Бібліотеки монастирів Львівської латинської митрополії XIV–XVIII століття: книгознавчі аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ ІМЕНІ В. І. ВЕРНАДСЬКОГО

УДК 027.6:272-523.6-9(477.83-25)"13/17":930

ДИСЕРТАЦІЯ

БІБЛІОТЕКИ МОНАСТИРІВ ЛЬВІВСЬКОЇ ЛАТИНСЬКОЇ МИТРОПОЛІЇ XIV-XVIII СТ.: КНИГОЗНАВЧІ АСПЕКТИ

Лоштин Назарій Тарасович

Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело. _________________ Н. Т. Лоштин.

Науковий керівник

Кметь Василь Федорович, кандидат історичних наук, доцент Київ - 2018

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЯ, ІСТОРІОГРАФІЯ І ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1 Інвентарі монастирських бібліотек: форми укладення, інформативність та опрацювання

1.2 Історіографія

1.3 Джерельна база

РОЗДІЛ 2. БІБЛІОТЕКИ БЕРНАРДИНСЬКИХ МОНАСТИРІВ РУСЬКОЇ ПРОВІНЦІЇ ОРДЕНУ

2.1 Польська проповідницька література у бібліотеках бернардинських монастирів Руської провінції ордену

2.2 Користувачі бібліотек монастирів бернардинців (на прикладі книгозбірні обителі св. Андрія у Львові)

РОЗДІЛ 3. БІБЛІОТЕКИ ОСЕРЕДКІВ ТОВАРИСТВА ІСУСА

3.1 Заборонені книги у бібліотеці колегіуму єзуїтів у Перемишлі

3.2 Лектура з історії та права Речі Посполитої у книгозбірні єзуїтів у Самборі

РОЗДІЛ 4. БІБЛІОТЕКИ МЄХОВІТІВ, ТРИНІТАРІЇВ ТА ЖЕБРАЧИХ ОРДЕНІВ

4.1 Книгозбірня монастиря та парафії каноніків регулярних Святого Гробу Господнього у Лежайську

4.2 Полоніка у бібліотеці станіславівського монастиря ордену тринітаріїв

4.3 Полемічна література у бібліотеці кармелітів у Дрогобичі

4.4 “Artes liberales” у книгзбірні монастиря домініканців у Ярославі

4.5 Збірка рукописів у бібліотеці францисканців-реформатів у Жешуві

РОЗДІЛ 5. МОНАСТИРСЬКІ БІБЛІОТЕКИ ЯК ОСНОВА КНИГОЗБІРНІ ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

АНОТАЦІЯ

ВСТУП

Обгрунтування вибору теми дослідження. У релігійній системі християнства книга завжди виконувала особливу роль. У першу чергу йдеться про важливість Святого Письма та сакралізацію письмового тексту у різних культурах Середземноморського регіону перших століть нової ери. Згодом, розширення християнської ойкумени та формування нового інтелектуального простору спричинили розвиток навчально-виховних традицій, що опиралися з одного боку на усне передання (літургіка, проповідь, аскетичні практики), з іншого ж - на книгу (писаний текст). Власне книга стає цивілізаційною ознакою європейської культури. Поруч з практикою щоденного життя у молитві, вихованці починають фіксувати віронавчальні істини наставників в окремих збірниках, “патериках”. Формалізація ж чернечого послуху в статутах та приписах сприяє утвердженню авторитету “книжного” навчання в монастирських осередках християнського Сходу і Заходу. Саме монастирські бібліотеки є найдавнішими та найрепрезентативнішими з точки зору репертуару у Європі. З появою друкарства у XV ст. книга й знання, яке вона несла, виходить із монопольного володіння Церкви й стає здобутком широкого загалу населення. Власне період XV-XVIII ст. дає можливість простежити як на це явище відреагувала Церква, а зокрема й чернецтво. Яскравим відображенням цієї реакції є монастирські бібліотеки, які не “закрились” у собі, а поповнювались книгами із нових галузей знання. Монастирські книгозбірні демонструють гнучкість і здатність чернецтва прилаштуватись до нових інтелектуальних умов, що склались у Європі, а також впливати на них. Початки бібліотек католицьких монастирів на руських (українських) землях сягають XIV ст. - часу, коли у регіоні починає формуватись мережа монастирів Католицької Церкви. Ченці виступали носіями не лише західної релігійної традиції, а й культурної та інтелектуальної. А відповідно монастирські книгозбірні є відображенням інтелектуальної культури католицьких ченців на руських (українських) землях у XIV-XVIII ст. Вивчення монастирських бібліотек дає змогу дослідити духовні й інтелектуальні тенденції, що впливали на організацію монастирського життя, організацію душпастирської діяльності та освітніх процесів у середовищі католицького чернецтва у регіоні. Історія книгозбірень католицьких монастирів Львівської латинської митрополії є малодослідженою в українській історіографії, за винятком монастирів історичної Волині, поступаючись аналогічним дослідженням з історії бібліотек православних та унійних монастирів.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснене в межах науково-дослідних відомчих тем: Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка “Фонд рукописних, стародрукованих та рідкісних книг Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка” (номер державної реєстрації: 0109U004364) та кафедри давньої історії України та архівознавства Львівського національного університету імені Івана Франка “Особливості розвитку та функціонування державних, самоврядних та церковних інститутів на українських землях в епоху середньовіччя та ранньомодерного часу” (номер державної реєстрації: 0115U003697), “Розвиток спеціальних історичних дисциплін в Україні” (номер державної реєстрації: 0115U003698).

Мета дослідження полягає у розкритті евристичних та джерелознавчих перспектив аналізу бібліотечних інвентарів XVIII ст. для відтворення організаційних засад функціонування книгозбірень монастирів на теренах Львівської католицької митрополії. Відповідно до мети у роботі передбачено виконання таких завдань:

встановити історичні умови існування монастирів та формування складу бібліотек, зміни в монастирській мережі регіону;

* виявити та здійснити аналіз джерельної цінності інвентарів бібліотек католицьких монастирів;

* охарактеризувати особливості їхнього укладення й способів запису книг до інвентарів;

* реконструювати склад давніх бібліотек католицьких монастирів;

* провести кількісний й тематичний аналіз складу книгозбірень;

* встановити персональний склад працівників монастирських бібліотек;

* відтворити склад читачів монастирських бібліотек та коло їхніх читацьких інтересів;

* виділити чинники, що впливали на формування й розвиток бібліотек монастирів;

* простежити подальшу долю книгозбірень монастирів, що були ліквідовані у кінці XVIII ст.

