Міжнародна трудова міграція

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розділ 1. Сутність міжнародної трудової міграції

1.1 Сутність міжнародної трудової міграції

Міжнародна міграція робочої сили - це переміщення робочої сили з однієї країни в іншу. Під цими поняттями розуміють:

міграція (від лат. migratio - переселення, переміщення) - переміщення через кордон;

імміграція (від лат. immigrare - вселяюся) - це в'їзд в країну на постійне або довготривале проживання громадян іншої країни;

еміграція (від лат. emifrare- виселення) - переселення громадян в іншу країну на постійне або довготривале тимчасове проживання;

реміграфія - це виїзд іммігрантів з країни імміграції або повернення емігрантів на батьківщину.

Міграційне сальдо (net migration) - різниця еміграції з країни та імміграції в країну.

«Витік мізків» («brain drain») - міжнародна міграція висококваліфікованих кадрів.

Рееміграція - це виїзд іммігрантів з країни імміграції або повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання

Міжнародна міграція робочої сили спричинена насамперед економічними факторами:

по-перше, дією законів капіталістичного нагромадження, народонаселення, нерівномірності економічного розвитку тощо, які зумовлюють відносне перенаселення в одних країнах та нестачу робочої сили в інших;

по-друге, істотною різницею в умовах праці, рівні заробітної плати, рівні життя, умовах підприємницької діяльності тощо;

по-третє, циклічним характером економічного розвитку, зокрема асинхронністю економічного циклу в різних країнах;

по-четверте, нерівномірним розгортанням НТР, структурних криз і структурних реформ;

по-п'яте, демографічними факторами, різницею у природному прирості населення. Так, якщо у XX ст. темпи щорічного приросту населення у слаборозвинутих країнах становили приблизно 2,5%, то в розвинутих вони не перевищували 1%;

по-шосте, політичними, військовими, національно-етнічними та іншими неекономічними чинниками.

Міжнародна міграція робочої сили -- переміщення працездатного населення з одних населених пунктів в інші, пов'язане зі зміною місця проживання й праці. Певною мірою таке переміщення зумовлене неекономічними факторами. З погляду речового змісту міграція малокваліфікованої та некваліфікованої, недостатньо освіченої робочої сили відбувається, по-перше, з азіатських та африканських країн у розвинуті країни західної Європи, з латиноамериканських країн -- до США та ін. Цей вид міграції наймасовіший. По-друге, має місце міграція висококваліфікованої та освіченої робочої сили із західноєвропейських країн до США, частково із слаборозвинутих країн, країн колишнього СРСР (зокрема з України до США та країн Західної Європи і деяких країн Східної Європи).

З погляду соціально-економічної форми міжнародна міграція робочої сили означає процес формування її інтернаціональної вартості, а також певну сукупність відносин економічної власності між різними суб'єктами з приводу привласнення створеного нею необхідного і додаткового продукту.

У розвитку міжнародної міграції робочої сили можна виділити декілька етапів:

I етап міжнародної міграції безпосередньо пов'язаний з промисловою революцією, яка здійснилась у Європі в останній третині XVIII - середині XIX ст. Наслідком цієї революції стало те, що накопичення капіталу супроводжувалося зростанням його органічної будови. Остання привела до утворення "відносного перенаселення", що викликало масову міграцію з Європи до Північної Америки, Австралії, Нової Зеландії. Цим було започатковано формування світового ринку праці.

Формування світового ринку праці сприяло:

* економічному розвитку в країнах імміграції, оскільки задовольняло гостру потребу цих країн у трудових ресурсах в умовах високих темпів накопичення капіталу і відсутності резервів залучення робочої сили;

* колонізації малозаселених районів землі і втягуванню в систему світового господарства нових країн.

II етап міжнародного переміщення трудових ресурсів охоплює період з 80-х років XIX ст. до Першої світової війни.

В цей період значно зростають масштаби нагромадження капіталу, характерною рисою якого виступає посилення нерівномірності цього процесу в рамках світового господарства.

Високий рівень концентрації виробництва і капіталу в передових країнах (США, Великій Британії та ін.) зумовлює підвищений попит на додаткову робочу силу, стимулює імміграцію з менш розвинутих країн (відсталих країн Європи, з Індії, з Китаю тощо). За цих умов змінюється структура та кваліфікаційний склад мігрантів. На початку XX ст. основну масу мігрантів становила некваліфікована робоча сила.

III етап розвитку міжнародної міграції охоплює період між двома світовими війнами.

Особливість цього етапу --скорочення масштабів міжнародної трудової міграції, в тому числі міжконтинентальної міграції і навіть рееміграції з класичної країни-іммігранта - США.

