Сучасні тенденції міжнародної трудової міграції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Національний авіаційний університет

Інститут післядипломного навчання

Курсова робота

з дисципліни "Міжнародна економіка"

на тему:

"Сучасні тенденції міжнародної трудової міграції"

Виконала: студентка 1-го курсу

Спеціальності: "міжнародна економіка"

Дмитренко В. В.

Перевірив: доц.. Мізюк В. В.

Київ 2013



Зміст

Вступ

1. Сучасна міжнародна трудова міграція

1.1 Причини міжнародної міграції населення, її основні види

1.2 Державне регулювання імміграції робочої сили

1.3 Державне регулювання міжнародної трудової міграції в країнах-донорах

1.4 Основні центри міжнародної трудової міграції

1.5 Міжнародний ринок праці та тенденції його розвитку

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Поряд з міжнародним ринком товарів і послуг, з ринком капіталів все більшої сили набирає тепер і міжнародний ринок робочої сили, який є не просто сумою національних ринків, а являє собою новий якісний розвиток ринку робочої сили в умовах посилюються процеси інтернаціоналізації виробництва і зростання спілкування між народами.

Міжнародний ринок робочої сили характеризується постійним зростанням попиту та пропозиції іноземної робочої сили. Основою його формування послужили процеси міжнародної трудової міграції.

Мільйони людей залишили рідні краї і кинулися в інші країни, далекі й близькі, у пошуках матеріального достатку і позбавлення від нерівності. І в наші дні явище міжнародної міграції як вираження процесу інтернаціоналізації не стало надбанням історії. Але більше неможливо ділити країни на три чітких категорії: еміграції, імміграції і транзиту. Все більша кількість країн не лише змінюють свій статус, але і поєднують характеристики двох або навіть трьох категорій. Так, прикладами країн у Європі, які втратили статус країни еміграції, є Греція, Італія, Португалія та Іспанія. В Азії - це Південна Корея, Малайзія, Тайвань, Таїланд. Навіть Мексика і Туніс зіткнулися з напливом іноземних працівників, які бачать там більше перспектив, ніж у своїх рідних країнах. Існує і контрпоток, що протікає з Заходу на Схід - до Польщі, Чехії, Угорщини як країни з новим економічним горизонтом. Ці три країни разом з Болгарією, Росією, Білоруссю, Україною, крім усього іншого, стають завантаженим перехрестям транзитних шляхів мігрантів з Африки, Азії та Середнього Сходу. Національні ринки праці дедалі більше втрачають свою замкненість та відокремленість. Між ними виникають транснаціональні потоки і переміщення робочої сили, які набувають постійний і систематичний характер.

Такі транскордонні переміщення робочої сили поряд з рухом капіталу між країнами утворюють верхній (наднаціональними ринками) міжнародний рівень ринку робочої сили. І мова йде в даному випадку не про епізодичне переміщенні робочої сили з однієї країни в іншу (це траплялося й раніше). З'являються покупці і продавці робочої сили, які на більш-менш постійній основі зайняті пошуком і продажем робочої сили за кордоном. [5]

Таким чином, міжнародний ринок праці можна визначити як наднаціональне утворення, де на постійній основі виступають покупці і продавці закордонної робочої сили, що беруть участь у процесі відбору необхідної робочої сили в рамках міждержавного регулювання попиту-пропозиції робочої сили.



1. Сучасна міжнародна трудова міграція

1.1 Причини міжнародної міграції населення, її основні види

Міграція робочої сили - це переміщення працездатного населення, викликане причинами економічного характеру. У залежності від того, чи перетинаються при цьому межі країни, розрізняють міграцію внутрішню і зовнішню. Внутрішня міграція призводить до переміщення трудових ресурсів між регіонами країни або між містом і селом, але чисельність населення країни при цьому не змінюється. Зовнішня міграція впливає на чисельність населення країни, збільшуючи її на кількість людей, які переселилися в дану країну (іммігранти), і, зменшуючи на кількість людей, які виїхали за межі даної країни (емігранти).

Можна виділити два основних види міжнародної міграції робочої сили:

1. міжнародна переселенська міграція;

2. міжнародна трудова міграція.

Історично спочатку переважала переселенська міграція населення, тобто така міграція, в результаті якої сформувалася значна частина населення США, Канади, Австралії та деяких інших країн. Вона передбачала переміщення мігрантів через кордони держав і зміну місця проживання назавжди.

Міжнародна трудова міграція - це переміщення працездатного населення між державами під впливом суто економічних причин, тобто в пошуках заробітку. На відміну від переселенської міграції, вона припускає збереження постійного зв'язку мігранта зі своєю батьківщиною. [1]

На практиці відокремити ці види міграції один від одного досить складно. Визначення терміна "працівник-мігрант" міститься в конвенціях Міжнародної організації праці N 97 та N 143 і говорить, що "працівник-мігрант" це особа, яка мігрує або мігрувало з однієї країни в іншу з метою отримати роботу. Дане визначення включає в себе також будь-яка особа, яка законно в'їхала в країну як трудящого-мігранта. Однак воно не включає в себе прикордонних і сезонних робітників, осіб вільних професій і деякі інші категорії. В силу цієї суперечливості статистичні показники, що характеризують міграцію робочої сили, кілька зменшені і не дають повного уявлення про масштаби цього явища в світовому господарстві. Але наявна статистика показує, наскільки важливу роль відіграють мігранти як в економіці тих країн, куди вони приїжджають (країни-реципієнти), так і в економіці своїх рідних країн, які вони тимчасово покидають (країни-донори).

Причини міжнародної трудової міграції мають, в основному, економічний характер. До них належать такі:

1. відмінності в рівні економічного розвитку окремих країн.

2. наявність національних відмінностей у розмірах заробітної плати.

3. існування органічної безробіття в країнах, що розвиваються (останнім часом це явище поширене і в постсоціалістичних країнах).

4. міжнародний рух капіталу і функціонування міжнародних корпорацій.

Найбільшу частку учасників міжнародної трудової міграції складають представники робочих спеціальностей, але в ній беруть участь і службовці. Одним із мотивів участі у міжнародній трудовій міграції можуть бути пошуки будь-якої роботи, аби тільки "не померти з голоду". Така причина найбільш характерна для міграції малокваліфікованої робочої сили з країн з низьким рівнем економічного розвитку і високим рівнем безробіття. Вона має місце в основному з азіатських і африканських країн до країн Західної Європи, з латиноамериканських країн у США та Канаду, з Південної та Східної Європи в більш розвинені країни Західної Європи.

