Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

На мій погляд, обрана мною тема є актуальною, так як в наш час все більшої значущості набувають ЗМІ, все більший вплив вони надають на середньостатистичну людину. При цьому змінюються його погляди, його світогляд, його орієнтація в політичних і громадських течіях за допомогою ЗМІ.

У другій половині XX століття телебачення отримало широке поширення. Його роль в світі підкреслила ООН, встановивши пам'ятний день - Всесвітній день телебачення. Телебачення є суспільним, аудиторія стає активним соціальним початком, суспільство переходить до демократичних інститутів прямого народного управління, ЗМІ несуть відповідальність за моральний і соціальний аспект телебачення.

В даний час телебачення є одним з основних джерел інформаційного, морального і соціального становлення суспільства. Це має на увазі високу відповідальність ЗМІ за зміст і психологічну спрямованість, що представляється.

Актуальність даного дослідження в тому, що, будучи одним з найбільш досконалих на сьогоднішній день засобів відображення реальної дійсності, життя суспільства в усіх її проявах, телебачення в той же час являє собою багатюще джерело інформації, зручний інструмент масової комунікації, засіб вивчення суспільства, його розвитку і впливу на маси.

Засоби масової комунікації стали головним інструментом для розповсюдження повідомлень, які впливають на суспільну свідомість. Хоча старі предмети продовжували використовуватися, але й вони були підсилені участю масової преси.

Масова комунікація - це одне з тих важливих явищ сучасного суспільства, яке помітно позначається на розвитку суспільних відносин всередині кожної країни і між країнами і народами.

У сучасному світі засоби масової комунікації перестали сприйматися виключно як канал передачі інформації. Все частіше про масової комунікації говорять як про повноправного агента соціалізації, що впливає на розвиток особистості і суспільства в цілому: засоби масових комунікацій демонструють норми, формують систему цінностей, навчають.

У наш час величезний психологічний вплив на свідомість і підсвідомість людини надають засоби масової інформації. Через ЗМІ обрушується величезна кількість інформації, яка впливає на індивідуальну і масову свідомість.

Із знаряддя пропаганди - інструменту влади - медіа перетворилися на наймогутніший джерело влади, стали ключем до популярності й успіху.

Масова комунікація - феномен, буквально пронизує всі сторони сучасного суспільства і впливає на масову і групову свідомість найрізноманітнішими способами і абсолютно неоднозначно. Вона надає, формує і закріплює вплив на соціальні стереотипи, тобто схематичне і спрощене уявлення про соціальні об'єктах, широко поширені в суспільстві.

Вплив масової комунікації на політичні процеси також багатосторонньо: це і її внесок у політичну соціалізацію, і її місце в передвиборній боротьбі, і роль в оцінці діяльності політичних лідерів і структур.

Актуальність роботи зумовлена тим, що значення масової комунікації має всезростаючий характер на загальносвітовому рівні, як джерела влади, як агента соціалізації, як розповсюджувача інновацій. У сучасних умовах люди стають залежними від засобів масової комунікації. Перш за все, це стосується інформації, знань і оцінок про те, що відбувається в суспільстві.

Мета даної роботи - вивчення впливу ЗМІ як засіб комунікації, закономірності масових інформаційних процесів та діяльності соціальних інститутів, які виробляють та поширюють масову інформацію. При цьому мета роботи розкривається через вирішення наступних поставлених завдань в факторах телебачення:

- відобразити поняття масової комунікації;

- охарактеризувати основні психологічні характеристики масової комунікації; масовий комунікація інформація соціальний

- розкрити сутність масової та індивідуальної свідомості

- розглянути основні ефекти масової комунікації;

- виявити психологічні ефекти масової комунікації;

- розглянути основні методи впливу ЗМК на свідомість;

- дослідити вплив масової комунікацій на формування індивідуальності та іміджу особистості, журналістський аспект.

- збити висновки по темі.

Об'єкт дослідження - особливості діяльності ЗМК

Предмет дослідження - вплив масових комунікацій на свідомість та на формування суспільної думки.

Методи, що були використані при написанні роботи:

- емпіричний,

- історичний,

- системний,

- метод аналізу та синтезу,

- спостереження та порівняння.

Джерельна база:

- книги,

- статті,

- публікації,

- електронні ресурси

- широко використана мережа Інтернет.

масовий комунікація свідомість психологічний

1. Масова комунікація

1.1 Етапи взаємодії комунікації

Масову комунікацію варто розглядати як соціальне явище, основною функцією якого є дія на аудиторію через смислову і оцінну інформацію, яка передається по каналах ЗМІ. Також слід розглядати масову комунікацію як механізм актуалізації інформації за допомогою різних комунікативних засобів. Існують загальні умови необхідні для функціонування засобів масової комунікації.

До них можна віднести такі умови, як:

1. Аудиторія. Аудиторія є необхідною умовою для функціонування засобів масової комунікації, без неї саме існування ЗМІ втрачає всякий сенс. Під аудиторією розуміється сукупність індивідів, що характеризується неоднорідністю, анонімністю, розосередженістю. Аудиторія - це індивіди, включені в мережу реальних суспільних відносин і зв'язків. За допомогою засобів масової комунікації аудиторія підтримує відносини не тільки усередині своєї соціальної групи, але і з ширшим соціальним середовищем.

2. Соціальна значущість передаваної інформації. Зміст інформації, що передається по засобах масової комунікації, робить великий вплив на масову аудиторію в найрізноманітніших формах (в т.ч. у формі переконання і навіювання). Дія інформації залежить від того, наскільки вона відповідає соціальним запитам аудиторії і наскільки інформація, що поступає із засобів масової інформації, регулярна. "Треба відзначити, що тепер засоби масової інформації самі здатні формувати і культивувати соціальні запити аудиторії".

3. Разом з соціальною актуальністю смислової інформації велике значення має оцінна інформація. Одержувач інформації вільно або мимоволі чекає оцінну інформацію. Очікування оцінної інформації від ЗМІ пояснюється тим, що вони як соціальні інститути мають статус офіційного джерела інформації, до якого масова аудиторія має високий ступінь довіри. Істинність смислової інформації важко перевірити, тому аудиторія чуйно прислухається до інформації, яка, як їй здається, відображає домінуючі тенденції в суспільстві. Оцінна інформація багато в чому сприяє формуванню громадської думки.