Це було зумовлено такими причинами:

1) наслідками світової економічної кризи 1929 - 1933 pp., що проявились у зростанні безробіття в розвинутих країнах, і необхідності обмеження міграційних процесів;

2) замкнуто-тоталітарним характером розвитку СРСР, котрий виключив його з кола країн-емігрантів робочої сили.

IV етап розвитку міжнародної міграції робочої сили розпочався після Другої світової війни і триває понині.

Цей етап, зумовлений НТР, монополізацією міжнародних ринків праці і капіталу, процесами інтернаціоналізації та інтеграції.

Його характерні риси:

* зростання внутрішньоконтинентальної міграції, зокрема, в Європі та Африці;

* зростання попиту збоку сучасного виробництва па висо-кокваліфіковані кадри, виникнення нового виду трудової міграції, який отримав назву "втеча мізків";

* посилення державного і міжнародного регулювання трудової міграції.

На тлі довгострокових циклів відбуваються сплески (вибухи) міграції. Так, у 40-ві роки XIX ст. відбувся вибух еміграції з Ірландії в США, внаслідок так званого "картопляного голоду". На початку 80-х років XIX століття широкомасштабна еміграція з Італії та Східної Європи до США була зумовлена падінням цін на європейську пшеницю. Перед Першою світовою війною, з початком економічного пожвавлення, посилилась міграція, але була перервана війною. Велика депресія та Друга світова війна помітно знизили рівень міграції. Після Другої світової війни потік мігрантів знову став збільшуватись. По-перше, утворився усталеий потік висококваліфікованих фахівців до США і Канади. По-друге, потоки біженців з Угорщини після повстання (1956 p.), В'єтнаму (1975 р.) та Куби (1980 p.). По-третє, еміграція з ко-лишніх соціалістичних країн після розпаду колишнього СРСР і припинення дії Варшавського договору. По-четверте, із створенням ЄС та інших економічних об'єднань вільне пересування робочої сили між країнами стало необхідною умовою нормального функціонування світового господарства.

На сьогоднішній день сформувалися такі напрямки міжнародної міграції робочої сили:

* міграція з країн, що розвиваються, до промислово розвинутих країн;

* міграція в межах промислово розвинутих країн;

* міграція робочої сили між країнами, що розвиваються;

* міграція наукових працівників та кваліфікованих фахівців з промислово розвинутих країн до країн, що розвиваються;

* міграція з колишніх соціалістичних країн до розвинутих країн;

* міграція робочої сили в межах колишнього СРСР.

1.2 Класифікація видів міжнародної трудової міграції

Під міжнародною трудовою міграцією розуміємо процеси міждержавного переміщення осіб з метою працевлаштування.

Щодо вибору класифікаційного критерію, то, на наш погляд, можна частково використовувати індикатори просторової мобільності людей, за допомогою яких, на думку Ф. Дювеля, можна повноцінно здійснювати виокремлення типів міграцій. Застосовуючи ці індикатори та існуючі види міграцій, пропонуємо таку класифікацію міжнародної трудової міграції.

За тривалістю перебування виділяємо тимчасову і постійну міграцію.

Тимчасова трудова міграція - міграція працівників, що переїжджають в іншу країну на визначений обмежений період часу.

Хоча багато науковців розглядають трудову міграцію виключно як тимчасову, однак зараз ми все частіше спостерігаємо випадки неповернення трудових мігрантів на Батьківщину.

Вони успішно інтегруються в середовище країни-реципієнта, отримують статус резидента або громадянина, користуються програмами об'єднання сімей. Таким чином, тимчасова трудова міграція перетворюється в постійну.

Своєю чергою, тимчасова міграція буває: довготривала, короткотривала, крокова, маятникова, циклічна, сезонна, ротаційна.

Для визначення деяких вищезазначених понять вважаємо за доцільне скористатися міжнародними загальноприйнятими нормами, схваленими Міжнародною організацією з міграції (МОМ).

1. Довготривала - міграція терміном понад один рік.

2. Короткотривала - міграція терміном до одного року, але не менше, ніж на три місяці.

Також виділяють короткотермінову (до 1 місяця), середньотермінову (від одного місяця до одного року) і довготермінову(більше року) трудову міграцію. Однак такі часові параметри не відповідають визначенням МОМ, тому можна вважати такий підхід до класифікації хибним.

3. Сезонна - міграція з метою або на період виконання сезонних робіт (наприклад, збирання врожаю).

4. Крокова міграція (англ. - step migration) - переміщення працівника спочатку в одну країну, потім в іншу або в межах цієї країни, потім в остаточне місце міграції. Дуже поширений вид міграції українців до ЄС: коли працівник не може знайти роботи в межах однієї

країни ЄС, він переїжджає до іншої, не повертаючись до країни-донора, і мігрує до тих пір, доки не знайде відповідного місця праці.

