Жанри політичної журналістики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Жанри політичної журналістики

Питання для обговорення

Вступ

1. Інформаційні жанри

2. Аналітичні жанри

3. Художньо-публіцистичні жанри

Вступ

З тих пір, як Україна здобула незалежність і журналістика в корені змінила свої функції й завдання, не припиняється й дискусія про ознаки та взагалі існування жанрів. Адже сьогодні рідко можна зустріти традиційні жанри у чистому вигляді, в основному маємо змішання, дифузію жанрів, жанрові гібриди.

Український журналістикознавець, професор А.З. Москаленко визначав жанр як предмет формотворення матеріалу і спосіб відображення теми. Іншими словами, жанр - це спільність логіко-композиційних ознак.

Жанр є елементом форми журналістського твору. До критеріїв поділу журналістики на жанри відносять:

* об'єкт відображення;

* призначення виступу;

* масштаб охоплення дійсності, масштаб узагальнення;

* особливості літературно-стилістичних засобів.

Поділ жанрів на відповідні групи значною мірою ґрунтується на відмінності та ступені складності інформації. Важливий внесок у розвиток теорії жанрів зробили журналістикознавці А. Москаленко, О. Гриценко, Г. Кривошея, В. Шкляр тощо.

Традиційний поділ жанрів відомий вам з інших дисциплін. Згадаємо його.

1. Інформаційні жанри

Замітка - найоперативніший і найлаконічніший жанр, з допомогою якого повідомляється про об'єктивно існуючі факти, події, явища соціального розвитку суспільства з метою пізнавального, політико-виховного впливу на аудиторію.

Репортаж - оперативний жанр, у якому динамічно, з документальною точністю і емоційністю відтворюється дійсність у її розвитку через безпосереднє сприймання автора, що створює ефект присутності самого читача, глядача чи слухача на місці події.

Інтерв'ю - бесіда журналіста з компетентними співрозмовниками на суспільно-значущу тему, призначена для оприлюднення.

Звіт - це оперативний жанр журналістики, який не лише повідомляє, а й аналізує важливі суспільно-політичні події, для яких характерна дія, виражена словом. Як правило, звіт готують за результатами різноманітних засідань, зустрічей, конференцій тощо.

2. Аналітичні жанри

Кореспонденція - є одним із важливих аналітичних жанрів, який, використовуючи достовірні, тематично об'єднані факти, відображає певну сторону сучасної дійсності.

Стаття - один із найпоширеніших аналітичних жанрів, у якому автор, ґрунтовно аналізуючи факти та явища життя, доносить до читача певну думку, ідею за допомогою низки аргументів.

Коментар - злободенний виступ, який пояснює та оцінює важливі політичні, державні, господарчі, культурно-мистецькі й інші події.

Рецензія - матеріал, який аналізує й оцінює науковий, літературний, мистецький твір чи виставу.

Огляд - матеріал, який містить оцінки сукупності однорідних фактів з якоїсь однієї сфери життєдіяльності людей протягом певного часу, з метою дати аудиторії об'єктивну і цілісну картину дійсності.

3. Художньо-публіцистичні жанри

жанр журналіст політика публіцистика

Нарис - художньо-публіцистичний жанр, в якому на документальній основі узагальнюються важливі суспільно-політичні явища, розкриваються події, у центрі яких постає зображення всебічності природи чи розкриття характеру людини, яка її любить і зберігає.

Фейлетон - сатиричний художньо-публіцистичний жанр, котрий виявляє комічну суть негативних фактів, процесів і явищ дійсності.

Памфлет - сатиричний художньо-публіцистичний жанр, в якому розвінчуються небезпечні негативні явища. Розрахований на ідейне знищення об'єкта критики.

Етюд і есе - художньо-публіцистичні жанри, які за своїми жанровими ознаками нагадують нарисово-фейлетоно-памфлетні виступи на історичні, наукові, літературно-мистецькі теми й мають закінчений характер.

У політичній журналістиці найбільш розповсюдженими є жанри інтерв'ю, статті, огляду, коментарю, звіту, замітки, рідше - репортаж, а також жанри, які не увійшли до попередньої класифікації, - портрет, прогноз. Зрідка зустрічається кореспонденція, майже зник політичний памфлет. Натомість в журналістику з літературознавства перекочував жанр політичної казки, який охоче використовується українськими журналістами.