4. Наявність технічних засобів, які повинні забезпечувати регулярність і тиражованість масової комунікації. У аудиторії є можливість заповнити навколишній світ інформацією, що поступає із засобів масової комунікації, в цьому перш за все заслуга технічних можливостей засобів масової комунікації.

Відмінність в технічній озброєності між пресою і телебаченням базується в їх різних настроюваннях на аудиторію. Якщо преса в основному налаштована на семантичну хвилю сприйняття аудиторії, то телебачення використовує свій аудіовізуальний потенціал. Ситуативне представлення інформації в телепередачі, на відміну від преси, виключає двозначність. динаміка передачі інформації, ефект співучасті - всі ці відмінності телебачення від преси обумовлені в першу чергу їх різним технічним форматом. Поступовість етапів взаємодії можна надати у вигляді поступових один за одним фаз, у основі кожної із них лежить стан інформації і характер реалізації відносин (Див. Додаток А)

Характерно, що включення механізмів що реалізовують маніпулятивну дію доводиться ділити на фази передачі і споживання. На пост фазі відбувається накопичення мимоволі засвоєної інформації, здатної приховано впливати на свідомість і що є хорошим фундаментом для наступних серій маніпулятивної дії.

В узагальненому вигляді поняття "громадська думка" означає сукупність поглядів індивідів стосовно певної проблеми. Едуард Бернайз називав громадську думку "поняттям, що описує ледь помітну, рухливу та нестійку сукупність індивідуальних суджень". Професор Прінстонського університету Харвуд Чайлдз, проаналізувавши близько 40 відомих визначень громадської думки, найбільш вдалим вважає те з них, яке зробив Герман Бойл: "Громадська думка - це не назва чогось одного, а класифікація певної кількості чогось".

Щоб краще зрозуміти концепт громадської думки, її варто розкласти на два очевидні компоненти - громадськість і думка. Про громадськість як групу людей, об'єднаних спільними інтересами у певній царині, ми вже докладно говорили. Що ж до думки, то вона, як вважається, є виразом установки (ставлення) людини щодо певного конкретного питання. Коли установки набувають достатньої стійкості, вони спливають на поверхню як думки. Коли ж думки набувають достатньої стійкості, вони приводять до вербальних або діяльних актів.

Отже, громадська думка - сукупність думок індивідів щодо спільної проблеми, яка зачіпає інтереси якоїсь групи людей. Інакше кажучи, громадська думка репрезентує собою своєрідний консенсус. Сам цей консенсус бере початок від збіжних установок людей щодо цієї проблеми. Намагання впливати на установки людини, тобто на те, як вона міркує щодо даної проблеми, як ставиться до неї - це і є першоосновою практики пабликрілейшнз.

Узагальнений підхід до розуміння громадської думки як до "збігу індивідуальних думок певної кількості людей", хоч і не викликає особливих заперечень, проте дещо залишає осторонь ту якісно важливу обставину, що вона є громадською. Адже індивідуальне сприйняття реальності може репрезентувати або не репрезентувати консенсус ("спільність мислення"), але саме цей консенсус набагато повніше репрезентує ті типи думок, які формуються внаслідок спілкування людей, котрі мають "почуття спільності".

Тому громадська думка - це явище, яке більше, ніж просто сума точок зору, висловлених певною категорією індивідів.

Не зовсім вдалим є й ставлення до громадської думки лише як до стану суджень, що притаманні певній сукупності індивідів. Адже громадська думка - не статичний, а динамічний процес висловлення, уточнення та узгодження думок, в ході якого спільно виробляється напрямок дії.

Громадська думка виникає всередині групи людей, що спілкуються між собою, разом з'ясовують суть проблеми, її можливі соціальні наслідки та міркують, які дії необхідно здійснити. Незважаючи на те, що цей процес, безумовно, зачіпає особисті судження, все ж думки індивідів щодо соціальної проблеми за своєю формою та змістом значно залежать від колективного (громадського) обговорення. Ось чому комунікація не випадково ставиться на один щабель з мисленням, що набуло певної форми (екстерналізувалося). Адже комунікація потребує "спільності мислення" і навпаки.

Щоправда, як теоретики, так і практики пабликрілейшнз, досліджуючи громадську думку, в дійсності роблять її статичний "фотознімок", ретельно фіксуючи окремі моменти, щоб потім описані в одному часі моменти порівняти з іншими часами. Більше того, дослідження піарменів надто часто зосереджуються в основному на спрямованості та інтенсивності громадської думки, залишаючи поза увагою інші важливі деталі картини.

І це зовсім не випадково, оскільки практики пабликрілейшнз прагнуть мати справу з конкретною реальністю, тому що ставлять перед собою переважно прагматичні цілі: як спрямувати думку в бажаному напрямку тощо.

Тому, виходячи саме з таких позицій, фахівці з пабликрілейшнз здебільшого цікавляться такими характерними ознаками громадської думки:

Спрямованістю думки, що вказує на загальну якісну оцінку проблеми, повідомляє про налаштованість на неї у вигляді суджень типу: "позитивно-негативно - байдуже", "за - проти - не визначився", "за - проти - за умови". У своїй найпростішій формі на запитання анкети спрямованість думки фіксується відповіддю "так" або "ні". У цілому саме з'ясування спрямованості є основним і найпоширенішим виміром громадської думки, що цікавить не лише піарменів.

Інтенсивністю думки, що є показником того, якої сили набуває думка людей незалежно від її спрямованості. Формою виміру інтенсивності (воднораз і спрямованості) громадської думки можуть бути відповіді респондентів на запитання анкети типу: "цілком згодний - згодний - мені байдуже - не згодний - повністю не згодний".

Стабільністю думки, що означає тривалість часу, протягом якого значна частина респондентів незмінно виявляє одну і ту ж спрямованість та інтенсивність почуттів. Фіксація стабільності думки потребує зіставлення результатів не менш як двох розведених у часі досліджень.

Інформаційною насиченістю, що вказує на те, яким обсягом знань щодо об'єкта думки володіють люди. Досвід доводить, що більш поінформовані щодо проблеми люди висловлюють і чіткішу думку про неї; що ж до спрямованості думки таких людей, то її важко передбачити. Ті, хто мають більше знань і чіткішу думку, - діють більш передбачувано щодо проблеми.

