Еволюція китайської політичної культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Університет Фудань, Шанхай, Китай

Еволюція китайської політичної культури

Маслова А.О.

Вперше поняття «політична культура» було використано Йоганом Гердером у XVIII ст., однак концепт «політичної культури» сформувся значно пізніше - у 50-60х рр. XX ст. Ідея цієї системи була формально висунута і сформована Габріелем Алмондом у статті «Порівняльна політична система» в американському журналі «Політика» (1956 р.) та Германом Файнером «Системи правління великих європейських держав» (1957 р.). Більшість західних вчених в основному погоджуються з Г. Алмондом, ініціатором вивчення політичної культури, і підтримують її визначення та структурний поділ з точки зору політичної психології. У статті «Громадянська культура» (1963 р.) Г. Алмонд визначає політичну культуру як структурну систему, що спрямована на політичну дію, яка відображає особливості різних політичних систем.

Разом з тим, думки політологів щодо складових політичної культури суттєво різняться. Так Люціан Пай у дослідженні «Політичная культура і політичний розвиток» (1965 р.) вказував, що вона складається з чотирьох частин: віри, цінностей, символів та досвіду, тоді як Габріель Алмонд у «Розділення дисципліни: школи і секти в політології» (1990 р.) зазначав, що політична культура складається з трьох взаємопов'язаних рівнів: пізнання, емоцій і оцінок.

У дослідженні «китайської політичної культури» головним досягненням стала робота Ю. Кейпіна «Політична культура Китаю» (1989 р.), в якій дослідник вказував, що нинішня структура китайської політичної культури складається в основному з трьох різних шарів: соціалістичної політичної культури, китайської традиційної феодальної політичної культури та запозиченої західної капіталістичної політичної культури.

Разом з тим, попри наявність значної кількості досліджень існує багато суперечок щодо узагальнення і класифікації політичних та культурних явищ. Тож, визначення особливостей політичної та культурної структури Китаю актуально.

Зважаючи на це, метою розвідки є:

По-перше, пояснити існуючі політичні та культурні явища в Китаї, мати чітке розуміння політичної і культурної структури та її поділ з китайськими характеристиками.

По-друге, визначити зміст китайської політичної культури, яка не тільки розвивалась самостійно, а й зазнала впливу західного капіталізму, що увиразнює політичну культуру сучасного Китаю і робить її відмінною від західної. Аналізуючи китайську політичну культуру можемо охарактеризувати переваги та недоліки політичної і культурної структури з китайськими характеристиками, що сприятиме розумінню китайських історичних традицій та культурних особливостей.

Політична культура, як цілісна наукова кон-цепція, виникла на Заході і розвивилася з порівняльної системи політичних розвідок. У компаративному дослідженні політичних систем західні вчені виявили, що існують певні цінності та способи дій у будь-якій політичній системі з безліччю відмінностей, а також зв'язок між індивідуальною поведінкою та політичною системою, політичною поведінкою та діяльністю.

Нагадаємо, що концепцію політичної культури було висунуто американським політологом Алмондом, який ввів поняття «політичної культури» для визначення поглядів і поведінкових моделей націй і країн на політичні питання в різноманітних політичних системах, а також зазначив, що кожна країна має свою унікальну політичну культуру [1, с. 4]. Як соціально-політичний феномен вона відіграє важливу роль у процесі розвитку соціальної історії та людської цивілізації. Політична культура є концентрованим культурним відображенням об'єктивної політичної історії та сьогоденної реальності існування суспільства. Вона має глибокий вплив на формування політичних систем, відносин і діяльність націй і країн, а також відіграє важливу обмежувальну роль. Тому аналіз політичної культури є важливим аспектом досліджень політології.

Основним методологічним принципом у дослідженні став аналітичний принцип, який дозволив дослідити трансформацію політичної культури Китаю та її складових, що поєднують традиційну, яка перебуває під впливом конфуціанства, специфіку соціалістичної та впливи західної політичної культур. Структурний метод застосовувався в угрупованні та викладенні фактичного матеріалу, його аналізі і використанні. Системний та функціональний методи були використані для розгляду політики КНР як цілісного, саморегулюючого механізму та з'ясовування сучасних соціальних змін, місцевих економічних факторів, які стали основними рушійними силами політичних і культурних змін.

Дослідження базується також на порівняльному та біхевіористичному принципах, які дозволили виділити з об'єкта дослідження проблему нерівномірного розвитку ринку в Китаї та зрозуміти механізми швидких змін китайського суспільства, яке внаслідок реформ відмовилося від ідеологічної боротьби на користь зростання економіки та економічної свободи.

Головним проявом китайської політичної культури є культ «держави» і «клану» [1, с. 19]. Однак існують певні відмінності між традиційним поняттям «держава» і концепцією національної держави в сучасному політичному сенсі. У традиційному китайському розумінні існує два специфічних значення поняття «держава». Перший - це «держава-будинок» в конфуціанському розумінні [1, с. 32], але цей же термін у сучасному Китаї набув нового значення, де «держава» і «будинок» є різними сферами контролю і домінування. Другий - це «держава» в сучасному розумінні.

Наголосимо, що «Три народні принципи» Сун Ятсена відіграли провідну роль у розвитку національної концепції Китаю [1, с. 33]. Основними проявами якої стали: встановлення державної влади національної автономії; визнання співіснування націй та їхніх взаємин; наголошення на силі закону та системи, за відсутності опору на людську етику та мораль для управління; розширення права громадян на участь у політиці [2, с. 11]. Зазначимо, що уявлення про політичну культуру все ще перебуває під впливом конфуціанства і традиційної китайської культури.

По-перше, централізація є основною характеристикою китайської традиційної політичної культури, бо «Землю не обробляє царський міністр» [2, с. 14]. Поняття влади та ієрархії глибоко вкорінені в традиційній китайській культурі. Соціальною основою імперської системи є сімейне дрібноселянське господарство, а патріархальний кровний зв'язок - основна ланка, яку вона підтримує. Це також показник того, що відстань між державними службовцями та пересічними громадянами величезна. Щоб зрозуміти китайську традиційну політичну культуру, потрібно спочатку усвідомити її структурну систему з автократичною імперською владою як ядром і патріархальною складовою.

По-друге, найбільш помітним проявом китайської традиційної політичної культури є стримування індивідуальних волі і свободи. У контексті визначення китайської традиційної політичної культури надається велике значення взаєминами між людьми, моральному етикету і закону, а також етичним відносинам. У сімейних стосунках це «впорядковане зростання і дитинство, вірність і синівська побожність Будді» [3, с. 20]. Кожен повинен відігравати свою соціальну роль, тим часом люди, які мають певні відносини, поступово розвиваються, щоб зосередитися на груповій свідомості і поведінці. Людина вже не є індивідом, «капіталізованою» особистістю, а стає абстрактною людиною в суспільних відносинах і групах, що пояснює, чому кровно-патріархальна кланова система відіграє таку важливу роль у традиційному китайському суспільстві.

По-третє, китайська традиційна політична культура зосереджується на чеснотах та моральних цінностях як основних принципах для правління країною. Поняттям етики і моралі у конфуціанстві приділяється знана увага. Тому поклоніння державі та імперському стандарту є основним проявом китайської традиційної культури, адже концепція абсолютного підкорення державі і монарху глибоко вкорінена [3, с. 20]. З огляду на це, метод інтроспекції (лат. шїгоєресїо - дивлюся всередину, самоспостереження за власними почуттями та думками) як морального виховання сформував найвищу ціннісну норму індивідуального суспільства, «культивуючи свою моральну цілісність, керуючи країною і роблячи світ сповненим миру» [3, с. 21]. феодальний капіталістичний політичний культура

Загалом, китайська традиційна політична культура надає великого значення гуманності, етиці, саморозвитку та моральності, тому вона показує нерозривний взаємозв'яізок між політикою та релігією. Основними ідеями конфуціанства є людська природа як основа та ідея всеосяжності, гармонійності задля цілісності інтеграції політичної культури. Таким чином, політична культура в Китаї не має чітко окреслених меж. Якщо західне суспільство надає важливе значення правовій системі та різного типу обмеженням, то китайська політична культура, знаходичись у процесі постійного наближення та інтеграції до останньої, зберігає традиційні аспекти. Тож можемо сказати, що політична культура Китаю є свого роду «політичною культурою на культурній осі», тоді як Захід - «політична культура на інституційній осі» [3, с. 22]. Таким чином, хоча й західна політична культура вважається більш розвинутою, все ж у процесі інтеграції відбувається взаємовплив західних правових аспектів та китайських політико-релігійних традицій.

У минулому Китай зазнавав агресії та окупації західних держав. Наприклад, опіумна війна, з точки зору китайських дослідників, стала початком приниження і досягла найвищої точки під час «Руху четвертого травня», що заперечував традиції і наслідував західну культуру [4, с. 14]. Це були епохальні зміни в культурній історії Китаю. Зазначимо, що у порівнянні з традиційною політичною культурою, сучасна політична культура в Китаї є антитрадиційною, «вестернізованою». Це пов'язано з проникненням західної культури у традиційну китайську. Скажімо, такі учені та філософи, як Лок, Руссо та ін., розвиваючи ідеї про природні права, суверенітет, соціальний договір та поділ влади, значно вплинули на китайську інтелігенцію і традиційну китайську політичну культуру [4, с. 28].