Об'єктом дослідження дослідження є бібліотеки католицьких монастирів Львівської католицької митрополії XIV-XVIII ст..

Предметом дослідження дослідження є книгознавчі аспекти реконструкції складу і тематичного змісту різних монастирських бібліотек, шляхи комплектування, система обліку та користування фондами за аналізом інвентарів монастирських бібліотек як ключових джерел їхньої історії, а також встановлення значення монастирських бібліотек як центрів інтелектуальної культури.

Хронологічні межі дослідження охоплюють XIV-XVIII ст. Нижня хронологічна рамка обумовлена початками формування мережі католицьких монастирів в окресленому регіоні, а відповідно й виникненням перших монастирських бібліотек. Верхня - змінами, що відбулись в організації чернечого життя й функціонування монастирських книгозбірень внаслідок секуляризаційних реформ в Австрійській монархії.

Географічні межі дослідження зумовлені походженням збережених у фондах Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка документів й охоплюють терени Львівської архідієцезії та Перемишльської дієцезії Католицької Церкви, що були утворені у 1375 р. на землях колишньої Галицько-Волинського держави (з 1434 р. - адміністративно терени Руського воєводства) і зберігали свої межі до кінця XVIII ст., коли були змінені під час політичних подій у регіоні. Важливо зазначити, що кордони провінцій різних орденів не завжди співпадали із межами дієцезій. Відповідно до адміністративного поділу, Львівська архідієцезія охоплювала п'ять повітів Руського воєводства: Львівський та Жидачівський з Львівської землі, Галицький, Теребовлянський та Коломийський з Галицької землі; Перемишльська дієцезія - Перемишльську та Сяноцьку землі Руського воєводства.

Методологічну основу дослідження становлять принципи історизму, об'єктивності та системності. У роботі використано загальнонаукові методи аналізу, синтезу, індукції та дедукції, а також міжгалузеві методи гуманітарних наук. Метод систематизації, разом із хронологічним, дозволив сформувати комплексні уявлення про історичний розвиток монастирських книгозбірень. Також залучення цього методу дозволило виробити спеціальну тематичну класифікацію книг, що вписані до бібліотечних інвентарів. За допомогою статистичного методу здійснено підрахунки кількості вписів книг до облікових документів, а також кількості користувачів монастирських бібліотек. Структурно-типологічний метод використано для класифікації книг. Порівняльно-історичний метод використано при порівняльному аналізі кількісного та тематичного наповнення монастирських бібліотек. Весь комплекс застосованих принципів та методів дав можливість простежити розвиток бібліотек католицьких монастирів XIV-XVIII ст. на теренах Львівської латинської митрополії.

Наукова новизна отриманих результатів. складається з того, що у дисертаційному дослідженні вперше:

охарактерізовано значний за обсягом масив інвентарів як основних історико-книгознавчих джерел, що розкривають склад і змісту фондів; доведено значення інвентарних книг бібліотеки католицького монастиря як важливого історико-книгознавчого джерела;

за матеріалами інвентарів як комплексу основних джерел з фондів Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка здійснено реконструкцію розпорошеного внаслідок реформ кінця XVIII ст. на сьогодні книжкового репертуару монастирських бібліотек, з'ясовано шляхи комплектування та систему обліку фонду, бібліотекраів та особливості читацького складу;

простежено особливості формування та чинники розвитку монастирських бібліотек XIV-XVIII ст. Львівської архідієцезії та Перемишльської дієцезії Католицької Церкви; зокрема статус монастиря у регіоні, функціонування при монастирі парафії чи харитативних установ, матеріальний стан, функціонування при монастирі осередку орденської освіти тощо;

встановлено важливі аспекти історії інтелектуальної культури католицького чернецтва на українських землях, коло читацьких інтересів користувачів монастирських бібліотек на прикладі окремо взятого монастиря.

Набуло подальшого розвитку:

дослідження історії та особливостей розвитку монастирських бібліотек як осередків інтелектуальної культури, а також історії книги та історії читання..

Практичне значення отриманих результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при подальшому дослідженні історії книжкової культури на українських землях; вивченні інших схожих або суміжних збережених комплексів історичних джерел; написані комплексних досліджень з історії бібліотек, книги та історії читання, а також праць з історії інтелектуальної культури церковних кіл (білого та чорного духовенства) та історії церкви в регіоні загалом, підготовці спеціалізованих навчальних курсів та створенні підручників й навчальних посібників.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане самостійно, викладені наукові результати належать дисертанту особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і тези дисертаційного дослідження представлено на наукових конференціях: V Міжнародна конференція “Одеські читання-2013” (Одеса, 1-2 березня 2013 р.); Дні науки історичного факультету-2013( (Київ, 25 квітня 2013 р); VII Міжнародна конференція “Християнська сакральна традиція: Віра. Духовність. Мистецтво” (Львів, 24 листопада 2014 р.); Всеукраїнська наукова конференція з нагоди 419-річчя від дня народження гетьмана Богдана Хмельницького “VIII Богданівські читання” (Черкаси, 10 грудня 2014 р.); ІІІ Всеукраїнська науково-практична конференція “Історико-філософські дослідження молодих учених” (Суми, 14 травня 2015 р.); XXV Міжнародна наукова конференція “Історія релігій в Україні” (Львів, 25-28 травня 2015 р.); XXVІ Міжнародна наукова конференція “Історія релігій в Україні” (Львів, 24-26 травня 2016 р.); XXIV Міжнародний славістичний колоквіум (Львів, 26-27 травня 2016 р.); Конференція молодих вчених “Школа ставропігійського братства: традиції духовної освіти Львова” (Львів, 20-22 грудня 2016 р.); Конференція “Досліджуючи минуле: методолоґічне оновлення історіографії в Україні” (Київ, 20-21 квітня 2017 р.); XXVІ Міжнародна наукова конференція “Історія релігій в Україні” (Львів, 15-17 травня 2017 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція “Університетська бібліотека як простір соціокультурної комунікації” (Львів, 18-19 травня 2017 р.); Міжнародна наукова конференція “Реформація як суспільне явище: український вимір” (Львів, 3-4 жовтня 2017 р.); Науковий семінар Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін Наукового товариства імені Шевченка та міждисциплінарного семінару “Verbum et Scriptum” “Інвентарі та інші типи джерел до історії бібліотек чернечих осередків Речі Посполитої: принципи, методи дослідження та їх результати” (Львів, 12 грудня 2017 р.).

