Формування інноваційної інфраструктури в системі інструментів міжнародної конкурентоспроможності України

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

УДК 339.137 (477) + 330.341.1

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ В СИСТЕМІ ІНСТРУМЕНТІВ МІЖНАРОДНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ УКРАЇНИ

08.00.02 - світове господарство і міжнародні економічні відносини

ЛИСЕЦЬКА НЕЛЯ МИКОЛАЇВНА

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України, у відділі зовнішньоекономічних досліджень.

Науковий керівник:

Гальперіна Любов Павлівна, кандидат економічних наук, доцент, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник відділу зовнішньоекономічних досліджень.

Офіційні опоненти:

Вергун Володимир Антонович, доктор економічних наук, професор, Заслужений економіст України, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри міжнародного бізнесу;

Михайловська Оксана Володимирівна, кандидат економічних наук, доцент, Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, доцент кафедри міжнародної економіки.

Захист відбудеться "12" жовтня 2010 р. о 17⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.176.01 в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

Автореферат розісланий "10" вересня 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради д. т. н. О.А. Васильєв.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Особливості стратегічного розвитку сучасної держави та необхідність адаптації її економічної моделі до реалій глобалізованого інноваційного середовища обумовлюють високий ступінь впливу значення інноваційно-інфраструктурного механізму на параметри міжнародної конкурентоспроможності держави. Розроблення інституційно-функціонального механізму в національній інноваційній моделі набуває особливого значення у контексті загострення міжнародної конкурентної боротьби, оскільки на сучасному етапі, за нових реалій світогосподарського життя основним фактором ефективного соціально-економічного розвитку постає якість та швидкість упровадження гнучкої інноваційної політики, важливою складовою якої є формування інноваційної інфраструктури.

Крім того, проблема взаємозв'язку конкурентоспроможності національної економіки та її структурної організації позначена сутнісними парадигмальними змінами у теоретико-концептуальних підходах, необхідністю досягнення адекватного ступеня адаптивності інституційних механізмів реалізації програм формування національної інноваційної інфраструктури, створення якісного інституційно-фінансового інструментарію розвитку інноваційної політики та формування конкурентоспроможних, комерційних форм міжнародного співробітництва. Все це спричиняє важливість комплексного аналізу інноваційно-інфраструктурного сегмента міжнародно-економічних, коопераційних взаємин як реального інструменталізованого апарату оптимізації національних позицій в системі міжнародного поділу праці та забезпечення високого рівня добробуту української держави.

Теоретичні положення, еволюція та сутність інноваційного середовища у контексті міжнародної конкурентоспроможності знайшли відображення в працях зарубіжних вчених: Зельтена Р., Кругмана П., Лундвалла Б., Міда Дж., Міля Дж., Нельсона Р., Неша Дж., Портера М., Рейнхарда Дж., Стігліця Дж., Спенса М., Сороса Дж., Тідда Д., Шумпетера Й., Хеггерстранда Г., Харсані Дж., Фрімена К., а також в роботах російських науковців: Глазьєва С., Козерадського А., Мединського В., Яковця А.

Процеси інноваційного розвитку та глобальної конкурентоспроможності досліджували вітчизняні вчені: Антонюк Л.Л., Білорус О.Г., Будкін В.С., Вергун В.А., Гальчинський А.С., Лук'яненко Д.Г., Макогон Ю.В., Михайловська О.В., Новицький В.Є., Пахомов Ю.М., Пирожков С.І., Плотніков О.В., Поручник А.М., Сахацька О.М., Сіденко В.Р., Філіпенко А.С., Чужиков В.І., Шнирков О.І. та ін.

Незважаючи на значну кількість наукових публікацій, присвячених проблематиці міжнародної конкурентоспроможності та інноваційного розвитку, залишається низка недостатньо вирішених питань у цій сфері. Зокрема, питання розвитку інноваційної інфраструктури, яка є складовою інституційно-інноваційного механізму підвищення міжнародної конкурентоспроможності, що впливають на оптимальний вибір національної інноваційної моделі країни, потребують додаткового дослідження. Водночас подальші теоретико-методологічні узагальнення та моніторинг сучасного стану інноваційної інфраструктури необхідні для покращання інноваційного середовища, оптимізації інституційно-фінансового забезпечення, удосконалення регулятивної сфери, розроблення гнучких інноваційних стратегій виходу з кризи національної економіки. Це обумовило вибір теми дисертаційної роботи, її мету та завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт відділу зовнішньоекономічних досліджень ІСЕМВ НАН України в межах наукових тем: "Геоекономічна політика України в контексті світових інтеграційних процесів" (№ держреєстрації 0103U006310); "Шляхи та напрями застосування міжнародного досвіду регулювання економіки в інноваційній стратегії України" (№ держреєстрації 0105U002584); "Конкурентні інноваційні механізми економічного розвитку України в контексті світового досвіду інституційної політики" (№ держреєстрації 0106U010980).

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретико-методологічних засад і практичних підходів щодо формування інноваційної інфраструктури в системі інструментів міжнародної конкурентоспроможності країни.

Досягнення поставленої у дисертаційній роботі мети передбачає вирішення наступних наукових завдань:

- узагальнити та систематизувати теоретико-методологічні засади і принципи дослідження проблем інноваційного процесу в контексті концепцій міжнародної конкурентоспроможності країни;

- виявити механізм складової національної інноваційної моделі у формуванні глобальних конкурентних стратегій;

- визначити сутність та сучасні тенденції розвитку інноваційної інфраструктури як чинника міжнародної конкурентоспроможності;

- виокремити інституційний механізм та критерії інноваційних стратегій забезпечення міжнародної конкурентоспроможності країн;

- проаналізувати формування інноваційної інфраструктури України як необхідного чинника інтеграції національної економіки до світового економічного простору;

- розробити та обґрунтувати практичні рекомендації щодо оптимізації інноваційно-інституційного механізму міжнародної конкуренто-спроможності України;

- дослідити шляхи удосконалення системи регулювання інноваційної сфери;

- довести, що міжнародні конкурентоспроможні коопераційні форми є визначальним інституційним інструментом залучення іноземного капіталу та розвитку інноваційного процесу національної економіки.

