Місце та роль України у світовій економічній системі

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національно- економічний університет

Чортківський навчально - науковий інститут підприємництва і бізнесу

Комплексне практичне індивідуальне завдання

З дисципліни «Міжнародна економіка»

Варіант 15

Виконала:

студентка групи ОП-41

Влох І.В.

Чортків 2014

1. У своєму розвитку міжнародна економічна інтеграція проходить ряд етапів:

зона вільної торгівлі;

митний союз;

спільний ринок;

економічний союз;

повна інтеграція.

Кожний із наступних етапів передбачає ширшу інтеграцію і має свої особливості.

Найпростішими видами міжнародної економічної інтеграції є зона вільної торгівлі та митний союз. Угода про вільну торгівлю ґрунтується на міждержавній угоді між країнами-учасницями. Кожен член зони вільної торгівлі (ЗВТ) залишає за собою право на ведення самостійної економічної політики. Сфери співробітництва визначаються угодою про ЗВТ. Для координації діяльності і розгляду розбіжностей у ході вирішення питань технічного характеру, як правило, створюється Секретаріат ЗВТ. Можливе також створення окремого органу (Ради) з наданням йому права прийняття обов'язкових рішень, що стосуються питань технічного характеру. Єдиний митний тариф не встановлюється. Кожний член визначає митний збір відповідно до економічних потреб третьої сторони. Необхідною умовою є використання країнами -- учасницями ЗВТ єдиної номенклатури опису і кодування товарів.

Митний союз (МС) має єдиний митний кордон. Митниці зберігаються, але діють тільки на зовнішніх кордонах союзу. На території МС діють єдині митні закони і правила щодо ввезення усіх видів товарів у будь-яку з країн-учасниць. В рамках Митного союзу провадиться єдина торгова політика, яка формується усіма країнами-учасницями. Для розробки законів ведення торгівлі усередині союзу та з третіми країнами створюється наддержавний орган. Між країнами -- учасницями МС є вільний доступ до товарів, зроблених у цих країнах, здійснюється вільне просування товарів з одкієї країни в іншу, немає митних зборів з товарів. Товари, імпортовані з третіх країн на територію МС будь-якою з країн-учасниць, проходять митний контроль у першій країні, куди вони потрапляють. Як правило, країнами-учасницями встановлюється єдиний митний тариф.

Економічна інтеграція - це процес економічної взаємодії країн, що приводить до зближення господарських механізмів, який приймає форму міждержавних угод і узгоджено регульований міждержавними органами.

Економічна інтеграція характеризується деякими істотними ознаками, що у сукупності відрізняють її від інших форм економічної взаємодії країн: взаємопроникненням і переплетенням національних виробничих процесів; широким розвитком міжнародної спеціалізації і кооперації у виробництві, науці і техніці на основі найбільш прогресивних і глибоких їхніх форм; глибокими структурними змінами в економіці країн-учасниць; необхідністю цілеспрямованого регулювання інтеграційного процесу, розробки скоординованої економічної стратегії і політики; регіональністю просторових масштабів інтеграції, тому що необхідні передумови першорядно складаються між країнами, де установилися тісні господарські зв'язки.

За змістом інтеграція являє собою переплетення, взаємопроникнення і зрощування відтворювальних процесів країн регіону. З 1947 р. у світі було створено більш 60 інтеграційних угруповань, що визначалося цілим рядом передумов.

Найбільший розвиток інтеграційні об'єднання різного типу одержали в другій половині XX ст. Історично інтеграція еволюціонує через кілька основних ступенів кожен з яких свідчить про рівень її зрілості. У цілому можна виділити шість етапів, для яких характерні свої особливості.

На першому рівні, коли країни ще тільки роблять перші кроки до взаємного зближення, між ними полягають преференційні торговельні угоди. Вони можуть підписуватися або на двосторонній основі між двома державами, або між вже існуючим інтеграційним угрупованням і окремою країною або групою країн. Відповідно до цих угод країни надають одна одній більш сприятливий режим, ніж третім країнам.

