Всесвітня спадщина ЮНЕСКО

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Світова спадщина Юнеско як важлива складова туристичних ресурсів світу

Історія створення Юнеско

Характеристика діяльності Юнеско

Список всесвітньої спадщини

Країни-члени Юнеско

Розділ 2. Об'єкти світової спадщини Юнеско в країнах та регіонах світу

2.1 Природна та культурна спадщина Юнеско в Азіатсько- Тихоокеанському регіоні

2.2 Природна та культурна спадщина Юнеско в Європі та Північній Америці

2.3 Природна та культурна спадщина Юнеско в Африці

2.4 Природна та культурна спадщина Юнеско Арабських країнах

2.5 Природна та культурна спадщина Юнеско Латинській Америці і Вест-Індії

Розділ 3. Об'єкти світової спадщини Юнеско в Україні

3.1 Перелік об'єктів світової спадщини в Україні

3.2 Об'єкти, які стоять в черзі до списку світової спадщини

3.3 Характеристика об'єктів світової спадщини Юнеско в Україні

Розділ 4 Позиції щодо вдосконалення об'єктів світової спадщини Юнеско

4.1 Позиції щодо вдосконалення об'єктів світової спадщини в світі

4.2 Позиції щодо вдосконалення об'єктів світової спадщини в Україні

Висновок

Список літератури

Додатки

юнеско спадщина культурний природний

Вступ

Актуальність теми дослідження визначається постійним зростанням ролі міжнародного співробітництва в умовах сучасного світу і порушує самі широкі верстви населення усієї земної кулі. У процесі ЮНЕСКО грає винятково важливу роль в соціально-економічному і технологічному прогресі, розвитку людського потенціалу, передусім, у вирішенні питань збереження всесвітньої спадщини, загальної грамотності, підготовки фахівців майбутнього та формуванні покоління людей усього світу, порозумінні, толерантності і демократії.

Політика Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки й культури (ЮНЕСКО) включає стратегію діяльності, розробку міжнародної нормативно-правової бази й практику співробітництва на двосторонній і багатосторонній основі, що, разом дає можливість інтегрувати культурні процеси як на національному і міжнародному рівнях.[9,151]

Цілі діяльності ЮНЕСКО набувають як ніколи актуальності за умов глобалізації світової економіки та інформаційних технологій. Треба вирішити багато завдань у природничо-технічній освіті, пов'язані з його доступністю, удосконаленням структури безперервної освіти, диверсифікацією і гнучкістю вищої освіти, впровадженням різних систем навчання з допомогою сучасних інформаційних технологій; культури; науки й т.д.

У історіографії діяльності ЮНЕСКО слід виділити праці, авторів, які займалися проблемами цієї організації тривалий час як вчені-міжнародники, експерти, практичні працівники ЮНЕСКО та дипломати -Вахрушев В.В.,Кашлев Ю.В.,Ломейко В.Б., Романовський С.К., РубаникК. П., Канаев М.М., Можаев Г.А., Сисакян М.М., Шведов Г.В., Тангян С.А., Майор Ф, Пірадов О.С.,Салтиков Б. Г., Шапошников B.C., Шведов Г.В., Морозов Р. І. та інших.[12,198]

Однією із перших фундаментальних праць вітчизняної історіографії, присвячених аналізу діяльності ЮНЕСКО, стала монографія "ЮНЕСКО і сучасність", що вийшла у 1966 році. У п'яти розділах книги й одинадцяти додатках розкривається роль ЮНЕСКО в світі, як координатора міжнародного співробітництва у сфері освіти. Логічним продовженням цієї книжки стала монографія Уранова Г.В. "ЮНЕСКО. До 40-ліття діяльності". У цих виданнях міститься інформація про політику і діяльність ЮНЕСКО, аналізуються міжнародні норми і стандарти освіти у контексті Загальної Декларації правами людини. Автори цих монографій багато уваги приділили планам і заходам ЮНЕСКО щодо реалізації з національними комісіями країн-членів ЮНЕСКО найактуальніших програм.

Різні теоретичні аспекти діяльності ЮНЕСКО, зокрема й у контексті міжнародного співробітництва, висвітлюються на роботах Борисовича К.В.,Гершунского Б.С., Іллінського І.М., Мошняги В.П., Смирнової Н.В.,Тангян О.С. Помітне місце у історіографії займає література, присвячена участі ЮНЕСКО на ліквідацію неграмотності, у створенні національних систем освіти і підготовці кадрів, що розвиваються.

Останніми роками зосереджена особлива увага проблемам модернізації вищої освіти, тематика, яка подається у різних дослідженнях, з урахуванням потреб сучасних технологій, зокрема процесів інформатизації, комп'ютеризації і новітніх технологій.

Мета курсової роботи: аналіз діяльності ЮНЕСКО у сфері збереження всесвітньої спадщини.

Реалізація поставленої мети досягається рішенням наступних завдань:

досліджувати концептуальні засади діяльності ЮНЕСКО;

проаналізувати основні напрями діяльності ЮНЕСКО;

виявити напрями участі у діяльності ЮНЕСКО.

Об'єкт дослідження -основні напрями діяльності ЮНЕСКО.

Предмет дослідження - об'єкти Світової культурної і природної спадщини, які під охороною ЮНЕСКО.

Теоретично-методологічну основу дослідження становить сукупність загальнонаукових принципів пізнання, теорії та історії, поєднання принципів історизму, об'єктивності, системності і комплексності.

Наукова новизна і теоретична значимість. Комплексна наукова розробка проблем політики й зовнішньоекономічної діяльності ЮНЕСКО у вітчизняній стороні практично здійснена. Однак у плані розробленість проблеми збереження історико-культурної спадщини проблема розроблена в повному обсязі. У цьому дослідженні особливо звертали увагу на роль ЮНЕСКО і його діяльність у таких сферах як освіта, наука і культура. Дослідження виконано з урахуванням вивчення всього комплексу міжнародних джерел, багатьох статистичних даних відповідних служб ООН і ЮНЕСКО, офіційних доповідей держав-членів, матеріалів міжнародних конференцій. Важливим джерелом дослідження проблеми з'явилися офіційними документами ООН й низки міжнародних форумів, яких у контексті світового соціального розвитку розглядаються питання збереження всесвітньої спадщини.