Об'єктом дослідження є інституційний механізм забезпечення міжнародної і національної інноваційної конкурентоспроможності.

Предметом дослідження є інноваційна інфраструктура в системі інструментів міжнародної конкурентоспроможності.

Методи дослідження. Дисертація базується на загальнонаукових та спеціальних економічних методах пізнання. Під час вивчення сутності ґенези концепцій конкурентоспроможності та інноваційного чинника у формуванні глобальних конкурентних стратегій (підрозділ 1.1 та 1.2.) застосовувалися теоретико-методологічні аспекти, історичні методи пізнання та порівняльного аналізу. При дослідженні сучасних тенденцій розвитку інноваційної інфраструктури як фактору підвищення конкурентоспроможності (підрозділ 1.3) використовувався системно-функціональний підхід.

Дослідження особливостей нормативно-правового забезпечення міжнародної інноваційної діяльності (підрозділ 2.1), стимулювання інституційно-фінансового інструменту розвитку інноваційного механізму та аналіз інноваційних стратегії у структурі механізму міжнародної конкурентоспроможності країн (підрозділи 2.2 та 2.3) здійснювалися на основі економічного прогнозування та порівняльного аналізу регулятивних моделей загальноцивілізаційних та інноваційних пріоритетів.

Виявлення специфіки розвитку інноваційної інфраструктури України як фактору інтеграції до світового економічного простору та відповідних ефективних напрямів формування конкурентоспроможних комерційних форм міжнародного співробітництва (підрозділи 3.1 та 3.2), здійснювалися із застосуванням методів системно-структурного та галузево-секторального аналізу. Обґрунтування шляхів удосконалення системи регулювання інноваційної сфери (підрозділ 3.3) здійснювалося із застосуванням економіко-математичного аналізу. В якості інформаційної бази дослідження використовувалися законодавчі джерела та статистичні матеріали міністерств та відомств України.

Наукова новизна одержаних результатів. Основні результати, що становлять наукову новизну та отримані у ході вирішення завдань, поставлених у дисертаційній роботі, полягають у наступному:

вперше:

- запропоновано визначення інноваційної інфраструктури як динамічної системи, що формується у відповідності до науково-обґрунтованих пріоритетів інноваційного розвитку і основу якої складають: кластерна модель, яка у сукупності з державними та приватними інститутами, організаційно-фінансовими та технологічними структурами, що формуються на базі законодавчої сфери, сприяє отриманню інтегральної єдності, необхідної для удосконалення національної інноваційної системи з метою забезпечення та розвитку інноваційно-інституційного механізму, інноваційного та інтелектуального потенціалу, стимулювання економічних агентів до інновацій;

- обґрунтовано механізм радикальної динамізації факторної складової національної інноваційної моделі, що постає синергетичним ефектом дії таких чинників: програмно-цільового підходу до стратегій державного управління ефективністю інноваційного розвитку; якісного функціонування інноваційної інфраструктури та регулятивної бази, оптимізованих у відповідності до критерію підвищення інформаційної місткості продукції, зокрема такої, що експортується, та відтворювальної системи в цілому; забезпечення ефективних зв'язків між бізнесом та освітньо-науковою сферою; зокрема показано, що апробовані світовою практикою інституційні засади економічного зростання, модифіковані, з урахуванням українських реалій, постають базовим ресурсом забезпечення міжнародної конкурентоспроможності національної економіки, створення додаткових конкурентних переваг у системі сучасного світового господарства;

удосконалено:

- систему критеріїв реалізації інноваційних стратегій для посилення міжнародної конкурентоспроможності країн. Такими критеріями, поряд з економічною ефективністю та прибутковістю, виступають техніко-технологічна досконалість, екологічна спрямованість, досягнення інтелектуального лідерства країни, створення сприятливих умов життєдіяльності людини, інституційна забезпеченість інноваційних стратегій, яка включає гнучкі, об'ємні інноваційно-інституційні структури, такі як соціально-інженерні та гуманітарні парки;

- сучасну парадигму інноваційно-інституційного процесу в контексті проблематики міжнародної конкурентоспроможності, що ґрунтується на систематизації підходів, поглядів, ідей та концепцій, які в процесі історичної генези сформувалися як теорії "ендогенного зростання" та "творчої деструкції" Шумпетера Й., "конкурентних переваг" Портера М., "національних інноваційних систем" Лундвалла Б. та Нельсона Р., "рівноваги по об'єму інформації", Неша Дж., "монополістичної конкуренції" Кругмана П., "асиметричної інформації" Спенса М. і Стігліца Дж., "соціальної системи інновацій" Буайє Р., "інституційної динаміки" Норта Д., згідно з якою визначення інноваційної складової структури механізму міжнародної конкурентоспроможності являє собою динамічну субординовану сукупність суб'єктивних та об'єктивних чинників, до якої входять інституційне регулювання інноваційних процесів, інноваційна інфраструктура, інноваційний менеджмент глобальних корпорацій, інформаційне забезпечення конкурентних переваг, спеціальні знання у вигляді науково-технічних баз даних по окремих галузях і виробництвах, інтелектуальний потенціал як пріоритетний компонент конкурентоспроможності;

отримали подальший розвиток:

