"Баланс сил" та організація міжнародної системи

Характеристика встановлення та підтримки "балансу сил" між державами. Огляд системної та ресурсної моделей стабільності. Питання необхідності стану силової рівноваги в теорії сучасних міжнародних відносин. Проблема вибору між війною та поступками.

Рубрика Международные отношения и мировая экономика
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 03.06.2015
Размер файла 27,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут міжнародних відносин

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

"Баланс сил" та організація міжнародної системи

М. Капітоненко

к.п.н., доцент

Ключова функція, що її часто пов'язують із силовими розрахунками держав, полягає у встановленні та підтримці силової рівноваги або "балансу сил". За цим вельми поширеним терміном в теорії міжнародних відносин криється безліч змістів. Відповідно до особливостей його розуміння, баланс сил можуть встановлювати, підтримувати, прагнути, підкорятися йому або ж змінювати. Для деяких баланс сил має пряме відношення до теорії коаліцій та альянсів, для інших - слугує характеристикою стану міжнародних систем, для третіх - нормативним рецептом для досягнення миру [1].

Такі розходження створюють теоретичну та методологічну плутанину, в якій стає важко встановити, що є причинами, а що - наслідками балансу сил; якими фундаментальними інтересами керуються держави при його встановленні, підтримці та руйнації; які ознаки вказуватимуть на порушення такого балансу.

В основі балансу сил, в будь-якому з його розумінь, лежить гіпотеза про раціональність поведінки держав та фундаментальність інтересу самозбереження, який керує такою поведінкою. Прагнучи до виживання (довгострокова стратегічна мета), держави вирішують комплекс інших завдань, серед яких провідним є максимізація ресурсів, "кількості сили". Однак вирішуючи це завдання, вони вступають у відносини із іншими, таким же чином мотивованими міжнародними акторами. Це створює систему відносин і розводить множину тактичних варіантів до двох стратегічних альтернатив. Одна з них пропонує державам концентрацію на збереженні суверенітету, інша - підтриманні існуючого в системі розподілу ресурсів.

З цими альтернативами пов'язані дві моделі стабільності - відповідно, системна та ресурсна. Перша гарантує формальне дотримання суверенітету держав, але не гарантує втрати одними з них контролю над ресурсами на користь інших. Друга передбачає виконання одночасно умови про дотримання формального суверенітету та існуючих механізмів розподілу ресурсів. На основі вибору або комбінації цих двох моделей формулюються стратегічні імперативи поведінки держав: або стримування зростаючих гегемонів шляхом підтримання балансу сил (balance of power politics), або приєднання до них з метою взяти участь у розподілі спільних прибутків (bandwagoning politics). В останньому випадку держава отримує шанс перевірити на власному досвіді справедливість твердження Мортона Каплана про те, що "...слабкий гравець, приєднуючись до потенційного гегемона, лише створює умови, за яких він стане наступною жертвою" [2].

Для розкриття функцій силової рівноваги в міжнародних системах нам доведеться сформулювати її визначення або, принаймні, звузити множину можливих трактувань. Існує чотири основні підходи до розуміння поняття "балансу сил".

Згідно з першим, баланс сил є однією з форм зовнішньої політики або зовнішньополітичним інструментом. Цей державоцентристський підхід трактує силову рівновагу як правило, імператив, яким керується держава у своїх зовнішніх зносинах. Нейтралітет в ході конфлікту рівних за можливостями суперників або мирна політика "блискучої ізоляції" є прикладами балансу сил як зовнішньополітичної стратегії. Другий підхід, назвемо його нормативним, визначає баланс сил як бажаний або небажаний стан міжнародних відносин. Іншими словами, баланс сил є однією з можливих ситуацій світової політики; може існувати або бути відсутнім; а його досягнення або уникнення стають нормою, яка спрямовує зовнішньополітичні зусилля держав. В сучасній теорії міжнародних відносин тривають дебати стосовно того, наскільки бажаним є стан силової рівноваги для міжнародної системи та наскільки його наявність стримує або провокує різноманітні негаразди. Третій підхід просто називає "балансом сил" конкретний історичний період міжнародних відносин, як правило, - XVIII-XIX століття. Нарешті, четвертий підхід трактує баланс сил як "ознаку ситуації, в якій силові відносини між державами або групами держав знаходяться в стані приблизної або повної рівності... коли сила буквальним чином "врівноважена" еквівалентною силою..." [3]. Останнє трактування є найбільш продуктивним, та в його рамках повним чином розкриваються особливості й функції сили. Воно ж є найбільш дискусійним та має досить тривалу історію.