Але, поряд з цим, існує і міграція в пошуках більш високої заробітної плати, більш комфортабельних умов праці та життя. Ці обставини також пов'язані з нерівномірним економічним розвитком країн. Такий вид міграції пов'язаний, перш за все, з міграцією кваліфікованих фахівців, учених.

Розглядаючи світове господарство в цілому можна виділити такі основні потоки трудової міграції:

1. з країн, що розвиваються в розвинуті;

2. між розвиненими країнами.

3. між країнами, що розвиваються.

4. з постсоціалістичних країн до розвинених країн.

5. міграція наукових працівників та кваліфікованих фахівців з розвинених країн у що розвиваються. [2]

Найбільшу роль у розвитку світової економіки міжнародна трудова міграція почала грати після Другої світової війни. В даний час у загальному обсязі сучасної міжнародної міграції переважає трудова міграція. Згідно зоцінками фахівців, на початку 90-х років за межами своїх держав проживало близько 25 млн. тимчасових мігрантів, а з урахуванням членів сімей, сезонних і прикордонних працівників загальне число трудових мігрантів становила близько 100 млн. чоловік.

Розпад СРСР значно посилив рухливість населення колишніх радянських республік, що призвело до збільшення чисельності міжнародних трудових мігрантів. Спочатку міжнародна трудова міграція мала стихійний характер. Але потім приймаючі країни спробували ввести її в організаційні рамки. Так, вже в кінці 19-початку 20 ст. у Німеччині, Франції, Швейцарії широко був поширений тимчасовий працю іноземних робітників на певний термін, що передбачає їх обов'язкову депортацію, тобто їх виїзд назад на батьківщину. У Сполучених Штатах Америки з кінця 19 ст. був введенийконтроль за імміграцією. [6]

В даний час практично всі країни світу активно впливають на процеси експорту та імпорту робочої сили.Державне регулювання спрямоване на те, щоб отримати максимальний ефект від позитивних наслідків міжнародної міграції, і звести до мінімуму негативні наслідки цього явища як для країн-донорів, так і для країн-реципієнтів. [3]



1.2 Державне регулювання імміграції робочої сили

Регулювання імпорту робочої сили переслідує дві основні мети.

1. Захист національного ринку праці від стихійного потоку трудящих-мігрантів, так як він загострює проблему зайнятості.

2. Забезпечення раціонального використання іноземних працівників, тобто застосування їх праці саме в тих областях, які не можуть бути забезпечені за рахунок внутрішніх трудових ресурсів. Міжнародна трудова міграція має як позитивні, так і негативні наслідки для країн-реципієнтів. До позитивних наслідків можна віднести наступні:

ь Зайнятість робочих місць, пов'язаних з непрестижним або важкою працею, на які не претендують громадяни приймаючої країни. Наприклад, в 2008 році трудящі-іммігранти становили від загальної чисельності трудових ресурсів у Швейцарії 19,4%, в Австрії - 10,2%, у Німеччині - 7,4%, у Франції 6,2%. При відсутності іноземних робітників обсяги виробництва в цих галузях були б значно менше. [4]

ь Розширення внутрішнього ринку приймаючої країни за рахунок попиту на товари і послуги, що пред'являється іноземними робітниками.

ь Зниження податкового навантаження на державний бюджет. Трудові мігранти не тільки не вимагають, соціальних допомог, але, сплачуючи податки та інші обов'язкові внески, знижують відносну податкове навантаження на корінне населення.

До негативних наслідків міжнародної трудової міграції, як правило, відносять наступні:

ь Зростання нелегальної міграції, особливо за рахунок працівників, у яких закінчився термін трудового контракту, але вони не ходять повертатися на батьківщину, сподіваючись знову знайти роботу в приймаючій країні.

ь Зростання соціальної напруженості у зв'язку із зростанням нелегальної імміграції.

В даний час в країнах-імпортерах робочої сили склалася система заходів державного регулювання імміграції, яка включає в себе законодавство про юридичну, політичному і професійному статусі іммігрантів, національні служби імміграції, а також міждержавні угоди з питань міграції.

На міжнародному рівні діяльність національних імміграційних служб координується службою СОПЕМІ (Система постійного спостереження за міграцією), створеної країнами-членами ОЕСР (Організації економічного і соціального розвитку).

У міжурядових угодах про наймання іноземної робочої сили обговорюються умови перебування мігрантів в приймаючій країні, дотримання яких покликане захистити інтереси мігрантів. Так, в міжурядових угодах про наймання іноземної робочої сили, що укладаються між ФРН і країнами-експортерами, є положення про те, що наймання і оплата іноземних робітників здійснюються роботодавцями на підставі тих самих пунктів тарифнихдоговорів, що і для німецьких робітників. Імміграційні служби країн контролюють, перш за все, в'їзд іммігрантів у країну. Вони видають дозволи на в'їзд у відповідності із заявками підприємців про необхідні їм працівниках, причому такий дозвіл видається на певний термін.

Першим етапом регулювання міграційних процесів можна вважати організацію вербування іноземних робітників, що здійснюється на основі міжурядових угод.

Міжнародні угоди можуть бути двосторонніми та багатосторонніми. У цих угодах встановлюються певні кількісні ліміти (квоти) на в'їзд громадян в ту чи іншу країну. Багатосторонні угоди мають місце між країнами Європейського Союзу. Особливе значення тут набуває регулювання імміграції з третіх країн (тобто з країн, що не входять до Європейського Союзу). [6]

Ці угоди, як правило, реалізується через національні відомства, які займаються питаннями праці (наприклад, у Швейцарії - Федеральне відомство промисловості, ремесел і праці; у Фінляндії - Міністерство праці; в Китаї -Державне управління у справах іноземних фахівців). Процедура реалізації угод про імміграцію полягає в наступному. Сторона, що направляє працівників за кордон, проводить попередній відбір кандидатів згідно з критеріями, погодженими з іншою стороною. Уповноваженийорган сторони, що відправляє перевіряє відповідність запропонованих кандидатів-мігрантів умовам міжнародної угоди, а потім переправляє дані про цих кандидатів уповноваженому органу приймаючої сторони.

