Сучасна українська письменницька публіцистика у варіанті виступів О. Забужко, Т. Прохаська, Ю. Андруховича

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

СТЕБЛИНА Наталія Олександрівна

УДК 007 : 304 : 070.77 (477)(043.5)

СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ПИСЬМЕННИЦЬКА ПУБЛІЦИСТИКА У ВАРІАНТІ ВИСТУПІВ О. ЗАБУЖКО, Т. ПРОХАСЬКА, Ю.АНДРУХОВИЧА

Спеціальність 27.00.04 -- теорія та історія журналістики

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук із соціальних комунікацій

Київ -- 2011

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Роботу виконано на кафедрі журналістики Одеського національного університету імені І. І. Мечникова.

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук, доцент

ІВАНОВА Олена Андріївна,

Одеський національний університет імені І. І. Мечникова,

доцент кафедри журналістики

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор

КРУПСЬКИЙ Іван Васильович,

Львівський національний університет імені І. Я. Франка,

професор кафедри радіомовлення і телебачення

кандидат наук із соціальних комунікацій

ШЕБЕЛІСТ Сергій Вікторович,

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка,

асистент кафедри журналістики

Захист відбудеться «12» квітня 2011 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.33 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1, Інститут журналістики.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М. О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розіслано «10 березня 2011 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат наук із соціальних комунікацій Б. М. Носова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Письменницька публіцистика є одним з ефективних механізмів активізації суспільного діалогу. До публіцистичних виступів митців прислухаються, їх твори викликають суспільний резонанс. О. Забужко, Т. Прохасько та Ю. Андрухович -- важливі постаті не тільки сучасної української художньої літератури, а й публіцистики. Для зазначених авторів публічна діяльність -- важлива складова соціальної ролі митця, тому вони постійно з'являються у пресі, впливаючи на розуміння масовою аудиторією визначних для розвитку українського соціуму подій.

Письменницька публіцистика, зокрема і цих трьох авторів, є ефективним інструментом осмислення соціального життя. Її тексти відзначаються специфічністю позиції автора, оригінальним підходом до бачення і подачі суспільно вагомих проблем, вибору матеріалу й здатністю впливати на читача. Письменницька публіцистика стає орієнтиром у процесі формування масовою аудиторією своєї позиції щодо соціального життя та джерелом, яке провокує роздуми про стан розвитку суспільства та визначення його перспектив. Саме тому для вітчизняної науки про журналістику актуальною є проблема осмислення комунікаційного потенціалу письменницької публіцистики.

Письменницька публіцистика як специфічне явище, що функціонує у медіа-просторі, вивчена недостатньо. У сфері журналістикознавства її особливості пояснювалися виключно специфічним синтезом художнього та публіцистичного. Цей напрямок дослідження дозволив установити зв'язки між публіцистичною та художньою творчістю письменника, вивчити проблему індивідуальних форм майстерності митців, пояснити, як впливає на читача незвичне для власне публіцистики поєднання художнього і публіцистичного (В. Галич, Н. Заверталюк, В. Здоровега, Ю. Лазебник, О. Рубашкін, В. Шкляр та ін.). Проте ретельного вивчення потребує процес формування у письменницькій публіцистиці світоглядних позицій, який можна розкрити, розглядаючи її в контексті соціальних комунікацій (А. Бойко, В. Владимиров, В. Демченко, Н. Зелінська, В. Іванов, Б. Потятиник, В. Різун, К. Серажим, Н. Сидоренко, Ю. Фінклер, Б. Черняков).

У більшості досліджень письменницької публіцистики аналізуються твори авторів ХІХ-ХХ століття, проте важливими видаються і дослідження публіцистики сучасників, адже вони дозволяють виявити погляд письменника на причини та наслідки нагальних проблем суспільства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в контексті наукової теми кафедри журналістики Одеського національного університету імені І. І. Мечникова «Дослідження парадигм сучасного масовоінформаційного простору» (номер державної реєстрації -- 0107U003867, 2006-2011 рр.).

Мета дослідження -- окреслити місце сучасної письменницької публіцистики у медіа-просторі та визначити особливості представлення і формування світоглядної позиції у публіцистичних виступах О. Забужко, Т. Прохаська та Ю. Андруховича.

Досягнення основної мети передбачає виконання таких завдань:

1) проаналізувати історію вивчення письменницької публіцистики;

2) визначити комунікаційний статус письменницької публіцистики у мас-медійному середовищі;

3) дослідити оповідні інстанції та принципи організації мовлення у письменницькій публіцистиці сучасних авторів;

4) вивчити характер репрезентації соціокультурної дійсності в сучасній письменницькій публіцистиці;

5) розглянути комунікаційну настановність письменницької публіцистики.

Об'єктом дослідження є тексти О. Забужко в газеті «Столичные новости», виступи Т. Прохаська на Івано-Франківському радіо «Вежа» та Ю. Андруховича у газеті «Дзеркало тижня».

Предметом дослідження є комунікативність сучасної української письменницької публіцистики як феномена, що характеризується унікальним типом мислення та принципами організації мовлення.

Хронологічні межі дослідження. Дослідження проводилося на основі аналізу текстів письменницької публіцистики, надрукованих в українських ЗМІ впродовж 2000-2005 років.

Методи дослідження. Наративний метод використовувався для визначення й аналізу оповідних інстанцій. Компаративний метод застосовано для зіставлення публіцистичних виступів О. Забужко, Т. Прохаська та Ю. Андруховича. За допомогою герменевтичного методу витлумачувався зміст публіцистичних творів сучасних українських письменників. Структурно-функціональний метод використовувався для дослідження організації, структури твору і його впливовості.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що сучасна українська письменницька публіцистика вперше постає як специфічний об'єкт комплексного дослідження, що в результаті формування світоглядної позиції читача репрезентує унікальний тип мислення та принципи організації мовлення.