5. Маятникова міграція (англ. - pendulum/pendular migration) трактують як щоденні або щотижневі поїздки населення з місць проживання до місця зайнятості й у зворотному напрямі. Ще вживають термін «маятникова міграція» як тимчасовий вид міграції в контексті «незавершеної міграції» з Польщі до країн Західної Європи після скасування візового режиму між Польщею та ЄС .

6. Циклічна міграція - одноразові чи багаторазові регулярні чи нерегулярні переміщення до різних країн на різне місце праці з постійним поверненням додому.

1.3 Форми та функції міжнародної трудової міграції

У світовій практиці склалася наступна класифікація форм міграції робочої сили в:

1) за напрямами:

- міграція із колишніх соціалістичних країн промислово розвинених країн;

- міграція між промислово розвинені країни;

- міграція між розвиваються;

- міграція кваліфікованою робочою сили з промислово розвинених в країни;

- міграція із країн колишні соціалістичні країни;

2) територіальнимохвату:

- міжконтинентальна;

-внутриконтинентальная:

a) між державами;

б) міжмакрорегионами;

3) за часом:

- безповоротна - пов'язана зі зміною постійного місце проживання;

- тимчасова:

a) короткострокова (мігрант перебуває до 1 року під межами свого звичайного місце проживання);

б) довгострокова (більше однієї року);

- сезонна;

4) за рівнем законності:

- легальна - перебування у країні засадах;

- нелегальна - незаконний перетин кордону;

5) за мотивами:

- добровільна - обумовлена добровільним прийняттям індивідом чи групою людей рішення про міграції;

- вимушена - викликана військовими, політичними подіями, переслідуваннями не етнічної й релігійної основі, які змушують населення змінювати місце проживання;

- примусова - насильницькі переселення людей, організовані державою (депортації).

Функції ринку робочої сили:

В результаті міграції робочої сили сформувався світовий ринок праці, пропозиція робочої сили на якому залежить від ситуації на внутрішніх ринках праці країн - експортерів і країн - імпортерів робочої сили.

а) здійснює остаточне визначення вартості робочої сили, впливає на відхилення ціни на цей специфічний товар від вартості (залежно від співвідношення і пропозиції);

б) регулює попит і пропозицію робочої сили;

в) зводить продавців робочої сили з її покупцями;

г) забезпечує конкуренцію між найманими працівниками, спонукаючи їх до підвищення свого загальноосвітнього і кваліфікаційно-професійного рівня, одночасно знижуючи ціну робочої сили;

д) забезпечує конкуренцію між підприємцями, спонукаючи їх підвищити якість умов праці та рівень часткової оплати праці;

е) сприяє зростанню збалансованості між трудовими ресурсами і робочими місцями, досягненню ефективної зайнятості;

є) прискорює міграційні процеси в національному та інтернаціональному масштабах, вирівнює умови відтворення робочої сили;

ж) сприяє виявленню шляхів та розробці заходів соціального захисту робочої сили;

Розділ 2. Основні світові ринки і експортери робочої сили

2.1 Ринки робочої сили

Міжнародна міграція робочої сили набуває глобального характеру. У світі утворилися постійні ринки робочої сили.

Перший ринок традиційно належить США та Канаді, трудові ресурси яких склалися історично за рахунок іммігрантів. США і на далі залишається країною, яка притягує емігрантів. Але в міграційних потоках, які скеровані в США та Канаду, знизилась частка мігрантів з Європи і зросла їх кількість із Латинської Америки та Азії (китайці, японці, індонезійці, філіппінці). Серед емігрантів, які виїжджають в США, значна частка вчених та висококваліфікованих спеціалістів. Так, серед членів НАН 23%, а серед лауреатів Нобелівської премії в США 33% - емігранти.

Другий ринок - країни Західної та північної Європи. Велику роль у використанні іноземної робочої сили зіграло створення ЄС, одним з елементів якого є спільний ринок робочої сили. Основу міграційного потоку у високо розвинуті країни - Німеччину, Англію, Францію, Австралію, Нідерланди складають емігранти з Туреччини, Португалії, Польщі, Іспанії, Греції, Угорщини, Чехії, Словаччини, колишньої Югославії. Збільшується в країнах Західної Європи частка емігрантів з України, Росії, Білорусі, а також з Індії, Пакистану, Афганістану, В'єтнаму та інших країн, що розвиваються. Характерним для Західної Європи є також переїзд робітників з однієї високо розвинутої країни в іншу.

Третій ринок - район нафтовидобувних країн Близького Сходу. Основними країнами регіону, що приймають є Об'єднані Арабські Емірати, Катар, Кувейт, Оман, Бахрейн, Саудівська Аравія. Питома вага іноземних робітників в цих країнах становить близько 50%, в катарі - 85%, ОАЕ - 90%. Переважну частину мігрантів забезпечують Єгипет, Ірак, Сирія, Йорданія, Палестина.