В основному обмеження приймаючих країн не поширюються на такі категорії працівників:

· Працівники, які претендують на малооплачувану роботу, роботу з важкими і шкідливими умовами праці, не престижну і малокваліфіковану роботу.

· Фахівці швидко та пріоритетних сфер економічної діяльності.

· Представники рідкісних професій (огранщики алмазів, реставратори картин і старовинних рукописів, лікарі, практикуючі нетрадиційні методи лікування).

· Фахівці вищої кваліфікації та представники вільних професій (видатні вчені, музиканти).

· Керівний персонал фірм та їхніх підрозділів, а також підприємці, які переносять свою діяльність у приймаючу країну і створюють нові робочі місця.

· Слід зазначити, що державний апарат вербування іноземних робітників не завжди може впоратися з вербуванням працівників у необхідному обсязі. У зв'язку з цим у багатьох країнах існує інститут приватнихпосередників, тобто фірм або приватних осіб, які, отримавши від державних органів ліцензію на даний вид діяльності, займаються підбором кадрів для роботи за кордоном. Однак держава має контролювати діяльність подібних фірм. Відсутність такого контролю часто призводить до зростання нелегальної імміграції.

· В останні роки багато країн, наприклад, Австрія, Швеція, Фінляндія намагаються посилити контроль за в'їздом в них іноземних працівників. Так Швеція має намір вимагати від іммігранта не тільки пред'явлення вже підписаного контракту на роботу, а й знання шведського або англійської мови, а також підтвердження про наймання житла. Але це не дає відчутних результатів. Природно, що достовірних даних про розміри нелегальної імміграції мало. [10] За оцінками фахівців в останнє десятиліття вона зросла. Це можна пов'язати не тільки зі збільшенням кількості людей, що намагаються "знайти щастя" за кордоном, але і з тим, що підприємець, який використовує іноземну робочу силу, при наймі нелегальних іммігрантів отримує більш керованих і дешевих працівників. Адже в цьому випадку не робляться страхові внески та інші платежі, обов'язкові при легальному наймання. Кількість нелегальних іммігрантів поповнюється не тільки за рахунок людей, які нелегально в'їхали в країну. Серйозною проблемою для приймаючих країн є повернення іноземних робітників на батьківщину після закінчення терміну контракту (тобто репатріація). Небажання повертатися на батьківщину пояснюється наявністю тих економічних, соціальних, психологічних проблем, з якими репатріанти неминуче зіткнуться в своїй країні.

У ряді західноєвропейських країн приймалися програми, спрямовані на стимулювання репатріації.

Так, наприклад, у Франції і в Німеччині вводилися матеріальні виплати в разі добровільного звільнення іноземних робітників, а також їх повернення на батьківщину. У 1982 році в ФРН були введені виплати турецьким і португальським робітникам, які виплачувалися лише через півроку після їх повернення на батьківщину. Однак ці заходи не привели до істотного зниження чисельності іноземців. [7]

Аналогічні заходи намагався прийняти уряд Нідерландів. Був розроблений проект закону про матеріальнодопомоги репатріантам і про обмеження термінів перебування іноземних робітників у країні. Однак ці пропозиції офіційних кіл викликали негативну реакцію з боку підприємців, тому що у разі прийняття подібного закону вони позбавлялися дешевих, невимогливих працівників. Підприємці заявили, що введуть премію за те, щоб іноземцізалишалися в країні.

Крім програм, що стимулюють репатріацію шляхом виплати певних грошових сум, країни-імпортери робочої сили розробляли різні заходи, спрямовані на полегшення інтеграції повертаються робітників у економіку їх рідних країн. Франція в числі перших серед країн Західної Європи в грудні 1975 року ввела систему профпідготовки для іммігрантів з Алжиру, Тунісу, Марокко, Португалії, Малі, Югославії, Туреччини, Іспанії. ФРН на початку 70-х років оголосила аналогічну програму професійної підготовки іноземців з Туреччини, Югославії, Греції. Однак число іноземців, які пройшли навчання в рамках цієї програми було дуже незначно і не дало відчутних результатів щодо стимулювання репатріації.

Одним із засобів, спрямованих на обмеження чисельності іноземних робітників, є встановлена в деяких європейських країнах плата за наймання іноземних робітників, яка поступово підвищується. Однак, незважаючи на цей податок, підприємцям у багатьох випадках вигідно використовувати іноземну робочу силу, особливо нелегальну, як менш захищену і більш керовану. Поряд з "м'якими" методами регулювання нелегальної імміграції (виплата премій за повернення на батьківщину і т.п.), уряди країн-реципієнтів використовують також і жорсткі примусові заходи, аж до примусової висилки їх з країни.

У цілому можна сказати, що процес репатріації іноземних робітників з розвинених країн відбувався і відбувається повільно, незважаючи на вжиті заходи економічного та позаекономічного характеру. Збільшення репатріації стало б можливим лише у разі скорочення відмінностей у рівні життя і праці між країнами-реципієнтами та країнами-донорами, поліпшення соціально-економічних умов у країнах еміграції.



1.3 Державне регулювання міжнародної трудової міграції в країнах-донорах

Поряд з державним регулюванням імміграції, існує і державне регулювання еміграції. Воно особливо розвинене у тих країнах, де експорт робочої сили є важливим елементом економічного розвитку. Державне регулювання експорту робочої сили переслідує такі цілі:

1. Захист прав та інтересів трудящих-емігрантів у приймаючих країнах, протидія їх дискримінації в країні тимчасового перебування.

2. Відшкодування втрат від виїзду національної робочої сили за межі країни.

Ш Еміграційна політика грунтується на наступних принципах: Гарантія можливості повернення мігрантів на батьківщину.

Ш Забезпечення надходження в країну і ефективного використання валютних переказів трудящих-мігрантів.

Ш Сприяння пом'якшення "внутрішньої" безробіття завдяки виїзду тих контингентів трудящих, які не користуються попитом на цьому ринку.

Ш Обмеження виїзду зайнятих у тих секторах економіки, потреби яких в робочій силі не задоволені.

