Размещено на http://www.allbest.ru/

4

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Роль джерел інформації в інформаційно-аналітичній діяльності



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗНАЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ В АНАЛІТИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Характеристика поняття «інформація» в науковому дискурсі

1.2 Поняття джерело інформації та його роль в інформаційно-аналітичній діяльності

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ГРУПИ ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ ТА ЇХ РОЛЬ В ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНІЙ ПРАКТИЦІ

2.1 Класифікація джерел інформації

2.2. Роль документа як джерела інформації в інформаційній діяльності

2.3 Засоби масової комунікації як джерела інформації

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Актуальність теми. У сучасних стрімких умовах розвитку інформаційного суспільства роль інформаційно-аналітичної діяльності об'єктивно зростає, і це зумовлено, насамперед, неконтрольованим розвитком усіх процесів і явищ в економіці, в політиці, в суспільному житті, отже діяльність будь-яких структур сьогодні потребує хоча б мінімального прогнозованого розвитку та захисту від ризиків, і саме таким універсальним засобом в інформаційному суспільстві є аналітика. Спостерігається проникнення інформації в усі сфери життя, і джерела інформації, до яких відносимо періодичні видання, книги, нормативні документи, телебачення, радіо та Інтернет, виступають основним об'єктом інформаційних відносин.

Рівень зацікавленості певним джерелом інформації значно залежить від типу та рівня розвитку суспільства. Тому, набуває особливої актуальності дослідження інформаційних джерел, як індикатора інформаційно-аналітичної діяльності.

Актуальність дослідження і в тому, що в сучасних умовах аналітична діяльність повинна супроводжувати прийняття будь-якого управлінського рішення чи то на рівні держави, чи то на рівні організації, чи на рівні громадянина.

Існує багато суспільних інститутів, які всю свою діяльність побудували/будують лише на джерелах інформації: їх збиранні, обробці, переробці, зберіганні, використанні. Такі, наприклад, державні та комерційні органи науково-технічної інформації; служби розвідки - економічної, політичної, військової тощо. Таким чином, джерела інформації виступають основою діяльності як окремої установи, так і їх сукупності - у локальному, регіональному, державному, міждержавному і глобальному масштабі.

Мета курсового дослідження полягає у характеристиці джерел інформації та визначенні їх ролі в інформаційно-аналітичній діяльності.

Виходячи з мети курсової роботи, були поставлені і вирішувалися наступні завдання:

? розкрити засади характеристик поняття «інформація» в науковому дискурсі;

? з'ясувати властивості та форми подання інформації;

? охарактеризувати класифікацію джерел інформації;

? визначити роль документа як джерела інформації в інформаційній діяльності;

? проаналізувати засоби масової комунікації як джерела інформації.

Об'єктом дослідження виступають джерела інформації.

Предмет дослідження становлять тенденції визначення ролі джерел інформації в інформаційно-аналітичній діяльності.

Для вивчення джерел інформації та визначенні їх ролі в інформаційно-аналітичній діяльності в дослідженні були використані різні методи. До них слід віднести, перш за все, метод комплексного вивчення проблеми на основі використання принципів системності й структурно-функціонального аналізу.

Різні аспекти вивчення джерел інформації досліджували такі вчені, як, В. Варенко, С. Кулешов, Г. Швецова-Водка, Н. Кушнаренко, З. Партико, Ю. Столяров, С. Телешун, С. Демченко та ін.

Робота написана на 35 аркушах, складається зі вступу, двох розділів і п'яти структурних підрозділів, висновків та списку використаних джерел зі 48 найменувань.

документ масова комунікація інформаційне джерело



РОЗДІЛ 1. ЗНАЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ В АНАЛІТИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Характеристика поняття «інформація» в науковому дискурсі

Поняття «iнформацiя» використовується в багатьох побутових висловах i теоретичних концепціях i зрізними значеннями. На сьогодні не існує загальноприйнятого у науковому світі визначення поняття інформація.

Передусім звернемося до семантико-лінгвістичних характеристик дефініції «інформація». Первісне (донаукове) уявлення про інформацію склалося в сфері буденної мови на основі повсякденно-побутової соціально-комунікативної практики. Інформація відповідно до цього розуміння представляє повідомлення або відомості, якими люди обмінюються між собою [24, с.12].

Термін «information» означає виклад, роз'яснення факту чи події. Інформація існує у вигляді документів, креслень, рисунків, текстів, звукових і світлових сигналів, енергетичних і нервових імпульсів тощо [19, с. 9]. У 1928 р. Р. Хартлі ввів термін «інформація» в науку, при цьому він означав міру кількісного вимірювання відомостей, що поширювалися різноманітними каналами зв'язку [41, с. 9].

Поняттям «інформація» в значенні «знання» науковці користуються з 1967 р., проте вперше визначення «інформація» використав К. Шенон у 1948 році у значенні «кількість переданих повідомлень» [12]. Це визначення має понад сорок значень і використовується в науках як гуманітарних, так і математичних. Слово походить від латинського «ін» - в, та «форма» - образ, вигляд, тобто в те, що змінює зміст.

Наведемо найпростiшi тлумачення «інформації»: «повідомлення про щось»; «певні вiдомостi, сукупнiсть якихось даних, знань». У деяких визначеннях iнформацiї йдеться про її змiст: «відомості про навколишній світ, процеси, якi в ньому відбуваються, про події, ситуації, чию-небудь дiяльнiсть, що їх сприймають людина i живiорганiзми, керуючі машини та iншi системи». Є ще й iншi значення поняття «інформація», що пов'язанi з тим чи iншим конкретним випадком слововживання, з традицiєю певної галузi знань i людської дiяльностi [44, с. 17].

Інформація в міжнародному стандарті ISO/IEC 5127:2001 представляє знання, яке стосується певних об'єктів, наприклад, фактів, подій, речей, процесів чи ідей, включаючи концепції, яке в межах певного контексту має конкретний зміст. А в стандарті ISO/IEC 10746-2:2009 інформація - це будь-який вид знань, якими можуть обмінюватися користувачі, про речі, факти, поняття і так далі, у всесвіті дискурсу. Також інформація повинна бути виражена в певній формі подання, для того щоб вона була зрозумілою для певного кола осіб [7, с.109].