Четвертий ринок - Латинська Америка. Інтенсивними є міграційні потоки між латиноамериканськими країнами. Значка частина робочої сили переміщається з Колумбії, Парагваю, Чилі, Сальвадору в Аргентину, Бразилію, Венесуелу.

Своєрідними центрами притоку іммігрантів за останні роки стали Ізраїль, Південно-Африканська Республіка, Південно-Східна Азія (Сінгапур, Гонконг, Японія), Австралія та Нова Зеландія.

Міжнародна міграція робочої сили це переміщення робочої сили між країнами, процес організованого, або стихійного переміщення працездатного населення із однієї країни в іншу. Розглянемо кількість робітників-емігрантів у деяких країнах.

США, Канада - постійно працює 5% емігрантів (5-12млн.чол.) від загальної кількості всього працюючого населення.

Західна Європа - кількість працюючих емігрантів 4-7млн.чол. Найбільше їх у Люксембурзі, Швейцарії, ФРН, Франції.

Близький Схід - в середньому тут працює 3-5млн. емігрантів. Найбільше іноземців працює в Об'єднаних Арабських Еміратах, Катарі, Кувейті, Саудівській Аравії.

Латинська Америка - число іммігрантів 3-8млн. Найприваблівішими країнами є Аргентина та Венесуела.

Австралія - це традиційний центр міграції, котрий стягує на роботу 2-3% іммігрантів від кількості всього числа працівників.

Азіатсько-Тихоокеанський регіон - основними імпортерами робочої сили тут є Японія, Південна Корея, Гонконг, Малайзія, Таїланд, Сінгапур.

2.2 Регулювання міжнародних міграційних процесів

Регулювання міжнародних міграційних процесів здійснюється на основі національних міграційних політик. У багатьох розвинених країнах створено чітку систему імміграційного захисту своїх кордонів, яка працює за принципом визначення корисності для держави зовнішніх міграційних потоків, і залучення до країни, в разі потреби, іноземних фахівців і робітників певного професійно-кваліфікаційного спрямування. Як частина національної міграційної політики вона покликана надійно захищати внутрішній ринок праці, а також створювати засади соціально-правового захисту трудящих-емігрантів.

Головною метою державної міграційної політики має бути сприяння забезпеченню безпеки країни, нарощуванню її економічного потенціалу і зростанню добробуту трудящих.

В Україні державна міграційна політика в процесі формування. Вона базується на основоположних державних нормативно-правових документах і міжнародних правових актах, таких як Закон України “Про громадянство України”, “Про правовий статус іноземців”, “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України ”, “Про біженців”, “Про зайнятість населення”, “Про підприємництво”, “Про адміністративні правопорушення”, “Про ратифікацію Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів ”, Постанова Кабінету Міністрів України “ Про правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію ”; Угода між урядом Росії та України про співробітництво прикордонних областей, двосторонні угоди про трудову діяльність і соціальний захист громадян, які працюють за межами своєї країни; міжнародна Конвенція ООН про захист прав трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей.

Розрізняють міжнародне адміністративно-правове та економічне регулювання міграційних процесів. Адміністративно-правове регулювання міжнародної трудової міграції передбачає:

1) встановлення правових норм, які згладжують спірні моменти даного процесу;

2) встановлення міграційних квот;

3) встановлення меж можливостей мігрування (наприклад, кримінальних норм).

Економічне регулювання міжнародних міграційних процесів передбачає:

1) встановлення митних внесків чи бар'єрів;

2) встановлення відповідних візових ставок;

3) регулювання заробітної плати мігрантів;

4) запровадження різних штрафних ставок.

Розрізняють одно-, дво- і багатостороннє міжнародне регулювання. одностороннє міжнародне регулювання - це державне регулювання міграційних процесів виходячи з власних інтересів і без обов'язкового узгодження з іншими державами. Двостороннє регулювання - це регулювання міграційних процесів на основі двосторонніх міждержавних угод. Філіппіни, наприклад, мають двосторонні угоди з питань міграції з 25-ма державами. У цьому разі це одна з найефективніших форм регулювання. Багатостороннє регулювання міжнародних міграційних процесів - це регулювання, що базується на підписанні міжнародних угод, конвенцій на загальносвітовому рівні, а також на домовленостях, які приймаються в межах окремих інтеграційних угруповань.

Авторитетною міжнародною організацією, яка займається проблемами міграції населення, є Міжнародна організація з питань міграції. МОМ було створено в 1951 році як Міжурядовий комітет з питань європейської міграції, а потім перейменовано в 1980 році в Міжурядовий комітет з питань міграції, а в 1987 році - на Міжнародну організацію з питань міграції.