Свого часу англійський філософ Д. Юм цікавився тим, наскільки новою є концепція "балансу сил", і чи не є новою лише назва того, що практикували й розуміли вже в Стародавньому світі. Справді, в роботах Фукідіда, Ксенофонта, Демосфена - давньогрецьких кумирів філософів Нового часу - можна побачити ідеї, так чи інакше схожі на концепцію силової рівноваги. Практична ж дипломатія, особливо слабких держав, давно вже використовувала нехитрі та інтуїтивно зрозумілі рецепти підтримання приблизно рівного співвідношення сил. Але використання цих рецептів були лише проявами універсальної, як здавалося філософам Нового часу, закономірності, так чи інакше пов'язаною із взаємодіями силових потенціалів держав. Там де давньогрецькі філософи бачили наслідок, виховані в кращих традиціях раціоналізму та емпірицизму філософи Нового часу намагалися побачити причину. Цілком може бути, що народженням самого поняття "силової рівноваги" у XVIII ст. [4] ми маємо завдячувати науковим успіхам природничих дисциплін, в першу чергу - класичної механіки. Матеріальний світ, з її точки зору, є сукупністю тіл, між якими діють механічні сили; і знаючи природу останніх та закони, яким вони підкоряються, можна повністю пізнати світ. Цю логіку було згодом перенесено і на соціальний світ; звідси - помітна "механістичність" поняття силової рівноваги, начебто воно покликане розкрити загадки хаотичної, на перший погляд, взаємодії держав.

Можна помітити, що кількість згадувань про баланс сил як засіб вирішення політичних проблем зростає в період наростання кризових явищ в міжнародній системі. Перший такий пік припадає на другу половину XVIII ст., коли Вестфальська система міжнародних відносин не виконує більше покладених на неї функцій з підтримання миру в Європі. З цією кризою пов'язана як сама популяризація терміну для характеристики поточних справ, так і використання його в ретроспективі, для аналізу подій, що минули. Так з'являється трактування балансу сил як політики, спрямованої на недопущення відродження одноосібної гегемонії в світі, за прикладом Римської імперії. Історичні приклади, скажімо, політики Карла Великого, Карла V Габсбурга або Філіпа ІІ демонструють дію принципу силової рівноваги на практиці, коли гегемоністські прагнення "відродити" владу одного зустрічаються із організованим опором. Нормою міжнародних відносин в цей час вважається співіснування незалежних держав, "влада декількох", основою якої і є ефективна підтримка силової рівноваги.

Другий пік популярності ідея балансу сил проходить після Наполеонівських війн. Наполеон посягнув на всі святині традиційної європейської політики: плюралістичний механізм прийняття рішень, номінальну незалежність малих держав в роздробленому центрі континенту та ідеологічну єдність легітимних монархів. Все це потребувало негайного відновлення та довгострокового захисту - і про баланс сил як єдиний надійний шлях до політичної гармонії згадали знову. На цей раз механістичність трактування балансу сил була найбільш яскраво вираженою. Під впливом ідей класичної механіки та астрономії, політики й дипломати, які брали участь у Віденському конгресі, ставили за мету створити такий механізм взаємодії між європейськими державами, який був би здатен до саморегуляції, підтримання динамічної рівноваги. Кажуть, в перервах між засіданнями конгресу Клеменс Меттерніх читав "Небесну механіку" Лапласа.

Рецепти класичної механіки, однак, не допомогли розв'язати численні політичні проблеми. Баланс сил, як його розуміли переможці Наполеона, не витримав випробування національними революціями та поширенням лібералізму. Об'єднання Італії та Німеччини остаточно продемонстрували негнучкість балансу сил як "змови декількох". Наступна, третя, апеляція до цієї концепції була здебільшого критичною. Політику балансу сил ототожнили із realpolitik та звинуватили у всіх можливих гріхах. Після Першої світової війни баланс сил трактувався американським Президентом Вудро Вільсоном як перепона на шляху до миру, яку слід негайно зняти. Виступаючи в січні 1917 року в Сенаті він проголосив, що "баланс сил.. має бути замінений співтовариством сили..." [5]. Однак концептуальна схема, за якою, як здавалося, сила в руках одного гегемона змінювалася балансом декількох акторів, які згодом утворювали співтовариство, своєрідне "колективне" управління силою, виявилася хибною. Сила продемонструвала власну непідконтрольність та непокірність. Численні фактори роблять баланс сил тимчасовим явищем, яке характеризується нестабільністю, мінливістю та суперечливими проявами.