Інформація є загальнонауковим поняттям, яке інтерпретується залежно від сфери наукового вивчення. Відобразимо це схематично наступним чином (рис. 1.1).

Рис 1.1. Інтерпретація «інформації», залежно від сфери наукового вивчення [47]



Щодо вивчення терміну «інформація», існують філософський, математичний або кібернетичний, правовий підходи.

Загальне поняття інформації подане у філософії, де під інформацією розуміють відображення реального світу. Як філософську категорію, її розглядають як один з атрибутів матерії, що відображає її структуру [11, с. 19].

Сучасне філософське розуміння поняття «інформація» свiдчить про те, що воно є певною категорією, тобто таким поняттям, яке вiдображає найбiльшзагальнi й істотні властивості, сторони, відношення явищ дійсності та об'єкті впізнання [44, с.17].

У контексті філософського розуміння категорії «інформація», дослідник О. Твердохліб зазначає, що «інформація - це будь-який переданий зміст, а отже, інформація - це те, що може передаватись будь-якою системою або об'єктом як змістовність; те, що передається як повідомлення за допомогою визначеного технічного обладнання; те, що передається як повідомлення; підвищення структурної якості складності інформації потребує відповідної зміни способу її передачі» [40, с. 12].

Вчений у ході філософсько-термінологічного аналізу концепту інформації обмежує інформацію видами та поділяє їх на наступні типи:онтоінформація - поняття, що відображує фундаментально-атрибутивні аспекти взаємозв'язку реальності;біоінформація - її специфіка проявляється у відповідних процесах передачі спадкової інформації в живих організмах; техноінформація - спосіб застосування, записи, опрацювання, збереження і перетворення в певній системі технічних засобів; гнесоінформація - показує специфіку інформаційних процесів, пов'язаних із пізнанням людиною реальності [40, с. 13].

Новий етап теоретичного розширення поняття інформації пов'язаний з кібернетикою, яка залишаючись на позиціях Шенонівського підходу, формує принцип єдності процесів управління та переробки інформації в складних самоврядних, самоорганізованих біологічних і соціальних системах. Інформація, на переконання Н. Вінера представляє позначення змісту, отриманого з зовнішнього світу в процесі пристосування до нього і пристосування до нього органів відчуття [24, с. 15].

Еволюцію терміну «інформація» в різних сферах та науках, представлено в табл. 1.1.

Таблиця 1.1 Хронологія розвитку теорії інформації [Демченко С.]

Етапи теорії інформації	Зміст	Наука	Дослідник	Період
Класична теорія інформації	Передача сигналів технічного зв'язку	кібернетика	К. Шенон	1928
Семантична концепція теорії інформації	Визначення кількості інформації в конструкціях математичної логіки	математика	Р. Карнап, І. Бар-Хіллел	1953
Алгоритмічна концепція теорії інформації	Визначення кількості інформації на основі програми (алгоритму), що перетворює один об'єкт в інший	математика	А. Колмогоров	1965
Концепція М. Мазура «Якісна теорія інформації»	Індивідуалізація інформації згідно її якісних змін. Інформацію розділено на трансінформацію, дезінформацію, псевдоінформацію, метаінформацію і параінформацію, залежно від системи управління. Фізична сутність інформації не встановлена	кібернетика	М. Мазур	1974
Заява про «недоцільне»використання теорії інформації в гуманітарних науках	Через неможливість врахування змістуінформації (знаків - слів)	математика	К. Шеннон	1950 - 1970
Теорія інформації в кібернетиці та комунікаціях зв'язку	Телефон, комп'ютер			1980 - до сього-дні
Новітні концепції теорії інформації на основі алгоритмічної теорії інформації				2000 - до сьогодні

Питанням визначення поняття інформації в правовому аспекті займалися такі вчені як О. Синеокий, Б. Кормич, та інші.

Інформацію О. Синеокий визначає як відомості щодо людей, предметів, фактів, подій, явищ і процесів, незалежно від форми їх подання, передані усним, письмовим або іншим способом,в тому числі за допомогою умовних сигналів, технічних засобів і т. п. [38, с. 94]. У свою чергу, Б. Кормич пропонує інформацію визначати як відомості, що були організовані в такій формі, документовані, передані або оголошені таким чином, що можуть бути сприйнятими іншою особою [25, с. 10].

Зміст поняття «інформації» в правовому контексті регулюється законодавством. Так, інформація трактується як будь-які відомості та або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, або документовані чи публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому середовищі [16].

У Цивільному кодексі України від 16 січня 2003 року закріплено наступне визначення інформації: «будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді» [43].

Щодо інформації, В. Лопатін пропонує наступне її визначення: це універсальна субстанція, яка стосується всіх сфер людської діяльності, і слугує провідником знань та думок, інструментом спілкування, взаєморозуміння й співробітництва, утвердження стереотипів мислення й поведінки»[30, с. 6].

Отже, на теперішній час у науковому полі відсутнє загальне визначення поняття «інформація». Воно представлене різноманітними трактуваннями, зокрема, з точки зору кібернетиків (як одне з найзагальніших понять науки, що позначає певні відомості, сукупність якихось даних). У філософському напрямку інформацію розглядають в одному ряду з такими категоріальними поняттями, як матерія та енергія, інформація - це передача, відображення розмаїття в будь-яких об'єктах як живої, так і неживої природи. В правовому контексті зміст поняття «інформації» регулюється законодавством та представляє універсальну субстанцію, яка стосується всіх сфер людської діяльності, і слугує провідником знань та думок, інструментом спілкування, взаєморозуміння й співробітництва, утвердження стереотипів мислення й поведінки.

1.2 Поняття джерело інформації та його роль в інформаційно-аналітичній діяльності

Джерело інформації - об'єкт, що ідентифікує її походження. Усе інформаційне середовище поділяють на три типи джерел інформації: людина; документ; предметно-речове середовище. Людина є ключовою ланкою в системі інформаційних джерел.

