Світова валютна система і валютні відносини

Размещено на http://www.allbest.ru/

СВІТОВА ВАЛЮТНА СИСТЕМА І ВАЛЮТНІ ВІДНОСИНИ

План

1. Поняття світової валютної системи

2. Елементи валютної системи

3. Еволюція світової валютної системи

4. Валютний курс, його види і системи

5. Валютна політика і її завдання

6. Міжнародні валютно-кредитні і фінансові організації

1. Поняття світової валютної системи

Поняття світової валютної системи базується на понятті світових валютних відносин.

Міжнародні валютні відносини - це сукупність суспільних відносин, що складаються при функціонуванні валюти в світовому господарстві і обслуговуючих взаємний обмін результатами діяльності національних господарств. Окремі елементи валютних відносин з'явилися ще в античному світі в Стародавній Греції і Стародавньому Римі у вигляді вексельної і міняльної справи. Наступною віхою їх розвитку явилися середньовічні "вексельні ярмарки" в Ліоні, Антверпені і інших торгових центрах Західної Європи, де проводилися розрахунки по перевідних векселях (траттам). У епоху феодалізму і становлення капіталістичного способу виробництва почала розвиватися система міжнародних розрахунків через банки.

В умовах інтернаціоналізації господарського життя посилюється залежність відтворення від зовнішніх чинників - динаміки світового виробництва, зарубіжного рівня науки і техніки, розвитку міжнародної торгівлі, притоку іноземних капіталів. Нестійкість міжнародних валютних відносин, валютні кризи роблять негативний вплив на процес відтворення.

Міжнародні валютні відносини поступово придбали певні форми організації на основі інтернаціоналізації господарських зв'язків.

Валютна система - це форма організації і регулювання валютних відносин, закріплена національним законодавством або міждержавними угодами. Розрізняють національну, світову, міжнародну (регіональну) валютні системи.

Історично спочатку виникли національні валютні системи, закріплені, національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права. Національна валютна система є складовою частиною грошової системи країни, хоча вона відносно самостійна і виходить за національні межі. Її особливості визначаються ступенем розвитку і станом економіки і зовнішньоекономічних зв'язків країни.

Національна валютна система нерозривно пов'язана зі світовою валютною системою - формою організації міжнародних валютних відносин, закріпленої міждержавними угодами. Світова валютна система склалася до середини 19 в. Характер функціонування і стабільність світової валютної системи залежать від ступеня відповідності її принципів структурі світового господарства, розстановці сил і інтересам провідних країн. При зміні даних умов виникає періодична криза світової валютної системи, яка завершується її крахом і створенням нової валютної системи.

Світова валютна система - це сукупність валют, правил і норм їх використання і взаємного обміну, застосування як платіжних засобів, а також грошово-кредитні відносини, зв'язані із застосуванням валюти при міждержавних, міжрегіональних (наприклад, між ЄС і США) розрахунках. Ці розрахунки немислимі без налагодженої системи валютних відносин, які обслуговують різні види господарської діяльності (зовнішня торгівля, вивіз капіталу, надання позик, науковий обмін, туризм і ін.), що пов'язана з функціонуванням світових грошей.

2. Елементи валютної системи

Світова валютна система переслідує глобальні світогосподарські цілі і має особливий механізм функціонування і регулювання, вона тісно пов'язана з національними валютними системами. Цей зв'язок здійснюється в міждержавному валютному регулюванні і координації валютної політики провідних країн. Але взаємний зв'язок національних і світових валютних систем не означає тотожності, оскільки їх завдання різні, умови функціонування і регулювання, вплив на економіку окремих країн і світове господарство.

У таблиці 6.1 показані елементи національної і світової системи, за якими можна визначити їх зв'язок і відмінності.

Національна валютна система базується на національній валюті (грошовій одиниці країни), а світова валютна система - на одній або декількох резервних валютах або міжнародній рахунковій грошовій одиниці. Окрім національних валют в міжнародних розрахунках використовується міжнародна валютна одиниця СДР (Ямайська валютна система).

Валюта - 1) грошова одиниця, що лежить в основі грошової системи держави (напр., гривня - в Україні, долар в США);

2) тип грошової системи держави (золота, паперова);

3) грошові знаки зарубіжних країн (банкноти, казначейські білети, монети), кредитні і платіжні документи (векселя, чеки і ін.), що використовуються в міжнародних розрахунках.

Міжнародна резервна (ключова) валюта - особлива категорія конвертованої національної валюти провідної країни, яка виконує функції міжнародного платіжного і резервного засобу, служить базою визначення валютного паритету і валютного курсу для інших країн.

Ступінь конвертованості валют. Конвертованість є характеристикою економіки певного типу, яка в принципі не може бути створена разовим урядовим рішенням.

Ступінь конвертованості валюти визначається станом і типом економіки. У найбільш широкому плані конвертованість національної валюти являє собою механізм прямого зв'язку внутрішнього ринку зі світовим, що має на увазі достовірно багатобічний характер торгівлі (на відміну від двостороннього клірингу) і достатній ступінь відкритості економіки для зовнішньої конкуренції. Раніше конвертованість означала свободу розміну національної валюти на золото, а сьогодні головною її ознакою є рівень валютних обмежень.

Слід розділити поняття тверда і конвертована валюта.

Тверда валюта має стійкий або такий, що підвищується ринковий курс і купівельну спроможність. Вона майже завжди є конвертованою.

Конвертованість буває повна або часткова, внутрішня або зовнішня.