Соціальною підтримкою, яка є свідченням ступеня впевненості людей у тому, що їхні думки поділяються іншими в межах даного соціального середовища. Міра соціальної підтримки показує міру консенсусу людей із приводу проблем.

Отже, вплив засобів масової інформації полягає у маніпулюванні громадською думкою.

Суспільне життя, яке функціонує в політичній, економічній та духовній сферах, потребує опосередкованих форм спілкування та спеціальних засобів комунікації між різними носіями влади, державою та громадянами, суб'єктами політичної, економічної та духовної діяльності.

В демократичному, правовому суспільстві влада поділяється на законодавчу, виконавчу й судову. Це, безумовно, правильно. Однак глобальна інформатизація суспільства, широке впровадження нових інформаційних технологій (телебачення, комп'ютерних мереж, аудіо- та відеосистем) зробили актуальними розмови про інформаційну владу.

Під інформаційною владою розумітимемо здатність власників інформації шляхом отримання, селекції, тлумачення, компонування та поширення інформації впливати на формування суспільної свідомості, спонукати суб'єктів політики, економіки та культури до дій у заданому напрямі.

Інформаційна влада може реалізовуватися через спеціалізовані засоби передавання інформації, які забезпечують єдність волі, цілісність, і цілеспрямованість дій великої кількості людей.Ці засоби називають ЗМК, або засобами масової комунікації (ЗМК).

ЗМК є спеціалізованими установами для відкритого, публічного передавання будь-якої інформації будь-якими засобами за допомогою спеціального технічного інструментарію. До ЗМК належать друкована, аудіовізуальна, електронна преса, масові довідники, кіно-, відео-, аудіоносії інформації, супутникові, кабельні, комп'ютерні мережі -- усе, що може нагромаджувати й передавати важливу для суспільного життя інформацію.

На думку багатьох вітчизняних авторів, теоретична і методологічна база масової комунікації знаходяться в стадії становлення. До сих пір немає єдиного загальноприйнятий категоріально-понятійний апарат теорії масової комунікації. Досить багатий накопичений емпіричний матеріал, отриманий в ході численних прикладних досліджень процесів масової комунікації, як правило, використовується в практичних цілях. Хоча, на нашу думку, подібний матеріал, перш за все, є основою для подальшого теоретичного аналізу, визначення соціальних законів, відповідно до яких функціонує масова комунікація в суспільстві. Іншими словами, велика частина сучасних емпіричних досліджень масової комунікації не виконує своєї евристичної функції. З іншого боку, відсутність міцного теоретико-методологічного фундаменту часом ставить під сумнів адекватність і якість багатьох прикладних досліджень, що, в свою чергу, робить негативний вплив на цілеспрямований розвиток і вдосконалення системи масових комунікацій в суспільстві.[28, 21]

Теорії масової комунікації при всій їх варіативності головним чином орієнтовані на роль ЗМІ. У плані прогнозування одні вчені пророкують посилення диференціації влади над СМК, занепад культурного рівня суспільства, так як культурологічна функція ніким не контролюється, і ослаблення інтеграції суспільства, оскільки воно буде прив'язане до своїх локальних інтересам. Інші, навпаки, підкреслюють перевагу СМК в умовах вільного вибору інформації, так як в цих умовах можна уникнути централізованого тиску СМК, а інтеграція, хоча і звузиться, в нових умовах буде більш глибокою і стійкою. Це протиставлення сходить до різниці так званих критичних і адміністративних досліджень, яке було обґрунтовано американським соціологом П. Лазарсфельдом ще в 1941 р Вельми неоднозначна роль телебачення, як способу комунікації, в соціологічних і культурних процесах сучасного суспільства.

Теорія масової комунікації (МК). Соціологічна теорія масової комунікації, як і сучасна соціологія в цілому, - надзвичайно складне і суперечливе освіту, представлене безліччю різних шкіл і течій. Вони відрізняються один від одного за своєю теоретичної спрямованості, за політичною орієнтацією, за часом виникнення, по історичній долі. Існувало й існує чимало спроб систематизації сучасних соціологічних поглядів.

Єдина теорія масової комунікації історично складалася і досі формується з наукових підходів, позицій і досліджень багатьох вчених - представників як громадських, так і природних і технічних галузей знання. Вона формувалася в руслі філософії досліджень по соціології і психології величезної кількості вчених. До кінця ще не оцінено, як тепер все більше з'ясовується, той внесок, який зробили в теорію масової комунікації, розробляючи природничо-наукові, філософські, психологічні та філологічні концепції. П. Лазарсфельд і Р. Мертон розглядають МК в контексті організованого ними соціальної дії і провокованих масових смаків. Тому якщо узагальнити їх судження про МК і її основні функції, то можна зробити висновок, що масова комунікація є потік комунікативних дій з метою (крім чисто інформаційних, просвітницьких цілей):

- присвоєння статусу суспільних проблем, особистостям, організаціям і громадським рухам;

- зміцнення соціальних норм;

- наркотизації соціуму.

Одним із засновників соціологічного напрямки теорії масової комунікації є Гарольд Лассауелл. Він виділяв три основні функції соціально-комунікативних процесів: контроль за середовищем, кореляція всіх компонентів суспільства для його збереження і розвитку, передача соціального спадщини іншим поколінням. На його думку, в демократичних суспільствах раціональні вибори цінностей залежать від освіченості, яка, в свою чергу, залежить від комунікацій, але особливо від рівноцінності уваги до них серед лідерів, експертів і представників багатьох пересічних людей.

МК - це діяльність з добування, упорядкування, обробці і передачі інформації.

МК - це діяльність з добування (відкриття, винаходу) нових смислів, які наближують людини до осягнення істинного і морального знання.

В рамках дослідження виникає необхідність диференціації таких понять як «комунікація» і «інформація». Змішання цих понять призводить до змішання понять «засоби масової інформації» та «засоби масової комунікації». Ці поняття, що не збігаються і навіть не перетинаються.

