Рецепції світового співтовариства щодо війни рф проти України

The review of the monograph by renowned Ukrainian scholars "Vidnianskyi, S., Martynov, A. (2023). Solidarity. Support. Assistance. Russia's War Against Ukraine and the International Community. Kyiv" examines the scientific value and author's perspective on the study of contemporary international relations. In monograph S. Vidnianskyi and A. Martynov read international relations in light of support for Ukraine by the civilized world in its fight against Russian aggression and for the liberation of occupied Ukrainian territories.

The relevance of this scientific publication dedicated to the current history of the world community's response to the full-scale Russian-Ukrainian war in 2022-2023 is driven by lively debates both at the national level in European, North American, Southeast Asian, African, and Latin American countries and at the level of international organizations such as the UN, NATO, EU, and OSCE. The polemic revolves around the very nature of the war, which has transitioned from being "hybrid" to "hot," employing all conventional forms of weapons. Even the positions of key European Union countries regarding the Russian-Ukrainian war are not settled. This is demonstrated in certain sections of the monograph. Of particular relevance is the coverage of debates among key players in international relations (USA, China, EU) regarding the "ailment of Russian statehood" and the methods of post-war transformation of Muscovy. The specific material in the monograph illustrates how current diplomatic events occurring in various regions shape the overall picture of the war, with respective adjustments made by national mentalities. міжнародний агресія монографія

In a scientific format, the authors demonstrated how the global conflict of national interests and values between democracies and autocracies influenced the formation of diplomatic approaches to interaction with Ukraine and Muscovy. From this perspective, it is an inter- civilizational war - Ukraine acts as the frontier of the Euro-Atlantic space of democracies and Muscovy as the "heartland" of autocratic Eurasia. This concept challenges the established propaganda cliches about the excessive personal ambitions of the Kremlin autocrat and his personal hatred for all things Ukrainian. While the mentioned motives are indeed present, the fundamental sense of the war lies in the ability of democracies to restrict the freedom of democracy's adversaries and protect themselves, incurring both material and non-material losses.

In this sense, it is the World War ІІІ, which has transformed from a "hybrid" into a full-scale conventional war.

Keywords: Russian-Ukrainian war, hybrid war, international aid to Ukraine, annexation, deoccupation, USA, European Union.

Актуальність наукового видання, присвяченого поточній історії реакції світової спільноти на повномасштабну російсько-українську війну 2022-2023 рр., обумовлена жвавими дискусіями як на національному рівні країн Європи, Північної Америки, Південно-Східної Азії, Африки, Латинської Америки, так і на рівні міжнародних організацій ООН, НАТО, ЄС, ОБСЄ щодо природи війни, яка з "гібридної" перетворилась на "гарячу" з використанням усіх конвенційних видів зброї. Навіть позиція ключових країн Євросоюзу щодо російсько-української війни не є усталеною. Це показано на сторінках монографії у відповідних розділах. Особливо актуальним є висвітлення дебатів ключових гравців міжнародних відносин (США, Китай, ЄС) щодо "хвороби російської державності" та способів пост-воєнної трансформації Московії. Конкретний матеріал монографії показує, як поточні дипломатичні події, які відбуваються у різних регіонах, формують загальну картину війни з відповідними корекціями, які вносяться національними ментальностями.

Поточна історія це завжди "гарячі сліди" минулого, яке не минає. Монографія "схоплює" картину буремного часу, як воєнні, дипломатичні, політичні події впливали одні на одних та віддзеркалювались у вітчизняних та закордонних засобах масової інформації. Поточна історія міжнародних відносин у контексті російсько-української війни дає можливість побачити динаміку подій, осмислити їхнє тлумачення, подати перші спроби концептуалізації на перший погляд розрізнених фактів. Тому пріоритетність зазначеного видання як "фотокартки" часу є не просто актуальною, а й закладає перші парадигмальні ознаки майбутньої історіографії російсько-української війни.