Загалом, сучасні соціальні зміни, місцеві економічні фактори мають великий відбиток у політичній культурі Китаю та є основними рушійними силами політичних і культурних змін. Комплексні реформи КНР, що включали: вироблення власного шляху; взаємозв'язок між розвитком і стабільністю; одночасні економічні та політичні перетворення; розвиток ринкових механізмів; приділення основної уваги науці та освіті; збереження національної самобутності, - все це значно сприяло зміні політичної культури, а також вплинуло на її структуру.

Нещодавно Китай розпочав процес демократизації в політичній та економічній сферах. До цього ж часу була створена і, в основному, вдосконалена соціалістична ринкова економічна система, яка ґрунтується на повазі до свободи суб'єктів, важливими аспектами реалізації якої є політична та економічна свободи. Свобода майнових прав фізичних та юридичних осіб повинна здійснюватися за умови ринкового обміну. Це також є основним теоретичним джерелом перетворення китайської політичної культури на культуру економічної орієнтації. Після початку реформ відкриття китайське суспільство зазнало швидких змін, відмовившись від ідеологічної боротьби на користь зростання економіки та економічної свободи. Це, у свою чергу, стимулювало появу прагнень до індивідуалізації та лібералізації. У сучасному Китаї ринок розвивався нерівномірно, через брак достатньої економічної свободи і відсутності незалежності. Повага до особистості та економічна свобода для всієї нації стали передумовами для реалізації принципів соціалістичної ринкової економіки [5, с. 19].

Новаторство, заповзяття і зосередження на практичних результатах є важливими рисами сучасної індустріальної цивілізації. Це також стало основою прагнень сучасного покоління, яке формує нові світогляд і систему духовних цінностей. Фактично, Китай у період стрімкого розвитку заохочує людей досягати практичних результатів і навіть дотримуватися принципу утилітаризму, щоб стимулювати конкуренцію й інновації та вирішувати проблеми, що виникають у процесі розвитку. Але, в той же час, існує низка побічних ефектів, таких як: збільшення розриву між багатими і бідними, поступова втрата чесної конкуренції, втрата моральних цінностей, поширення політичної корупції, хижацька експлуатація природних ресурсів і т.ін. Сьогоденні цінності та переконання китайського суспільства характеризуються прагматизмом. З одного боку, культура прагматизму стимулює розвиток прогресу та інновації, а з іншого боку, вона має негативні наслідки, що втілюються у безрозсудному прагненні до збагачення.

На сучасному етапі розбудови країни головна структура китайської політичної культури зазнала декількох кардинальних змін. З одного боку, заперечення традиційної політичної культури передусім загрожує сформованій системі цінностей, а з іншого - західна політична культура поступово втручається у розвиток китайської, утворюючи подвійну систему цінностей [6, с. 87].

Радянсько-китайський розкол 1969 р. посприяв зміні курсу у 1971 р. в політиці країни, що характеризується як поворот до Заходу. Принципово відрізняючись від китайської традиційної, західна політична культура далека від системи китайських традиційних людських відносин, моральності, соціального порядку та економіки. Адже, розпочавши економічні реформи, уряд КНР відмовився від планової централізації всієї економіки та дозволив використовувати ринкові механізми. У 1992 р. був проголошений курс на побудову соціалістичної ринкової економічної системи з китайською специфікою, який означав згортання тоталітарної сталінсько-маоїстської моделі жорстко централізованої економіки і переведення її на ринкову систему при монопольно керуючій країною комуністичній партії.

Соціалістична політична культура з китайською специфікою також досить далека від цих двох систем, тому китайська політична культура фактично має потрійну систему цінностей [7, с. 10]. Але в останні роки, завдяки відродженню традиційних цінностей та впливу західної популярної культури, трьохвекторна політична культура Китаю фактично перебуває в посиленій позиції, при цьому роль кожної складової не була ослаблена і зменшена, а ,навпаки, демонструє активну тристоронню векторність розвитку [8, с. 315].

Таким чином, маючи тисячолітню феодальну історію соціального розвитку і глибоко вкорінену традиційну політичну культуру, політична культура Китаю уособлює в собі централізацію, придушення індивідуальної волі і свободи, підкреслюючи правило гідності.

Однак, на сучасному етапі розвитку китайська політична культура зазнала кардинальних змін. Основними з яких є:

- втручання західної політичної культури у традиційну китайську, що створювало подвійну систему цінностей (традиційну та західну);

- формування соціалістичної політичної культури з китайською специфікою, внаслідок чого фактично утворилася потрійна система цінностей.