Публікації. Основні положення роботи викладено у 19 наукових публікаціях: 9 з яких у фахових наукових виданнях, 8 праць апробаційного характеру та 2 праці, що додатково відображають наукові результати дисертації.

Структура дослідження. Дисертаційне дослідження структурно складається із вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел (219 позицій) й додатків. Основний текст дисертації викладено на 204 сторінках (9 авторських аркушів), загальний обсяг - 258 сторінок.

РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЯ, ІСТОРІОГРАФІЯ І ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ

Книга та бібліотека є невід'ємним елементом монастирського життя чи не з часу виникнення чернецтва у християнстві. З моменту появи статуту св. Бенедикта (480-543) та його поширення у середовищі західного чернецтва створення (переписування), читання і тлумачення книг (у першу чергу йдеться про Святе Письмо) стало складовою набожного життя монахів [83]. Первісно бібліотеки чернечих обителей складались із літургійних книг, агіографічної літератури та книг із християнського містицизму. Враховуючи, що відповідно до статуту св. Бенедикта ченці не повинні були займатись душпастирською діяльністю серед мирян, до бібліотек не входила проповідницька література.

Остаточне формування такого поняття, як монастирська бібліотека (разом із кафедральною) припадає на XIII ст. [197, s. 78]. У цей час ордени францисканців та домініканців активно розпочинають працю у середовищі мирян, подеколи перебираючи на себе роль парафіяльного духовенства. Окрім того, активний розвиток університетів у Європі, в якому брали участь й ченці, сприяв зміні інтелектуального підґрунтя для чернечого життя. Ці чинники вплинули й на розвиток монастирських бібліотек, що поповнились працями із проповідництва (як практичними посібниками так і збірками проповідей), трактатами із практичної теології, а також книгами античних авторів. У першу чергу йдеться про Арістотеля та його послідовників, на вчення яких опиралась християнська теологія та філософія.

Новим поштовхом до розвитку монастирських книгозбірень стала Реформація та подальші зміни у Західній Церкві, пов'язані із Тридентським собором 1545-1563 рр. [34]. У цей час бібліотека монастиря стає своєрідним відображенням внутрішніх реформ та “протистояння” із послідовниками Мартіна Лютера. Бібліотеки монастирів поповнюються новими працями із теології, у першу чергу полемічної, спрямованої на захист католицького віровчення.

Певні зміни в формування бібліотек при монастирях внесло й видання “Індексу заборонених книг” у 1564 р. за папи Павла IV. Тепер книги, що надходили до монастирських бібліотек, необхідно було звіряти зі списком, щоб заборонені Церквою твори не потрапляли до книгозбірень.

Подальший розвиток монастирських бібліотек у Європі був призупинений, а подекуди повністю перерваний у др. пол. XVIII ст., коли в рамках секуляризаційних реформ були повністю ліквідовані або частково реформовані не лише окремі монастирі, а й цілі ордени [33]. Чи не найвідомішою тут є ліквідація Товариства Ісуса у 1773 р.

Внаслідок змін, що відбулись у XVIII ст., значна частина монастирських бібліотек була втрачена як комплексна збірка, а книги розпорошені по інших монастирях, університетах чи державних бібліотеках й приватних колекціях.

Часто чи не єдиним джерелом, поза збереженими примірниками [103], що дозволяє відтворити давні монастирські бібліотеки є інвентарі та каталоги цих книгозбірень [155, s. 76]. Польський дослідник бібліотек Товариства Ісуса о. Людвіг Ґжебень назвав інвентарі головним джерелом, що дає змогу дослідити з яких книг складались книгозбірні монастирів [149, s. 224].

1.1 Інвентарі монастирських бібліотек: форми укладення, інформативність та опрацювання

Укладення бібліотечних інвентарів мало на меті облікувати кількісний склад книгозбірні. Зазвичай проведення обліку книг із бібліотеки покладалось на власне бібліотекаря, або ж особу, що виконувала його функції (найчастіше - хтось із ченців, що обіймав посаду проповідника у монастирі). Приписи різних чернечих орденів регулювали практику призначення бібліотекарів, до обов'язків яких входило власне ведення списку книг. У францисканців-обсервантів цим спершу займався проповідник, а з XVI ст. спеціально призначений бібліотекар [206, s. 119; 173, s. 661]. В осередках Товариства Ісуса укладення списку книг покладалось на префекта бібліотеки [149, s. 243]. У кармелітів укладення інвентарів бібліотек було закріплено на орденському рівні у 1369 р. [195, s. 61]. Таким чином можна стверджувати, що у монастирях намагались чітко відслідковувати кількісні зміни у бібліотеці.

Однак якщо різноманітні орденські приписи вимагали від бібліотекарів укладення інвентарів, то вони, на жаль, не регулювали формуляр документа [181, s. 54]. Інвентарі укладались без шифрів книг, подекуди без інформації про систематизацію фонду [103, c. 265]. Однак на їх підставі можна визначити кількісний та мовний склад фонду монастирської бібліотеки, визначити хронологію та географію видань [103, c. 265].

Польська дослідниця Марія Підлипчак-Маєрович стверджує, що інвентарі бібліотек часто укладались примусово й у критичні моменти [181, s. 48]. Однак видається логічнішим говорити не лише про критичні моменти, а й про зміни у житті монастиря загалом (призначення нового бібліотекаря, вибори нового настоятеля, зміна приміщення бібліотеки/монастиря, втрати значної частини книг унаслідок пожеж тощо). Окрім того, у чернечих орденах час від часу проводились перевірки монастирських бібліотек. Найчастіше перевірка книг відбувалась у ході візитацій керівників провінції (провінціал), а також на провінційних капітулах. Для останніх спеціально укладались каталоги книг із бібліотеки певного монастиря.

Під час створення інвентаря йому давався заголовок. Зазвичай укладач використовував у назві документа такі окреслення як “inventarium”, “catalogus” та “elenchus”. Серед інших вихідних даних також могли вказувати дату створення інвентаря (день/місяць/рік, каденція настоятеля тощо), ім'я укладача (лише ім'я або ж з додатком посади, напр. проповідника), мету (напр. для перевірки на провінційній капітулі). Інвентар завірявся підписом укладача та ще декількох “перевіряючих” (зазвичай настоятель та декілька ченців) та монастирською печаткою. Також можливий варіант, коли після переліку вказувалась кількість книг у прописній формі.

