Зовнішньополітичні аспекти імміграційної політики Франції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зовнішньополітичні аспекти імміграційної політики Франції

Проблема регулювання міграційних потоків є спільною для багатьох розвинених держави сьогодення. Складнощі післявоєнного періоду, нестабільна економічна ситуація сприяла заохоченню міграції з метою працевлаштуванню вихідців з країн "третього світу". Проте, наслідки такої політики стали причиною не лише перенасичення національних ринків праці, а й породили ряд соціальних проблем, вирішення яких не підлягає відтермінуванню.

Одним з найяскравіших прикладів проведення міграційної політики на рівні держави є Французька Республіка. Масова імміграція у Францію почалася в середині XIX ст., в період бурхливого індустріального розвитку. Вже тоді позначилися два головні напрями у французькій імміграційній політиці: задовольнити зростаючий попит на робочу силу і стабілізувати демографічну ситуацію, оскільки Франція раніше, ніж яка-небудь інша країна світу зіткнулася із загрозою депопуляції [1].

Спочатку імміграція мала політичний відтінок, оскільки основу потоку мігрантів XIX ст. складали поляки, які переїжджали з Росії та вірмени, які тікали з Туреччини [2]. Пізніше, на початку XX ст., політичні іммігранти стали все частіше змінюватися трудовими.

Саме проблема регулювання потоку легальних і нелегальних трудових мігрантів на прикладі Франції складає актуальність нашого дослідження.

Рівень висвітлення нашої проблеми в літературі є високим, оскільки у наш час проблематика міграційних процесів та участь у них Франції дуже актуальна. До дослідження засад міграційної політики Франції, її механізмів та практичних результатів звертаються науковці багатьох країн: це і статті, і концепції, і аналітичні доповіді. Серед останніх видань варто відмітити монографію М.Б. Денисенка, О.А. Хараєвої та О.С. Чудиновських; статті М. Боргулева, К.Гамільтона, В. Парфенова, К. Сапгір.

В рамках окресленої мети автор ставить наступні завдання:

- розкрити зміст поняття "міграційна політика";

- розглянути найбільш важливі етапи становлення державної міграційної політики Франції в контексті зовнішньої політики країни;провести аналіз зовнішньополітичних механізмів Франції в сфері регулювання міграційних потоків.

Відчуваючи гостру нестачу дешевої робочої сили після Другої світової війни, Франція однією з перших західноєвропейських країн визначила основи державної міграційної політики в рамках розбудови контактів на дво- та багатосторонньому рівні, зокрема, із країнами, що розвиваються.

Вже 2 листопада 1945 р. був ухвалений основний закон про імміграцію Закон про в'їзд і перебування іноземних громадян у Франції, який включав 9 глав і 40 статей [3]. Політика в сфері міграції була визначена як сукупність правил, процедур та механізмів, розроблених з метою регулювання процесів переміщення осіб до Франції для легального працевлаштування.

Протягом 1946-1954 років у країну приїжджало в середньому по 75 000 іноземних робітників щорічно. Впродовж наступних восьми років ця цифра становила вже 180 000 на рік. Якщо спочатку це були італійці, іспанці й португальці, то згодом до них додалися вихідці з Північної й Тропічної Африки [4].

У період безперервного економічного росту 1945-1975 років (так званого "Славного тридцятиріччя") масовий приплив дешевої іноземної робочої сили не створював особливих проблем. Поки роботи вистачало на всіх, а рівень життя безупинно ріс, усі були задоволені і корінне населення, і іммігранти з більш бідних країн і колишніх колоній [4].

Протягом століття Франція прийняла й асимілювала з користю для себе десятки мільйонів іноземців. Цей період закінчився разом із нафтовою кризою 1973 p.: тоді в результаті спаду французької економіки було прийнято рішення обмежити приплив іммігрантів. Економічна криза середини 1970-х pp. супроводжувалася різким ростом безробіття. Відтоді трудова імміграція поступилася місцем імміграції з метою возз'єднання родин [2]. У 1974 р. в країні були закриті усі програми по найму іноземної робочої сили. Тоді ж були введені санкції проти тих працедавців, які брали іммігрантів на роботу. У подальші роки обмежувальна імміграційна політики навіть посилилася. У 1993 p., в період правління правого уряду, міністр внутрішніх справ Шарль Паскуа сформулював головну мету імміграційної політики як "досягнення нульового міграційного приросту", яка пізніше інтерпретувалася як "досягнення нульової нелегальної імміграції". В ухваленому так званому законі Ш. Паскуа, заборонялося працювати іноземним студентам, оскаржити відмови про надання притулку, до двох років був збільшений період розгляду справ про возз'єднання сімей, розширені права поліції щодо депортації нелегальних мігрантів [1].