Мінливість співвідношення сил в міжнародних системах провокує дебати стосовно того чи є баланс сил передумовою миру або принаймні відсутності великомасштабної війни. Вищезгадана позиція Президента Вільсона відображає критичний погляд на миротворчі властивості силової рівноваги. Сучасна її інтерпретація виходить з того, що цілеспрямована політика підтримки силової рівноваги вимагає точності розрахунків співвідношення силових потенціалів основних держав та побудови на основі цих розрахунків "правильних" коаліцій, незалежно від ідеологічних, ціннісних та цивілізаційних вподобань. Як перше (точність розрахунків), так і друге (гнучкість коаліцій) є доволі проблематичним. Це призводить рано чи пізно до формування значних дисбалансів у світовій системі, перетікання силового потенціалу та його концентрації. Те, чому мав би перешкоджати принцип силової рівноваги (контролю більше ніж половини силових ресурсів системи з боку одного актора) може стати реальністю.

Зауважимо, що критики принципу балансу сил з таких позицій вбачали серед його основних недоліків не стільки нездатність перешкодити виникненню гегемона в міжнародній системі, скільки неефективність у попередженні війни.

Альтернативний, оптимістичніший, погляд виходить із того, що баланс сил означає відсутність явного силового домінування будь-якого міжнародного актора та завдяки цьому дає можливість всім іншим вижити, тобто зберегти свій суверенітет. При цьому більшість дослідників погоджуються із тим, що сам собою баланс сил не створює миру, а лише означає, що у можливій війні сили противників будуть приблизно рівними. Але така перспектива впливає на саме рішення про ініціацію військових дій та в цілому змінює форми та параметри конфліктогенності. Зовнішня політика держав за умови гарантованої відсутності одноосібної переваги у майбутніх конфліктах стає обережнішою та більш поміркованою.

Все ж таки деякі дослідники вважають силову рівновагу обставиною, що зменшує ризик виникнення війни [6]. В основі їхніх міркувань лежить теза про те, що чим меншим є силовий потенціал агресора відносно його противників (й тим самим меншою є ймовірність перемоги), тим меншою є ймовірність атаки. Баланс сил як раз і є тим часто ідеальним станом світової політики, за якого жоден із акторів не має переваги, що різко збільшувала б його шанси на успіх. Однак, така логіка не є бездоганною. Вона не враховує того, що сумарна ймовірність перемоги всіх учасників потенційного конфлікту є константою та дорівнює 1. Тому зменшення її для одного з учасників автоматично означає збільшення для іншого (інших). В кінцевому рахунку це не впливає на картину ризиків, пов'язаних із можливою атакою. В такому випадку баланс сил може виконувати стабілізуючу функцію лише в тому малоймовірному випадку, якщо утримуватиме приблизну рівність шансів на перемогу різних міжнародних акторів. Крім того, часто наявність великих розривів у силових потенціалах (яких не передбачає баланс сил) краще забезпечує відсутність війни, оскільки дає однозначну відповідь щодо переможця у можливій війні; не залишаючи ілюзій для слабших учасників відносин, вона змушує їх підкорятися вимогам сильніших. Останнім у такому випадку немає необхідності вдаватися до використання сили.

Часто висувається думка про те, що силова рівновага не стільки зменшує ймовірність виникнення війни, скільки впливає на умови, за яких всі учасники конфлікту погоджуються на його мирне врегулювання шляхом переговорів [7]. Співвідношення сил впливає на очікуваний результат збройного протистояння для кожної із сторін. Із його змінами це значення змінюватиметься також, і навіть якщо агресивність однієї сторони зростатиме під впливом її підсилення, то інша сторона ставатиме більше схильною до поступок й уникатиме протистояння під впливом свого відносного послаблення. Із цього випливає, що баланс сил прямо не впливає на ймовірність виникнення війни.