Репортаж. Предметом політичного репортажу є хід якогось політичного заходу, суспільно значимої події, який суміщає візуальну й усну форму вираження його змісту. До таких подій можна віднести вибори, конференції, зустрічі керівників держав, самміти тощо.

Для читачів, глядачів повинен бути створений "ефект присутності", ніби читач-глядач-слухач особисто спостерігає за тим, що відбувається.

Автор репортажу - не обов'язково діюча особа подій (хоча може й бути нею, наприклад, у матеріалах типу "репортер змінює професію"), але він завжди - активний спостерігач й коментатор дій. Іншими словами, репортаж - жанр, який дає наочне уявлення про події через безпосереднє сприйняття автора - очевидця або учасника події. Елементи репортажу: послідовний виклад подій; наочність - створення образної картини того, що відбувається, шляхом використання предметного опису деталей, наведення подробиць ситуації, відтворення вчинків й реплік діючих осіб; документальність - репортаж не терпить ані реконструкції, ані ретроспекції, ні тим більше творчої видумки; образна аналітичність - на питання, яким чином відбувалася подія, публіцист виступає як дослідник; емоційно забарвлений стиль викладу, який надає розповіді додаткової переконливості; активна роль особистості самого репортера, яка дозволяє не лише побачити подію очима оповідача, але й спонукає аудиторію до самостійної роботи уявлення.

Основне завдання журналіста - створення цілісного уявлення про епізод політичного життя. Репортеру, який спеціалізується на політиці, необхідно вміти викопувати факти, що не лежать на поверхні, знаходити потрібні джерела інформації, створювати мережу інформаторів, які надають необхідні факти. Вміння викликати людей на відверту розмову є одним з вирішальних у створенні якісних політичних репортажів, оскільки люди зі світу політики - далеко не найвідкритіші й легковажні.

Політичний портрет - жанр, за допомогою якого в основному зображується психологічний портрет, дії й імідж реальних особистостей. Політичний портрет відрізняється від інших жанрів тим, що в ньому рівною мірою повинні бути представлені публіцистичність і художність. Завдання журналіста при написанні цього жанру - вгадати за іміджем реальну особистість и дати її справжню психологічну характеристику, прогнозувати можливі дії цієї особистості в майбутньому, передбачити суспільну значущість і роль цієї особистості в суспільному розвитку.

Інтерес преси до наочного зображення людини є постійним. Як і раніше, найбільш цікавим для читача можуть бути вчинок, характер, кар'єра, доля окремої людини. Суть публікацій даного типу полягає в тому, щоб дати аудиторії певне уявлення про особистість. Вирішуючи це завдання, журналіст, як правило, звертає увагу на ті моменти в житті свого героя, які є важливими для кожної людини.

Знання цілей, "сенсу життя", яким служать герої публікацій, необхідно читацької аудиторії для того, щоб звірити їх зі своїми життєвими установками. Певною мірою це допомагає читачам орієнтуватися у світі і, можливо, коригувати свої дії, спосіб життя та інше. До того ж ряд портретних матеріалів дозволяє задовольнити інтерес багатьох читачів до технології успіху в наші дні.

Матеріали, в центрі яких людина, в газетно-журнальної практиці представлені двома жанровими формами: портретним інтерв'ю та нарисом.

Окремо в низці портретів діячів варто виділити політичний портрет. Увібравши в себе всі основні риси жанру, профільний портрет політика має свої особливості.

Фігури політичних діячів надзвичайно важливі для публіки, оскільки вони дозволяють звести всі складні і безособові процеси політичного життя до дій окремих осіб. Конкретні особистості, що діють в політиці, роблять її доступною для розуміння, людяною, дозволяють людям приписувати їм відповідальність за хід подій. Тому політичні діячі, які зробили помітний внесок в історію, завжди викликали інтерес у своїх сучасників і нащадків. Цей інтерес ніколи не обмежувався інформацією про їх діяльність на політичному і громадському арені. Відомий діяч завжди привертає увагу саме як особистість - усім своїм моральним та інтелектуальним виглядом, мотивами своїх дій, своїми прозріннями та прорахунками.