В результаті проведення обмежувальної імміграційної політики приплив іммігрантів в країну помітно скоротився. У 1974-1982 pp. у Францію в середньому щорічно прибувало 220 тис. іммігрантів, в 1982-1990 pp. 100 тис., в 1991-1995 pp. 90 тис. і в 1997 р. 81 тис. чоловік, з яких 6,4 тис. були громадянами Європейського Союзу [5].

У 1997 p., після приходу до влади лівих сил почався перегляд колишньої імміграційної політики. Шарля Паскуа звинуватили в тому, що він сприяв зменшенню людського капіталу Франції, обмеживши можливості іноземних студентів і фахівців в отриманні роботи і проживанні в країні [6]. Підсумком реформування імміграційного законодавства стало ухвалення закону Ж.-П. Шевенмана 11 травня 1998 p., який відкривав двері Франції для висококваліфікованих фахівців і студентів [11]. З 1998 р. діти, народжені у Франції іноземними батьками, автоматично, без додаткових процедур отримували французьке громадянство. В середньому за рік число осіб, які отримують французьке громадянство, приблизно дорівнює числу іноземців, які отримують дозвіл на в'їзд з метою тривалого перебування [7]. Зрозуміло, ця цифра не враховує громадян Європейського Союзу, оскільки вони розглядаються як європейські громадяни, що мають право працювати і жити у Франції на тих же підставах, що і будь-який французький громадянин.

В цілях боротьби з нелегальною імміграцією проводилися міграційні амністії, коли на короткий проміжок часу іммігрантам, що вже знаходяться в країні, надавалася можливість легалізуватися. Перша велика амністія була проведена у 1982 p., друга у 1997 р. Друга амністія була проведена після численних демонстрацій як нелегальних іммігрантів, так і французьких правозахисних організацій. Було розглянуто 140 тис. звернень іммігрантів про легалізацію, 80 тис. з яких було задоволено.

Проблемою є також той факт, що іммігрантів в основному цікавлять райони з економікою, що активно розвивається, і тому велика частина приїжджих проживає в містах з населенням більше 200 тисяч осіб, а третина усіх іммігрантів в регіоні Іль-де-Франс (Парижі та його околицях).

9 квітня 2003 р. прем'єр-міністр Жан-Пьер Раффарен і міністр у соціальних справах Франсуа Фійон представили програму уряду по поліпшенню процесу інтеграції легальних іммігрантів яка характеризується "людяністю" відносно легальних іммігрантів і "закритістю" відносно нелегальних [1]. Ядром цієї новаторської програми є "контракт про прийом і інтеграцію". франція міграційний легальний працевлаштування

Іммігрантам, що прибувають у Францію на тривалий термін або на постійне проживання (в основному, це приїжджі у рамках возз'єднання родин або такі, що отримали статус біженця), пропонується підписати контракт, суть якого полягає в наступному: іммігрант зобов'язується відвідувати курси французької мови (від 200 до 500 годин) і курс "Цінності французького суспільства". У разі, якщо іммігрант успішно пройде навчання і отримає відповідний сертифікат, то уряд зобов'язується видати йому посвідку на постійне проживання строком на 10 років.

Реформа у сфері надання притулку супроводжується посиленням заходів боротьби проти нелегальної міграції. Зокрема, програма передбачала збільшення тривалості процедури розгляду справ нелегальних іммігрантів, впродовж якої нелегальний іммігрант може бути затриманий поліцією (максимальний термін адміністративного затримання нині складає 12 днів), удосконалення заходів по організації депортації нелегальних іммігрантів. He зважаючи на активне обговорення проблем регулювання потоків мігрантів, Франція не в змозі вирішувати соціальні проблеми, пов'язані з асиміляцією іммігрантів до країни.

Прийнявши одного разу на себе відповідальність за "знедолених" арабів і надавши їм усі умови для комфортного проживання в Європі, Франція стала заручником фактично цивілізаційного протистояння, оскільки найчастіше такі прошарки населення не поважають закони, вони далекі у своїх поглядах, звичаях, побутовій поведінці від корінного французького населення. Уряд Франції протягом останніх років намагається врегулювати жорсткі конфлікти, що виникають між етнічними французами й емігрантами з арабських та африканських держав.

Реформа імміграційної політики Франції одна з перших голосних і помітних реформ, започаткованих президентом Ніколя Саркозі. Проблемами імміграції Ніколя Саркозі активно займався ще на посаді міністра внутрішніх справ, а будучи обраним на пост президента, першою справою створив спеціальне міністерство [8]. Питання регулювання міграції для Франції є особливо чутливим. Франції необхідно залишатися вірною трьом принципам своєї державності свобода, рівність, братерство, і в той же час, зберегти національну ідентичність та зменшити кількість нелегальних мігрантів, зберігши при цьому нормальні відносини з країнами походження нелегалів, шляхом використання лише гуманних засобів, не порушуючи права людини.

