Зовнішня політика України періоду президентства Леоніда Кравчука

Размещено на http://allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ»

Факультет міжнародних відносин

Реферат

Зовнішня політика України періоду президентства Леоніда Кравчука

Виконала студентка

факультету міжнародних відносин

групи МВ - 11

Шамшур Раїса

Острог, 2014

План

Вступ

1. Основні напрями зовнішньої політики та міжнародне визнання України

2. Реалізація зовнішньої політики

3. Без'ядерний статус України

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність даної теми визначається інтересом всіх держав світу, на події, які відбуваються на сьогоднішній день в Україні, через зовнішньополітичні обставини. Дана тема характеризує перші зовнішньополітичні кроки незалежної України, які могли вивести її до ряду інших розвинених країн Європи. Перші вдалі дії на міжнародній арені, які могли на сьогоднішній день принести Україні значного авторитету, якби наступники першого президента продовжували розвивати Україну по прикладу передових держав світу.

Об'єкт дослідження: Зовнішньополітична діяльність України

Предмет дослідження: Зовнішня політика України періоду президентства Леоніда Кравчука

Метою реферату є розкриття основних напрямків зовнішньополітичної діяльності України за часів президентства Леоніда Кравчука (1991-1994)

Хронологічні рамки: 1991-1994 роки

Характерною рисою зовнішньої політики України в перші роки незалежності було її формування значною мірою під впливом організацій націонал-демократичної спрямованості. У цей період орієнтиром була взята модель неприєднання. Її мета - звільнення , а потім дистанціювання від військово-політичного впливу Москви. Основа української концепції нейтралітету була закладена ще в "Декларації про державний суверенітет України", в якій підкреслювалося, що Україна заявляє про свій намір стати в майбутньому нейтральною державою.

1. Основні напрями зовнішньої політики та міжнародне визнання України

Зовнішня політика України - як з огляду її розробки, так і в плані реалізації - пройшла два етапи: перший - від серпня 1991 до середини 1994 р. і другий - від середини 1994 p. і до цих пір. Це означає, що часи президенства Леоніда Кравчука є окремим етапом у зовнішньополітичному становленні України як самостійного гравця на міжнародній арені.

Основним документом, який визначає принципові засади розвитку державних процесів, в тому числі у сфері зовнішньої політики, є Акт проголошення незалежності України, прийнятий 24 серпня 1991 року. Виходячи з цього документа, Верховна Рада України 2 липня 1993 схвалила «Основні напрями зовнішньої політики України». Цей документ визначає базові національні інтереси України і завдання її зовнішньої політики, містить принципи, на яких реалізується зовнішньополітична діяльність нашої держави. У документі, зокрема, зазначається, що, враховуючи її геополітичне становище, історичний досвід, культурні традиції, багаті природні ресурси, потужний економічний, науково-технічний та інтелектуальний потенціал, Україна має всі можливості стати впливовою світовою державою, виконувати значну роль у забезпеченні політико-економічної стабільності в Європі.

Зовнішня політика України спрямована на виконання наступних головних завдань:

- утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави;

- забезпечення стабільності міжнародного становища України;

- збереження територіальної цілісності держави та недоторканності її кордонів;

- включення національного господарства у світову економічну систему для його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту громадян;

- захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, сприяння умовам для підтримки контакту із українцями за кордоном та вихідцями з України, надання їм допомоги згідно з міжнародним правом;

- поширення в світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

Принципи, на яких наша держава реалізує свою зовнішню політику, базуються на дотриманні загальновизнаних норм і принципів міжнародного права, Статуту ООН, Гельсінського Заключного акта, Паризької хартії для нової Європи та інших документів НБСЄ.

Міжнародне визнання України спонукало спрямувати основні зусилля на прискорення входження країни до світового співтовариства. З цією метою Міністерство закордонних справ значно активізувало роботу з надання визнанню не лише формального значення, а й реального відкриття дипломатичних представництв. Щодо іноземних держав, то динаміка становлення дипломатичних відносин була доволі високою.

Першою незалежність України, 2 грудня 1991 року, визнала Польща й одразу вирішила встановити дипломатичні відносини з нашою країною. Того самого дня про визнання незалежності України від імені Канади заявив її Прем'єр-міністр Б. Малруні. Вже 4 грудня Україну визнали Литва й Латвія, 5 грудня -- Росія й Болгарія. Наступними були Естонія, Чехословаччина, Грузія та десятки інших країн. Протягом першого місяця Україну як повноправного суб'єкта міжнародних відносин визнало 68 держав світу, серед них були -- Аргентина, Велика Британія, Естонія, Ізраїль, Італія, Німеччина, СІЛА, Франція, КНР, Японія та інші.