Визначено, що письменницька публіцистика, формуючи світоглядні позиції читача, стає специфічним способом пізнання дійсності. Це відбувається в процесі паритетного діалогу, до якого долучаються автор, герой та читач. Комунікація в письменницькій публіцистиці сприяє формуванню світоглядних позицій на основі усвідомлення унікальності життєвого досвіду кожного та можлива тільки у випадку врахування цінності всіх світоглядних позицій.

Досліджено, що тип мислення, реалізований у публіцистичних текстах сучасних письменників (О. Забужко, Т. Прохаська та Ю. Андруховича), зорієнтовано на оприлюднення чіткої світоглядної позиції в умовах сприйняття соціального світу крізь призму світоглядної кризи.

Вивчено, що соціальний світ відображується сучасними письменниками-публіцистами через антагонізм позицій маси, типові представники котрої виявляються некомунікабельними, соціально пасивними, та позицій незалежних особистостей, які, заперечуючи цінності суспільства споживання, здатні модифікувати старі та напрацьовувати нові духовні орієнтири.

Встановлено, що ефективним способом активізації читача у письменницькій публіцистиці видається особистісне сприйняття інформації через залучення письменником автобіографічного матеріалу; результатом такої рецепції стає усвідомлення реципієнтом потреби напрацювання світоглядної основи в оцінці дійсності.

Наукова достовірність результатів дослідження засвідчена методологічною обґрунтованістю вихідних теоретичних положень, застосуванням комплексу взаємодоповнювальних методів дослідження, репрезентативністю фактичного матеріалу та джерельної бази дисертації.

Теоретична й практична цінність результатів дослідження. Вивчення сучасної письменницької публіцистики видається перспективним напрямком для встановлення ролі публіцистики у медіа-просторі, потенціалу цього типу висловлювання з точки зору ефективних способів формування громадської позиції. Дослідження дозволяє визначити статус виступів лідерів суспільної думки (зокрема письменників) у соціальному діалозі, демонструє актуальність пошуку ефективних засобів впливу на громадську думку шляхом напрацювання нових комунікаційних стратегій у сфері соціальних комунікацій. Основні результати дослідження можуть бути використані під час викладання курсів «Сучасна українська публіцистика», «Журналістська майстерність», «Теорія твору» та різноманітних спецкурсів для спеціальності «журналістика». Результати роботи можуть бути основою для підвищення кваліфікації студентів відділень журналістики, працівників засобів масової інформації.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження, автореферат, а також опубліковані наукові статті, в яких викладено основні положення роботи, виконані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Дисертація була обговорена й схвалена на засіданні кафедри журналістики Одеського національного університету імені І. І. Мечникова. Окремі результати дисертаційного дослідження були апробовані автором на таких наукових конференціях: викладацька наукова конференція «Актуальні проблеми журналістикознавства» (Одеса, 2005), наукова конференція «Масова комунікація в Україні та глобальні тенденції розвитку сучасного інформаційного простору» (Дніпропетровськ, 2008), Міжнародна науково-практична конференція «Журналістика 2008: українське журналістикознавство, освіта, термінологія і стандарти» (Київ, 2008), Міжнародна науково-практична конференція «Інформаційна освіта та професійно-комунікативні технології ХХІ століття» (Одеса, 2008), Міжнародна наукова конференція «Журналістика-2009: освітні та наукові проблеми в галузі соціальних комунікацій» (Київ, 2009).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладено у шести статтях, надрукованих у наукових виданнях із питань журналістикознавства, п'ять з них затверджені ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається з 4 розділів, вступу та висновків. Список літератури нараховує 231 позицію. Загальний обсяг дисертації складає 190 сторінок, із яких 162 -- основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

письменницький публіцистика репрезентація соціокультурний

У вступі обґрунтовано актуальність теми та її зв'язок з науковими програмами кафедри журналістики ОНУ імені І. І. Мечникова, де виконувалася робота; визначено мету й завдання дисертації, її об'єкт і предмет; наведено використані методи дослідження; розкрито наукову новизну; окреслено теоретичне й практичне значення одержаних результатів та запропонованих висновків; з'ясовано особистий внесок здобувача; поінформовано про апробацію роботи на конференціях та наведено відомості про опубліковані праці.

У першому розділі «Письменницька публіцистика як специфічне явище медіа-простору» детально досліджуються погляди науковців на письменницьку публіцистику. У підрозділі 1.1. «Історіографія наукової проблеми та джерельна база дослідження» аналізується історія та методологія вивчення письменницької публіцистики. Вона стала об'єктом уваги дослідників майже одночасно із тим, як почала вивчатися публіцистика як така. Письменницьку публіцистику визнали важливою складовою медіа-простору, в якому вона посідає особливе місце. Спочатку публіцистичні виступи письменників сприймали як вершинне явище публіцистики, в якій, порівняно із власне публіцистикою, автор демонструє майстерність у порушенні соціально вагомих тем та яскравій образності (М. Глушков, І. Дузь, Є. Журбіна, Я. Засурський, В. Здоровега, К. Ковалевський, К. Кухалашвілі, Ю. Лазебник, М. Нечиталюк та ін.). У процесі подальшого вивчення дослідники вказали на те, що письменницька публіцистика є специфічним способом пізнання дійсності (О. Овчаренко, М. Черепахов, В. Шкляр). Також була виявлена широта й незалежність погляду письменника на дійсність та на композиційні й жанрові норми публіцистичного типу творчості (В. Літвінов); помічена особлива чутливість автора до зображуваного (М. Парцей), зазначено, що вона має значний уплив на читача (М. Єрьомін, І. Курганський, М. Нечиталюк, М. Черепахов). Проте ці особливості обґрунтовувалися майже виключно особливим синтезом художнього і публіцистичного.