За даними перепису 2006 року, у країні перебуває 5,1 млн. іммігрантів, з яких 3,6 млн. не є громадянами Євросоюзу, але легально проживають на території Франції [9]. Про кількість осіб, які перебувають у Франції на нелегальних умовах, залишається лише здогадуватися. Усе це вимагає тонкої політики по адаптації іммігрантів з боку французької влади. Нагальність прийняття реформи обумовлюється тим, що на відміну від іммігрантів 1950-1970 х років, які за рахунок колоніального минулого були фактично адаптовані до французької культури, а система освіти забезпечувала формування висококваліфікованих кадрів та знання французької мови, сучасні іммігранти нерідко не бажають асимілюватися із корінним населенням Франції (що є однією з основних умов для осіб, які прагнуть проживати у Франції).

Іммігранти з Африки становлять 39% всіх мігрантів (у тому числі 30 % з Алжиру, Марокко і Тунісу) [9]. Питаннями імміграції у Франції займаються: Вища Рада з інтеграції. Французьке бюро допомоги біженцям і апатридам (OFPRA), Спеціальна служба допомоги емігрантам (SSAE), Фонд соціальних дій (FAS), Центри по прийому осіб, що шукають притулку (CADА). У країні діють 54 центри для іммігрантів та біженців, розрахованих на 3300 осіб [1]. На державному рівні іммігрантам виплачуються пенсії у розмірі 16,3 мільярдів євро, допомога по безробіттю у розмірі 5 мільярді євро, а виплати на лікування досягають суми 11,5 мільярдів євро на рік [9].

Наявність значної кількості іммігрантів серйозно впливає на французьке суспільство. В результаті імміграції помітно виросла доля мусульман у французькому суспільстві: іслам вийшов на позиції другої релігії по кількості вірян. Ситуація ускладнюється тим, що присутність ісламу не є історично усталеною, оскільки його помітне представництво з'явилося тільки з післявоєнною імміграцією з країн Магрибу.

У сфері легальної імміграції президент Н. Саркозі поставив два головні завдання. Перше завдання збільшити приплив у Францію трудових мігрантів, насамперед, високопрофесійних фахівців. Друге завдання більш жорстко контролювати сімейну імміграцію: тобто шлюби французів з іноземцями й процедуру возз'єднання родин. По-друге, Ніколя Саркозі пропонує задіяти такі критерії до іммігрантів, як вік, освіта, знання мов, кваліфікація не тільки для фахівців, але й для студентів вузів [9].

Що стосується пункту про возз'єднання родин, Н.Саркозі пропонує переконатися в тому, що для новоприбулих створені нормальні умови, тобто є достатня житлоплоща, дохід тощо. Крім того, відтепер родичів можна буде запросити у Францію лише після роботи тут протягом двох років. Причому однією з умов для цього повинна стати "інтеграція іммігранта в суспільство й особливе знання французької мови" [9].

Результати нової імміграційної політики Франції ілюструє значна цифра: за 2009 рік країну покинули примусово або добровільно майже 30 тисяч нелегалів шляхом посилення контролю в основних транзитних зонах вокзалах, аеропортах й морських портах [8]. У 2007 p., для порівняння, із Франції вдалося вислати 23 тисячі людей, що перебували в країні незаконно. Проте, така політика чистих цифр уже давно викликає обурення правозахисників. З 30 тисяч людей 20 тисяч були вислані примусово, 10 тисяч покинули Францію добровільно, тобто, як правило, одержавши грошову компенсацію для облаштування на батьківщині. Проблема тільки в тому, що майже всі нелегали, що покинули Францію добровільно у 2009 p., це румуни й болгари, тобто громадяни Європейського союзу [8]. Потрапити у Францію вони можуть без візи, їм лише обмежені строки перебування в країні й доступ на ринок праці.

Висилка одного нелегала в середньому обходиться державі в 21 тисячу євро. За час президентства Н.Саркозі із Франції вислали 45 тисяч іноземців. Неважко підрахувати, що нова імміграційна політика вже обійшлася скарбниці майже в 1 мільярд євро [8]. Ще один напрямок нової імміграційної політики проблема біженців. Влада намагалися максимально посилити процедуру надання політичного притулку, щоб уникнути зловживань. He секрет, що під маскою політичних біженців у Європу нерідко намагаються потрапити біженці економічні. Торік Франція знову вийшла на перше місце в Європі по кількості біженців. Прохання про надання притулку подали понад 42 тисячі іноземців. З них понад 11 тисяч людей отримали цей статус [9]. Проте, реформа вже дала свої результати. Вимальовується нова рівновага між професійною імміграцією й імміграцією за сімейними обставинами. Статистика показує, що четвертий рік поспіль сімейна імміграція знижується. Вперше число іммігрантів, що приїжджають за сімейними обставинами, не перевищує щорічно 90 тисяч людей. Одночасно, як того вимагає президент республіки, заохочується професійна імміграція вона зросла з 7% до 14% у загальній кількості іммігрантів [8].