Таблиця 6.1 - Елементи національної і світової валютної системи

Національна валютна система	Світова валютна система
Національна валюта	Резервні валюти, міжнародні рахункові валютні одиниці
Ступінь конвертованої національної валюти	Ступінь взаємної конвертованої валют
Паритет національної валюти, режим курсу	Уніфікований режим валютних паритетів
Наявність або відсутність валютних обмежень, валютний контроль	Регламентація режимів валютних курсів
Національне регулювання міжнародної валютної ліквідності країни	Міждержавне регулювання валютних обмежень
Регламентація використання міжнародних кредитних засобів	Міждержавне регулювання міжнародної валютної ліквідності
Регламентація міжнародних розрахунків країни	Уніфікація правил використання міжнародних кредитних засобів обігу
Режим національного валютного ринку і ринку золота	Уніфікація основних форм міжнародних розрахунків
Національні органи, що управляють і регулюють валютними відносинами країни	Режим світових валютних ринків і ринків золота
	Міжнародні організації, що здійснюють міждержавне валютне регулювання

Повна конвертованість має на увазі відсутність валютних обмежень по поточних і фінансових операціях. Це характерно для вільно конвертованих (оборотних) валют (ВКВ), до яких відносяться грошові одиниці США, Канади, ЄС.

Деякі ВКВ широко використовуються в міжнародних розрахунках, як засіб створення валютних резервів. Ці валюти називаються резервними, або ключовими.

Часткова конвертованість має на увазі збереження тих або інших валютних обмежень.

Внутрішня конвертованість означає відсутність обмежень для резидентів.

Зовнішня конвертованість означає відсутність обмежень для нерезидентів.

Справжня конвертованість характерна для високорозвинутих і відкритих економік.

Розрізняють три рівні конвертованості:

- елементи конвертованості;

- інструменти регулювання відносин зі світовим ринком;

- найважливіші елементи загальноекономічної політики.

Елементи конвертованості:

- гнучкий ринковий курс, регулюючий попит і пропозиція;

- відсутність валютних обмежень по поточних і фінансових операціях;

- право резидентів володіти і розпоряджатися іноземною валютою;

- право нерезидентів здійснювати операції з національною валютою.

Елементом валютної системи є валютний паритет - співвідношення між двома валютами, встановлене в законодавчому порядку.

Фактично валюти низки країн прив'язані до однієї з провідних валют або кошику валют.

Валютний паритет служить основою валютного курсу, який також є елементом валютної системи.

Також елементом валютної системи є міжнародна валютна ліквідність.

Міжнародна валютна ліквідність - це можливість окремої країни або групи країн безперебійно оплачувати свої зобов'язання прийнятними платіжними засобами.

Розрізняють кількісні і якісні аспекти ліквідності.

Кількісний - характеризує масштаби ліквідних резервів, що використовуються для врегулювання вимог і зобов'язань.

Якісний - визначає ступінь їх придатності для виконання функції світових грошей.

Структура міжнародної валютної ліквідності включає: іноземну валюту, золото, резервну позицію в МВФ, СДР. Основну частину міжнародної валютної ліквідності складають офіційні золотовалютні резерви, запаси, що належать державі (у злитках, монетах і іноземній валюті) у центральному банку і фінансових органах країни, а також в міжнародних і регіональних валютно-кредитних і фінансових організаціях, призначені для міжнародних розрахунків.

Сутність міжнародної валютної ліквідності виявляється в трьох її функціях:

- засіб утворення ліквідних резервів;

- засіб міжнародних платежів (для покриття дефіциту ЦБ);

- засіб валютної інтервенції.

Показником міжнародної валютної ліквідності є відношення офіційних золотовалютних резервів до суми річного товарного імпорту. Можуть використовуватися і інші показники, наприклад відповідність об'єму резервів потребам в них (кількість ліквідних резервів в порівнянні з об'ємом міжнародних операцій даної країни, сальдо ПБ, зокрема поточного, зовнішнім боргом, рух Коротков і довгострокових капіталів).

Інший елемент валютної системи - міжнародні кредитні засоби обігу. Регламентація їх використання, як і практика міжнародних розрахунків, здійснюється відповідно до уніфікованих міжнародних норм. У їх числі: Женевська конвенція (вексельна і чекова), Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів і інкасо і ін.

3. Еволюція світової валютної системи

Еволюція світової валютної системи визначається розвитком і потребами національної і світової економіки, змінами в розстановці сил в світі.

Система "золотого стандарту". Офіційне визнання ця система отримала на конференції в Парижі в 1821 р. Основа - золото, за яким законодавчо закріплювалася роль головної форми грошей. Курс національних валют жорстко прив'язувався до золота і через золотий зміст валюти відносився один до одного по твердому курсу; відхилення від фіксованого курсу були незначними (не більш +/- 1 %) і знаходилися в межах "золотих крапок" - максимальних відхилень курсу валюти від встановленого паритету, що визначалися витратами на транспортування золота за кордон.

Усередині даної системи виділяються три різновиди: золотомонетний, золотозлитковий, золотодевізний стандарт.

Золотомонетна валютна система. Золотомонетна валютна система - перша світова система - була стихійно сформована в XIX столітті після промислової революції, на базі золотого стандарту. Юридично ж вона була оформлена міжнародною угодою на Паризькій конференції в 1867 р.

У основу Паризької валютної системи були покладені наступні принципи:

1. Вона ґрунтувалася на золотомонетному стандарті.

2. Кожна з національних валют мала золотий вміст. Відповідно до золотого вмісту встановлювалися золоті паритети. Будь-яку валюту можна було вільно конвертувати в золото.

3. Встановився режим вільно плаваючих валютних курсів з урахуванням ринкового попиту і пропозиції, обмежений "золотими крапками": якщо ринковий курс валюти ставав нижчим за паритет, заснований на золотому вмісті, то ставало вигідно платити по зовнішніх зобов'язаннях золотом.

У цих умовах золото виконувало всі функції грошей. Тому грошова і валютна системи, як в національних рамках, так і у світовому масштабі були тотожні. При золотому монометалізмі існує вільна чеканка золотих монет при певному і незмінному золотому вмісті грошової одиниці. Вміст (вага) чистого золота в грошовій одиниці країни встановлювався державою і фіксувався законом. У цих умовах проблема обміну однієї валюти на іншу вирішувалася просто: обмін йшов по вазі золотих монет.

Пізніше, коли золоті монети почали витіснятися із обігу паперовими і кредитними грошима, задача обміну валют ускладнилася. Для її вирішення була придумана система золотого стандарту.