Вивчалася письменницька публіцистика і як окреме, специфічне явище, при цьому її природа пояснювалася через синтез публіцистичного і художнього. Він фіксувався на різних рівнях: на рівні жанру (В. Галич, Н. Заверталюк), на рівні організації висловлювання (О. Рубашкін, А. Погрібний) і на рівні авторського мислення (В. Галич). Але констатувалося, що рівень художності у публіцистичних виступах письменника індивідуальний і залежить від його світогляду, обдарування.

Особливості письменницької публіцистики вивчаються і сьогодні. Дослідники переосмислюють творчість митців слова, чиї виступи за радянських часів не бралися до уваги або ж розглядалися вибірково (О. Григор'єв, І. Побідаш, А. Руднєв, М. Свалова, Л. Татарінова та ін.). Продовжується вивчення жанрових особливостей публіцистичних виступів визнаних майстрів слова (С. Шебеліст), розглядається явище інтертекстуальності (В. Косенко, Н. Фенько). На сучасному етапі багатьма дослідниками визнається актуальною проблема втіленого у письменницькій публіцистиці світогляду автора, найчастіше вивчається репрезентований у ній національний тип мислення (Л. Василик, О. Дорофтей, Й. Лось, Т. Хоменко та ін.). Проте спеціального дослідження потребує не тільки репрезентація у письменницькій публіцистиці системи знань та цінностей автора, а відтворення та формування у цих текстах інших світоглядних позицій, зокрема героя та читача. Важливим також постає сам процес комунікації, що породжує унікальні способи бачення та сприйняття концептуальних моделей сучасної соціокультурної дійсності всіма трьма суб'єктами комунікації письменницької публіцистики.

У підрозділі 1.2. «Комунікаційний статус письменницької публіцистики в мас-медійному середовищі» окреслюється місце письменницької публіцистики у сучасному медіа-просторі. Для встановлення особливостей розвитку сьогоднішнього мас-медійного середовища вивчаються праці вчених в галузі соціальних комунікацій, а саме: А. Бойко, В. Владимирова, В. Демченка, Н. Зелінської, В. Іванова, О. Кузнецової, В. Лизанчука, І. Михайлина, Б. Потятиника, В. Різуна, К. Серажим, Н. Сидоренко, М. Тимошика, Ю. Фінклера, Б. Чернякова, В. Шкляра та ін. Визначається, що публіцистичні виступи сучасних письменників відіграють важливу роль у суспільному діалозі, формуючи світоглядну позицію читача. У пункті 1.2.1. «Способи представлення позиції комуніканта у письменницькій публіцистиці» зазначається, що в основу публіцистичних виступів письменників покладено особливий тип мислення (він виражається в тому, що комунікант має чітку світоглядну позицію), принцип організації текстів (тут автором демонструється новаторський підхід до форми публіцистичного твору) та спосіб висловлювання, який налаштований на активізацію читача через раціональну та емоційну реакцію на прочитане з метою формування або трансформування його світогляду. Звернення письменника до публіцистики ініціюється тим, що позиція читача щодо соціуму, на думку автора, позбавлена світоглядних основ або ж вони потребують певної трансформації. Саме тому комунікант зосереджується на тих подіях, ситуаціях та явищах, на основі яких можливе формування світоглядної позиції. У письменницькій публіцистиці також спостерігаємо переважання автобіографічного матеріалу, на його основі демонструється спосіб осягнення реалій і природи соціального світу. Пункт 1.2.2. «Походження та зміст повідомлень письменницької публіцистики» присвячено аналізові предмета відображення письменницької публіцистики, який завжди має соціальне походження, оскільки мета комуніканта полягає у спонуканні читача до визначення своєї світоглядної позиції. Змістове наповнення письменницької публіцистики відзначається активною позицією героя, який звертається до читача від першої особи. Таким чином демонструється унікальність життєвого досвіду героя, сформована на його основі позиція щодо світу. Для письменницької публіцистики також характерний документалізм. Текст письменницької публіцистики побудовано так, що в ньому бачення світу автором і героєм сходяться в актуальному зіставленні та протиставленні: автор, демонструючи свою позицію, дає можливість героєві зберігати свою. У пункті 1.2.3. «Ефективність та впливовість письменницької публіцистики як типу мислення і висловлювання» окреслюються особливості, притаманні комунікату письменницької публіцистики. Автор спонукає читача до активізації своєї власної світоглядної позиції. Реакція читача на сказане автором та героєм обумовлюється необхідністю усвідомлення читачем своєї світоглядної позиції або ж шляхом трансформування наявних у читача поглядів. Точка зору читача, як і точка зору героя цінна для автора як така, що реально існує у соціумі. Формуючи позицію читача, автор активізує емоційний та раціональний рівні сприйняття зображуваного. У межах однієї з оповідних інстанцій завжди задіяне особистісне сприйняття, коли автор намагається створити атмосферу спілкування віч-на-віч. Активність сприймання забезпечується також постійним порушенням горизонту очікування та розширенням комунікативної компетенції реципієнта.