- система регулювання інноваційної сфери шляхом селективного моніторингу інноваційної інфраструктури у поєднанні індикативного підходу та оцінки внутрішньої динаміки розвитку інноваційної сфери згідно показників, що є параметрами інноваційної інфраструктури, за якими можливо встановлення еталону з позиції міжнародної конкурентоспроможності національної економіки (до ключових параметрів віднесено: питому вагу дослідників у загальній кількості зайнятих в економіці; кількість докторів наук на тис. населення; питома вага інноваційно-активних підприємств; питома вага витрат на придбання нових технологій у ВВП; питома вага витрат на дослідження та розробки у структурі ВВП; кількість охоронних документів (патентів) у державному департаменті інтелектуальної власності; кількість охоронних документів у патентних відомствах інших країн на 1 млн. жителів, одиниць; питома вага інноваційної продукції в загальному обсязі експорту; питома вага інноваційної продукції, що експортується у загальному обсязі інноваційної продукції). Результатом такого моніторингу є більш комплексна оцінка: реального стану інноваційної сфери в Україні; виявлення домінуючої тенденції розвитку основних сегментів означеної сфери (людський, організаційний та технологічний потенціал; внутрішня продуктивність інноваційної сфери; зовнішня продуктивність); ефективність розроблених та здійснених заходів; виокремлення основних негативних факторів, які потребують державного регулювання для покращання інноваційно-інституційних інструментів розвитку міжнародної конкурентоспроможності України;

- систематизація організаційних заходів, спрямованих на перетворення вітчизняної інноваційної інфраструктури на реальний чинник підвищення міжнародної конкурентоспроможності економіки України; зокрема запропоновано, поряд з удосконаленням нормативно-правової бази та системи захисту інтелектуальної власності, сформувати загальнонаціональну інноваційно-інформаційну мережу з головним центром, на який було би покладено контрольно-координуючі функції, пов'язані з передачею права власності на технології, і який співпрацюватиме з міжнародними інформаційно-технологічними системами (ARIST, CORDIS, EPIPOS та ін.), та організацію відповідних інституційних структур у регіонах зі створенням спеціальних підрозділів, які займаються збором та обробкою інформації про існуючі технологічні рішення і пов'язані з державним інноваційно-інформаційним центром з трансферу технологій, з подальшим наданням відповідних послуг підприємствам;

- підходи в дослідженні сутності та визначення категорії міжнародної економічної конкурентоспроможності в країнах постіндустріальної економіки, яка видозмінюється в еволюційній парадигмі господарювання на міжнародну соціальну-економічну конкурентоспроможність і включає як інноваційні чинники, так і соціальну складову, тісну співпрацю держави та бізнесу, формування і реалізацію національної ідеї, систему цінностей суспільства.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що їх рекомендації та конкретні положення можуть використовуватися при активізації процесів становлення та розвитку інноваційної інфраструктури в системі інструментів міжнародної конкурентоспроможності України. Показано, що важливим критерієм розвитку інноваційної інфраструктури у контексті міжнародної конкурентоспроможності є інституційно-інноваційний механізм, а оцінкою позитивних наслідків відповідних регулятивних дій - максимізація інноваційної продукції (технологій), що виробляються на вітчизняному просторі.

Результати дисертації було використано в практичній діяльності Міністерства економіки України, зокрема при опрацюванні нормативно-правових положень та підготовці аналітичних матеріалів з проблематики регулювання інноваційної діяльності та пошуку шляхів підвищення ефективної діяльності організацій інноваційних структур (довідка про впровадження від 12.05.2010р. № 4803-24/218), матеріали дисертації використано Державним агентством України з інвестицій та інновацій (довідка від 04.02.2010р. № 1257/01-04-7-05), також наукові розробки впроваджено в діяльність Ради конкурентоспроможності України (довідка від 02.08.2010 р. № 08-001). Положення та висновки дисертації використано в поточній роботі Міністерства фінансів України (довідка від 07.09.2010. № 31-17020-101-17/23634).

Особистий внесок здобувача. Використані в дисертації положення, ідеї, висновки є самостійно виконаним дослідженням, в якому викладено авторський підхід до формування інноваційної інфраструктури в системі інструментів міжнародної конкурентоспроможності України.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дисертації доповідались на міжнародних та науково-практичних конференціях, зокрема на міжнародних наукових конференціях: "Глобалізація та регіоналізація економічного розвитку" (м. Київ, 2003), "Україна в системі міжнародних відносин в умовах глобалізації" (м. Київ, лютий, 2005), "Міжнародна інтеграція та інформаційне суспільство" (м. Київ, жовтень, 2005), "Україна-В'єтнам: проблеми і переспективи співробітництва" (м. Київ, листопад, 2005), "Глобалізація як фактор еволюції і феномен конкурентоспроможності національних економік" (м. Київ, листопад, 2007), "Критерії міжнародної конкурентоспроможності в сучасній соціально-економічній моделі" (м. Київ, січень, 2008), "Інноваційні пріоритети інституційного регулювання відкритої економіки: проблеми теорії та практики" (м. Київ, квітень, 2008); міжнародних науково-практичних конференціях, зокрема: "Україна в системі міжнародних економічних відносин" (м. Київ, лютий, 2006), "Україна-Китай: діалог і взаємозбагачення культур" (м. Київ, лютий, 2008), "Інноваційні механізми економічного розвитку: світовий досвід для України" (м. Київ, березень, 2009); міжвідомчій науково-теоретичній конференції "Міжнародні проблеми ресурсозабезпечення" (м. Київ, 2007); міжвідомчому круглому столі "Шляхи реформування української економіки для отримання конкурентних переваг у кризових умовах" (м. Київ, травень, 2010).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 24 наукових праці, з них 11 - у наукових фахових виданнях (5- у збірниках наукових праць та 6 - у наукових журналах), 1 стаття в інших виданнях, 12 - у матеріалах конференцій.