Золотий стандарт - це механізм обміну національних валют, заснований на встановленні фіксованої ваги золота, до якого прирівнювалася паперова грошова одиниця певного грошового номіналу. В цьому випадку обмін валют здійснювався на основі співвідношення ваги золота, що міститься в тій або іншій валюті.

Співвідношення двох грошових одиниць за вагою чистого золота, що міститься в них, називається золотим паритетом. При золотому стандарті паперові і кредитні гроші вільно обмінюються на золото. Золото вільно переміщається з країни в країну, тобто була свобода ввозу і вивозу золота.

Таблиця 6.2 - Еволюція світової валютної системи

Критерії	Паризька з 1867 р.	Генуезька з 1922 р.	Бреттон-Вудська з 1944 р.	Ямайська з 1976-1978 рр.	Європейська з 1979 р. (регіональна)
1. База	Золотомонетний стандарт	Золотодевізний стандарт	Золотодевізний стандарт	Стандарт СДР	Стандарт ЕКЮ (1979-1988гг.); євро (з 1999 р.)
2. Використання золота як світових грошей	Золоті паритети, золото як резервно-платіжний засіб, конвертованість валют в золото	Офіційна демонетизація золота	Об'єднання 20 % офіційних золотодоларових резервів
		Конвертованість долара США в золото за офіційною ціною		Використання золота для часткового забезпечення емісії ЕКЮ, переоцінка золотих резервів за ринковою ціною
3. Режим валютного курсу	Курси, що вільно коливаються, в межах "золотих крапок"	Курси, що вільно коливаються, без "золотих крапок" (з 30-х років)	Фіксовані паритети і курси (±075; ±1 %)	Вільний вибір режиму валютного курсу	Спільно плаваючий валютний курс в межах + 2,25,± 15 % з серпня 1993 р. ("європейська валютна змія"), з 1999 р. тільки для 4 країн, що не приєдналися до зони євро
4. Інституційна структура	Конференція	Конференція, наради	МВФ - орган міждержавного валютного регулювання	МВФ; наради "у верхах"	Європейський фонд валютної співпраці (1979-1993 рр.); Європейський валютний інститут (1994-1998 рр.); Європейський центральний банк (з 1.06.1998 р.)

Вже до 1913 р. дві третини всього золота доводилися на 5 країн: США, Англію, Францію, Німеччину і Росію. Це значно звужувало золоту базу грошового обігу в інших країнах і ослабляло їх грошову систему. Це робило необхідним заміщення металевих грошей кредитними грошима. Золото почало поступово витіснятися кредитними грошима. Це призвело до зменшення частки золота в грошовій масі країни. У США, Англії і у Франції з 28 % до 10 % в 1913 р.

Таким чином, золотий стандарт поступово перестав відповідати масштабам збільшених господарських зв'язків. Перша ж світова війна ознаменувалася кризою світової валютної системи. В період війни був припинений обмін банкнот на золото усередині країни і заборонений вивіз золота в інші країни. Крім того, для оплати державних витрат під час війни почалася широка емісія (випуск) паперових грошей не забезпечених золотом. Виникла величезна інфляція. Все це привело до краху золотого стандарту. Після першої світової війни були зроблені спроби повернення до золотомонетної системи, але вони не увінчалися успіхом.

Генуезька валютна система. Золотодевізний стандарт. Перехід до другої світової валютної системи був юридично оформлений міжнародною угодою на Генуезькій конференції в 1922 г.

У основу Генуезької валютної системи лягли наступні принципи:

1. Її основою були золото і девізи - іноземні валюти. Національні гроші почали використовуватися як міжнародні платіжно-резервні засоби, що знімало обмеження, зв'язані із застосуванням золотомонетного стандарту, але при цьому ставило світову валютну систему в залежність від стану провідних національних економік. Проте, в період між двома світовими війнами, статус резервної валюти не був офіційно закріплений ні за однією з валют.

2. Збереглися золоті паритети. Конверсія валют в золото могла здійснюватися або безпосередньо (валюти США, Франції, Великобританії) або побічно, через іноземні валюти.

3. Був відновлений режим вільно плаваючих валютних курсів.

4. Валютне регулювання стало новим елементом світової фінансової системи і здійснювалося у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій і нарад. Спроби регулювати валютні відносини, в першу чергу валютні курси, фактично означали визнання неефективності теорії ринкової рівноваги у сфері зовнішньоекономічних зв'язків і міжнародних розрахунків.

У 1922-1928 рр. наступила відносна валютна стабілізація. Але її неміцність полягала в наступному:

- замість "золотомонетного" стандарту були введені урізані форми золотого монометалізму в грошовій і валютній системах;

- процес стабілізації валют розтягнувся на ряд років, що створило умови для валютних воєн;

- методи валютної стабілізації зумовили її хиткість. У більшості країн були проведена девальвація, причому в Німеччині, Австрії, Польщі, Угорщині близькі до нуліфікації. Французький франк був девальвований в 1928 р. на 80 %. Тільки у Великобританії в результаті ревальвації в 1925 р. було відновлено довоєнний золотий вміст фунта стерлінгів;

- стабілізація валют була проведена за допомогою іноземних кредитів. США, Великобританія, Франція використовували важке валютно-економічне положення низки країн для нав'язування ним обтяжливих умов міжурядових позик. Однією з умов позик, наданих Німеччині, Австрії, Польщі і іншим країнам, було призначення іноземних експертів, які контролювали їх валютну політику.

Валютна стабілізація була підірвана світовою кризою в 30-х роках. Міжнародний кредит, особливо довгостроковий, був паралізований в результаті масового банкрутства іноземних боржників, включаючи 25 держав, які припинили зовнішні платежі. Утворилася маса "гарячих" грошей - грошових капіталів, що стихійно переміщаються з однієї країни в іншу у пошуках отримання спекулятивного надприбутку або надійного притулку. Раптовість їх притоку і відтоку підсилила нестабільність платіжних балансів, коливань валютних курсів і кризових потрясінь економіки. Валютні суперечності переросли у валютну війну, що проводиться за допомогою валютної інтервенції, валютних стабілізаційних фондів, валютного демпінгу, валютних обмежень і валютних блоків.