У процесі вивчення обраної теми використані інформаційні матеріали, зокрема журнали, збірники, бюлетені і досьє. Це насамперед журнали "Перспективи. Питання освіти", "Кур'єр ЮНЕСКО", "Міжнародне співробітництво", "Міжнародний журнал соціальних наук", "Магістр", вітчизняні журнали "Міжнародне життя", "Світова економіка і впливові міжнародні відносини", "Громадські наука й сучасність", "AlmaMater" та інших.

Отже, перелічені джерела дозволяють досить докладно розкрити поставлені завдання курсової роботи.

Розділ 1. Світова спадщина ЮНЕСКО як важлива складова рекреаційно-туристичних ресурсів світу

1.1 Історія створення ЮНЕСКО

Останні століття у наш науковий лексикон, та й у широке звернення міцно увійшло поняття про Всесвітню спадщину. Саму ідею інтернаціональної відповідальності збереження найцінніших культурних і природних об'єктів виникла під час Другої світової Війни. Підстава створення ЮНЕСКО відбулася за ініціативи конференції міністрів освіти країн союзників, скликаної в часи війни. Конференція проводилася в період із 16 листопада 1942 по 5 грудня 1945 року, і 16 листопада 1945 року представники 37 держав підписали у Лондоні Статут ЮНЕСКО. У його преамбулі - ще під враженням злочинів фашизму проти людства - держави, які підписали договір, заявляли, "що, оскільки думки про війну народжуються у настрої людей, їх свідомості слід укореняти ідею захисту миру". Ця провідна ідея, ідеально висловлює прагнення і сподівання виховати ідеальну людину, щоб зробити основні передумови задля зміцнення миру в усьому світі.[11,238]

Ведучи мову про створення ЮНЕСКО не можна сказати, що це рішення вже було спонтанним і новим. Створення міжнародної організації, яка стала всесвітньою спадщиною людства, існувала вже з ХХ століття. Засновники ЮНЕСКО могли взяти за основу приклади з минулого. Так, 4 січня 1922 року рада Ліги Націй прийняла рішення Міжнародного комітету духовної співпраці, який складався з 12 знаменитих учених із країн-учасників. Він був консультативним органом, але з мав свого управлінського апарату. Відповідно до рішенням Федеральних зборів Ліги Націй Франції 9 серпня 1925 року створений юридичному відношенні самостійний Міжнародний Інститут духовної співпраці зі своїм секретаріатом. CICI був куратором цієї фінансової інституції. Потім, 18 грудня 1925 року, у Женеві було засновано Міжнародне бюро з освітою як неурядової організації, яке 25 червня 1929 року був перетворено на міждержавну організацію.

Статут ЮНЕСКО набрав чинності 4 листопада 1946 року, коли він ратифікував 20 держав. Відповідно до статті 57 і 63 Статуту ООН договір, укладений ЮНЕСКО з економічною та соціальною радою про статус спеціалізованої установи ООН, затвердили Генеральної Асамблеєю ООН 14 грудня 1946 року.

Цілями ЮНЕСКО, відповідно до ст. 1-ї її Статуту є: сприяння світу та міжнародної безпеки шляхом розвитку співпраці між державами у природничо-технічній освіті, науки й культури; забезпечення загальної поваги основних прав і свободи людини незалежно від раси, статі, мови чи то релігії; поширення культурної революції й науково-технічної інформації; захист національних культур та інших. Діяльність ЮНЕСКО охоплює широке коло питань: ліквідація неграмотності і з дискримінацією у природничо-технічній освіті; виховання молоді; сприяння підготовці національних кадрів; вивчення національних культур; проблеми океанографії, біосфери, геології, соціальних наук, інформації та ін. [12,456]

1.2 Характеристика діяльності ЮНЕСКО

ЮНЕСКО - міжурядова організація, що є специфічним заснуванням ООН. Її ціль - сприяти миру і безпеці, розвитку співробітництва країн в галузі науки, освіти і культури для заохочення загального розвитку справедливості, правопорядку, прав людини й основних свобод, передбачених статутом ООН для всіх народів світу без різниці раси, статі, мови і релігії. Одним із найважливіших напрямків роботи організації - є охорона навколишнього середовища і пам'ятників культури, співробітництво в галузі глобальних наукових проблем в сфері океанографії, геології, гідрології і т.д. З 1970 року у світі з ініціативи ЮНЕСКО здійснюється міжнародна програма "Людина і біосфера". Ця програма включає 75 наукових об'єктів для загальних досліджень, що виконуються в більш ніж 30 країнах світу. У цих програмах вирішується цілий ряд завдань, серед яких можна назвати такі: визначення й оцінка змін у біосфері під впливом антропогенної діяльності; вивчення структури, функціонування і динаміки природних, і контрольованих людиною екосистем; дослідження зв'язку між соціально-економічними процесами; розробка шляхів і засобів зміни якісних і кількісних змін природного середовища; координація досліджень біосфери та ін. Міжнародна програма "Людина і біосфера" на сьогодні здійснюється. Біля 90 країн почали виконання цієї програми, створивши національні комітети, що організовують відповідні екологічні дослідження.

Програма "Людина і біосфера" використовує весь попередній досвід людства і також досвід виконання міжнародної біологічної програми, програми вивчення аграрних земель і ін. Для здійснення цієї програми залучені кращі вчені всіх галузей. Велика роль у програмі приділяється вивченню водних екосистем, проблемам землекористування, питанням демографії й урбанізації.