Інформація існує практично скрізь - як в природі, так і в соціумі. Ця інформація існує об'єктивно, тобто незалежно від нашого знання про неї. Комунікація, в свою чергу, є суто соціальним явищем і здійснюється за допомогою різного роду інформації. Іншими словами, інформація - це засіб актуалізації комунікації як процесу, але не навпаки, тому що інформація актуалізується.[30]

Історія становлення та функціонування ЗМК виокремила такі основні концепції діяльності:

1. Авторитарна концепція. Сформувалася у XVI--XVII ст. і визначала основне покликання преси -- підтримку й сприяння політиці уряду та служіння державі;

2. "Правдива концепція". Зародилась наприкінці XVII ст. (Д. Мільтон, Дж Локк, Д. Мілль) і ґрунтувалася на свободі волі та декларувала такі цілі преси: інформування, продаж, сприяння дозвіллю та контроль за діями уряду;

3. Тоталітарна концепція. Виникла наприкінці XIX ст. (В. Ленін), зміцнилася у першій половині XX ст. (Й. Сталін, А Гітлер, Й. Геббельс, Мао Цзедун) і передбачала необхідність ведення ідеологічної боротьби з класовим ворогом;

4. Концепція соціальної відповідальності преси. Утвердилася в середині XX ст., виходила з таких цілей ЗМК: інформування, продаж, сприяння дозвіллю та переведення конфліктів у план дискусії.;

Оскільки йдеться про владний потенціал ЗМК, неможливо обійтися без такого ключового поняття, як свобода преси.

З появою перших газет виникла проблема вільної преси, яка стає предметом полеміки, а згодом і загострюється у XVIH ст. у роки Французької буржуазної революції.

У ці часи була сформульована демократична буржуазна концепція свободи преси, яка ґрунтувалася на трьох основних тезах:

* відокремлення новин від коментарів;

* відкритість урядової інформації;

* відсутність цензури.

Свободу преси в сучасних умовах, напевно, варто розглядати як свободу діяльності ЗМК, позаяк поняття преси у XX ст. радикально змінилося.

Отже, свобода ЗМК є життєво необхідною умовою не лише для волевиявлення людьми своїх думок і прагнень. Без її реалізації годі й говорити про побудову громадянського суспільства, гарантування конституційності демократичного ладу.

Існують дві основні доктрини свободи ЗМК: західноєвропейська (на базі французької Декларації прав людини і громадянина) і північноамериканська (на базі американського "Білля про права"). Ці доктрини дуже осучаснилися, пройшовши шлях від ліберального максималізму до соціальної відповідальності. Проте цей процес ще й досі не завершився. Свідченням цього є проблеми "папарацци" та "орал-гейт", що активно дискутувалися громадськістю після загибелі британської принцеси Діани та скандального процесу Б. Клінтон -- М. Левінські.

Більш того, за умов глобалізації, коли провідні інформаційні агенції та телерадіокомпанії монополізовані в руках небагатьох ТНК, насамперед американських, поняття свободи ЗМК набуває формального характеру. Свідчення того -- висвітлення агресії НАТО на чолі зі США в Югославії, Афганістані, Іраці тощо. [3, ст. 359]. Щоправда, існує ще доктрина "свободи преси" -- авторитарна, коли ЗМК можуть говорити про те, що дозволяє влада (комунізм, націонал-соціалізм, радикал-конфесіоналізм). Проте це вже, певна річ, мало поєднується зі словом "свобода" взагалі

ЗМК є невід'ємною складовою механізму функціонування демократії, її ціннісних і нормативних засад. Саме ЗМК можуть допомогти індивіду вийти за межі його безпосереднього життєвого досвіду і приєднатися до політичної, економічної та духовної діяльності.Для того щоб гарантувати можливість вільного отримання інформації, потрібно обмежити вплив влади на ЗМК, забезпечити контроль над їх діяльністю з боку суспільства.

Це можна зробити лише на основі розуміння функцій ЗМК:

* інформування громадян про найважливіші для них і влади події освіти (доповнює діяльність спеціальних навчальних закладів -- шкіл, коледжів, технікумів, університетів, академій);

* критики й контролю, реалізація якої спирається на громадську думку та закон;

* артикуляції та інтеграції, що сприяє об'єднанню та згуртуванню суспільних інтересів, є умовою для формування впливової опозиції;

* мобілізації, котра спонукає людей до певних політичних дій (або свідомої бездіяльності);

* інновації, що виявляється в ініціюванні політичних змін шляхом постановки важливих проблем перед владою й громадськістю;

* формування громадської думки з ключових питань суспільного життя;

* оперативну, яка полягає в обслуговуванні ЗМК політики певних партій, громадських рухів, соціальних груп.

Як спостережено, основними етапами інформаційного процесу є: отримання, добір, тлумачення, коментування і поширення інформації.

Одним з найважливіших засобів політичного впливу ЗМК є добір інформації. Звичайно, тут спрацьовують, як політичні симпатії власників і керівників ЗМК, так і ринкові критерії інформаційної політики ЗМК. [24]

Сформулюємо принципи вибору публікацій і передач:

1. Важливість (справжня чи уявна) для громадян -- загроза миру, тероризм, екологічна безпека, катастрофи;

2. Неординарність. Екстремальні події -- війна, голод, злочини -- домінують над явищами буденного життя. Звідси й схильність ЗМК до негативізму та сенсацій;

3. Новизна фактів. Повідомлення про найновіші факти -- досягнення в економіці, рівень безробіття, космічні проекти, нові політичні партії та ініціативи -- завжди привертають увагу;

4. Політичний успіх. Йдеться про успіхи країн, партій, лідерів, результати виборів, рейтинги популярності, культ зірок -- у політиці, спорті, культурі;

5. Високий суспільний статус. Що вищий статус джерела інформації, то більше в нього шансів прозвучати в ефірі чи бути надрукованим на шпальтах газети. Відповідно люди з еліти (особливо правлячої) мають більше шансів щодо доступу до ЗМК; [27, 134]

Масова комунікація пов'язана з видами діяльності на основі використання знаків і символів. Ідеологами, державна та політична символіка, правила етикету, мова жестів, дорожні знаки тощо містять необхідну для соціалізації індивіда інформацію. У сучасному світі роль засобів масової комунікації постійно зростає. Нині вже нікого не здивуєш, назвавши ЗМК четвертою владою (поряд із законодавчою, виконавчою та судовою).

