій і в майбутньому. Десятиліттями Індія йшла по економічному шляху, радикально відмінному від обраних такими країнами, як Японія, Південна Корея й Китай. У той час як її конкуренти в Азії робили ставку на виробництво й експорт, Індія зосереджувала сили на внутрішньому ринку й ринку послуг. Розвивалася вона повільніше, ніж сусіди. Але от почалися зміни. Річне зростання виробництва в Індії в цей час становить більше 9 відсотків і доганяє ріст у сфері послуг (10 відсотків). Експорт готових виробів у США росте швидше, ніж у Китаю, хоча за абсолютними показниками він значно нижче. Торік більше двох третин іноземних інвестицій були спрямовані у виробляючі галузі.

Основна причина, по якій Індія незабаром може стати другою економікою у світі, полягає в тому, що багато міжнародних компаній уже передбачають серйозну демографічну кризу, що наступить у Китаєві. Через проведену в країні політики «одна родина - одна дитина» там незабаром виникне дефіцит молодих робочих рук.

За прогнозами Всесвітньої організації праці, до 2020 року в Індії буде 116 мільйонів працездатних осіб цього віку, а в Китаєві - 94 мільйона. [21] Хоча в Індії як і раніше важко займатися бізнесом, деякі транснаціональні компанії зробили на неї більшу ставку в надії покористуватися зі згаданих глобальних змін. General Motors і Motorola збираються будувати заводи на заході й півдні Індії. Південнокорейська Posco і голландська Mіttal Steel оголосили про плани заснувати потужні металургійні комбінати на сході країни, де індійська компанія Relіance незабаром побудує одну з найбільших у світі електростанцій.

Після того як економіка Індії була нерегульована, темпи її росту прискорилися й досягли 9 відсотків у рік. Дехто тут навіть сподівається наздогнати Китай з його 10 відсотками. [21] Але залишається безліч перешкод, насамперед слабка інфраструктура. Китай вкладає в будівництво доріг, портів, електростанцій і інших об'єктів інфраструктури в сім разів більше, ніж Індія, і це помітно. Індійські порти із працею справляються з перевалкою експортних вантажів, що множаться, електрику часто відключають, а ґрунтові дороги збереглися навіть у Бангалоре, індійському центрі програмування. Всепроникаюча корупція гальмує рішення цих проблем. Трудове законодавство Індії перетерпіло небагато змін з моменту його введення відразу після здобуття незалежності в 1947 році. Це також не стимулює компанії наймати працівників, оскільки звільнити їх дуже важко, навіть якщо економіка йде на спад.

Хоч і із запізненням, але дороги й порти в Індії стали упорядковувати. Усього чотири роки тому компанія Sona Koyo Steerіng Systems, що випускає комплектуючі вироби для автомобілів, несла більші витрати на підтримку місячного запасу деталей на випадок затримок з поставками. Зараз компанія шість разів у день поставляє комплектуючі на складальний завод, що перебуває в 13 кілометрах. Дорога займає до години через пробки, але все-таки деталі доставляються.

Незважаючи на ці перешкоди, виробництво в Індії націлено на подальший ріст. У країні, символом якої був бюрократ за стародавнім письмовим столом, а тепер став програміст, напевно, незабаром головним стане інженер з лептопом у заводському цеху.

2.4 Економічне положення Китаю

Одним з найбільш значимих подій у світовій економіці в другій половині минулого століття став вражаючий підйом у Китаєві, пов'язаний з реформами, початими з ініціативи Дэн Сяопіна. За 20 років ВВП КНР виріс в 5 разів, доходи населення - в 4 рази, 270 млн. китайців істотно підвищили свій добробут і зуміли перебороти поріг бідності. [24]

Проте, рівень життя в Китаєві залишається невисоким: національний доход розраховуючи на душу населення становить лише 950 дол. у рік. Частка Китаю у світовій торгівлі досягла показника 1939 р. тільки в 1993 р. Негативним явищем стало посилення розриву в доходах заможних і незаможних верств населення.

У найближчі 20 років Китай має реальні шанси для перетворення в друге по економічній моці держава миру. Рівень життя досягне зареєстрованого на сучасному етапі для середньостатистичного жителя Республіки Корея або Португалії.