Який особистістю є той чи інший політик, які почуття, символи та ідеї асоціюються з ним, має для публіки першорядний інтерес. В повній мірі задовольнити суспільну потребу в інформації про лідерів покликані матеріали, в центрі яких політичний діяч зі своїм духовним світом, характером, що розкриваються в загально-значимих діях, напружених, часом, конфліктних ситуаціях, в біографічних епізодах, в думках, мові і навіть зовнішньому портреті героя. Портретний нарис вважається визнаним жанром, здатним сформувати межі образу політика в масовій свідомості.

Сучасний стан та основну тенденцію розвитку цього жанру визначають два етапи існування: у період виборчої кампанії - рекламний, і потім у процесі діяльності політика - орієнтований, кожен з яких має свої особливості. Мета рекламного політичного портрета - власне рекламування - утилітарна і прагматична. Рекламний портрет повинен спонукати виборців віддати свого голосу за представлену особу, причому зробити цей вибір в конкретний тимчасової інтервал. І тому представлений політик ідеалізується, притаманні йому риси прописуються чітко й неоднозначно. Рекламний політичний портрет не претендує на неупередженість, пропонуючи конкретну оцінку свого героя - виключно позитивну.

Орієнтований політичний портрет на якусь ступінь об'єктивності претендує. З огляду на потреби суспільства в соціально-значущій інформації про лідерів і водночас, сформовану установку аудиторії на неприйняття політичних матеріалів з явно вираженим замовним характером, зміст орієнтованого політичного портрета максимально наближений до реального, принагідно налаштовує до дискусії, але інколи може й суперечити інтересам описуваного політика.

Особливого значення проблема етичної відповідальності журналіста набуває у політичній портретистиці. Аналіз специфіки політичної портретистики в українських мас-медіа дозволяє розглядати політичний портрет у двох аспектах - як жанр журналістської творчості і як спосіб політичної реклами. Обидва ці аспекти тісно пов'язані зі створенням іміджу політика.

Унаслідок систематизації політичних портретів виділено такі їх типи: 1) портрет у друкованих ЗМІ (газети, журнали, альманахи тощо); 2) портрет на ТБ (вирізняється специфікою роботи ТБ; за текстовими характеристиками відповідає написаному, прозовому портрету, але доповнюється аудіовізуальним рядом); 3) політичний портрет у книговиданні (портрет-книга, збірка портретів, політичних нарисів та біографій тощо); 4) портрет в Інтернеті (персональні веб-сторінки політиків).

Кореспонденція. Творці аналітичної журналістики покликані не просто повідомляти про те, що відбулося, а обов'язково простежити причинно-наслідкові зв'язки того чи іншого явища. Аналітик, на відміну від репортера, не зупиняється на описі чи тлумаченні, а прагне з'ясувати суть явища, процесу. Саме таку специфіку має жанр кореспонденції, який дозволяє описувати, аналізувати об'єднані однією темою факти дійсності, обмежені місцем і часом. В українській журналістиці цей жанр зустрічається надзвичайно рідко, хоча кореспонденти у ЗМІ і сам процес кореспондування існуватимуть завжди, оскільки в журналістиці є потреба оперативно описати чи проаналізувати певну сукупність фактів, "пройтися" від конкретного до загального чи навпаки.

Кореспонденцію журналістикознавці називають "найневизначенішим жанром", що постійно "перебігає" з інформаційної групи в аналітичну і навпаки. Але потрібно пам'ятати, що кореспонденція, як і будь-який інший жанр має свої різновиди, особливості та структуру.

Кореспонденція - це коли "на конкретному матеріалі, в аналітичному плані розробляється актуальна тема, вирішується певна проблема. Кореспонденція - не тільки послідовність окремої ситуації, але й виявлення на її основі закономірностей розвитку дійсності.

Кореспонденція може бути інформаційною (А. Тертичний відносить її до інформаційних жанрів): повідомлення зарубіжних кореспондентів, розповідь про нову подію, наукове відкриття. Вона нагадує розгорнуту замітку, але відрізняється від неї широтою обсягу матеріалу, розвитком певної теми. Аналітична кореспонденція розкриває причини описаного явища. На основі аналізу фактів у матеріалі ставляться нові проблеми для обговорення злободенних питань соціально-економічного чи політичного життя суспільства. Такі кореспонденції називають постановочними. Часом журналіст ніби разом з читачем аналізує, співставляє, порівнює, оцінює факти - так народжується кореспонденція-роздум.

