Нацистські концтабори в енциклопедичних виданнях: історія поняття, класифікація, стан досліджень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нацистські концтабори в енциклопедичних виданнях: історія поняття, класифікація, стан досліджень

Термін «концтабір» став широко відомий після Другої світової війни і нині його пов'язують переважно зі злочинами нацистської Німеччини. Хоча вперше ця назва з'явилася англійською мовою (Concentration camp) у ХІХ столітті і позначала різноманітні центри інтернування для політичних в'язнів, представників етнічних груп, ізоляція яких обґрунтовувалася міркуваннями державної безпеки, необхідністю їх експлуатації чи покарання та здійснювалася на основі відповідних розпоряджень спецслужб або запровадження військового стану. Наприклад, перші концтабори організували англійці під час Англо-Бурської війни (1899-1902 рр.), помістивши туди цивільних прихильників республік Трансвааль і Капські колонії. Ще один випадок інтернування невійськових цивільних осіб стався на початку бойових дій між Японією та Сполученими Штатами Америки (після 7 грудня 1941 р.). Тоді взяли під варту і ув'язнили в таборах на Західному узбережжі понад 100 000 японців та японських американців. Зазвичай у концентраційних таборах зосереджували цивільне населення під час війни, щоб запобігти його участі в партизанських формуваннях або, щоб воно не надавало допомогу силам противника, чи просто як засіб тероризування місцевих жителів.

Енциклопедія «Британіка» дає таке тлумачення особливостей та відмінностей концентраційного табору від інших місць ув'язнення. «Людей направляють в такі табори на підставі ідентифікації з певною етнічною чи політичною групою, а не як окремих особистостей, без справедливого судового розгляду. Концентраційні табори відрізняються від в'язниць, у яких утримуються законно засуджені за цивільні злочини, та від таборів військовополонених, в яких утримуються військовослужбовці, які перебувають під захистом законів війни. Їх також слід відрізняти від таборів біженців або центрів утримання та переселення для тимчасового розміщення великої кількості переміщених осіб. Політичні концентраційні табори, започатковані в основному для посилення державного контролю, були встановлені в різних формах під впливом багатьох тоталітарних режимів. Найбільше їх було створено в нацистській Німеччині та Радянському Союзі» [Електронний ресурс] Encyclopedia Britannica, [режим доступу]: https://www.bri- tannica.com/topic/concentration-camp.. Концтабори були переважно спеціальними в'язницями таємної поліції. Нацистські концентраційні табори перебували під управлінням СС, виправно-трудові табори Радянського Союзу були підпорядковані спецслужбі, яка із 1917 р. мала назву ЧК, з 1934 р. НКВС, а до початку 1990-х років КДБ.

У цій статті мова йде про концентраційні табори, створені під час панування нацистського режиму в Німеччині. За 13 років перебування при владі А. Гітлера мільйони людей опинилися в ув'язненні, були вбиті в різних місцях примусового утримання, організованих нацистами. Питання обліку цих місць, їх чіткої класифікації надзвичайно важливе не тільки з погляду наукового інтересу, а задля відновлення справедливості, покарання злочинців, морального й матеріального відшкодування жертвам переслідування та їх рідним. І через сімдесят п'ять років після закінчення Другої світової війни ця робота ще залишається актуальною. У цьому короткому огляді пропонується окреслити стан сучасних досліджень системи нацистських концтаборів на прикладі тематичної довідкової літератури, словників та енциклопедій, які опубліковані німецькою та англійською мовами.