Україну визнали всі держави "Великої сімки", що засвідчило незворотність процесу державотворення в Україні та остаточний перелом у позиції світової громадськості стосовно незалежності нашої держави.

У липні 1992 року було підписано Договір про дружбу і співпрацю з Францією. Президент України Леонід Кравчук і Голова Верховної Ради Іван Плющ здійснили візити до США, Канади, Великобританії, Франції, Бельгії, Фінляндії, Туреччини, Польщі, Угорщини, Румунії, Китаю з метою встановлення дипломатичних відносин, розробки правових основ співробітництва між новими суб'єктами міжнародних відносин, укладення угод про торгівельне, науково-технічне співробітництво, обговорення проблем прикордонних територій і та ін.

У 1992 році було укладено 35 міжнародних та 88 міжурядових угод на двосторонній основі.

Активно відкривалися дипломатичні представництва в Україні. На початок 1994 р. функціонувало 50 іноземних посольств, 5 представництв міжнародних організацій, а також 7 консульських установ. На кінець 1994 р. було акредитовано послів із 78 держав, з них 55 із резиденцією у Києві.

2. Реалізація зовнішньої політики

Проголошення незалежності та міжнародне визнання поставило перед Україною низку важливих завдань у сфері розроблення та реалізації зовнішньої політики.

Принципово важливим кроком на шляху становлення України як повноправного суб'єкта міжнародних відносин стало запровадження атрибутів державності, зокрема, визначення громадянства України, національної символіки, запровадження власної грошової одиниці, визначення кордонів тощо.

4 листопада 1991 р. Верховна Рада ухвалила Закон України "Про державний кордон України». А 10 грудня 1991 року, у день прав людини, парламент ухвалив Закон про дію на території України міжнародних договорів. У ньому, зокрема, зазначено, що, прагнучи долучитись до системи правових відносин між державами та на основі взаємної поваги державного суверенітету і демократичних засад міжнародного співробітництва, Україна розглядає укладені і ратифіковані нею міжнародні договори як невід'ємну частину свого національного законодавства. Ці та інші акти молодої республіки свідчили про появу на політичній мапі світу нової демократичної держави, готової зробити гідний внесок у збереження загальнолюдських цінностей та розвиток міжнародної співпраці. Протягом першої половини 1992 р. Україна ратифікувала Договір про звичайні збройні сили в Європі від 19 листопада 1990 року. Підписала 25 червня Ліссабонський протокол про приєднання до радянсько-американського договору в ТАНТ-І від 31 липня 1991 р.

Україна вступає в безпосередні дипломатичні зв'язки з США, Канадою, Польщею Німеччиною, Францією, Китаєм, Росією, Казахстаном, державами Балтії, Скандинавії та ін. У липні 1992 р. відбувся візит Президента України до Франції , під час якого Україна приєдналася до паризької " Хартії для нової Європи ", був підписаний договір про дружбу і співробітництво між двома країнами в цей період Україна стала членом Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ , згодом - ОБСЄ), багатьох міжнародних організацій, зокрема Світового банку і Міжнародного Валютного Фонду.

З-поміж першочергових завдань для України після проголошення незалежності стало врегулювання правно-політичних відносин із державами-сусідами. У цьому контексті заслуговують на увагу домовленості, досягнуті з керівництвом Росії з подальшим підписанням Дагомиської угоди щодо формування на базі Чорноморського флоту СРСР Військово-Морських Сил України та Чорноморського флоту Російської Федерації. Важливими видавалися й домовленості щодо розподілу активів і пасивів СРСР. Результатом важких переговорів стала визначена частка України в 16,37 % в закордонній власності СРСР, що на досить короткий проміжок часу розблокувало проблему розподілу майна колишнього СРСР за кордоном.

Після Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. виникли нові обставини міжнародно-правового характеру, які значною мірою визначили подальший розвиток відносин нашої держави з міжнародним співтовариством. Визнання та встановлення дипломатичних відносин на двосторонньому рівні розкривало широкі перспективи для розширення міжнародної присутності України в низці міжнародних форумів колективного характеру -- міжнародних організацій. Завершивши врегулювання міжнародно-правових питань, пов'язаних із денонсацією Договору про створення СРСР під час Беловезьких зустрічей керівників Росії, України, Білорусі, що відбулися 7--8 грудня 1991 р., було утворено Співдружність Незалежних Держав (СНД).

Незабаром, 30 січня 1992 р. Україна приєдналася до Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ, нині -- Організація з безпеки та співробітництва в Європі -- ОБСЄ), та приєднання в її рамках до Паризької хартії "Для нової Європи". Трохи згодом, 10 березня 1992 р., приєдналася до роботи Ради Північноатлантичного співробітництва (з 1998 р. -- Рада євроатлантичного партнерства). Україна подала заявку на вступ до Ради Європи.