В результаті кризи Генуезька валютна система втратила відносну еластичність і стабільність.

Переваги системи "золотого стандарту". Забезпечення стабільності, як у внутрішній, так і в зовнішній економічній політиці, що пояснюється наступним:

- транснаціональні потоки золота стабілізували обмінні валютні курси і створили тим самим сприятливі умови для зростання і розвитку міжнародної торгівлі;

- стабільність курсів валют, що забезпечує достовірність прогнозів грошових потоків компанії, планування витрат і прибутку.

Недоліки системи "золотого стандарту".

- залежність грошової маси від видобутку і виробництва золота (відкриття нових родовищ і збільшень його видобутку приводило до транснаціональної інфляції);

- неможливість проводити незалежну грошово-кредитну політику, направлену на вирішення внутрішніх проблем країни.

Золотовалютний стандарт. Бреттон-Вудська валютна система. Бреттон-Вудська валютна система була офіційно оформлена на Міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН, що проходила з 1 по 22 липня 1944 року в м. Бреттон-Вудс (США). На ній були встановлені правила організації світової торгівлі, валютних, кредитних і фінансових відносин. Тут також були засновані МВФ і МБРР.

Цілі створення Бреттон-Вудської валютної системи:

- відновлення обширної вільної торгівлі;

- встановлення стабільної рівноваги системи міжнародного обміну на основі системи фіксованих валютних курсів;

- передача в розпорядження держав ресурсів для протидії тимчасовим труднощам в зовнішньому балансі.

Бреттон-Вудська система базувалася на наступних принципах:

Введений золотодевізний стандарт, заснований на золоті і двох резервних валютах - доларі США і фунті стерлінгів.

Бреттон-Вудська угода передбачала чотири форми використання золота як основи світової валютної системи:

1. Збережені золоті паритети валют і введена їх фіксація в МВФ;

2. Золото продовжувало використовуватися як міжнародний платіжний і резервний засіб;

3. Спираючись на свій збільшений валютно-економічний потенціал і золотий запас, США прирівняли долар до золота, щоб закріпити за ним статус головної резервної валюти:

4. З цією метою казначейство США продовжувало розмінювати долар на золото центральним іноземним банкам і урядовим установам за офіційною ціною, встановленою в 1934 р., виходячи із золотого вмісту своєї валюти (35 дол. за 1 тройську унцію, рівну 31,1035 г).

Передбачалося введення взаємної оборотності валют. Валютні обмеження підлягали поступовій відміні, і для їх введення була потрібна згода МВФ.

Курсове співвідношення валют і їх конвертованість почали здійснюватися на основі фіксованих валютних паритетів, виражених в доларах. Девальвація понад 10 % допускалася лише з дозволу МВФ. Встановлений режим фіксованих валютних курсів: ринковий курс валют міг відхилятися від паритету у вузьких межах ( 1 % за Статутом МВФ і 0,75 % за Європейською валютною угодою). Для дотримання меж коливань курсів валют центральні банки були зобов'язані проводити валютну інтервенцію в доларах.

Вперше в історії створені міжнародні валютно-кредитні організації МВФ і МБРР.

Причини кризи Бреттон-Вудської валютної системи.

В кінці 60-х років наступила криза Бреттон-Вудської валютної системи, сутність якої полягала в суперечності між інтернаціональним і глобальним характером міжнародних економічних відносин і використанням для їх здійснення національних валют, схильних до знецінення (переважно долара).

Причинами валютної кризи стали:

1. Світова циклічна криза, що охопила економіки різних країн з 1969 р.

2. Посилення інфляції і відмінності в її темпах в різних країнах робили вплив на динаміку курсів валют і створювали умови для курсових перекосів.

3. Хронічний дефіцит платіжних балансів одних країн і активне сальдо інших підсилювали різкі коливання валют у відповідних напрямах.

4. Валютна система, заснована переважно на одній національній валюті - доларі, прийшла в суперечність з інтернаціоналізацією і глобалізацією світового господарства. У міру ослаблення економічних позицій США збільшувалося покриття дефіциту платіжного балансу даної країни національною валютою, що приводить до зростання зовнішнього боргу. В результаті короткострокова заборгованість США зросла в 8,5 разів за 1949-1971 рр., а офіційні золоті резерви скоротилися в 2,4 рази. У результаті була підірвана стійкість основної резервної валюти. Положення посилювалося наполегливою відмовою США до 1971 р. девальвувати свою валюту, а режим фіксованих паритетів і курсів посилював курсові перекоси.

5. Ринок євродоларів, що спочатку підтримував позиції американської валюти, поглинаючи надлишок доларів, на початку 70-х років став джерелом "гарячих" грошей, які, переливаючись з країни в країну, загострювали валютну кризу.

6. Зіграли свою дезорганізуючу роль і крупні транснаціональні корпорації. Володіючи величезними активами в різних валютах, вони активно брали участь у валютних спекуляціях, додаючи їм грандіозний масштаб.

Криза Бреттон-Вудської системи досягла кульмінації весною і літом 1971 р., коли в його центрі опинилася головна резервна валюта. Долар США в масовому порядку конвертувався в золото і стійкі валюти. Безконтрольно кочівні євродолари наповнили валютні ринки Західної Європи і Японії, вимушуючи центральні банки скуповувати їх для підтримки курсів у встановлених МВФ межах.

Ямайська валютна система. Криза Бреттон-Вудської валютної системи породила велику кількість проектів валютної реформи: від створення колективної резервної одиниці, випуску світової валюти, забезпеченої золотом і товарами, до повернення до золотого стандарту. Пошуки виходу з валютної кризи велися довго - спочатку в академічних, а потім в правлячих кругах і різних комітетах.

У 1972-1974 рр. "комітет двадцяти" МВФ підготував проект реформи світової валютної системи.