Основна мета ЮНЕСКО полягає в тому, щоб сприяти зміцненню миру і безпеки шляхом розширення співробітництва народів у галузі освіти, науки і культури в інтересах забезпечення загальної поваги справедливості, законності і прав людини, а також основних свобод, проголошених у статуті Організації Об'єднаних Націй, для всіх народів без розрізнення раси, статі, мови чи релігії.

З метою здійснення свого мандата ЮНЕСКО виконує п'ять основних функцій:

 - Проводить перспективні дослідження форм освіти, науки, культури та комунікації, необхідних у завтрашньому світі;

-Проводить просування, передачу і обмін знаннями, спираючись головним чином на наукові дослідження, підготовку і викладання;

-Здійснює нормативну діяльність: підготовку та прийняття міжнародних актів і обов'язкових до виконання рекомендацій;

-Надає послуги експертів державам-членам для визначення їх політики в області розвитку і розробки проектів у формі технічного співробітництва;

-Здійснює обмін спеціалізованою інформацією.

Керівні органи

Генеральна конференція включає представників всіх держав - членів Організації. Генеральна конференція збирається раз на два роки, і в її роботі беруть участь держави-члени та члени-співробітники. Для участі в роботі генеральної конференції також запрошуються як спостерігачі держави, що не є членами ЮНЕСКО, міжурядові організації, неурядові організації та фонди.

Робочими мовами генеральної конференції є англійська, арабська, іспанська, китайська, російська і французька.

Кожна держава-член має один голос на генеральній конференції незалежно від чисельності народонаселення та розміру його внеску в бюджет. Генеральна конференція визначає напрямок і загальну лінію діяльності ЮНЕСКО, приймає програму та бюджет ЮНЕСКО на наступні два роки, обирає членів виконавчої ради раз на чотири роки і Генерального директора.Генеральний директор обирається раз на чотири роки (раніше він призначався на шестирічний термін). Генеральний директор керує Секретаріатом.

Виконавча рада - головний робочий орган ЮНЕСКО. Виступаючи в якості адміністративного органу, він здійснює підготовку роботи генеральної конференції і несе відповідальність за ефективне здійснення рішень Конференції. Функції та обов'язки виконавчої ради в основному визначені в статуті і правилах процедури або в директивах, прийнятих генеральною конференцією. Доповненням до цих нормативних положень служать резолюції генеральної конференції. Раз на два роки генеральна конференція доручає виконавчій раді виконання конкретних завдань. Інші функції визначаються угодами між ЮНЕСКО та Організацією Об'єднаних Націй, спеціалізованими установами та іншими міжурядовими організаціями. Генеральна конференція обирає 58 членів Ради. Кандидати обираються, зокрема, з урахуванням різноманітності культур, які вони представляють, і їх географічного представництва. Виконавча рада збирається два рази на рік.

Секретаріат є виконавчим органом організації. Під керівництвом генерального директора, що обирається на шестирічний термін, співробітники секретаріату займаються здійсненням програми, прийнятої державами-членами. ЮНЕСКО присуджує міжнародні премії в областях своєї компетенції. Серед них - премія миру ім. Фелікса Уфуе-Буаньї і Премія Л'Ореаль-ЮНЕСКО "Жінки і Наука". ЮНЕСКО також відзначає міжнародні дні, роки й десятиліття, бере участь у святкуванні найважливіших для держав-членів пам'ятних дат.

Більшість персоналу ЮНЕСКО зосереджено в її штаб-квартирі. Найбільш великими підрозділами Секретаріату ЮНЕСКО є сектора, очолювані, зазвичай, заступниками Генерального директора. Діють сектора: освіти, математично-природничої грамотності, громадських наук, культури, комунікації, співробітництва вчених та зовнішніх економічних зв'язків, підтримки програми, загальної адміністрації. У кожному із секторів є низка функціональних підрозділів (дирекції, відділи, бюро, служби й т.д.). З іншого боку, двох заступників Генерального директора (з досліджень по програмуванню; кабінетом Генерального директора) очолюють ряд підрозділів, які займаються адміністративно-бюджетними, організаційними, кадровими питаннями. У відділах секторів перебувають різні представництва, бюро і бюджетні установи ЮНЕСКО, розташовані поза штаб-квартири, біля низки держав-членів ЮНЕСКО згідно зі Статутом. Національні комісії у справах ЮНЕСКО діють у 153 країнах. З метою координації діяльності ЮНЕСКО і її установ на місцях діють четверо регіональних координатора: для Африки, для Латинської Америки й Карибського басейну, для арабських країн, для країн Азії, і басейну моря. ЮНЕСКО має як 20 регіональних бюро і торговельних центрів, співпрацює з понад 570 міжнародними неурядовими організаціями.[11,145]

1.3 Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО

Світовам спамдщина ЮНЕСКО - видатні культурні та природні цінності, що становлять надбання усього людства. Ці цінності перелічені в Списку ЮНЕСКО.

В 1972 році, на XVII сесії в Парижі, ЮНЕСКО прийняла Конвенцію про охорону Всесвітньої культурної і природної спадщини (вступила в силу в 1975 році). До початку 1992 року конвенцію ратифікували 123 країни-члени ООН (в тому числі СРСР в 1988 році).

Статус об'єкта Світової спадщини дає такі переваги:

Додаткові гарантії збереження і цілісності унікальних природних і культурних комплексів.

Підвищує престиж територій і установ, які ними опікуються.

Сприяє популяризації включених у Список об'єктів і розвитку альтернативних видів природокористування (в першу чергу, екологічного туризму).

Забезпечує пріоритетність у залученні фінансових коштів для підтримки об'єктів Світової культурної і природної спадщини, в першу чергу, з Фонду Світової спадщини.

Сприяє організації моніторингу і контролю за станом збереження природних і культурних об'єктів.