Для задоволення інформаційних потреб суб'єкти інформаційної діяльності використовують різноманітні джерела інформації. Але оскільки поняття «джерело інформації» вживається надзвичайно широко, то, щоб уникнути ускладнень у роботі, аналітику треба добре розуміти, яке змістове навантаження несе цей термін у кожному конкретному випадку.

Згідно із Законом України «Про інформацію», «джерелами інформації є передбачені або встановлені Законом носії інформації: документи та інші носії інформації, які являють собою матеріальні об'єкти, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи». У свою чергу, «документ - це передбачена Законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві» (Закон України «Про інформацію»). З поняттями «джерело інформації» та «документ» пов'язаний термін «носій інформації (даних)», який в науковій літературі визначається як матеріальний об'єкт, призначений для зберігання даних. Таким чином, у системі суб'єктно-об'єктних відносин інформаційної діяльності джерелом інформації є будь-який об'єкт, де нагромаджуються повідомлення, дані, що в подальшому використовуються суб'єктами інформаційних відносин (державними організаціями, посадовими та юридичними особами, громадянами), впливають на їхню поведінку. Джерела інформації поділяються на друковані та недруковані або змішані та електронні. До друкованих належать: неперіодичні видання, довідковоенцеклопедичні, наукові видання, інші видання(брошури, рекламні буклети), періодичні видання. До недрукованих належать: спеціальні рукописні матеріали та науково-технічна документація, реклама, виставки, конференції, консультаційні послуги, статистична інформація, чутки, компромат, приватні бесіди, інші джерела інформації. До електронних належать: радіо, телебачення, телефон, Інтернет тощо. [3, c. 22].

У сврю чергу, на практиці в поняття «джерела інформації» входять об'єкти не передбачені Законом України «Про інформацію». Наприклад, чутки,різні приватні повідомлення, незафіксовані на якихось матеріальних носіях, або повідомлення з використанням непередбачених законом носіїв тощо.

Нерідко джерело інформації асоціюється з відправником інформації, тобто під поняттям «джерело інформації» розуміється канал зв'язку. Фактичне значення цього терміна значно ширше, ніж юридичне. Таким чином, у системі суб'єктно-об'єктних відносин інформаційної діяльності джерелом інформації є будь-який об'єкт, де нагромаджуються повідомлення, дані, що в подальшому використовуються суб'єктами інформаційних відносин (державними організаціями, посадовими та юридичними особами, громадянами), впливають на їхню поведінку.

Таким чином, з поняттями «джерело інформації» та «документ» пов'язаний термін «носій інформації (даних)», який в науковій літературі визначається як матеріальний об'єкт, призначений для зберігання даних. Наведені визначення джерел інформації та документів мають ключове значення у випадках, пов'язаних із вирішенням правових аспектів інформаційних відносин, адже у відносинах, пов'язаних з обігом інформації дуже часто трапляються судові випадки.

З огляду на вище зазначене, можна стверджувати, що в контексті інформаційно-аналітичної діяльності (ІАД) джерелом інформації є будь-який об'єкт, де нагромаджуються повідомлення, дані, що в подальшому використовуються суб'єктами інформаційних відносин (державними організаціями, посадовими та юридичними особами, громадянами), впливають на їхню поведінку.

Варто зупинитись на понятті інформаційно-аналітичної діяльності. На думку вченого В. М. Варенка, яку ми розділяємо, Інформаційно-аналітична діяльність (ІАД) - це специфічний різновид інтелектуальної, розумової діяльності людини, в процесі якої внаслідок певного алгоритму послідовних дій з пошуку, накопичення, зберігання, обробки, аналізу первинної інформації утворюється нова, вторинна аналітична інформація у формі аналітичної довідки, звіту, огляду, прогнозу тощо [3, с. 15]. Більшість учених, як вважає, В. М. Варенко, сходяться на думці, що під поняттям інформаційно-аналітична діяльність можна розуміти дії на основі концепцій, методів, засобів, нормативно-методичних матеріалів для збору, накопичення, обробки та аналізу даних з метою обґрунтування та прийняття рішень. У цьому ключі важливу роль в інформаційно-аналітичній діяльності мають джерела інформації та їх носії (про що йшлося вище).

Достовірність повідомлення є ключовою ознакою при оцінці будь-якого інформаційного документа, створеного в результаті аналітичної діяльності. Вона забезпечується завдяки правильному поєднанню ряду моментів, що визначають результативність інформаційно-аналітичної роботи. Головними серед них є: глибоке розуміння дійсності тим, хто аналізує повідомлення та джерело інформації; правильний відбір фактів, які стосуються об'єкта аналізу; виділення на підставі аналізу фактів, основних моментів явищ і процесів, причинно-наслідкових зв'язків тощо.

На даний час розвиток інформаційно-аналітичної діяльності постійно зростає, оскільки зростає в суспільстві попит на інформацію. З огляду на це, аналітики все більше і більше впливають на розвиток людства, всі сфери суспільного життя. У багатьох, особливо в економічно розвинених країнах масово створюються інформаційно-аналітичні служби в різних органах державної влади, приватних структурах, партіях і т. д.

Причинами такого інтенсивного розвитку інформаційно-аналітичних служб можна назвати, зокрема: систематичне об'єктивне зростання рухливості суспільних, економічних, політичних процесів у світовому масштабі з їх структуруванням, динамічним розвитком, але з непередбачливою поведінкою; у соціальному управлінні сучасна людина зіткнулася з проблемами, які потребують осмисленого вирішення: ускладнення соціальних систем (а це - об'єктивний процес) веде до росту їх нестабільності, кризових явищ; напружена динаміка росту соціальних процесів породжує величезні неконтрольовані, суперечливі потоки інформації, які потребують відповідного дослідження, аналізу, контролю, що без ефективних сучасних аналітичних технологій є неможливим; зростання конкуренції, а той конфронтації між державами за володіння зонами впливу, економічними важелями, природними ресурсами тощо.

У сучасних умовах інформаційно-аналітична діяльність стає необхідною потребою суспільства практично у всіх сферах - від, власне, інформаційної, до історичної, соціальної, економічної та багатьох інших, ІАД є на даний час одним із найважливіших і найвпливовіших факторів стабільності і життєдіяльності будь-якої держави.



РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ГРУПИ ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ ТА ЇХ РОЛЬ В ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНІЙ ПРАКТИЦІ

2.1 Класифікація джерел інформації

Поняття «джерело інформації» трактується достатньо широко. Так, джерелами інформації, згідно із Законом України «Про інформацію», є передбачені або встановлені Законом носії інформації: документи та інші носії інформації, які являють собою матеріальні об'єкти, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи [35].

Будь-яка система, яка виробляє повідомлення або містить інформацію, яка призначена для її передачі, визначається в якості джерела інформації.

Л. Бушуєва наводить наступну класифікацію джерел інформації. Так, вчена класифікує джерела інформації за двома основними ознаками, зокрема, за способом отримання інформації та призначенням інформації.

За способом отримання, інформація класифікується на: джерела внутрішньої інформації, що збирається та обробляється всередині установи, організації. Такими джерелами слугують звіти, статистика виробництва, продажу, якості; звіти про проведені раніше дослідження, інтерв'ю зі співробітниками і т. д.; джерела зовнішньої інформації, що збираються за межами установи, організації. Такими джерелами є огляди, аналітичні статті, реклама, статистика, замовні огляди, інтернет-журнали; бази даних; замовні дослідження, закони і т. д. [2].

За призначенням інформації, виокремлюють джерела первинної інформації, що спеціально збирається у міру виникнення проблем шляхом спостережень, опитувань та експериментальних досліджень; джерела спеціалізованої інформації, що збирається регулярно сторонніми організаціями за спеціальним замовленням (або програмою); джерела вторинної інформації, що збирається для інших досліджень, але є корисною при вирішенні проблем.

Також існують інші класифікації джерел інформації, які розроблені за іншими класифікаційними ознаками. Розглянемо їх. Так, виділяють, залежно від способу зберігання і передачі інформації, чотири види джерела: усні свідчення, друковані матеріали, артефакти, аудіовізуальні (технічні) свідоцтва. Класифікація джерел відносно якості інформації, за таким типом свідчить про надійність та достовірність інформації. Так, найменш надійна інформація виходить з усних джерел з причини її суб'єктивності. Відзначимо, що об'єктивна інформація завжди достовірна, але достовірна інформація може бути як об'єктивною, так і суб'єктивною [10, с. 350].

Джерела інформації за характером доступу класифікуються на публічні, які доступні для будь-якого дослідника. До таких джерел належить, наприклад, звітність установ, платні маркетингові дослідження; передплатні джерела, які представляють поєднання публічних та приватних джерел, коли інформація перебуває у власності, але постійно оновлюється і стає доступною для певного обмеженого кола передплатників [18, с. 77].

А. Веревченко пропонує іншу класифікацію джерел інформації. Так, джерело інформації, на його переконання, виступає одним з її параметрів, поряд зі змістом, охопленням, часом, якістю, відповідністю потреби, способом фіксації інформації, мовою та вартістю [3, с.123].

Цікавою представляється наступна класифікація джерел інформації: одинична публікація (це можуть бути внутрішні документи установи, звіти, статті, книги, особисті справи та інше); зібрання документів (архів, бібліотека, інформаційний центр, база даних і ін.) і т. п.; конкретна персона або організаційна одиниця, яка володіє інформацією (інформаційними ресурсами) в конкретних проблемних галузях або науковий інструментарій, що дозволяє отримувати необхідну інформацію (створювати інформаційні ресурси з конкретних проблем).

З поняттями «джерело інформації» пов'язаний термін «носій інформації (даних)», який визначається як матеріальний об'єкт, призначений для зберігання даних.

Для людини основним носієм інформації виступає її власна біологічна пам'ять (людський мозок). Людську власну пам'ять називають оперативною пам'яттю. Слово «оперативний», уцьому випадку, виступає синонімом слова «швидкий».

Отже, категорія «джерело інформації»має широке трактування, зокрема, це може бути будь-яка система, що виробляє повідомлення або містить інформацію, яка призначена для її передачі.

Існує значна кількість класифікацій джерел інформації. Зокрема, їх класифікують за двома основними ознаками - за способом отримання інформації та призначенням інформації.

2.2 Роль документа як джерела інформації в інформаційній діяльності

У сучасній науковій, науково-популярній, навчальній, методичній літературі існує велика кількість визначень та тлумачень поняття «документ».

Документ, як основна складова інформаційного ресурсу, за загальноприйнятим визначенням є матеріальним об'єктом, що містить інформацію в зафіксованому вигляді і спеціально призначений для її передачі в часі і просторі. До документів можна віднести як найдавніші носії інформації (глиняні таблички, пальмове листя, папірус), так і нові, наприклад, топографічні об'ємні зображення [44, с. 28].

Будь-який сучасний словник вказує на те, що слово «документ» походить від латинського «documentum», а те, у свою чергу, від дієслова «docere» - «навчати».

Поняття «документ» широко використовується в усіх сферах суспільної діяльності. Майже в кожній галузі знань є одна або кілька версій його розуміння, відповідно до специфіки тих об'єктів, яким надається статус документа. Воно розуміється по-різному в таких наукових дисциплінах, як: інформатика, бібліотеко-, бібліографо-, архіво-, музеєзнавство, а також у відповідних спеціальних галузях діяльності - бібліотечній, музейній, архівній справі та бібліографії. Звідси його багатозначність, яка ускладнює спілкування та взаєморозуміння між фахівцями документно-комунікативної сфери.

За тривалий історичний період значення поняття «документ» постійно змінювалося. До сьогоднішнього часу застосовуються різні визначення, то надаючи йому найширше значення, то звужуючи його розуміння до одного будь-якого виду.

Глибоке дослідження походження терміну«документ» і подальшого розвитку його значень зробив АнджейСускі [28, с. 2]. У терміна документ є, мабуть, тільки один недолік, який полягає в тому, що він застосовується і в іншому значенні, що позначає ділові папери, письмові свідоцтва та ін. Все це говорить лише про те, що сам термін дуже багатозначний, універсальний.

