Слабкі держави і загроза транснаціонального тероризму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут міжнародних відносин, Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Слабкі держави і загроза транснаціонального тероризму

Вілкова Д. С.,

Аспірант

Анотація

міжнародний безпека транснаціональний тероризм

У статті здійснюється аналіз загрози транснаціонального тероризму, що походить від слабких держав. Здійснено огляд доробків дослідників на тему транснаціонального тероризму, проаналізовано показники Індексу глобального тероризму, Індексу слабких держав. Здійснено спробу встановити зв'язок між слабкістю держав та рівнем загрози в контексті міжнародної безпеки.

Ключові слова: транснаціональний тероризм, загроза, міжнародна безпека, слабкі держави.

Annotation

The article analyzes the threat of transnational terrorism coming from fragile states. Key body of knowledge on the topic in question has been covered as well as most recent issues of Global Terrorism Index (GTI) and Fragile States Index. The author has tried to establish whether there is the link between state fragility and the threat of transnational terrorism in the international security system.

Keywords: transnational terrorism, threat, international security, weak things.

Виклад основного матеріалу

Актуальність теми дослідження зумовлена тим фактом, що транснаціональний тероризм є однією з ключових загроз міжнародної безпеки. Оскільки означеність цієї загрози, зокрема в офіційних документах держав та наддержавних утворень почасти корелюється з проблемою слабких держав, дане дослідження має на меті визначення зв'язку між транснаціональним тероризмом та слабкістю державних утворень.

Метою даної статті є визначення зв'язків та впливу слабкості держав на рівень загрози транснаціонального тероризму. Для цього, нами буде окреслено поняття слабких держав та самої загрози, а також проаналізовано показники Індексу глобального тероризму, Індексу слабких держав та здійснено спробу оцінки кореляції обох понять.

Постановка проблеми. Однією з головних, якщо не ключовою причиною посиленої уваги дослідників та аналітиків до проблеми слабких держав в останні роки є те, що слабкість певних держав створює придатний ґрунт для поширення тероризму та, що найгірше й найбільш небезпечно для міжнародної безпеки - призводить до остаточного закріплення транснаціональності цієї загрози в сучасному світі.

Політичні, соціальні, економічні та інші види умов, що існують в слабких державах надають міжнародним терористам переваги для ефективнішого рекрутування серед бідного маргіналізованого населення, для планування, організації та отримання коштів для подальших дій їх організацій.

Особливої актуалізації питання тероризму отримало, звісно, після вересня 2001 року. Згодом про загрозу тероризму, у тому числі і в контексті слабких держав, йшлося в багатьох офіційних документах США: щонайменше в Стратегіях національної безпеки [1; 2; 3].

Для цілей нашого дослідження, доречним буде визначення критеріїв, за якими ті чи інші угруповання можуть вважатися транснаціональною терористичною організацією. Німецький дослідник У Шнекер визначає такі характеристики, як:

- проведення операцій, що перетинають кордони різних держав. Це є ключовою метою будь-якої терористичної організації зазначеного рівня. Такі угруповання можуть зосереджуватися (часом десятиліттями, як-то Хезболла чи Талібан) в межах одного регіону, але завжди орієнтовані на здійснення щонайменше трансрегіональних операцій. Останніми роками можна стверджувати про претензії на глобальний рівень. Саме з цим фокусом подібних організацій пов'язаний наступний критерій;

- міжнародний (або ж регіональний) порядок денний. Зазвичай, транснаціональних терористів не цікавить питання зміни режиму в країні перебування - за окремими винятками, такі держави використовуються виключно як бази. Вони орієнтовані на підрив порядку щонайменше в регіоні. Декларованими “жертвами” більшості знаних груп є, глобально, панування певної країни, переважно, США;

- транснаціональний характер ідеології. Міжнародні та регіональні цілі терористів базуються на ідеології, котра не може бути орієнтована на резидентів окремої країни. Сама природа подібних організацій вимагає об'єднання індивідів, незалежно від громадянства, раси, мови тощо. Тим не менш, релігія залишається одним з ключових об'єднуючих чинників у діяльності більшості сучасних терористичних організацій;