Структурно дисертація складається із вступу, трьох розділів (дев'яти параграфів), висновків, а також додатків та списку використаних джерел (182 найменувань). Основний текст дисертації викладено на 205 сторінках. Дисертаційне дослідження містить 15 аналітичних таблиць, 11 рисунків та 6 додатків. інноваційна інфраструктура формування конкурентоспроможність

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовані актуальність теми дослідження, ступінь наукової розробленості дисертації, а також визначається її мета та завдання, предмет і об'єкт дослідження, сформульована наукова новизна та практичне значення одержаних результатів і їх апробація.

У розділі 1. "Теоретико-методологічні засади інноваційної діяльності в контексті підвищення міжнародної конкурентоспроможності" здійснені авторська систематизація та аналіз концептуально-еволюційного виміру конкурентоспроможності, виявлено сучасні тенденції розвитку інноваційної інфраструктури, включаючи рольові особливості основних інноваційних чинників у формуванні глобальних конкурентних стратегій країн різного рівня економічного розвитку. Досліджено потенціал держав, що можуть здійснити фундаментальний прорив і зайняти передові позиції у світовому економічному просторі.

Зовнішніми детермінантами дослідження концепцій конкурентоспроможності, які включають інноваційну інфраструктуру, є процеси ринкової трансформації економіки, реформування власності, поява нових організаційно-правових форм господарської діяльності та ефективні напрями формування конкурентоспроможних комерційних форм міжнародного співробітництва. Зафіксовано факт залежності аналізу конкурентоспроможності як центрального механізму ринкової системи від рівня розвитку економіки. Оптимальна інтенсивність конкуренції припускає, що завдяки науково-технічному прогресу швидко впроваджуються нові продукти, технологічні процеси та організаційні форми виробництва. Отже, інновація відбувається під тиском конкуренції, яка суттєво впливає на адаптивні можливості підприємств, котрі активно реагують на зміни у ринковому середовищі.

Еволюція визначення концепції конкурентоспроможності дозволяє констатувати: у процесі розвитку конкуренція якісно видозмінюється за своєю структурою, динамікою, масштабами. Конкурентоспроможність одночасно породжує якісно нові прогресивні формати економічного розвитку країн у глобальному середовищі, пов'язані з міждержавними, міжцивілізаційними взаємодіями, формує умови для глобальної інтеграції, за якої спеціалізовані економічні суб'єкти можуть функціонувати і змагатися у володінні світовими ринками.

На сучасному етапі розвитку світової економіки конкурентоспроможність базується на відносинах, які складають соціально-економічну систему у комплексі, це: соціально-економічні, які формують сутність специфіки суспільства, визначають систему економічної та політичної влади, соціальну структуру; організаційно-виробничі, які керують процесом створення матеріальних благ у суспільстві, вони базуються на діяльності виробничої структури, що забезпечує конкурентоспроможність; науково-технічні, які відповідають за інноваційний розвиток суспільства і визначають основу конкурентоспроможності. Отже, місце класичної економічної конкурентоспроможності займає соціально-економічна конкурентоспроможність, лідируючим чинником якої є соціальна сфера (людина, її потреби у суспільстві).

Теоретико-методологічний аналіз дав автору змогу розкрити сутність категорії інновації та дослідити категоріальний апарат інноваційної інфраструктури. Остання, за авторським трактуванням, подається як системна оптимізація та сукупність окремих складових, що включають: інститути різних форм власності, інституційно-фінансові та технологічні інструменти, які формуються на базі нормативно-правової сфери та економічного розвитку країни, взаємопов'язані між собою та сприяють отриманню системно-синергетичного ефекту, необхідного для успішного функціонування національної інноваційної моделі з позиції міжнародної конкурентоспроможності.

На розвиток інноваційної інфраструктури головним чином впливає гнучка, динамічна політика держави, яка стимулює впровадження кластерної моделі господарювання, сприяє створенню великих та малих корпоративних технологічних структур, що оптимізують інноваційні процеси у країні, формують якісну інституційну сферу та удосконалюють регулятивну базу, інтенсифікують коопераційні зв'язки.

У розділі 2. "Інституційний механізм інноваційного забезпечення міжнародної конкурентоспроможності" доведено, що динамічна політика високотехнологічних держав у сфері інноваційно-інвестиційного розвитку є вагомим фактором, що забезпечує дієву активність господарюючих суб'єктів. Країни "технологічного ядра", адаптуючись до сучасних умов, активують удосконалення інноваційної інфраструктури та поетапну регуляцію нормативно-правової бази функціонування ефективної інноваційної моделі при одночасній оптимізації інституційно-фінансових інструментів, забезпеченні інновацій з визначенням оптимальної частки державної та приватної власності та інших реальних джерел фінансування, розробці гнучких інноваційних стратегій у структурі механізму міжнародної конкурентоспроможності, формуванні сприятливого інвестиційного клімату.

Забезпечення відповідності нормативно-правової сфери інноваційного середовища країни до світових норм, оптимальний вибір національної інноваційної моделі свідчать про якісну інтеграцію країни до глобального конкурентного простору. Як видно з рис. 1, лідер рейтингу інноваційних країн Сінгапур випереджає по сумі балів США на 15 %, а ЄС-15 - на 40 %. Швидко, за допомогою зон високих технологій, освоює інноваційний шлях розвитку Індія. Найбільша кількість зон високих технологій, технопарків зосереджено у США, Європі, Японії, Китаї та у країнах Південно-Східної Азії, які економічно розвинені або динамічно розвиваються. Слід зазначити, що у Китаї функціонує більш ніж 130 технологічних структур, у які вкладено мільярди доларів іноземних інвестицій.