Ефективне функціонування системи Міністерства закордонних справ України вбачалося можливим насамперед за умови забезпечення інтенсивного розгортання мережі підпорядкованих йому закордонних дипломатичних установ. На цьому шляху українські дипломати зіштовхнулися з низкою проблем. Протягом 1992--1993 рр. було відкрито 33 посольства України за кордоном. Важкий фінансово-економічний стан держави вплинув на кількісні показники відкриття дипломатичних установ за кордоном.

Натомість наприкінці 1994 р. Україна відкрила за кордоном 54 дипломатичні та консульські установи, тоді як на початку 1992 р. вона мала лише три постійні представництва при міжнародних організаціях. Чималої уваги міністр А. Зленко надавав проблемі розбудови центрального апарату МЗС України та створення її закордонних дипломатичних представництв. За час його урядування штати зросли майже у 10 разів. На кінець 1994 р. за кордоном функціонувало вже 54 дипломатичні й консульські представництва нашої держави. Цей процес вимагав активних і рішучих кроків.

Перед Україною стояло завдання щодо відкриття дипломатичних представництв у тих державах, які першими визнали українську незалежність. Протягом 1992 р. розпочали діяльність 18 посольств, насамперед, у державах-членах "Великої сімки", а також у пріоритетних і стратегічно важливих для України державах, таких як Польща та Росія, а також в Австрії, Бельгії, Білорусі, Греції, Грузії, Ізраїлі, Ірані, Румунії, Угорщині, Фінляндії, Чехії. Водночас із збільшенням посольств, необхідним видавалося розширення мережі консульських установ України. Було засновано три Генеральні консульства України в Нью-Йорку, Чикаго та Мюнхені. Наступного року було відкрито ще 15 закордонних дипломатичних представництв в Аргентині, Болгарії, Гвінеї, Естонії, Єгипті, Індії, Молдові, ОАЕ, Словаччині, Узбекистані, Франції, Швейцарії та Генеральне консульство в Торонто. Щороку географія відкриття дипломатичних представництв розширювалась. У 1994 р. вдалося заснувати посольства України в Казахстані, Кубі та Туреччині, а в Гданську та Стамбулі -- відкрити Генеральні консульства. На кінець 1995 р. в системі Міністерства закордонних справ України налічувалося вже понад 60 закордонних дипломатичних установ.

Перші роки розгортання зовнішньополітичної діяльності характерні й доволі серйозними трансформаціями структури самого Міністерства закордонних справ, на котре було покладено завдання координації та здійснення зовнішньополітичної діяльності держави. Якщо наприкінці 1992 року в закордонних дипломатичних установах України працювало 413 співробітників, то 1994 р. їх кількість зросла до 660 осіб.

Реалізація зовнішньополітичних пріоритетів, орієнтованих на забезпечення національних інтересів держави, зумовила, таким чином, доволі активну діяльність із розбудови зовнішньополітичної служби України, як її Центрального апарату, так і закордонного представництва. Ці інституції змушені були адекватно реагувати на виклики та загрози, котрі виникали у міжнародному середовищі щодо українських національних інтересів. Передусім це стосувалося спроб українського керівництва забезпечити недоторканість кордонів, територіальної цілісності, реалізацію без'ядерності та низку проблем двостороннього і багатостороннього співробітництва, що виникли перед Україною.

міжнародний зовнішньоекономічний суверенітет кравчук

3. Без'ядерний статус України

24 жовтня 1991 Верховна Рада прийняла рішення про ліквідацію ядерної зброї, що знаходиться в Україні .

Доволі швидкий розпад Союзу PCP, що знайшов своє юридичне оформлення у Біловезьких домовленостях, призвів не лише до кардинальних геополітичних змін на Євразійському просторі, а й до зникнення могутньої наддержави, що мала ядерний статус. Україна фактично перетворилася на третю за ядерним потенціалом, після Росії та США, державу світу. Проблема полягала ще й у неможливості ефективного прогнозування подальшого розвитку подій у цьому контексті. Загрозу становило не так перенасичення ядерною зброєю України, як існування "ядерної кнопки" в Москві.

Успадкувавши від Радянського Союзу 1600 боєголовок стратегічного призначення, Україна отримала ще й економічний тягар, оскільки утримання, зберігання та утилізація боєголовок є доволі дорогим задоволенням.

