Американська літературна журналістика: основи професійної майстерності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Американська літературна журналістика: основи професійної майстерності

Л.М. Шутяк

Розглядається поняття літературної журналістики, зокрема оповідні техніки та стилістичні стратегії жанру. Виокремлено головні ознаки професійної майстерності представників цього напряму.

Рассматривается понятие литературной журналистики, в том числе повествовательные техники и стилистические стратегии жанра. Выделены главные черты профессионального мастерства представителей данного направления.

У 60-ті рр. ХХ ст. у США активізувався інтерес до літератури факту, документальної прози, нон-фікшн і мемуарів, що зумовлено політичними, соціально-культурними змінами та їх наслідками -- війною у В'єтнамі, зародженням руху хіпі, сексуальною революцією, протестами проти расової дискримінації тощо. «Факт і документ широко використовуються як епічна основа в багатьох творах про в'єтнамську війну» [3, с. 317], що в цей час активно з'являються в країні. Українська дослідниця Т. Денисова акцентує на формуванні «нової жанрової модифікації, в якій об'єднуються нарис, репортаж, мемуари з елементами вимислу, з прикметами художньої, емоційно забарвленої прози» [3, с. 318]. Ця інноваційна форма дістала назву «новий журналізм» (new journalism), засновником якої вважають відомого публіциста, журналіста і письменника Тома Вулфа (1930).

На відміну від класичної журналістики провідних американських мас-медіа повоєнного часу, цей напрям намагався бути не лише «новим», але й позиціював себе як «журналістський жанр з літературними претензіями» [1, с. 336]. Він репрезентує концептуальну, якісну світоглядну журналістику та «реалізується переважно в майстерному художньому описі конкретних фактів, глибоких спостережень, на підставі яких автор пропонує читачам свої переконливі висновки й оцінки, щиро співпереживає зображеним героям та персонажам» [4, с. 68]. Тобто акумулюючи ознаки репортажу і художньої літератури, «новий журналізм» перебуває в опозиції до традиційної інформаційної журналістики.

У своєму маніфесті «нового журналізму », який вийшов друком у 1973 р., Том Вулф зазначив, що «репортаж:, а не роман, є найвищою формою літературного мистецтва» [1, с. 336]. У цій праці засновник жанру запропонував чотири основні прийоми, які визначають «новий журналізм»:

- «драматична сцена» («Dramatic Scene») -- подія драматургічно будується за принципом «сцена-за-сценою», без довгих історичних екскурсів;

- «запис повного діалогу» («Recording Dialogue in Full») -- діалоги та висловлювання героїв статті передаються в повному обсязі (замість коротких цитат);

- «статус подробиць» («Status of Details») -- скрупульозний опис деталей, манери поведінки, одягу, характеру, інтер'єру, де відбувається подія, що дозволяє читачам долучитися до неї;

- «точка зору» («Point of View») -- принцип «хамелеона»; часта зміна перспективи спостереження на противагу однобічному поглядові об'єктивного репортажу. У цьому разі автор перевтілюється у своїх героїв і відображає світ із їхньої позиції. Найближчим контекстуальним синонімом до «нового журналізму» є літературна журналістика, хоча доречним буде використання термінів «документальна проза», «література факту», «наративна журналістика», «ґонзо-журналізм» (засновник Х. С. Томпсон), «документальний роман», «журналістський роман». Дослідниця

О. Тараненко запропонувала застосовувати до такого тексту навіть термін «сповідальної прози» [3, с. 318], яка «захоплює не лише фактами, що вражають, але й характером їхнього викладу, дає читачеві можливість не тільки раціонального сприйняття, а й емоційного співпереживання» [3, с. 318]. Водночас головний постулат «нового журналізму» -- жодної вигадки, тільки реальність.

Аналіз основних концептуальних засад літературної журналістики й основ професійної майстерності «новожурналіста» і визначає мету цього дослідження. Необхідність детального дослідження означеного явища зумовлює актуальність наукової розвідки.

Явище літературної журналістики або «нового журналізму» не є новим. Виникнення ознак цього жанру пов'язують ще з іменем Даніеля Дефо (1660-1731), який був одним із перших журналістів- новаторів форми. У ХІХ ст. його послідовником став Марк Твен (1835-1910), а в середині ХХ ст. -- Ернест Хемінгуей (18991961), Джозеф Мітчел (1908-1996), Ліліан Росс (1926 -- ), Джон Стейнбек (1902-1968) та ін. Норман Мейлер, Трумен Капоте, Том Вулф і Джоан Дідіон були тими, хто активно долучився до формування жанру в другій половині ХХ ст.