Проте, критики та опозиція вважають, що такі заходи аж ніяк не покращать ситуацію у Франції, а лише спровокують загострення відносин на двосторонньому та багатосторонньому рівні. По-перше, ті особи, які не отримають легальний дозвіл на в'їзд, повернуться до нелегального стану (а за різними оцінками на території Франції їх перебуває від 200 до 400 тисяч). Викликає критику й певний етичний аспект селективного принципу в імміграційній політиці: подібний процес насправді виявляє собою висмоктування "сірої речовини" з інших країн. Це не сприяє налагодженню двосторонніх відносин, оскільки безконтрольний "відтік мізків" веде до виснаження національного інтелектуального потенціалу.

He варто забувати, що Ніколя Саркозі виступає за гуманну депортацію та водночас за таку політику, яка не йде на поступки, жертвуючи національними інтересами та безпекою.

Проблема регулювання потоку трудових мігрантів є дійсно актуальною для Франції. Визначивши залучення дешевої робочої сили пріоритетним напрямком зовнішньої політики ще після Другої світової війни, Франція постійно модернізує дану сферу міжнародної взаємодії, відповідаючи на виклики а вимоги часу. Це виражається у чисельних програмах та законах у сфері міграції, що приймаються на вищому рівні державного керівництва. Проте, занадто ліберальний підхід до іммігрантів у минулому нерідко ставить Францію на межу соціальної кризи на сучасному етапі її розвитку.

Французька Республіка, яка завжди виступала носієм культури, освіченості, демократії та толерантності не повинна втрачати свій потенціал через надмірну кількість вихідців з арабського та африканського світу. Про розуміння необхідності змін свідчать положення реформи міграційної політики, проведеної Н.Саркозі. До того ж, більшість з положень нової реформи стосуються нелегальних мігрантів та криміногенних елементів, що відкриває зелене світло тим мігрантам, які мають дійсно важливі та виправдані підстави перебування у Франції.

У світлі даних подій перед Францією постає багато питань від переформатування спектру відносин з колишніми колоніями, до більш жорсткішого протекціоністського курсу держави стосовно захисту своїх національних інтересів та недопущення того, щоб Францію розглядали як країну, яка здатна прийняти та допомогти всім.

З огляду на вище сказане, можна зробити висновок, що прийняття активних та дієвих заходів у сфері міжнародної міграції є питанням надзвичайної важливості. Правильні і своєчасно ухвалені рішення допоможуть Франції, а можливо, й іншим європейським країнам вирішити проблеми, які стали невід'ємною частиною їх сьогодення.

Список використаних джерел

1. Денисенко М.Б., Хараева О.А., Чудиновских О.С. Иммиграционная политика в Российской Федерации и странах Запада. [Электронный ресурс]. Способ доступа: Шр:// www.rospersonal.ru/facts_about_coimtries/franciya/

2. Иммиграционная политика Франции: выводы и уроки для России. [Электронный ресурс]. Способ доступа: http://www.antropotok. archipelag.ru/text/al23.htm/.

3. Закон о въезде и пребывании иностранных граждан во Франции. [Электронный ресурс]. Способ доступа: http://www. legifrance.gouv.fr/ texteconsolide/MBFAA.htm.

4. БангерскийА. "Этническая бомба": французский опыт. [Электронный ресурс]. Способ доступа: http://www.index.org.ru/joumal/ 25/bang25.html/.

5. Традиционное убежище для иммигрантов. [Электронный ресурс]. Способ доступа: http://ambafrance-tm.org/spip.php7article342/.

6. Hamilton К., Simon P., Veniard С. The Challenge of French Diversity. Migration Policy Institute. [Електронний ресурс]. Спосіб доступу: http://www. migrationinfonnation. org/.

7. Миграционная политика в странах Западной Европы. [Электронный ресурс]. Способ flocTyna: http://www.rueu.eu/index.php?name=Pages&op=page&pid=41/.

8. Гусев Д. Новая иммиграционная политика: результаты и споры. [Электронный ресурс]. Способ flocTyna:http://www.rfi.fr/actuni/articles/109/ article_2306.asp/.

9. Сапгир К. Новая иммиграционная политика Франции [Электронный ресурс]. Способ доступа: http://eursa.eu/node/303/.

10. Закон № 98-349 от 11 мая 1998 г. в отношении въезда, пребывания иностранных граждан в Франции и права убежища. [Электронный ресурс]. Способ доступа: http:// admi.net/jo/19980512/INTX9700112L.html.

Размещено на Allbest.ru