У другому розділі «Оповідні інстанції та фактори організації текстів у письменницькій публіцистиці сучасних українських письменників» досліджуються тексти О. Забужко, Т. Прохаська та Ю. Андруховича, зокрема визначається тип мислення та принципи організації мовлення, репрезентовані у публіцистичних виступах цих авторів. У підрозділі 2.1. «Стратегія трансформації радянської системи знань і цінностей у публіцистиці О. Забужко» зазначається, що у сприйнятті письменниці український соціум постає як такий, що має прямувати до традицій розвинених західних демократій. О. Забужко демонструє, що наше суспільство твориться на основі антигуманних традицій радянського минулого, внаслідок чого ігноруються нові можливості (зокрема європейський досвід), що з'явилися після набуття Україною незалежності. Причиною цього письменниця вважає зруйновану радянською ідеологією систему цінностей народу. О. Забужко має на меті трансформувати картину світу сучасного українця, зокрема переконати читача в тому, що людина має бути найвизначнішою вартістю в суспільстві. Відповідно до цього авторкою розробляється й принцип організації текстів. У його основі -- відтворення усної розмови з читачем. Такий принцип організації текстів ліквідує часову дистанцію між авторкою та читачем, створюючи атмосферу спілкування тут-і-зараз. Тож читач переконується в незалежності й незаангажованості позиції авторки. Спосіб висловлювання у письменницькій публіцистиці О. Забужко сприяє всебічній демонстрації світоглядної позиції та активізації читача. Призначення оповідної інстанції інтелектуалки -- представити систему знань, яка має визначати світоглядну позицію громадянина сучасного європейського суспільства. Через оповідну інстанцію письменниці демонструються цінності національно свідомого громадянина, який в усьому керується нормами християнської моралі, та критикується система цінностей сучасного суспільства.

У підрозділі 2.2. «Реалізація інтенції гармонійного співіснування людини та сучасного соціуму у публіцистичних виступах Т. Прохаська» зазначається, що позиція Т. Прохаська щодо сучасного суспільства обумовлюється уявленням про необхідність гармонійного співіснування людини зі світом і з самою собою. Невизначеність пріоритетів, невпорядкованість сучасного соціуму -- ті проблеми, що руйнують цю гармонію, відволікаючи людину від пізнання себе та навколишньої дійсності. Автор пропонує читачеві сформувати новий світогляд, який допоможе віднайти гармонію в собі, а отже, і вищу гармонію -- гармонію світу. Принцип організації матеріалів Т. Прохаська відрізняється імпровізаційністю, асоціативністю зв'язків, подібністю до щоденникових записів. Початок і кінець матеріалів раптові; автор не пояснює, чому саме обирає певну тему. Висновки, яких він доходить, дуже лаконічні. Тож читач має сам визначитись із тим, наскільки важливим і актуальним є те, що говорить автор. Тексти Т. Прохаська автобіографічні, принцип їх організації зручний для того, щоб осмислювати свій досвід як досвід співжиття зі світом. Автор імітує вільне осмислення певних ситуацій, показуючи, що із життєвого досвіду має випливати досвід соціальний. Прагнення бачити світ організованим та пізнавати його мудрість визначає і спосіб висловлювання автора. Через оповідну інстанцію спостерігача світ репрезентується як цілісний, підпорядкований певним законам. Мета автора -- побачити гармонійність світу. До цієї ж роботи він залучає і читача, спрямовуючи його спостереження у певному напрямку, зокрема зацікавлюючи у пізнанні найближчого оточення, своїх коренів тощо. Через оповідну інстанцію порадника демонструється, що в основі організації світу лежать принципи добра і справедливості. Для того, щоб і читач дійшов таких висновків, автор створює атмосферу синхронного розуміння. Оповідна інстанція відлюдника у тексті є реакцією автора на сучасний соціальний світ. Автор намагається втекти й сховатися від нього у надійно захищеному, автономному просторі (власна садиба у горах, шляхи до котрої завалено снігом, місто, обгороджене муром, подвір'я). У цей простір автор уводить і читача, стверджуючи, що в сучасному соціальному світі пізнання себе неможливе.

У підрозділі 2.3. «Формування незалежної особистості сучасника як авторська стратегія у публіцистиці Ю. Андруховича» відзначається, що, на думку Ю. Андруховича, у сучасному соціальному світі ігнорується свобода особистості, тож розвиток цього світу неможливий. Необхідність світоглядних змін в українському суспільстві не усвідомлюється більшістю, і вона орієнтується на старі радянські чи сучасні російські цінності. Принцип організації текстів Ю. Андруховича сприяє репрезентації соціального світу в ірраціональному вимірі. Текст укладається автором за принципом довільних асоціацій. Обираючи інформацію, автор покладається переважно на власну інтуїцію, довіряючи відчуттям, а не розуму. Тільки таким чином, на думку автора, можна уникнути маніпуляцій. У тексті це простежується через використання прийомів автоматичного письма. Подібний принцип організації використовується для того, щоб показати читачеві, що автор не нав'язує йому своєї думки, а надає свободу у формуванні власної позиції. Спосіб висловлювання у текстах Ю. Андруховича сприяє демонстрації соціального світу у двох вимірах: реальному та ймовірному. Реальний світ представлено оповідною інстанцією людини, яка чинить опір. Соціальний світ сприймається тут як агресивний, чужий. Позиція автора щодо цього світу давно склалася: він вважає, що такому світу потрібно чинити опір -- не погоджуватися з його правилами. Таку реакцію автор очікує і від читача. Натомість імовірний світ, представлений оповідною інстанцією людини, що сумнівається, характеризується максимальною свободою в оцінці соціального світу, ця свобода -- у відмові від раціональної однозначності. Тут автор намагається уникати точних характеристик, остаточних висновків, переконуючи читача в тому, що його знання про світ відносні, тож потрібно постійно шукати нових пояснень щодо зроблених висновків.