Отже, літературна журналістика -- це така форма документальної прози, що поєднує репортаж: і певні оповідні техніки та стилістичні стратегії, характерні для художньої літератури. Як журналісти ці автори «колекціонували дані й факти, тому їхні матеріали ставали реальністю» [7, хіх], як письменники -- були «обдарованими оповідачами історій, що створювали їх за допомогою літературних конструкцій і стилістичних особливостей» [7, хх]. Але основними завжди залишався «голос» автора і точність викладу подій.

Видатними представниками літературної журналістики є Джіммі Бреслін, Гей Теліз, Трумен Капоте, Норман Мейлер, Джоан Дідіон, Майкл Герр та ін. У США зразки літературної журналістики представлені здебільшого на шпальтах таких видань, як: «Ньюйоркер», «Есквайр», «Вениті Фейр», «Нью-Йорк Таймс», «Вол Стріт Жор- нал» тощо. Через великий обсяг ці тексти практично не друкувалися в газетах.

Згодом «новийжурналізм» набуває поширення і в інших країнах-- Колумбії (Габріель-Гарсіа Маркес), Польщі (Ришард Капусцінський) тощо. В Україні зразки літературної журналістики представлені в колумністиці та блогах Gazeta.ua, «Погляди-TCH.ua», «Українська правда. Життя», «Український тиждень», «Інфопорн», «MANDRY» тощо. Серед представників жанру -- Максим Кідрук, Артем Чапай, Ірена Карпа, Марія Мицьо, Світлана Пиркало та ін.

Означене явище стало темою розгляду багатьох учених США: Е. Денніса, М. Вайнгартена, Н. Сімса, М. Крамера, Ш. Ф. Фішкіна, Б. Лонсберрі, Н. Міллза та ін. Поняття «нового журналізму» використовується в наукових працях українських дослідників: В. Здоровеги, М. Василенка, Т. Денисової, М. Титаренко, Б. Носової, Т. Хітрової, О. Поволокіної, Г. Стембковської та ін. Проте, на відміну від своїх американських колег, більшість вітчизняних науковців розглядають цей феномен поверхово, в контексті інших журналістикознавчих проблем.

Дискусії щодо природи літературної журналістики та її місця розпочалися ще в 1965 р., після виходу роману Трумена Капоте «Холоднокровне вбивство» («In Cold Blood»). У той час і виникли запитання, до якої сфери належить цей текст -- літератури чи журналістики? Як відрізнити літературу від нон-фікшн?

Деякі дослідники (наприклад, Р. Томас Бернер), дотримуючи радикальної точки зору, вважають літературну журналістику оксюмороном: «література не може бути журналістикою і навпаки» [7, с. 1]. Інші (Джон Холловел) стверджують, що неможливо чітко відокремити журналістику і літературу. «Основним аргументом є те, що твір -- це продукт уяви митця» [7, с. 2]. А письменники, наприклад, Т. Капоте і Н. Мейлер, обстоювали свій перехід від літератури до журналістики.

Важливість літературної журналістики полягає в тому, що її функції, такі самі, які в ХІХ ст. виконував роман: «забезпечувати американський середній клас актуальними новинами» [7, хіх]. Це сприяло тому, що незабаром вона стала успішнішою, ніж література. Інша особливість полягала в об'єктах відображення, якими стали соціальні заворушення і громадський неспокій. Журналісти почали доповнювати свої матеріали «моральним баченням і особистим втручанням» [7, хіх], що раніше було притаманне лише художній літературі.

Фундаментальне правило літературної журналістики -- «писати про реальну подію, свідком якої був журналіст, або подати інформацію, яку він одержав із достовірних джерел» [7, с. 23]. Журналіст детально не вказує, як він отримав інформацію, натомість «переконує читачів у її достовірності за допомогою детального опису сцен і місця події» [7, с. 23]. Часто це можуть бути вказівки на дату і навіть точний час. Також журналіст долучає до свого тексту судові рішення, листи, щоденники, розпорядження тощо.

Мета цих текстів -- викликати резонанс у читачів. Останні мають усвідомлювати те, що потрібно розуміти, а не осуджувати. Стосовно цього словенська дослідниця С. Мерляк-Здовч зазначає: «...журналіст зобов'язаний запропонувати читачеві достатньо інформації, щоб той зміг зрозуміти, якою є ситуація насправді» [7, с. 25]. Тобто читач, ознайомившись з усіма доступними фактами, формулює висновки самостійно.

Отримати необхідну інформацію можна різними способами. Дехто з літературних журналістів досягає цього, ставлячи численні запитання очевидцям та учасникам події і здійснюючи якомога більше спостережень, інші проводять багато часу в епіцентрі того, що відбувається. Це можуть бути як години, так і тижні, а іноді -- роки. Подібна роль зближує їх із фотожурналістами, котрі також: мають якомога чіткіше зафіксувати певну мить. Літературні журналісти повинні стати «членами сім'ї» [7, с. 26], на яких усі вже не зважають.