Часто проблема вибору між війною та поступками (компромісами) у кризових ситуаціях ускладнюється для всіх учасників неадекватною оцінкою співвідношення силових потенціалів. В ідеальному випадку абсолютно точної фіксації силових можливостей кожним із них, війна та обмежене поле для компромісу залишаються засобами розв'язання будь-якого конкретного конфлікту. Однак часто держави схильні переоцінювати власні силові можливості та недооцінювати можливості своїх противників. Це має наслідком звуження поля компромісів, оскільки кожна із сторін отримує підвищене математичне очікування результату своїх участі у війні. З цієї точки зору, більшість можливостей для переговорів та мирного врегулювання втрачаються як раз за умови приблизної силової рівноваги. На думку американського політолога Джефрі Блейні, противники можуть швидше за все домовитися за умов нерівного співвідношення сил [8]. Ця ж теза пояснює те, що часто переговорами завершуються ті війни, попередити які мирним чином не вдалося. Справа у тому, що війна вносить корективи у завищені оцінки власних силових можливостей сторін і внаслідок цього поступово збільшує привабливість переговорів як альтернативи продовженню війни для кожного із учасників.

Американський дослідник Харісон Вагнер, розглянувши вплив силової рівноваги на ймовірність виникнення війни, прийшов до висновку про те, що в залежності від того, чи можуть домовленості між акторами бути гарантовані, існують дві відповіді. У першому випадку, якщо сторони якимось чином змушені дотримуватися досягнутих під загрозою війни компромісів, існує лінійний зворотно пропорційний зв'язок між нерівномірністю розподілу силових ресурсів та ймовірністю війни. Іншими словами, чим ближчим є розподіл сили до "рівноваги", тим більш ймовірною є війна, оскільки в цій ситуації невизначеність стосовно реального співвідношення сил між сторонами буде максимальною. З іншого боку, силове переважання однієї із сторін знімає необхідність реальної перевірки потенціалів, відкриваючи шлях до переговорів та значно підвищуючи їхню привабливість у порівнянні із насильством.

У другому ж випадку, якщо у сторін немає гарантій виконання досягнутих компромісів, зв'язок між розподілом сили та ймовірністю війни стає нелінійним, максимізуючись при розподілі сил десь між приблизною рівністю та значним дисбалансом [9]. Треба врахувати, що в цій ситуації сторони не можуть бути впевнені ні в чому, і кожен досягнутий шляхом переговорів компроміс може бути миттєво порушеним. Світова політика, анархічна за своєю природою, наближає нас саме до цього варіанту. В цих умовах сторони частіше обиратимуть війну, навіть із високою ймовірністю програшу, оскільки тільки війна може нав'язати опоненту додаткові витрати, яких він уникає при переговорах.

В одній із перших впливових теоретичних робіт, присвячених проблемі балансу сил, американська дослідниця Діна Зіннс також ставить питання про зв'язок силової рівноваги та миру [10]. На її думку, однозначної відповіді немає, а основних альтернатив дві. Перша, до якої схиляється меншість вчених, - прямий зв'язок між балансом сил та миром, в тому сенсі, що "справжня" силова рівновага забезпечує загальний мир. На думку ж іншої, чисельнішої групи вчених, силова рівновага не обов'язково встановлює та гарантує мир, оскільки її основною функцією є підтримання status quo між державами, гарантування того, що жодна з них не отримає вирішальної переваги над іншими. Таке стримування може відбуватися як мирним шляхом, так і з використанням військової сили.

Продовжуючи свою думку, вона доходить до висновку, що відмінність у розумінні наслідків силової рівноваги привносить концептуальну невизначеність із самим терміном "баланс сил", який можна розуміти як мінімум шістьма різними шляхами:

1) як рівність силових потенціалів держав A, B, C, D, E за умови відсутності коаліційних зобов'язань (A=B=C=D=E);

2) як ситуацію, за якої всі держави належать до того чи іншого альянсу, за умови що силові потенціали альянсів є рівними (A+B=C+D+E);

3) як наявність двох рівних за силою альянсів та держави, що не приєдналася (A+B=C+D; E);

4) як існування таких двох альянсів та держави, що не приєдналася, що приєднання останньої до будь-якої з коаліцій забезпечує їх переважання над іншою (A+B?C+D, E; A+B+Е>C+D; A+B<C+D+Е);

5) як відсутність будь-яких коаліцій, так що сила будь-якої держави менша за суми силових потенціалів решти держав;

6) як наявність держави або коаліції, яка є сильнішою, ніж будь-який інший елемент системи, але так, щоб умова п.5. діяла.