Уряд керується курсом на вивільнення бізнесу від надмірної опіки держави, переклад багатьох підприємств із державного в приватний сектор, створення на базі нині діючих заводів і фабрик корпорацій, здатних витримати конкуренцію, у тому числі з боку іноземних товаровиробників. Планується зміцнення фінансових ринків поза державною банківською системою, що опинилася в порівняно складному становищі, і їхня переорієнтація на обслуговування господарюючих суб'єктів, найбільшою мірою кредитування, що заслуговує. Найважливішим напрямком державної економічної політики буде розвиток інфраструктури - авто- і залізничної, а також волоконно-оптичний з тим розрахунком, щоб уперше в історії вилучені частини країни виявилися охопленими загальнонаціональними інфраструктурними мережами, у результаті чого сформувалася єдина економіка з високим ступенем інтегрованості окремих частин.

Уряд уживає зусилля по створенню нових джерел формування внутрішнього попиту, зокрема шляхом приватизації житлового фонду. У великих містах 40% населення вже є власниками житла. [24] Уживають заходи щодо розвитку простій і ефективна податкова система, використанню інформаційних технологій для запобігання зловживань у сфері загальнодержавного й місцевого керування, об'єднанню в струнку систему окремих ініціатив у соціальній області, спрямованих на виплату посібників 5 млн. чоловік, що щорічно губить роботу на державних підприємствах, і пенсій.

Великий інтерес у місцевих і іноземних аналітиків викликає оцінка наслідків реалізації всіх цих планів для національної економіки. Державна статистика не дає надійної бази для точного прогнозування. Дані про економічний ріст, як правило, завишаються. Місцеві влади прагнуть прикрасити положення на підвідомчих територіях. Широко поширені випадки, коли частина продукції китайських підприємств не знаходить збуту й поповнює складські запаси. Проте, таке виробництво регулярно враховується при підрахунку валового продукту. Аналітикам досить складно визначити ступінь завищення ВВП. На думку більшості, торішній його приріст в 8%, імовірно, варто скорегувати убік зниження на 1-2 процентних пункту.

У випадку дотримання Китаєм зобов'язань по лінії ВТО й твердої орієнтації його уряду на ринкові реформи середньорічний приріст ВВП КНР в 2001-2005 р. складе 7%, в 2006-2015 р. - 9% (позначаться результати реструктуризації), пізніше темпи економічного розвитку сповільняться. ДО 2020 р. ВВП КНР повинен збільшитися до 10 трлн. дол. (за курсом долара, зареєстрованому наприкінці 2000 р.), тобто економіка Китаю по своїх розмірах стане приблизно такий же, як і американська в цей час. Доходи розраховуючи на душу населення досягнуть 6700 дол. Якщо перетворення в КНР будуть здійснюватися швидше, ніж передбачається домовленостями із ВТО (зокрема, внаслідок посилення тиску з боку закордонних партнерів), то приріст ВВП може збільшитися в 2006-2015 р. до 10% у рік, а обсяг ВВП досягне оцінки в 10 трлн. дол. уже до 2015 р. [24]

Традиційно основна частина іноземного капіталу, вкладеного в економіку КНР, направляється в експортні галузі. З кінця 70-х років товарообіг Китаю із закордонними країнами виріс із незначної (для настільки великої держави) величини до 475 млрд. дол. в 2000 р. [24] Темпи росту світової торгівлі за цей період були набагато меншими. На частку фірм за участю іноземного капіталу в цей час доводиться половина всього експорту із КНР. Іноземні інвестиції сприяли перетворенню Китаю в «величезну експортну машину». Країна й у майбутньому залишиться значним експортером завдяки наявності майже безмежного потенціалу винятково дешевих трудових ресурсів, у тому числі з високим освітнім цензом.