Станом на вересень 2012 року у списку Світової спадщини знаходилося 962 об'єкти (зокрема 745 культурних, 188 природних і 29 змішаних) з 157 країн. Це окремі архітектурні споруди і ансамблі - Акрополь, собори в Ам'єні і Шартрі, історичний центр Варшави (Польща), Львова (Україна), Московський Кремль і Красна площа (Росія) та інші міста - Бразиліа, Венеція разом із лагуною та ін.; археологічні заповідники - Дельфи та ін.; національні парки - Морський парк Великого бар'єрного рифу, Єллоустонський (США) та інші. Держави, на території яких розташовані об'єкти Світової спадщини, беруть на себе зобов'язання щодо їхнього збереження.[17]

Критерії

Головна мета списку Світової спадщини - зробити відомими і захистити об'єкти, які є унікальними у своєму роді. Для цього, та через прагнення до об'єктивності, були складені оціночні критерії. Спочатку (з 1978 року) існували тільки критерії для об'єктів культурної спадщини - цей список налічував шість пунктів. Потім для відновлення рівноваги між різними континентами з'явилися природні об'єкти і для них список з чотирьох пунктів. І, нарешті, в 2005 році всі ці критерії були зведені воєдино, і тепер кожен об'єкт Світової спадщини має в своєму описі хоч би один з них. Номери критеріїв зазвичай позначаються римськими числами, написаними маленькими буквами.

Культурні критерії

(i) Об'єкт є шедевром людського творчого генія.

(ii) Об'єкт свідчить про значний взаємовплив людських цінностей в даний період часу або в певному культурному просторі, в архітектурі або в технологіях, в монументальному мистецтві, в плануванні міст або створенні ландшафтів.

(iii) Об'єкт є унікальним або принаймні винятковим для культурної традиції або цивілізації, яка існує досі або вже зникла.

(iv) Об'єкт є видатним прикладом конструкції, архітектурного або технологічного ансамблю або ландшафту, що ілюструє значущий період людської історії.

(v) Об'єкт є видатним прикладом людської традиційної споруди, з традиційним використанням землі або моря, будучи зразком культури (або культур) або людської взаємодії з навколишнім середовищем, особливо якщо вона стає вразливою через сильний вплив необоротних змін.

(vi) Об'єкт безпосередньо або матеріально пов'язаний з подіями або існуючими традиціями, з ідеями, віруваннями, з художніми або літературними творами і має виняткову світову важливість. (На думку комітету ЮНЕСКО цей критерій повинен переважно використовуватися разом з яким-небудь ще критерієм або критеріями).

Природні критерії

(vii) Об'єкт є природним феноменом або простором виняткової природної краси і естетичної важливості.

(viii) Об'єкт є видатним зразком головних етапів історії Землі, зокрема пам'ятником минулого, символом геологічних процесів, що відбуваються, розвитку рельєфу або символом геоморфичних або фізіографічних особливостей.

(ix) Об'єкт є видатним зразком екологічних або біологічних процесів, що відбуваються, в еволюції і розвитку земних, прісноводих, берегових і морських екосистем і рослинних і тваринних співтовариств.

(x) Об'єкт включає найважливіше або найзначніше природне місце існування для збереження в ній біологічного різноманіття, зокрема зникаючих видів виняткової світової цінності з погляду науки і охорони.

1.4 Країни-члени ЮНЕСКО

Організація має в даний час 195 членів і 8 асоційованих членів. Сектор зовнішніх зв'язків та громадської інформації (МЕВ) і Департаменту Африки (AFR) забезпечує взаємодію з державами-членами. У той час як AFR охоплює держави-члени в регіоні Африки, ERI відповідає за відносини з державами-членами з чотирьох інших регіонів та асоційованих членів. Відносини з державами-членами, також забезпечується директорами і керівниками ЮНЕСКО, регіональних, кластерних і національних бюро.

Більшість держав-членів створили постійні представництва при ЮНЕСКО, яка на чолі з послами, здійснювати взаємодію між організацією та їх урядів. Всі держави-??члени створили Національну комісію у справах ЮНЕСКО. Національні комісії ЮНЕСКО є співпрацюючі органи, створені державами-членами з метою пов'язати їх урядових і неурядових органів з роботою організації. Держави-??члени та асоційовані члени призначають одного або декількох міністерств, що відповідають за відносини з ЮНЕСКО та / або міністерств в областях компетенції ЮНЕСКО. ЮНЕСКО підкреслює його зусилля по залученню на національному рівні (парламентаріїв) і місцевих виборних представників (міст і місцевих органів влади) у своїй дії.

Список держав-членів:

Африка

Алжир	Лівія
Ангола	Мадагаскар
Бенін	Малаві
Ботсвана	Малі
Буркіна-Фасо	Мавританія
Бурунді	Маврикій
Камерун	Марокко
Кабо-Верде	Мозамбік
Центрально-Африканська Республіка	Намібія
Чад	Нігер
Коморські острови	Нігерія
Бонго	Руанда
Берег слонової кістки	Сан-Томе і Прінсіпі
Демократична Республіка Конго	Сенегал
Джібуті	Сейшельські острови
Єгипет	Сьєрра-Леоне
Екваторіальна Гвінея	Сомалі
Еритреї	Пар
Ефіопія	Південний Судан
Габон	Судан
Гамбія	Свазіленд
Гана	Того
Гвінея	Туніс
Гвінея-Бісау	Уганда
Кенія	Об'єднана Республіка Танзанія
Лесото	Замбія
Ліберія	Зімбабве

Арабські держави

Алжир	Марокко
Бахрейн	Оман
Джібуті	Палестина
Єгипет	Катар
Ірак	Саудівська Аравія
Йорданія	Сомалі
Кувейт	Судан
Ліван	Сирійська Арабська Республіка
Лівія	Туніс
Мальта	Обєднані Арабські Емірати
Мавританія	Ємен