Отже, ЗМК можуть бути не тільки важливим засобом інформування населення. Досвід показує, що ЗМК активно використовуються владою для політичного маніпулювання. А задля цього не тільки підтасовуються факти, замовчується правдива інформація, поширюється брехня, а й застосовуються прийоми напівправди, фрагментації в потрібному контексті інформації, навішуються ярлики.І справді, скажімо, якщо людина веде збройну боротьбу за створення самостійної національної держави, її, залежно від політичних симпатій, можна назвати і терористом та сепаратистом, і партизаном та борцем за свободу. Якщо це "наш", то "розвідник", якщо "ненапі", то "шпигун" тощо. Трапляються і парадокси. Скажімо, комуністична пропаганда в СРСР називала Центральну Раду Української Народної Республіки "буржуазною", хое2ча більшість у ній мали соціал-демократи. Проблема полягала в тому, що вони були українськими соціал-демократами. А в російській соціал-демократії, як відомо, демократія закінчувалася на українському питанні.[20, 72]

В основі таких підходів лежить використання методів соціальної міфології, яка активно впроваджується в суспільну свідомість, насамперед через ЗМК. Наприклад, базовими міфами комуністичної системи були такі:

* приватна власність як головне джерело соціального зла;

* неминучість краху капіталізму та перемоги комунізму;

* керівна роль пролетаріату та його комуністичної партії;

* єдине правильне соціальне вчення -- марксизм-ленінізм.

Так само і в західному світі далеко не все гаразд. І там більш до вподоби не раціональне осмислення політики, а використання соціальних міфів. Ось, наприклад, базові міфи США:

* про індивідуальну свободу і особистий вибір громадян;

* про нейтралітет найважливіших політичних інститутів -- президента, конгресу, суду, ЗМК;

про незмінно егоїстичну природу людини, її агресію та споживацтво;

* про відсутність соціальних чи етнічних конфліктів;

* про плюралізм ЗМК та ін..

Переконана, ми ще станемо свідками руйнування цієї міфологічної системи (але це є темою для окремої розмови).

Отже зазначимо, що ЗМК за формами організації можуть бути приватними, державними та суспільно-правовими:

* приватними, коли ЗМК перебувають у приватній (корпоративній) власності й фінансуються за рахунок доходів від реклами і пожертв (США);

* державними, коли ЗМК належать державі, прямо фінансуються та контролюються нею (колишній СРСР, Китай, нинішня Франція);

* суспільно-правовими, коли ЗМК фінансуються переважно за рахунок спеціального податку, мають юридичні права та органи самоврядування, але загалом контролюються суспільними радами (телебачення і радіо в Німеччині) тощо.

Зрозуміло, що ідеальних форм організації ЗМК не існує. Очевидно, раціональним є оптимальне співвідношення різних форм залежно від особливостей певної країни, звичайно, у поєднанні з ефективним контролем за діяльністю ЗМК, здійснюваним на правових засадах. У більшості країн світу є спеціальні органи загального контролю за ЗМК, які стежать за виконанням етичних і правових норм, прийнятих у даному суспільстві. Наприклад, у Франції такою організацією є Вища рада з аудіовізуальної комунікації, яка не лише контролює державні й приватні телерадіокомпанії, а й видає їм державні ліцензії на право виходу в ефір. У Великобританії загальні напрями діяльності телебачення й радіо визначають уряд і парламент, а за дотриманням етичних норм стежить спеціальна комісія із самоконтролю. У США питаннями регулювання діяльності ЗМК опікується Федеральна комісія з комунікації. В Україні питанням видачі ліцензії та контролю за дотриманням умов телерадіомовлення займається Національна рада з телебачення та радіомовлення, яка на паритетних засадах формується Верховною Радою та Президентом України і затверджується на сесії парламенту.

Отже, структура ЗМК в кожній країні може бути різною. Головне полягає в тому, щоб усі вони мали рівні права, а інформаційний простір не був надмірно монополізований. Лише тоді ми зможемо говорити про інформаційну владу як справді рівноправну четверту владу поряд із законодавчою, виконавчою та судовою. Засоби масової комунікації сьогодні є надзвичайно важливими каналами спілкування державної влади з населенням країни. У цій діяльності можна відзначити два взаємопов'язаних плану, що входять в саме поняття управління. Один з них, полягає в актуалізації владою управлінської програми, що є гарантією її виконання в тій мірі, в якій від населення потрібні певні кроки (поведінкові - «заплати податки і спи спокійно», соціально-психологічні - довіру, терпіння, очікування результатів і т. д.). Другий план, стосується інформування населення про свою діяльність і є для влади в певній мірі звітом про таку, а значить, і запорукою позитивного образу її ефективної діяльності в очах населення що, безсумнівно, впливає на пролонгацію цих відносин і може підтвердитися в ході процедуру обрання персонального складу виконавчої та законодавчої влади.

Отже, засоби масової комунікації беруть участь в розробці стратегії і тактики соціального розвитку, вписуючись тим самим в структуру владних інститутів. Відносини засобів масової комунікації та влади пов'язані, перш за все, з тим, що перші ро блять прозорими механізми діяльності останньої. По тому, в якій мірі гілки влади відкриті для засобів масової комунікації, можна судити про ступінь демократичності соціуму.



1.2 Значення масової комунікації, як соціальне явище та її вплив

Якщо говорити про основні принципи розподілу, то в основі їх лежать способи і можливості людського сприйняття (зорове - слухове - чуттєве (тактильну - лист для сліпих). З цих принципів випливає і поділ МК на візуальний і аудіальний види. Причому останній можна поділити на вербальний (словесний) і невербальний (несловесний) види, міфологічну, художню комунікації. Перформанс - це вид театрального дійства, тому його можна включити в художню комунікацію. Міфологічна комунікація виділити ється багатьма дослідниками на основі гносеологічного принципу, який дозволяє включати її та в художню, і в політичну, і в піздавальну, і в релігійну комунікацію, тобто в ті види, які формуються на основі форм суспільної свідомості. Зрозуміло, міфологічна МК альтернативна пізнавальної, публіцистичної та особливо наукової комунікації, хоча в сучасній практиці СМК міфи, ірраціональне часто вторгаються не тільки в журналістику, що вважалася раніше точним знанням (а сьогодні заробляє на вигадках), але і в який виключає міфологію наукове знання, і намагаються там навести "якийсь" порядок.