У цих країнах інтенсивно розвиваються високотехнологічні галузі, що базуються на знаннях, забезпечують національну конкурентоспроможність і динамічне економічне зростання. Це видно також за таким показником інноваційного розвитку, як експорт високих технологій. Якщо у США цей показник становить - 31 %, то у Європі: Фінляндія - 24 %, Велика Британія - 26, Нідерланди - 31, Ірландія - 34 і Мальта - 62 %, а у країнах Південно-Східної Азії він варіює від 27 % у Китаї, більш як 30 % у Таїланді і Кореї, до 58 % у Малайзії, 59 % у Сінгапурі та 45 % - на Філіппінах. Низка країн, зокрема, Малайзія і Таїланд є експортерами інформаційних продуктів та послуг [ Дані "Clobal Competitiveness Report 2009" [Електронний ресурс. ]- Режим доступу: http:// www.weforum. org/en/initiatives/gcp/Clobal%20Competitiveness%Report.]. Країни, у яких функціонує розвинений венчурний бізнес і надається потужна державна підтримка ризиковим фірмам, є інноваційно-розвиненими.

Рис. 1. Порівняльний аналіз інноваційної привабливості країн світу (побудовано автором за даними [ European Innovation Scoreboard 2009. Comparative Analysis of Innovation Performance [Електронний ресурс]// PRO INNO Europe paper. - 2009. - №6. - P. 52. - Режим доступу: http://www.europa.eu.2009. Innovation Scoreb//in/ paper/., Рейтинг інноваційних країн [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://win.mail.ru/cgi-in/readmsg?id=. 13.03.2009.])

Зростає увага до потенціалу приватного сектору, який відіграє важливу роль у фінансуванні НДДКР, зокрема, до венчурних компаній, які потребують прискореного розвитку інформаційних технологій, скорочення операційних та інших витрат, підвищення активності фондового ринку, розширення асортименту банківських послуг. У Сполучених Штатах сконцентровано близько 72 % венчурного капіталу. Водночас у кумулятивному вимірі перше місце у світі за обсягами венчурного фінансування у відсотках від ВВП посідає Ізраїль, за ним ідуть США, Канада, Швеція, Велика Британія, Корея, Нідерланди, Фінляндія, Франція, Ірландія. Взаємодія урядових програм і венчурного капіталу дає поштовх до розвитку інноваційної інфраструктури. Інноваційні країни створюють сприятливі умови для соціального комфорту життєдіяльності населення та досягають економічного розвитку за допомогою інноваційних стратегій.

Оптимальні інноваційні стратегії включають: впровадження гнучких державно-цільових та регіональних програм розвитку інноваційної діяльності; розширення державного і заохочення приватного інвестування у інноваційну інфраструктуру; сприяння розвитку малих високотехнологічних фірм; надання системи податкових та інших пільг для інноваційно-активних підприємств, венчурних фондів та банків, які кредитують високотехнологічні проекти; створення нових інноваційних структур, таких як гуманітарні та соціально-інженерні парки, які у глобальному масштабі охоплюють продукування інновацій та формують адекватне соціальне сприйняття інноваційного розвитку, що включає підтримку і розвиток інноваційної інфраструктури.

У розділі 3. "Інноваційно-інституційні чинники міжнародної конкурентоспроможності України" показано, що ефективна інноваційна інфраструктура, якісні механізми забезпечення системи регулювання інноваційної сфери та міжнародна кооперація визначені чинниками, які являють собою найбільш масштабну та динамічну складову системи економічних зв'язків та мають сприяти удосконаленню регулятивної інноваційної сфери України.

Формування ефективної інноваційної інфраструктури та покращання показників інноваційної діяльності України потребують розробки науково-технічної загальнодержавної та регіональних програм розвитку інноваційного процесу. Така програма включає в себе: створення загальнодержавної мережі інформаційно-інноваційних структур з виділенням головної, яка координуватиме роботу її регіональних центрів трансферу технологій і матиме вихід на міжнародні ринки; вивчення досвіду та розробка пропозицій щодо створення фондів сприяння розвитку науки та технологій, у тому числі консалтингових та венчурних фірм, які будуть спрямовані на підвищення економічного зростання та технологічне переозброєння підприємств; реформування освітньої системи і створення тим самим ефективного алгоритму фінансування державою та приватними організаціями взаємопов'язуючої ланки: "освіта-наука-виробництво-світовий ринок"; подальший розвиток гнучких технологічних структур; створення ефективно діючих менеджерських підрозділів, які повинні забезпечити інтеграцію та співпрацю всіх учасників інноваційної діяльності; пропозицій щодо фінансової підтримки інноваційних проектів у сфері високих технологій, які передбачають оптимізацію стимулювання бізнесу до формування регіональних інноваційних фондів.

Активізація пріоритетних напрямків міжнародної співпраці в інноваційній сфері підвищує імідж та брендові позиції України у глобальному вимірі. Для формування міжнародних, конкурентоспроможних коопераційних форм на сучасному етапі розвитку України потрібна ефективна, гнучка державна політика, яка здатна оптимізувати та моделювати конкурентне середовище для національних товарів (послуг), підприємств, галузей. Входження України в економічний міжнародний простір певною мірою залежить від удосконалення інституційного механізму й ефективного використання всіх форм міжнародного кооперування: СП, ТНК, ФПГ, ВЕЗ, які займаються виробництвом та сприяють економічному розвитку України. З метою якісного функціонування цих структур необхідно: створити стабільне законодавство, забезпечити державні гарантії захисту вітчизняних та іноземних інвестицій протягом тривалого часу; стимулювати залучення прямого продуктивного іноземного капіталу в сферу матеріального виробництва та встановити державний контроль за його використанням.

Перехід національної економічної системи до інноваційно-орієнтованої економіки потребує специфічних, відмінних від традиційних підходів до визначення та реалізації державних пріоритетів, які трансформуються в ефективні шляхи удосконалення системи регулювання інноваційної сфери.