Г. Воробйов розглядав документ як засіб комунікації, тобто обмежив сферу виникнення і дії документа комунікаційною діяльністю: «...документ розглядається як посередник між джерелом (автором) і приймачем (реципієнтом), хоча для останнього він сам є джерелом. Під документом розуміється семантична інформація, виражена на будь-якій мові і зафіксована будь-яким способом на будь-якому носії з метою її обігу в динамічній системі, усе те, що в принципі може зберігатися в архівах» [8, с.13].

Термін «документ» став активно застосовуватися в соціально-комунікаційній діяльності порівняно недавно, наприкінці ХІХ - поч. XX ст. Він був уведений у науковий обіг відомим бельгійським ученим Полем Отле, у значенні, близькому до широкого значення поняття «книга».

Поль Отле і його найближчий сподвижник і однодумець Анрі Лафонтен є основоположниками документації як практичної діяльності і прикладної наукової дисципліни, їхні погляди й ідеї знайшли практичне втілення в діяльності Міжнародного інституту документації, створеного в 1895 р. За рішенням Міжнародного конгресу по документації на базі інституту була створена Міжнародна федерація по документації (МФД), що існує з 1938 р. по дійсний час.

Міжнародно визнаним вважається визначення документа як «записаної інформації, що може бути використана як одиниця в інформаційному процесі».

Таке визначення розроблене й затверджене Міжнародною організацією зі стандартизації (ІСО) за участю Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій, Міжнародної федерації по документації, Міжнародної ради по архівах, Міжнародної організації з інтелектуальній власності. Відповідно до стандарту ІСО, інформація може бути записана в будь-який спосіб фіксування будь-яких відомостей, тобто за допомогою не тільки знаків письма, але й зображення, звуку й т. ін. Таке визначення дозволяє зарахувати до документів усі матеріальні об'єкти, що можуть бути використані для передачі інформації в суспільстві (зокрема, й експонати музеїв, архітектурні пам'ятники тощо).

В Україні офіційно прийняті три визначення документа, зафіксовані в низці державних стандартів України:

? записана інформація, яка може розглядатися як одиниця у ході здійснення інформаційної діяльності (ДСТУ 2392-94) [20, с.10];

? матеріальний об'єкт з інформацією, закріпленою створеною людиною способом для її передачі в часі та просторі (ДСТУ 3017-95) [5];

? матеріальний об'єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений заведеному порядку і має у відповідності з чинним законодавством юридичну силу (ДСТУ 2732-94) [13].

«Термінологічний словник з інформатики» тлумачить «документ» так: «матеріальний об'єкт, що містить закріплену інформацію і спеціально призначений для її передачі та використання» [44, с.23].

«Термінологічний словник з бібліотечної справи та суміжних галузей знання» тлумачить: «документ - матеріальний об'єкт із зафіксованою на ньому інформацією у вигляді тексту, звукозапису чи зображення, призначений для передачі в часі та просторі з метою збереження та суспільного використання» [44, с.25].

«Документ, - за «Термінологічним словником з теорії та практики наукової інформації»,- це матеріальний об'єкт, що містить інформацію у закріпленому вигляді» [44, с.27].

О. Михайлов, О. Чорний, Р. Гіляревський визначають документ як матеріальний об'єкт, що містить закріплену інформацію, спеціально призначений для її передачі в просторі та часі й такий, що використовується в суспільній практиці [29, с. 36].

О. Коршуновим запропоновано таке визначення поняття «документ - це будь-який матеріальний носій, на якому людиною зафіксована (закріплена) соціальна інформація» [26, с.24].

Ю. Столяров вважає, що документ - будь-яка нооінформація (створена людським розумом, на відміну від інформації неживої природи), зафіксована у просторі і часі з метою її використання, передачі, зберігання [39, с. 55].

Г. Швецова-Водка вважає більш доцільним визначення документа як матеріального об'єкта, що являє собою будь-який запис інформації, зауважуючи, що запис може бути виконаний будь-яким розробленим людиною способом: словесно-писемним, образотворчо-графічним, живописним, нотним, картографічним; записом інформації, призначеним для зчитування ЕОМ, записом звуку чи зображень, що рухаються [44, с. 41].

На думку Н. Кушнаренко, для документознавств,а у цьому випадку, найприйнятнішим є визначення документа як такого, що являє собою двосторонню одиницю - поєднання матеріального об'єкта з інформацією, закріпленою винайденим людиною способом [29, с. 28]. Без однієї з цих сторін немає документа. Це визначення дозволяє обмежити коло основних документів - об'єктів документно-комунікативної діяльності, зосередити увагу на понятті, яким оперують бібліотекознавство, бібліографознавство, книгознавство й деякі інші суміжні з ними галузі знання. У бібліотечній, бібліографічній, книготорговельній, інформаційній діяльності працюють зі спеціально виготовленими об'єктами, тобто документами, призначеними для одночасного виконання двох функцій, що є основними для документа, - це збереження і передача інформації в часі й просторі.

Виходячи з визначень, головною складовою документа виступає інформація, тобто - найрізноманітніші дані, відомості, повідомлення, знання, які призначені для передачі в процесі комунікації.

Інформація, що міститься в документі, має певну специфіку, що виражається в наступному [14]:

1) документ виступає носієм соціальної інформації, створеної людиною для використання в суспільстві;

2) документ передбачає наявність семантичної (смислової) інформації, що є результатом інтелектуальної людської діяльності. Наявність змісту - одна з головних відмінних ознак документа;

3) інформація передається дискретно, тобто у вигляді повідомлень. Повідомлення, зафіксоване на будь-якому матеріальному носії, стає документом. Для документа характерна завершеність повідомлення. Незавершене, фрагментарне повідомлення не може бути повноцінним документом. Виняток становлять незакінчені літературні твори, ескізи, чернетки, що характеризують творчий процес їхнього творця (письменника, вченого, художника);

4) як будь-який об'єкт, що має знакову природу, повідомлення представляє закодований текст. Значення або зміст закодованого тексту можна зрозуміти, лише знаючи знакову систему кодування і декодування інформації. Фіксоване повідомлення має знакову форму тому, що лише в такому вигляді можна надіслати через знання, емоції, вольові дії автора (комуніканта), надаючи читачеві (реципієнту) можливість декодувати і опановувати відповідними знаннями. Знаковість - обов'язкова властивість будь-якого документного повідомлення;

5) документ - це інформація, яка зафіксована на матеріальному носії способом, створеним людиною, за допомогою листа, графіки, фотографії, звукозапису і т.д.;

6) документ є субстанціональністю. Для документа важлива стабільна матеріальна форма.

