Розслідування як жанр журналістики

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. РОЗСЛІДУВАННЯ ЯК ЖАНР ЖУРНАЛІСТИКИ

1.1 Історія становлення жанру журналістського розслідування

1.2 Визначення стандартів журналістського розслідування

1.3 Методика проведення журналістського розслідування на телебаченні

РОЗДІЛ ІI. ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ПРОГРАМИ «ГРОШІ» НА ТЕЛЕКАНАЛІ «1+1»

2.1 Історія створення програми «Гроші» на телеканалі «1+1»

2.2 Аналіз резонансних випусків програми «Гроші»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Журналістське розслідування стоїть в ранзі жанрів, які з'явилися на українському телебаченні лише наприкінці XX століття. Із здобуттям незалежності, українське суспільство зазнало багатьох змін, які побудили громадянський інтерес до подій суспільного життя. Таким чином, значущість журналістських розслідувають породжує необхідність аналізу цього телевізійного жанру.

Створення розслідувального сюжету потребує чималих зусиль. По-перше, тема має бути соціально вагомою, по-друге потребує знань методів збору інформації та доказів, по-третє, потребує багато часу, від тижнів до або навіть, років. На закордонному телебаченні журналісти, які працюють в сфері розслідувань найчастіше не мають нормативних рамок. Завдяки цьому, в результаті, створюється якісний аналітичний продукт, що може бути використаний на політичному і міжнародному рівні. Матеріали такого характеру не просто створюють статут телеканалу, а впливають на свідомість людей і розвиток глобальних подій.

На сучасному етапі журналістські розслідування являють собою самостійно функціонуючу одиницю, що потроху відділяється від стандартного телебачення, перетворюючись у владну незалежну структуру. Жанр має свою власну мету, яка заснована на моральних мотивах. А саме, потребою виявлення справжніх причин подій та явищ, які зазвичай стосуються зловживання владою, корупції, соціального обману. Головна задача журналіста полягає у викритті шахрайських афер, злочинів, встановленні схеми послідовного перебігу подій, що призвели до певних негативних наслідків.

Актуальність теми дослідження. Суспільство розглядає журналістику як інструмент проти свавілля, інструмент контролю за роботою владних осіб і структур. Розслідування це не просто відтворення подій, спостереження, а ще аналітична робота, яка потребує прогнозу певних явищ, що можуть мати як позитивний так і негативний характер. Журналістика є дієвим інструментом для роз'яснення проблем, ситуацій, які трапляються в світі кожного дня. За останній час довіра до матеріалів журналістських розслідувань значно зросла і навіть стала необхідністю. Доказом є те, що найчастіше теми для сюжету дають журналістам прості люди, які зіткнулися із злочинними і не правовими діями. Тому, головним завданням на сьогодні є визначення рамок, нормативів та особистих якостей для журналістського розслідування. Завдяки чому, зросте спроможність незалежного становища жанру, що стане фундаментом для будівництва нового суспільства.

Мета роботи - аналіз матеріалу сюжетів спецпроекту «Гроші» на присутність жанрової належності, оцінка рівня ефективності та дієвості.

Поставлена мета визначає виконання наступних завдань:

1) вивчення теорії появи жанру журналістського розслідування іноземними і вітчизняними дослідниками;

2) дослідити класичні методи збору інформації для створення розслідувальних матеріалів;

3) визначити концепцію, тематику і методику підготовки матеріалів випуску програми, визначити професійну належність працівників спецпроекту «Гроші»;

4) проаналізувати випуски спецпроекту «Гроші».

Об'єкт дослідження: обрані випуски програми «Гроші» створені в жанрі журналістських розслідувань.

Предмет дослідження: специфічність тематики обраних матеріалів, визначення варіацій обраної концепції, присутність властивостей притаманних жанру.

Методи дослідження. В роботі використані методи спостереження, виявлення причинно-наслідкових і логічних зв'язків, синтез, порівняння, аналіз, узагальнення, умовиводи.

Наукова новизна одержаних результатів. Розтлумачення ролі, трудомісткості та значення журналістського розслідування як виду діяльності, що заслуговує на вивчення.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані висновки здобуті в ході виконання дипломної роботи можуть використовуватися як посібник норм та правил з реальними прикладами для майбутніх журналістів, вивчення яких допоможе визначити пріоритети, критерії в підготовці матеріалів необхідних для практичної підготовки журналістського розслідування.

Логіка дослідження зумовила структуру роботи: вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел із 40 найменування. Загальний обсяг 43 сторінки.

РОЗДІЛ І. РОЗСЛІДУВАННЯ ЯК ЖАНР ЖУРНАЛІСТИКИ

1.1 Історія становлення жанру журналістського розслідування

Поява жанру журналістського розслідування пов'язана з американською газетною практикою на початку XX століття.

На рубежі XX століття в США з'явився, так званий, рух «макрейкерів», (розгрібачі бруду), які почали публікувати викривальні матеріали у підвладних ним газетам. У 1906 році тодішній президент Теодор Рузвельт в своїй промові назвав журналістів, тоді абсолютного нового жанру, - розгрібачами бруду. Тоді ж був вигаданий термін «muckraking».

1890 рік ознаменувався першими журналістськими розслідуваннями, які стосувалися прийнятого конгресом США закону Шермана, який встановлював контроль над приватним бізнесом, забороняв встановлення трестів. 12 судових позовів було отримано в наступні 10 років, але результатів вони так і не дали [1].

Насправді, заборона трестів уособлювала протистояння буржуазії з тодішньою монополією, яка вирішила в XX столітті суспільно-політичний розвиток США. Це і стало підґрунтям для появи руху «розгрібачів бруду» в журнальній періодиці. На сторінках якої публікувалися критичні статті з невдоволенням утворившоїся монополії, відстоюючи громадянську позицію.

Матеріали готували такі автори як Е. Лефевра, Е. Кросбі, Д. Флінт. Але тут більшої уваги заслуговує видання «Арена» за керівництвом Б. Флауера. Саме в цьому журналі наприкінці XIX століття була опублікована стаття К. Рідпера, в якій автор описував становище США підпорядковане республіканцям, а сенат «невидима імперія», який вже давно затонув в хабарях. Ось таким чином і розпочалися журналістські розслідування на просторах тодішньої періодики [2].

Щомісячне видання «Макклюрс» було головним журналом Самюеля Макклюра з дуже низькою ціною в 15 центів. В журналі піднімали головні соціальні проблеми такі журналісти як Е. Лефер, Ф. Вілланд. Темою статті могла слугувати муніципальна корупція.

Найкращі журналісти США, яких називали «розгрібачами бруду» оприлюднювали в журналі факти, які стосувалися корупції, економічних махінацій, обманів суспільства в області нафтовиробництва, сталі, вугілля, розкрадання державного бюджету, публікації такого характеру мали скандальний характер і викликали у громадян зацікавленість та здивування [1].

З часом, праці «макрейкерів» розповсюдилися і на інші журнали, такі як «Кольєрс», вони вміщували викривальні статті пов'язані з медициною, зокрема річ ішла про ліки і пов'язану з ними шахрайську схему. Журналістів-викривачів ставало все більше, новаторська ідея Самюеля Маклюра без сумніву мала успіх.

Корупція і шахрайство було головними значимими темами, які піднімали журналісти і письменники.

В штаті Луїзіана у 1928 році губернатором штату став Хьюї Лонг, відомий прихильник політики Рузвельта, саме з ним розпочалася нова віха в викривальній журналістиці. Сенатор Лонг висунув ідею власної програми, «розділ багатств», в якій почав критикувати позицію Теодора Рузвельта. В програмі пропонувалася конфіскація прибутків на суму в один мільйон доларів з вимогою забезпечення прожиткового мінімума родини з бюджетом в п'ять тисяч доларів на рік. Це б дозволило кожній американській сім'ї мати житло, автомобіль, радіоприймач. Звичайно, ідею Лонга підтримали і навіть заснували кампанії підтримки, чисельність яких налічувала сім мільйонів осіб. На противагу, влада розгорнула в пресі справжню боротьбу проти Лонга, вийшли серії статей з жорсткою критикою сенатора. Ситуація для Лонга обернулася фатально, політика вбили у 1935 році. Мотив злочину був для всіх очевидним. Ці події послугували приводом журналістських розслідувань в періодиці [3].

Стрімкий розвиток становлення жанру був пов'язаний також з виданням «Вашингтон пост», де журналісти Роберт Вудворт і Карл Бернстайн розгорнули розслідування справи про проникнення у передвиборний штаб агентів працюючих в Білому домі, ці журналістські розслідування називалися «Уотергейтською справою» та сколихнули людство на міжнародному рівні.

Історія почалася з незаконного проникнення в готель «Уотергейт», де була розташована штаб-квартира демократичної партії. Обшук затриманих виявив електронну апаратуру, фотоапарат, прослуховуючий пристрій, цікаво, що один з підозрюваних працював з президентом Ніксоном, та був у складі республіканської партії.

Журналісти, які розпочали розслідування з'ясували, що існує організація, що займається витоком інформації та опублікували імена членів, звіти про діяльність, саме президент Ніксон мав доступ до архіву даних. Після оприлюднення цих фактів влада визнала свою причетність до цієї справи. «Уотергейтський скандал» став першим журналістським розслідування, що вплинув на перебіг подій. Адже, президент Ніксон самостійно відмовився від свого посту, а його помічник потрапив за грати на чотири роки [5].

З цього часу ставлення суспільства до жанру набуло більш серйозного характеру. Цікаво знати, що на основі цих подій у 1976 році був знятий фільм із назвою «Вся президентська рань», а такі прізвища журналістів як Берстайн і Вудворт увійшли до історії розвитку журналістських розслідувань. Фільм був нагороджений американською премією «Оскар» [6].

Європейська журналістика також зробила вклад в розвиток і становлення жанру розслідування.

Естер Нордстоум стала першою журналісткою шведського походження, яка почала працювати під прикриттям. Дівчина влаштувалася на посаду хатньої робітниці в заможну родину, для того, щоб з'ясувати подробиці життя хатніх робітників. Свої дослідження журналістка виклала в самостійно написаній книзі під назвою «Служниця серед слуг».

Гюнтер Вальраф прикрасив своїм ім'ям початок журналістських розслідувань у Німеччині, який першим використав метод включеного спостереження [4].

Неможна оминути і Італію, в якій процвітає боротьба журналістів з організаційною злочинністю.

Із появою Інтернету пов'язаний наступний етап заснування журналістських розслідувань. На сайті «Wikileaks» Джуліан Ассанж оприлюднив архів засекречених документів. Тут є деякий нюанс, розміщення інформаціє не можна назвати повноцінним журналістським розслідуванням, не було проведено жодних методів збору інформації, але експерти-журналісти визнали цей спосіб новою ерою в опрацюванні та проведенні журналістського розслідування. В цій справі був застосований метод оприлюднення суспільно значимих фактів, в якому відсутній аналіз, відтворення перебігу подій.

Сайт «Wikileaks» заснований Ассанжем у 2006 році, штаб-квартира якого була розташована у Швеції. У тому ж році на сайті оприлюднили інформацію з назвою: «Рішення Ісламського суду Сомалі про страту урядових чиновників». На ресурсі зазначалося, що архів був отриманий з допомогою розвідки США і відповідальність за достовірність фактів портал не несе [7].

Відомі та впливові видання співпрацювали з Джуліаном Ассанжем, наприклад «The Guardian» отримав понад 100 тисяч документів, що стосувалися розвитку подій війни в Афганістані, деякі з них описували розстріли незахищених верств населення. Наслідки публікацій мали великий ажіотаж в суспільстві на глобальному рівні. Секретні документи Пентагону також були в розпорядженні Ассанжа. Завдяки цьому, портал Wikileaks» забезпечив себе політичною підтримкою Піратською партії на міжнародному рівні, угода була підписана у 2010 році.

Відстежити інформаторів порталу неможливо, бо документи одночасно розміщуються на всіх серверах.

Вважається, що на просторах радянського союзу журналістським розслідуванням місця не було, бо в пресі панувала цензура та фільтрування доступу інформації, що контролювалися владою. Але, все ж таки, деякі елементи журналістського розслідування можна прослідкувати в нарисах, кореспонденції та статтях [6].

Хрущовська відлига найбільш повноцінно демонструє цю точку зору. В статтях В. Аграновського, Г. Лісічкіна зароджувалися тенденції викривальної журналістики.

У 1991 році із здобуттям незалежності на українських просторах ЗМІ почалося зародження жанру журналістського розслідування [8].

Оскільки практики в опрацюванні журналістського розслідування на той час не існувало, у журналістів були відсутні будь-які уявлення про методи і правила. Несформоване законодавство та етичні норми змушували журналістів користуватися лише особистими поглядами і здоровим глуздом.

Лише практика зарубіжних журналістів приходила на допомогу, та як би там не було, відсутність знань і досвіду відчувалася в працях українських ЗМІ, та відсутня юридична підтримка [9].

Отже, зародження журналістського розслідування відбулося на наприкінці XIX - початку XX століття, великий вклад був зроблений американською журналістикою, зокрема це рух «макрейкерів», заснування якого відбулося на ґрунті політичних та економічних змін в житті суспільства. Журналісти США ставили на меті боротьбу проти корупції, економічних афер та зловживань службового положення, головним тут є спроба привернути увагу громадськості до існуючих проблем.

Розвиткові жанру журналістського розслідування сприяли і західні журналісти, такі як Гюнтер Вальраф, Естер Нордстоум.

Поява Інтернет-простору стала початком нової ери журналістського розслідування, заснування сайту «Wikileaks» розроблений Ассанжем, породив метод розповсюдження інформації соціально значущих проблем без використання аналітики.

В Україні історія заснування викривальної журналістики на відміну від іноземних колег відбулося із затримкою на декілька десятиліть, це було пов'язано з політичним устроєм країни, практикуюча цензура якого не дозволяла використання прийомів журналістського розслідування, але зміні в укладі суспільного життя пробудили інтерес до політичних, економічних і соціальних проблем, завдяки цій тенденції з'явилася необхідність появи цього жанру та визначилась його важлива функція як захисника інтересів народу.

1.2 Визначення стандартів журналістського розслідування

Журналістське розслідування як поняття, значну кількість часу ототожнювалося дослідженням як відображення дійсності. Що визначало збір матеріалів і аналіз актуальних проблем суспільного життя, саме ці аспекти необхідні для підготовки випуску такого аналітичного жанру як журналістське розслідування. Перебудова суспільства сприяла визнанню експертами журналістських матерів пов'язаних з розслідуванням як самостійного явища ЗМІ [10].

Предмет журналістського розслідування найчастіше базується на негативних явищах і починається з аналізу надзвичайної події в областях політики, економіки, бізнесу, соціальних явищ. Тематичні обмеження в цьому жанрі практично відсутні.

Розробка розслідування вимагає від журналіста професійних якостей, перш за все це культура спілкування, адже обговорюються зазвичай суспільно значущі факти, які стосуються всіх громадян. Виконання стандартів політкоректності також є одним з головних правил в зборі та обробці матеріалів сюжету [11].

Аналітичний жанр вимагає не тільки глибокий аналіз, ай високу ступінь володіння стилістичними мовними засобами та базову обізнаність в розгляді питань, що можуть виступати темами для створення випуску.

Будь-який журналістський матеріал починається із інформаційного приводу, журналістське розслідування не є винятком. Факти для побудови можуть бути на поверхні, але обов'язково потребують розбору причин і наслідків обраної для дослідження події. Але, найчастіше до уваги беруться відомості скриті від громадськості, що потребують пояснення так само як первинна інформація [12].

Таким чином, точкою опори для початку журналістського розслідування може бути:

- подія;

- надзвичайна подія;

- спостереження;

- скарги або громадські здогадки;

- матеріали інших ЗМІ;

- документи;

- чутки;

- листи-звернення.

Суспільно-значима подія будь-якого характеру і змістовності може слугувати початком для журналістського розслідування. Журналіст, що розслідує подію має спочатку опитати всіх можливих учасників і свідків подій, для того, щоб проаналізувати погляди різних сторін пов'язаних з темою розслідування. Наприклад, це може бути, незначна на перший погляд подія, призначення особи на якусь повноважну посаду, в цьому випадку можна з'ясувати, що сприяло призначенню, якими якостями володіє людина [13].

І також, приводом може слугувати і надзвичайна подія, що призводить до початку журналістського розслідування.

Найголовніша професійна якість, яка має бути притаманна журналістові, це вміння спостерігати за перебігом суспільного життя.

Спостереження слугує фундаментом, з якого починається розслідування. Інформаційний потік, матеріали ЗМІ є базою для обрання об'єкту чи предмету розслідування.

За останній час зросла тенденція звернень громадськості до ЗМІ з проханнями розібратися в якомусь соціальному злочині, частіше з випадками корупції в посадових установах [14].

Актуальність цієї тенденції пояснює те, що громадськість обмежують в доступі до важливої інформації аби скрити акти махінацій.

З часом, документи політичного характеру втрачають статус секретності і можуть слугувати відправною точкою для початку розслідування. Наприклад, оприлюднення документів з державними таємницями у 1990 році, які стосувалися тоталітарного режиму СРСР. Саме тоді і розпочалися розслідування на історичну тематику [15].

ЗМІ область, де постійно з'являються чутки, не залежно від того, правдиві вони, чи ні, плітки можуть стати підґрунтям для журналістського розслідування. В такому випадку, журналісту належить з'ясування того, наскільки ця інформація може вплинути на розвиток подій на політичному або соціальному рівні [16].

Метою розслідування може бути потреба у встановленні правдивості ситуацій та подій, що привернули увагу суспільства. Звичайно, теми негативного характеру з можливим порушенням законодавства, виявленні таємні причини можуть використовуватись в розкритті кримінальних злочинів [10].

Привід для початку розслідування може стосуватися проявів корупції, економічних махінацій, тобто явища пов'язані з стандартними в нас час пороками суспільства.

Успіх отриманий в результаті розслідування іноді може вражати, прикладом може слугувати вищеописана «Уолтергейтська справа», яка обернулася відставкою президента США, через оприлюднення таємних матеріалів. Тобто, найголовнішою метою викривальної журналістики є встановлення справедливості, таке як викриття екстремістських політичних організацій, зміщення махінаторів в політичних верхівках країни, повернення вкрадених бюджетних коштів [3].

На сучасному українському телевізійному просторі набувають популярності програми, які спеціалізуються на журналістських розслідуваннях, функціонування та популярність таких телепрограм доводить значимість їх існування в поглядах громадськості [17].

При обранні теми розслідування потрібно врахувати можливу перспективу її можливої популярності для глядача. На жаль, для цього не існує чітких правил оцінки. Показником сенсаційності теми може слугувати лише контент-аналіз і особистий досвід журналіста, який базується на вмінні відчувати потреби глядача, здатності аналізувати зміни в настрої громадськості та високі моральні якості, інтуїція, вміння швидко адаптуватися при будь-яких змінах [15].

Звичайно, деколи журналісти припускаються помилок при аналізі можливих причинно-наслідкових результатах. Прикладом є історія американської журналістики, коли масштабні телевізійні кампанії проґавили початок чеченської війни, журналісти вирішили, що цей дрібний конфлікт не набуде широкого розвитку і врегулюється в найближчому часі [18].

Деякі теми, потребують особливо делікатного ставлення. Наприклад, розслідування, яке стосується поп-зірок або акторів, глядачі можуть негативно сприйняти інформацію, що не відповідає їх уявленням.

Таким чином, можна сформувати деякі критерії оцінки перспективності теми журналістського розслідування:

1) наліз матеріалів, які стосувалися обраної теми;

2) новизна і актуальність обраної теми;

3) рівень секретності теми розслідування [19].

Отже, як правило предметом журналістського розслідування служить негативне явище, яке може бути відомим суспільству або прихованим від нього. Журналістські розслідування зазвичай присвячуються розгляду актуальних проблем, таких як випадки корупції, перевищення службових повноважень, соціальні феномени.

Ці негативні явища, як правило є наслідками дії людей та некомпетентності їх займаного положення, халатності при виконанні обов'язків. Зазвичай, такі явища ретельно приховуються від суспільства, тому доводять, що жанр журналістського розслідування має право на існування.

Метою журналістського розслідування є визначення причин утворення ситуації.

При розслідуванні журналіст звертається до різноманітних стандартів отримання інформації: інтерв'ю, спостереження, аналіз документів, експерименти роботи під прикриттям.

Результатом журналістського розслідування має бути вивчення і розкриття обраної теми та групування отриманих матеріалів, розкриття нових аспектів справи.

1.3 Методика проведення журналістського розслідування

Журналістське розслідування на телебаченні складається з таких етапів підготовки:

1) розробка плану проведення заходів;

2) збір і обробка інформації;

3) робота з джерелами ;

4) архівація і систематизація отриманої інформації;

5) формування бази доказів;

6) інтерв'ю і бесіди з учасниками;

7) юридична перевірка фактів;

8) підготовка матеріалів до випуску [20].

Розробка плану проведення заходів - це дії, які вимагають пошук потрібних свідчень і отримання відповідей на поставленні питання.

План повинен бути в письмовій формі, його користь простежується коли справа вимагає колективної роботи. А саме, розподіл завдань, які повинні виконати журналісти при опрацюванні різних напрямків журналістського розслідування.

Збір і обробка інформації складається з двох критеріїв:

По-перше, збір інформації з відкритих джерел про подію чи об'єкт, що передбачає аналіз публікацій або архівів в ЗМІ, мережі Інтернет з обраної теми. В результаті утворюється інформаційний продукт, що допоможе при подальших дослідженнях предмету розслідування.

По-друге, збір і обробка складається з пошуку правдивої інформації, яка документально зафіксована. Цей критерій, гарантує достовірність отриманого продукту. На цьому етапів можна формувати припущення та висновки.

Робота з джерелами інформації залежить від того, чи має журналіст на даному етапі можливості використання потрібних джерел. В цілому, це зустрічі і бесіди з компетентними в цьому питанні людьми. Тут є важливим вміння спілкуватися і переконувати.

Архівація і систематизація отриманої інформації. Отримана від джерел інформація потребує фіксації в електронному вигляді. Своєчасна фіксація сприяє побудові логічних ланцюгів, що приведуть до правильних висновків. Інформація може бути отримана з різних джерел, але їх потрібно зберігати в одному файлі [21].

Розділи матеріалів архіву журналістського розслідування:

1) спільна інформація (факти отриманні з джерел)

2) установча інформація;

3) документи;

4) копії публікацій.

Інтерв'ю потрібне для виявлення можливо невідомих нюансів справи, які не були враховані [18].

Юридична перевірка фактів. Матеріал програми обов'язково має бути перевірений у кваліфікованого юриста, без його експертизи, зібраний матеріал не може виходити в ефір.

Основа частина матеріалу - це факти отриманні щонайменше з двох джерел інформації, вони мають пройти перевірку на достовірність.

Види джерел інформації:

Джерела бувають відкриті. До них відносяться ЗМІ: телебачення, періодика, радіо, Інтернет і глобальні інформаційні системи, що працюють в режимі реального часу, чати, форуми, де можуть обговорюватися проблеми, які хвилюють суспільство, офіційні прес-релізи правоохоронних структур, соціальних служб, законодавчих органів влади, структур комерційного функціонування.

Джерела конфіденційні інформації є невід'ємною частиною журналістського розслідування, адже майже всі оприлюднені матеріали недоступні громадськості [22]

Конфіденційні джерела можуть бути в документально-зафіксованому вигляді, ці документи мають декілька рівнів шифрування, що надходять з мережі Інтернет та мобільного зв'язку, та на жаль матеріали дуже рідкісні, так як не всі журналісти мають доступ таких баз даних і несуть потенційну небезпеку особистого характеру.

Треба враховувати, що існує інформація, що має статус державної таємниці та її розголос може спричинити серйозні наслідки і вигляді притягнення до відповідальності, тому опрацювання та перевірка джерел є необхідним етапом в підготовці журналістського розслідування [23].

Оригінали документів потрапляють до рук журналістів вкрай рідко, частіше це копія. Тому якісна перевірка достовірності ускладняється, особливо, коли справа стосується секретних матеріалів. Адже технічний прогрес дозволяє виготовлення підробок. І осіб, які мають на меті цим скористатися, для того, щоб маніпулювати журналістами, знаходиться чимала кількість [24].

Найкраще за все, коли джерелом інформації виступає людина, яка могла виступати в ролу очевидця, чи свідка події, в такому випадку джерело інформації називається разовим, а ось коли джерело інформації має безпосередній і постійний доступ до важливих даних, які стосуються розслідування, називається постійним, такі люди зазвичай займають високу посадову роль.

На разі, телебачення досить буденне явище, але мало хто замислюється над тим, що створення телевізійного сюжету важка робота, що вимагає високого професійного хисту не тільки з точки зору створення, а й з боку виконання технічної сторони. Ми й гадки не маємо про те, що працювати на ТБ далеко не просто. Багато з нас тримали в руках відеокамеру і заглядали в віконце видошукача, а деякі навіть знають, що таке мікрофон і як в нього говорити [25].

Цікаво знати, що газетна публікація в чистому вигляді не може бути використана як сценарій для телевізійного сюжету, який готується журналістами перед тим як почати знімальний процес, будь-то новини або повнометражний програмний випуск. Сценарій може бути вигаданий самим журналістом і не потребує багатотомної праці з печатками керівництва або відділу постачання, перш за все він повинен бути цікавим, змістовним та актуальним.

Різниця між сказаним в ефірі і надрукованим в газеті полягає в тому, що почутий текст сприймається інакше, відеосюжет потребує більшої кількості слів і повинен легко сприйматися глядачем разом з логічно підібраною картинкою.

Тележурналісту доступний художній образ, що відсутній в публіцистиці, де існує лише два засоби створення художнього образу, це друковане слово і уява читача, телевізійних засобів значно більше, по-перше це картинка, яка може використовуватися як фон, монтаж, засіб поєднання зображень, синхронний текст, закадровий текст, звук використаний в якості фону та «стенд-ап» -- присутність репортера на місці подій, робота над телевізійним сюжетом потребує більшої кількості часу, оскільки має багату кількість виразних засобів [26].

Вищеописані виразні засоби мають працювати в контрапункті, тільки тоді вони матимуть успіх у глядача і змусять його уяву працювати. Цей метод розроблений на основі «звуко-зорового» принципу: бачу одне, чую друге, розумію третє.

Наочний приклад побудови відеосюжету на телебаченні. Журналіст отримав завдання підготувати закадровій тест до випуску, в якому розповідається про чиновника викритому на факті отримання хабаря.

Від побудови поданого матеріалу залежить те, як само текст буде сприйматися глядачем:

1. Репортер промовляє текст, глядач тим часом дивиться зйомку з місця подій. Такий сюжет викликає інтерес.

2. Глядач чує монолог журналіста під час якого транслюється відео де чиновник ніжиться в шезлонзі на території розкішного особняка. При перегляді сюжету у глядача буде виникати лише почуття заздрості і злоби.

3. Такий же текс, а на відео показують чиновника, який читає казки своїй хворій дитині. Глядач безсумнівну буде жаліти і співчувати бідолашному чиновнику [27].

Від вмілого використання компонентів побудови сюжету залежить те, які результати він породить. Візуальне зображення відкриває ті аспекти події, які іноді неможливо передати у словотворчій формі. Адже враження від перегляду і те, що хотів розповісти журналіст бувають докорінно відмінними.

Перед зйомкою треба ретельно прорахувати і осмислити головну думку, мету і враження, яке потрібно викликати у глядача. Сформувати засоби, якими журналіст буде оперувати при підготовці викривального випуску.

Сучасна тенденція подачі відеоматеріалу невтішна. Найчастіше сюжет побудований з метою натиску на почуття глядача, щоб викликати в нього співчуття, це пряме психологічне маніпулювання свідомістю людини, лише для того, щоб підняти рейтинг передачі та охопити велику кількість аудиторії, а в деяких випадках це свідчить про непрофесіоналізм, тобто невміння якісно оперувати зображувальними засобами [28].

Позитивною рисою для телевізійного сюжету і негативною для газетного є ще одне явище. Наприклад, під час інтерв'ю журналіст фіксує сенсаційно-викривальну бесіду на диктофон, а через деякий час герой сюжету відмовляється від сказаного і заявляє про наклеп. Якщо, під час розмови не були присутні свідки, то довести достовірність при судовому розгляді буде неможливо. А ось телевізійний журналіст має в своєму арсеналі більш ефективні засоби фіксації. Інтерв'ю може бути зафіксоване на знімальну камеру, в такому випадку відмовитися від сказаного вже буде просто неможливо, тим паче, якщо сказане було показано в ефірному випуску журналістського розслідування [26].

Іншими словами, те, що глядач бачив на власні очі викликає довіру, тоді як газетну статтю перевірити на достовірність простому громадянину майже неможливо.

Газетну публікацію, головним чином, готує один журналіст, який несе за неї відповідальність, проробляє і контролює всі етапи створення матеріалу, на відміну від телебачення, де сюжет є колективною працею з багатьма технічними нюансами, помилка одного може загубити труди всього складу працюючих на випуском.

Наприклад, можуть бути зіпсовані ключові плани знятих кадрів, в цьому випадку, щось виправити вже неможливо, або звукорежисер не записав потрібний синхрон і в кадрі чутно лише вуличний шум, майже німа сцена не може потрапити до ефіру [23].

Уникнути такого розвитку подій можливо лише у випадку, коли існує чіткий сценарій, коли для працівника є прописані задачі та правила їх виконання. Головними є питання мети знімального процесу, визначений жанр, розроблена структура подачі матеріалу, об'єкт сюжету, приблизна кількість часу для виконання і визначенні технічні та творчі засоби при виконанні роботи.

Отже, жанр журналістського розслідування уособлює докладне та всебічне дослідження теми, яка може бути мало вивченою, або засекреченою від громадськості. Процес збору інформації для відеосюжету вимагає дотримання чітких правил, що стосуються джерел, які слугують фундаментом для його створення. Журналістам доводиться використовувати методи подолання складнощів, що виникають. Адже матеріал має пройти перевірку на достовірність і бути юридично перевірений спеціалістами.

Основною відмінністю журналістського розслідування на телебаченні є в тому що, репортер не обмежується темою та джерелами інформації, а використовує велику кількість візуальних формотворчих засобів, які можуть змінювати головну мету сюжету і враження глядача.

Журналіст на телебаченні, що працює над журналістським розслідуванням повинен розуміти багато тонкощів, для того, щоб якісно відтворити інформацію, яка виходить в ефір, вміти працювати з джерелами інформації, знати етапи на яких будується журналістське розслідування. Телевізійний сюжет складний процес, який потребує як перевірки фактів так і визначення головної мети, тобто, посил, який повинен вловити глядач при перегляді телепрограми.

Отже, жанр журналістського розслідування зародився в американській пресі на початку XX століття. У зв'язку зі змінами в суспільстві, періодика зазнала змін, завдяки яким з'явився новий жанр журналістики. Відбулося це завдяки статтям викривального характеру в журналі «Макклюрс», темами виступали могли слугувати факти корупції, економічні афери, соціальні злочини.

При підготовці матеріалу для розслідування, журналіст повинен мати належну професійну підготовку, знання в таких областях як законодавство, технічний процес і звичайно потребує високого рівня особистих моральних принципів. Методика проведення журналістського розслідування складається з багатьох етапів, по-перше, це вміння обробляти отриману інформацію, зберігати її, знаходити потрібні для обраної теми надійними і перевірними джерелами інформації. Головним чином, журналіст повинен вдало оперувати фактами, бо власні припущення і міркування можуть спотворювати дійсність.

Класичний телевізійний сюжет журналістського розсування включає в себе всі традиційні методи збору інформації властивих журналістиці, це метод спостереження, бесіди, інтерв'ю, опрацювання документів, експерименту.

Тема журналістського розслідування повинна мали суспільну значимість, підготовка теми розслідування вимагає наполегливості та ініціативності. Таким чином, можна зробити висновки:

1. Передача може бути цікавою глядачеві, лише у випадку вдало обраної теми журналістського розслідування, для цього необхідно зробити оцінку того, на скільки ця тема актуальна, перспективна і сенсаційна у колі визначеної суспільної значущості.

2. Жанр журналістського розслідування вимагає високої компетентності, знань методики дослідження під час розробки телевізійного сюжету.

3. Викривальна журналістика складається двох головних етапів: збір і обробка інформації, велика кількість джерел інформації збільшує рівень достовірності фактів.

4. Професійний досвід, комунікативні навички журналіста впливають на якість пошуку потрібних джерел інформації.

5. Невдале користування конфіденційними джерелами інформації може накликати на журналіста і його колег великі неприємності.

6. Журналістське розслідування на телебаченні має масу відмінностей і переваг від розслідування в друкованих ЗМІ.

7. Якість кінцевого результату розслідування (сама телепередача) залежить від згуртованості і взаєморозуміння робочої групи журналіста-розслідувача.

жанр журналістський розслідування телебачення



РОЗДІЛ ІI. ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ПРОГРАМИ «ГРОШІ» НА ТЕЛЕКАНАЛІ «1+1»

2.1 Історія створення програми «Гроші» на телеканалі «1+1»

Спецпроект «Гроші» -- програма найрезонансніших соціальних розслідувань, в якій працюють журналісти під прикриттям за для виявлення випадків корупції, зловживання владою, економічні злочини. За сюжетом, репортери ведуть приховану зйомку і послідовно збирають матеріали, щоб виявити і розібрати різноманітні шахрайські схеми [28].

Програма «Гроші» почала виходити на українському каналі «1+1» 23 жовтня 2010 року. Першим ведучим був Олег Дайнека. А з 2012 року, деякий час, проект вели журналісти, які і створювали програму.

У вересні 2012 року місце ведучого урочисто займав Жан Новосельцев, якого у 2014 року замінив креативний продюсер спецпроекту Олександр Дубінський.

Якщо спочатку програма мала бути серйозним політичним проектом, то за часом вона переформувалася у більш соціальну.

Денис Данько, журналіст проекту «Гроші» каже: «У «Грошах» фігурує більше соціалка. Все-таки дивляться прості люди, вони нам пишуть, діляться своїми темами. Політиків в нас не так багато. В політиці, про кого б ми не показали сюжет, у будь-якому випадку буде зацікавлена сторона. Бувають сюжети про те, як підкупають політиків, про їхні статки, але це не можна назвати політикою, це радше жовті сюжети» [29].

Розслідування, які демонструють громадянам репортери спецпроекту проходять перевірку, яка входить в сюжет. Найголовнішим критерієм є наявність серйозного матеріалу, адже докази мають біти беззаперечними і їх збір має дотримуватися передбаченим законодавством на офіційному рівні.

Підготовка випуску кропіткий процес і немає стабільних часових рамок, все залежить від теми сюжету і оперативності працівників. Журналісти програми виконують не просту комунікативну функцію, бо інколи доводиться упроваджуватися в ситуацію, працювати під прикриттям.

Через це умови значно ускладняються, деколи доводиться знімати на мобільні пристрої, влаштовувати провокації, які можуть в результаті створити ситуацію небезпечну для людського життя, журналістам спецпроекту «Гроші» доводиться приховувати свої особисті данні, домашню адресу, коло спілкування [30].

Доказом є сюжет від 10 жовтня 2012 року під назвою «Незаконний розподіл земель під Вишгородом», який готував Дмитро Волков. Під час збору матеріалів на журналіста був скоєний напад із жорстокими тілесними ушкодженнями. Фотографії підозрюваного у скоєні злочину чоловіка були оприлюднені Департаментом журналістських розслідувань телеканалу «1+1 і прикріплені до відкритої карної справи. До того ж, була оголошена нагорода в 1 мільйон гривень за корисну інформацію, що могла б допомогти у розслідуванні [31].

«Є різні хитрощі під час зйомок. Якщо ми з тобою спілкуюся, а мій колега чи друг стоїть поруч, ти будеш дивитися на мене й не помітиш, що він тебе знімає. А коли звертатимеш на нього увагу, він буде ніби СМС писати чи дзвонити комусь. Можна ще знімати з тонованої машини, якщо зйомки на вулиці відбуваються, насправді дуже багато законних методів. Звісно, приховані камери інколи дуже потрібні, але, на жаль, законодавство нам заборонило. Інколи достатньо диктофонного запису, щоб хоч якось зафіксувати інформацію. Багато залежить від теми, від героя, тема диктує поведінку. Треба сісти, продумати, як ти це все бачиш, кого провокувати, де експеримент, із ким треба поспілкуватися, - Денис Данько» [29].

На рахунку програми накопичилося чимало резонансних розслідувань, що сколихнули українське суспільство. Їх подальший аналіз став головним «зерном» зародження за для створення цієї роботи.

- Журналіст влаштувався охоронцем у ТРЦ «Караван», де В'ячеслав Мазурок вчинив смертельну стрілянину.

- Крадіжки речей на «Укрпошті».

- Про піраміду МММ в Україні.

- Хто і як наживається на тюрмах та ув'язнених.

- Викрадення органів: як працюють чорні трансплантологи.

- Як даїшники і «швидка» підробляють таксистами.

- Журналістське «полювання» на педофілів.

- В Україні працює ціла індустрія підставних свідків.

- Українці позбавляються від родичів, запроторюючи їх у заклади для лікування від «одержимості демонами».

Максим Сухенко головний редактор департаменту журналістських розслідувань телеканалу «1+1» чітко визначив концепцію і ідею програми: «Якщо ми говоримо про телевізійні розслідування, то основна проблема -- показати сам процес скоєння злочину або як мінімум візуалізувати його. Ми все намагаємося перевіряти на собі. Самі плаваємо по пляжах олігархів, лаємося з приватною охороною, ходимо у секти та спілки до аферистів, влаштовуємося на роботи, які нас цікавлять...У телеку один кадр переконує більше за тисячу слів. Це доконаний факт і знайти цей кадр -- найбільший наш клопіт» [30].

Соціальна значимість спецпроекту «Гроші» була відзначена українцями у вигляді нагород і премій, таких як «Телетріумф-2012» у номінації «Спеціальний репортаж» у 2011-2012 році, премія «Фаворит телепреси-2012».

Поточний випуск програми триває 45 хвилин, за цей час ведучий встигає розповісти три-чотири журналістських розслідування, які безумовно мають зацікавити пересічного громадянина середнього класу.

Існує думка, що програма «Гроші», виконує спільну функцію, вона лише демонструє існуючі у суспільстві негативні явища, яке несе плачевні наслідки у свідомості людей. Тобто, проект не змінює ситуації і ніяк не покращує становище, тому не має соціального сенсу. Ця думка побутує через те, що забута головна мета журналістських розслідувань, а саме висвітлення значущих подій, таких як фінансових махінацій, бездіяння чиновників, халатність посадових осіб, для того щоб, викликати масове обурення громадян, яке може перерости в протест і в результаті вирішити багато значущих проблем. Проект є важелем для пробудження відповідних дій [31].

Та слід зауважити, що висвітлення гострих моментів, пряме викриття протизаконних дій чиновників мало на них впливає, бо жоден із них не склав мандат і «не покаявся». І тут відкривається глобальна проблема демократичного становища в країні. Закони нажаль існують лише на папері, а громадська праця виконана спецпроектом «Гроші» викликає лише нервові зітхання.

Отже, спецпроект телеканалу 1+1 під назвою «Гроші», розслідує актуальні таємниці суспільного і політичного життя. [32]. Програма спеціалізується на журналістських розслідуваннях, які в процесі можуть мати реальну погрозу здоров'ю репортерів.

Спецпроект позиціонує себе «фахівцем» у середовищі соціальних розслідувань, але сама назва говорить про жанрову належність до «журналістських розслідувань», що мають чотири чітко виділені види: політичні, кримінальні, соціально-побутові, історичні. [26].

Отже, у випусках програми зустрічаються всі, найрідше історичні. Але слово «соціальні» можна пов'язати майже з усіма випусками, адже вищезгадані види мають пряме відношення до соціального життя. Цю позицію проект визнав ключовою в широкому значення. Маючи на увазі, що не має значення, чи відбувся обман політичний, чи корупційний. Це перш за все злочин скоєний проти українського народу і має бути висвітлений.

2.1 Аналіз резонансних випусків спецпроекта «Гроші»

В цьому підрозділі увага приділяється найрезонанснішим випускам проекту «Гроші», наслідки яких і досі в пам'яті українців. Саме ці теми створили обличчя програми і підняли на рівень насправді «всеукраїнського визнаного журналістських розслідувань. Відвага та професійність журналістів стала надією на покращення в сучасному суспільному житті.

Саме з цього часу, звернення громадян до журналістської спілки з проханнями допомоги в незаконних ситуацій визнали справжній вплив на українське буття [33].

1. Журналіст під прикриттям у ТРЦ «Караван», де напередодні сталася смертельна стрілянина вчинена В'ячеславом Мазурком.

Для цілковитого відновлення подій і ретельного розгляду усіх аспектів і непрямих причин події, журналіст Михайло Ткач працював під прикриттям, він влаштувався в ТРЦ «Караван» на посаду охоронця, в якому В'ячеслав Мазурок влаштував стрілянину зі смертельними наслідками. По-перше, журналіст використав не часто практикуючий метод збору інформації, Михайло Ткач змінив ім'я, фіксування розслідування походило з допомогою мобільного телефону, бо використання прихованих камер заборонено законодавством України [37]. В ході вивчення подій було з'ясовано, що охорона не має кожних повноважень для здійснення санкціонованих процедур спрямованих на правопорушника, охоронець може лише викликати поліцію в разі фіксування крадіжки або порушення правопорядку.

Адміністративний штраф можуть накладати лише повноважні особи. Виявилося, що працівники цього правила не дотримуються і накладають штраф відшкодування збитків в 5-ти кратному, іноді 10-ти кратному розмірі, гроші за який ідуть в «бюджет» ТРЦ. Потому, порушника відпускають, а охоронець отримає за це 5 гривень до зарплатні. Цікаво, що після цих жахливих подій, які сталися за виною Мазурка, охоронцям видали справжню вогнепальну зброю не перевіривши їх психологічну спроможність володіти пістолетом. За допомогою метода бесіди журналіст дізнався, що В'ячеслава Мазурка піймали на крадіжці і вимагали виплатити штраф, у відповідь той відмовився влаштував кровопролиття. В результаті журналісту «Грошей» вдалося з'ясувати важливі факти не відомі правоохоронцям, що стали у пригоді в опрацюванні і відкритті кримінальної справи проти керівництва ТРЦ «Караван» [34].

2. Крадіжки речей на «Укрпошті»

Приводом для цього розслідування стало звернення громадян, які стати жертвами оману працівників пошти. Справа в була в тому, що оформлені бандеролі не приходили до місця призначення і послуга індивідуального штрих-коду, яка дає змогу слідкувати за місцезнаходженням посилки, не є гарантією отримання пакунку. Розслідування у Київському відділені «Укрпошти» виявилося цікавив і неочікуваним. Журналісти застосували вже опрацьований метод роботи під прикриттям. Треба визнати, що тут яскраво виражений психологічний фактор, новим у колективі людям найчастіше довіряють більше, ніж колегам з великим стажем. Журналістка перевірила інформацію і ввела коди з коробок, які виявилися порожніми і з'ясувала, що посилки не дісталися отримувачеві, а їх зміст пограбували працівники «Укрпошти», загалом це дорогий одяг і косметика. Обличчя працівників були записані на мобільний телефон і названі посади. Таким чином, спільноті стала відома нова схема крадіжок на просторах України [35].

3. Нажива в тюрмах на ув'язнених

За допомогою до журналістів звернувся ув'язнений Житомирської області, який вирішив розібратися куди діваються гроші зароблені колонією.

Саме свідченнях ув'язнених будувалося розслідування. В такій ситуації, журналіст Олег Дайнека, мав лише один вихід, прийти до керівництва колонії та взяти інтерв'ю. Звичайно, візит журналістів неабияк «збадьорив» головного начальника. Юридично, на папері, місця позбавлення волі приносять прибуток до державного бюджету у розмірі 300 тисяч гривень, а насправді надходження дорівнюють близько 10 мільйонам гривень. Звичайно працівник це заперечує, але факт того, що ув'язнений отримує зарплатню в розмірі 30 гривень на місяць, виготовляючи різноманітний текстиль і взуття, говорить сам за себе.

Паралельно, журналіст Костянтин Усов, співпрацював з в'язнями Лук'янівського СІЗО, завдяки чому, вдалося зібрати велику кількість матеріалів. Журналістське розслідування охопило колонії Донецької та Харківської областей, де на територіях будують храми і зоопарки з екзотичними звірами, що доводить масштабність охоплення шахрайських схем на території колонії.

Був лише один нюанс, журналіст називав ув'язнених «зеками», що не відповідає політкоректності і взагалі не додає професійних якостей. Розслідування було кропітким, передбачало багато спілкування і аналізу, та нажаль не відштовхнуло ситуацію з мертвої точки, переформування і змін складу кадрів, які зловживають своїм становищем не відбулося [36].

4. Купівля ліків через Інтернет

В сюжеті мова йде про онкохворих дітей, розпочинається він з кадрів, де батьки невимовно страждають. Виявилося, що для одужання необхідні ліки, яка зупиняють розвиток хвороби, але купити їх можливо лише за кордоном. В ході розслідування, мати хворої дівчини розповіла, що перерахувала деякі кошти, щоб легально привезти ліки для доньки.

Журналісти вирішили дізнатися, яка ціна препарату за кордоном і наскільки вона відрізняється від українських цін. Для цього був застосований метод експерименту, довелося їхати до Польщі, щоб інформація мала високу достовірність. Поїздка дала результат. Ліки для онкохворих можна купити за рецептом майже в будь-якій аптеці країни, а ціна на них виявилася в 7 разів меншою, за ціну оголошену батькам хворих дітей. Цей випуск став викривальним для інтернет-покупок, викрив одну з найжорстокіших схем обману і маніпулювання людей, що опинилися в безвихідній ситуації. Ці матеріали мають на рідкість важливу роль. По-перше, вони стануть попередженням, а по-друге відкриють очі на речі, яких «нібито не існує». А глядачам залишається лише сподіватися, що влада врешті-решт одумається і згадає про те, що немає нічого важливішого за життя людини [37].

5. Як даїшники і «швидка» підробляють таксистами

Ще одне журналістське розслідування викликало неабияке здивування. Михайло Ткач, журналіст спецпроекту «Гроші» вже вкотре застосував метод прикриття. Прикинувшись туристом журналіст, з історіє про те, що він запізнюється на потяг, лише за 500 гривень орендував машину Швидкої допомоги і ДАЇ для супроводу по околицям міста, адже повноважні машини, тим більш Швидка допомога, мають право не дотримуватися правил дорожнього руху, тому мають безпреградний шлях і промчали його за 7 хвилин через все місто.

Даїшники погодилися на пропозицію не здогадуючись про включену в кишені камеру мобільного. А ось диспетчер Швидкої допомоги погодилася лише тоді, коли почула завітну суму, блискавично забувши про медичну клятву про яку згадала на початку розмови. Завдяки експерименту, українці нарешті дізналися куди зникає пальне і чому на виклик про термінову медичну допомогу, Швидка приїздить із запізнення, іноді ціною в життя.

Чергове розслідування програми «Гроші» і замовчування скандалу від поліцейського керівництва.

Після виходу в ефір сюжету, креативний продюсер департаменту журналістських розслідувань «1+1» Олександр Дубінській не здивувався, коли даїшники намагалися випасати йому штраф за «порушення», якого не відбулося і супроводили монологом про не чисту совість журналістів. [38].

6. Журналістське «полювання» на педофілів.

До журналістів програми надійшов лист глядачки, в якому та розповідає, що до її доньки, якій на то час виповнилося 14 років, через Інтернет надсилає листи 42-річний чоловік із натяком на сексуальні домагання. За справу взялися з усію серйозністю. Журналістка Дарина Чиж вирішує розгадати можливо, нову схему педофілів. На сам перед, журналістка реєструється в чаті під ніком «Мені 12 років», минув час і зустріч запропонували вже 8 чоловіків, деякі навіть були готові викласти кошти за проведений час не соромлячись описувати мету зустрічі.

...