Важливим інструментом у системі регулювання інноваційної діяльності є моніторинг інноваційної інфраструктури, основною метою якого є визначення явищ, тенденцій в основних інституційних сегментах інноваційної діяльності України, які дозволять: оцінити реальний стан інноваційної сфери в Україні; виявити основні тенденції розвитку основних елементів означеної сфери; підготувати рекомендації щодо формування державної політики в інноваційній діяльності та впровадити гнучкі механізми її реалізації; провести оцінку ефективності розроблених та здійснених заходів.

Запропонована в дисертації методологія дозволяє декомпозитувати складну систему інноваційної інфраструктури на складові та провести їх оцінку, оцінити внутрішні зв'язки у системі, при допомозі розробленої моделі, яка характеризує реальний стан інноваційної інфраструктури. При цьому, слід виходити зі структури доступних показників для проведення моніторингу, які повинні бути числовими та міститися у статистичних джерелах. Параметри інноваційної інфраструктури, за якими можливе встановлення еталона з позиції міжнародної конкурентоспроможності національної економіки, представлені у табл.1.

Виходячи з наведених даних, побудовано модель інноваційної інфраструктури України з поєднанням індикативного підходу та оцінки внутрішньої динаміки розвитку. Важливим є не загальна оцінка стану інноваційної інфраструктури, а її оцінка з позиції міжнародної конкурентоспроможності національної економіки, яка буде здійснюватися порівняно з введеними індикаторами. Сформований, таким чином, набір індикаторів буде відображати певну "ідеальну" на сучасному етапі економіку, інноваційна сфера якої є найбільш розвинена з позиції міжнародної конкурентоспроможності. Хоча така оцінка є дещо опосередкованою щодо міжнародної конкурентоспроможності, однак вона дає можливість відслідковувати внутрішню динаміку розвитку окремих сегментів та національної інноваційної сфери у цілому. Для моніторингу інноваційної інфраструктури є доступним набір показників , який відображений у табл. 1.

Таблиця 1. Параметри інноваційної інфраструктури з еталонними та нормованими значеннями в Україні за 2008 р. з позиції міжнародної конкурентоспроможності національної економіки*

*Джерело: складено автором за матеріалами світових організацій та Держкомстату України.

Значення даних показників у конкретний момент часу визначають її стан. Для кожного з показників вищеозначеного набору встановлено індикативні значення. Еталонний показник - це значення, яке б відповідало стану, що показує максимальний параметр конкурентоспроможності країни.

Індикативний показник визначається як середньоарифметичне:

(1)

де - індикативне значення показника ;

- оцінка -м експертом індикативного значення показника ;

- число експертів.

У альтернативному випадку, індикатори беруться із статистичних даних як максимальні з існуючих у міжнародному масштабі.

Ідентифікувати стани інноваційної інфраструктури країни та її сегментів пропонується на нормальний, проблемний та критичний.

Проведемо ідентифікацію стану інноваційної сфери України згідно з вищеозначеною моделлю. Переведемо всі значення параметрів, у тому числі й еталонні за 2008 р. у безрозмірний вигляд, провівши нормування на відповідні індикатори-еталони згідно з:

(2)

де - нормоване значення параметра. При нормуванні всі еталонні індикатори будуть мати значення "1". Критична область буде визначатися значенням "0,5" (в безрозмірних одиницях).

Як видно з табл.1, відповідно за всіма параметрами інноваційна сфера України знаходиться в кризовому стані. Особливо проблемними є параметри Х 2 (кількість докторів наук на тис. населення) та Х 7 (отримано охоронних документів у патентних відомствах інших країн на 1 млн. жителів). Перше вказує на те, що Україна загалом має невисокий людський потенціал інноваційної сфери, як це прийнято вважати. Дійсно, існує обмежена кількість наукових шкіл, де концентрація науковців в Україні досить висока, проте у цілому людський потенціал інноваційної сфери потребує суттєвого розвитку. Аналогічна ситуація і з "продуктивністю" інноваційної сфери, українські дослідження та розробки є непатентоспроможні у національному масштабі (показники Х 6) і ще більше - у світовому (показник Х 7 в 125 раз менше критичного рівня). Проаналізуємо динаміку стану інноваційної сфери України на сучасному етапі. Для цього у якості інтегрального показника використаємо площу діаграми параметрів стану інноваційної сфери України. Для критичного стану (всі значення параметрів 0,5 від еталона) критична площа 0,723.

На рис. 2. наведено динаміку даного показника.

Рис. 2. Динаміка інтегрального показника стану інноваційної сфери України з позиції забезпечення міжнародної конкурентоспроможності національної економіки (2001-2008 рр.) (побудовано за власними розрахунками за даними Держкомстату)

Як бачимо, тільки у 2002 та 2005 рр. у зальному стані інноваційної сфери спостерігалися незначні позитивні зрушення, у решті років динаміка стану інноваційної сфери за інтегральним показником була негативною. Таким чином, інноваційна сфера України має все менше шансів виступити рушієм позитивних тенденцій у міжнародній конкурентоспроможності національної економіки.

Ефективними шляхами удосконалення системи регулювання інноваційної сфери визначено наступні: врегулювання нормативно-законодавчої бази у сфері інноваційного інвестування; структурна перебудова економіки за рахунок збільшення частки високотехнологічних галузей; застосування ефективного фінансового інструментарію; впровадження гнучких інноваційних стратегій; посилення співпраці підприємств різних форм власності; формування конкурентоспроможних коопераційних форм; моніторинг інноваційної сфери з оцінкою її реального стану в Україні та динаміки розвитку її основних сегментів; формування якісної системи оцінювання ефективності розроблених державних програм та заходів; підвищення міжнародної конкурентоспроможності України.