Автори хотіли показати у науковому форматі, яким чином глобальний конфлікт національних інтересів і цінностей між демократіями та автократіями вплинув на формування дипломатичних підходів до взаємодії з Україною і Московією. З цієї точки зору це міжцивілізаційна війна: України як фронтиру євроатлантичного простору демократій і Московії як "хартленду" автократичної Євразії. Цей концепт спростовує усталені пропагандистські штампи про надмірні персональні амбіції кремлівського автократа, його особисту ненависть до всього українського. Хоча й ці мотиви, звичайно присутні, але фундаментальний сенс війни у здатності демократій обмежувати свободу ворогів демократії та захищати себе, зазнаючи матеріальних і нематеріальних втрат. У цьому сенсі це третя світова, яка з "гібридної" перетворилась на масштабну конвенційну війну.

У війнах пролинула більша частина людської історії. Ще Фукідід і Геродот намагались дати відповіді на запитання про причини і наслідки війн. Мислителі, які належать до різних цивілізаційних традицій, такі як Сунь Цзи, Макіавеллі, Клаузевіц бачили тісний зв'язок між війною і поточною політикою. Війна є продовженням політики військовими засобами, але й засоби війни змінюють політику. Часто ці зміни стають незворотними. Передумова індивідуальної і колективної людської діяльності це забезпечення безпеки. Світова історія знає різні системи міжнародних відносин. В теорії міжнародних відносин відомі різні класифікації і типологізації систем міжнародних відносин. Виявляються однополярні, біполярні та багатополярні системи міжнародних відносин. Після розпаду СРСР в РФ культивувався ресентимент щодо американо-центричного світу як наслідку радянської поразки у холодній війні. Ця війна є прикладом війн ідентичностей, якщо ідентичність розуміти як ієрархію цінностей. За авторською версією, процес соцієтальних змін колективної свідомості українського суспільства був започаткований помаранчевою революцією 2004 року. Тоді за шістьма шкалами моніторингу відбувся зсув до формування індивідуалістичних характеристик. Але нереалізованість очікувань означала інверсію. Вона була порушена нонконформізмом часів Революції Гідності 2013-2014 років. Війна з Росією 2014-2022 років має завершити процес соцієтальної трансформації колективної свідомості українського суспільства. Трансформація України після війни з РФ означатиме завершення переходу до постмодерної багатополярної системи міжнародних відносин. Для періоду модерну властивим був блоковий підхід до забезпечення безпеки. Постмодерна система міжнародної безпеки вибудовується на основі поєднання ієрархічних і мережевих характеристик міжнародної системи. Ключовими питаннями залишаються контроль комунікацій, джерел сировини та технологій. Постмодерна багатополюсна система міжнародних відносин складатиметься з декількох ієрархічних структур. Формування пост-ялтинської системи міжнародних відносин відбувається у складних умовах багатополярного протистояння у взаємозалежному світі. Саме фактор взаємозалежності залишає надію на раціональні рішення щодо інспірування розв'язання конфліктів з урахуванням національних інтересів Соборної України.

Ствердження української національної державності в Європі впродовж історії чимало разів переривалося несприятливою міжнародно-політичною кон'юнктурою. Велике князівство Литовське трансформувалось після Люблінської унії 1569 року на Річ Посполиту. Але московіти, орієнтуючись на міраж візантійсько-татарської "імперії", розпочали "гібридну" Лівонську війну. Тодішня Москва планувала зруйнувати європейський Балтійсько - Чорноморський фронтир, підпорядкувавши його собі. Але знадобився тривалий історичний час, аби Московія спромоглася вийти на межі Балтійського і Чорного морів. Використовуючи ресурси і демографічний потенціал українського суспільства, московіти зруйнували Річ Посполиту, поділивши українські землі після невдачі національно-визвольної революції на чолі з Б. Хмельницьким та Руїни. Зрештою, Петро І за підсумками Північної війни (1700-1721) вивів імперію на Балтику на кістках українських козаків. Катерина ІІ, скориставшись козацькою військовою потугою, закріпила імперію на Чорному морі, анексувавши в 1783 році Крим. Українські землі після трьох поділів Польщі опинились у складі московської імперії та Австрійської імперії.

Сподівання на національне відродження в ХІХ столітті наштовхнулись на протидію обох імперій, хоча "російська" імперія перешкоджала формуванню української модерної нації послідовніше і жорсткіше, ніж Австрійська імперія. Звичайно, на тлі валуєвського та емського указів, які ставили українську мову в "російській" імперії поза законом, відносна австрійська ліберальна національна політика подавалась російською пропагандою як "австрійська інтрига" проти єдності "русского народа". Зазначений дискурс досі плекає кремлівська пропаганда, заперечуючи право української нації зробити свій природній європейський вибір.