Концентраційними таборами (нім.: das Konzentrationslager) в нацистській Німеччині називали місця ув'язнення, організовані НСДАП і підпорядковані Інспекції концтаборів (нім. Inspektion der Konzentrationslager) Головного управління СС. Офіційно у переліку Інспекції було 24 стаціонарних табори Закон Федеративної Республіки Німеччина про виплати відшкодування жертвам нацизму. 24.02.1982 [електронний ресурс] Bundesanzeiger (Федеральний вісник) [режим доступу]: https://www.bgbl.de/xaver/bgbl/textxav?Sro=&tf=xaver.component Text_0&tocf=&qmf=&hlf=xaver.componentffitlist_0&bk=bgbl&start=%2F%2F*%5B%40 node_id%3D%27290844%27%5D&skin=pdf&tlevel=-2&nohist=1., 3846 філій Перелік таборів та місць утримання, подібних до концентраційних таборів, а також установ та компаній, в яких здійснювалася примусова робота (колишні місця ув'язнення, Фонд «EVZ») [Електронний ресурс] Bundesarchiv [режим доступу]: http://www.bundesarchiv.de/zwangsarbeit/haftstaetten/index.php. та сім таборів знищення (нім.: Vernichtungslager) Собібор, Треблінка, Белжец, Кульмгоф і Малий Тростенець (нині Білорусь), а також Аушвіц-Біркенау та Майданек.. Вони діяли в самій Німецькій імперії і на окупованих територіях Докладна стаття про нацистські концтабори на сайті Wikipedia німецькою мовою [режим доступу]: https://de.wikipedia.org/wiki/Konzentrationslager#Ьberblick:_Liste_der_ KZ_und_ihrer_AuЯenlager.. Початково створені для залякування та усунення політичних опонентів, концтабори стали місцем експлуатації примусової праці, медичних експериментів, інтернування військовополонених та вбивства мільйонів людей. Система концтаборів була найважливішим елементом націонал-соціалістичного панування. Вона стала суттєвим ресурсом німецької промисловості, а всі індустріальні гіганти Третього райху прямо чи опосередковано використовували безкоштовну працю ув'язнених.

Бранцями перших концтаборів Дахау й Оранієнбург у березні 1933 р. стали німецькі комуністи, соціалісти, релігійні та профспілкові діячі, гомосексуалісти, свідки Єгови, згодом до «асоціальних елементів» були зараховані євреї та роми, люди з психічними відхиленнями. Більшість із них, відбувши термін покарання, мали ще можливість вийти на свободу. У 1939 р. у Німеччині вже діяли концтабори Бухенвальд, Захсенгаузен, у Австрії - Маутхаузен, у яких налічувалося 21 000 бранців Ulrich Herbert, Karin Orth, Christoph Dieckmann (Hrsg.). Die nationalsozialistischen Konzentrationslager. Band. 1, Frankfurt am Main: Fischer-Taschenbuch-Verlag, 2002. - S. 29.. З початком Другої світової війни кількість таборів і їх в'язнів різко зросла. На території завойованої Польщі були створені концтабори Майданек і Аушвіц, у Франції - Нацвайлер-Штрутгоф, Нідерландах - Герцогенбуш, а в самій Німеччині - Флоссенбург, Грос-Розен, Дора- Міттельбау, Равенсбрюк, Ноєнгамме. В'язнями стали тепер вже «звичайні» люди, не пов'язані з політичною діяльністю - полонені солдати та офіцери, представники інтелігенції, робітники та робітниці, які тікали з місць примусової праці, євреї та роми, яких доправляли у концтабори через їх національність.

На цьому етапі різко збільшився рівень смертності серед ув'язнених. Наприклад, у Дахау у 1942 році помирало 36% в'язнів на відміну від 4% у 1939-му, у Бухенвальді смертність зросла від 10% до 19% в 1941 році Ebenda, S.29-30.. Люди помирали через навмисне жорстоке поводження, хвороби, голод і непосильну працю, або їх вбивали вже як непридатних до роботи. Точне число загиблих у концтаборах дотепер невідоме, оскільки на облік брали далеко не всі жертви, багато документів були безповоротно втрачені в результаті воєнних дій, гинули свідки. Багато ув'язнених, звільнені союзницькими військами, померли вже після війни від хвороб, виснаження та поранень, отриманих у місцях позбавлення волі.