ВИСНОВКИ

Основні положення дисертаційної роботи полягають в наступному:

1. Концепція міжнародної конкурентоспроможності та інновацій, що ґрунтується на знаннях, проходить процес становлення як нова сфера наукового знання, нового напряму наукових досліджень і таким чином пов'язана з посиленням взаємодії і взаємовпливу інновацій і міжнародної конкурентоспроможності. В економічній теорії фіксуються різні теоретичні підходи концепції конкурентоспроможності. Аналіз генези та розвитку дозволяє виявити чинники удосконалення соціально-економічного поступу, зокрема, інноваційного фактору у розробці оптимальних стратегій виходу на передові світові ринки, а також інноваційні чинники для подолання глобальних дисбалансів у країн з транзитивною економікою.

2. Змістовне наповнення терміну "інновація" в контексті її впливу на міжнародну конкурентоспроможність набуває нового виміру. Інновація починається з ідеї, яка базується на мікро- та макроекономічних підходах і впроваджується на практиці та комерціалізується, тобто матеріалізується у нові види продукції, засоби і предмети праці, технології й нові заходи до організації виробництва та маркетингу, які забезпечують ефективне зростання міжнародної конкурентоспроможності.

3. Сутність інноваційної інфраструктури в контексті системного підходу полягає у функціональній єдності впровадження кластерної моделі господарювання з існуючими державними та приватними інститутами, інституційно-фінансовими та технологічними структурами, що формуються на базі регулятивної сфери та економічної системи країни, та сприяють отриманню синергетичного ефекту необхідного для досконалої національної інноваційної моделі з метою концептуального забезпечення та розвитку інноваційного процесу, інноваційного та інтелектуального потенціалу, стимулювання економічних агентів до інновацій.

4. На сучасному етапі розвитку інституційні інструменти державного регулювання інноваційного середовища включають: розробку державних цільових програм; механізм посилення зацікавленості комерційних банків у збільшенні обсягу інвестицій в інновації, передусім шляхом довготривалого кредитування, стимулювання кооперації науково-дослідних підприємств, навчальних закладів; запровадження пільгового режиму для виробничих підприємств, які освоюють та впроваджують нові технології; пільгове оподаткування інвестиційного кредиту та прискорення амортизаційних відрахувань; створення умов для залучення приватного капіталу, розвитку малого та середнього бізнесу, венчурного підприємства; розвиток інтелектуального потенціалу виробничої та наукової діяльності, створення ефективного функціонального механізму "освіта-наука-виробництво".

5. Фінансовий механізм функціонування інноваційної системи в розвинених країнах використовує як організацію грошових потоків по лінії трансформації заощаджень в інвестиції, створення інститутів довірчого управління майном, так і сприяння розвитку гнучких наукомістких підприємств через пошук і впровадження нових форм та методів ефективних нетрадиційних джерел фінансових послуг, розвиток небанківських фінансових інструментів, які є більш ефективними та гнучкими, зокрема, факторинг, фінансовий лізинг тощо. Тенденція зростання ролі приватного сектору у фінансуванні інноваційного процесу притаманна більш високорозвиненим країнам, які надають потужну державну підтримку: запроваджують пільгове оподаткування, кредитне страхування приватних банків та надають субсидії. Важливу роль відводять у фінансуванні інновацій венчурному бізнесу, тому пріоритетним напрямком вирішення проблеми з комерціалізації інновацій в Україні вбачається вибрати розвиток венчурного підприємництва. Передумовами розвитку венчурного бізнесу є технологічний потенціал, активізація роботи банківської системи, фондового ринку, страхового кредитування, послідовне удосконалення нормативно-законодавчої бази, що визначають основи державної політики у сфері інноваційної діяльності.

6. Необхідною умовою для досягнення передових позицій у міжнародній конкурентоспроможності країн є впровадження гнучких інноваційно-оптимальних стратегій. Високорозвинені країни намагаються використовувати вже апробовані інноваційні механізми та на їх основі розробити нові інноваційні стратегії, до яких входять: інституційне регулювання інноваційних процесів; інноваційна інфраструктура; інноваційний менеджмент глобальних корпорацій; інформаційне забезпечення конкурентних переваг; спеціальні знання у вигляді науково-технічних баз даних по окремих галузях і виробництвах; інтелектуальний потенціал як пріоритетний компонент конкурентоспроможності; об'ємні інноваційні структури, як соціально-інженерні та гуманітарні парки, які є самодостатнім алгоритмом продукування інновацій і у сукупності формують інноваційну складову структури механізму міжнародної конкурентоспроможності.

7. Існуючі державні інституції України дублюють одна одну і не виконують своїх функцій, тому необхідно сформувати загальнонаціональну інноваційно-інформаційну мережу з головним центром, на який було би покладено контрольно-координуючі функції, поєднати його з міжнародними інформаційними системами (ARIST, CORDIS, EPIPOS та ін.) і підпорядкувати всі регіональні центри. Таким органом може бути Центр інноваційного розвитку - координуючий і контролюючий елемент інноваційної інфраструктури, функціонування якого буде базуватися на сучасних технологіях інноваційного менеджменту з метою організації самодостатнього алгоритму продукування, комерціалізації інновацій і трансферу технологій та міжнародного співробітництва. Однією з основних функцій такого центру буде запобігання імпорту застарілої продукції та технологій, які в розвинених країнах вважаються вичерпаними, тим самим поліпшувати збереження економічної та екологічної безпеки України.

8. Шляхами удосконалення системи регулювання інноваційної сфери на сучасному етапі розвитку України є: регулювання нормативно-правового середовища; структурна перебудова економіки за рахунок збільшення частки високотехнологічних галузей; застосування ефективного фінансового інструментарію, впровадження інноваційних стратегій; формування конкурентоспроможних коопераційних форм та проведення моніторингу інноваційної діяльності країни. Держава повинна здійснювати постійний моніторинг інноваційної діяльності, щоб в період кризи застосувати комплексні механізми для регулювання означеної сфери, насамперед, на інституційному та на законодавчому рівні. Моніторинг дозволить визначити динаміку інноваційної сфери і скоординувати пріоритетні кроки для поліпшення економічної ситуації.