Ш Оздоровлення внутрішнього ринку праці завдяки прийому репатріантів, які за час перебування за кордоном підвищили свій кваліфікаційний рівень.

Нормативно-правова база, що забезпечує регулювання трудової еміграції, грунтується на відповідних статтях Конституції країни, національному еміграційному законодавстві, а також включає в себе двосторонні і багатосторонні міжнародні угоди. Крім того, деякі країни приймають спеціальні еміграційні програми; в цій сфері діють також нормативні акти, що входять у загальну систему адміністративного, митного, податкового, інвестиційного, банківського та інших законодавств. [15]

Відповідальність за порушення еміграційного законодавства покладається як на самого емігранта, так і на посередників. Особи, які незаконно емігрували, або не виконують умов контракту, після повернення на батьківщину піддаються певним санкцій у вигляді штрафу або навіть тюремного ув'язнення (як, наприклад, у Туреччині). Фірма-посередник при неналежному виконанні своїх обов'язків може бути позбавлена ??ліцензії, а також на неї можуть бути накладені фінансові стягнення. [16]

Експорт робочої сили, особливо малокваліфікованої, має цілий ряд позитивних наслідків для країн-донорів. При від'їзді безробітних рівень безробіття в країні знижується, отже, знижується соціальна напруженість, полегшуються фінансові зобов'язання держави з виплати допомоги з безробіття.

Країна-донор має чотири прямих джерела валютних надходжень від експорту робочої сили.

1) податки з прибутку фірм-посередників;

2) безпосередні перекази емігрантів на батьківщину для підтримки сімей та родичів;

3) особисте інвестування мігрантів в економіку своєї батьківщини (привіз на батьківщину сучасних засобів виробництва і предметів тривалого користування, купівля землі, нерухомості, цінних паперів);

4) капітали від країн-імпортерів робочої сили, що виділяються в рамках програм, спрямованих на стимулювання економічного зростання країн-експортерів.

Необхідно зазначити, що доходи від експорту робочої сили цілком порівнянні з доходами від товарної торгівлі.

Для основних світових експортерів робочої сили грошові перекази емігрантів є досить значним джерелом надходження валюти в країну і складають значну частину платіжного балансу країни, в якому є спеціальна стаття "грошові перекази робітників з-за кордону". Так, валютні перекази емігрантів становлять у Єгипті, Пакистані, Португалії порядку 12-13% ВВП, а в Лівані - 64% ВВП. У деяких випадках дефіцит торгового балансу країни перетворюється на надлишок платіжного балансу, завдяки валютним надходженням від емігрантів. [8]

Крім того, повертаючись на батьківщину, емігранти, за оцінками фахівців, привозять з собою заощаджень ще на таку ж суму, що вони перевели в країну.

Отже, щоб оцінити реальні надходження, загальну суму переказів можна подвоїти. Розрахунки показують, що валютна ефективність експорту робочої сили як мінімум в 5 разів перевищує валютну ефективність товарного експорту.

Багато держав, такі як колишня Югославія, Єгипет, Пакистан, Індія та ін створили у себе експортну спеціалізацію з трудових послуг, яка є міцним джерелом валютних доходів.

Останнім часом реемігранти привозять на батьківщину все більше товарів виробничого призначення з метою організації невеликих виробництв у себе на батьківщині. У переважній більшості країн уряди максимально заохочують ввезення реемігрантів засобів виробництва: знижують або скасовують митні збори та інші бар'єри, тим самим, сприяючи розвитку малого підприємництва та збільшення зайнятості всередині країни. Заохочується також і ввезення споживчих товарів, що сприяє насиченню вітчизняного ринку дефіцитними експортними товарами.

Ще одним позитивним моментом для країн-експортерів є те, що після повернення емігрантів на батьківщину вони, нерідко, мають досить високою кваліфікацією і можуть бути організаторами трудового процесу, передавати набуті за кордоном професійні навички іншим. Таким чином, країна отримує як би "збагачені" трудові ресурси. Необхідно лише створити повертаються сприятливі економічні та соціальні умови для реалізації їх потенціалу. Таким чином, вигоду від експорту робочої сили одержує не тільки державний бюджет країни, але і вся економікав цілому.

Інша ситуація складається при міграції висококваліфікованих працівників - робітників високої кваліфікації, інженерно технічних працівників, вчених і фахівців. Така міграція є характерною особливістю сучасних процесів трудової міграції. Потік таких мігрантів спрямований головним чином в промислово розвинені країни, які отримують за рахунок приїзду таких працівників значний економічний ефект. Країна, не витрачаючи коштів на підготовку такого фахівця, відразу отримує віддачу від його високоефективної праці. За наявними оцінками,прибуток, що отримується в результаті експлуатації "чужих умов" перевищує обсяг допомоги, наданої країнам, що розвиваються, в Канаді в 7 разів, а у Великобританії в 3 рази. [5]

З кінця 2006 року у зв'язку з катастрофою соціалістичної системи зріс виїзд висококваліфікованих спеціалістів з країн Східної Європи. За рахунок такої "витоку умів" скорочується інтелектуальний потенціал країн-донорів робочої сили. Вони втрачають всі витрати, спрямовані на підготовку цих кадрів. Це має важливі наслідки в умовах величезної ролі науково-технічного прогресу у розвитку економіки, як усього світового господарства, так і окремих країн. Таким чином, положення країн-донорів висококваліфікованої робочої сили погіршується, розмивається база для розвитку технічного та економічного потенціалу країни в майбутньому. А всі втрати країн-донорів у цьому випадку обертаються виграшем для країн-реципієнтів.

Процеси міжнародної трудової міграції - це найбільш очевидні, відкриті форми прояву міжнародного ринку праці. Але, поряд з ними, існують і розвиваються всі нові й нові його форми. Зокрема, використання праці іноземних фахівців за допомогою телекомунікаційних засобів зв'язку (без безпосереднього переміщення робочої сили через кордон) та інші. У результаті розвитку міжнародного ринку праці відбувається все більш тісне вплетення в світогосподарські зв'язки тих країн, які ще не досягли високого рівня економічного і технічного розвитку і беруть участь у міжнародних економічних відносинах в основному за рахунок експорту робочої сили. Одночасно відбувається освоєння робочою силою цих країн сучасних технологій, передових навичок праці, що сприяє згладжування відмінностей в кваліфікаційному рівні населення більш розвинених і менш розвинених країн.