Документ має певну кількість властивостей, які відрізняють його від інших об'єктів. Сукупність властивостей - цілісна система, яка виконує покладені на неї суспільством функції. Зв'язок між властивостями документа досить тісний, тому відокремити їх можна лише умовно.

Найбільш значущі властивості такі:

1) атрибутивність, тобто наявність невід'ємних складових, без яких він не може існувати;

2) функціональність - призначення для передачі інформації в просторі й часі;

3) структурність - тісний зв'язок елементів і підсистем, що забезпечує єдність і цілісність документа [15, с. 15].

Визначають наступні ознаки документа:

1) наявність семантики змісту, тобто документ є носієм думки, що передається знаками; сукупність послідовно розміщених знаків, які передають зміст документа (повідомлення), є його обов'язковою ознакою;

2) стабільна матеріальна (речовинна) форма документа мусить забезпечити йому довготривале зберігання й надати можливість багаторазового використання та рух інформації в просторі й часі;

3) за ознакою призначення для використання в соціальній комунікації статус документа мають лише ті об'єкти, які первинно призначені для збереження та передачі інформації в просторі й часі, а отже, документи є носіями інформації, спеціально створені людиною для забезпечення певних комунікативних цілей;

4) завершеність повідомлення, тобто документ не може бути повноцінним, якщо містить фрагментарне незавершене повідомлення [15, с. 18].

Спеціально документ створюється з метою збереження і передачі соціальної інформації в просторі і часі. Саме тому його розглядають як джерело інформації і засіб соціальної комунікації.

Для того, аби документ набув свого значення як джерела інформації, він повинен володіти рядом ознак. До таких ознак відносять:

1) видання документа в межах компетенції відповідного органу або особи;

2) дотримання встановленої законом форми;

3) повинен мати значення для справи [46, с. 183];

Отже, документ виступає інструментом збереження та передачі різноманітної інформації в часі і в просторі, підтвердженням даних та виконує ряд інших функцій, які можуть бути визначені законом, власником документа як матеріального носія, володарем документованої інформації. Документ внаслідок цього використовується не лише в державній, але й в приватній сферах, більш того, в більшості випадків ведення документації виступає обов'язковою умовою роботи.

2.3 Засоби масової комунікації як джерела інформації

Засоби масової інформації виступають джерелом різноманітної інформації: подієвої, орієнтаційної, концептуальної, наукової, індивідуально-особистісної та, власне, журналістської [27].

Телебачення виступає одним із засобів масової комунікації та є частиною системи соціальних відносин людського суспільства і виконує такі ж функції, як і інші засоби масової комунікації: допомагає поширювати інформацію, знання, культуру, виступає як інструмент пропаганди, соціального регулювання, організації людей тощо [41, с.14]. Сутність телебачення проявляється в його функціях: інформаційній, культурно-просвітницькій, інтеграційній, соціально-педагогічній, освітній, рекреативній, організаційній [37, с. 101].

Телебачення характеризується такими ознаками: пасивне споживання, лінійний (заданий) перегляд; «полегшені» медіапродукти; - індиферентність аудиторії («важкі глядачі»), тобто відсутність вимогливості до якості інформації, байдужість аудиторії, яка переходить до статусу «важких» глядачів, які дивляться всі телепрограми поспіль, проводячи біля екранів багато часу; конусоподібний ефект, що являє собою залучення «важких глядачів» у сферу «розширеної» медіареальності; орієнтація на «мейнстрімінг», тобто процес вироблення у «важких глядачів» спільних поглядів на життєві цінності, а також підпорядкування масової аудиторії телевізійним образам; - відсутність релевантності, тобто невідповідність телевізійних продуктів інформаційним потребам аудиторії, що найбільше стосується актуальності та новизни; перетворення на інструмент формування «відчутної культури» (результат сильного впливу телебачення на масову аудиторію, що призводить до появи певних стійких уподобань у смаках та інтересах, серед яких виразним є потяг до бунтарства, порнографії, садизму); у процесі кумулятивної дії (одночасного впливу різних мас-медіа на свідомість масової аудиторії) телебачення має істотну перевагу в порівнянні з іншими видами ЗМК; воно виконує функцію гіперкомпенсації маси, тобто замінює реальну участь у масі на віртуальну, яка породжується сидінням перед телевізорами, вгамуванням емоцій та отриманням задоволення від того, що всі це дивляться» [45].

Виконуючи свої основні функції, телебачення формує певну аудиторію навколо тієї чи іншої інформації. Це можуть бути індивідууми, групи, верстви населення чи широкий загал. Саме від цільової аудиторії залежить рішення про зміст, спосіб, місце й час повідомлення тощо. Водночас, сучасні інформаційні технології забезпечують швидкий зворотній зв'язок між комунікатом та реципієнтом. Таким чином, виникає можливість обговорення доцільності, коректності інформації, а також формування цільової аудиторії навколо певних питань. Дописи, які залишають телеглядачі при обговоренні сюжетів, є цінним матеріалом для редакторів телевізійних передач. Ця інформація дає змогу оцінити популярність сюжету, його соціальну зацікавленість та настрій аудиторії. На основі дописів можна спрогнозувати перспективу розвитку та використання сюжетів у телеефірі [32].