У січні 1976г. на конференції МВФ в Кінгстоні (Ямайка) було офіційно обумовлено устрій Ямайської валютної системи.

Основа Ямайської валютної системи: плаваючі обмінні курси і багатовалютний стандарт.

Основні характеристики Ямайської валютної системи:

1. Система поліцентрична, тобто заснована не на одній, а на декількох ключових валютах.

2. Скасований монетний паритет золота.

3. Основним засобом міжнародних розрахунків стала вільно конвертована валюта, а так само СДР і резервні позиції в МВФ.

4. Не існує меж коливань валютних курсів. Курс валют формується під впливом попиту і пропозиції.

5. Центральні банки країн не зобов'язані втручатися в роботу валютних ринків для підтримки, фіксованого паритету своєї валюти. Проте вони здійснюють валютні інтервенції для стабілізації курсів валют.

6. Країна сама вибирає режим валютного курсу, але їй заборонено виражати його через золото.

7. МВФ спостерігає за політикою країн в області валютних курсів; країни-члени МВФ повинні уникати вільного маніпулювання валютними курсами, що дозволяє перешкодити дійсній перебудові платіжних балансів або отримувати односторонні переваги перед іншими країнами-членами МВФ.

Спеціальні права запозичення (СДР). (СДР; Special Drawing Rights) - "штучні гроші", створені в результаті вирішення МВФ. СДР є безготівковими грошима у вигляді записів на спеціальному рахунку країни в МВФ. СДР можуть бути конвертовані у валюти, що реально обертаються. Вартість СДР розраховується на основі стандартного "кошику", що включає основні світові валюти. Спочатку "кошик" було утворено з 16 валют. З 1 січня 1981г. у неї входило 5 валют, а з 2001-4 валюти. Склад і ваги окремих валют в "кошику" СДР переглядаються кожні 5 років. Ваги валют в цьому "кошику" відображають відносну роль кожної з 4 валют в світовій торгівлі і платежах, оцінювану за вартістю експорту товарів і послуг кожній з цих країн, а також по величині активів в даній валюті, які використовувалися країнами-учасницями МВФ як резерви впродовж попереднього 5-річного періоду. В даний час "кошик" СДР включає долар США (з вагою в 44 %), євро (34 %), японську ієну (11 %), фунт стерлінгів (11 %), ваги діють з 2006 по 2010 рік.

Сучасні валютні відносини відрізняються наявністю плаваючих валютних курсів при втручанні ЦБ.

Для Ямайської валютної системи характерне сильне коливання валютного курсу для долара США, що пояснюється суперечливою економічною політикою США у формі експансіоністської фіскальної і рестриктивної грошової політики.

Ці коливання долара стали причиною багатьох валютних криз.

У відповідь на нестабільність Ямайської валютної системи країни ЄС створили власну міжнародну (регіональну) валютну систему в цілях стимулювання процесу економічної інтеграції.

Європейська валютна система. Європейська валютна система (у складі 8 країн Спільного ринку - Німеччини, Франції, Бенілюксу, Італії, Ірландії, Данії) почала функціонувати з 13 березня 1979 р.

Основні цілі ЄВС:

1. Забезпечення досягнення економічної інтеграції;

2. Створення зони європейської стабільності з власною валютою на противагу Ямайській валютній системі, заснованій на доларовому стандарті. Відсутність такої системи утрудняла співпрацю країн-членів ЄС в області виконання загальних програм і у взаємних торгових відносинах;

3. Огорожа ринку від експансії долара;

4. Зближення економічних і фінансових політик країн учасниць.

Основні положення ЄВС.

1. ЄВС базується на ЕКЮ.

ЕКЮ - це складена валюта, її підтримує "кошик" національних валют країн співтовариства, причому частка кожного учасника залежить від ваги країни в сукупному валовому продукті і взаємній торгівлі.

Квоти виглядали таким чином (у %).

Німецька марка - 32,7

Французький франк - 20,8

Англійський фунт - 11,2

Голландський гульден - 10,2

Італійська ліра - 7,2

Бельгійський і Люксембурзький франк - 8,7

Іспанська песета - 4,2

Данська крона - 2,7

Ірландський фунт - 1,1

Португальське ескудо - 0,7

Грецька драхма - 0,5.

2. На відміну від Ямайської валютної системи, що юридично закріпила демонетизацію золота, ЄВС використовувала його як реальні резервні активи.

По-перше, емісія Екю частково забезпечена золотом.

По-друге, з цією метою створений сумісний золотий фонд за рахунок об'єднання 20 % офіційних золотих резервів країн ЄВС.

По-третє, країни ЄС орієнтуються на ринкову ціну золота для визначення внеску до золотого фонду, а також регулювання емісії і об'єму резервів в ЕКЮ.

3. Режим валютних курсів заснований на сумісному плаванні валют у формі "європейської валютної змії" у встановлених межах взаємних коливань (+_ 2,25 % від центрального курсу).

"Валютна змія", або "змія в тунелі", - крива, що описує сумісні коливання курсів валют країн ЄС щодо курсів інших валют, які не входять в дане валютне угрупування.

4. У ЄВС здійснюється міждержавне регіональне валютне регулювання шляхом надання ЦБ кредитів для покриття тимчасового дефіциту платіжних балансів і розрахунків, пов'язаних з валютною інтервенцією.

Вивчаючи етапи еволюції чотирьох валютних систем у міру їх формування і розвитку можна зробити висновок, що це природний і закономірний процес. Коли нова система міняє стару, тому що вона досконаліша і за допомогою її легшає здійснювати валютно-фінансові операції, товарно-грошовий оборот і так далі

Проте є відмінності ЕКЮ і СДР, які визначають переваги перших.

Перехід країн ЄС до єдиної валюти "євро". Найбільш яскравою рисою сучасного розвитку ЄС є формування єдиної валютної системи на основі єдиної грошової одиниці євро.

З 1 січня 1999 року було скасовано екю як міжнародний і платіжний засіб. 11 країн ЄС перевели свої безготівкові розрахунки на євро, яке було за станом на цю дату введено замість екю в пропорції 1:1.

Як "пропускні критерії" участі в зоні євро були встановлені наступні:

- Дефіцит держбюджету не більше 3 % до ВВП.

- Державний борг не більше 60 % до ВВП.

- Довгострокові ставки по кредитах не повинні перевищувати 2 процентних пункту в порівнянні з середнім рівнем цього показника по трьом країнам ЄС з найбільш стабільними цінами.

Таблиця 6.3 - Порівняльна характеристика СДР і ЕКЮ

Критерій	СДР (січень 1970 р.)	ЕКЮ (березень 1979 р. - грудень 1988 р.)
1.	Емітент	МВФ	1) Європейський фонд валютної співпраці (офіційна ЕКЮ); з 1994 р. - Європейський валютний інститут - 1998 р.). 2) приватні банки (приватна або комерційна ЕКЮ).
2.	Характер емісії і розподілу принцип	Нееластичний. Заздалегідь встановлювана сума на певний період (1970-1972 р. - 9,3 млрд. СДР, 1979-1981 рр. - 12,1 млрд.). СДР розподіляються пропорційно розміру квоти країни в капіталі МВФ	Відносно еластичний. Сума емісії коректується на початку кварталу і розподіляється залежно від зміни офіційних золотодоларових резервів країн - членів ЄВС
3.	Форма	Безготівкова
4.	Спосіб емісії і форма використання	Запис на рахунки центральних банків і безготівкові перерахування по ним (записи в бухгалтерських книгах)	Запис на рахунки центральних банків (або комерційних банків) і безготівкові перерахування по ним.
5.	Об'єм емісії	Незначний: 21,4 млрд. СДР, зокрема 20,6 млрд. на рахунках країн і 0,8 млрд. на рахунках МВФ	Значний: транші квартальних випусків ЕКЮ коливаються від 45 млрд. до 55 млрд. одиниць. Емісія приватних ЕКЮ у декілька разів більше
6.	Забезпечення	Емісія без попереднього переказу золота, доларів і інших активів. До 1974 р. був золотий вміст СДР	Емісія забезпечується попереднім переказом центрального банку країни-члена ЄВС в ЄФВС (з 1994 р. в Європейський валютний інститут) 20 % офіційних золотодоларових резервів
7.	Метод визначення умовної вартості	Спочатку вартісний паритет одиниці СДР фіксувався в доларах США вольовим вирішенням МВФ; з 20 липня 1974 р. визначається на базі кошику 16 валют, зараз - 4 валюти (долар США, євро, ієна, фунт стерлінгів)	Оцінка ЕКЮ на базі кошику 12 валют країн-членів ЄВС. Перегляд центральних курсів раз в п'ять років або на вимогу будь-якої країни-члена ЄВС.
8.	Режим валютного курсу	Режим валютного курсу - індивідуально плаваючий	Сумісне плавання курсу валют в межах ± 2,25 %, з серпня 1993г. ± 15 %
9.	Функції	Масштаб валютних порівнянь, міжнародний платіжний і резервний засіб
10.	Сфера використання	Вузька. В основному в офіційному секторі (центральні банки країн - членів МВФ, 10 міжнародних організацій)	Широка сфера. У офіційному (центральні банки ЄС, міжнародні і регіональні організації) і приватному секторах (банки, фірми)
11.	Процентні ставки за зберігання (використання) понад встановлених країнам лімітів	Середньозважена процентних ставок по короткостроковим фінансовим інструментам в країнах, валюти яких входять до кошику СДР	Середньозважена офіційних облікових ставок центральних банків ЄС
12.	Межі відновлення і обов'язкового прийому	Межі відновлення країнами на своїх рахунках СДР (30 % в 1970-1978 рр., 15 % з 1979 р.) скасовані з травня 1981 р. Ліміт обов'язкового прийому СДР країною від інших країн - 200 % виділеної нею суми.	Немає лімітів відновлення ЕКЮ на рахунках країн-членів і їх прийому від інших країн

- Інфляція не більше ніж на 1,5 п.п. вище середнього рівня цього показника по трьом країнам ЄС з найбільш стабільними цінами.

- Відсутність курсових коливань національної валюти за рамки, дозволені Європейською валютною системою, протягом останніх двох років.

Всі ці критерії були виконані 11 країнами, що сформували "зону євро".

Проведення єдиної кредитної і валютної політики здійснюється в даний час через працюючі з 1 липня 1998 року наднаціональні банківські інститути - Європейський центральний банк (ЄЦБ) і Європейську систему центральних банків (ЄСЦБ).

І, нарешті, 1 січня 1999 року, євро було введено як законну валюту в країнах єврозони і почало використовуватися для безготівкових розрахунків. Спочатку в зону євро було допущено 11 європейських держав: Австрія, Бельгія, Німеччина, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія і Франція. Великобританія, Швеція і Данія утрималися від вступу, Греція не відповідала економічним нормам. Остання була прийнята в єврозону в 2000 році, коли змогла досягти необхідних показників.

1 січня 2002 р. - євро було введено в наявний обіг.

4. Валютний курс, його види і системи

Валютний курс - ціна грошової одиниці країни, виражена в грошовій одиниці (або її десятиразовій величині) іншої країни.

Безліч валютних курсів можна класифікувати по різних ознаках.

Так, валютні курси розрізняються по видах платіжних документів, які є об'єктом обміну. Розрізняють курс телеграфного перекладу, курс чеків, курс банкнот.

Часто застосовується валютний курс національних валют по відношенню до міжнародних валютних одиниць, наприклад, СДР. В даний час валютний курс встановлюється з урахуванням купівельної спроможності валют і є вельми рухомим.

Види валютних курсів:

Прямі котирування. У більшості країн курси іноземних валют виражаються в національній валюті. Це так звана система прямих котирувань.

Прямим котируванням називається котирування, що показує, яка кількість національної валюти міститься в одному доларі США.

Непрямі котирування. Великобританія є одній з не багатьох країн, що застосовують систему непрямих котирувань.