Метою МОМ є забезпечення в усьому світі впорядкованої міграції осіб, які потребують міжнародних міграційних послуг. Для досягнення зазначеної мети перед МОМ поставлено такі завдання:

1) управління впорядкованою і плановою міграцією громадян з урахуванням специфічних потреб країн еміграції та імміграції;

2) переміщення кваліфікованих людських ресурсів, спрямоване на економічний, соціальний і культурний розвиток країн-реципієнтів;

3) організація міграції біженців, переміщених осіб та інших осіб, змушених залишити свою батьківщину;

4) здійснення ролі міжнародного форуму, на якому держави-учасниці та інші партнери обговорюють нагромаджений досвід, обмінюються поглядами, розроблюють заходи і сприяють співробітництву і координації зусиль у галузі міграції. Визнаючи фундаментальний принцип свободи переміщення осіб і необхідності тісного співробітництва держав з метою забезпечення впорядкованості світових міграційних потоків, МОМ надає послуги в галузі міграції за запитами зацікавлених держав.

Керівним органом МОМ є Рада, яка складається з представників усіх держав-учасниць і уповноважена приймати остаточні рішення з питань політики, програм і фінансування Організації. Створюється також Виконавчий Комітет, який складається з десяти держав-учасниць, обраних Радою. Він готує роботу Ради і вносить рекомендації на основі доповідей Підкомітету з бюджету і фінансів і Підкомітету з координації транспорту.

Бюджет МОМ складається з адміністративної частини, яка формується з внесків держав-учасниць відповідно до встановленої частки у відсотках і оперативної частини, яку складають добровільні внески з державних джерел, від мігрантів та спонсорів.

Штаб-квартира МОМ знаходиться у Женеві, де працює 175 співробітників. Решта 765 співробітників (включаючи тимчасових працівників і працівників, які зайняті в спеціальних програмах) з 940 чоловік загального персоналу МОМ за станом на 1992 рік працюють у більш як 60 представництвах, розташованих по всьому світу.

До МОМ входять 46 країн-членів і 35 країн-спостерігачів.

У галузі трудової міграції з метою допомоги країнам, що розвиваються, в задоволенні їх кваліфікованими кадрами МОМ розробила спеціальні програми “Міграція в інтересах розвитку”. Серед найефективніших програм варто назвати:

1) програму “ Повернення кваліфікованих людських ресурсів ”, яка має сприяти поверненню професійних працівників і технічного персоналу, який отримав підготовку і опанував ноу-хау в розвинених країнах, у їхні власні країни або країни того самого регіону. Програма в основному здійснювалась в країнах латинської Америки і Африки;

2) програму “ Вибіркова міграція ”, за якою підшукуються висококваліфіковані спеціалісти і технічний персонал для країн, що розвиваються. Їх добирають для роботи в районах першочергової важливості як у державному, так і в приватному секторах економіки;

3) програму “ Об'єднані експерти ”, яка фінансується урядами Німеччини та Італії і передбачає надання країнам, що розвиваються, на певний термін висококваліфікованих спеціалістів для роботи в державному секторі за відсутності власних спеціалістів за відповідною кваліфікацією;

4) програму “ Горизонтальне співробітництво в галузі кваліфікованих людських ресурсів ”, розпочату в 1983 році в Латинській Америці, яка передбачає обмін урядовими експертами і внутрішньо регіональне переміщення спеціалістів і технічного персоналу.

У галузі технічного співробітництва МОМ надає консультативні послуги і проводить дослідження, спрямовані на співробітництво з урядами держав-членів у галузі формування і практичного використання їхньої міграційної політики, законодавства та управління. Можливі різноманітні форми такого співробітництва: огляди про наявність і потребу в висококваліфікованих людських ресурсах; направлення експертів-консультантів з питань міграційного законодавства або з управлінських аспектів регулювання міграційних потоків; перевірка мігрантів, які не мають документів, і розробка пропозицій щодо вирішення їхніх проблем; допомога в плануванні розміщення та влаштування фермерів-іммігрантів; підготовчі курси для урядових чиновників з питань міграційної політики; організація зустрічей та семінарів.

МОМ має тісні зв'язки з іншими міжнародними організаціями, які займаються соціальними, економічними і демографічними аспектами міжнародної міграції: Міжнародна організація праці (МОП); Продовольча і сільськогосподарська комісія ООН (ФАО); Організація ООН з питань освіти, науки і культури ( ЮНЕСКО); Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ); Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР); Міжнародна морська організація; Організація промислового розвитку (ЮНИДО); Рада Європи; Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР); Європейське співтовариство (ЄС); Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ).

МОМ співробітничає також і з рядом міжнародних громадських організацій, серед яких Міжнародна конфедерація вільних профспілок (МКВП), Міжнародна організація наймачів (МОН), Всесвітня конфедерація праці (ВКП), Міжнародна рада громадських організацій (МРГО), Міжнародна рада соціального забезпечення (МРСЗ), міжнародна соціальна служба (МСС), Міжнародна організація допомоги робітникам (МОДР), Фонд Толстого, Всесвітня рада церков (ВРЦ).