1.4 Основні центри міжнародної трудової міграції

У процесі розвитку міжнародного ринку праці в сферу його діяльності залучалися все нові й нові країни. Поступово склалося кілька основних центрів, в яких процеси міграції робочої сили мають найбільш активний характер.

Західна Європа традиційно є регіоном, в якому активно протікають процеси міграції. Країнами, які беруть основну частину іммігрантів, є Німеччина, Франція, Великобританія, Нідерланди.

За даними на 2010 р. у Німеччині нараховувалося 4 630 тис. іноземних робітників (в основному, турки, югослави, італійці), у Франції - близько 4 млн. (в основному африканці), у Великобританії - 1736 тис. Наприкінці 80-х років виявилася нова тенденція у використанні іноземної робочої сили в Західній Європі: її частка зменшилася в галузях промисловості і будівництва, але зросла в сфері послуг, у фінансових установах, у торгівлі нерухомістю.

Якщо спочатку центром трудової міграції були в основному країни Західної Європи, то в 70-ті роки стрімко сформувався ринок робочої сили в районі нафтовидобувних країн Близького Сходу. До початку 2009 року тут налічувалося понад 4,5 млн. трудящих-мігрантів (у той час, як чисельність місцевих робітників становила 2 млн. чоловік).

Питома вага іноземної робочої сили у загальній чисельності робочої сили вельми значний. Він становить в Об'єднаних Арабських Еміратах близько 97%, в Катарі - 95,6%, у Кувейті - 86,5%, в Саудівській Аравії і Бахрейні- по 40%.

Головний експортер робочої сили в даному регіоні - Єгипет, тут також працюють емігрували з Іраку, Лівану, Сирії, Йорданії, з Пакистану, Індії, Бангладеш.

Слід зазначити, що падіння цін на нафту в середині 80-х років спричинило за собою скорочення потреби в робочій силі в даному регіоні. За оцінками західних експертів у країнах Перської затоки на початку 90-х років безробіття становило близько 3,7% працездатного населення. Мабуть цей показник в даному регіоні буде зростати, і не тільки у зв'язку з несприятливою кон'юнктурою на нафту, а й у зв'язку з таким чинником, як швидке зростання економічно активного населення. [10]

Деякі арабські країни є одночасно і експортерами, й імпортерами робочої сили, наприклад, Йорданія, Ємен.

Традиційно найбільшим центром, що притягає мігрантів, є Сполучені Штати Америки. За оцінками фахівців в 80-і роки близько половини приросту населення США припадало на іммігрантів. В даний час там налічується близько 3 мільйонів легальних іноземних робітників. Однак слід зазначити, що імміграція в цю країну традиційно носить асимільований характер, тобто основна частина в'їжджають в країну мігрантів прагне залишитися в ній. Таким чином, тут в основному має місце переселенська міграція. Разом з тим, тут досить поширене використання праці нелегальних іммігрантів.

У 1996 році був прийнятий закон, що передбачає покарання підприємців, які використовують нелегальну робочу силу, у вигляді штрафів та інших санкцій, аж до тюремного ув'язнення. Але питома вага використання праці нелегальних мігрантів все одно зростає, особливо в сільському господарстві, будівництві, харчовій промисловості.

Ще один центр міжнародної міграції країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Тут основними імпортерами робочої сили є Бруней, Японія, Гонконг, Малайзія, Пакистан, Сінгапур, Республіка Корея, Тайвань.

Для цих країн характерні різні форми трудової міграції. По-перше, регульована трудова міграція. Вона характерна для Малайзії, Сінгапуру, Брунею, Гонконгу. По-друге, прихована або нелегальна міграція, яка розвинена в Східній і Західній Малайзії, Гонконгу, Пакистані, Тайвані. По-третє, міграція робочої сили високої кваліфікації, яка супроводжує прямі іноземні інвестиції, здійснювані Японією, Тайванем, Гонконгом, Сінгапуром, Австралією.

Межстрановая міграція робочої сили має місце також і в Африці, і в Латинській Америці. До сфери міжнародного ринку робочої сили втягуються все нові й нові країни. Міграційні потоки є важливим фактором розвитку світового господарства в цілому.

Україна стала учасником міжнародного ринку праці тільки на початку 90-х років. До цього, в період адміністративно-командної економіки населення СРСР, брало мінімальну участь у процесах міжнародної трудової міграції. Виїзд за межі і в'їзд з-за кордону були суворо регламентовані державою. Радянські фахівці виїжджали на роботу за трудовим контрактами в основному в країни третього світу, які проголошували прагнення йти по соціалістичному шляху розвитку. Організація процесів міжнародної міграції проводилася тільки державними органами. [8]

У період перебудови економіки нашої країни, відходу від адміністративно-командних методів управління в усіх сферах життя процеси міжнародної трудової міграції значно інтенсифікувалися. Чималу роль тут відіграв і розпад СРСР. Якщо раніше приїзд на роботу в Україні з Вірменії, Грузії чи інших республік був внутрішньою міграцією, то тепер аналогічні процеси відносяться до міжнародної трудової міграції. [7]

Україна є в даний час, як країною-донором, так і країною-реципієнтом. Чимало українських громадян виїжджає в розвинені країни з метою заробітку. Причому не завжди мова йде про роботу за фахом. У зв'язку з високим рівнем безробіття люди нерідко погоджуються виконувати низько кваліфіковану роботу, оскільки отримують за це, на їхню думку, відносно високу заробітну плату.

У той же час, в Україні ринув потік трудових мігрантів з республік ближнього зарубіжжя, СНД.

Характерною рисою участі України в процесах міжнародної трудової міграції є слабка роль держави в регулюванні цих процесів. У результаті цього велика кількість іноземних працівників використовуються на нелегальних умовах. [7]

З іншого боку, не створені механізми використання позитивних сторін еміграції працівників по трудових контрактах, що не дозволяє забезпечити належний приплив валютних коштів в економіку України як від фірм-посередників, так і від офіційних перекладів самих мігрантів на батьківщину.