Масову комунікацію можна розділити також, виходячи з каналу поширення інформації. Йдеться про формальної та неформальної МК. Перша - це комунікація в формі текстів того чи іншого технічного каналу МК. Друга - це, в основному, усна комунікація у вигляді чуток, пліток, анекдотів, байок, пісень, можливо записаних і роздрукованих, але циркулюючих поза офіційно визнаного соціокультурного циклу. На ефективність неформальної комунікації великий вплив роблять так звані "лідери думки". Дослідники МК, соціологи давно зареєстрували феномен засвоєння інформації, прийняття рішень безпосередньо, після прочитання, прослуховування, перегляду тих чи інших повідомлень, а після консультацій з сусідами чи колегами, які здобули по ряду соціальних і психологічних причин статус лідера громадської думки тієї чи іншої соціальної групи, мікросередовища.

ЗМІ - це організаційно-технічні комплекси, що дозволяють здійснювати швидку передачу, масове тиражування великих обсягів словесної, образної та музичної інформації. Сучасна система ЗМІ поділяється на три види:

- засоби масової інформації (ЗМІ);

- телекомунікації;

- інформатику.

Структура сучасної системи ЗМІ виглядає наступним чином: преса (газети, журнали, дайджести, тижневики і ін.); аудіовізуальні ЗМІ (радіо, телебачення, документальні фільми, телетекст і ін.); інформаційні служби (телеграфні агентства, рекламні бюро, PR-агентства, професійні журналістські клуби і асоціації).

Преса - це масові періодичні друковані видання. Преса - єдиний засіб, що дає споживачеві інформації можливість контролювати динаміку освітлюваних подій, обставини і напрямки їх розвитку. Основне місце в системі періодичних видань займають газети.

Радіо - це масове аудиальное ЗМІ. Унікальність радіо в його повсюдності і загальнодоступності. Слухаючи радіо, люди можуть дізнатися новини, слухати музику, розважальні програми і при цьому займатися іншими справами. Радіо - одне з найважливіших засобів соціального контролю (зокрема, державного), завдяки якому можна управляти свідомістю і поведінкою одночасно великого числа людей.[17]

Телебачення - це аудіовізуальний ЗМІ, яке, синтезуючи звук і зображення, забезпечує більш широкі комунікативні можливості.[17]

Інформаційні служби - це організації, які збирають і пересилають новини. Традиційно вони складають основу національної і міжнародної систем поширення новин. Кореспонденти інформаційних служб збирають відомості, які потім перепродуються передплатникам - газетам, журналам, державним органам, телекомпаніям, комерційним та іншим структурам.

PR-фірми - це організації, які розробляють і пропонують керівництву комерційних, політичних, громадських та інших структур ключову концепцію їх політики або окремі рекомендації у сфері зв'язків з громадськістю.

Паблікрілейшнз (PR) - це спеціальна система управління інформацією (в тому числі і соціальної), де під керуванням розуміється процес створення інформаційних приводів та інформації зацікавленою в ній стороною; поширення готової інформаційної продукції засобами комунікації для цілеспрямованого формування бажаного громадської думки.

Телекомунікація - це технічні служби, що забезпечують передачу і прийом повідомлень. Фахівці з телекомунікації - інженери і техніки. Вони в основному працюють з кодами, сигналами, шумами. Традиція пошуку в області кодування інформації, економії і надійності її передачі сягає часів посольств і секретних служб, що використовували шифровку і кодування для написання секретних листів.

Інформатика - це система засобів обробки даних за допомогою обчислювальних машин (комп'ютерів). Інформатика в історичному плані продовжує так звану культуру очевидності.

Телебачення - найбільш популярне джерело інформації для аудиторії. Саме телебачення є основним інструментом політичного впливу на аудиторію через об'єктивні технічні якості. Проблема організації практичної діяльності засобів масової комунікації завжди була актуальною для вітчизняної та зарубіжної науки. Досить широко висвітлена вона і в соціологічній літературі. Однак найбільш вивченої частиною даної проблематики є історичний досвід розвитку засобів масової комунікації. До нього звертаються багато вчених: одні - в спеціальних працях з історії, інші - проводячи історичні паралелі, як вельми переконливі. Спрямованість робіт до конкретних історичних періодів цілком виправдана: саме в періоди реформ, революційних, соціально-економічних і політичних перетворень зростає роль і вплив засобів масової комунікації в суспільстві.

Аналіз літератури дозволив сформулювати проблему даного дослідження наступним чином: який вплив телебачення, як одного із засобів масових комунікацій на розвиток суспільства? Рішення її склало мета роботи. Об'єкт дослідження - масові комунікації і конкретно телебачення. Предметом роботи стало визначення поняття і видів комунікацій, значення телебачення в розвитку суспільства і взаємовплив їх.

Проблема, мета і предмет дослідження визначили наступніого завдання:

- розгляд проблем вивчення теорії масових комунікацій;

- опис різних видів масових комунікацій;

- виявлення телебачення, як одного із засобів масової комунікації;

- визначення впливу масових комунікацій на суспільство.[16]

Аналіз зібраних матеріалів дозволив сформулювати загальну гіпотезу дослідження: вплив розвитку суспільства на масові комунікації однозначно - в міру розвитку технічного потенціалу людства удосконалювалися і розвивалися ті чи інші їхні кошти; в свою чергу на сучасному етапі історії за допомогою масових комунікацій формуються настрої суспільства, його цінності і ціннісні орієнтації, основні ідеї.

При написанні роботи використовувалися методи опису СМК в їх історичному розвитку і виявлення їх функцій; системно-теоретичний аналіз комунікативних актів і функціонування СМК в суспільстві. Теоретична і практична значущість даної роботи полягає в тому, що важливим фактором розвитку телевізійного мовлення слід визнати стрімкий рух до єдиного загальносвітового інформаційного процесу, який перетвориться в реальність завдяки утвердженню всесвітнього телебачення. З огляду на величезний вплив телебачення на свідомість мас людей, неодмінно постає питання про те, хто буде керувати телебаченням, а, отже, і умами мільйонів громадян. Наскільки етично це управління, не таїть чи в собі розвиток телебачення зростання навіювання чужої волі і впровадження психічних установок, спрямованих на отупіння і підпорядкування людей.

1.3 Людина як об'єкт впливу засобів масової комунікації

У живій природі людина - якісно нове явище. Вона володіє розумом, здатним на абстрактне мислення, мовленням, мовою. Мова і мислення - значні складні системи, на які можна впливати з метою програмування поведінки людини. Вона, відомо, має неоднозначну психіку, важливою частиною якої є уява. І вона розвинена настільки, що ми фактично живемо водночас у двох вимірах, у двох "реальностях" - справжній та уявній. Уявлюваний світ значною мірою (а в багатьох - у першу чергу) визначає нашу поведінку. Але людина гнучка й податлива, на неї можна впливати зовні таким чином, що це буде абсолютно непомітно.