Запис інформації про книги в інвентарях монастирських бібліотек довільний, можна стверджувати, що він залежав від укладача конкретного списку: звичайний (напр. “Cornelii Janseni in Evagelia”), або ж у своєрідній таблиці за категоріями опису (назва книги й автор, формат, рік видання, місце видання) у довільному порядку й повноті (напр. “Beza Novum Testamentum 1556” чи “Avicennae In re Medica omnes Libri / folio / Venet. / 1564”).

Польська дослідниця Йоанна Шади, опрацьовуючи матеріали інвентарних описів та візитацій парафій та парафіяльних бібліотек, виокремлює декілька форм запису інформації про книги. Доцільно їх використати й до записів про книги в інвентарях монастирських бібліотек [197, s 83]:

1) ім'я й прізвище автора книги (деколи прізвище видавця, перекладача чи псевдонім автора) та назви книги в повній або частково повній формі;

2) лише прізвище автора, популярність якого одразу вказує на твір;

3) лише назва книги, записана від початкових слів, через які автор запису уможливив одразу повну ідентифікацію книги;

4) лише назва книги, записана із опущенням її першої частини;

5) лише назва книги, складена із випадкових слів із повної назви;

6) лише назва, записана в побіжній формі;

7) лише назва у формі, що унеможливлює ідентифікацію автора.

У випадку інвентарів монастирських бібліотек можна також додати, що до кожного з варіантів міг входити формат книги чи дата друку.

Також в інвентарях бібліотек монастирів можна натрапити на записи про книги, які укладач не зміг ідентифікувати про створенні облікового документу: “sine titulo”, “absque titulo”, “absq. principio et fine”, “titulo carens” тощо).

Опираючись на наявність в інвентарі певних атрибутів, а також на форми запису книг до нього, варто виділити три види інвентарів монастирських бібліотек:

1) повний: розширена назва документа із вказуванням мети укладення, повна дата укладення інвентаря, ім'я укладача (часто із вказування посади), документ завірено підписами і (або) печаткою, частково повна або повна форму запису книг;

2) неповний: назва документу, дата укладення інвентаря, вказано ім'я укладача, документ завірено, частково повна форма запису книг;

3) короткий: назва документа або ж її відсутність, відсутня дата укладення інвентаря, коротка форма запису імені укладача або ж її відсутність, документ не завірено, короткі записи книг без дати й місця друку, можливий відсутній поділ книг за тематикою.

Як зазначалось вище, укладення інвентарів бібліотек не регулювалось орденськими приписами і залежало від конкретного укладача. Окрім того, не завжди є можливість охарактеризувати інвентар бібліотеки як короткий, неповний чи повний. Часто інвентарі монастирських бібліотек є “перехідними”, тобто містять елементи із усіх трьох видів.

Інформативність інвентарів бібліотек як історичних джерел залежить від характеру його укладення та форми запису книг. Враховуючи, що в інвентарях бібліотек для книг не вказувались шифри, не можливо встановити їхнє точне розміщення на бібліотечних полицях. Однак приблизне розташування можна визначити за рахунок того, що часто у інвентарях книги записані за тематикою (напр. Моральна теологія, Проповідники, Історики тощо), а в межах тематики - за книжковими форматами. Ймовірно, що саме так книги зберігались на полицях у монастирській бібліотеці.

При опрацюванні вписів книг та їх подальшій ідентифікації виникає декілька перепон, які ускладнюють роботу з відтворення книжкового складу давніх монастирських бібліотек. Очевидно, що інвентар укладався для “своїх” осіб, які одразу розуміли про яку книгу чи автора йдеться:

1) наявність лише імені автора - якщо автор загальновідомий, то ймовірно йдеться про його найвідомішу книгу. Однак у випадку “менш відомого” автора може йтися про будь-яке видання;

2) вказування імені перекладача твору, а не його автора;

3) латинізація імені чи прізвища автора, використання псевдонімів та книги “легендарних авторів” - напр. праці французького юриста Шарля Дюмулена записані у латинській формі Carolus Molinaeus; записи до інвентаря книг давньогрецького поета Орфея чи різноманітних авторів, що залишили “спогади” чи “щоденники” про Троянську війну тощо;

4) запис назви книги у формі “Opus”, “Opuscula”, “Liber”, “Libellum” тощо;

5) часте перевидання книг -у випадку, коли відсутня дата друку книги в інвентарі важко встановити час видання;

6) зміна оригінальної назви книги при перевиданні;

7) у випадку заборонених творів - зміна назви аж до повного її заміщення.

Зазначені вище форми запису книг до інвентарів та інші труднощі, що ускладнюють ідентифікацію видань, вимагають використання допоміжних засобів для визначення вихідних даних тої чи іншої книги, її авторства й точної назви. Перша група допоміжних засобів - це каталоги книг, що виходили у певному регіоні чи у певному видавництві тощо, а також бібліографії давніх авторів. Для ідентифікації видань, що побачили світ на теренах України, ключовою є двотомна праця Ярослава Ісаєвича та Якима Запаска “Пам'ятки книжкового мистецтва: каталог стародруків, виданих на Україні”, видана у трьох книгах в 1981-1984 рр. [35; 36; 37]. Серед старіших видань варто згадати опрацювання львівських видань Рудольфа Котулі [137]. Неможливо обійти увагою й багатотомну бібліографію польської літератури “Nowy Korbut”, перші шість томів якої охоплюють період польської літератури від найдавніших часів до Просвітництва [130; 131; 132; 133; 134; 135; 136].

Ключовою ж працею для роботи з польськими виданнями є багатотомна праця бібліографа Кароля Естрейхера (1827-1908), яку продовжили його син Станіслав Естрейхер (1869-1939) та внук Кароль (1906-1984) (до 1951 р. вийшло друком 36 томів). Багаторічна праця династії Естрейхерів у наш час отримала електронний варіант у формі проекту “Elektroniczna Baza Bibliografii Estreichera” (EBBE) [22], який реалізовує “Centrum Badawcze Bibliografii Polskiej Estreicherуw” при Ягеллонському університету у Кракові. Проект удоступнює скановані сторінки усіх томів бібліографії, а також забезпечує повноцінний пошук інформації за заданими параметрами.

Власне електронні бази даних та біобібліографічні інтернет-ресурси є ще одним допоміжним джерелом, що допомагає при ідентифікації книг, що записані до бібліотечних інвентарів. В силу значної кількості таких електронних ресурсів виділено лише основні, які найчастіше використовувались при опрацюванні вписів книг: “Google Books”, “WorldCat”, “Europeana”, “Deutsche Biographie”, “Treccani”, “Gallica”, “Post-Reformation Digital Library” та “CERL Thesaurus”.