Отже, тристороння векторність розвитку КНР, завдяки відродженню традиційних цінностей та впливу західної популярної культури, в останні роки фактично перебуває в посиленій позиції. Кожна із складових китайської традиційної, соціалістичної та західної політичної культури не конфліктують між собою, а, навпаки, через взаємодіють, сприяюючи найбільш інтенсивному розвитку країни.

Анотація

У статті досліджуються особливості китайської політичної культури та її нинішня структура, яка складається з соціалістичної, китайської традиційної феодальної та запозиченої західної капіталістичної політичної культур. Разом з тим, попри наявність значної кількості досліджень, існує багато суперечок щодо узагальнення, класифікації політичних та культурних явищ. Тож, вивчення особливостей політичної та культурної структури Китаю актуально.

Мета дослідження полягає у поясненні існуючих політичних та культурних явищ у Китаї, визначення змісту китайської політичної культури, розумінні її структури та поділу за китайськими характеристиками. Вона не тільки розвивалась самостійно, а й зазнала впливу західного капіталізму та соціалізму, що робить її відмінною від західного зразка. Важливо також проаналізувати переваги та недоліки політичної і культурної структури, що сприятиме розумінню китайських історичних традицій та культурних особливостей.

Методологія дослідження. У статті використано аналітичний метод, який дозволив дослідити трансформацію політичної культури Китаю та її складових, які поєднують традиційну специфіку, що перебуває під впливом конфуціанства, та впливи західної політичної культур. Структурний принцип застосовувався в угрупованні та викладенні фактичного матеріалу, його аналізі і використанні. Системний та функціональний методи були використані для розгляду політики КНР як цілісного, саморегулюючого механізму для з'ясування сучасних соціальних змін, місцевих економічних факторів, які стали основними рушійними силами політичних і культурних модифікацій.

Дослідження базується також на порівняльному та біхевіористичному принципах, які дозволили виділити з об'єкта дослідження проблему нерівномірного розвитку ринку в Китаї та зрозуміти механізм причин швидких змін китайського суспільства, що внаслідок реформ відмовилося від ідеологічної боротьби на користь зростання економіки та економічної свободи.

Доведено, що на сучасному етапі розвитку китайська політична культура зазнала кардинальних змін. Основними з них стали: втручання західної політичної культури у традиційну китайську, які утворили подвійну систему цінностей (традиційну та західну) та формування соціалістичної політичної культури з китайською специфікою, внаслідок чого фактично з'явилася потрійна система цінностей.

Отже, тристороння векторність розвитку КНР, завдяки відродженню традиційних цінностей та впливу західної популярної культури, в останні роки перебуває в посиленій позиції, де кожна із складових китайської традиційної, соціалістичної та західної політичних культур не конфліктують між собою, а взаємодіють, сприяючи найбільш інтенсивному розвитку країни.

Ключові слова: політична культура, Китай, традиційні цінності, економіка, прагматизм.

The article explores the features of Chinese political culture and its current structure, which consists of the socialist, Chinese traditional feudal and borrowed Western capitalist political cultures. However, despite the availability of a considerable amount of research, there are many disputes regarding the generalization, classification of political and cultural phenomena. Therefore, the study of the features of China's political and cultural structure is relevant.

The purpose of the study is to explain the existing political and cultural phenomena in China, to determine the content of Chinese political culture, to understand its structure and to divide it according to Chinese characteristics. It has made a progress on its own; it was influenced by Western capitalism and socialism as well, which made it different from the Western model. It is also important to analyze the strengths and weaknesses of the political and cultural structure that will enhance the understanding of Chinese historical traditions and cultural experiences.

Methodology of the research. The paper uses an analytical method to investigate the transformation of China's political culture and its components that combine traditional Confucianism and Western political influences. The structural principle has been applied in the grouping and presentation of factual material, its analysis and use. Systematic and functional methods have been used to consider policy of the People's Republic of China (the PRC) as a coherent, self-regulating mechanism to carry out the contemporary social changes, local economic factors, which have become primary motive of political and cultural upgrades.

The study is also based on comparative and behavioral principles, which allowed to identify the research problem of uneven market development in China and to understand the mechanisms of cause of rapid changes in Chinese society that given up the ideological on behalf of economic growth and liberties.

It is proved that at the present stage of development, Chinese political culture has undergone radical changes. There is a meddling of Western political culture in traditional Chinese one, which formed a dual value system (traditional and Western), and the formation of a socialist political culture with Chinese specificity, resulting in the emergence of a triple value system.

Therefore, due to the revival of traditional values and the influence of Western popular culture, the three-vectored PRC's development is in a strengthened position where each of the components of Chinese traditional, socialist, and Western political cultures do not conflict with each other but interact, contributing to the most intense development of the country.

Keywords: political culture, China, traditional values, economy, pragmatism.

Размещено на Allbest.ru