На другому рівні інтеграції країни переходять до створення зони вільної торгівлі, що передбачає вже повне скасування митних тарифів у взаємній торгівлі товарами і послугами при збереженні національних митних тарифів у відносинах із третіми країнами. У більшості випадків умови зони вільної торгівлі поширюються на всі товари, крім продукції сільського господарства. Зона вільної торгівлі може координуватися невеликим міждержавним секретаріатом, розташованим на території однієї з держав-членів, але найчастіше обходиться і без нього, погоджуючи основні параметри свого розвитку на періодичних нарадах керівників відповідних відомств.

Третій рівень інтеграції пов'язаний зі створенням митного союзу - погодженим скасуванням національних митних тарифів і введенням загального митного тарифу та єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі відносно третіх держав. Митний союз передбачає безмитну внутрішньоінтеграційну торгівлю товарами та послугами і повну свободу їхнього переміщення усередині регіону. Звичайно митний союз вимагає створення вже більш розвинутої системи міждержавних органів, що координують проведення погодженої зовнішньоторговельної політики. Найчастіше вони приймають форму періодичних нарад міністрів, що керують відповідними відомствами і у своїй роботі спираються на постійно діючий міждержавний секретаріат.

Коли інтеграційний процес досягає четвертого рівня - спільного ринку, - країни, що інтегруються, домовляються про свободу руху не тільки товарів і послуг, але і факторів виробництва - капіталів, робочої сили і технологій. Координація здійснюється на періодичних нарадах (звичайно 1 - 2 рази на рік) глав держав і урядів країн-учасниць, на значно частіших зустрічах міністрів, що спираються на постійно діючий міждержавний секретаріат (наприклад, у ЄС - Європейська рада глав держав і урядів, Рада міністрів ЄС і Секретаріат ЄС).

Нарешті, на п'ятому, найвищому, рівні відбувається повна інтеграція, що припускає проведення єдиної економічної, валютної, бюджетної, грошової політики, уведення єдиної валюти, встановлення органів наднаціонального регулювання усередині інтеграційного угруповання. Уряди узгоджено відмовляються від частини своїх функцій на користь наддержавних органів, що наділяються правом приймати рішення з питань, що стосуються організації, без узгодження з урядами країн-членів (наприклад, у ЄС - Комісія ЄС).

2.Модель бігравітаційної інтеграції. Геополітичне, геоекономічне розташування України, підвищена увага до неї світової спільноти останнім часом, історичні, економічні, культурні, етнонаціональні зв'язки і традиції, з одного боку, та розвиток інтеграційних, глобалізаційних процесів у сучасному світі, з іншого боку, зумовлюють необхідність точнішої артикуляції ролі й місця нашої держави у світовому господарстві в цілому та у взаємовідносинах з сусідніми регіональними економічними угрупованнями.

Незаперечним є той факт, що в умовах науково-технологічної революції, формування глобального поділу і кооперації праці для України не існує альтернативи планетарним та регіональним інтеграційним процесам. Завдання полягає у визначенні оптимальних векторів як зовнішньоекономічної стратегії в цілому, так і міжнародної економічної інтеграції України у європейський простір. Тут слід спиратися на фундаментальні теоретичні розробки та напрацьовану практику реалізації порівняльних і конкурентних переваг у світовому господарстві, їх утілення в міжнародних інтеграційних проектах. Водночас необхідно враховувати реальний стан інтеграції економіки України у світогосподарські процеси та регіональні структури, наявні відносини стратегічного партнерства як вихідну основу для надання додаткових імпульсів інтеграційним прагненням України, які мають відповідати її національним економічним інтересам.

У цьому плані найприйнятнішою на даному етапі, на нашу думку, є бігравітаційна модель інтеграції вітчизняної економіки , яка грунтується насамперед на наявності двох головних гравітаційних полів, з якими тісно взаємодіє господарський комплекс України: Європейського Союзу (ЄС) та Єдиного економічного простору (ЄЕП). В основу інтеграційних процесів України з регіональними об'єднаннями ЄС та ЄЕП мають бути покладені фундаментальні цивілізаційні цінності. У переговорному процесі з цими двома регіональними об'єднаннями українська сторона мала б запропонувати такі принципи:

* суверенна рівність сторін, взаємовигідний характер співпраці на основі еквівалентного обміну;

* гармонізація взаємних інтересів відповідно до принципів, норм і стандартів міжнародного права, СОТ, ЮНКТАД, статутних документів спільно створених міжнародних організацій, положень підписаних угод;

* постадійність інтеграційних процесів, просування від нижчих стадій до вищих у міру вирішення завдань попередніх етапів та створення відповідних внутрішніх і зовнішніх передумов для етапів наступних;

* прозорість інтеграційних заходів, непорушність конституційних норм та національного законодавства при створенні спільних органів та реалізації інших проектів;

* м'який різношвидкісний характер інтеграційних процесів, за якого допускається участь країни в окремих заходах чи проектах виходячи з національних інтересів та накопичення відповідних внутрішніх економічних, політичних та інституційних передумов.

Зрозуміло, що економічний потенціал ЄС за головними кількісними та якісними параметрами істотно переважає відповідні показники країн ЄЕП. Отож гравітаційне поле ЄС має потенційно більшу притягальну силу, ніж ЄЕП. Однак наявні у Європейському Союзі економічні, політичні, технологічні, інституційні та інші «фільтри» поки що утримують його господарські зв'язки з Україною фактично на передінтеграційному рівні.

Зацікавленість України в ЄЕП полягає насамперед в отриманні енергоносіїв із Росії та Казахстану, за які конкурують провідні гравці світового ринку, та у наявності на цьому просторі об'ємного ринку для збуту вітчизняної продукції, зокрема готових виробів, які не визначаються достатньою конкурентоспроможністю в розвинутих країнах.

Одночасна взаємодія з обома інтеграційними об'єднаннями -- ЄС та ЄЕП -- має передбачити, поза сумнівом, як стратегічну перспективу всебічну інтеграцію України в європейський економічний простір. Досвід такої співпраці переконливо довела Велика Британія, взаємодіючи у 1960--70-ті роки з Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) та Європейським співтовариством. Нині багато учасників міжнародних економічних угруповань, таких як АТЕС, НАФТА, ОЧЕС, СНД тощо, є також членами інших регіональних об'єднань. Ряд країн мають угоди про створення зон вільної торгівлі не з однією, а з кількома державами. Такий статус не суперечить нормам і правилам СОТ, іншим міжнародним нормативно-правовим документам.

Конфігурація бігравітаційної інтеграції економіки України виглядає таким чином: в регіональному угрупованні ЄЕП -- зона вільної торгівлі, що передбачає ліквідацію торговельних бар'єрів між учасниками угоди і збереження власного торговельного режиму у відносинах з третіми країнами; в регіональному об'єднанні ЄС -- преференційна зона, режим якої становить найнижчу, практично передінтеграційну фазу і передбачає надання партнерам певних пільг, таких як квоти на експорт певної продукції (текстиль, вироби металургійної промисловості), секторальне і транскордонне співробітництво (єврорегіони, європейські транспортні коридори тощо), надання технічної допомоги та ін. За умов вступу України до СОТ та створення в недалекому майбутньому зони вільної торгівлі між Україною і ЄС стане можливим вести мову про поступове входження України до європейського економічного простору через механізм Європейської економічної зони за прикладом Швейцарії, Норвегії, Ісландії та Ліхтенштейну.

Таким чином, бігравітаційна модель економічної інтеграції України виходить із пріоритету національних інтересів, ефективної реалізації в регіональних об'єднаннях власних порівняльних та конкурентних переваг, залучення до України необхідних технологічних і енергетичних ресурсів, іноземних інвестицій. Реалізація даної концепції дасть змогу Україні інтегруватися у європейські структури не шляхом поглинання (інвазії) її економіки Європейським Союзом, а внаслідок наближення, взаємної адаптації господарських структур і формування в Європі нової інтеграційної архітектури, яка більшою мірою відповідає сучасним цивілізаційним цінностям і принципам міжнародного економічного і політичного співробітництва.

Роль економічної реформи в інтеграції України у світову економічну систему. Міжнародний досвід переходу економіки в нову якість показує, що практично завжди у випереджальному режимі проводяться економічні реформи, а потім відбуваються зміни у політичній надбудові. В Україні, як, до речі, і в інших державах, що утворилися після розпаду СРСР, така логіка реформування порушена, оскільки, по-перше, тут свого часу економічні перетворення не просто недооцінювалися, але й запізнилися, а по-друге, вони відірвалися від політичної сфери через специфіку утворення нових молодих держав на території колишнього Союзу.

Успішний розвиток зовнішньоекономічних зв'язків має грунтуватися насамперед на кардинальних змінах у структурі національної економіки України. Однак зовнішньоекономічні зв'язки -- не пасивний елемент в еволюції національної економіки, вони можуть активно впливати на її розвиток. Для цього необхідно сконструювати гнучкий і динамічний механізм, що регулював би інтеграцію економіки України у світовий ринок, зробив би її відкритою для зовнішнього світу.

Нарешті, без інтеграції економіки України у світову економічну систему неможливо досягти високого рівня добробуту народу. При вирішенні проблеми інтеграції економіки України у світове господарство необхідно мати на увазі, що роль вертикальної ієрархії управління у світі неухильно зменшується і зростає значення горизонтальних зв'язків у процесі створення нової системи виробництва благ.

Основними характеристиками нової системи виробництва благ є: зменшення числа зайнятих у промисловому виробництві найбільш розвинутих країн; широке використання фірмами і корпораціями нових форм фінансової діяльності як ефективних інструментів досягнення необхідного балансу між інвестиціями і заощадженнями; інформаційна революція, яка дедалі більше поширюється і зможе змінити виробничі ресурси.

Дослідники функціонування «швидких» економік високорозвинутих країн констатують, по-перше, зменшення потреби у багатьох традиційних видах масової сировини; по-друге, збільшення кількості підприємств, що працюють за «швидким циклом», коли процеси проектування і випуску продукції поєднуються, а можливості скорочення запасів сировини й устаткування різко зростають; по-третє, інвестування значних засобів в електронну інфраструктуру.

"Швидкі" економіки мають можливість підвищувати темпи свого розвитку не стільки з допомогою нових виробничих технологій, скільки завдяки більш оперативному здійсненню всіх управлінських операцій і скороченню часу, потрібного для прийняття рішень, обробки інформації і всього обсягу знань та проходження їх через економічний механізм.

Таким чином, для України, як і для інших колишніх республік СРСР, більш перспективним є вихід на світовий ринок у своїй державно-економічній цілісності з наступною інтеграцією у світову економіку. Зрозуміло, що при цьому жодних гарантій наздогнати «швидкі» економіки ніхто дати не може, але підтягтися до них цілком реально.

Назвемо принаймні три можливі напрями ефективної адаптації України до міжнародного поділу праці:

* участь у загальноєвропейському економічному просторі, що починає формуватися. Перехід до ринкової економіки зумовить приєднання країн Європейської частини колишнього СРСР до європейського економічного простору. Таким чином, доцільно визначитися, які галузі й виробництва будуть складати профіль міжнародної спеціалізації України. Стимулювання цих галузей і виробництв методами ринкової економіки одночасно окреслить пріоритетні зміни в народному господарстві України;

* визначення специфічних сфер співробітництва з країнами інших континентів, що становитимуть взаємний інтерес;

* залучення до загальносвітового співробітництва на галузевій основі, особливо в науково-технічній, енергетичній, продовольчій, екологічній сферах. Розробку перспективної програми вибіркової спеціалізації українського експорту на нових конкурентоспроможних світових ринках можна пов'язати з конверсією ВПК (з урахуванням принципу розумної достатності), що стане фундаментом для розвитку експортної спеціалізації наукомістких галузей.

Уже сьогодні Україна здатна будувати свої зовнішньоекономічні відносини на взаємовигідних умовах. Актуальними є проведення переговорів з метою визначення статусу України як країни, що розвивається, і вироблення її власної чіткої позиції в Міжнародному валютному фонді, Міжнародному банку реконструкції та розвитку, Світовій організації торгівлі й Міжнародній організації праці -- адже ці чотири організації є ключовими в міжнародному фінансовому, торговельному і соціальному регулюванні. Ефективна участь в них розширить можливості України у сферах залучення іноземного капіталу, фінансових ресурсів, отримання певних торговельних пільг, збереження тарифних засобів захисту національної індустрії та сільського господарства тощо.

Високий рівень конкуренції на світовому ринку, гнучкість стратегії і тактики товаровиробників потребують створення в Україні структур, що забезпечували б і координували функціонування зовнішньоекономічного комплексу, а також усієї інфраструктури зовнішніх економічних зв'язків (страхового й інформаційного обслуговування, судових і арбітражних органів і т. п.).

Таким чином, реформа зовнішньоекономічного комплексу не може здійснюватися у відриві від реформування самої економічної системи в Україні. Це має для нашої країни принципове значення.

Місце та роль України у світовій економічній системі

міжнародний економічний інтеграція бігравітаційний

На сьогоднішній день відбувається певне уповільнення темпів зростання світової економіки, що відповідно впливає і на внутрішній ринок України. Так, спостерігається суттєве уповільнення темпів зростання світової торгівлі. Окрім того, стало помітним зменшення темпів зростання у промислових галузях різних країн через високий рівень світових цін на нафту.

Під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх економічних процесів в Україні виникає низка проблем. До них слід віднести:

* зростання ціни на газ, причому ціна імпортованого газу підвищуватиметься й надалі, доки досягне більш-менш стабільного рівня;

* посилення конкуренції на світових ринках тих товарів, які становлять основу українського експорту, насамперед металів;

* інвестиційний клімат в країні, незважаючи на політичні декларації на найвищому рівні, досі залишається несприятливим;

* подальше відкриття внутрішнього ринку, зумовлене довгоочікуваним вступом України до СОТ у недалекому майбутньому, супроводжується зростанням конкуренції між національними та іноземними

компаніями, особливо у сферах сільського господарства та виробництва продуктів харчування, споживчих товарів;

* стрімке зростання соціальних витрат у різних формах, незбалансована структура державного боргу та його динаміка створюють великі ризики для фіскальної системи;

* стабільно високий дефіцит Пенсійного фонду, який загрожує фіскальній стабільності в цілому;

* недостатність реформ у сільському господарстві;

* процес приватизації практично призупинився, тоді як проблема захисту прав власності надзвичайно загострилася.

Комбінація цих та інших проблем зумовила гальмування темпів зростання ВВП та посилення інфляційного тиску; до того ж додатне сальдо рахунку поточних операцій змінилося на від'ємне.

Сутність сучасного періоду зовнішньоекономічного розвитку полягає у тому, що доводиться працювати у двох напрямках: з одного боку, відновлювати та підтримувати зв'язки з країнами СНД, а з іншого -- освоювати нові світові ринки. Вирішення цих завдань ускладнюється неефективною структурою економіки України, відсталістю технологічної бази виробництва, невирішеними соціальними завданнями.

Аби визначити місце та роль України в сучасних зовнішньоекономічних відносинах, доцільно з'ясувати її сукупний ресурсовий потенціал та структуру зовнішніх економічних зв'язків. Останню утворюють експорт та імпорт промислових і сільськогосподарських товарів, капіталу, робочої сили, а також послуги суб'єктам господарської діяльності (виробничі, транспортні, страхові, маркетингові тощо).

Слід наголосити, що сучасна структура та масштаби зовнішньоекономічної діяльності України не відповідають ні її інтересам, ані потенційним можливостям. Основну її частину становить торгівля. При цьому приблизно 85 % усіх постачань України за кордон припадає на сировину і матеріали. Водночас рівень індустріального розвитку нашої країни істотно перевищує середньосвітовий показник, і вона з повною підставою могла би постачати на світовий ринок значну кількість товарів із закінченим циклом технологічного виробництва.

Природно-кліматичні умови України дозволяють їй вирощувати до 50 млн т зерна і зернобобових, а також виробляти до 6--7 млн т цукру-піску, що може забезпечити не тільки покриття внутрішніх потреб країни у продовольчих товарах, а й здійснювати їх частковий експорт за кордон (наприклад, зернових -- 7--8 млн т, цукру-піску -- до 2--3 млн т щорічно).

Електроенергетичні потужності дають можливість Україні виробляти до 300 млрд кВт електроенергії на рік. Приблизно 1/10 частину електроенергії вона, за умови нормального забезпечення енергоносіями, може експортувати.

Для розвитку й удосконалення зовнішньоекономічних зв'язків неабияке значення має забезпеченість України корисними копалинами. Україна має у своєму розпорядженні значні ресурси вугілля, залізних і марганцевих руд, а також самородної сірки, ртуті, титану, урану, солей, гіпсу, різноманітних будівельних матеріалів. Україна належить до тих регіонів планети, природні умови і ресурси яких усебічно та широко використовуються в господарській діяльності. Цьому сприяють значна територіальна концентрація виробництва і населення, високий рівень розвитку продуктивних сил, зручність економіко-географічного положення, світова унікальність окремих видів ресурсів. Природноресурсовий потенціал (ПРП) України в еквіваленті до долара США вважається рівним 272,5 млрд. Найбільша його частка припадає на східні регіони країни.

У структурному плані провідне місце у ПРП України належить земельно-ресурсовому компоненту (44,38 %), за ним ідуть мінеральний (28,26 %), водний (13,08 %), природно-рекреаційний (9,64 %), рослинний (4,17 %) та фауністичний (0,47 %) компоненти.

Господарський розвиток України, її місце в міжнародному поділі праці і зовнішньоекономічна діяльність значною мірою визначаються її факторами виробництва.

Трудовий фактор України, в основу якого покладено показники середньої заробітної плати й чисельність працюючих, складав на початок нашого століття 60 575 млрд грн, потенціал основних і оборотних фондів -- 61 485 млрд грн, природно-ресурсовий потенціал -- 53 953 млрд грн.

Україна характеризується високим рівнем інтелектуального потенціалу. Грамотність її населення складає майже 100 %, а частка населення, охопленого навчанням, -- 74 %. За кількістю студентів (37 на тисячу осіб) Україна поступається лише окремим країнам світу (США, Канаді, Японії та деяким іншим) і перебуває нарівні зі Швецією.

Найважливішими показниками, що характеризують роботу підрозділів національної економіки, є валовий внутрішній продукт (ВВП) і валовий національний продукт (ВНП). Їхня величина зі здобуттям Україною незалежності та розривом виробничо-технологічних зв'язків, що існували в межах колишнього СРСР, різко зменшилася. Однак в останні роки намітилася тенденція до зростання ВВП (табл. 20.2). У 2004 р. він склав 335 млрд. грн. (131 млрд дол.). Темпи його зростання останніх років -- одні з найвищих у світі. Проте у перерахунку на душу населення ВВП України залишається ще надто малим -- 6979 грн (близько 1049 дол.).

Україна має значний потенціал для надання міжнародних послуг іншим країнам світу. Ними зараз користуються щорічно понад 150 країн на загальну суму понад 4 млрд дол. Водночас Україна користується міжнародними послугами інших країн, загальна вартість яких -- близько 1,2 млрд дол.

Основну частину міжнародних послуг України становлять транспортні послуги, надані насамперед Казахстану, Узбекистану і Туркменістану для помпування їхнього природного газу й нафти по трубопроводах у закордонні європейські країни. Це дає приблизно половину всього доходу України у сфері міжнародних послуг. Далі йдуть послуги зв'язку та будівництва. В імпорті послуг передують будівельні, далі йдуть транспортні, професійні та ділові послуги.

На жаль, наукові, консалтингові, освітні, медичні та деякі інші сучасні послуги ще не відіграють помітної ролі у структурі експорту України. Особливо це стосується міжнародного туризму і відпочинку. Багатства природи, наявність значної кількості історико-архітектурних пам'яток, самобутня культура та інші компоненти рекреаційного потенціалу країни в галузі міжнародного туризму використовуються ще далеко не повністю.

Размещено на Allbest.ru