Проект “Google Books” [25] почав працювати у 2004 р. за підтримки корпорації “Google”. У базі даних розміщуються стародруковані та сучасні видання, у повному доступі або ж обмеженому доступі, залежно від згоди бібліотеки чи видавництва, що удоступнюють книгу. У будь якому випадку користувач має змогу отримати доступ до бібліографічних даних про книгу.

Ресурс “WorldCat” [28] є найбільшою у світі інтернет-мережею бібліотечного контенту (книги, аудіо- та відеофайли тощо). База даних створена у 2003 р. у рамках сервісу “Online Computer Library Center”. З 2006 р. можна вільно шукати інформацію за заданими параметрами у базі даних на інтернет-сторінці.

“Europeana” [23] - інтернет-портал, на якому викладено декілька мільйонів книг, аудіо- та відеофайлів, листівок, плакатів, зображень тощо із найрізноманітніших культурних установ Європи (бібліотеки, музеї, галереї, архіви), що охоплюють період від найдавніших пам'яток до сучасності. Проект працює з 2008 р. та має на меті удоступнити широкому загалу європейську культурну спадщину.

“Gallica” [24] - онлайн-ресурс Національної бібліотеки Франції (Bibliothиque Nationale de France). Проект створений у 1997 р., сучасна електронна версія ресурсу працює з 2010 р. “Gallica” надає вільний доступ до французької культурної спадщини, до якої входять книги, журнали, мапи, твори мистецтва та аудіо-файли. Окрім файлів у вільному доступі, частина сучасних документів закрита відповідно до норм авторського права, однак доступ до них можна отримати у читальних залах Національної Бібліотеки Франції.

“Treccani” [27] є інтернет-версією відомої італійської енциклопедії “l'Enciclopedia Italiana di scienze, lettere ed arti”, що виходила в Італії у 1925-36 рр. та 1938-2006 рр. Назву отримала від мецената ДжованніТреккані (1877-1961). Проект функціонує у межах роботи Istituto della Enciclopedia Italiana.

Надзвичайно цінним для вивчення теологічних праць авторів XV-XVIII ст. є інтернет-ресурс “Post-Reformation Digital Library” [26]. У базі даних зібрано інформацію про усі публічні електронні версії праць з теології та філософії ранньомодерного часу, а також подало прямі посилання на ресурси, на яких зберігаються оригінальні цифрові копії книг. Окрім того, подається посилання на різноманітні довідкові джерела, де можна знайти додаткову інформацію про авторів.

“Deutsche Biographie” [21] - це проект Історичної комісії Баварської академії наук (Die Bayerische Akademieder Wissenschaften), у якому зібрано інформацію про усіх осіб, що мали вплив на розвиток політики, економіки, суспільства чи культуру. До бази входять біографії, що були опубліковані у “Allgemeine Deutsche Biographie” (1875-1912 рр.) та “Neue Deutsche Biographie” (публікується з 1953 р.).

Проект “CERL Thesaurus” [20] створений з метою зібрання інформації про авторів, міста, видавництва тощо, назви яких відрізняються в залежності від різних країн та традицій. Проект охоплює період з 1450 р. по 1830 р. База даних подає назви місць друку, авторів книг, друкарень та видавців, включаючи різні варіанти написання назв латиною, а також іншими мовами.

Таким чином, опираючись на допоміжні матеріали у вигляді друкованих біо- та бібліографічних видань й електронних баз даних, перед дослідником бібліотечних інвентарів стоїть завдання ідентифікації книг, що до них записані. Враховуючи практики вписування книг до інвентарів монастирських бібліотек можна виділити три ключові способи ідентифікації видань:

Таблиця 1. Способи ідентифікації книг

Спосіб ідентифікації	Витяг з інвентарів	Ідентифікація
За “популярністю” книги і/або автора	Gymnasium Patientia; Textus sententiarium	Gymnasium Patientae єзуїта Єремії Дрекселя; Libri Quattuor Sententiarum Петра Ломбардського
За скороченою назвою книги із вказівкою на автора	Philosophia Makowski; Goudini Philosophia	Cursus Philosophicus професора краківської академії Шимона Станіслава Маковського; Philosophia thomistica домініканція Антуана Годіна
За побіжною назвою із вказівкою на автора	Dialectica Miaskowski; Silvestri Mauri Philosophia	Introductio in universam Aristotelis philosophiam seu dialectica tribus disputationibus єзуїта Адріана Мясковського; Quaestionum philosophicarum єзуїта Сильвестро Мауро

На жаль, не завжди є можливість ідентифікувати усі книги, що вписані до інвентарів монастирських бібліотек. Також, як уже зазначалось, ідентифікація автора та книги не дають змогу встановити дату чи місце друку книги. Це можливо лише якщо та чи інша книга виходила один раз, або при передруці вказувались дані, які чітко могли допомогти ідентифікувати конкретну книгу (_т.__. у другому виданні твір “O jednoњci Koњcioіa Boїego pod jednym Pasterzem i o greckim od tej jednoњci odst№pieniu” (Вільно 1577 р.) Пьотра Скарги отримав дещо доповнену назву “O rz№dzie i jednoњci Koњcioіa Boїego pod jednym pasterzem” (Краків 1590 р.).

Під час ідентифікації книги дату друку вказано лише у тому випадку, якщо вона зазначена в рукописному інвентарі.

1.2 Історіографія

Вивчення історії діяльності католицьких чернечих орденів у XIII-XVIII _т.., та й загалом Католицької Церкви, на теренах спершу Галицько-Волинської держави, а згодом Руського воєводства Королівства Польщі (згодом Речі Посполитої) розпочалось на межі XIX-XX ст. Одним із перших дослідників, що почав вивчати це питання, став професор Львівського університету Владислав Абрагам, який декілька свої праць присвятив початкам функціонування католицької церкви на землях Русі [121; 122; 123]. Для дослідника характерним є акцентування на місіонерській діяльності ченців у регіоні.

Новий етап досліджень діяльності ченців розпочався у др. пол. ХХ ст. Період межі XIV-XV ст. висвітлений у ґрунтовній праці польського дослідника Тадеуша Трайдоса [202]. Автор значну роль у розвитку Католицької Церкви у регіоні відводить чернечим орденам, а саме домініканцям та францисканцям. На основі раніше не опублікованих матеріалів дослідник подає інформацію про початки діяльності ченців та виникнення перших монастирів, їхні взаємини із церквою та світською владою.