Найдешевшим та поширеним засобом масової інформації є радіостанції. Радіомовлення - це засіб масової інформації, що через радіоканали передає необмеженій кількості слухачів мовленнєві, музичні, драматичні та інші передачі з метою інформативно-емотивного впливу [17]. На відміну від інших ЗМІ, вони мають низку переваг. По-перше, це оперативність, адже на відміну від телебачення немає потреби готувати та монтувати відеосюжети. По-друге, радіостанції не потребують часу на пересилку великих масивів інформації, тому є мобільними. Таким чином, радіостанції фактично висвітлюють події в режимі реального часу [41, с. 15]. У цілому, радіо та телебачення мають ряд переваг, які відрізняють їх, наприклад, від газет і журналів. Передусім це оперативність, можливість інформувати людей з місця події. Крім того, радіо- та телетрансляції передають із документальною точністю емоції учасників подій.

До традиційних інформаційних ресурсів належать друковані ЗМІ тощо, які поділяються на газети та журнали. Газети - це періодичні видання, котрі виходять раз на тиждень або частіше, матеріали яких мають оперативний характер і повідомляють поточну інформацію. Журнали - це періодичні видання, котрі виходять раз на тиждень або рідше, їх матеріали здебільшого не мають оперативного характеру, відзначаються великими розмірами та аналітичним або художньо-публіцистичним характером [17].

Повідомлення, які містяться в друкованих ЗМІ: розрізняються залежно від належності ЗМІ тій чи іншій політичній силі; як правило, є смисловими одиницями, які мають чітку структуру, направленість та, що головне, конкретні причини виникнення; розраховані на певну аудиторію (для аналітика особливу цінність становлять повідомлення інформаційних агентств, адже вони, як правило, є перевіреними та максимально розкривають ту чи іншу тему); не є однозначними і відкриті для різноманітних інтерпретацій; залежні від політичних та правових обставин (при цьому, якщо правові обставини є однаковими для всіх повідомлень, наприклад, заборона поширювати відверто неправдиву інформацію - наклеп, то політичний момент залежить від кількох факторів, що можуть бути різними для ЗМІ, зокрема про владність або опозиційність, фінансування з державного бюджету або приватних структур тощо) [41, с. 16].

Матеріали в друкованих ЗМІ поділяють на дві групи:

1) інформаційні (фактологічні або новинні). У них автор - це передусім посередник між інформацією та читачем. Відповідно його завдання - якомога точніше та неупереджено розповісти про події, опис яких подається у вигляді новин. Новина є поточною інформацією про події, факти і аргументи, яка оформлена за певними правилами. У середньому дві третини усього матеріалу великих щоденних газет - новини. Розрізняють жорсткі, чи важкі новини та м'які, чи легкі новини. Жорсткі новини формулюються коротко і змістовно. Вони інформують об'єктивно та в безособовому стилі про чотири найважливіші запитання у зв'язку з подією: про саму подію («що»?), про осіб, які брали участь у ній («хто»?), про дату («коли»?) та місце («де»?) [36, с. 241].

2) аналітичні, побудовані на думці автора, його оцінці, аналізі проблеми.

Серед різноманітних джерел інформації найбільшу цінність має Інтернет, що забезпечує можливість швидкого та відносно легкого (передусім, за рахунок наявності різноманітних пошукових систем) доступу до великих масивів документів з різних джерел.

Інтернет як глобальна тенденція розвитку інформаціоналізму і мережевого суспільства володіє єдиним адресним простором і складається з багатьох взаємопов'язаних комп'ютерних мереж, у рамках яких здійснюється обмін цифровою інформацією. Процеси глобалізації базуються на широкому упровадженні нових інформаційних технологій, що реалізуються через Інтернет. У 1969 р. у рамках Міністерства оборони США було створено бюро передових досліджень (AdvencedRechearchProjectsAgency - ARPA), перед яким була поставлена задача розробити комунікаційну мережу, яка залишалася б мобільною в умовах бойових дій. Головна мета, яка була поставлена при створенні такої мережі, - збереження повідомлень навіть у випадку руйнування частини мережі. Так виникла перша комп'ютерна мережа - ARPAnet [9, c. 35].

В інформаційному плані, Інтернет - це джерело інформації практично будь-якого тематичного спрямування та універсальне середовище, що поєднує більшість інформаційних ресурсів. Він є своєрідним технічним посередником з передачі інформації, а також служить інформаційним полем, у якому розвиваються як традиційні, так і модерні електронні ЗМІ та інші інформаційні проекти. Останнім часом намітилася тенденція до зближення різних видів сайтів Інтернету і поступового їх перетворення на універсальні портали (зокрема, у пошукових системах є стрічки новин, в електронних ЗМІ - можливість пошуку інформації, на сайтах інформаційних агентств - різні види сервісу тощо) [41, с. 22].

Завдяки спрощенню доступу до мережі, суттєво змінюється і сам контент, яким наповнюється Інтернет: інформацію, що продукується професіоналами, багато в чому заміщують у самому широкому сенсі звичайні тексти, фото, відео, створювані непрофесійними користувачами, які водночас є і головними споживачами такої інформації. Користувачі Інтернету стають як авторами та, так і редакторами своєї інформації, а головним критерієм цінності того чи іншого ресурсу стає як кількість людей, які його переглядають, так і достовірність існуючої там інформації (особистих даних) [4, с. 252].

У мережі Інтернет існує досить велика кількість сайтів різного спрямування. Серед них є сайти інтернет-видань та сайти-агрегатори, які спеціалізуються на висвітлюванні новини. Основним недоліком Інтернет-сайтів, незважаючи іноді на дуже цінну інформацію, є їх необ'єктивність та залежність від уподобань своїх власників. При цьому потрібно враховувати, що значна частина сайтів безпосередньо створюються під конкретні проекти. Крім того, Інтернет-сайти часто характеризує своєрідний надлишок інформації, її неструктурованість та, відповідно, пов'язана з цим складність пошуку.

Отже, засоби масової інформації виступають джерелом подієвої, орієнтаційної, концептуальної, наукової, індивідуально-особистісної та власне журналістської інформації. Телебачення є одним із засобів масової комунікації та частиною системи соціальних відносин людського суспільства і, виконуючи свої основні функції, воно формує певну аудиторію навколо тієї чи іншої інформації. Радіомовлення є найбільш дешевим та поширеним засобом масової інформації. З метою інформативно-емотивного впливу через радіоканали передається необмеженій кількості слухачів мовленнєві, музичні, драматичні та інші передачі. Загалом радіостанції висвітлюють події в режимі реального часу. До традиційних інформаційних ресурсів належать друковані ЗМІ, до яких відносяться газети та журнали.