1.5 Міжнародний ринок праці та тенденції його розвитку

Формування міжнародного рику праці - свідчення того що процеси світової інтеграції не тільки йдуть в економічній і технологічній областях, але починають торкатися незмірно більш складну область соціальних і трудових відносин, які набувають тепер глобальний характер. У безпосереднє зіткнення приходить соціальна політика різних країн, що володіють неоднаковим соціальним досвідом і несхожими національними традиціями. [12] Точками такого зіткнення є перш за все спільні міжнаціональні підприємства, які в безлічі виникають в різних частинах світу. Зіткнення відбувається і в рамках окремих ТНК, при пересуванні через кордони робочої сили і капіталу. У багатьох випадках при цьому виникає трудноразрешимая проблема сполучення не тільки різних економічних і технологічних, а й соціальних структур. Це поєднання має, очевидно, йти по багатьох напрямках і насамперед в області:

· Умов праці, способу найму та звільнення працівників;

· Оплати праці, що включає системи додаткових виплат;

· Надання відпусток, вільних від роботи днів;

· Тривалість робочого часу;

· Надання різних пільг, у тому числі по лінії матеріального постачання, відпочинку і т.д.

Чималі труднощі виникають також при узгодженні неоднаковою соціальної практики і в багатьох інших областях (профспілкової діяльності, вирішення конфліктів і т.д.). Таким чином, формується міжнародний ринок праці - це не ординарне економічне явище, а багатоскладовий соціально-економічний процес, що ставить до порядку денного життя світового співтовариства складні питання змикання, а в подальшому і інтеграцію соціального досвіду і практики нації. [11]

Зараз зовсім виразно утворилися і функціонують п'ять великих міжнародних регіональних ринку праці: західноєвропейський, близькосхідний, азіатський, латиноамериканський, африканський. Причому в першому випадку відбулося навіть юридичне конструювання ринку праці в рамках Європейського співтовариства. По суті зняті будь-які обмеження на рух робочої сили в північних країнах Європи.

Освіта міжнародного ринку праці здійснюється двояко: 1) через міграцію (фізичне переміщення) капіталу та праці і 2) шляхом поступового злиття національних ринків праці (освіта "спільного ринку праці"), коли остаточно усуваються юридичні, національно-етнічні, культурні та інші перегородки між ними. У ряді випадків, з'єднання капіталу і праці може відбуватися і без їх фізичного переміщення, коли в хід пускаються системи телекомунікацій.

Рух робочої сили на міжнародному ринку праці здійснюється у вигляді трудової міграції, типологію якої можна представити наступним чином:

1) За тривалістю: регулярна (поворотна), нерегулярне (безповоротна);

2) З обмежень на проживання і роботу: контрактна і ділова;

3) За юридичним статусом мігрантів: легальна і нелегальна;

4) За рівнем кваліфікації: міграція кваліфікованої робочої сили та міграція некваліфікованої робочої сили.

Регулярна міграція, в свою чергу, може підрозділятися на: вільне переміщення, постійне поселення і дозвіл перебувати в країні протягом певного терміну.

Досліджуючи кадри потенційної міжнародної міграції дослідники прийшли до висновку, що вони представлені в цілому більш молодими, професійно підготовленими, економічно активними, але соціально обділеними працівниками. Цей висновок підтверджується також даними зарубіжних джерел. Так, Дж. Борджес зазначає, що іноземні робітники в США, наприклад, на початку отримують менше, ніж корінні американці, але через 10-15 років починають заробляти більше, що багато в чому пояснюється "природним відбором" іноземних робітників: у їхньому складі виявляються найбільш здібні й цілеспрямовані люди.

Слід мати на увазі, що віднесення тих чи інших наслідків міжнародної міграції робочої сили до позитивних чи негативних не може бути однозначним і остаточним, він може залежати від конкретної соціально-економічної ситуації в країні (табл.1). Наприклад, переорієнтація інвестицій з важкої індустрії в сферу споживання має негативний характер в умовах насиченого споживчого ринку та значної величини безробіття в країні, в ситуації ж гострого дефіциту споживчих товарів і благ цей результат навряд чи можна вважати негативним. До того ж різні наслідки явно не рівнозначні за своїм впливом на економіку країни: скорочення дефіциту платіжного балансу в якийсь момент може переважити всі негативні наслідки даного явища. Розгляд позитивних і негативних наслідків міжнародної міграції робочої сили лежить в основі визначення спрямованої державної та регіональної політики та побудови системи регулювання цього процесу, що передбачає створення певних суспільних інститутів і структур, які керують міжнародною міграцією на різних рівнях.



Таблиця 1.5 Можливі соціально-економічні наслідки міжнародної міграції робочої сили

Країна -Експортер робочої сили	Позитивні	Негативні
	1. Придбання працівником нової кваліфікації	1. Втрата кваліфікованої робочої сили
	2. Скорочення дефіциту платіжного балансу	2. Посилення залежності від іноземного попиту не тільки на товари, але і на робочу силу
	3. Ослаблення напруги на внутрішньому ринку праці	3. Переорієнтація капітальних вкладень з освоєння виробничих ресурсів на споживання
	4. Полегшення структурної та технологічної перебудови виробництва	4. Зростання інфляції
Країна -Імпортер робочої сили	1. Полегшення структури регіональних зрушень	1. Блокує впровадження трудосберегающей технології
	2. Сприяння вертикальної мобільності місцевих працівників	2. Ускладнює ситуацію на внутрішньому ринку робочої сили
	3. Зниження вартості робочої сили, загальних витрат, пов'язаних із скороченням чисельності робочої сили	3. Збільшуються видатки на утримання безробітних іноземців та їх сімей
	4. Гальмування зростання цін, завдяки схильності іноземних працівників до заощаджень
	5. Підвищення якості робочої сили шляхом відбору більш молодих, кваліфікованих працівників

За всіма ознаками формується міжнародний ринок робочої сили має явно сегментований характер. Інакше кажучи, в рамках цього ринку утворюються кілька приватних, відносно автономних ринків робочої сили зі своїми закономірностями руху робочої сили. Така сегментація робочої сили відображає як склалося міжнародний поділ праці, так і особливості у кваліфікації робочої сили і пред'являється на неї попиту. Сегментування міжнародного ринку праці виключає однаковість у складі робочої сили, яка виступає на цьому ринку. Однак це зовсім не виключає формування в цих робочих специфічних рис та особливостей, що відрізняють їх у цілому від робітників, що виступають тільки на національних ринках праці.