Обробна промисловість Китаю поступово виходить на передові позиції й стає усе більше капіталомісткою. Дослідники відзначають, що навіть при переході до виробництва усе більше складних промислових виробів (наприклад, до напівпровідникової техніки й до апаратури інформаційно-технічного профілю, по якій Китай зумів стати у світі 3-м найбільшим виробником) КНР не губить своїх переваг по випуску такий щодо дешевої й трудомісткої продукції, як іграшки, текстиль і взуття. За рахунок масштабів виробництва й низкою оплати праці Китай успішно протистоїть іншим азіатським експортерам цих товарів (Індонезії, Республіці Корея й ін.), фактично витісняючи їх зі світового ринку. Стратегія розвитку більшості сусідів Китаю базується на експортній моделі, тому зовнішньоторговельна експансія КНР сприймається ними досить негативно. Більше того, серйозні побоювання виникають і за межами Східної й Південно-Східної Азії, наприклад в Індії й Мексиці. Примітно, що остання з названих країн з більшими застереженнями погодилася із вступом КНР у ВТО, обмовивши її прийом рядом додаткових умов.

На перший погляд, економіка Китаю є безумовно экспортоорієнтованою. Співвідношення між експортом і ВВП досягає значної величини - 23%. По обсязі експорту КНР займає 9-і місце у світі. Однак, на думку більшості аналітиків, експортний сектор недостатньо зрісся з вітчизняною економікою. Фірми, повністю або частково перебувають у власності іноземців, поглинають приблизно 50% усього імпорту і є джерелом половини експорту із КНР. Багато експортних підприємств являють собою найпростіші виробництва по зборці виробів із увезеному комплектуючому й наступному вивозу в інші країни, часто через Гонконг. Експортний сектор з домінуючими позиціями іноземного капіталу, особливо в спеціальних економічних зонах, розглядається дослідниками як своєрідний анклав. Невипадковий висновок багатьох фахівців про слабку інтегрованість Китаю у світову економіку. Відособленість обертається додатковими витратами. Технології й управлінський досвід, що привносять іноземними фірмами, засвоюються місцевими компаніями недостатньо швидко й легко. При цьому економічний ріст стримується через збереження багатьох елементів директивної системи керування, торговельних бар'єрів і місцевого протекціонізму, а також через відсутність дійсного ринку капіталів.

Незважаючи на всі позитивні зрушення за останні 20 років, Китай у недостатньому ступені інтегрований у світову торговельну систему. Більше того, відсутня інтегрованість і на внутрікитайському рівні. Тому одне з найважливіших завдань, що коштують перед Китаєм на сучасному етапі, - об'єднання розрізнених елементів національної економіки. Десять років тому в КНР не було загальнонаціональної системи автомагістралей, що зв'язує окремі провінції. У цей час довжина таких доріг перевищує 12 тис. км. Національна економіка перетворюється в єдиний комплекс, чому сприяє впровадження інформаційних технологій. Більші перспективи відкриваються в сфері фінансової інтеграції. До недавніх пор чотири банки виступали як кредиторів державних підприємств. У цей час мережа банківських установ помітно розширилася. По оцінках фахівців, роль держсектора в національній економіці скоротилася до 50%, проте, на нього доводиться більше 70% основних фондів і 80% оборотного капіталу в обробній промисловості. [24]

Реформи в КНР і ріст її економіки повинні позитивно вплинути на весь регіон, особливо в цей час, коли країни Східної й Південно-Східної Азії випробовують негативні наслідки від уповільнення розвитку в США. Що стосується Китаю, те значного спаду в цій країні не прогнозується.

Навіть у випадку глобального економічного спаду Китай буде розвиватися відносно стабільно, хоча б у силу розмірів своєї економіки. Розвиток економічних зв'язків актуалізує необхідність реформ у КНР і посилення ступеня відкритості стосовно зовнішнього миру. У таких умовах фактично не може стримуватися й розвиток неформальних контактів. Примітно, наприклад, що в американських університетах в один проміжок часу проходять навчання 50 тис. китайців. Уже в цей час число китайських громадян, що одержали утворення в США, перевищує число китайців - випускників радянських вузів. У наявності - ускладнення й диверсифікованість зв'язків по багатьом напрямкам. Подібні тенденції будуть сприяти інтеграції Китаю у світову економіку.