Азіатсько-Тихоокеанський регіон

Афганістан	Непал
Австралія	Нова Зеландія
Бангладеш	Ніуе
Бутан	Пакистан
Бруней-Даруссалам	Палау
Камбоджа	Папуа-Нова Гвінея
Китай	Філіппіни
Острови Кука	Республіка Корея
Корейська Республіка	Російська Федерація
Корея	Самоа
Фіджі	Сінгапур
Індія	Соломонові острови
Індонезія	Шрі-Ланка
Іран,Ісламська Республіка	Таджикистан
Японія	Таїланд
Казахстан	Тимор-Лешті
Кірибаті	Тонга
Киргизія	Туреччина
Лаоська Республіка	Туркменістан
Малайзія	Тувалу
Мальдіви	Узбекистан
Маршаллові острови	Вануату
Мікронезія(Федеративні Штати)	В'єтнам
Монголія	Макао,Китай
М'янма	Токелау
Науру

Європа і Північна Америка

Албанія	Литва
Андорра	Люксембург
Вірменія	Мальта
Австрія	Монако
Азербайджан	Чорногорія
Білорусь	Нідерланди
Бельгія	Норвегія
Боснія і Герцеговина	Польща
Болгарія	Португалія
Канада	Молдова
Хорватія	Румунія
Кіпр	Російська Федерація
Чеська Республіка	Сан-Марино
Данія	Сербія
Естонія	Словаччина
Фінляндія	Словенія
Франція	Іспанія
Грузія	Швеція
Німеччина	Швейцарія
Греція	Таджикистан
Угорщина	Колишня Югославська Республіка
Ісландія	Туреччина
Ірландія	Україна
Ізраїль	Сполучене Королівство Великобританії
Італія	Сполучені Штати Америки
Казахстан	Фарерські острови
Латвія

Латинська Америка та Карибський басейн

Антигуа і Барбуда	Гватемала
Аргентина	Гайана
Багамські острови	Гаїті
Беліз	Гондурас
Болівія	Ямайка
Бразилія	Мексика
Чилі	Нікарагуа
Колумбія	Панама
Коста-Ріка	Парагвай
Куба	Перу
Домініка	Сент-Кітс і Невіс
Домініканська Республіка	Сент-Люсія
Еквадор	Сент-Вінсент і Гренадіни
Гренада	Сальвадор

Висновок

Для ЮНЕСКО характерно велика різноманітність конкретних напрямів діяльності, націлених владою на рішення головного завдання організації - зміцнення світу і взаєморозуміння між народами засобами освіти, науку й культури. Останніми роками у діяльності ЮНЕСКО сталися важливі зміни - ця міжнародна організація перестала бути більше "полем битви "холодної громадянської війни", а здобула ідеалізований підхід, характерний попередньому періоду, змінюється конструктивнішим, націленим про співробітництво між державами з різним соціально-політичним настроєм. Навіть Великобританія, попри різку критику діяльності ЮНЕСКО, яка не передбачає проведення кардинальної реформи її системи управління, розглядає питання про повернення в ЮНЕСКО. Генеральна конференція визначає політику й загальні напрями діяльності Організації, стверджує її програми розвитку й бюджет, обирає членів Виконавчої Ради й інших керівних робочих органів, призначає за поданням Виконавчої ради Генерального директора ЮНЕСКО, вирішує інші питання, потребує схвалення з боку держав-членів. ЮНЕСКО проводить працювати відповідно до програми і бюджетом, затверджуваними сесією Генеральної конференції на дворічний період. Перспективні завдання ЮНЕСКО встановлюються середньостроковими планами, затверджуваними Генеральною конференцією на шестирічний період. ЮНЕСКО приділяє багато уваги організації та проведення численних міжнародних коштів, симпозіумів, конференцій з метою обміну національним досвідом у сфері її компетенції, координації зусиль держав-членів з проблем, які представляють їм загальний інтерес, для узагальнення підсумків міжнародного співробітництва програм і проектам Організації. Спочатку велику частину цих заходів відбувалася штаб-квартирі, але з роками домінуючою стала тенденція їх проведення поза Парижем. У цьому особливо помітно збільшилася число міжнародних зустрічей лінією ЮНЕСКО, проведених біля звільнених держав, хоча щодо загальної їх кількості місце припадає понині на європейський континент.

Підсумовуючи даний розділ можна дійти невтішного висновку, що ЮНЕСКО багато структурна організація. Кожний підрозділ організації має управляючого та обов'язки, що закріплені в Статуті.

Цілі ЮНЕСКО: внесок в світ безпеки через заохочення міжнародного співробітництва у сфері освіти, науки й культури; забезпечення законності та справедливості прав людини і основних свобод незалежно від раси, статі, мови чи то релігії згідно зі Статутом ООН.

Розділ 2 Природна та культурна спадщина ЮНЕСКО

2.1 Природна та культурна спадщина ЮНЕСКО в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні

Назва	Тип	№ та рік внесення до списку
Палац Потала	культурний	707 (1994)
Старе місто Акко	культурний	1042 (2001)
Наскальна фортеця і палац Сігірія	культурний	202 (1982)
Мавзолей Сяолін	культурний	1004 (2000)

У списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Індії міститься 29 найменувань (станом на 2012 рік)

Назва	критерії	№ та рік внесення до списку
Форт в Аґрі	3	251 (1983)
Печери Аджанти	1, 2,3,4	242 (1983)
Печери Еллори	1,3,4	243(1983)
Тадж-Махал	1	252 (1983)
Група пам'ятників у місті Махабаліпурам	1,2,3,6	249 (1984)
Храм сонця в Конарку	1,3,6	246 (1984)
Національний парк Казіранґа	9,10	337(1985)
Національний парк Кеоладео	10	340 (1985)
Національний парк та заповідник Манас	7,9,10	338(1985)
Храми і монастирі Гоа	2,4,6	234 (1986)
Фатехпур-Сікрі	2,3,4	255 (1986)
Група пам'ятників у Хампі	1,3,4	241(1986)
Пам'ятники Кхаджурахо	1,3	240(1986)
Печерні храми острова Елефанта	1,3	244(1987)
Храми Чоли	2,3	250(1987,2004)
Пам'ятники Паттадакала	3,4	239(1987)
Національний парк Сундарбанс	9,10	452(1983)
Національні парки Нанда-Деві	7,10	335(1988,2005)
Буддистські пам'ятники Санчі	1,2,3,4,6	524(1989)
Гробниця Хумаюна	2,4	232(1993)
Мінарет Кутб-Мінар	4	233(1993)
Гірські залізниці Індії	2,4	944(1999,2005)
Храм Махабодхі	1,2,3,4,6	1056(2002)
Скельні укриття в Бхімбетці	3,4	925(2003)
Археологічний парк Чампанер-Паваґадх	3,4,5,6	1101(2004)
Вокзал Чхатрапаті-Шіваджі	2,4	945(2004)
Червоний форт	2,3,6	231(2007)
Джантар-Мантар	3,4	1338(2010)
Західні Гати	9,10	1342(2012)