Перша світова війна також не привела до формування міжнародної ситуації, яка була б сприятливою для затвердження української незалежної держави. Національно-визвольні змагання (1917-1923) вперлися у несприятливу міжнародно-політичну кон'юнктуру, яскравим проявом чого стала Версальська мирна конференція 1919 року. За наслідками її роботи та за результатами поразки українських національно-визвольних сил від більшовиків та поляків українські землі знову були поділені на контрольований кремлем Схід і західні українські землі. Ризький мирний договір 1921 року відновленої Польщі і більшовиків розділив Східну і Західну Україну.

Трагедія бездержавності дорого коштувала українцям. Пацифікації у Польщі, радянські антигуманні соціальні експерименти коштували людських втрат від репресій і голодоморів. Олександр Олесь у серпні 1931 року поетично передав цю історичну трагедію: коли Україна за право життя з катами боролась, жила і вмирала, і ждала, хотіла лише співчуття, Європа мовчала. Коли Україна в нерівній боротьбі вся сходила кров'ю і слізьми стікала, і дружньої помочі ждала собі, Європа мовчала. Коли Україна в залізнім ярмі робила на пана і в ранах орала, коли ворушились і скелі німі, Європа мовчала. Коли Україна криваві жнива зібравши для ката, сама умирала, і з голоду навіть згубила слова, Європа мовчала. Коли Україна життя прокляла, і ціла могилою стала, як сльози котились і в демона зла, Європа мовчала.

Новий історичний шанс, здавалося, надала Друга світова війна. Сподівання Організації українських націоналістів поставити нацистів перед фактом проголошення відновлення української державності 30 червня 1941 року, посилаючись на прецеденти створення під німецьким протекторатом держави П. Скоропадського в 1918 році, а в 1939-1941 роках "незалежних" Словаччини і Хорватії, не виправдалися. Друга світова війна стала тріумфом і трагедією українського народу. Величезні людські втрати, відновлення соборності українських земель у складі сталінської імперії, визнання заслуг українців у розгромі нацизму і фашизму у вигляді статусу держави засновниці Організації Об'єднаних Націй (звичайно навіть не у статусі підконтрольних Сталіну східноєвропейських "народних демократів", або "нейтралізованої" Фінляндії) підсумували втрати і здобутки у результаті Другої світової війни. У початкові роки "холодної війни" не виправдалися сподівання українського націоналістичного підпілля на швидку "гарячу" війну Великої Британії і США проти сталінського СРСР. За хрущовських часів українців використовували для приборкання свободи угорців в 1956 році, чехів і словаків в 1968 році, направляли на Кубу супроводжувати радянські ядерні ракети середньої дальності, націлені на США. Чергова радянська імперська авантюра в Афганістані підірвала ресурсні можливості та зробила неминучим демонтаж імперії. Наприкінці 1980-х років вперше склалась більш менш сприятлива міжнародно-політична ситуація для здобуття незалежності України. СРСР відступав із Центральної Європи, оксамитові революцію в країнах зовнішнього контуру імперії, возз'єднання ФРН і НДР, прискорили національне відродження в Україні.

Акт незалежності України 24 серпня 1991 року зробив незворотними стратегічні зміни в Європі та Євразії. Але тоді так і не склалася міжнародна ситуація, яка б за інерцією спричинила розпад Московії. Україна, шукаючи можливості для надійного виходу на міжнародну арену, була примушена відмовитись від ядерної зброї, якою Кремль після 24 лютого 2022 року шантажує весь світ. В одному з інтерв'ю тодішній президент США Б. Клінтон, визнав, що зробив помилку, коли не домігся надійних гарантій безпеки Україні, а не ті пусті слова Будапештського меморандуму 1994 року, яку були брутально порушені кремлівським диктатором у березні 2014 року анексією Криму.