Загалом людина живе не лише у фізичному світі, що об'єктивно існує, а й у штучно створеній нею так званій ноосфері - світі, який зобов'язаний існуванням свідомій діяльності людського роду.

Відтак, усі живі істоти впливають на поведінку тих, із ким вони співіснують у своїй екологічній ніші, використовуючи природні об'єкти і записані природою у вигляді інстинктів програми. Але людина водночас впливає на поведінку інших людей, виявляючи себе у сфері культури.

В політичному порядку західної демократії сувереном, тобто тим, хто володіє всією повнотою влади, оголошується сукупність громадян (тобто тих, хто має громадянські права). Ці громадяни - індивідууми, теоретично наділені рівними частками влади у вигляді голосу. Надана кожному частка влади реалізується під час періодичних виборів через опускання бюлетеня до урни. Рівність у цій демократії гарантується принципом "одна людина - один голос". Ніхто, крім індивідуумів, не володіє голосом, не "віднімає" їхньої частки влади - ні колектив, ні вождь, ні мудрець, ні партія.

Але, як відомо, "рівність перед Законом не означає рівності перед фактом". Це популярно пояснили вже якобінці, відіславши на гільйотину тих, хто вимагав економічної рівності на підставі гасла про "свободу, рівність і братерство". В майновому сенсі рівні в політичному розумінні громадяни - не рівні. І навіть обов'язково повинні бути не рівними - саме страх перед бідними згуртовує благополучну частину в громадянське суспільство, перетворюючи їх на "свідомих та активних громадян". На цьому тримається вся конструкція демократії - "суспільства двох третин".

Майнова нерівність створює в суспільстві "різницю потенціалів" - значну нерівновагу, що може підтримуватися лише за допомогою політичної влади. Йдеться саме про громадянський уряд, тобто про уряд в умовах громадянського суспільства. До цього, за "старого режиму", влада не розподілялася частками між громадянами, а концентрувалася в руках у монарха, що володів безсумнівним правом на панування (і на його головний інститут - насильство). Як і в будь-якій державі, влада монарха (чи, приміром, генсека) потребувала легітимації - набуття авторитету в масовій свідомості. Але вона не потребувала маніпуляції свідомістю. Стосунки держави за такого владарювання були засновані на "відкритому, без маскування, імперативному впливові - від насильства, пригнічення, панування до накидання, переконання, наказу - з використанням грубого простого примусу". Інакше кажучи, тиран наказує, а не маніпулює.[11]

Ще однією формою прихованого обмеження свободи вибору є використання в ЗМК методів сугестивного впливу на підсвідомість. Наразі мало хто сумнівається в тому факті, що несвідомі психічні процеси грають колосальну роль у життєдіяльності людини. Неусвідомлювані мотиви й установки здатні впливати на поведінку індивіда, сприяти домінуванню певних думок, відчуттів, бажань. Сьогодні інтерес до проблеми управління поведінкою людини через його підсвідомість зростає в зв'язку з новими науковими відкриттями про функціонування людського мозку. Наша оперативна пам'ять, яка формує "здоровий глузд", - це всього лише маленька частина "сумарної пам'яті", якою володіє людина. Головний її резерв, сховище - підсвідомість. Згідно з даними сучасної психологічної науки, в підсвідомості міститься від 70 до 99 відсотків об'єму нашої пам'яті. Зрозуміло, що у разі безпосереднього інформаційного впливу на підсвідомість людини неможливо говорити про свідомий вибір, свободу прийняття рішення.

Наведемо такий приклад. При замірах електроенцефалографії (ЕЕГ) з'ясувалося, що людський мозок може функціонувати в різних станах: "альфа-стадії" - пов'язаної зі станом денної сонливості, трансу (в цьому стані рівень критичного мислення різко знижується, що створює сприятливі умови для навіювання); "бета-стадії", тобто стадії нормального (безсонного) стану свідомості, що адекватно реагує на стимули зовнішнього світу; "REM-стадії", тобто сну, що супроводжується швидким рухом очей; "тета-стадії" і "дельта-стадії" - стану, який приходить тільки під час глибокого сну й у стані анестезії. Отже, коли людина, знаходиться у своїй квартирі, в звичному, затишному і безпечному оточенні, переглядає телепередае8чу (або слухає радіо), вона схильна впадати в "альфа-стан", навіть не усвідомлюючи цього. У цій ситуації свідомість буквально загіпнотизована передачею, яку просто не під силу вимкнути. Рівень критичного мислення індивіда різко знижується, тобто людина не аналізує отриману інформацію так, як вона це звичайно робить у безпосередньому міжособистісному спілкуванні. Крім того, сучасна наука пропонує широкий спектр засобів керування поведінкою, думками, відчуттями людини або групи людей за допомогою підпорогових (неусвідомлюваних) упливів. Підпорогові аудіо- й відеосигнали (наприклад, ефект 25-го кадру Фішера, технологія мікшування звукового ряду з накладанням сугестивної інформації і под.), глибоко упроваджуючись у підсвідомість, непомітно орієнтують мислення й поведінку людини в заданому векторі.[10]

У мозок сучасної людини імплантують все більше важелів психічного впливу, починаючи від неусвідомлюваної акустичної й зорової інформації й закінчуючи застосуванням електромагнітних випромінювань для модифікації поведінки людини. У зв'язку з цим, часто важко відрізнити свої власні думки від тих, що були непомітно упроваджені, нав'язані. Людина в таких ситуаціях дійсно може втратити орієнтацію, здібність до адекватного мислення і вільного вибору.[12]

Масова комунікація відіграє роль регулятора динамічних процесів соціальної психіки; роль інтегратора масових настроїв; каналу циркуляції псіхоформірующей інформації. Завдяки цьому органи масової комунікації є потужним засобом впливу і на особистість, і на соціальну групу.