Тадж-Махал

Тадж-Махал - монумент, розташований за два кілометри від міста Агра (Індія), на березі річки Джамна. Збудований імператором Шах Джахан Мугалом як мавзолей для своєї персидської дружини. Щодня Тадж-Махал відвідують десятки тисяч людей, за рахунок туристів «індійська перлина» приносить казні країни чималі кошти. За рік Тадж-Махал відвідує від 3 до 5 мільйонів відвідувачів, з них більше ніж 200 000 - з-за кордону. Більшість туристів приїжджає в прохолодні місяці року - жовтень, листопад і лютий. Тадж-Махал також фігурує в декількох списках як одне з семи чудес у сучасному світі, в тому числі у складеному у 2007 році списку Нових семи чудес світу (після опитування більш ніж 100 мільйонів людей). Комплекс відкритий для нічного перегляду в день повного місяця, а також за два дні до і після повного місяця[5], виключаючи п'ятницю і місяць Рамазан.

В списку об'єктів світової спадщини ЮНЕСКО на Шрі-Ланці значиться 8 найменувань (на 2010 р.).

З них:

культурних об'єктів

2 природних об'єкти

2 культурні об'єкти визнані шедеврами людського генія (критерій 1).

В даній таблиці об'єкти розташовані в порядку їх додавання до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Назва	Критерії	№ та рік внесення до списку
Історичне місто Полоннарува синг	1,3,4	201(1982)
Наскальна фортеця і палац Сігірія	2,3,4	202(1982)
Історичне місто Анурадхапура синг	2,3,4	200(1982)
Стара часть міста Галле і його укріплення синг	4	451(1988)
Святе місто Канді синг	4,6	450(1988)
Лісовий заповідник Сінхарая синг	9,10	405(1988)
Золотий храм Дамбулла синг	1,6	561(1991)
Нагір'я в центрі Шрі-Ланки	9,10	1203(2010)

Список об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Японії

Назва	Критерії	№ та рік внесення до списку
Буддистські будівлі в окрузі Хорюдзі	1,2,4,6	660(1993)
Замок Хімедзі	1,4	661(1993)
Якусіма	7,9	662(1993)
Гори Шіракамі	9	663(1993)
Пам'ятки культури стародавнього Кіото	2,4	688(1994)
Історичні поселення волості Сіракава і Ґокаями	4,5	734(1995)
Хіросімський меморіал миру	6	775(1996)
Синтоїстське святилище Іцукусіма	1,2,4,6	776(1996)
Культурні пам'ятки стародавньої Нари	2,3,4,6	870(1998)
Святилища і храми Нікко	1,4,6	913(1999)
Замки ґуску	2,3,6	972(2000)
Святі місця та паломницькі шляхи гірського хребта Кії	2,3,4.6	1142(2004)
Сіретоко	9,10	1193(2005)
Старожитності срібної копальні Івамі та її культурний ландшафт	2,3,5	1246(2007)

Пам'ятки культури стародавнього Кіото - група з сімнадцяти пам'яткок історії та культури Японії, які розташовані на території міст Кіото, Удзі та Оцу, і мають з 1994 року статус Світової спадщини ЮНЕСКО. Складається з тринадцяти буддистських монастирів, трьох синтоїстських святилищ і одного замку. Містить тридцять шість об'єктів, що визначені Міністерством культури Японії як Національні скарби країни.[19]

У списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Республіці Корея значиться 9 найменувань (на 2008 рік), крім того подані заявки ще на 7 об'єктів. Всього в повному списку Світової спадщини на 2011 рік значиться 936 об'єктів, тобто частка об'єктів Республіки Корея у світі - 1,0%.

З 8 об'єктів Всесвітньої спадщини в Республіці Корея:

7 культурних об'єктів

1 природний об'єкт

Один культурний об'єкт визнаний шедевром людського генія (критерій1) і один - природним феноменом виняткової краси та естетичної важливості (критерій 7).

Назва	Критерії	№ та рік внесення до списку
Буддистський храм Хеїнса	4,6	737(1995)
Святилище Чонмьо	4	738(1995)
Грот Соккурам	1,4	736(1995)
Палацовий комплекс Чхандоккун	2,3,4	816(1997)
Фортеця Хвасон	2,3	817(1997)
Дольмени у Кочхані, Хвасуні та на Канхвадо	3	977(2000)
Історичні зони Кьонджу	2,3	976(2000)
Вулканічний острів Чєджудо	7,8	1264(2007)
Гробниці правителів династії Чосон4	3,4,6	1319(2009)