Досить сказати, що у цієї категорії робітників помітно послаблюються національні уподобання, вони мобільніші і володіють великими здібностямипристосовуватися до вимог наймачів. Такі здібності властиве, наприклад, робочим з азіатських країн, які виїжджають за кордон.

Міжнародний ринок праці - це сфера обміну, купівлі-продажу робочої сили, характер яких значною мірою визначається інтересами світового господарства. Вони визначають умови найму міжнародної робочої сили, величини оплати та характер необхідного на ринку праці. Різноманіття умов розвитку світового господарства та світового співтовариства формують надзвичайно диференційовану за своїм складом робочу силу. Перш за все міжнародна робоча сила може розрізнятися в залежності від характеру сфер міжнародної діяльності. Такими можуть бути:

ь Міжнаціональні політичні організації;

ь Міжнаціональні громадські організації;

ь Міжнародні громадські організації;

ь Міжнародні економічні структури.

Виходячи з цих критеріїв міжнародна робоча сила поділяється на:

· Персонал ООН та її понад 44 спеціалізованих установ;

· Персонал, зайнятий в органах міждержавного та регіонального управління (Європейський парламент, Загальний ринок і т. д.);

· Персонал, зайнятий взагалі в системі світового господарства.

У свою чергу міжнародна робоча сила, зайнята в різних структурах світового господарства, поділяється на:

Ш Працівників спільних підприємств;

Ш Працівників, зайнятих в головних і допоміжних підрозділах ТНК;

Ш Працівників, зайнятих в регіональних економічних структурах. Можливі також і інші критерії диференціації міжнародної робочої сили, а саме: місце працівника в системі суспільного розподілу праці, його ставлення до власності, рівень заробітної плати та ін

За їх місцем в організації праці, міжнародні працівники поділяються, наприклад, на:

§ Управлінський персонал вищої ланки;

§ Управлінський персонал середньої ланки;

§ Управлінський персонал нижчої ланки;

§ Конторський персонал, фахівці різного профілю.

Можлива більш детальна диференціація міжнародної робочої сили за рівнем кваліфікації та освіти, статтю, віком, національної приналежності.

До основних груп відносяться також фахівці, пов'язані з сучасною технікою та інформаційною технологією, а також керівники і фахівці з ринкової економіки (маркетингу, торгових і фінансових бірж, банків і т. д.). Попит на цих фахівців пред'являють головним чином розвинуті країни, які зуміли створити незрівнянно кращі умови для творчої діяльності завдяки величезним витратам на НДДКР, наявності численних науково-дослідних інститутів та навчальних закладів, які широко використовуються для виконання різного роду міжнародних економічних, соціальних та екологічних програм. [8 ] У цих країнах створені відносно сприятливі умови оплати праці, забезпечені можливості для підвищення професійного, культурного рівня, є цивілізовані умови життя для сім'ї та отримання освіти дітьми.

Іншими словами, міжнародний ринок праці - це складний соціальний механізм, що охоплює різні сфери життєдіяльності людей, соціальних груп і суспільних класів, нарешті, суспільства в цілому. Наведене поділ лише підтверджує це. Але в будь-якому випадку в міжнародній робочій силі завжди можна виділити найбільш великі, базові її сегменти. Це перш за все ті категорії працівників, які мають постійну роботу в міждержавних господарських структурах, а також ті працівники, які включившись в міграційні потоки, виступають по суті як резерв міжнародного ринку праці, або ж вони зайняті пошуком роботи на міжнародному ринку праці і національних ринках робочої сили різних країн.

Зрозуміло, міжнародний ринок робочої сили залишається сферою купівлі-продажу робочої сили, аналогічної іншим сферам ринкових відносин. Разом з тим міжнародний ринок є результат спільних зусиль міжнародного співтовариства щодо зниження її вартості, вироблення більш ефективних шляхів відтворення робочої сили. [13]

На міжнародному ринку робочої сили до живого праці пред'являються найвищі вимоги, особливо до його загальноосвітньої та спеціальної підготовки та кваліфікації, оскільки діють на цьому ринку умови найму обумовлені інтересами підвищення загального рівня наукоємності світового суспільного виробництва на базі використання творчого творчого потенціалу сучасного працівника.

Виникає нове розуміння трудового потенціалу суспільства - не як маси що знаходиться в його розпорядженні праці, не як загальної чисельності трудових ресурсів світового господарства. Мова йде про нові вимірниках розвитку трудового потенціалу особистості, включеної в світогосподарські відносини. Тепер головним критерієм є якість праці і визначається кваліфікацією і здібностями працівника, його ставленням до праці, рівнем його соціального та економічного мислення. Говорячи про найважливіші якісні характеристики міжнародної робочої сили, і перш за все про її професійно-кваліфікаційній структурі, треба враховувати наступні можливі моменти. Якість робочої сили, яка виступає на міжнародному ринку включає в себе такі характеристики, які в меншій мірі присутні в характеристиках національних загонів робочої сили, а саме, освоєння міжнародного досвіду, національних особливостей, значення культури міжнародного спілкування, і т.д. Загальна відмінна риса міжнародної робочої сили - це функціональні особливості праці міжнародних працівників, обумовлені їх включеністю в міжнародні, політичні, економічні та суспільні структури, їх тісний зв'язок зі світовою економікою, загальнолюдськими соціальними завданнями розвитку людства в цілому. Тут слід враховувати і інший важливий момент. В останні роки багато країн, незалежно від рівня їх економічного розвитку, зіткнулися з дефіцитом кваліфікованої робочої сили. Багато в чому це пояснюється значними змінами у вимогах, які нині до змісту та обсягу професійних знань багатьох інженерно-технічних працівників у зв'язку з бурхливим розвитком мікроелектроніки, інформаційної технології в цілому.