Декілька конвенцій МОП спеціально присвячено регулюванню прав працюючих мігрантів. В одній з таких конвенцій стверджується, що держави-члени МОП зобов'язані зберігати за місцем проживання працівника-мігран- та права на отримання соціальних виплат, зароблених на місці найму (в тому числі в зарубіжній країні). До зазначених виплат належать: оплата медичного обслуговування; грошова допомога при хворобі, материнству, при інвалідності, при старості, при втраті годувальника, у випадку каліцтва, у випадку професійного захворювання; виплати по безробіттю; виплати на сім'ю.

2.3 Наслідки міжнародної міграції

Демократизація суспільного життя після здобуття незалежності відкрила для громадян значно ширші можливості для виїзду за межі України. Проте набуття права на вільне пересування співпало у часі із глибокими структурними трансформаціями економіки, що супроводжувалися падінням рівня життя населення, зростанням безробіття, неповної зайнятості. Внаслідок деградації системи освіти та медицини оплата цих послуг лягла на населення. В умовах відсутності розвинутих ринків капіталу і споживчих кредитів особи, які прагнули започаткувати власний бізнес, потребували стартового капіталу. Перехід до ринкової економіки створив новий споживчий попит на такі товари високої вартості як житло, автомобілі, побутову техніку та інше. Все це стимулювало трудову міграцію за кордон, яка наприкінці 1990-х рр. перетворилася на масове явище і джерело доходів для багатьох сімей.

За оцінками, що базуються на обстеженнях Державної служби статистики, на початку нового тисячоліття за кордоном працювали понад 10 % працездатного населення. У наступні роки чисельність працівників_мігрантів дещо зменшилася, проте залишилася значною і оцінюється на сьогодні в 2-3 млн осіб.

Виїзд громадян на роботу за кордон перетворився не лише на найчисленніший, а й на найбільш значущий для суспільства міграційний потік, що має численні психологічні, світоглядні, культурні, політичні, економічні та інші наслідки. Породжені міграцією виклики та проблеми вимагають адекватних відповідей засобами міграційної, соціально_економічної, зовнішньої політики, захисту прав людини.

Демографічні наслідки міграції. За даними обстеження Держслужби статистики 2008 р., 14 % трудових мігрантів не планують повертатися на Батьківщину, причому частка орієнтованих на постійне проживання поза Україною жінок-мігранток сягає майже третини. Цілком ймовірно, що більшість українців, які працюють в країнах із значно вищими, ніж в Україні, заробітками легально, можуть розраховувати на професійне та соціальне просування, набуття статусу постійних жителів, залишаться там принаймні до закінчення трудової кар'єри. Певна частина заробітчан залишиться також і в Росії. На думку російських вчених, вона становитиме від 5 до 10 % працівників-мігрантів з України. Перетворення значного сегменту тимчасової трудової міграції на стаціонарну є найбільш загрозливим її наслідком для демографічного розвитку. Проте, навіть у разі повернення всіх працівників-мігрантів на Батьківщину, демографічні втрати неминучі внаслідок порушення сімейних стосунків в результаті тривалої відсутності одного із подружжя, відкладених народжень або відмови від народження дітей, погіршення стану здоров'я внаслідок праці за кордоном.

Вплив трудової міграції на ринок праці неоднозначний. З одного боку, це - чинник, який послаблює тиск на нього. За розрахунками фахівців Інституту демографії НАНУ, за відсутності трудових міграцій рівень безробіття в Україні був би в 1,6 разу вищим за фактичний. Водночас, в регіонах масового відпливу мігрантів навіть нині, в умовах ще не подоланої кризи, спостерігається нестача медичних та педагогічних працівників, будівельників, зварювальників, водіїв, фахівців нафтодобування тощо.

Найсерйознішу проблему становить «відплив мізків», що обумовлює погіршення якісних характеристик зайнятих. Хоча підготовка спеціалістів впродовж років незалежності не лише не скорочувалася, а й зростала, Перший всеукраїнський перепис населення 2001 р. зафіксував погіршення показників рівня освіти молодих поколінь. За оцінками експертів, в 1990_ті рр. Україна втратила 15-20 % свого інтелектуального потенціалу внаслідок еміграції та переходу фахівців на роботи, що не потребували професійної праці та фахових знань.

Ці втрати не надолужуються в результаті повернення мігрантів на батьківщину. По-перше, виконуючи за кордоном у більшості некваліфіковану роботу, мігранти втрачають кваліфікацію. По-друге, повернення часто пов'язане з завершенням трудової кар'єри: значна частина мігрантів, які повертаються, не є в Україні економічно активними. По-третє, набуті за кордоном знання та вміння часто неможливо використати в Україні внаслідок труднощів визнання зарубіжних дипломів, відсутності механізму визнання кваліфікації, набутої під час практичної роботи.