2.5 Проблеми та перспективи країн БРІК

Коло питань співпраці країн БРІК дозволяє побачити, що об'єднання, хоча і неявно, але формується як «антизахідне» з метою лобіювання своїх інтересів у світі, де довгі роки провідну роль грали розвинені країни. З однієї сторони, потенціал БРІК дуже великий, і в перспективі, у разі дотримання загальних принципів, ці країни здатні змінити глобальну розстановку сил і послабити американський вплив у світі. З іншого боку, не треба забувати, що економіки Китаю і Індії серйозно залежать від Сполучених Штатів і від взаємодії з ними у сфері економіки, політики і торгівлі. На американський ринок йде велика частина китайських, індійських і бразильських товарів і послуг. Фінансові механізми всіх держав БРІК прив'язані до США і курсу американського долара. Тому міркування про можливість створення нових резервних валют, і, тим більше, якоїсь наднаціональної валюти в рамках існуючої глобальної фінансової системи виглядають невпевнено. Крім того, відзначається збільшення різниці між країнами БРІК на тлі погіршення ситуації в економіці. Економіки Китаю та Індії найменше постраждали від глобальних потрясінь. Китай з усіх країн БРІК грає найбільш очевидну стабілізуючу роль у світовій економіці. Найімовірніше, він буде першою країною, що вийде з кризи, в першу чергу, за рахунок внутрішніх факторів попиту. Тоді як Росія внаслідок недостатньої диверсифікації своєї економіки в меншій мірою може використовувати внутрішні інструменти в протиборстві з зовнішнім кризою. Дана тенденція дозволила західним аналітикам говорити про недовговічність об'єднання БРІК. А також про те, що Росія, де в 2009 році сталося саме істотне серед чотирьох країн падіння темпів зростання ВВП, випадає з цієї четвірки. Дійсно, Росія досить сильно відрізняється від своїх партнерів по БРІК, 2009 році рівень падіння ВВП склало 7,9% (у той же час, ВВП Китаю виріс на 8,7%, а індійський ВВП - на 6,7%, бразильський зменшився лише на 0,2%) 11. Крім того, російська економіка - єдина з чотирьох економік БРІК - має сировинну спрямованість і заснована на експорт енергоносіїв. Незважаючи на ряд успіхів, сама концепція організації недостатньо зрозуміла: до цих пір не дуже зрозуміло, чи є БРІК переважно економічною, або політичною організацією. За думки творців союз повинен допомогти країнам-членам у координації макроекономічної політики, посилення впливу на глобальні економічні процеси та вироблення спільних підходів до вирішення глобальних проблем. Не ясно, проте, на підставі яких методів це планується зробити. Якщо говорити про економічну інтеграцію, то країни БРІК навіть не наблизилися до першої її форми - створення зони вільної торгівлі. Більш того, не ведуть ніяких переговорів з цього питання. Також виникають питання, якщо розглядати БРІК з точки зору політичного об'єднання. Їх не об'єднує географічне положення, культурна або історична спільність. Говорити про політичну схожості, коли в Китаї править однопартійний комуністичний режим, у Росії - «російська демократія», а в Бразилії і Індії досить розвинений плюралізм, теж не доводиться. Всі вище перелічені фактори посилюються різницею економічних систем, досить складними історичними відносинами Індії і Китаю, суперечливими лідерськими амбіціями і відсутністю досвіду багатосторонніх переговорів і довгострокового співробітництва в рамках БРІК.

Процесу інтеграції цих країн могло б сприяти єдність геополітичних інтересів, однак Бразилія претендує на першість в Західному півкулі, російські інтереси лежать в області СНД та Європі, китайські - в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, а Індія зацікавлена в зміцненні власних позицій в Південній Азії. Тим не менш спільність країн БРІК цілком очевидна. Країни мають схожу вплив на світову економіку, порівнянні за обсягами виробництва і мають приблизно однакові зовнішньополітичні інтереси та цілі. З ряду колишніх великих держав вибивається тільки Бразилія, але її економічний потенціал цілком компенсує відсутність вікової імперської історії.