Усвідомлення європейськими ліберальними демократіями нової ідентичності українського суспільства відбувалося поступово. Помаранчева революція 2004 року засвідчила, що, говорячи словами президента Л. Кучми "Україна це не Росія". Але, процес посткомуністичної трансформації українського суспільства все ще був стохастичним. Кремль мав свою "п'яту колону" в Україні та взяв реванш за президентства В. Януковича в 2010 -2013 роках. Однак, Революція Гідності зробила незворотною демократичну проєвропейську орієнтацію України. Російська агресія у форматі анексії Криму та "гібридного" вторгнення в Донецьку і Луганську області України змусили світову спільноту згадати, що цінність міжнародного права важливіша за право сильного. В 2014-2015 роках були запроваджені перші санкції проти Московії. Однак кремлівські автократи все ще грали на протиріччях всередині Європейського Союзу (між "старою" Європою, представленою ФРН і Францією та "новою" Європою Тримор'я за винятком персоналістської автократії В. Орбана в Угорщині) та між ЄС і США, особливо за президентства Дональда Трампа. Кремлівські сподівання "дотиснути" Україну на варіант імплементації Мінських угод 2015 року та поетапного захоплення української території так і не були реалізовані. Хоча, тоді багатьом здавалось, що європейська солідарність зруйнована і тепер кожна держава бореться сама за себе. Вважається, що кремлівський диктатор прийняв рішення про масштабування агресії проти України, сподіваючись на роз'єднаність за критерієм національних інтересів країн Євросоюзу та ангажованість адміністрації президента США Дж. Байдена китайсько-тайванською проблемою. В. Путін був у цьому так переконаний, що не звернув уваги на постійні попередження, які лунали від країн ЄС і США щодо недопустимості масштабної російсько-української війни.

Автори монографії, яка пропонується увазі читачів, зазначають, що міжнародна коаліція на підтримку України де-факто сформувалась після перших успіхів Збройних Сил України на фронті, героїчності українських солдат та офіцерів, всього українського суспільства, що стало очевидною реальністю до кінця березня 2022 року. У монографії розглядаються особливості позиції США, Канади, країн Європейського Союзу щодо всебічної допомоги Україні. Можна констатувати, що вперше в європейській і національній українській історії протистояння нової української демократії та євразійської московської автократії інспірувало утворення ефективної міжнародної коаліції підтримки України. Внаслідок цього було нівельовано військово-технічні асиметричні переваги на російську користь.

Автори монографії показали, як складно щодо російсько-української війни визначаються країни за ареалом ліберальних демократій. Зазначається, що кремлівські спроби сформувати глобальну коаліцію автократів наштовхуються на логіку політичної реальності. Показово, що Іран, попри продаж кривавій російській армії безпілотних літаків та іншої військової амуніції, офіційно не визнав анексію Криму та листопадові 2022 року "референдуми" на 18 відсотках української території, які кремлівський диктатор проголосив "новими землями" та "сухопутним коридором до Криму". Китай також намагається балансувати між прибутками від фактично колоніального режиму своєї торгівлі з Московією, звичайно, на користь Пекіна, та пристойністю недопустимості зміни державних кордонів силовими засобами. Пекін, як зазначають автори, вимушений рахуватись із своїм розумінням тайванської проблеми як "внутрішньої" китайської та російськими претензіями на землі незалежної України як міждержавної проблеми. Лише тотально залежний від Кремля сирійський режим повністю перейшов у русло російської пропаганди. Так само вчинив і північно-корейський режим. Але автори монографії слушно зазначають, що дипломатична боротьба за симпатії Глобального Півдня (раніше у міжнародних відносинах ці країни називали такими, що розвиваються) триває.

Так само важливо підтримувати консолідацію євроатлантичної коаліції на підтримку України. Адже 2024 рік це час виборів Європейського парламенту і президентських виборів у США. Кремлівський диктаторський режим намагається пролонгувати війну проти України до міфічних часів, коли зміниться політична кон'юнктуру в ЄС і США. Тож монографія важлива, як своєрідна "фотографічна фіксація" диспозиції міжнародного співтовариства щодо російської війни проти України. Це авторське тлумачення поточної історії міжнародних відносин, в яких Україна стала суб'єктом, який відіграє важливу роль у формуванні нової пост-воєнної системи міжнародних відносин не лише в європейському, а й глобальному вимірах.

Размещено на Allbest.ru