Вплив на економіку. Заробітки працівників-мігрантів перетворилися на важливий чинник соціально-економічного розвитку України. За даними Національного банку, країна отримує понад 5 млрд доларів США приватних переказів з-за кордону щорічно, що співставне з 4-5 % ВВП. Зароблені мігрантами за кордоном кошти витрачаються передовсім на споживання. Вони мають велике значення для добробуту домогосподарств, проте інвестиційне їх використання незначне. За даними різних опитувань, до відкриття чи розширення бізнесу за рахунок зароблених за кордоном коштів вдаються лише 7-8 % мігрантів. Причина - в недостатніх для серйозних інвестицій сумах заробітків, недоступності дешевих кредитів, несприятливому для малого бізнесу інвестиційному кліматі в країні.

Разом з тим, значне підвищення завдяки переказам платоспроможного споживчого попиту має мультиплікуючий вплив на економіку. Наприклад, житлові інвестиції мігрантів обумовили швидке зростання введення житла в експлуатацію в регіонах із значною трудовою міграцією за кордон, показники якого помітно перевищували середньоукраїнський рівень. Ці капіталовкладення, вочевидь, спричиняли зростання зайнятості, що особливо важливо для сільської місцевості. До того ж, вони обумовлювали збільшення попиту на будівельні матеріали, сантехніку, меблі тощо, що в сукупності позитивно впливало на економіку.

Водночас, є докази впливу приватних трансфертів на зростання цін та імпорту. Зокрема, саме перекази з-за кордону значною мірою сприяли економічно невиправданому зростанню цін на нерухомість. Ще 2005 р. економісти попереджали, що трансферти можуть розглядатися одним із каталізаторів формування спекулятивної «бульбашки» на ринку нерухомості, яка, у свою чергу, загрожує стабільності фінансових інституцій та надійності збереження заощаджень громадян, що цілком підтвердилося в роки фінансово-економічної кризи.

З інвестуванням зароблених за кордоном коштів в житлове будівництво пов'язаний також і такий негативний наслідок як «омертвіння» капіталу, тобто витрати на будівництво в депресивних регіонах, де новозбудоване житло зрештою залишається невикористаним. Певна частина мігрантів спрямовують кошти на купівлю житла в регіональних центрах чи столиці, що прискорює міграцію молоді з сільських місцевостей з усіма негативними наслідками для розвитку останніх.

Вплив на розвиток людського капіталу. Забезпечене заробітками трудових мігрантів збільшення попиту на вищу освіту сприяло розвитку галузі. Так, в західних областях України, охоплених масовою еміграцією, зростання кількості вищих навчальних закладів, їх студентів та випускників відбувалося швидшими, ніж в цілому по Україні темпами. На жаль, структура підготовки фахівців, а подекуди і якість навчання, не відповідає потребам ринку праці. Неможливість знайти роботу за фахом примушує молодих людей працевлаштовуватися в сферах, де набуті ними знання не потрібні (до 40 % фахівців із вищою освітою працюють не за спеціальністю, отриманою у ВНЗ), або виїжджати в інші регіони України чи за кордон (за оцінками економістів, щорічний відплив молодих спеціалістів за межі держави становить 10-12 %), де більшість мігрантів виконують роботу, яка не потребує високої кваліфікації.

Вплив на соціальну сферу. Більшість мігрантів працюють за кордоном за наймом, проте, за даними обстежень, трудовий контракт мають лише третина з них, решта - усну домовленість. Причому лише половина тих, хто має контракт, охоплена соціальним страхуванням. Головна причина соціальної незахищеності - нелегальне працевлаштування (за даними обстеження Державної служби статистики, чверть заробітчан не мали жодних дозволів на проживання та працевлаштування в зарубіжній державі). Проте інколи позбавлені можливості скористатися своїми виплатами в соціальні фонди країн перебування й мігранти, які працюють цілком легально. На перешкоді - відсутність міждержавних угод про соціальне страхування.

Для врегулювання питання пенсійного забезпечення українців, котрі працюють в країнах, з якими міждержавні угоди відсутні, а також тих, кого не охоплено соціальним страхуванням через нелегальну працю за кордоном, в Україні запроваджено порядок добровільного пенсійного страхування. Проте на сьогодні лише поодинокі мігранти скористалися такою можливістю. На 01.01.2011 р. в Пенсійному фонді України було зафіксовано 4765 чинних договорів про добровільне пенсійне страхування громадян України, які перебувають за кордоном. Основна причина цього - недовіра до фінансових інститутів держави, яка в роки кризи посилилася. Мігранти зазвичай не наважуються вкладати до Пенсійного фонду значні кошти, які могли б забезпечити їм відносно високу пенсію, а сенсу робити невеликі внески і отримати в результаті мінімальну пенсію немає. Адже в разі повернення в Україну, національне законодавство в будь-якому разі гарантує своїм громадянам мінімальні пенсійні виплати. Так само члени сімей мігрантів, які залишаються на батьківщині, отримують соціальні виплати на загальних підставах.