Аналітична кореспонденція відрізняється від інших жанрів кількома факторами. Наприклад, ціль репортажу - дати "живе" відображення "предметної" події, тому репортер використовує при зборі інформації метод спостереження. Мета звіту - точно відобразити "інформаційні події" у своїй послідовності. Мета інформаційної кореспонденції - повідомити дещо про явища чи факти, але використовуючи при цьому, на відміну від репортажу, не "живе" спостереження, і фрагменти яких-небудь виступів, і "згорнутий" переказ минулого. Однак повідомлення не є самоціллю. Воно лише дає уявлення про подію, попереднє його тлумачення. Саме це тлумачення відрізняє в першу чергу аналітичну кореспонденцію від інформаційної, репортажу і звіту, передбачає роз'яснення причин подій, явищ, прогнозування їхнього розвитку.

Двоскладовість аналітичної кореспонденції (повідомлення про подію і тлумачення) зближує її з іншим жанром - коментарем. Але між кореспонденцією і коментарем існує певна відмінність. Вона полягає в тому, що джерелом інформації для аудиторії є автор публікації. Саме він "кореспондує" з місця події, вперше інформує аудиторію про те, що сталося. Журналіст інтерпретує минулі події, спираючись на думки їх учасників, свідків і особисті спостереження. А коментар публікується на основі слідів події, яка є вже відомою аудиторії з оперативного інформаційного повідомлення. При цьому тлумачення події відбувається на основі відомих фактів, загальних думок, оцінок, припущень, які пояснює авторитетна для аудиторії людина.

Аналітична кореспонденція відрізняється також від статті. Мета статті - обґрунтувати судження з приводу загально-значимого явища, процесу, ситуації, що має велике значення для життя суспільства в будь-яких сферах. Причому такі події, процеси, ситуації, як правило, мають значні наслідки для суспільства, окремих соціальних груп. Тому предметом статті є не окремі факти, а закономірні причинно-наслідкові відношення, які породжують однорідні явища. Автор встановлює між ними зв'язок і при цьому дані факти використовуються як аргументи на користь загального судження.

"В аналітичній кореспонденції розповідається, як правило про одну подію. Вона всебічно осмислюється, виявляються її якості, виноситься оцінка, прогнозується розвиток даної події, вказуються причини і наслідки певних явищ. Тобто центральним предметом аналітичної кореспонденції являється один значний факт, всі інші думки та судження стають допоміжним матеріалом для всебічного осмислення проблеми. Названі обставини чітко розмежовують жанр аналітичної кореспонденції та жанр статті.

Казка. Одним із зачинателів української політично-сатиричної казки був І.Франко. Твори цієї модифікації, на відміну од більшості розважально-дидактичних та авантюрно-сатиричних казок, в основі своїй мають не запозичені сюжетні матриці, а гостроактуальний життєвий матеріал, "живцем" вихоплений із сучасної авторові соціальної дійсності. Серед політичних казок, які належать перу Франка, - "Звірячий парламент. Уривок політичної байки", "Казка для молодих директорів банкових"; "Опозиція", "Казка про Добробит", "Історія кожуха", "Звірячий бюджет", "Свиня", а також незакінчений твір "Блощиця".

В українській літературі Галичини кінця ХІХ ст. великого поширення набув жанр політичної казки. Жанр казки давав добру нагоду використовувати езопівську мову, щоб обійти рогатки цензури, а також трансформувати старі сюжети, теми й образи відповідно до умов галицької дійсності.

Нову сторінку в історії української політичної сатири та розвитку жанру політичної казки відкрив політичний оглядач газети "Дзеркало тижня" Сергій Рахманін, надихнувши багатьох послідовників. Але на відміну від творів деяких з них, праці Рахманіна - не злий "стьоб" і не поетичне цькування антипатичних автору особистостей. Це скоріш оригінальний погляд на значимі періоди української політики.

Размещено на Allbest.ru