У третьому розділі «Характер репрезентації соціокультурної дійсності у сучасній письменницькій публіцистиці» аналізуються співвідношення позицій автора та героя, добір автором матеріалу для своїх виступів та персонажне поле. У підрозділі 3.1. «Позиції масової людини та незалежної особистості у публіцистичних виступах О. Забужко» визначаються позиції героїв, через які демонструється соціальний світ. Він представлений позиціями масової людини та незалежної особистості. Для того, щоб показати суспільство, в якому деформована система знань і цінностей, авторка вводить позицію масової людини. У ній втілено світогляд, сформований тоталітаризмом. Вступаючи з цією точкою зору в діалог, авторка доводить, що масова людина втрачає здатність самостійно мислити, відповідно не може бути творцем нового громадянського суспільства. Для того, щоб відтворити суспільство як таке, систему знань і цінностей якого можна трансформувати відповідно до вимог громадянського суспільства, авторка вводить у текст позицію незалежної особистості. Це позиція окремої людини, яка сприймає і оцінює світ незаангажовано, оригінально. Діалог між автором та незалежною особистістю -- це паритетний діалог-взаємозбагачення. Як масова людина, так і незалежна особистість -- представники суспільства, вони мають соціальну природу. У текстах особлива увага зосереджується на кругозорі цих героїв. Авторці потрібно показати їхню психологію, внутрішній світ, які є соціально обумовленими. Психологія масової людини характеризується комплексом меншовартості, який простежується в усьому: в її ставленні до своєї національної приналежності, до оточення (масова людина терпляче зносить зневажливе ставлення до неї вищих за статусом, проте так само зневажливо ставиться до інших). Внутрішній світ незалежної особистості представлено українською народною психологією. Ця людина впевнена у собі, поважає себе та інших, уміє співчувати знедоленим, сама з гумором сприймає реалії сучасного життя. Своїх героїв авторка відтворює в знайомому для читача оточенні, це може бути метро, супермаркет, майстерня. Реальність, документальність, соціальна обумовленість кругозору та оточення героїв О. Забужко дозволяє показати процес формування світоглядної позиції масовою людиною та незалежною особистістю.

У підрозділі 3.2. «Позиції чужинця та гармонійної особистості у публіцистиці Т. Прохаська» аналізуються вітворені у публіцистиці автора позиції героїв. Мудра організація світу демонструється письменником через позицію гармонійної особистості. Кожна з живих істот цікава Т. Прохаську як така, що має неповторний, багатий світогляд, сформований внаслідок уміння сприймати своє життя як безцінну можливість пізнання світу та себе. Саме тому діалог автора з героєм -- це діалог-взаємозбагачення, у якому співрозмовник, а отже, і світ, частиною котрого він є, представляється по-новому. Спостерігаючи за цим діалогом, читач переконується в необхідності актуалізації власного індивідуального життєвого досвіду та осмислення його. Об'єктом відображення у публіцистиці Т. Прохаська є і позиція чужинця, через яку світ не сприймається у гармонійній цілісності. У цьому випадку діалог, порозуміння між автором і героєм неможливі. Автор досить широко представляє кругозір своїх героїв. Т. Прохасько показує формування внутрішнього світу героя через осмислення ним свого найближчого оточення. Персонажі письменника -- це реальні люди, що відіграли в його житті важливу роль, сформували його світогляд. Для ЗМІ ці персонажі не становили б інтересу, проте Т. Прохасько надає автобіографічним персонажам соціальної типовості. Саме документальність і допомагає автору показати свого героя як людину з унікальним світоглядом, а автобіографічність дозволяє глибше проаналізувати світогляд свого героя. Оскільки цей світогляд базується на баченні організованого, гармонійного світу, то це, відповідно, спонукає й читача до формування нового світогляду, який дозволить сприймати світ цілісно, а не фрагментарно (так, як його подають ЗМІ).

У підрозділі 3.3. «Позиції влади, маси та героя-іншого у публіцистичних творах Ю. Андруховича» досліджуються позиції героїв у публіцистиці автора. Письменник уводить у текст позиції влади, маси та позицію героя-іншого. Позиції влади та маси близькі. Вони прагнуть підкоряти, уніфікувати. Їх позиції не здатні до змін. У процесі діалогу зближення позицій автора та влади і маси не відбувається. Представники влади і маси маскують свої справжні наміри, приділяючи багато уваги зовнішньому вигляду, проте водночас приховують агресію та бажання позбавити людину свободи в діях та думках. Таким чином, Ю. Андрухович переконує читача в небезпеці, яку несуть у собі позиції влади та маси, спонукає відмовитися від прийняття такої точки зору. Позиціям влади та маси протистоїть позиція героя-іншого. З її допомогою автор показує, що існують люди, здатні чинити опір несвободі. Вступаючи у діалог з позицією героя-іншого, автор наголошує на тому, що цей герой є для нього спільником, зокрема їх об'єднує бажання протистояти соціальному світові. Це протистояння призводить до формування незалежного світогляду, який би протистояв маніпуляціям соціального світу. Як позиції влади та маси, так і героя-іншого соціально обумовлені, їхній кругозір та оточення реальні. Для кругозору влади та маси характерне споживацьке ставлення до світу та до інших, таким чином індивідуальність для них перетворюється на об'єкт, який не може мати свободи у вирішенні тих або інших питань. Велику увагу автор приділяє і демонстрації кругозору та оточення героя-іншого. До цього типу відносимо людей мистецтва або мандрівних філософів. Кругозір героя-іншого подібний до кругозору шизоїда: він усвідомлює, що адекватне пізнання світу неможливе, світ для нього роздвоєний. Досить детально Ю. Андрухович подає і оточення героя-іншого. Автор може описувати кабінет, у якому працює герой, або приміщення, в якому він мешкає, літературу, фільми чи музику, що його сформували.

У четвертому розділі «Активізація читача як втілення комунікаційної настановності письменницької публіцистики» вивчається роль читача у текстах, зіставляються позиції автора та читача, визначаються шляхи формування світогляду читача. У підрозділі 4.1. «Критичне сприйняття діалогу між владою, ЗМІ та суспільством як програмність публіцистики О. Забужко» досліджується настановність публіцистики письменниці. Авторка детально вивчає повідомлення влади та ЗМІ, адресовані суспільству, які, на її думку, призводять до викривленого бачення сучасного соціуму. Забужко підвищує компетенцію читача, намагаючись розширити сформовані ЗМІ знання про українське суспільство. Також О. Забужко намагається трансформувати сприйняття продукції ЗМІ на емоційному рівні. Авторка прагне активізувати і таким чином трансформувати світоглядну позицію читача, для чого вона досить детально розповідає про формування своєї позиції, використовуючи автобіографічний матеріал. О. Забужко зупиняється на аналізі світоглядних позицій представників сучасного суспільства. Діалог же, який розгортається між авторкою та героями, дозволяє читачеві глибше і чіткіше уявити позиції учасників діалогу та замислитись над тим, якою має бути його позиція. Імітуючи усну комунікацію, авторка постійно звертається до аудиторії, провокує її.

У підрозділі 4.2. «Настановність щодо формування позиції людини з унікальним життєвим досвідом у публіцистиці Т. Прохаська» досліджуються способи активізації читача письменником. Цьому сприяє діалог, який розгортається між автором та героями. Спостерігаючи за ним, читач розуміє, що в основу позиції автора покладено уявлення про те, що кожна людина цінна для світу своїм світосприйняттям та світобаченням, проте значущість власного досвіду ще потрібно зрозуміти. Читач публіцистики Т. Прохаська має домислювати сказане. Компетенція читача Т. Прохаська суттєво розширюється. До уваги автора зовсім не потрапляє той матеріал, який визнають актуальним працівники ЗМІ, інші публіцисти. Автор пропонує читачу не зосереджувати увагу на поточних подіях, а вирішувати глобальні соціальні проблеми: втрата зв'язку між минулим (зокрема споконвічними традиціями українського народу) та сучасним, байдужість до близьких, невміння знайти з ними спільну мову.

У підрозділі 4.3. «Спонукання читача до перманентного процесу пізнання світу у письменницькій публіцистиці Ю. Андруховича» вивчаються шляхи трансформування світоглядної позиції читача. Позиція читача цікава для Ю. Андруховича як така, що реально існує в соціумі. Реакція читача на його твори для автора показова. Зокрема письменник переконаний, що більшість сприймає його тексти вороже, і він завжди намагається провокувати її. На думку Ю. Андруховича, така негативна реакція доводить, що сучасне суспільство не здатне сприймати незалежний погляд індивідуальності. Автор хоче переконати читача в необхідності напрацювання певної світоглядної стратегії: розуміти світ як такий, що не піддається пізнанню, раціональному поясненню. Становленню цього світогляду сприяє зближення позицій автора і героїв: зокрема у діалозі представлена позиція, яка сприймає світ однозначно, обмежено, і позиція, для якої пізнання світу є перманентним. Завдяки своєрідності принципу організації текстів читач публіцистики Андруховича постійно активний, він підключається до безкінечного процесу пізнання світу. Комунікативна компетенція читача розширюється. Автор переконує читача в тому, що до всього треба ставитися критично, піддавати сумнівам побачене й почуте.

ВИСНОВКИ

Комплексне дослідження сучасної української письменницької публіцистики як специфічного об'єкта, що внаслідок формування світоглядної позиції читача репрезентує унікальний тип мислення та принципи організації мовлення, дало змогу дійти таких висновків.

1. Письменницьку публіцистику варто розглядати як специфічний феномен, що втілює особливий тип мислення та демонструє своєрідні принципи організації мовлення. У журналістикознавчій науці цей об'єкт поставав як утілення синтезу художнього та публіцистичного, а у сфері соціальних комунікацій почала окреслюватися світоглядна складова публіцистичних виступів майстрів слова. Виокремлюючи особливості публіцистичних виступів письменників, дослідники завжди звертають увагу на те, що комунікаційна поведінка автора, героя та читача має свої особливості, виявляючись на рівні нестандартного для публіцистичного типу творчості синтезу художнього з публіцистичним, на рівні жанру, образу автора тощо. Однак окремих досліджень, які були б присвячені проблемам представлення та формування світоглядних позицій, немає.

2. Комунікаційний статус письменницької публіцистики полягає в тому, що в сучасному мас-медійному середовищі вона представляє журналістику думки - ту журналістику, в якій українське суспільство має нагальну потребу. Письменник, який пише публіцистику, долучається до суспільного діалогу, висловлює незалежну, оригінальну точку зору на соціальні процеси. Проте важливою є не стільки незвичність позиції письменника, скільки світоглядна основа, реалізована у його виступах. Письменницька публіцистика змінює спосіб думання читача, а отже, впливає на кожного реципієнта окремо, що призводить в результаті до усвідомлення необхідності бути активним членом суспільства. У письменницькій публіцистиці активні всі три суб'єкти комунікації: автор, який оприлюднює чітку світоглядну позицію щодо світу, герой, якому автор дозволяє від першої особи заявляти про свою світоглядну позицію, та читач, який має сформувати свою світоглядну позицію. Комунікація між цими суб'єктами здійснюється в соціальному контексті на основі документальності.

3. Оповідні інстанції у письменницькій публіцистиці сучасних авторів дозволяють відтворити світ різнобічно: у читача формується як нова система знань (раціональне сприйняття), так і нова система цінностей (емоційне сприйняття). О. Забужко через позиції публічної інтелектуалки та письменниці демонструє деформовану радянським минулим картину світу більшості наших сучасників та трансформує світогляд читача, пропонуючи йому орієнтуватися на систему знань та цінностей, покладену в основу суспільного розвитку традиційних європейських демократій. Т. Прохасько за допомогою оповідних інстанцій спостерігача, порадника та відлюдника показує, яким чином у сучасному суспільстві руйнуються механізми самопізнання, та намічає шляхи їх відновлення. Через позиції людини, яка чинить опір, та людини, яка сумнівається, Ю. Андрухович унаочнює механізми маніпуляції та уніфікації, характерні для сучасної влади та маси, і пропонує способи протистояння цьому. Серед принципів організації мовлення виділяються нестандартні для публіцистики прийоми: відтворення усної бесіди (О. Забужко), імітація подолання свідомого підсвідомим (Ю. Андрухович) та удавання вільного осмислення життєвого досвіду (Т. Прохасько).

4. Сучасна соціокультурна дійсність у виступах сучасних письменників-публіцистів представлена двома протилежними позиціями: масового героя -- типового представника сучасного суспільства, світогляд якого деформований, заангажований, та героя-іншого, який може самостійно, незалежно оцінювати дійсність. Незважаючи на те, що для усіх письменників ближчим є герой-інший, вони надають змогу й масовому герою звертатися до читача. Тож останній стає свідком діалогу, який розгортається між героєм та автором. Важливою видається така особливість позиції героя, як комунікабельність -- здатність зацікавити співрозмовника своєю індивідуальною точкою зору та сприйняти індивідуальну точку зору співрозмовника. Некомунікабельною в процесі діалогу виявляється більшість типових представників сучасного соціального світу. Відтак читач переконується, що сучасне суспільство не здатне до розвитку та оновлення. Відповідно він розуміє, що визначення власної світоглядної позиції є нагальною потребою.

5. Комунікативна настановність письменницької публіцистики сприяє активізації особистісного сприйняття інформації читачем через одну з оповідних інстанцій (позиція письменниці в О. Забужко, позиція відлюдника у Т. Прохаська, позиція людини, яка сумнівається, у Ю. Андруховича), при цьому задіяно автобіографічний матеріал, який унаочнює спосіб формування світоглядної позиції автора. У межах інших оповідних інстанцій задіяне раціональне сприйняття через демонстрацію інтелектуальної, культурної основи, на якій відбувалося становлення світоглядної позиції автора. Сприйняття публіцистичних виступів сучасних українських письменників активне, зокрема всі автори намагаються скоротити дистанцію до читача. Специфічний принцип організації мовлення сприяє як порушенню горизонту очікування читача, так і напрацюванню власної стратегії сприйняття текстів. А це є першим кроком на шляху формування самостійної світоглядної позиції.

СПИСОК ПРАЦЬ АВТОРА, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДОСЛІДЖЕННЯ

Наукові статті у фахових виданнях

1. Стеблина Н. О. Вибір матеріалу у письменницькій публіцистиці Т. Прохаська / Н. О. Стеблина // Діалог : Медіа-студії : зб. наук. пр. ; [за заг. ред. О. В. Александрова]. -- Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2007. -- Вип. 6. -- С. 112-123.

2. Стеблина Н. О. Герой нашого часу. Яким його бачить журналістика? / Н. О. Стеблина // Діалог : Медіа-студії : зб. наук. пр. ; [за заг. ред. О. В. Александрова]. -- Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2006. -- Вип. 4. -- С. 98-106.

3. Стеблина Н. О. Публіцистичний текст у мережі Інтернет: проблема саморегулювання (на матеріалі публіцистичних виступів О. Забужко, розміщених на блозі «Української правди» / Н. О. Стеблина // Діалог : Медіа-студії : зб. наук. пр. ; [за заг. ред. О. В. Александрова]. -- Одеса : Астропринт, 2009. -- Вип. 8. -- С. 249-256.

4. Стеблина Н. О. Стратегії поводження автора письменницької публіцистики / Н. О. Стеблина // Діалог : Медіа-студії : зб. наук. пр. ; [за заг. ред. О. В. Александрова]. -- Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2006. -- Вип. 5. -- С. 82-92

5. Стеблина Н. О. Точка зору масової людини у письменницькій публіцистиці О. Забужко (на матеріалі збірок «Хроніки від Фортінбраса» та «Репортаж з 2000-го року») / Н. О. Стеблина // Діалог : Медіа-студії : зб. наук. пр. ; [за заг. ред. О. В. Александрова]. -- Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2008. -- Вип. 7. -- С. 78-87.

Стаття у науковому виданні

6. Стеблина Н. О. Людина у письменницькій публіцистиці / Н. О. Стеблина // Інформаційна освіта та професійно-комунікаційні технології ХХІ ст.: зб. матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції. -- Одеса, 2008. -- С. 194-198.

АНОТАЦІЯ

Стеблина Н. О. Сучасна українська письменницька публіцистика у варіанті виступів О. Забужко, Т. Прохаська, Ю. Андруховича. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.04 -- теорія та історія журналістики. -- Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики. -- Київ, 2011.

Дисертація є першим комплексним дослідженням сучасної української письменницької публіцистики, яка в результаті формування світоглядної позиції читача репрезентує унікальний тип мислення та принципи організації мовлення.

У роботі доведено, що письменницька публіцистика є специфічним способом пізнання дійсності. Комунікація в письменницькій публіцистиці сприяє представленню та формуванню світоглядних позицій автора, героя та читача.

У дисертації проведено детальний моніторинг публіцистичних творів О. Забужко, Т. Прохаська та Ю. Андруховича, з'ясовано, що в них письменники встановлюють чіткі світоглядні орієнтири для суспільства. Сучасна соціокультурна дійсність у виступах письменників-публіцистів демонструється з двох протилежних позицій. Встановлено, що комунікативна настановність письменницької публіцистики сприяє активізації особистісного сприйняття інформації через одну з оповідних інстанцій, це сприяє напрацюванню читачем власної стратегії сприймання текстів.

Ключові слова: сучасна українська письменницька публіцистика, комунікативна стратегія, позиція комуніканта, характер репрезентації соціокультурної дійсності, тип мислення, принцип мовлення, оповідна інстанція, комунікативна настановність.

АННОТАЦИЯ

Стеблина Н.А. Современная украинская писательская публицистика в варианте выступлений О. Забужко, Т. Прохасько, Ю. Андруховича. -- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук по социальным коммуникациям по специальности 27.00.04. -- теория и история журналистики. -- Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Институт журналистики. -- Киев, 2011.

Диссертация является первым комплексным исследованием современной писательской публицистики, которая представляет уникальный тип мышления и способы организации высказывания, а также принципы организации речи.

В диссертации установлено, что синтез художественного и публицистического не может являться единственным фактором, определяющим природу писательской публицистики и ее роль в медиа-пространстве. Доказано, что писательская публицистика является специфическим способом познания действительности, так как свойственная ей коммуникация между автором, героем и читателем способствует проявлению и формированию их мировоззренческих позиций.

Особенность типа мышления, на котором основываются тексты писательской публицистики, состоит в четкой мировоззренческой позиции автора. Принцип организации текстов писательской публицистики специфичен ввиду нестандартности подхода писателя к канонам публицистического типа творчества. Обращает на себя внимание и способ высказывания, благодаря которому автор может представить изображаемый объект с разных точек зрения (повествовательных инстанций) и активизировать восприятие читателя. Доказано, что особый тип мышления и принцип организации высказывания используются автором для формирования либо для трансформирования мировоззренческой позиции читателя.

Определено, что герой писательской публицистики укоренен в обществе, его кругозор и окружение являются социальными. Автор дает возможность герою обращаться к читателю от первого лица, даже если не разделяет его позицию. Вступая в диалог с героем, автор позволяет ему сохранять свою позицию. Тем самым для читателя становится актуальным вопрос формирования собственной, независимой позиции.

Доказано, что автор, формируя или трансформируя мировоззренческую позицию, настраивает читателя на активное восприятие своих текстов, расширяя компетенцию последнего, постоянно нарушая горизонт ожидания. Также задействован как рациональный, так и эмоциональный уровень восприятия текстов.

В диссертации проведен подробный мониторинг публицистических текстов известных современных украинских писателей -- О. Забужко, Т. Прохасько и Ю. Андруховича, в результате которого выяснено, что писатели намечают четкие мировоззренческие ориентиры для общества в условиях идеологического кризиса. Они призывают к восстановлению утраченных народных традиций, следованию христианским ценностям и ценностям гражданского общества, противостоянию манипуляционным технологиям современных властей и подчиненных им СМИ. Установлено, что авторы активизируют восприятие читателя для того, чтобы он воспринял эти ориентиры. Во-первых, это происходит вследствие своеобразных принципов организации текстов и нестандартных с точки зрения канонов публицистического типа творчества приемов, во-вторых, -- в результате объединения разных повествовательных инстанций, что ведет к формированию у читателя новой системы знаний и ценностей.

В диссертации говорится, что социокультурная действительность представляется в писательской публицистике двумя противоположными позициями: типичного представителя современного общества, картина мира которого деформирована, заангажирована, и героя-другого, который может самостоятельно оценивать происходящее. Так как писатели дают возможность проявиться обеим позициям, читатель убеждается в том, что типичный представитель современного общества оказывается некоммуникабельным, и приходит к осознанию того, что в современном обществе наблюдается идеологический кризис, который можно преодолеть только при помощи формирования собственной мировоззренческой позиции.

Коммуникативная установочность писательской публицистики содействует активизации личностного восприятия информации читателем через одну из повествовательных инстанций, вследствие чего сокращается дистанция между читателем и автором. Рассмотрено также влияние на читателя автобиографического материала, который дает возможность наглядно представить способ формирования мировоззренческой позиции автора. Установлено, что принцип организации текстов и способ высказывания способствуют наработке читателем собственной стратегии восприятия текстов. Именно это и является важным моментом в процессе формирования его самостоятельной мировоззренческой позиции.

Ключевые слова: современная украинская писательская публицистика, коммуникативная стратегия, позиция коммуниканта, характер репрезентации социокультурной действительности, тип мышления, принцип организации текстов, повествовательная инстанция, коммуникативная установочность.

ANNOTATION

Natalia Steblyna. Modern ukrainian journalism of writers in versions of statements of O. Zabuzhko, T. Prohasko, Y. Andrukhovych. -- Manuscript.

Thesis for Degree of Candidate in Social Communications, specialty 27.00.04 -- Theory and History of Journalism. -- Taras Shevchenko National University of Kyiv, The Institute of Journalism. -- Kyiv, 2011.

The thesis is the first Ukrainian research of the formation of worldview in the modern ukrainian journalism of writers. Their texts present a unique type of thinking, the principles of textual statement.

The specific way of the cognition of reality is analysed in this variety of journalism. The communication in the modern ukrainian journalism of writers attends the manifestation of author's, a hero's and a reader's worldview.

The journalistic works of the modern ukrainian writers O. Zabuzhko, T. Prohasko, Y. Andrukhovych are analysed in details. These writers establish strict social landmarks for the society. Modern socio-cultural reality is demonstrated in two contrary positions. The communicative setting in the modern ukrainian journalism of writers activate personal perception through the one of the narrative instations. That's why a reader makes his own strategy of textual understanding.

Key words: modern ukrainian journalism of writers, communicative strategy, position of the communicant, way of representation of the modern socio-cultural reality, thought type, principles of statement, narrative instation, narrative subject, communicative setting.

Размещено на Allbest.ru