Американський дослідник Норман Сімс акцентує на іншій особливості літературної журналістики -- описі побуту звичайних людей (а не зірок, що характерно для журналістів загалом). Літературні журналісти описують щоденні події, які можуть «виявити приховані закономірності суспільного життя настільки переконливо, як захоплюючі історії, що роблять газетні заголовки» [9, с. 3]. Важливе місце в цьому разі відводиться діалогами, особливостям мовлення головних дійових осіб. Засновник першої у світі магістерської програми з літературної журналістики Лі Гаткінд пропонує таку схему жанру: «велика ідея/факти» відповідно до якої акцентується на будь-якому предметі -- «від бейсбольної рукавички чи хірургічної операції до прогулянки із собакою, безсмертя або обпалюванні свині» [5]. Цей жанр потребує від публіциста прискіпливого, складного, а іноді й репортажного методу.

Директор освітньої Інтернет-програми з літературної журналістики (Creative Nonfiction) Анжелі Сачдева виокремлює п'ять загальних правил, яких має дотримувати журналіст, щоб досягти професійної майстерності: показувати подію, а не розповідати про неї; мати додаткове заняття/ роботу, окрім журналістики; писати про те, що знаєш; уникати пасивних форм; використовувати цікаві й незвичні дієслова [8].

Релевантні доповнення до порад літературний журналістам подані в праці «новожурналіста», професора, викладача літературної журналістики в університеті Бостона (США) Марка Крамера:

- ретельно вивчають світ предметів і передумови події;

- працюють з прихованою інформацією, щоб досягти точності й відвертості з читачем і джерелами;

- об'єктом висвітлення зазвичай стають повсякденні події;

- пишуть неформально, відверто, чесно, злободенно й іронічно;

- має значення стиль, зазвичай простий і зрозумілий;

- постійне звертання до читача;

- структура тексту має важливе значення; відбувається змішування первинного наративу з різними історіями і відступами з метою посилити й переосмислити події;

- не забувають розважати [6, с. 22-33].

Отже, означені вище пункти слугують базисними тематичними і синтаксичними компонентами літературної журналістики. Жанрове різноманіття, репортажна форма, апеляція до факту як концептуальної домінанти, специфічна форма нарації, документальність, перманентні звертання до читача, його свідомості й досвіду, особлива робота з джерелами інформації, детальний опис щоденних подій формують мистецтво літературної журналістики. Ідейна новизна ракурсу дослідження потребує подальших детальніших наукових розвідок.

літературний журналістика професійний майстерність

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Вайшенберґ З. Журналістика та медіа : довідник / Зігфрід Вайшенберґ, Ганс Й. КЛяйнштойберг, Бернгард Пьоркен ; [пер. з нім. П. Демешко та К. Макєєв ; за заг. ред. В. Ф. Іванова, О. В. Волошенюк]. -- К.: Центр Вільної Преси, Академія Української Преси, 2011. -- С. 335-337.

2. Вісник ХДАК. Випук 42.2014.

3. Вулф Т Новая журналистика и Антология новой журналистики под редакцией Тома Вулфа и Э. У Джонсона / Том Вулф ; [пер. с англ. Д. Благова и Ю. Балаяна]. -- СПб. : Амфора. ТИД Амфора, 2008. -- 574 с. -- (Серия «Амфора 21»).

4. Денисова Т Н. Історія американської літератури / Тамара Наумівна Денисова / НАН України, Інститут літератури ім. Т Г Шевченка. -- К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2012. -- 487 с.

5. Новий журналізм // Журналістика: словник-довідник / авт.-уклад. І. Л. Михайлин. -- К. : Академвидав, 2013. -- С. 68-69.

6. Gutkind Lee. What is Creative Nonfiction? [Electronic source] / Lee Gutkind. -- Mode of access: https://www.creativenonfiction.org/what-is-creative- nonfiction -- Title from screen.

7. Kramer Mark. Breakable rules for literary journalists / Mark Kramer // Literary Journalism: A New Collection of the Best American Nonfiction / ed. by Norman Sims, Kramer Mark. -- New York : Ballantine, 1994. -- P. 21-34.

8. Merljak Zdovc S. Literary Journalism in the United States of America and Slovenia Lanham / Sonia Merljak Zdovc. -- Maryland : University Press of America, 2008. -- 146 p.

9. Sachdeva Anjali. 5 Classic Writing Rules We Could Do Without [Electronic source] / Anjali Sachdeva. -- Mode of access: https://www.creativenonfiction. org/online-reading/5-classic-writing-rules-we-could-do-without -- Title from screen.

10. Sims Norman. The art of literary journalism / Norman Sims // Literary Journalism: A New Collection of the Best American Nonfiction / ed. by Norman Sims, Kramer Mark. -- New York : Ballantine, 1994. -- P. 3-19.

Размещено на Allbest.ru