Монографія о. Юзефа Крентоша, що присвячена історії Львівської латинської архідієцезії XV-XVIII ст. є ключовим дослідженням про функціонування Західної Церкви у межах східних теренів Королівства Польського [166]. Праця, написана на основі архівних матеріалів з так званого Архіву Львівської архідієцезії у Любачеві (Archiwum Archidiecezji Lwowskiej w Lubaczowie). На момент опрацювання автором Архів зберігався у Любачеві (Польща), а з 1995 р. зберігається у Кракові. Автор подає історію Львівської архідієцезії через призму її структурної організації (матеріально-правові підстави, органи управління, територіальна організація (мережа деканатів та парафій, становище духовенства, паломницькі осередки тощо) та парафіяльні служби (школи, шпиталі, братства)). Окремий розділ дослідник присвятив чернечим орденам, що діяли у межах Львівської архідієцезії, розділяючи усі ордени на чотири групи: жебрачі (домініканці, францисканські гілки, кармеліти та августинці), контемпляційні та потридентські (тринітарії, пауліни, єзуїти, піяри, театинці, боніфратри), потридентські орденські конгрегації (місіонари та комуністи (бартошки)) й жіночі ордени та згромадження (бенедиктинки, сакраменти, цистеріанки, канонічки регулярні, канонічки регулярні від Святого Духа (духачки), бригідки, клариски, домініканки, кармелітки босі та взуті, шаритки (сестри милосердя). о. Юзеф Крентош аналізує появу ченців на теренах архідієцезії, формування мережі монастирів й кількісні характеристики особового складу чернечих осередків, подеколи їхнє матеріальне забезпечення.

Продовженням праці дослідника з історії Львівської архідієцезії стала книга, що охоплює період так званих Йосифінських реформ - 1772-1815 рр. [165]. Автор досліджує зміни, що відбулись у Львівській архідієцезії з моменту переходу регіону до складу держави Габсбургів. У розділі, що присвячений чернечим орденам, проф. Ю. Крентош подає аналіз змін, що відбулись в організації чернечого життя унаслідок секуляризаційних реформ у Королівстві Галичини та Лодомерії відповідно до нових правових умов, зокрема у кількісних показниках (скорочення кількості монастирів та ченців).

Стосовно дослідження Перемишльської дієцезії, то варто виділити один з томів відомого збірника наукових праць “Nasza Przeszіoњж”, що виданий з нагоди 600-ліття від заснування дієцезії. Дослідження о. Яна Кволека [171] й о. Даміана Синовця [196] присвячені початковим етапам історії дієцезії з центром у Перемишлі та організації релігійного життя у ній. Зокрема, о. Даміан Синовець аналізує діяльність єпископів, парафіяльного духовенства й ченців, стосунки католиків з православними й протестантами, душпастирську діяльність в дієцезії тощо. Зміни, у першу чергу територіальні, що відбулись у Перемишльській дієцезії в кін. ХVIII - поч. ХІХ ст., висвітлені у розгорнутій публікації о. Болеслава Кумора [169]. Ключовою ж є стаття відомого дослідника Єжи Клочовського, що присвячена організації чернечого життя на теренах єпископства [162]. Дослідник торкається таких аспектів як формування мережі монастирів протягом XIV-XVIII ст., чисельного складу чернечої братії, організації навчання ченців у монастирях, значення монастирів як паломницьких осередків, й останнім підпунктом - душпастирської діяльності ченців серед мирян.

В українській історіографії дослідження з історії Католицької Церкви, зокрема Львівської архідієцезії та Перемишльської дієцезії, з'явились лише після розпаду СРСР, на початку 1990-х рр. Чи не першою працею, де подавалась історії Католицької Церви на українських землях, став посібник з історії церкви в Україні під загальною редакцією Василя Ульяновського у трьох томах. Окремий розділ другої книги присвячений поширенню католицизму й діяльності чернечих орденів [92]. Однак посібник українського автора ледь не повністю опирається на здобутки польської історіографії, при чому подеколи зустрічаються помилки та неточності. У третій книзі [53] також окремі розділи присвячені історії католицизму та чернечим спільнотам у XVII-XIX ст., їхньому розвитку й стосункам із українським (православним) населенням, а також змінам в організації католицької церкви кінця XVIII ст. на теренах Галичини.

Серед більш сучасних видань можна виділити четвертий том [41] із багатотомної серії, що присвячена історії релігій в Україні. Перша частина книги присвячена історії Західної Церкви на українських землях з княжих часів до XX ст., окремі пасажі, на жаль оглядового характеру, присвячені й чернечим спільнотам.

На жаль, автори, чиї праці присвячені історії Львівської архідієцезії та Перемишльської дієцезії, фактично не зачіпали у своїх дослідженнях питання функціонування монастирських бібліотек. Дещо більше інформації стосовно монастирських бібліотек можна знайти у дослідженнях, що присвячені історії діяльності конкретних чернечих орденів на теренах Речі Посполитої. Класичні праці з цієї тематики було створено у др. пол. ХІХ ст. - пер. пол. ХХ ст. Йдеться про монументальні праці домініканця Садок Баронча [126], єзуїта Станіслава Заленського [211; 212; 213; 214; 215], о. Каміла Кантака [158; 159; 160; 161], а також Юзефа Бялині Холодецького [110] й Яна Марека Гіжицького (Волиняка) [208; 209]. Праці цих авторів написані в дусі позитивізму, насичені фактографічними даними. Ці дослідження творять підвалини історіографії чернечих орденів, вписуючи їхню історію в національний польський контекст. У цих працях монастирська бібліотека не виступає як самостійний об'єкт дослідження, однак постає органічною частиною монастиря й чернечого життя.

В українській історіографії свого дослідження дочекались поки-що лише домініканці у працях Модеста Чорного [114] та Наталії Сінкевич [90]. Однак праці М. Чорного, зокрема дисертаційна робота, охоплюють виключно XIII-XIV _т.. У дослідженні Н. Сінкевич історію монастирських бібліотек розглянуто у контексті інтелектуального життя домініканців на Волині.