Перші два шляхи відображають найбільш "побутове", звичне розуміння силової рівноваги. Третій та четвертий характеризують міжнародну систему із наявною державою-балансиром; а останні два - міжнародну систему колективної безпеки. Різні історичні періоди завдяки власній специфіці зробили можливою таку різноманітність трактування поняття силової рівноваги. міжнародний війна компроміс

А взагалі-то наукове трактування "балансу сил" суттєво видозмінилося із часів одного із перших виступів на цю тему, представленого Британським інститутом міжнародних відносин у 1923 році [11]. Методологія використання цієї концепції зазнала найбільших змін; стосовно впливу балансу сил на перебіг світової політики було висунуто сотні гіпотез і сформульовано десятки теорій. Останнім часом дебати навколо цього терміну точаться і у пострадянській політичній науці. Цікавою, хоча й короткою, є спроба представити баланс сил (у автора - силову рівновагу) як виключно результат індивідуального порівняння можливостей держав міжнародної системи у роботі російського дослідника Олексія Бога турова [12]. Можна побачити, що таке розуміння балансу сил наближається до розглянутого нами першого варіанту, і не вичерпує всієї різноманітності значень цього терміну. Крім того такий підхід не дає змоги повністю розкрити функції силової рівноваги у сучасній світовій політиці, більше відповідаючи реаліям ХІХ століття. Натомість світ ХХІ століття характеризується зростанням "системності", збільшенням взаємозалежності та взаємопроникнення. В таких умовах не лише практично, але й гіпотетично ізолювати силові потенціали різних акторів один від одного й звільнити їх від взаємних зобов'язань неможливо.

Сучасне розуміння балансу сил ускладнюється внаслідок загального зростання ступеню організованості міжнародної системи та збільшення кількості її елементів. Механістичне трактування його як рівності силових потенціалів декількох полюсів більше не має практичної цінності: математично встановити факт досягнення такої рівності неможливо, не кажучи про те, що деякі атрибути сучасної "сильної" держави не піддаються кількісній обробці. Отже, прикласти до світової політики принципи теоретичної механіки і знайти, за прикладом Меттерніха, відповіді у механістичних моделях, буде проблематично.

Слід також відмовитися від ототожнення балансу сил із гарантією миру. Політичні ідеалісти початку ХХ століття гадали, що змістивши розуміння цієї концепції від традицій realpolitik у бік колективної безпеки, вони зрештою приведуть світову політику до стану гармонії. Силова рівновага у світі, побудованому на принципах ідеалізму, мала б означати рівність не стільки силових потенціалів, скільки правових засад їхнього застосування; баланс сил у світовій політиці мав би стати схожим на рівність громадян перед законом у правовому суспільстві.

Політичні реалісти і особливо неореалісти змінили акценти: баланс сил мав також сприяти миру, але завдяки особливій організації міжнародної системи, що витікала б із дії цього принципу. Зафіксована у біполярній чи мультиполярній структурі, дія силової рівноваги повинна стримувати агресивні устремління будь-якого елементу міжнародної системи, зменшуючи його шанси на перемогу. Але зменшення шансів одних компенсується збільшенням шансів інших. За словами Ініс Клауде, "якщо рівновага означає, що кожен може програти, - вона також означає, що кожен може виграти" [13]. Логіка реалістів та неореалістів відштовхується від того, що прагнучи відносних переваг, держави завжди вдаватимуться до політики врівноваження потенційного гегемона, підтримуючи таким чином всю систему в стані стабільності і гарантуючи виживання основних держав. Однак, ця логіка не враховує динаміки змін силових потенціалів, яка випереджає відносно повільні еволюційні зміни світового порядку. Драматичні події в історії міжнародних відносин як раз настають тоді, коли в силу різного роду факторів (модернізації, прискореного економічного розвитку, внутрішньополітичних трансформацій, соціальних криз тощо) співвідношення сил основних акторів різко змінюється. Статичність балансу сил в розумінні реалістів стоїть на заваді ефективному управлінню такими змінами, яке б одночасно змінювало параметри світового порядку та підтримувало мир.