Найбільшу цінність серед різноманітних джерел інформації має Інтернет, який виступає джерелом інформації практично будь-якого тематичного спрямування та універсальне середовище, що поєднує більшість інформаційних ресурсів.

За даними компанії Factum Group Ukraine у 2015 році питома вага постійних користувачів всесвітньої мережі Інтернет склала 59% від населення України (безврахування Криму). Такий рівень інтернетизації суспільства України обумовлюється:зручністю - користувач може переглянути необхідну інформацію у будь-який час;розвитком техніки - вийти до мережі Інтернет можна не тільки зі стаціонарного комп'ютеру, а і з допомогою ноутбука, планшета, смартфона чи мобільного телефону;розвитком телекомунікацій - підключитися до Інтернет мережі можна за допомогою стаціонарної телефонної лінії, оптично-волоконної мережі або мережі мобільного зв'язку.У мережі Інтернет існують досить велика кількість сайтів різного спрямування. Серед них є сайти інтернет-видань та сайти-агрегатори, які спеціалізуються на висвітлюванні новини, які мають диференційовану інформаційну базу та широко висвітлюють події з різних сфер життєдіяльності людини.

Інтернет є своєрідним технічним посередником з передачі інформації, а також служить інформаційним полем, у якому розвиваються як традиційні, так і модерні електронні ЗМІ та інші інформаційні проекти.



ВИСНОВКИ

Отже, результати проведених досліджень дозволяють зробити наступні висновки.

На теперішній час у науковому полі відсутнє загальне визначення поняття «інформація». Воно представлене різноманітними трактуваннями, зокрема, з точки зору кібернетиків (як одне з найзагальніших понять науки, що позначає певні відомості, сукупність якихось даних). У філософському напрямку інформацію розглядають в одному ряду з такими категоріальними поняттями, як матерія та енергія, інформація - це передача, відображення розмаїття в будь-яких об'єктах як живої, так і неживої природи. В правовому контексті зміст поняття «інформації» регулюється законодавством та представляє універсальну субстанцію, якастосується всіх сфер людської діяльності, і слугує провідником знань та думок, інструментом спілкування, взаєморозуміння й співробітництва, утвердження стереотипів мислення й поведінки.

Для задоволення інформаційних потреб суб'єкти інформаційної діяльності використовують різноманітні джерела інформації. Але оскільки поняття «джерело інформації» вживається надзвичайно широко, то, щоб уникнути ускладнень у роботі, аналітику треба добре розуміти, яке змістове навантаження несе цей термін у кожному конкретному випадку. Під поняттям інформаційно-аналітична діяльність можна розуміти дії на основі концепцій, методів, засобів, нормативно-методичних матеріалів для збору, накопичення, обробки та аналізу даних з метою обгрунтування та прийняття рішень. У цьому ключі важливу роль в інформаційно-аналітичній діяльності мають джерела інформації та їх носії.

Категорія «джерело інформації» отримало широкого трактування, зокрема, будь-яка система, що виробляє повідомлення або містить інформацію, яка призначена для її передачі.

Існує значна кількість класифікацій джерел інформації. Зокрема, їх класифікують за двома основними ознаками - за способом отримання інформації та призначенням інформації. Залежно від способу зберігання і передачі інформації чотири види джерела - усні свідчення, друковані матеріали, артефакти, аудіовізуальні (технічні) свідоцтва.

З поняттями «джерело інформації» пов'язаний термін «носій інформації (даних)», що характеризується в якості матеріального об'єкту, який призначений для зберігання даних.

Документ виступає інструментом збереження та передачі різноманітної інформації в часі і в просторі, підтвердженням даних та виконує ряд інших функцій, які можуть бути визначені законом, власником документа як матеріального носія, власником документованої інформації. Документ внаслідок цього використовується не лише в державній, але й в приватній сферах, більш того, в більшості випадків ведення документації виступає обов'язковою умовою роботи.

Засоби масової інформації виступають джерелом подієвої, орієнтаційної, концептуальної, наукової, індивідуально-особистісної та власне журналістської інформації.

У сучасних умовах інформаційно-аналітична діяльність стає необхідною потребою суспільства практично у всіх сферах - від, власне, інформаційної, до історичної, соціальної, економічної та багатьох інших, ІАД є на даний час одним із найважливіших і найвпливовіших факторів стабільності і життєдіяльності будь-якої держави.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Антонов А. Інформація: сприйняття та розуміння / А. Антонов. - К. : Наукова думка, 1988. - 184 с. - 220 с.

2.Боднар І. Р. Мета, зміст та методологія інформаційно-аналітичної роботи. Припущення і передбачення в інформаційно-аналітичній діяльності [Електронний ресурс] / І. Р. Бондар // Інформаційно-аналітична діяльність у міжнародних відносинах. - Львів, 2007. - С. 20-68. - Режим доступу: https://bit.ly/

3.Варенко В. М. Інформаційно-аналітична діяльність : навч. посіб. / В. М. Варенко. - К. : Університет «Україна», 2014. - 417 с.

4.Вернік Ю. Інтернет як джерело біографічної інформації про сучасників / Ю. Вернік // Українська біографістика. - 2016. - Вип. 14. -

С. 250-262.

5.Видання. Основні види. Терміни та визначення. ДСТУ 3017-95. Чинний від 01.01.96. - К. : Держстандарт України, 1996. - 47 с.

6.Виды носите лей информации. Хранение информации [Электронный ресурс]. - Режим доступа : https://www.oshsu.kg/resurs/

document/PDF-20180403112148-omorov.

7.Водорєзова С. Поняття та властивості інформації як основи інформаційного суспільства у господарсько-правовому контексті / С. Водорєзова // Адаптація до права ЄС регулювання економіки України в сучасних умовах : зб. наук. пр. за матеріалами Круглого столу, м. Харків, 26 трав. 2015 р. - Харків, 2015. - С. 107-112.

...