Після ІІ Світової війни зростає зацікавлення історією церковних, зокрема й монастирських бібліотек, як самостійного об'єкта дослідження. Однією з перших праць про історію монастирських бібліотек стало дослідження Альфреда Сьвєрка про бібліотеку ченців-августинців у Жагані [201]. Хоча ця праця й не стосується окресленого у дисертаційному дослідженні регіону, проте нею автор встановив своєрідний канон опису історії монастирської бібліотеки, що досить чітко простежується у всіх подальших працях: книга в середовищі ченців ордену - історія монастиря й його бібліотеки - організація бібліотеки - провінієнція (шляхи поповнення) - тематичний поділ книг - мова видань - бібліотека монастиря на фоні інших книгозбірень. У різних дослідженнях ця схема опису може зазнавати певних змін, однак так чи інакше вона опирається на виклад Альфреда Сьвєрка.

Перед оглядом праць, що стосуються історії бібліотек монастирів на теренах Львівської латинської архідієцезії та Перемишльської дієцезії, варто виділити вже класичне дослідження Марії Підлипчак-Маєрович, що присвячене бібліотекам чернечих спільнот на українських, білоруських та литовських землях Речі Посполитої у ранньомодерний час [181]. Дослідниця розглядає практику формування монастирських бібліотек відповідно до орденських приписів, а також трактує бібліотеку монастиря як відображення його ключових напрямків діяльності. Авторка аналізує практику дотримання орденських приписів стосовно бібліотек, опрацювання книгозбірень та їхнє зберігання, забезпечення бібліотечних приміщень та діяльність монастирських бібліотекарів. Опираючись на близько півтори сотні опрацьованих інвентарів та каталогів монастирських бібліотек дослідниця прокоментувала тематичне наповнення монастирських бібліотек, їхню роль у розвитку монастирської освіти, провадженні наукової праці в чернечих осередках тощо. Останнім пунктом праці є простеження подальшої долі монастирських бібліотек, що зазнали змін внаслідок поділів Речі Посполитої та секуляризаційних реформ кін. XVIII - пер. пол. ХІХ ст. у Австрійській та Російській імперіях. Окрім того, праця містить цінні додатки, зокрема зведену таблицю 540 монастирських бібліотек (поділ за чернечими орденами) з посиланнями на ключову літературу про них, список бібліотечних каталогів та інвентарів 145 монастирів, що зберігаються в архівосховищах й бібліотеках регіону. Також у додатках розміщені таблиці із статичними даними й кількісними показниками стосовно кількості монастирів у регіоні, що розглядається, монастирських друкарень, а також кількості бібліотек та книг у монастирях.

Варто також згадати й дослідження відомого польського історика Едварда Ружицького. Хоча більшість його праць стосуються історія книги та бібліотеки у середовищі міщан, однак у деяких його працях вміщена й інформація й про монастирській бібліотеки й друкарні у Львові [188]. Хоча інформація про окремі монастирі у книзі розподілена не рівномірно й часто має оглядовий характер, проте дане видання є чи не єдиною працею, в якій подано загальну картину розвитку монастирських бібліотек Львова.

Цінною з методологічною точки зору є праця, написана Едвардом Ружицьким спільно із дослідницею Йолантою Ґвьозьдзік [152]. Опираюсь на збережені книжкові екземпляри, а також на інвентарі бібліотеки дослідники відтворили збірку друків XVI ст. із колекції львівського латинського кафедрального собору. Автори слідують за класичною традицією опису бібліотеки, про яку йшлося вище, подаючи історію кафедральної бібліотеки, її структуру та шляхи поповнення, опис книг за тематикою, статистичні дані про місця друку й видавництва. Також у книзі вміщений каталог 628 друків XVI ст., опис яких здійснено за нормами стандарту опису ISBD (A) із певними модифікаціями, а також додатково із описом оправ, провінієнцій й шифрів бібліотеки Львівського університету.

Йоланта Ґвьозьдзік також є авторкою окремого дослідження, присвяченого бібліотеці львівського жіночого монастиря сестер-бенедиктинок [153]. У дослідженні, опираючись на збережені примірники й списки книг, подано аналіз 115 томів рукописів (319 творів) й 505 книг (1305 томів), що дійшли до нашого часу з монастиря львівських бенедиктинок і зберігаються в архівосховищах і бібліотеках Польщі, України й Росії.

На жаль, в українській історіографії покищо немає комплексного дослідження історії бібліотек католицьких монастирів певного міста чи регіону, або ж окремо взятого монастиря. Однак варто виділити дослідницю Ірину Ціборовську-Римарович, авторку численних праць з історії бібліотек католицьких монастирів історичної Волині [109] та публікацій методологічного характеру [102; 107; 103].

Окремі відомості про бібліотеки монастирів з теренів Львівської архідієцезії та Перемишльської дієцезії можна знайти у публікаціях, що присвячені загальній історії бібліотек на західноукраїнських землях, зокрема у публікаціях львівських дослідниць Віри Фрис [93] та Наталії Кунанець[54]. Однак інформація, вміщена у їх публікаціях має лише оглядовий характер й часто опирається на здобутки інших дослідників.

Подальший огляд історіографії історії бібліотек католицьких монастирів здійснено відповідно до структури дисертаційного дослідження, тобто за окремими орденами й монастирями: бенедиктинці, єзуїти, мєховіти, тринітарії, кармеліти, домініканці й реформати.

Бібліотеки монастирів францисканців-обсвервантів (бернардинців) ще не дочекались свого окремого опрацювання. Проте протягом ХХ ст. активне дослідження історії бернардинців на теренах Речі Посполитої привнесло й певні плоди для вивчення історії бібліотек. Вище згадувалось про працю Каміла Кантака, в якій автор часто згадував монастирські книгозбірні. Загалом усю бібліографію, що присвячена тематиці бернардинських бібліотек уклав й опублікував дослідник з Лодзі Ришард Жмуда [219]. У своїй публікації автор наводить дані про найвідоміших бібліотекарів-бернардинців ХХ ст., подає відомості про дипломні праці, що стосуються книгозбірень бернардинців, а після цього подає бібліографічні дані 146 досліджень. Ця публікація може слугувати стартовим дороговказом для подальшого вивчення бібліотек бернардинців на теренах Східної Європи.

Як своєрідне комплексне дослідження історії бернардинських бібліотек можна виокремити публікацію Еміліна Ленарта [173], у якій він на основі попередніх історіографічних досліджень подав загальний нарис бернардинських книгозбірень XV-XVIII ст. на землях Речі Посполитої. Історії львівської бібліотеки бернардинців присвячена лише одна публікація [190], що опирається на інвентарі книгозбірні. Бібліотеці монастиря у Пшеворську присвячено дві публікації краківської дослідниці Агнєшки Флюди-Крокос [144; 145]. Бібліотека у Лежайську стала об'єктом невеликої розвідки Збігнєва Ларендовича [172]. Бібліотека монастиря у Жешуві ще не отримала свого окремого дослідження.