Зрозуміло, що із точки зору "силового мислення", баланс сил втілює важливі функції сили у світовій політиці:

1. Дотримання принципу балансу сил є засобом обмеження анархії міжнародної системи. Оскільки світ міжнародних відносин не піддається нормативному регулюванню, і інтереси його учасників є найвищим пріоритетом, то єдиним шляхом подолати повну анархічність є впровадження принципу, який би сам собою, як "невидима рука" регулював би світову політику. Такий принцип має буди вигідним для більшості, інакше від нього відмовляться. Він також має гарантувати, за умови дотримання, виживання. Баланс сил спрямовано на попередження концентрації ресурсів в руках гегемона, а значить - на усунення головної зовнішньої загрози суверенітету інших учасників. Тому цей принцип діє в різноманітних міжнародних системах. За його допомогою держави нібито створюють "неписаний" кодекс поведінки, альтернативу часто неефективним нормам міжнародного права, завдяки чому анархічність міжнародної системи зменшується.

2. Політика балансу сил у виконанні великих держав виступає альтернативою гегемоністичних коаліцій, завдяки чому перешкоджає поступовій концентрації силових ресурсів в міжнародній системі. Це тягне за собою структурні наслідки: із виникненням потенційного гегемону й формуванням коаліції, яка б його стримувала, міжнародна система часто тимчасово перетворюється із мультиполярної на біполярну. Підтримання силової рівноваги в рамках біполярних систем вимагає довгострокової рівності сил, яка трапляється рідко і триває недовго. Криза біполярних систем знову провокує гегемоністичні прагнення, і цикл повторюється. Таким чином, розглянутий як політика, а не як статичний стан міжнародної системи, баланс сил вказує на можливі шляхи системних трансформацій.

3. Баланс сил не відвертає війн. Його основною метою є недопущення гегемонії, і війна може виступати одним із засобів досягнення цієї мети.

4. В сучасному світі баланс сил не завжди означає буквальну рівновагу силових потенціалів. Натомість, він відображає збалансованість зв'язків взаємозалежності, наявність спільних інтересів, відсутність дисбалансів у розвитку та сприйнятті проблем безпеки та основних загроз. Загрози силового дисбалансу в постбіполярному світі виникають не з арифметичного відставання від США у тих чи інших показниках, але у розривах, що можуть виникати у оцінці різними учасниками міжнародних відносин основних загроз, ризиків та винагород. Пов'язане це не стільки із змінами понять "балансу" та "рівноваги", скільки із трансформацією концепції "сили" в умовах зростаючої взаємозалежності. Інакше кажучи, навіть за умов математичної рівності силових потенціалів великих держав у сучасному світі все одно може виникнути дисбаланс їхніх можливостей, пов'язаний із відмінностями систем цінностей, ідентичностей, мереж режимі та інститутів та контексту застосування сили.

Вирішуючи проблему відносин із іншими "кількостями сили", зокрема із переважаючими, раціональні держави шукатимуть такі форми взаємодії, які максимальним чином сприятимуть досягненню стратегічної мети, якою є виживання. Баланс сил є одним із принципів, дотримання якого здатне сприяти одночасному досягненню такої мети декількома або всіма елементами міжнародної системи. Світова політика в цих умовах стає коаліційною грою, в якій виграти може кожен.

Література

1. Niou E., Ordeshook P.A Theory of the Balance of Power in International Systems // Journal of Conflict Resolution. - Vol.30, No.4, 1986. - P. 685-715.

2. Kaplan M. Towards Professionalism in International Theory: Macrosystem Analysis. - New York: Free Press, 1979 - P. 70.

3. Claude I. Power and International Relations. - New York: Random House, 1962. - P. 13.

4. Взагалі-то, посилання на "баланс сил" можна знайти і в більш ранніх джерелах. Оксфордський словник фіксує перше використання терміну у 1579 р. в листі Дж. Фентона до англійської королеви Єлизавети І: "Бог передав до Ваших руки баланс сил". Однак в цьому контексті термін є далеким від міжнародно-політичної проблематики. До широкого публіцистичного вжитку термін "баланс сил" входить в XVIII ст.