9. Для оцінки реального стану інноваційної інфраструктури доцільно застосовувати моніторинг, який поєднує індикативний підхід, зовнішню та внутрішню динаміку розвитку інноваційної сфери, згідно з структурою показників, що є параметрами інноваційної інфраструктури, за якими можливо встановлення еталону з позиції міжнародної конкурентоспроможності національної економіки.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових фахових виданнях:

1. Лисецька Н.М. СОТ і Україна: еволюція проблем і проблемна еволюція / Н.М. Лисецька: зб. наук. праць. Вип. 36 / Відп. ред. - д. е. н. В.Є. Новицький. - К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин, 2002. - С. 46-50.

2. Лисецька Н.М. Інноваційна політика як фактор оптимізації конкурентоспроможності країни / Н.М. Лисецька: зб. наук. праць. Вип. 39 / Відп. ред. - д. е. н. В.Є. Новицький. - К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин, 2003. - С. 201-208.

3. Лисецька Н.М. Перспективи співробітництва України та Євросоюзу в науково-технологічній сфері / Н.М. Лисецька // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право). - 2004. - Вип. 3-4. - С. 112-118.

4. Лисецька Н.М. Роль інноваційних структур в економічному розвитку країни / Н.М. Лисецька: зб. наук. праць. Вип. 45 / Відп. ред. - д. е. н. В.Є. Новицький. - К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин, 2005. - С. 174-187.

5. Лисецька Н.М. Сучасні тенденції фінансового забезпечення інноваційного процесу в контексті світового досвіду / Н.М. Лисецька, С.О. Рибак // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право). - 2005. - Вип. 5. - С. 52-58. (Особистий внесок: проаналізовано та обґрунтовано фінансовий аспект інноваційної діяльності розвинених країн).

6. Лисецька Н.М. Механізми державного регулювання трансферу технологій в умовах перехідної економіки / Н.М. Лисецька: зб. наук. праць. Вип. 49 / Відп. ред. - д. е. н. В.Є. Новицький. - К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин, 2006. - С. 97-109.

7. Лисецька Н.М. Україна - ЄС: реалії співпраці в науково-технічній сфері / Н.М. Лисецька: зб. наук. праць. Вип 66. Част.2 // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 2007. - С. 114-117.

8. Лисецька Н.М. Нормативно-правове регулювання інноваційної діяльності розвинених країн: досвід для України / Н.М. Лисецька: зб. наук. праць.// Вісник Криворіжського економічного Інституту, КНЕУ - 2007 - №11. - С. 59-66.

9. Лисецька Н.М. Спільні підприємства як ефективна форма міжнародної кооперації підвищення конкурентоспроможності України / Н.М. Лисецька: зб. наук. праць. Вип 72. Част.1 // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 2008. - С. 200-204.

10. Лисецька Н.М. Напрямки активізації головних чинників формування інноваційного середовища в Україні / Н.М. Лисецька // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право). - 2008.- Вип. 7. - С. 96-103.

11. Лисецька Н.М. Міжнародне співробітництво як запорука інноваційного процесу в національній економіці / Н.М. Лисецька, С.О. Рибак // Управління проектами та розвиток виробництв. - 2009. - №4. - С. 21-27. (Особистий внесок: обґрунтовано роль міжнародного співробітництва в інституційно-інноваційному розвитку України).

В інших виданнях:

12. Лисецька Н.М. Деякі витоки успіхів економічного розвитку В'єтнаму: уроки для України / Н.М. Лисецька, Н.В. Ярова: збірник ["Відносини між В'єтнамом і Україною: досягнення і перспективи"]- К.: Арістей, 2006. - С. 142-147. (Особистий внесок: проаналізовані головні чинники економічного розвитку В'єтнаму).

13. Лисецька Н.М. Науково-технічні детермінанти європейської інтеграції України / Н.М. Лисецька // Глобалізація та регіоналізація економічного розвитку: матеріали міжнар. наук. конф., (Київ, 4 липня 2002 р.). - К.: ІСЕМВ НАН України, 2002. - С. 44-45.

14. Лисецька Н.М. Технологічна політика на макрорівні: міжнародний досвід та українські реалії / Н.М. Лисецька // Україна в системі міжнародних відносин в умовах глобалізації: матеріали міжнар. наук. конф., (Київ, 9 лютого 2005 р.). - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2005. - С. 182-184.

15. Лисецька Н.М. Реалізація моделей інноваційного розвитку в Україні в контексті світового досвіду / Н.М. Лисецька // Міжнародна інтеграція та інформаційне суспільство: матеріали міжнар. наук. конф., (Київ, 20 жовтня 2005 р.)/ Наук.-досл. ін.-т міжнар. відн. НАУ, Ін-т світ. економ. і міжнар. відносин НАН України, кред. спілка "Полтава-Капітал". - К.: НАУ, 2005. - С. 121-122.

16. Лисецька Н.М. Пріоритетні напрямки співробітництва України з країнами Далекого Сходу та Південно-Східної Азії / Н.М. Лисецька // Україна-В'єтнам: проблеми і перспективи співробітництва: матеріали міжнар. наук. конф., (Київ, 8 листопада 2005 р.) / Нац. авіац. ун-т, пос-во соц. респ. В'єтнам в Україні. - Ч. ІІ. - К.: НАУ, 2005. - С. 24-26.

17. Лисецька Н.М. Роль держави в фінансовому забезпеченні інновацій в контексті світового досвіду / Н.М. Лисецька // Україна в системі міжнародних економічних відносин: матеріали міжнар. наук.-практ. конф., (Київ, 24 лютого 2006 р.)- К.: Наук.-досл. ін.-т міжнар. відн. НАУ, Ін-т світ. економ. і міжнар. відносин НАН України, 2006. - С. 75-77.