Унікальність комунікаційного процесу в засобі масової комунікації, такому як телебачення, пов'язана з його наступними властивостями:

- діахронії - комунікативне властивість, завдяки якому лист залишиться в часі;

- діатопность - комунікативне властивість, що дозволяє інформаційних повідомлень долати простір;

- Мультиплікує - комунікативне властивість, завдяки якому повідомлення піддається багатократному повторенню з відносно незмінним змістом;

- симультанність - властивість комунікаційного процесу, що дозволяє подавати адекватні повідомлення великій кількості людей практично одночасно;

- реплікація - властивість, що реалізує регулюючий вплив масової комунікації.[9]

Г. Маклюен першим звернув увагу на роль засобів масової комунікації, особливо телебачення, у формуванні свідомості незалежно від змісту повідомлення. На підставі цього він зробив висновок, що повідомленням, переданим засобом спілкування є саме цей засіб. На думку експертів, телебачення це не труба, по якій можна передавати все, що завгодно. Надсилаючи звіт про проблеми технічне засіб не нейтрально, а передає повідомленням свої властивості. Все, що передається по телебаченню, саме стає телегенним. Телебачення, збираючи на екрані всі часи і простори відразу, зіштовхує їх у свідомості телеглядачів, надаючи значимість навіть буденного. Привертаючи увагу до того, що вже відбулося, телебачення повідомляє аудиторії про кінцевий результат. Це створює в свідомості телеглядачів ілюзію того, що демонстрація самого дії веде до даного результату. Виходить, що реакція передує акції. Телеглядач, таким чином, змушений приймати і засвоювати структурно-резонансну мозаїчність телевізійного зображення. Телеглядачеві доводиться співвідносити розрізнені повідомлення між собою, формуючи «кулястий космос миттєво виникають взаємозв'язків». На ефективність сприйняття інформації впливають життєвий досвід телеглядача, пам'ять і швидкість сприйняття, його соціальні установки. В результаті телебачення активно впливає на просторово-часову організацію сприйняття інформації. Діяльність засобів масової комунікації перестає бути для людини похідною від будь-яких подій. Засоби масової комунікації починають в свідомості людини діяти як першопричина, що наділяє дійсність своїми властивостями. Відбувається конструювання реальності засобами масової комунікації. Засоби масової комунікації, таким чином, формують своє, міфологічний простір.

Телебачення залишається не тільки головним, але і єдиним для значної частини української аудиторії засобом задоволення інформаційних і культурних потреб, придбання знань, організації дозвілля. За останні роки телевізійний пейзаж невпізнанно змінився: асортимент програм в столиці і в багатьох провінціях, якщо і не досяг різноманітності магазинних вітрин, то все ж значно перевершив найсміливіші мрії недавньому минулому. Оперативна інформація актуалізує для кожного індивіда морально-етичні, правові, ідеологічні і інші норми сьогоднішнього суспільства. Переважний канал поширення такої інформації - масові комунікації. Якщо поглянути на цей процес в динаміці, частка оперативної інформації (щодо структурної та фундаментальної) помітно зростає в свідомості людини масового суспільства. Співвідношення цих шарів на інформаційному зрізі суспільства уможливлює два висновки. По-перше, сам зміст інформації в цьому випадку виступає інтегруючим фактором, що долають групові перегородки всередині суспільства. По-друге, масова оперативна інформація носить надбудовних характер щодо двох базисних для індивіда і загальнолюдської культури шарів структурної та фундаментальної інформації, але її вплив обмежується «поверхневим» положення. Як мовив Аристотель, лише боги та звірі можуть жити поза суспільством. Індивідуум - це абстракція, ідеальне уявлення про ізольовану людину, яке склалося в XVII столітті на час виникнення сучасного західного суспільства. Власне, латинське слово "індивідуум" - це переклад грецького слова "атом", що означає "неподільний".

Отже, закладеної в нас біологічної програми поведінки замало для того, щоб ми були людьми. Вона доповнюється програмою, що записана знаками культури. І ця програма - колективний твір. Відтак наша поведінка завжди перебуває під впливом інших людей, і захистити себе від нього певним жорстким бар'єром ми, зрештою, не можемо. Ось так і виникає таке важливе поняття, як маніпуляція.

1.4 Маніпуляційні можливості мас-медія

Власне корінь слова "маніпуляція" походить від латинського слова manus - рука (manipulus - пригорща, від manus і pie - наповнювати). В словниках європейських мов це слово тлумачиться як дія, спрямована на об'єкти з певними намірами, цілями. Оксфордський словник англійської мови трактує маніпуляцію як "акт впливу на людей або керування ними зі спритністю, особливо із зневажливим підтекстом, як приховане керування або вплив".

Таким чином, термін "маніпуляція" є метафорою і вживається в переносному розумінні: спритність рук у поводженні з речами перенесена в цій метафорі на спритне керування людьми (і, звичайно, вже не руками, а спеціальними "маніпуляторами").[8]

Зауважимо, що з самого початку це поняття обмежує трактований як маніпуляція набір способів керування: ним позначається лише керування зі спритністю і навіть приховане керування. Коли виписати ті визначення, які дають авторитетні зарубіжні дослідники явищам маніпуляції, то можна вирізнити головні, родові ознаки маніпуляції. По - перше, це - різновид духовного, психологічного впливу (а не фізичне насильство чи загроза насильства).Ефективність інформаційного маніпулювання визначається відсотком суб'єктів, що піддалися навіюванню. Сучасна техніка опитів дозволяє приблизно оцінити цей відсоток, який, звичайно, залежить від декількох чинників - мистецтва програмістів, інтенсивності і тривалості реклами, характеру інформації, що вселяється, психологічного стану і загальної інформованості адресатів, а також кількості використовуваних альтернативних джерел інформації. Рекламна і політична інформація здебільшого доставляється споживачеві «безкоштовно», її виготовлення і доставку оплачують замовники, зацікавлені у формуванні попиту на певні товари і ідеї. Споживач розплачується потім, коли купує рекламовані товари або сприяє реалізації рекламованих ідей. Оскільки технології маніпулювання цілеспрямовано і успішно впливають на значну частину споживачів інформації, монопольне володіння генераторами інформації в демократичних суспільствах цілком замінює колишні недемократичні методи управління. Виникає проблема власників і ЗМІ, що управляють, як менеджери громадської думки. Інформаційна комунікація здійснюється кимсь і для когось, чи чогось. Все, що трапляється в рамках інформаційної комунікації, так чи інакше пов'язано з досягненням деяких цілей індивідами Інформаційна комунікація здійснюється соціальними групами.

...