2.2 Природна та культурна спадщина Юнеско в Європі та Північній Америці

Назва	Тип	№ та рік внесення до списку
Австрія
Історичний центр міста Зальцбург	культурний	784(1996)
Палац і сади Шенбрунн	культурний	786(1996)
Історичний центр міста Грац та замок Еггенберг	культурний	931(1999)
Культурний ландшафт Вахау	культурний	970(2000)
Історичний центр Відня	культурний	1033(2001)
Білорусь
Біловезька пуща	природний	33(1979)
Мірський замок	культурний	625(2000)
Геодезична дуга Струве	культурний	1187(2005)
Несвізький замок	культурний	1196(2005)
Бельгія
Фламандські бегінажі	культурний	855(1998)
Площа Гран-Плас	культурний	857(1998)
Дзвіниці-беффруа міст Бельгії та Франції	культурний	943(1999)
Історичний центр міста Брюгге	культурний	966(2000)
Кафедральний собор Нотр-Дам в місті Турне	культурний	1009(2000)
Болгарія
Боянська церква	культурний	42(1979)
Мадарський вершник	культурний	43(1979)
Рильський монастир	культурний	216(1983)
Стародавнє місто Несебр	культурний	217(1983)
Фракійська гробниця в Свештарах	культурний	359(1985)
Вірменія
Монастирі Ахпат та Санаїн	культурний	777(1996)
Монастир Ґегард та верхів'я долини Азату	культурний	960(2000)
Кафедральний собор і церкви Ечміадзину	культурний	1011(2000)
Ватикан
Історичний центр Риму і володіння Ватикану, включаючи базиліку Св. Павла за міськими стінами	культурний	91(1980)
Ватикан	культурний	286(1984)
Велика Британія
Дорога Гігантів та узбережжя біля неї	природний	369(1986)
Замок і кафедральний собор в місті Дарем	культурний	370(1986)
Королівський парк Стадлі і руїни Фаунтінського абатства	культурний	372(1986)
Стоунхендж, Ейвбері та прилеглі археологічні об'єкти	культурний	373(1986)
Вестмінстерський палац,Вестмінстерське абатство і церква Святої Маргарити	культурний	426(1987)
Лондонський Тауер	культурний	488(1988)
Кентерберійський собор, Абатство Святого Августина і Церква Святого Мартіна в Кентербері	культурний	496(1988)
Старе місто і Нове місто в Едінбурзі	культурний	728(1995)
Історичне місто Сент-Джордж і його укріплення	культурний	983(2000)
Королівські ботанічні сади в К'ю	культурний	1084(2003)
Ліверпуль - морське торгове місто	культурний	1150(2004)
Гірничопромисловий ландшафт Корнуоллу і Західного Девона	культурний	1215(2006)
Греція
Храм Аполлона Епікурейського в Бассах	культурний	392(1986)
Афінський акрополь	культурний	404(1987)
Гора Афон	змішаний	454(1988)
Монастирі Метеори	змішаний	455(1988)
Ранньохристиянські і візантійські пам'ятники у місті Салоніки	культурний	456(1988)
Середньовічне місто Родос	культурний	493(1988)
Археологічна ділянка Олімпія	культурний	517(1989)
Візантійські монастирі Дафні, Осіос-Лукас і Неа-Моні	культурний	537(1990)
Археологічні ділянки Мікен і Тиринфу	культурний	941(1999)
Стародавнє місто Корфу	культурний	978(2007)
Данія
Рунічне каміння в Еллінзі	культурний	697(1994)
Собор Роскілле	культурний	695(1995)
Кронборг	культурний	696(2000)
Канада
Державний історичний пам'ятник Л'Анс-о-Медоуз	культурний	4(1978)
Національний парк Наганні	культурний	24(1978)
Національний парк Ґваї Гаанас	культурний	157(1981)
Національний парк Вуд-Буффало	природний	256(1983)
Національний парк Ґрос-Морнь	природний	419(1987)
Історичне місто Луненбург	культурний	741(1995)
Канал Рідо	культурний	1221(2008)
Литва
Історичний центр Вільнюса	культурний	514(1994)
Куршська коса	природний	994(2000)
Археологічні пам'ятки культурного резервату Кернаве	культурний	1137(2004)
Пункти геодезичної дуги Струве	культурний	1187(2005)
Мальта
Святилище Хал-Сафліені	культурний	130(1980)
Місто Валетта	культурний	131(1980)
Мегалітичні храми Мальти: Джгантія, Хаджар-Кім, Мнайдра, Скорба, Таршиєн	культурний	132(1980)
Республіка Македонія
Природна та культурна спадщина регіону Охрид	змішаний	99(1979)
Нідерланди
Схокланд та околиці	культурний	739(1995)
Система оборонних споруд міста Амстердам	культурний	759(1996)
Внутрішнє місто і гавань Віллемстада	культурний	819(1997)
Польдер Бемстер	культурний	899(1999)
Ваденське море	природний	1314(2009)
Концентричні кола XVII століття в кварталі Сінгелграхт	культурний	1349(2010)
Німеччина
Аахенський собор	культурний	3(1978)
Шпайєрський собор	культурний	168(198...

Подобные документы

• Міжнародні центри тяжіння робочої сили

  Сутність міжнародного ринку праці, класифікація видів і наслідків міграції робочої сили. Трудова міграція в Північній і Південній Америці, Західній і Північній Європі, в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Боротьба з нелегальним переселенням в Україні.
  
  курсовая работа [50,9 K], добавлен 06.07.2011
  

• Регіональні інтеграційні угрупування в Америці, Африці і Азіатсько-тихоокеанському регіонах

  Розкриття суті міжнародної економічної інтеграції. Історія створення і механізм функціонування Північноамериканської зони вільної торгівлі. Особливості Азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва і економічного союзу держав Південної Америки.
  
  презентация [1,1 M], добавлен 10.10.2013
  

• Под охраной "Юнеско"

  Принятие Юнеско Конвенции об охране всемирного культурного и природного наследия и ее ратификация странами-участницами. Преимущества "Статуса объекта Всемирного наследия": гарантия сохранности уникальных природных комплексов и повышение их престижа.
  
  презентация [92,4 K], добавлен 14.12.2011
  

• Юнеско и Казахстан. Образовательно-культурное сотрудничество

  Исторические события, характеризующие процесс сотрудничества и взаимодействия Республики Казахстан и ЮНЕСКО в одной из основных сфер ее деятельности – образовании и культуры. Образовательные программы ЮНЕСКО, реализуемые в Казахстане, их результативность.
  