Стосовно бібліотек Товариства Ісуса, то можна стверджувати, що вони преребувають “в тіні” інших аспектів історії єзуїтів, передусім освіти. Хоча освіта й бібліотека нерозривно пов'язані, однак дослідники з невідомих причин майже не звертають уваги на монастирські бібліотеки єзуїтів. Яскравою та чи не єдиною плямою у цьому є монументальна праця о. Людвіка Ґжебеня [149; 150], присвячена єзуїтським бібліотекам Речі Посполитої у XVI-XVIII ст. У своєму докторському дослідженні вчений-єзуїт подає широку картину розвитку бібліотек Товариства Ісуса: аналіз орденського законодавства стосовно бібліотек, види монастирських бібліотек (загальна та спеціальні), шляхи поповнення бібліотек, бібліотечні приміщення та зберігання книг, каталогізація та удоступнення книг у бібліотеках. Праця може слугувати як зразкове методологічне дослідження не лише для майбутнього вивчення єзуїтських бібліотек, а й книгозбірень інших орденів.

Серед українських дослідників єзуїтських бібліотек варто згадати Наталію Швець, яка у 2008 р. опублікувала своє дослідження із відтворення складу бібліотеки львівського колегіуму Товариства Ісуса [199]. Книга складається із розширеної анотації із викладом методології дослідження, аналізом виявлених дослідницею та збережених екземплярів книг із львівської єзуїтської бібліотеки. Більша частина книги - це каталог 201 збереженої книги із бібліографічним описом видань. Також варто згадати публікації І. Ціборовської-Римарович про єзуїтські бібліотеки Волині [100; 100; 97; 108; 105; 104; 111; 98; 106].

Бібліотеки ордену каноніків регулярних Святого Гробу Господнього не користуються популярністю серед дослідників монастирських бібліотек й чернечих орденів. Варто виділити лише польського вченого Ришарда Скшиняжа, чиї дослідження історії ордену божогробців включають й вивчення інтелектуальної культури ченців, зокрема монастирських бібліотек [91].

Така ж ситуація з історією тринітарських бібліотек. На жаль, книгозбірні триніатріїв з теренів Львівської архідієцезії й Перемишльського єпископства поки що не вивчались дослідниками. Як зразки такого вивчення можуть слугувати публікації вже згадуваної Ірини Ціборовської-Римарович про бібліотеки тринітарських монастирів Волині [96; 99; 101] та розвідка Анни Кирилюк про книгозбірню тринітаріїв у Луцьку [45].

Дещо кращою є ситуація із вивченням книгозбірень монастирів ордену кармелітів. Поза численними дослідженням бібліотек кармелітів босих варто виокремити монографічне дослідження польського історика Шимона Сулецького [195], що присвячене бібліотеці монастиря кармелітів у Кракові. Автор провів дослідження збереженого до нашого часу бібліотечного комплексу. Аналіз здійснено на основі збережених примірників книг й бібліотечних інвентарів XVI-XVIII ст., що дало змогу простежити зміни, яких зазнавала бібліотека краківських кармелітів. Праця містить численні порівняння з іншими кармелітськими бібліотеками, зокрема з львівською, як однією із найбільших після краківської.

Домініканські бібліотеки з теренів Речі Посполитої мабуть вивчені чи не найкраще серед усіх орденів. Перший активний результат цих досліджень було опубліковано у 1975 р. у трьох дослідження про бібліотеки у Вроцлаві [217], Львові [198] та Серадзі [164]. Юзеф Адам Кошінський у дослідженні про бібліотеку у Серадзі розглядає її у контексті організації навчання, що провадилось в монастирі. Дослідження Ірени Шостек про львівську бібліотеку домініканців опирається на рукописний інвентар 1776 р., дослідниця аналізує склад бібліотеки за тематичними категоріями, подає інформацію про місця видання книг й порівнює домініканському бібліотеку у Львові з іншими книгозбірнями домініканців у регіоні. Мабуть, найціннішою є публікація Христини Завадзької, у якій авторка прослідковує становлення й розвиток бібліотеки домініканців у Вроцлаві протягом шести століть її існування. Авторка аналізує розташування бібліотеки в системі монастирських споруд й її забезпечення, шляхи поповнення книгозбірні, каталогізацію фонду й тематичний розподіл книг. Подальші дослідження Х. Завадзької було реалізовано у монографії [218].

Поруч із францисканцями-обсервантами добре вивченими є бібліотеки францисканців-реформатів у Речі Посполитій. На жаль, наявні публікації не завжди стосуються теренів Львівської латинської архідієцезії й Перемишльського єпископства, однак є цінними з точки зору методології й дають можливість до порівняння бібліотек реформатів з окресленого регіону з книгозбірнями інших монастирів реформатів. Дослідження францисканця Вєслава Францішка Муравця присвячене історії бібліотек бернардинців та реформатів у Кракові [177], що діяли як навчальні книгозбірні при орденських студіях у монастирях. Роман Нір [178] свою публікацію присвятив збірці інкунабул із бібліотеки монастиря у Перемишлі. Автор опублікував список із 23 інкунабул із бібліографічним описом й подав коментар про місця друку й видавців. о. Едмунд Піщ [183] у свої публікації опублікував каталог бібліотеки реформатів у Лоньках (108 книг), а польська дослідниця Магдалена Куран розглянула збірку проповідей з бібліотеки у Заклічині в контексті страсної регілійності [170].

Насамкінець варто розглянути дослідження з історії книгозбірні Львівського університету, який у кінці XVIII ст. став головним місцем для зберігання книг із закритих австрійською адміністрацією монастирів. Попри вивчення окремих аспектів історії бібліотеки університету досі немає комплексного дослідження її функціонування починаючи з кінця XVIII ст. Тому досі актуальними є праці кінця ХІХ ст. й початку ХХ ст. Йдеться про дві класичні роботи. Перша - історія Львівського університету авторства Людвіка Фінкеля та Станіслава Стажинського [143]. Окремий розділ в обох томах автори присвятили університетській книгозбірні, її формуванню, діяльності перших керівників, а також опрацюванню фондів. На жаль, автори мало уваги приділили надходженню книг із закритих монастирів Королівства Галичини та Лодомерії, більше увагу акцентуючи на колекції Ґареллі. Однак в книзі було опубліковано список монастирів, книги яких надійшли університету.

...