5. Промова Президента Вільсона в Сенаті США, 22 січня 1917 р. // http://www.historycentral.com/Documents/WilonSenate.html

6. Див. Claude I. Power and International Relations. - New York: Random House, 1962; Mearsheimer J. Back to the Future: Instability in Europe after the Cold War // in Lynn-Jones S. [ed.] The old War and After. - Cambridge: Massachusetts Institute of Technology Press, 1991.

7. Fearon J. War, Relative Power, and Private Information // Presented at the Annual Midwest Political Science Association, Chicago, 1992.

8. Blainey J. The Causes of War. 3rd ed. - New York: Free Press, 1988.

9. Wagner H. Peace, War, and the Balance of Power // The American Political Science Review. - Vol.88, No. 3, 1994. - P. 593-607.

10. Zinnes D. An Analytical Study of the Balance of Power Theories // Journal of Peace Research, Vol.4, No. 3, 1967. - P. 270-288.

11. Pollard A. The Balance of Power // Journal of the British Institute of International Affairs. - Vol.2., No. 2, 1923. - P. 51-64.

12. Богатуров А.Д. Великие державы на Тихом океане. - Москва: Конверт - МОНФ, 1997. - 352 с.

13. Claude I. Power and International Relations. - New York: Random House, 1962. - P. 79.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Вестфальська модель світу, основні характеристики та періодизація. Особливості Віденської системи міжнародних відносин. Характеристика Постфранкфуртської системи міжнародних відносин. Повоєнна біполярна Ялтинсько-Потсдамська система міжнародних відносин.

    реферат [31,8 K], добавлен 21.10.2011

  • Організація Об'єднаних Націй - універсальна міжнародна організація, створена з метою підтримки миру і міжнародної безпеки і співробітництва між державами. Статут ООН обов'язковий для всіх держав. Участь України у миротворчій діяльності. Посли доброї волі.

    курсовая работа [51,0 K], добавлен 03.12.2010

  • Платіжний баланс - найбільш поширений баланс міжнародних розрахунків, який показує співвідношення платежів за кордон і надходжень з-за кордону за певний період часу. Сальдо платіжного балансу. Вплив ПРП на формування міжнародних економічних відносин.

    контрольная работа [32,2 K], добавлен 18.08.2011

  • Сутність і інфраструктура міжнародних економічних відносин. Процеси інтеграції та глобалізації як головні напрямки розвитку міжнародних економічних відносин на сучасному етапі. Негативні зовнішньоекономічні чинники, що впливають на національну економіку.

    курсовая работа [40,2 K], добавлен 03.08.2011

  • Розкриття сутності поняття "платіжний баланс", його функції. Класифікація та характеристика структурних компонентів платіжного балансу. Вплив розходження динаміки курсу та купівельної спроможності валюти на розвиток міжнародних економічних відносин.

    курсовая работа [1,6 M], добавлен 20.03.2014

  • Сутність міжнародної торгівлі, її форми та основні теорії. Характеристика сучасних тенденцій бартеру. Аналіз розвитку бартерних відносин в міжнародній торгівлі. Проблеми та перспективи розвитку зустрічної торгівлі у світовому господарстві та в Україні.

    дипломная работа [1,1 M], добавлен 28.05.2013

  • Глобальні трансформації, зруйнування СРСР, поява у світовому співтоваристві нових політичних одиниць. Поява на політичній карті незалежної України. Її місце в системі сучасних міжнародних відносин, співробітництво з впливовими міжнародними інституціями.

    контрольная работа [22,1 K], добавлен 31.01.2010

  • Рівень економічного розвитку України, її місце в світовій економіці та міжнародних економічних відносинах. Участь країни в процесах міжнародної міграції капіталу та торгівлі. Удосконалення системи міжнародних економічних відносин та співробітництва.

    курсовая работа [206,2 K], добавлен 10.12.2009

  • Підготовка висококваліфікованих спеціалістів у сфері міжнародних відносин. Міжнародні відносини як сфера прояву політики, їх роль у стосунках між державами та міжнародними організаціями. Навчально-виробнича практика як складова навчального процесу.

    отчет по практике [24,9 K], добавлен 30.11.2010

  • Сутність міжнародної технічної допомоги. Аналіз стратегічних напрямів діяльності донорів міжнародної технічної допомоги. Стратегія розвитку МТД як напряму міжнародних відносин. Зовнішньоекономічна діяльність: організація, управління, прогнозування.

    реферат [27,9 K], добавлен 01.11.2008

Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.