  дипломная работа [119,0 K], добавлен 06.06.2015
  

• ЮНЕСКО - международная неправительственная организация

  Международные неправительственные организации: суть понятия, правовой статус и история создания. Суть деятельности ЮНЕСКО как международной неправительственной организации, особенности ее структуры. Участие ЮНЕСКО в международных культурных проектах.
  
  реферат [42,8 K], добавлен 23.01.2014
  

• Політика ЮНЕСКО в сфері культури

  Культурна дипломатія - незамінна складова зовнішньополітичної діяльності кожної держави. Вимоги, яким має відповідати культурна пам’ятка для її внесення до списку всесвітньої спадщини Організації Об’єднаних націй з питань освіти, науки і культури.
  
  статья [20,7 K], добавлен 11.09.2017
  

• Деятельность ЮНЕСКО

  Понятие и направления деятельности, а также основные этапы возникновения и развития ЮНЕСКО как международной организации, принципы управления им. Внутренняя структура и взаимодействие членов. Направления сотрудничества с Россией, главные программы.
  
  реферат [51,9 K], добавлен 30.06.2015
  

• Деятельность ЮНЕСКО

  История создания ЮНЕСКО; ее деятельность в сфере образования, естественных, социальных и гуманитарных наук, культуры, коммуникации и информации. Бюджет и структура организации, ее руководящие органы и программы по охране культурного и природного наследия.
  
  контрольная работа [113,3 K], добавлен 22.10.2012
  

• Організаційні основи і напрями діяльності ЮНЕСКО

  ЮНЕСКО як міжнародна, спеціалізована установа ООН, знайомство з головними органами управління. Загальна характеристика пріоритетних напрямків діяльності міжнародної організації: зміцнення миру i безпеки, визнання еквівалентності навчальних курсів.
  
  презентация [1,8 M], добавлен 18.04.2015
  

• Информационная деятельность ЮНЕСКО в сфере образования

  Борьба ЮНЕСКО против информационной дискриминации в сфере образования, против расовой и других видов дискриминации. Содействие миру и международной безопасности путем развития сотрудничества между государствами в области образования, науки и культуры.
  
  контрольная работа [27,9 K], добавлен 21.11.2010
  

• Деятельность ЮНЕСКО по сохранению всемирного наследия

  История создания ЮНЕСКО, ее цели и задачи. Конвенция "Об охране Всемирного культурного и природного наследия". Положения по сохранению историко-культурного богатства планеты. Участие России в международных программах развития образования, науки, культуры.
  
  дипломная работа [90,1 K], добавлен 23.11.2010
  

• Міжнародна економічна інтеграція як система господарських зв’язків різних країн, її розвиток і сучасний стан

  Передумови, сутність, цілі та головні риси економічної інтеграції. Основні етапи інтеграційних процесів. Процеси інтеграції в Північній Америці, Західній Європі та інших регіонах світу. Європейський напрямок регіональної інтеграції України до ЄС.
  
  курсовая работа [84,2 K], добавлен 25.03.2011
  

• Головні інтеграційні угруповання світу

  Інтеграційні угруповання як вища форма прояву інтернаціоналізації господарського життя. Ознаки інтеграції в сфері міжнародних економічних відносин, її передумови та види. Особливості розвитку інтеграційних процесів в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.
  
  реферат [16,9 K], добавлен 26.04.2011
  

• Проблема боротьби з наркотиками в Латинській Америці

  Загострення конфліктів і насильства в латиноамериканських країнах, що пов'язані з наркотрафіком. Розвиток ситуації в Мексиці, що демонструє зростання насильства. Колумбія в епіцентрі незаконного виробництва наркотиків. Шляхи боротьби з наркотрафіком.
  
  реферат [16,8 K], добавлен 04.12.2013
  

• Взаєморозуміння в Європі через культуру, освіту та спорт

  Інтенсивний розвиток світових інтеграційних процесів постіндустріального суспільства та необхідність відповідних форм регіональної політичної та економічної організації. Спільні проекти в освіті, науці, культурі й спорті та культурні програми ЮНЕСКО.
  
  доклад [11,1 K], добавлен 03.02.2010
  

• Азіатсько-тихоокеанське економічне співробітництво

  Історія та причини створення азіатсько-тихоокеанського співтовариства, розташування секретаріату у Сінгапурі. Консультативний статус організації, її основні цілі та завдання. Регіональний ринок Азіатсько-тихоокеанського регіону в сучасних умовах.
  
  реферат [14,5 K], добавлен 07.12.2010
  

• Економічна характеристика країн Третього світу. Нові тенденції розвитку

  Сучасна характеристика країн третього світу. Грошово-кредитні системі країн третього світу. Економічні стратегії країн Третього світу. Стратегія "економічного дива" в нових індустріальних країнах та Туреччині. Відносини України з країнами Третього світу.
  
  курсовая работа [83,4 K], добавлен 30.03.2007
  

• Місце Куби серед зовнішньополітичних інтересів США (XIX - середина XX століття)

  Аналіз місця латиноамериканського регіону в системі американських національних інтересів. Фактори, що вплинули на формування політики США щодо Куби. Розгляд початку радянсько-кубинського співробітництва. Дестабілізація проамериканских режимів у Америці.
  
  статья [21,0 K], добавлен 11.09.2017
  

• Економічний розвиток Індії

  Загальна характеристика економіки Індії, розрахунок показників економіки, валютно-фінансова система. Розрахунок індикаторів рівня відкритості економіки, заборгованості держбюджету. Аналіз міграційних процесів в Індії, фактори, що на них впливають.
  
  контрольная работа [25,5 K], добавлен 20.11.2010
  

• Глобалізація міжнародних економічних відносин і світова криза як наслідок глобалізації

  Головні етапи економічної глобалізації. Позитивні та негативні наслідки, суперечності глобалізації. Світова економічна криза як наслідок глобалізації міжнародних економічних відносин. Глобалізаційні процеси міжнародних економічних відносин в Україні.
  
  дипломная работа [185,4 K], добавлен 21.01.2011
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам