Полеміка як складова публіцистичного видання: поняття, характеристика та особливості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Полеміка як складова публіцистичного видання: поняття, характеристика та особливості

Н.В. Парфенюк

Актуальність теми. Сучасне інформаційне суспільство та сучасна людина загалом, характеризуються наявністю різноманітних суперечностей та розбіжностей у поглядах та ідеях, які базуються на інформації, що функціонує в суспільстві. Відповідно, сучасний інформаційний соціум є більш полемічним, ніж будь-коли раніше. Отже, і майбутнє людства значною мірою залежить від того, чи зуміє людина створити, організувати та здійснювати ефективне спілкування (адже саме воно становить сутність процесів комунікації) у найрізноманітніших сферах людської життєдіяльності в політиці, освіті, діловому середовищі, між поколіннями, представниками різних культур і т.д.

Полеміка є багатоаспектним об'єктом дослідження в історичних, літературознавчих, філологічних і філософських науках, проте і донині його проблемне поле не вичерпане. Особливо заслуговує на увагу трактування понять полеміки, що є менш дослідженим, але не менш актуальним у царині наукового пошуку та викликає інтерес дослідників і фахівців фундаментальних й гуманітарних наук.

Полемічний дискурс, крім тематичної своєрідності, відзначається жанровою мозаїчністю та неповторністю. Лінгвальні аналітичні дослідження та стилістично-жанрові особливості полемічних пам'яток вивчаються у філологічній сфері, пошук антропологічних засад на базі полемічних творів в поєднанні з українознавчим фольклором у культурологічно-філософських студіях, а також дослідження оригінальних фактів з історії України в цілому, та історії розвитку української церкви, зокрема, у поглядах полемістів, зробили полемічну літературу одним з важливих джерел наукових досліджень.

Аналіз останніх наукових досліджень. Проблеми розгляду полеміки широко висвітлюються в наукових розвідках зарубіжних авторів та вітчизняних дослідників. У російській та українській науці феномени полеміки стали досить популярним предметом уваги та дослідження для таких науковців, як С. Савченко, С. Маслов, В. Перетц, П. Попов, В. Микитась, Я. Запаско, А. Зернова, Я. Головацький, І. Огієнко, Н. Поплавська, С. Бабич, Я. Бондарчук, П. Кралюк, І. Пасічник, Г. Охріменко, Л. Квасюк, М. Ковальський, М. Мицько. Однак більшість наукових розвідок та досліджень, присвячених полеміці, полемічним текстам, документам та творам, зосереджують свою увагу на технологічних аспектах використання такого виду документаційної діяльності, підкреслить особливу функціональність такого жанру прози чи їх значення в історичних, літературознавчих, філологічних, філософських та культурологічних науках.

Мета і завдання дослідження. Проаналізувати особливості та характеристику явища полеміки як складової частини публіцистичного видання. Для висвітлення мети необхідним є вирішення таких завдань: 1) дослідити поняття «полеміка» як складову публіцистичного друкованого видання; 2) охарактеризувати специфіку й особливості полеміки в друкованих виданнях та виокремити загальну характеристику полемічних прийомів.

Методи дослідження. Під час написання статті було використано такі методи, як: аналіз (виокремлення інформації про полеміку та полемічну літературу серед безлічі інших видів суперечки зі співрозмовником зокрема -- диспут, дискусія, дебати); синтез (об'єднання суттєвих ознак, притаманних явищу полеміки, як складовій частині публіцистичного видання); аналогія (подібність трактувань поняття полеміка залежно від галузі використання терміна); порівняння (основних полемічних прийомів, що використовуються в публіцистичних текстах); узагальнення (написання висновків проведеного дослідження); абстрагування (подальші перспективи використання полемічних прийомів у інформаційному житті українського соціуму через засоби масової комунікації).

Результати і обговорення. Сьогодні полеміка займає особливе місце в структурі друкованих публіцистичних видань та відрізняється від неполемічних публікацій за багатьма істотними ознаками, вона формує специфічні текстові структури, активно, однак по-різному, проявляється в друкованих засобах масової інформації різних типологічних груп, і ефективним чином впливає на реципієнта.

Становлення та розвиток полемічно-публіцистичної прози припадає на період загострення соціальних антагонізмів. Незважаючи на ідейно-художню неоднорідність, вона мала велике значення для політичного, культурного та духовного життя України кінця XVI -- початку XVII ст. Відіграючи важливу роль у пробудженні соціальної і національної свідомості народу, полемічна проза внесла виразні риси народності й виявляла щораз міцніші реалістичні тенденції.

Важливе місце серед прийомів та методів комунікації з аудиторією посідає полеміка як одна з ефективних форм впливу на реципієнта, важливий засіб їх переконання. Термін «полеміка» походить від давньогрецького слова «полемікос» -- войовничий або ворожий. Більш чітке визначення поняття можна знайти, наприклад, в українському енциклопедичному словнику, за редакцією М. Бажана, де зазначено, що «полеміка -- гостра дискусія стосовно будь-якого спірного питання» [1, с. 844]. Полеміка -- це не звична суперечка, а відкрите публічне обговорення, в якому обов'язково наявні конфронтація, протистояння, протиборство сторін, ідей і поглядів.

Найчастіше термін «полеміка» трактують як вид суперечки, для з'ясування проблем у політичній, філософській, літературній чи художній сферах. Тому досить часто полеміку ототожнюють з дискусією, хоча між ними є суттєві відмінності. Мета дискусії -- це пошук істини, шляхом зіставлення різних поглядів та аргументів, до яких учасники суперечки мають ставитися зі взаємної поваги. Мета полеміки -- це не досягнення згоди, а ствердження власної думки, перемога над опонентом [2, с. 180]. Полеміка розрахована на захист, відстоювання власної точки зору й спростування думки опонента. Тобто вміння полемізувати означає не лише доказ істинності власних суджень, а й уміння спростовувати думку опонента, виявити хибні твердження. Варто також додати, що, як і будь-яка інша форма суперечки, полеміка можлива лише за наявності двох умов -- проблеми і, хоча б, одного варіанта її вирішення.

Згідно із вищезазначеним, полеміку можна визначити як протистояння принципово протилежних точок зору щодо певної проблеми, тобто як відкриту публічну суперечку з меток аргументувати свої точку зору й спростувати, думку опонента.

Класично спростування у полеміці здійсняється трьома основними способами [3, с.62]:

1) спростування тези;

2) критика доказів;

3) спростування демонстрації.

Зокрема, неефективним методом спростування вважається критика аргументів або відкидання доказів опонента. Спростування демонстрації ж дозволяє виявити, що доказ протилежної сторони логічно не випливає із аргументів. Завдання полеміста полягає в тому, щоб проаналізувати хід доказів опонента й показати брак у викладі справжнього логічного зв'язку.

Ефективним прийомом у полеміці вважається застосування гумору, іронії та сарказму. Вони посилюють емоційний вплив на читачів, створюють конструктивний діалогічний ритм при обговоренні гострих питань [3, с. 67].

Ефективними прийомами, притаманними полеміці є також прийоми, що здійснюються за допомогою використання певної тактики при написанні полемічних текстів. Ці прийоми ще називають тактичними прийомами, і до них належать: зворотний удар, контрзапитання, прийом «відтягування заперечення», «ставка на хибний сором», а також прийоми, призначені для виведення співрозмовника з рівноваги, та прийоми, призначені для відволікання уваги опонента [4, с. 159].

Наприклад, у ситуації, коли опонент наводить аргумент, проти якого не відразу можна знайти заперечення, доцільно використати полемічний прийом «відтягування заперечення». Суть такого прийому співвідноситься із його назвою -- співрозмовник намагається якщо змога непомітно для опонента «відтягнути заперечення», тобто ставляться запитання у зв'язку з наведеним аргументом, неначе для з'ясування окремих деталей, а відповідь на довід починають із загального, що хоч і має відношення до даного питання, однак прямо з ним не пов'язане. Водночас співрозмовнику потрібно віднайти потрібне заперечення на аргумент, до якого відразу ж перейти. Прийом відтягування заперечення є коректним прийомом, а в окремих випадках, його застосування в суперечці чи полеміці є необхідним [5, c. 86].

Проте частіше прийом «відтягування заперечення» застосовують у некоректному вигляді. Це стосується ситуацій, коли опонент висуває певний аргумент, який співрозмовник вважає правильним, однак погоджуватися з ним не бажає. У такому випадку співрозмовник намагається такий аргумент знівелювати: відхиляється від заперечення аргументу, замовчує його або переводить полеміку/суперечку на іншу тему, однак це трапляється рідше.

Для відповіді на застосовані некоректні прийоми опонента використовують так звані захисні прийоми. Існує два основні типи захисту характерні для захисних прийомів [6, c. 23].

1. Провести аргументи для підтвердження/ спростування положення таким чином, щоб опонент не помітив, що вони призначені саме для цієї мети. У такому випадку співрозмовник не опиратиметься і зможе їх прийняти. Для того, щоб застосувати цей прийом, потрібен високий рівень полемічної майстерності, вміння володіти суперечкою, вести її відповідно до заданого плану, що в наш час трапляється не часто.

2. Якщо полеміст заперечує кожен аргумент, що висувається, можна підготувати йому психологічну пастку. Аргумент, який буде доводитись не озвучується, а замість нього висуваються твердження, що, навпаки, йому суперечать. Опонент у запалі заперечення доводів може заперечити й аргумент, що суперечить наведеному твердженню, і тим самим прийнявши той аргумент, який спочатку був запланований.

Такий прийом є значно простішим у застосуванні, тому частіше використовується в полеміці та суперечках.

«Зворотний удар» -- це прийом, завдяки якому аргумент повертається проти того, хто його висловив [5, c. 87]. Такий прийом теж є некоректним у використанні, оскільки суть його полягає в тому, що для того, щоб не аргументувати озвучену тезу, або тезу, що дискредитує опонента, він вдається до критики особистості співрозмовника щодо поставленого запитання.

Одним із найефективніших прийомів нейтралізації опонента є прийом контрзапитання. Специфіка цього прийому полягає в тому, що у разі, коли опонент не надає чіткої та ясної відповіді на поставлене запитання, то він переадресує його тому, хто це запитання поставив [5, с. 88]. Особливість прийому полягає в тому, що він не руйнує тезу співрозмовника, однак перешкоджає розвитку полеміки/суперечки у небажаному напрямі, зменшує можливість критики.

Прийоми, призначені для виведення співрозмовника з рівноваги є одним з найнекоректніших полемічних прийомів та застосовуються найчастіше в гострих суперечках із актуальної проблематики. У такому випадку застосовують грубі прийоми, переходять на особистості, кривдять, зневажаючи співрозмовника чи не справедливо звинувачують. Суть прийомів полягає в тому, що опонент починає швидко озвучувати заготовлені аргументи, навмисно формулюючи їх у формі складній для розуміння, і таким чином, намагається вивести співрозмовника з рівноваги, ввести його у стресовий стан. Та, не вислухавши аргументів у відповідь, робить висновок, який йому потрібен, і виходить з суперечки переможцем [7, с. 48].

Найчастіше такі прийоми використовуються у полеміці перед слухачами, які не є достатньо обізнаними в темі суперечки, та роблять висновок про успіх або поразку полемістів лише за зовнішніми чинниками.

Одним із видів прийомів, що найбільш характерні для полеміки є прийоми, призначені для відволікання уваги опонента [7, c. 51]. Для прикладу, у випадку, коли полемісту необхідно навести аргумент без критичних зауважень опонента. Для цього слід, насамперед, відволікти його увагу від запланованого аргументу. Це можна зробити двома способами: або взагалі не наводити аргумент, а лише мати його на увазі, або аргументувати, проте стисло та у непримітній, звичайній формі. Однак перед запланованим аргументом варто навести довід, що мимоволі змістом або формою привернув би особливу увагу опонента. Інколи прийом, призначений для відволікання уваги опонента набуває форми прийому «наведення на хибний слід». Особливість якого полягає в тому, що перед запланованим аргументом, що проводитиметься без критики, наводять довід, який повинен бути явно сумнівним або навіть помилковим. Оскільки полеміст завжди намагається знайти в опонента слабке місце, то без особливої уваги спростовуватиме наведений довід, пропускаючи запланований аргумент, що наводиться за ним.

Існує безліч різноманітних видів прийому «наведення на хибний слід». Для прикладу, в промовах одним з найсильніших засобів, за допомогою яких відволікають увагу від думок та логічного зв'язку між ними, це пафос чи вираження сильного емоційного піднесення [8, с. 47].

Одним із прийомів, призначених для відволікання уваги опонента, є прийом «ставка на хибний сором». Доволі часто в процесі полеміки користуються слабкою рисок співрозмовника -- бажанням «здаватися кращим, ніж є насправді, не показати опоненту свою необізнаність, тобто «не впасти в очах співрозмовника».

Тому, коли співрозмовник помічає, що опонент не надто розуміється, наприклад, у науці, то існує можливість навести вигідний аргумент, спираючись на прийом «хибний сором». Зазвичай наведення аргументу при використанні цього прийому розпочинають зі слів: «вам, звичайно відомо, що...», «релігійно обґрунтовано...», «загальновідомим фактом є...» [7, с. 53]. У випадку, коли опонент боїться визнати, що він справді цього не знає -- він опиниться в пастці.

Інколи при використанні прийому залучають певних авторитетів відповідної сфери діяльності чи галузі знань. Наприклад, у полеміці між філософами, як аргумент використовують, «відомий вислів Канта», між філологами -- «цікавий лист Достоєвського», а між полемістами -- «Символ Віри» або «Євангелія». Як правило, опонент рідко зізнається у своїй необізнаності, що дозволяє співрозмовнику активно застосовувати прийом «ставка на хибний сором».

Найвідомішим прикладом ефективного використання полемічних прийомів є полемічна література, що мала бурхливий розвиток наприкінці XVI ст. в Україні. Українські полемісти вступали в словесний та ідеологічний бій з католиками та протестантами, наступ котрих на український народ, його релігію, права й мову особливо активізувався після Люблинської унії, а в часи запровадження Брестської церковної унії -- досяг кульмінації.

Полемічна проза кінця XVI -- початку XVII ст. займає вагоме місце в історії української літератури та писемності. На її основі сформувалися провідні ідеї того часу та виробилася особлива наративна стратегія [9, с. 51]. Тут уперше спостерігаємо поєднання «високого» й «народного» способів висловлювання, що робить цю прозу унікальним явищем. Водночас літературність полемічних творів, покликаних відстоювати ідеологічні, політичні, релігійні інтереси, часто губилася за гостротою порушених проблем.

Існує велика кількість прийомів, пов'язаних зі значеннями лінгвістичних висловів, які застосовуються в полемічних текстах для того, щоб представити певну інформацію про реальні факти та події у вигідному світлі, відповідно до інтересів певної особи, соціальної або політичної групи. До таких прийомів належать прийоми «плавної зміни смислового значення вислову», «розмивання смислового значення», «синтаксичне перетворення», «емоційний вплив» евфемізмів, пейоративних висловів [10, с. 143], а також тактичні прийоми, які охарактеризовані вище. Саме тому полемічну літературу класифікують за різними типами та видами залежно від часу написання, призначення твору та основних полемічних методик, що у ньому використовуються.

Полеміка кінця XІV -- початку XVI ст. характеризувалась, діалогічністю та спрямованістю до широкого кола читачів. Можливість всебічного обговорення проблеми, багатоаспектного розкриття теми, поєднання протилежних тверджень привертала гуманістів до діалогу, де істина виступає, як правило, не в чітко сформованому висновку, а в самій діалектиці суперечки, у зіткненні ідей, у діалектичному розгляді реальних суперечностей [11, с. 36].

Саме полемічна писемність кінця XVI -- першої половини XVII ст., незважаючи на критичну оцінку деяких дослідників за стилістичний примітивізм, повторкваність та односторонність в аргументації [12, с. 207], стала своєрідною платформою для формування національно-релігійної свідомості та виховання патріотичних почуттів. Значний вплив полемічної літератури на формування національно-релігійної свідомості, ставить її на одне з визначних місць в загальному процесі боротьби українського народу за національну і релігійну незалежність.

Висновки. Отже, полеміка є однієї з найдавніших та традиційних і тому найбільш конкретизованих форм комунікації між опонентами. Полеміка (від давньогрецького «polemikos» -- войовничий, ворожий) -- це метод суперечки, в якій обов'язково наявні конфронтація, протистояння, протиборство сторін, ідей, концепцій, позицій. Особливість полеміки серед інших методів суперечки -- це, насамперед, гостра боротьба принципово протилежних думок з того чи іншого питання. Основною метою полеміки є не досягнення згоди, а ствердження власної думки, перемога над опонентом.

Прийомами, що найчастіше використовуються в полеміці є тактичні прийоми -- прийоми, які здійснюються за допомогою використання певної тактики в текстах, що створюються з різною метою, зокрема і маніпулятивною. До найбільш поширених тактичних прийомів належать такі прийоми, як зворотний удар, контр- запитання, прийом «відтягування заперечення», прийоми, призначені для виведення співрозмовника з рівноваги, а також відволікання його уваги.

Найвідомішим прикладом ефективного використання полемічних прийомів є полемічна література -- добірка текстів різних авторів, в яких обговорюються проблемні питання релігійної дискусії між католицькою та православною церквами з метою їх об'єднання. Полемічну літературу поділяють на різні типи та види залежно від часу написання, призначення твору та основних маніпулятивних методик, що в ньому використовуються.

Варто також зазначити, що полеміка в публіцистичних виданнях має свою специфіку та особливості. У виданнях полеміка визначається як конфронтація, протистояння двох або більше учасників суперечки, під час якої кожна зі сторін намагається не тільки довести, за допомогою логічно вибудуваної системи аргументації, істинність своєї точки зору на ту чи іншу проблему й необґрунтованість поглядів супротивника, а й здобути над ним психологічну перемогу, а в кінцевому підсумку -- привернути на свій бік широкі верстви аудиторії ЗМІ, сформувавши відповідним чином громадську думку.

полеміка публіцистичний друкований видання

Джерела і література

1. Український радянський енциклопедичний словник: в 3-х т., Т. 2: Кабарда-Полюддя / гол. ред. М. П. Бажан. - К.: Головна редакція укр. рад. енциклопедії АН УРСР, 1967. - C. 844.

2. Бабич С. Література полемічна українсько-білоруська / С. Бабич / / Острозька академія XVI-XVII століття: енцикл. вид. / гол. ред. кол. І. Д. Пасічник. - Острог, 2008. - С. 180-183.

3. Поплавська Н. М. Полемісти. Риторика. Переконування (Українська полемічно-публіцистична проза кінця XVI - початку XVII ст.). / Н. М. Поплавська. - Тернопіль: ТНПУ, 2007. - 379 с.

4. Савченко С. В. Полемічна література XVI-XVII ст. в українській історіографії / С. В Савченко / / Український істор. журнал / гол. ред. В. А. Смолій. 2007. - № 5. - С. 158-174.

5. Архангельский А С. Очерки из истории западнорусской литературы XVI-XVII вв. Борьба с католичеством и западнорусская литература конца XVI - первой половины XVII вв. / А. С. Архангельский. - М.: Университетская типография, 1888. - Т. I-II. - С. 80-119.

6. Охріменко Г. В. Релігійно-моральний аспект в українській полемічній літературі кінця XVI - початку XVII століття: історико-культурні передумови формування / Г. В. Охріменко // Науковий вісник РДГУ. Сторичні науки. - Рівне. - 2009. - Вип. 8. - С. 21-27

7. Шевченко І. Релігійна полемічна література в українсько-білоруських землях у XVI-XVII ст. - Режим доступу:http://litopys.org.ua/ishevch/ishev12. htm. - С. 45-58.

8. Зема В. Є. Полеміко-догматичні збірки XVI - початку XVII ст. / В. Є. Зема // Український істор. журнал: наук. журн. / гол. ред. В. Смолій. - 2001. - № 5. - С. 43-74.

9. Возняк М. С. Історія української літератури. / М. С. Возняк. - Л.: Світ, 1994. - 560 с.

10. Квасюк Л. В. Генеза та історико-культурні умови виникнення української полемічної літератури XVI-XVII століття / Л. В. Квасюк // Історія релігій в Україні: Науковий щорічник 2008. - Л.: Колос, 2008. - Кн II. - С. 141-149.

11. Кралюк П. М. Духовні пошуки Мелетія Смотрицького. / П. М. Кралюк. - К.: Укр. центр духовної культури, 1997. - 192 с.

12. Грушевський М. С. Культурно-національний рух на Україні в XVI - XVII віці. / М. С. Грушевський // Духовна Україна (Збірка творів). - К, 1994. - С. 136-255.

Размещено на Allbest.ru