Таким чином, основний тягар соціального забезпечення трудових мігрантів несе Україна. Це, по-перше, збільшує навантаження на соціальні фонди, до яких під час роботи за кордоном мігранти не роблять жодних внесків, по-друге, спричиняє втрату соціальних внесків, які мігранти сплачують в країнах працевлаштування, проте скористатися з них у більшості випадків не можуть, по-третє, - обмежує соціальний захист мігрантів через врахування їхнього страхового стажу лише в Україні. Останнє може спричинити бідність їхніх родин, а отже необхідність виплати адресної соціальної допомоги.

Вплив на політичну сферу. Внаслідок масштабності міграції, та непростих проблем, що її супроводжують, це явище все частіше фігурує у політичний боротьбі, використовується політиками як аргумент проти опонентів, або як засіб для набуття політичних дивідендів. Політизація міграції, з одного боку, може бути корисна для усвідомлення суспільством та владою необхідності прийняття політичних рішень в цій сфері, проте, з другого, - сприяє виникненню додаткової напруженості в суспільстві. Мігранти, які працюють за кордоном, фактично виключені з політичного життя, не можуть реалізувати своє виборче право, що створює неабиякий простір і для фальсифікацій під час проведення виборів, і для маніпулювання громадами заробітчан. Така ситуація підштовхує мігрантів до створення власної політичної партії, здатної захищати їхні інтереси, на чому останнім часом наполягають активісти емігрантських організацій.

міжнародний міграція трудовий робочий

Розділ 3. Перспективи участі України в міжнародній міграції

Нині Україна на міжнародних ринках переважно виступає як держава -- експортер робочої сили, хоча відмічається тенденція до зростання кількості іноземних громадян, які працюють в Україні. Статистичні дані свідчать, що кількість останніх приблизно в 10 разів менша, ніж кількість українців, які працюють за кордоном. При цьому йдеться лише про офіційну статистику, яка не враховує нелегальних мігрантів та біженців.

Серед країн, в які спрямовані потоки трудової міграції з України -- Росія, Польща, Чехія, Італія, Греція, Кіпр, а останнім часом -- і Німеччина, Португалія, Іспанія та інші розвинені країни Західної Європи. Потік трудової міграції у цьому напрямку обумовлений перш за все близькістю кордонів та певною лояльністю місцевих законів до працівників-емігрантів. Введення візових режимів в окремих країнах (зокрема -- Росія, Чехія тощо), де переважно працювали робітники з України, сприяє розширенню географії міграції робочої сили. Все більше українців емігрує для роботи у США, Канаду, країни Близького Сходу тощо.

У нашій країні працевлаштовуються громадяни з Росії, Молдови, Китаю, Вґєтнаму, Туреччини переважно у сфері торгівлі, послуг тощо, в той час як українці за кордоном -- у промисловості, будівництві, сільському господарстві.

Міграція робочої сили для України на даний час має переважно негативні наслідки. Мігрують, як правило, висококваліфіковані спеціалісти, але лише невеликий відсоток їх має гарантовану роботу і відповідні соціальні та трудові гарантії. Виїжджають за кордон у пошуках роботи молоді люди без певного рівня кваліфікації, які згодні на будь-яку роботу і низьку платню без усяких гарантій. Згубним для економіки країни, для формування її науково-технічного потенціалу є виїзд за кордон науково-технічних кадрів та підготовлених на сучасному рівні молодих спеціалістів. Це може негативно вплинути на темпи відновлення економіки України.

Водночас грошові перекази працівниками-емігрантами іноземної валюти в Україну сприяють розширенню торгівлі товарами, в тому числі й вітчизняного виробництва. Частина емігрантів після повернення з-за кордону вкладає зароблені кошти в організацію бізнесу, виробництва тощо, що певною мірою сприяє формуванню ринкових відносин.

З метою зменшення еміграції робочої сили з України (особливо нелегальної) необхідне провадження системи заходів, які на думку фахівців повинні мати чітке внутрішнє і зовнішнє спрямування. До числа перших належать заходи макроекономічної стабілізації та оздоровлення економіки -- створення робочих місць, розширення іноземного інвестування тощо. Зовнішні заходи мають забезпечити цивілізовані форми виїзду працівників за кордон та можливість їх вільного повернення з-за кордону, ввезення валюти, а також гарантії нашим співвітчизникам захисту їхніх трудових прав за кордоном.

Размещено на Allbest.ru

...