Непрямим (зворотним) котируванням називається котирування, що показує, яка кількість доларів США міститься в одиниці національної валюти.

Існує поняття "крос-курс", який є котируванням двох іноземних валют, жодна з яких не є національною валютою учасника операції, що встановлює курс, наприклад курс долара до ієни, встановлений німецьким банком. В принципі будь-який курс, отриманий розрахунковим шляхом з курсів двох валют до третьої, є крос курсом. Котирування крос курсів на різних національних валютних ринках можуть відрізнятися один від одного, що створює умови для валютного арбітражу, тобто для операції з метою отримання прибутку з різниці валютних курсів однієї і тієї ж грошової одиниці на різних валютних ринках.

Безліч валютних курсів можна класифікувати по різних ознаках.

Існує декілька систем валютних курсів: фіксований, плаваючий і змішаний.

1. Фіксований валютний курс - курс національної валюти фіксований по відношенню до однієї добровільно обраної валюти.

2. У вільному плаванні знаходяться валюти США, Канади, Великобританії, Японії, і низки інших країн. Проте, часто ЦБ цих країн підтримують курси валют при їх різких коливаннях.

3. Змішане плавання - групове плавання. Воно характерне для країн, що входять в ЄС. Для них встановлено два режими валютних курсів: внутрішній - для операцій усередині ЄС, зовнішній - для операцій з іншими країнами. Між валютами країн ЄС діє твердий паритет, розрахований на основі відношення центральних курсів до ЄВРО з межею коливань +_15 %. Курси валют спільно "плавають" по відношенню до будь-якої іншої валюти, що не входить в систему ЄС. Крім того, до цієї категорії валютних режимів належить режим спеціального курсу в країнах ОПЕК. Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати і інші нафтові країни ОПЕК "прив'язали" курси своїх валют до ціни на нафту.

Реальний валютний курс можна визначити відношенням цін товарів двох країн, узятих у відповідній валюті.

Номінальний валютний курс - показує обмінний курс валют, що діє зараз на валютному ринку.

Чинники, що впливають на величину валютного курсу, підрозділяються на структурні (що діють в довгостроковому періоді) і кон'юнктурні (викликають короткострокові коливання валютного курсу).

Таблиця 6.4 - Класифікація валютного курсу

Критерій	Види валютного курсу
Спосіб фіксації	Плаваючий Фіксований Змішаний
Спосіб розрахунку	Паритетний Фактичний
Види операцій	Термінових операцій СПОТ - операцій СВОП - операцій
Спосіб встановлення	Офіційний Неофіційний
Відношення до паритету купівельної спроможності валют	Завищений Занижений Паритетний
По врахуванню інфляції	Реальний Номінальний
За способом продажу	Курс наявного продажу Курс безготівкового продажу Оптовий курс обміну валют Банкнотний

До структурних чинників відносяться:

- конкурентоспроможність товарів даної країни на світовому ринку і її зміна;

- стан платіжного балансу країни;

- купівельна спроможність грошових одиниць і темпи інфляції;

- різниця процентних ставок в різних країнах;

- державне регулювання валютного курсу;

- ступінь відкритості економіки.

Кон'юнктурні чинники пов'язані з коливанням ділової активності в країні, політичною обстановкою, чутками і прогнозами, такими як:

- діяльність валютних ринків;

- спекулятивні валютні операції;

- кризи, війни, стихійні лиха;

- прогнози;

- циклічність ділової активності в країні.

Регулювання величини валютного курсу. Ринкове регулювання, засноване на конкуренції і дії законів вартості, а також попиту і пропозиції, здійснюється стихійно.

Державне регулювання направлене на подолання негативних наслідків ринкових валютних відносин і на досягнення стійкого економічного зростання, рівноваги платіжного балансу, зниження зростання безробіття і інфляції в країні.

Воно здійснюється за допомогою валютної політики - комплексу заходів у сфері міжнародних валютних відносин, що реалізовуються відповідно до поточних і стратегічних цілей країни.

До заходів державної дії на величину валютного курсу відносяться:

- валютні інтервенції;

- дисконтна політика;

- протекціоністські заходи.

5. Валютна політика і її завдання

У системі регулювання ринкової економіки важливе місце займає валютна політика - сукупність заходів, здійснюваних у сфері міжнародних валютних і інших економічних відносин відповідно до поточних і стратегічних цілей країни. Вона направлена на досягнення головних цілей економічної політики: забезпечити стійкість економічного зростання, стримати зростання безробіття і інфляції, підтримати рівновагу платіжного балансу.

Напрям і форми валютної політики визначаються валютно-економічним положенням країн, еволюцією світового господарства, розстановкою сил на світовій арені.

Обґрунтуванням валютної політики служить певна теорія, зведена в ранг офіційної догми. Юридично валютна політика оформляється валютним законодавством - сукупністю правових норм, регулюючих порядок здійснення операцій з валютними цінностями в країні і за її межами, а також валютними угодами, - двосторонніми і багатобічними - між державами по валютних проблемах.

Одним із засобів реалізації валютної політики є валютне регулювання - чи регламентація державою міжнародних розрахунків порядку проведення валютних операцій; здійснюється на національному, міждержавному і регіональному рівнях. Пряме валютне регулювання реалізується шляхом законодавчих актів і дій виконавчої влади, непряме - з використанням економічних, зокрема валютно-кредитних, методів дії на поведінку економічних агентів ринку. Інтернаціоналізація господарських зв'язків сприяла розвитку міждержавного валютного регулювання. Воно переслідує наступні цілі: координацію валютної політики окремих країн, сумісні заходи з подоланню валютної кризи, узгодження валютної політики провідних держав по відношенню до інших країн. Регіональне валютне регулювання здійснюється в рамках економічних інтеграційних об'єднань, наприклад в ЄС, в регіональних угрупуваннях країн, що розвиваються.