В ухваленій BP України "Декларації про державний суверенітет" проголошувалося, що Україна у своїй діяльності дотримуватиметься трьох принципів: не приймати, не виробляти та не набувати ядерну зброю. Для розвитку та наповнення Декларації вже 24 жовтня 1991 р. парламент ухвалив "Заяву про без'ядерний статус України", в якій підтвердив свою прихильність до принципів без'ядерності. 9 квітня 1992 р. була ухвалена Постанова BP України "Про додаткові заходи щодо забезпечення набуття Україною без'ядерного статусу". У цьому документі український парламент окреслив практичні кроки на шляху набуття Україною цього статусу.

Власне це стало одним із перших зовнішньополітичних кроків України з реалізації курсу на без'ядерний статус.

Підписання 3 вересня 1993 р. Масандрівських угод, що конкретизували шляхи та основні принципи утилізації ядерної зброї, розташованої на території України, а також порядок здійснення гарантійного та авторського нагляду за експлуатацією ракетних комплексів, що вивозилися, стали важливим етапом набуття нашою державою без'ядерного статусу. Водночас відмова від ядерних озброєнь потенційно призводила не лише до втрати статусу ядерної держави, а й ставила під загрозу національну безпеку держави. Зрозуміло, що в цьому контексті керівництво України змушене було шукати шляхів забезпечення національної безпеки та зміцнення економічної безпеки й обороноздатності держави.

Внаслідок тристоронніх переговорів у Києві, Вашингтоні та Москві було досягнуто домовленостей, викладених у підписаній 14 січня 1994 р. Тристоронній заяві президентів України, США й Росії. Перевіривши Тристоронню заяву президентів на відповідність вимогам постанові Верховної Ради від 18 листопада 1993 р., Уряду було доручено активізувати переговорний процес та укладання угод. Зрозуміло, що ключову роль у досягненні домовленостей відіграли США, котрі були зацікавлені у завершенні процесу обмеження ядерних озброєнь на пострадянському просторі в рамках договорів СТАРТ-1 та СТАРТ-2. Цим було зумовлено й досягнення домовленостей про надання гарантій національній безпеці України Росією, США та іншими державами, що згодом приєдналися до цих домовленостей.

Висновок

Перші кроки на зовнішньополітичній арені, досягнення, а також труднощі і проблеми в галузі міжнародних відносин пов'язані з періодом президентства Л. Кравчука.

Леонід Макарович Кравчук є однією з найвизначніших постатей у сучасній Україні. Він був першим президентом України після здобуття нею незалежності у 1991 році (1991-1994), Голова Верховної Ради України у 1990-1991 роках, Народний депутат України у 1990-1991 та 1994-2006 роках, Герой України (2001).

Процеси державотворення в Україні після здобуття незалежності відбувалися при вкрай складних і несприятливих умовах, пов'язаних насамперед з важким тягарем проблем, отриманих у спадок від СРСР. Головною з них була та, що Україна, як і інші республіки колишньої радянської імперії, не мала серйозного досвіду власної національної держави. Швидкий прорив до суверенітету та незалежності певною мірою був несподіванкою для українського суспільства. Звичайно, що це не могло не позначитися на формуванні зовнішньополітичних принципів та інститутів нашої держави.

Після отримання незалежності, Україна робила багато правильних кроків у зовнішній політиці, та могла би стати на ряду з іншими провідними країнами.

Сьогодні Україну як незалежну суверенну державу вже визнали 167 країн світу, 164 з них встановили з Україною дипломатичні відносини. В Україні функціонує 62 посольства іноземних держав, 4 відділення посольств, 14 представництв міжнародних організацій, 15 генеральних консульств, 19 країн представлені почесними консулами. Посли 51 країни світу виконують свої функції в Україні за сумісництвом. На сьогодні Україна представлена своїми дипломатичними представництвами та консульськими установами в 62 країнах світу, в яких функціонує 60 посольств, 13 генеральних консульств, 6 постійних представництв при міжнародних організаціях.

Список використаної літератури

1. Васильєва-Чекаленко Л. Україна в міжнародних відносинах (1944--1996 рр.): Навч. посіб. -- К.: Освіта, 1998.

2. Злейко А. Дипломатія і політика. Україна в процесі динамічних геополітичних змін. 1-- X.: Фоліо, 2003.

3. Зовнішня політика України в умовах глобалізації: Анотована історична хроніка міжнародних відносин (1993--2003). -- К.: Генеза, 2004.

4. Кудряченко А. Зовнішньополітичні засади незалежної України // Віче. -- 1996. -- № 8.

5. Матвієнко В. Головченко В. Історія української дипломатії XX ст. у постатях. -- К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2001.

6. Нарис історії дипломатії України / За ред. В.А. Смолія. -- К.: Альтернативи, 2001.

7. Україна в міжнародних відносинах XX ст. / За ред. Я.Й. Малика та М.3. Мальського. -- Л.: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2004.

Размещено на Allbest.ru