Ряд експертів висловлюють думку, що якщо БРІК відбудеться як економічна організація, то країни - члени будуть виступати єдиним фронтом та у сфері регулювання міжнародної торгівлі. Принаймні вже на сьогоднішній день країни цього об'єднання неодноразово заявляли, що хочуть будувати торговельні відносини, засновані на обліку взаємних інтересів. В даний час прийняті Світовою організацією торгівлі правила діють в інтересах розвинених країн, оскільки західні ринки фактично закриті для товарів з країн, що розвиваються. Країни БРІК закликає міжнародне співтовариство зберегти стабільність системи багатосторонньої торгівлі і висловлюються проти всіх форм протекціонізму, зокрема у галузі світової торгівлі сільгосппродукцією. З їхньої точки зору, обмеження доступу на ринки і спотворюють торгівлю субсидії в розвинених країнах протягом останніх 30 років перешкоджали розвитку потенціалу з виробництва продовольства в країнах, що розвиваються.

У країн БРІК є і ряд загальних проблем. Приміром, у всіх досить складні

відносини із Заходом; Індія і Бразилія поки безрезультатно претендують на місце в Радбезі ООН; всі країни незадоволені домінуванням США в економіці і зацікавлені в децентралізації влади на світовій арені.

Можливо, поки рано говорити про БРІК як про впливовою економічної або політичної організації, проте ясно одне: у БРІК є величезний потенціал, який, при достатньої політичної волі країн-членів можна направити на створення нового могутнього міжнародного гравця. Серйозними перешкодами на шляху цього є різні зовнішньополітичні інтереси держав-учасниць союзу і недостатнє усвідомлення цілей розвитку БРІК.

Що стосується перспектив БРІК, то, швидше за все, ця неформальна організація буде удосконалюватися у якості діалогового форуму, що дозволяє здійснювати координацію та узгодження підходів з ключових питань міжнародного порядку дня. Там, де є взаємна зацікавленість, розвиватиметься співпраця з лінії держструктур, регіональної та місцевої влади, бізнесу. Питання про інституалізацію співпраці ні Росія, ні інші країни-партнери не ставлять. Хоча цей різноликий клуб не є однозначно формацією що інтегрується, але його важливість безсумнівна для зовнішньої політики країн-членів. [27]

Висновки

Процес міжнародна економічна інтеграція характеризується різними особливостями і має конкретні форми вияву. Інтеграційні процеси знаходять найбільш повне відображення в рамках міжнародних регіональних інтеграційних угруповань, які діють на всіх континентах нашої планети. У світі їх нараховується більше 20. В цілому міжнародна економічна інтеграція в сучасних умовах охоплює всі сфери суспільного виробництва переважної більшості країн світу і прямо або опосередковано виступає одним із головних чинників їх економічного зростання.

Отже, розгляд проблем формування, структуризації, особливостей та основних закономірностей розвитку міжнародної економіки свідчить про те, що вона є однією із загальних форм функціонування взаємопов'язаних національних господарських комплексів. Подальший розвиток міжнародної економіки пов'язаний з інтенсифікацією міжнародних економічних відносин, поглибленням міжнародного поділу праці, появою оптимальних форм міжнародної економічної інтеграції. Це створює об'єктивні можливості для раціонального використання сукупного, виробничого, науково-технічного, трудового та фінансового потенціалу міжнародної економіки країнами світового співтовариства.

Економічна інтеграція є процесом економічної взаємодії країн, які беруть у ній участь, що веде до зближення господарських механізмів країн і набирає форми міждержавних угод та регулюється міждержавними органами.

Міжнародна економічна інтеграція є вищим рівнем розвитку інтернаціоналізації господарського життя. Ознаками міжнародної економічної інтеграції є співробітництво між національними господарствами різних країн з частковою або повною уніфікацією, ліквідація торгових бар'єрів між країна-ми-учасницями, зближення ринків окремих країн задля створення єдиного великого, тобто спільного ринку, її передумови - порівняння рівнів ринкового розвитку країн-учасниць, їхня географічна близькість, спільність проблем, що постали перед ними, намагання прискорити ринкові реформи і не залишитись осторонь інтеграційних процесів. Міжнародна економічна інтеграція має регіональний характер, угруповання створюються з метою використання переваг спільного ринку, створення сприятливих умов для національного розвитку, зміцнення міжнародних переговорних позицій країн-учасниць з економічних питань, обміну досвідом проведення ринкових реформ та підтримки національної промисловості і сільського господарства.