- транснаціональна мережева структура. Подібні організації віддають перевагу децентралізованій мережевій структурі. Такий підхід уможливлює високий рівень маневреності як для очільників, так і рядових членів;

- учасники - представники різних національностей. Транснаціональні мережі орієнтуються на різні групи під час рекрутування учасників до своїх лав. Для прикладу наведемо найбільш знану організацію - Аль-Каїду. Враховуючи велику кількість конфліктів на глобальній арені у 1990х (Центральна, Південна Азія - Кашмір, Чечня, Боснія) а також завдяки притоку бійців з регіону Африканського Рогу (Східна Африка, зокрема, Кенія), організації вдалося розширити коло учасників. Цей факт, однак, не означає, що серед учасників не було громадян європейських країн чи США [4].

Виданий у червні 2016 року документ під назвою «Country Reports on Terrorism 2015» - покраїнний звіт з питань тероризму за 2015 рік - починається рядками про те, що глобальна терористична загроза продовжує активно еволюціонувати в 2015 році. Основними характеристиками цієї загрози було названо саме здатність до децентралізації і поширення [5].

Терористичні угрупування продовжують свою діяльність, особливо відзначаючись у місцях, де «відсутні надійні та ефективні державні інституції, де заблоковані права зібрань та вільного висловлення думки, де не вистачає надійності системі юстицій, і де силовики та уряди перевищують власні повноваження, а корупцію ніхто не контролює» [5].

По суті, перераховані в документі характеристики є трьома вимірами слабкості держав, що абсолютно кореспондують з визначеними багатьма дослідниками показниками моделі ACL - авторитету, спроможності та легітимності влади.

Для цілей нашого дослідження вважаємо доцільним виокремити основні тенденції у сфері сучасного тероризму, найбільше пов'язані з еволюцією транснаціонального тероризму ісламістського типу.

Першою є різке зростання тероризму за період з початку ХХІ століття в цілому, а особливо в період між 2011 та 2015 роками. Таке серйозне посилення терористичної активності поєднується з украй нерівномірним розподілом у світі й зосередженням лише в двох регіонах світу, а там - у зонах найбільших транснаціональних конфліктів.

2013-й рік став роком найбільшого піку терористичної активності у світі не лише за період з початку ХХІ століття, а й за весь проміжок часу, за який взагалі доступна й упорядкована статистика з тероризму - з 1970 року. Ще тривожніше те, що попередні пікові значення зареєстровані у двох попередніх роках: у 2011 році за кількістю терактів, у 2012 - за кількістю загиблих у терактах [6]. Надалі звертаємось до GTI - Global Terrorism Index - Глобального індексу тероризму, а саме до звіту за 2016 рік. Спостерігаємо зміну в тенденції попередніх чотирьох років - загальна кількість смертей від терористичних актів знизилася на 10%. Це перше «падіння» починаючи з 2010 року. Уможливило таке скорочення, безперечно, послаблення позицій двох найактивніших терористичних організацій - Ісламської Держави та Боко Харам [6].

Однак прослідковується й інша, не менш занепокійлива тенденція: обидва угрупування поширюють свою діяльність на інші країни. Так, послаблена в Нігерії Боко Харам шириться в Нігер, Камерун і Чад - там кількість убитих внаслідок терористичних атак збільшилася на вражаючі 157 відсотків. Тим часом, кількість країн, де декларовано діє Ісламська Держава збільшилася на 15 і станом на 2016 рік становила 28 країн [6]. Попри перше за чотири роки зниження «позицій», 2015 рік залишається другим роком за кількістю вбитих внаслідок терористичних атак - у глобальному масштабі йдеться про майже 30000 втрат. Згідно даних індексу слід ствердити, поряд із позитивною тенденцією скорочення втрат також негативні - по-перше, тактику Ісламської Держави на транснаціональний тероризм не лише в регіоні Близького Сходу, але й у країнах Європи, і, подруге, фокус на Західну Африку в Боко Харам.

Негативна тенденція, пов'язана з тактикою ІД призвела до безпрецедентного 650 відсоткового зростання кількості людських втрат у країнах ОЕСР - від 77 у 2014 до 577 у 2015 році. У більш ніж половині випадків відповідальність на себе брала саме Ісламська Держава, що виникла в слабких контекстах Іраку й Сирії [6]. Так, теракти в Парижі, Брюсселі та Анкарі в 2015 році були одними з наймасштабніших в історії цих держав і повернули світову громадськість та міжнародну спільноту до тих поглядів на транснаціональні терористичні угрупування, що асоціювалися з Аль-Каїдою в 2001 році.

Ще один характерний показник, зазначений у GTI - 2015 рік приніс значну кількість смертей, пов'язаних з діяльністю Талібану в Афганістані - хронічно слабкій державі. Йдеться і про жертви внаслідок сутичок, і про втрати внаслідок терористичних актів. Статистичний аналіз даних в Індексі глобального тероризму відбувається у двох групах - країни, що розвиваються та країни ОЕСР. Крім того, багато уваги приділяється питанням політичного насилля та наявності конфліктів у державах.

Згідно опрацьованої групою експертів GTI інформації, 93% терористичних актів між 1989 та 2014 роками припали на країни з високим рівнем спонсованого державою тероризму - включно з убивствами без суду та слідства, тортурами тощо. Більше 90% жертв внаслідок терористичних атак спостерігаються в державах, задіяних у певній формі конфлікту - чи-то внутрішньому, чи інтернаціоналізованому [6].

Таким чином, підкре слюється тісний зв'язок між існуючими конфліктами, соціальними розривами та політичним насиллям та терористичною діяльністю. Звіт 2016 року вкотре підтверджує факт того, що тероризм як концентрована форма насилля поширений у малій кількості країн та здійснюється найактивніше невеликою кількістю угрупувань.

Так, 72% жертв терористичних актів зосереджені в чотирьох державах - Іраку, Афганістані, Пакистані та Сирії згідно даних за 2015 рік. Чотири організації відповідальні за 74% цих жертв - Ісламська Держава, Боко Харам, Талібан і Аль-Каїда. Серед інших даних, що містяться в Індексі 2016 року зокрема такі: Україна посідає 11 місце серед держав, охоплених терористичними актами. Крім того, те ж саме місце наша країна має в рейтингу терористичних актів з найбільшою кількістю жертв. Ідеться про інцидент від серпня 2015 року, відповідальна за 143 смерті терористична організація - Донецька Народна Республіка. Закономірним є те, що найбільше зростання терористичної активності спостерігається в державах з діючими збройними конфліктами. Найслабші держави світу - Сирія, Ємен, Афганістан - усі мали збільшення кількості жертв на більш ніж 800 осіб у 2015 році. Україна ж вперше в історії посідає настільки високе місце в рейтингу [6].

Крім опрацьованої інформації, зазначених трендів і ряду графіків, індекс 2016 року містить також чергове підтвердження гіпотези про ширення загроз від слабких держав поза кордонами однієї країни, що є прямим доказом транснаціоналізації загрози. Так, цитуємо: «є ризик того, що тероризм з Афганістану може поширитися на північ до Центральної Азії, зокрема по кордону з Таджикистаном - державою, що має найгірші показники, пов'язані з тероризмом починаючи з 2000 року» [6, р. 26]. Ширення загроз безпеці з однієї слабкої держави до іншої аж ніяк не сприяє ані регіональній, ані глобальній безпеці.

Показово, що всі згадані вище терористичні угрупування й рухи, окрім того, що активно використовували терористичні методи, також були і є комбатантами - однією зі сторін у конфліктах у відповідних державах. При цьому всі вони мають чи набувають транскордонного виміру й розвиваються в напрямку подальшої регіоналізації своєї військово-політичної та терористичної активності.

Із зазначених вище даних випливає основна тенденція - подальша транснаціоналізація тероризму всіх видів та на всіх рівнях збройно- терористичної активності, котра відрізняється, в основному, виміром кінцевих цілей - локальним, регіональним чи глобальним.

Нині у світі, що глобалізується тероризм на різних рівнях світової політики від локального до глобального відрізняється лише за глибиною та якістю транснаціоналізації, а не за ознаками її присутності чи відсутності. У цілому, транснаціоналізація сучасного тероризму має швидше якісний, ніж кількісний характер. На сьогодні навіть терористичні угрупування з найбільш локалізованими цілями намагаються якомога більше транснаціоналізувати деякі чи більшість життєво важливих аспектів - підготовки, логістики, пропаганди тощо.

Зрозуміло, що у зв'язку з появою та інститу- ціоналізацією Ісламської Держави, найвідомішої нині терористичної організації, що виникла на базі, а нині, певно, перевершила Аль-Каїду, найбільший фокус досліджень транснаціонального тероризму зосередився саме на цій проблемі.

Тим не менш, про зв'язок міжтранснаціональним тероризмом і слабкістю держав писали й до цього, з початку 2000-них років. Візьмемо до уваги, зокрема, два емпіричні дослідження: здійснене професором з міжнародної безпеки Е. Ньюманом, представником британської школи (Університети Бірмінгема та Лідса) та американським дослідником Дж Джорджем (Університет Далласу, Техас) [7; 8].

Перший дослідник розпочав з того, що у 21 сторіччі на зміну так званій вестфальській моделі міжнародної політики, згідно якої загрози міжнародній безпеці походять традиційно від держав-ревізіоністів та агресорів, з'явилися й посилюються також ряд інших викликів та небезпек [7]. Вони походять не лише від сильних (щонайменше у військовому та/або економічному плані, адже тільки такі держави можуть вважатися повноцінними ревізіоністами системи), але й від слабких держав, а ще - від недержавних акторів.

Тобто, якщо розглянути питання ширше, то деякі дослідники наполягають на тому, що найбільш значним наслідком зміни міжнародної системи з 1990-х років стали як мінімум два фактори, актуальні в контексті проблеми, що розглядається. Це: а) зміна характеру насилля та конфліктів; і б) соціально-політичні зміни на загальносвітовому рівні, що призвели до зменшення ролі власне держави [9]. У цьому сенсі глобалізація, стверджують деякі вчені, зокрема, неоліберали, є важливим компонентом, що сприяє слабкості держав і появі нових видів ведення війни. Таким чином, слабшання держав призводить до «приватизації» насилля, нові види конфліктів характеризуються участю як державних, так і не пов'язаних з державними апаратами акторів. Фінський дослідник Р. Вейринен підсумовує думку так: «У глобальному масштабі держава знаходиться в стані занепаду; в індустріальному світі, особливо в державах, що розвиваються, монополія на примус у країнах розмивається» [10, р. 43]. Зазначимо, що за моделлю сильної держави М. Вебера, на яку спирається більшість досліджень державності - і сильної, і слабкої - саме ця сторона діяльності й функція держави як автора вважалася ключовою [11].

Існує декілька варіантів, якими слабкість держави базування може просувати міжнародний тероризм: у вигляді так званих «тихих гаваней» - там можуть зосереджуватися тренувальні табори, а також штаби для планування та організації майбутніх терористичних актів. Багато дослідників сходяться на тому, що ряд даних з питань міжнародного тероризму неможливо отримати, а відтак і опрацювати та проаналізувати.

Наочний приклад, який використовує Дж. Джордж стосується реальної особи терориста Умара Фарука Абдулмуталліба - громадяна Нігерії, котрий намагався здійснити теракт на рейсі з Амстердама в Детройт у 2009 році. Інформація, котрої не знайти в обчислювальних аналізах цього та інших схожих випадків у тому, що цей нігерієць перебував на тренуванні угрупування Аль-Каїди на Аравійському півострові, організованому та діючому в Ємені. Таким чином, роль Ємену в цьому конкретному акті міжнародного тероризму дивом не залишилася поза увагою дослідників [8]. Серед емпіричних прикладів, котрі використовують дослідники є як «ідеальні» на підтвердження гіпотези про прямий зв'язок між слабкістю держав та розвитком тероризму, так і ті, що менш підходять або й взагалі не відповідають необхідним критеріям. Зазначимо їх нижче, а ще відмітимо, що є плеяда науковців, котрі не погоджуються з тезою про зв'язок між слабкими державами та тероризмом.

Серед прикладів - доволі різні ситуації. Від окупованих територій Палестини - Західного берега річки Йордан та Сектору Газа - котрі, звісно, не складають окремої держави, але є слабким контекстом, якому бракує декількох вимірів, зокрема: безпеки та легітимності. Як приклад терористичної організації тут взято Хамас, котрий відомий оперуванням не лише на згаданих територіях, але й в суміжній Сирії.

Інший приклад - Ліван, де тривала п'ятнадцятирічна громадянська війна призвела до значного послаблення держави, і хоча з тих пір прослідковується значний прогрес у розбудові політичних інституцій, очевидне втручання Сирії і менш очевидне - Ірану, особливо у вигляді прошиїтської «Армії Аллаха», Хезболли - досі лімітує державність Лівану [8, р. 472].

Ще один приклад - не з регіону Близького Сходу. Ідеться про організацію Абу Саяф, активну на островах архіпелагу Сулу на Філіппінах. Нині ця організація найбільш відома через внутрішній конфлікт на Філліпінах, активізований у травні 2017 року, коли нинішньому президенту Родріго Дутерте навіть довелося перервати державний візит у Росію, клятву на вірність «халіфу» Ісламської Держави Абу Бакру Аль-Багдаді та повторюваних час від часу сутичках на кордоні з Малайзією.

Професор Е. Ньюман наводив також приклад Боснії 1990-х років, котра була настільки ж класичним прикладом громадянської війни, державної слабкості та терористичної діяльності, як нині є Сомалі [7]. Деякі дослідники, зокрема Еван Кольманн, стверджували навіть, що «ключ до розуміння появи та розвитку осередків Аль-Каїди в Європі - боснійська війна 1990-х років» [12, р. 9]. Одним з найбільш поширених та чи не найбільше задовольняючих гіпотезу про зв'язок між слабкістю держави та транснаціональним тероризмом є Ірак - країна походження Ісламської Держави, де діє ряд локальних, регіонально орієнтованих та транснаціональних терористичних організацій.

Провівши емпіричне дослідження на базі доступної інформації з документів Держдепу США («Foreign Terrorist Organizations» - «Закордонні терористичні організації») [13], Європейського Союзу (список визначених терористичних угруповань у ЄС і світі), Сполученого Королівства (переглянута версія Акту про Тероризм 2000 року), професор Е. Ньюман відзначив підтверджені кейси кореляції слабкості держав та активності терористичних угрупувань на прикладах Афганістану, Алжиру, Колумбії, Індонезії, Лівану, Пакистану, Філіппін, Шрі-Ланки, Сирії, Туреччини та ще декількох країн [7; 13]. Тим не менш, очевидним є факт, що тероризм присутній далеко не лише в слабких державах та контекстах - історичними прикладами є Іспанія, Ірландія, навіть різні гілки Аль-Каїди діють і в розвинутих чи безпосередньо не відповідаючих критеріям слабких країнах (наприклад, відомий Гамбурзький осередок).

Тобто, з дослідження випливає, що слабкі держави як такі не є достатньою причиною для виникнення терористичних організацій та тероризму як явища, однак слугують принадним грунтом для його розвитку. Як це часто відбувається в слабких контекстах, лише у поєднанні декількох факторів одразу створюється очевидна загроза безпеці.

Е. Ньюман дійшов до ряду висновків, серед яких наступні: найбільш деструктивні терористичні угрупування оперують саме з територій (або базуються в) слабких держав [7]. Згадаємо в цьому контексті також дані Глобального Індексу Тероризму за 2016 рік, що підтверджують даний висновок.

Водночас, варто зауважити, що йдеться саме про слабкі, а не невдалі держави - терористичним організаціям значно простіше скооперуватися з існуючою владою, навіть якщо вона представлена не у вигляді центрального уряду, а місцевих представників, аніж діяти в умовах тотального хаосу та нестабільності. Адже успішні терористичні акти потребують значної підготовки, доступу до ресурсів, відносної стабільності, гарантій і часто логістичних засобів.

Серед факторів, у поєднанні з якими слабкі держави результують в активність терористичних груп на своїх територіях такі: горизонтальна соціальна нерівність та конфлікт між різними соціальними групами - не в усіх випадках, але у більшості такі умови створюють підґрунтя для локального тероризму, який нині має тенденцію ширитися за межі кордонів окремої країни швидко й відносно успішно.

У тому ж 2007 році аналітик К. Брафман Кіттнер підготувала статтю, присвячену ролі слабких держав як «тихих гаваней» для ісламістських терористичних угруповань. Хоча це й дещо редукований підхід до вивчення питання, та все ж дослідниці вдалося дійти до декількох цікавих висновків, котрі можна застосувати і в ширшому, не лише ісламістськи забарвленому контексті терористичної активності.

Зокрема, К. Брафман Кіттнер визначила, що саме шукають будь-які терористи у «тихих гаванях». Ключовими й життєво важливими для них питаннями є: можливість отримання фінансування з різних джерел та завдяки діям, як контрабанда, відмивання грошей, мусульманська благодійність (один зі стовпів ісламу), кримінальна діяльність, постачання наркотиків, оподаткування населення територій; створення мережі комунікацій з ефективним командуванням та розвідувальним апаратом; місце-територія для операцій з тренування комбатантів; логістична мережа для уможливлення пересування людей, грошей, доступу до (почасти фальшивих) документів та збройних матеріалів [14, р. 308]. Саме тому, вважає дослідниця, терористи вбачають у зниженому контролі над кордонами, що є характерною рисою слабких держав, способи посилення власної мобільності та шляхи до поширення ідеології. Слабкість урядів або й падіння центральної влади дозволяє терористам здійснювати діяльність без належного втручання та контрзаходів [14].

Водночас, характерною рисою ісламістських терористичних організацій є те, що вони радше оберуть держави, де суверенітет зберігається на значному рівні, оскільки це означає меншу вірогідність зовнішнього втручання. Більше того, терористам не завжди й не всюди необхідний слабкий контроль урядів над територією всієї держави - вистачає й певних регіонів. Саме там вони використовують вакууми сили для створення операційної та організаційної бази.

Тобто, найкращими гаванями для терористичних угрупувань слугують території, де «кордони неконтрольовані або невизначені, високий рівень корупції, рівні ВНП стрімко падають, насилля й злочинність зростає, а анархія є нормою» [15, р. 23].

В емпіричному дослідженні тієї ж тематики зв'язків між слабкими державами та транснаціональним тероризмом від 2016 року Дж. Джордж користується інформацією проектів ITERATE - International Terrorism: Attributes of Terrorist Events - Міжнародний тероризм: характеристика терористичних актів, «Correlates of War», а також класифікує інциденти на внутрішні, прилеглі та неприлеглі [16; 17].

Такий нетрадиційний підхід потребує подальшого роз'яснення. Він базується на близькості виконавця теракту до цілі. «Внутрішніми» терактами автор вважає здійснені виконавцем у його власній країні проти іноземної «цілі». «Прилеглі» теракти здійснюються вико-навцем у державі, сусідній до його власної, а «неприлеглі» відповідно - у державах, що не мають кордонів з країною походження виконавця. Так, за опрацьований період 61% транснаціональних терактів був «внутрішнім», 13% - «прилеглими» і 26% - «неприлеглими». Згідно висновків Дж. Джорджа, саме в контексті «внутрішніх» терактів слабкість держав є важливою детермінантою транснаціонального тероризму [8]. В інших двох типах у слабких контекстах виникає ряд логістичних перешкод. Тобто в дослідженні слід розділяти між новоприбулими до слабких держав терористами та їх діяльністю і тими, хто народився в слабких контекстах, і на терористичній «ниві» нібито має більше переваг.

Використання бази даних з характеристиками терористичних актів за період між 1995-2013 роками дозволило досліднику повторити висновки професора Університету Пенсильванії Дж. П'яцци про те, що слабкі держави більш схильні до того, щоб ставати базою для транснаціонального тероризму, у порівнянні з більш стабільними - тобто, сильнішими - країнами [18]. У значно вужчому дослідженні тероризму в Субсахарській Африці політолог Д. Лісанті приходить до схожих висновків - власне слабкість держав не є першопричиною тероризму, однак у поєднанні з рядом інших негативних умов, як мілітаризовані конфлікти та утиски населення цілком здатна створити підгрунтя для всіх видів терористичної діяльності [19].

Ще в 2002 році дослідники Р. Такейх (CFR - Council on Foreign Relation, Рада з міжнародних відносин) та Н. Гвоздев (Центр Ніксона) присвятили статтю під назвою «Чи потрібна терористам домівка?» саме питанню кореляції транснаціонального тероризму та слабких держав [20]. Вони ствердили, що слабкі контексти надають терористам змогу до контролю над територіями, а відтак і змогу отримувати фінанси. Ще один відмічений дослідниками фактор - відносна легкість в отриманні зброї у слабких державах - чи то від провладних військ, чи то на розвинутих, хоч і неконтрольованих ринках зброї в подібних країнах.

Зауважимо також ще один аспект, котрий наскрізним мотивом звучить у майже всіх зі згаданих звітів, статей та оглядів. Це - відсутність ефективних контртерористичних заходів у слабких державах, причому йдеться про обидва випадки: і неспроможність їх здійснити, і небажання цього тими, хто знаходиться при почасти умовній, владі.

Індекс глобального тероризму 2017 року відзначає переламний момент у боротьбі з засиллям ісламського екстремізму (у першу чергу, у формі Ісламської Держави). У порівнянні з піковим 2014 роком, кількість загиблих внаслідок терористичних актів знизилася на 22 відсотки. Тим не менш, не всі показники демонструють позитивний тренд. Як мінімум одна людина загинула внаслідок терористичних актів у 106 країнах світу, найбільша кількість за всю історію видання Індексу [21].

Крім того, у 2016 році число загиблих внаслідок терактів на територіях країн ОЕСР було найвищим з 1988 року. Нагадаємо, що саме на 1970-1980-ті роки припало збільшення активності європейських націоналістичних організацій, що часом вдавалися до терористичних актів. Також варто зазначити, що дана інформація відповідає дійсності, якщо виключити статистику за 2001 рік.

Аналіз ключових факторів, що сприяють посиленню активності терористичних організацій дозволив визначити такі ключові показники, як політичне насилля, маргіналізованість та невдоволення суспільств. Ще один разючий тренд - за останні 17 років 99% летальних випадків внаслідок терористичних актів мали місце в країнах де а) є діючі конфлікти б) високий рівень політичного насилля [21].

Дослідники по-різному визначають поняття політичного насилля. Наведемо декілька визначень: “внутрішня війна” (Гаррі Екстейн) - де мається на увазі абсолютне або певного аспекту порушення легітимного політичного порядку. (Як бачимо, йдеться про пряму паралель з однією з визнаних прогалин, що характеризують слабкі держави [22]. Інше визначення було запропоноване Т. Р. Гарром, автором знаної емпіричної бази Polity IV (якою, зокрема, послуговувалися одні з піонерів дослідження питання слабких держав у США на початку 2000-них) [22, р. 223]. Дослідник називає політичне насилля громадянською боротьбою, відзначаючи не тільки порушення легітимності влади, але й зрушення загальної політичної обстановки та політичної системи. У цих словах прослідковуємо значно ширше розуміння, що корелюється з загальними показниками слабкості держав [22].

Висновки

Хоча наявність і активна діяльність на території слабких держав транснаціональних терористичних організацій є в більшості випадків лише показником наявності політичного насилля на території, подальшому розгляду цього широкого поняття необхідно присвятити наступні наукові розвідки.

Підбиваючи підсумки, порівняємо вже згадані держави, найбільше пов'язані з діяльністю транснаціональних терористичних організацій з показниками їхньої слабкості в Індексах слабких держав за останні роки.

Так, у першій п'ятірці слабких держав традиційно бачимо Афганістан. Ємен. Сирію, Ірак, Південний Судан, Сомалі, Демократичну Республіку Конго. Відтак, очевидною є прямий зв'язок між найвищим рівнем слабкості держав і тим, наскільки в подібних місцях активізуються різні терористичні угруповання. Особливо загрозливим є факт транснаціоналізації їх діяльності.

Стабільні держави застосовують жорсткі анти- та/або контртерористичних заходів для підвищення вартості планування та здійснення комплексних терористичних атак на їх територіях. Терористи відтак відповідають на подібні дії здійсненням більш комплексних атак у слабких контекстах, тим самим знижуючи для себе витрати та ризики подібних атак.

Ключовим є те, що транснаціональна природа таких терактів усе одно дозволяє їм досягати впливу на глобальну аудиторію, тобто взаємний процес зниження-підвищення ризиків/вартості є лише раціональною відповіддю чи попередженням і загрозу як таку не усуває.

References

1. United States, 2002. The national security strategy of the United States of America. Washington, President of the U.S. [online] Available at: <https://www. state.gov/documents/organization/63562.pdf> [Accessed 16 July 2019]

2. United States, 2006. The national security strategy of the United States of America. Washington, President of the U.S. [online] Available at: http://nssarchive.us/NSSR/2006. pdf [Accessed 22 July 2019]

3. United States, 2010. The national security strategy of the United States of America. Washington, President of the U.S. [online] Available at: <http://nssarchive.us/NSSR/2010. pdf> [Accessed 23 July 2019]

4. Schnecker, U., 2004. How transnational terrorists profit from fragile states. Berlin: SWP Research Paper.

5. United States Department of State Publication, 2016. Country reports on terrorism 2015. Available at: <https:// www.state.gov/documents/organization/258249.pdf> [Accessed 2 August 2019]

6. Institute for Economics and Peace. 2016. Global Terrorism Index 2016 Available at: <http:// economicsandpeace.org/wp-content/uploads/2016/11/ Global-Terrorism-Index-2016.2.pdf> [Accessed 2 August 2019]

7. Newman, E., 2006. Exploring the “root causes” of terrorism. Studies in Conflict & Terrorism, pp. 749-772.

8. George J., 2016. State failure and transnational terrorism: an empirical analysis. Journal of Conflict Resolution, 62(3), pp. 471-495.

9. Snow, D.M., 1996. Uncivil wars: international security and the new internal conflicts. Boulder, CO: Lynne Rienner.

10. Vayrynen, R., 2000. Complex humanitarian emergencies: concepts and issues. In Nafziger, E. W., Stewart, F. and Va yrynen, R. eds. War, hunger, and displacement: the origins of humanitarian emergencies. Oxford: Oxford University Press.

11. Kaldor M., 2012. New and old wars: organized violence in a global era. Cambridge: Polity Press.

12. Kohlmann, E., 2004. Al-Qaeda s jihad in Europe: the Afghan-Bosnian network. Oxford: Berg Publishers.

13. Bureau of Counterterrorism. Foreign terrorist organizations Available at: <https://www.state.gov/j/ct/rls/ other/des/123085.htm> [Accessed 7 August 2019]

14. Braffman Kittner, C., 2007. The role of safe havens in islamist terrorism. Terrorism and Political Violence, 19(3), pp. 307-329.

15. Napoleoni L., 2003. Modern jihad: tracing the dollars behind the terror networks. London: Pluto Press.

16. International Terrorism: Attributes of Terrorist Events (ITERATE) Available at: <http://library.duke.edu/ data/collections/iterate> [Accessed 7 August 2019].

17. The Correlates of War Project. Available at: <http:// www.correlatesofwar.org/data-sets> [Accessed 9 August 2019]

18. Piazza J., 2009. Transnational terror and human rights. International Studies Quarterly, 53, pp. 125-148.

19. Lisanti D., 2010. Do failed states really breed terrorists? An examination of terrorism in Sub-Saharan Africa comparing statistical approaches with a fuzzy set qualitative comparative analysis. CAPERS Workshop.

20. Takeyh R. and Gvozdev, N., 2002. Do terrorist networks need a home? The Washington Quarterly, 25, pp. 97-108.

21. The Fund for Peace. Fragile States Index. Available at: <http://fundforpeace.org/fsi> [Accessed 9 August 2019]

22. Mars, P., 1975. The nature of political violence. Social and Economic Studies, 24(2), pp. 221-238.

Размещено на Allbest.ru