Дефіцит персоналу потрібної кваліфікації покривається сьогодні за рахунок найму фахівців на тимчасовій основі з інших країн, активізації територіальної мобільності кваліфікованої робочої сили, диверсифікації умов найму, іорганізація праці цих категорій працівників. У процесі формування міжнародного ринку праці беруть участь не тільки політичні, соціально-економічні, а й соціально-психологічні та ідеологічні фактори (стан громадського масової свідомості, вплив на нього різних ідеологій, забобонів і т. п.). Наприклад, сьогодні подальший розвиток міжнародного ринку праці наштовхнулося на такі перешкоди, як посилення негативного ставлення суспільної свідомості до представників інших народів, що, природно, стримує вільне переміщення трудових ресурсів, перешкоджає його територіальної мобільності. [14]

У складі міжнародної робочої сили формується особливий шар працівників некваліфікованої праці, який стає об'єктом експлуатації з боку різних міжнародних структур. Західні країни з їхнім зростаючим багатством як магнітпритягують незаможні шари з Африки, Азії, Латинської Америки, з країн СНД, тому що в розвинених країнах у цих людей можуть бути кращі економічні перспективи, ніж удома. У той же час використання іноземної робочої сили - важлива умова розвитку економіки західних країн. Розвинені країни заохочують приплив іноземних працівників, щоб підтримати свій економічний ріст, компенсувати низький рівень народжуваності. Разом з тим вони стривожені посиленням нестабільності соціального клімату в їхніх країнах через конфлікти, пов'язаних з расовими і релігійними відмінностями прийшлих працівників та місцевого населення.

До основних тенденцій розвитку сучасного міжнародного ринку праці можна віднести наступні процеси:

1)Ринок міжнародної робочої сили звужується через наплив працівників із країн Східної Європи і Республік колишнього СРСР;

2)Підвищуються вхідні бар'єри проникнення на міжнародний ринок робочої сили;

3)Посилюється конкуренція між продавцями робочої сили;

4)Продовжує існувати дискримінація мігрантів;

5)Активізується діяльність профспілок, що прагнуть відстояти інтереси вітчизняної робочої сили. [9]

Таким чином, становлення і розвиток міжнародного ринку робочої сили - процес складний і різноманітний. Йому зазвичай передують, з одного боку, поступове утворення регіональних ринків праці, з іншого боку, - формування окремих спеціалізованих сегментів світового ринку праці, в яких виступають специфічні види робочої сили - мігранти, висококваліфіковані фахівці інформатизованому економіки і т. д. Але, головне, міжнародний ринок формує і шліфує особливий тип універсальною і гнучкою робочої сили, сферою докладання якої стає вже все світове господарство. Ця робоча сила виступає як би подвійним чином: як носія загальнолюдських норм життя і носія національних культур і традицій.

Якщо ж говорити про Україну, то проблема зайнятості не може вирішуватися у відриві від загальносвітових процесів праці. Входження України у світовий ринок може пом'якшити удари безробіття в Україну. Крім того,обмін трудовими ресурсами Україні з іншими країнами світу може стати ефективним способом підйому країни до рівня розвинених країн світу. Однак, приєднання до світового ринку праці зажадає подолати свого роду "бар'єр входження", щоб зробити укріінскіх працівників конкурентоспроможними на світовому ринку праці. Але для цього доведеться сформувати повноцінний ринок праці в межах самої України, який забезпечить необхідну мобільність робочої сили.



Висновок

Сучасна міжнародна міграція населення являє собою багатогранне явище, що впливає на всі сторони розвитку суспільства, будь то економіка чи політика, демографічні процеси або національні відносини, ідеологія чи релігія. Виступаючи в минулому головним чином у формах кочівництва, військових і колонізаційних переселень, міжнародна міграція населення з розвитком капіталістичної системи господарювання набула нових рис. Виникла необхідність у величезних переміщеннях людей, позбавлених засобів виробництва. Сучасний світовий міграційний процес за своїм змістом і масовості істотно відрізняється від аналогічних процесів не тільки минулого століття, але й першої половини минулого століття. Головні його особливості наступні.

1. Міграція охопила всі континенти, весь світ і знайшла воістину глобальний характер. На початок останнього десятиліття XX ст. в світі вже нараховувалося більше 45 млн. трудящих-мігрантів. Небувала масштабність світової міграції трудових ресурсів являє собою найважливішу особливість сучасності.

2. Якщо в 50-70-і рр.. міграція йшла в основному з країн, що розвиваються в індустріально розвинені, то з 80-х рр.. спостерігається і зустрічний міграційний процес: переміщення іноземної робочої сили з більш розвинених менш розвинені країни.

3. Домінуючим мотивом трудової міграції залишається економічний.

4. Міграції трудових ресурсів сприяють і сучасні технології виробництва, засновані на принципах міжнародного поділу праці. Це пов'язано насамперед з діяльністю транснаціональних компаній, що організують виробництво в системі світового господарства.

5. На сучасному етапі розвитку значно збільшилася нелегальна міграція робочої сили, яка стала світовою проблемою. На початку 90-х рр.. в Європі знаходилося приблизно 2 млн нелегалів. У США їх 6 млн, а за деякими джерелами -13 млн. Це в основному мексиканці, які працюють в сільськогосподарському секторі. У Японії таких менше 300 тис., у Малайзії близько 500 тис., в Росії від 500 тис. до 1 млн.

6. У міжнародній міграції відбуваються якісні зміни, зумовлені НТР, суть яких полягає в значному збільшенні серед мігруючих частки кваліфікованих фахівців. Сьогодні цьому процесу притаманні деякі нові риси. [17]

Перше. На зміну "витоку мізків" прийшла їх циркуляція: сталася диверсифікація напрямків міграції. СШАпродовжують залишатися загальновизнаним центром тяжіння для професіоналів. Але одночасно представники професійної еліти з промислово розвинених країн, як уже зазначалося, їдуть на тимчасову роботу в країни, що розвиваються.

Друге. Принципово новим явищем стало рух професіоналів не тільки "до капіталу", але й "одночасно з капіталомабо слідом за ним". Перш за все це пов'язано з діяльністю ТНК і великими можливостями кар'єрного просування для професіоналів.

Третє. Сучасному рівню міграції професіоналів притаманний принципово інший організаційний рівень, що вилився у виникненні своєрідної міжнародної корпорації "мисливців за головами".

Четверте. Має місце інтеграція системи вищої освіти. Вона передбачає продовження навчання студентів з багатьох країн світу, наприклад, у США або Японії (для китайських студентів). Безумовна результативність подібного способу підготовки фахівців для посилають країн. Однак багато хто з них не повертаються на батьківщину.

...