Валютна політика визначає підготовку, ухвалення і реалізацію рішень по валютних проблемах. Регулювання валютних відносин включає декілька рівнів: світова валютна котирування політика

- приватні підприємства, в першу чергу національні і міжнародні банки і корпорації, які мають в своєму розпорядженні величезні валютні ресурси і активно беруть участь у валютних операціях;

- національна держава (міністерство фінансів, центральний банк, органи валютного контролю);

- на міждержавному рівні.

Валютна політика залежно від її цілей і форм підрозділяється на структурну і поточну. Структурна валютна політика - сукупність довгострокових заходів, направлених на здійснення структурних змін в світовій валютній системі. Вона реалізується у формі валютних реформ, що проводяться в цілях вдосконалення її принципів на користь всіх країн, і супроводжується боротьбою за привілеї для окремих валют. Структурна валютна політика робить вплив на поточну політику. Поточна валютна політика - сукупність короткострокових заходів, направлених на повсякденне, оперативне регулювання валютного курсу, валютних операцій, діяльності валютного ринку і ринку золота.

Форми і методи регулювання валютної політики. Застосовуються наступні основні форми валютної політики: дисконтна, девізна політики і її різновид - валютна інтервенція, диверсифікація валютних резервів, валютні обмеження, регулювання ступеня конвертованості валюти, режиму валютного курсу, девальвація, ревальвація.

Дисконтна політика (облікова) - зміна облікової ставки центрального банку, направлена на регулювання валютного курсу і платіжного балансу шляхом дії на міжнародний рух капіталів, з одного боку, і динаміку внутрішніх кредитів, грошової маси, цін, сукупного попиту - з іншого. У сучасних умовах ефективність дисконтної політики знизилася. Це пояснюється, перш за все, суперечністю її внутрішніх і зовнішніх цілей. Якщо процентні ставки знижуються в цілях пожвавлення кон'юнктури, то це негативно впливає на платіжний баланс, якщо це викликає відлив капіталів. Підвищення облікової ставки в цілях поліпшення платіжного балансу негативно впливає на економіку, якщо вона знаходиться в стані застою. Результативність дисконтної політики залежить від притоку в країну іноземного капіталу, але в умовах нестабільності процентні ставки не завжди визначають рух капіталів. Регулювання міжнародного руху капіталів і кредитів також ослабляє дію облікової політики на платіжний баланс. Звідси витікають короткочасність і порівняно низька ефективність дисконтної політики. Дисконтна політика провідних країн, в першу чергу США, негативно впливає на конкурентів, які вимушені підвищувати або знижувати процентні ставки всупереч національним інтересам. У результаті періодично розгорається війна процентних ставок.

Девізна політика - метод дії на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу державними органами іноземної валюти (девіз). В цілях підвищення курсу національної валюти центральний банк продає, а для зниження - скуповує іноземну валюту в обмін на національну. Девізна політика здійснюється переважно у формі валютної інтервенції, тобто втручання ЦБ в операції на валютному ринку з метою дії на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу іноземної валюти. Її характерні риси - відносно крупні масштаби і порівняно короткий період застосування. Валютна інтервенція здійснюється за рахунок офіційних золотовалютних резервів або короткострокових взаємних кредитів центральних банків в національних валютах по міжбанківських угодах.

Девізна політика робить великий вплив на валютний курс, але тимчасово і в обмежених масштабах. Величезні витрати на валютну інтервенцію не завжди забезпечують стабілізацію валютних курсів, якщо ринкові чинники курсоутворення сильніше державного регулювання.

Диверсифікація валютних резервів - політика держав, банків, направлена на регулювання структури валютних резервів шляхом включення в їх склад різних валют з метою забезпечити міжнародні розрахунки, проведення валютної інтервенції і захист від валютних втрат. Ця політика зазвичай здійснюється шляхом продажу нестабільних валют і покупки стійкіших, а також валют, необхідних для міжнародних розрахунків.

Режим валютних паритетів і валютних курсів є об'єктом національного і міждержавного регулювання. Відповідно до Бреттон-Вудської угоди країни зафіксували в МВФ курси національних валют на основі ринкового курсу по відношенню до долара і відповідно до офіційної ціни золота встановили золотий зміст валют. При режимі фіксованих валютних курсів періодично виникали курсові перекоси - розбіжність офіційного і ринкового курсів валют, що загострювало валютні суперечності. В результаті кризи Бреттон-Вудської системи був введений режим плаваючих валютних курсів, які відносно вільно коливаються під впливом ринкового попиту і пропозиції.

Подвійний валютний ринок - форма валютної політики, що займає проміжне місце між режимами фіксованих і плаваючих валютних курсів. Суть його полягає в діленні валютного ринку на дві частини: по комерційних операціях і послугах застосовується офіційний валютний курс; по фінансових (рух капіталів, кредитів і ін.) - ринковий. Занижений курс по комерційних операціях використовується для стимулювання експорту товарів і вирівнювання платіжного балансу. Коли розбіжності комерційного і фінансового курсів були значні, центральний банк здійснював валютну інтервенцію, щоб їх вирівняти. Подвійний валютний ринок забезпечував деяку економію валютних резервів, оскільки зменшилася потреба у валютній інтервенції.

Девальвація і ревальвація - традиційні методи валютної політики. Девальвація - зниження курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют або міжнародних рахункових валютних одиниць (СДР), раніше і до золота. Її об'єктивною основою є завищення офіційного валютного курсу в порівнянні з ринковим. Країни роблять всі можливі заходи до того, щоб її не проводити: стимулюють експорт товарів, обмежують імпорт, піднімають обліковий відсоток центрального банку, отримують кредити у МВФ в межах своєї квоти, використовують золотовалютні резерви, що є у них, оскільки девальвація свідчить про слабкість валюти даної країни. Девальвацію валюти країни проводять в умовах хронічно пасивного платіжного балансу, посилення інфляції, відносного (в порівнянні з іншими країнами) пониження темпів зростання ВНП і коли жорсткі заходи, що робляться урядом, виявляються мало ефективними. І разом з тим девальвація завжди стимулює експорт товарів з країни, яка девальвувала валюту, що покращує стан торгового і платіжного балансів.

...