Загалом, за весь час існування системи концтаборів, там було ув'язнено від 2,5 до 3,5 млн осіб, з яких понад 1 млн загинуло Ebenda, S. 31.. Усупереч поширеним уявленням, більшість жертв націонал-соціалізму загинули не в концентраційних таборах. Понад 3,5 мільйони червоноармійців померли від голоду, хвороб, знущань та вбивства, перебуваючи просто неба в мороз і спеку в так званих таборах для радянських військовополонених. У таборах знищення на території Польщі - Собібор, Треблінка, Белжец, Кульмгоф і Бронная Гора, Малий Тростенець (нині Білорусь), а також у таких мультифункці- ональних таборах як Аушвіц-Біркенау та Майданек - було вбито приблизно 3 млн євреїв Обчислено за: Holocaust Encyclopedia,”Nazi camps”. [Електронний ресурс]: United States Holocaust Memorial Museum. [режим доступу]: https://encyclopedia.ushmm.org/ content/en/article/nazi-camps..

Першим дослідженням нацистських концтаборів, як державної системи насильства, стала книга соціолога, журналіста, політика й колишнього в'язня концтабору Бухенвальд Ойгена Когона (1903-1987) «Есесівська держава: система німецьких концтаборів», яка вийшла друком у 1946 році Kogon, E. Der SS-Staat. Das System der deutschen Konzentrationslager. Mьnchen: Alber, 1946. - 384 S.. Ця книга проклала дорогу подальшим науковим дослідженням табірного світу й залишається авторитетною працею на цю тему до сьогодні. Книга перекладена багатьма мовами, в одній тільки Німеччині вона перевидавалася 47 разів, загальний наклад її становить понад 500 тисяч екземплярів.

Ідея книги виникла під час написання звітів про умови перебування у нацистському концтаборі, які Ойген Когон готував для відділу психологічної війни при Верховному штабі експедиційних сил Альянсу (The Psychological Warfare Division Supreme Headquarters Allied Expeditionary Force, SHAEF). Цю роботу він проводив на основі оригіналів документів СС, захоплених союзниками, та 120 свідчень окремих ув'язнених. Книга складається із 23 глав, у яких описані цілі націонал-соціалістичної держави, структура та особливості організації СС, СД, Головного управління безпеки Райху (РСГА), кримінальної поліції та системи концентраційних таборів. Автор докладно описує повсякдення концтабору: санітарні умови, харчування, робота, покарання, грошовий обмін і листування, «вільний час» і борделі в таборі. Когон подає психологічний портрет службовців СС та в'язнів, протистояння між СС і антифашистськими силами. В останньому розділі він розглядає взаємозв'язок між місцевим населенням і концентраційними таборами. Головною метою цього дослідження було показати злочинність нацистської держави, свідченням чого стало існування таких місць ув'язнення та вбивства, як концтабори, осмислити причини їх появи. У вступі Ойген Коган писав: «Німецькі концтабори були окремим світом, окремою державою зі своїм порядком, але без права, в який кидали людей, з усіма їх чеснотами і вадами - більше з вадами, ніж чеснотами - і де вони боролися за своє животіння й елементарне виживання» Ibid. - S. IX..

Але осмислення спадку нацизму було не єдиним завданням, яке стояло перед дослідниками у зруйнованій війною Європі. Після закінчення війни лише в західних областях Німеччини перебувало понад 6 млн іноземних примусових робітників з різних європейських країн, 2 млн іноземних військовополонених і 750 тисяч в'язнів концтаборів, які вижили. Всі ці люди в тимчасових таборах «переміщених осіб» потребували не лише харчування, місця для ночівлі, роботи, але й визнання та підтвердження власного статусу жертви нацизму. А ще більше людей в усьому світі шукали будь- якої інформації про своїх рідних, з якими втратили зв'язок під час війни. Саме такі завдання стояли перед Міжнародною службою розшуку (International Tracing Service), яка утворилася внаслідок об'єднання різних інституцій, які збирали документи нацистських державних організацій та іменні картки постраждалих. Місцем розташування архіву цієї служби стало місто Арользен на півночі землі Гессен. На 1951 рік в архіві працювало понад 1300 співробітників, яким вдалося класифікувати тони паперових документів, звезених сюди після війни. Результатом такої праці стало видання упродовж 1949-1951 років першого «Каталогу таборів та місць ув'язнення в Німеччині та на окупованих нею територіях» у трьох книгах Catalogue of camps and prisons in Germany and German-occupied territories, Sept. 1st, 1939 - May 8th, 1945. Arolsen, 1949-1950.. На основі власної гнучкої і продуманої класифікації співробітники архіву в цьому каталозі вперше представили класифікацію нацистських таборів, які розподілили на 10 груп. А саме:

1. Концтабори;

2. Табори спеціального призначення (Sonderlager);

3. Виправно-трудові табори (Arbeitserziehungslager);

4. Тюрми;

5. Табори безпеки (Sicherungslager);

6. Штрафні табори і штрафні тюрми;

7., 8., 9. Робочі табори, загальні табори, житлові табори;

10. Табори для інтернованих Weinmann, M, Kaiser, A. Krause-Schmitt, U. Das nationalsozialistische Lagersystem (CCP). Frankfurt am Main: Zweitausendeins, 1990. - 142 s..

Після початку перших виплат компенсацій Федеративною Республікою Німеччина колишнім жертвам нацистського переслідування у 1960-х роках, ця система була значною мірою уточнена і доповнена. У додатку до Каталогу в 1963 році до 10 категорій таборів додали ще шість:

1. Перші концтабори (1934-1938);

2. Пересильні табори;

3. Табори знищення;

4. Табір особливого характеру;

5. Табір у дистрикті Люблін;

6. Зовнішня команда концтабору в Емсланді Ibidem, S. 144..

Пізніше у 1969 та 1979 роках, додатково внесли ще 23 категорії місць ув'язнення, організованих на окупованих територіях Східної Європи - це гетто, табори примусової праці для євреїв, штрафні табори на підприємствах і фірмах, пересильні табори, табори для хворих примусових робітників тощо.

Отже, згідно розробленої в Міжнародній службі розшуку системи до категорії «концентраційних таборів» та їх зовнішніх команд належать:

1. Табори, створені гестапо, СА та СС у 1934-1938 рр. (відомо 34 табори і 4 зовнішні команди);

2. Табори створені й підпорядковані Інспекції концтаборів СС (з 10.12.1934) або Головному адміністративно-господарському управлінню (з 3.03.1942);

3. Концтабори у підпорядкуванні Командувачу СС в окремих регіонах (табори знищення, відомо 7) Ibidem, S. 144-145..

Саме у каталозі Міжнародної служби пошуку міститься інформація про два концентраційні табори в Україні. Це табір у Києві, бо назва міста значиться серед місць перебування у 1943 р. зовнішньої команди СС концтабору Захзенгаузен (очевидно мова іде про табір, який в історіографії отримав назву «Сирецький»), та Янівський табір у Львові, який фігурує у довіднику як «концентраційний» Ibidem, pp.576, 684. Див також про це: Довідник про табори тюрми та гетто на окупованій території України (1941-1944) / Упор. Дубик М. - К., 2000. - 304 с..

Цей Каталог створювався переважно для службового користування. Зі зміною загальносвітової ситуації наприкінці 1980-х років, припиненням «холодної» війни, об'єднанням Німеччини, відкриттям архівів у пострадянських країнах, закінченням терміну секретності на документи Другої світової війни в архівах Західного світу, початком нової хвилі гуманітарні виплати жертвам нацизму, змінився і статус архіву Міжнародної служби розшуку в Арользені. З 2007 року його відкрили для публічного відвідування, а цей довідник декілька разів (1990, 1998 та 2011) перевидавали в Німеччині як репринтне видання із коментарями фахівців, ґрунтовними словником термінів, поясненням скорочень та основних подій з історії нацистських концтаборів Weinmann, M, Kaiser, A. Krause-Schmitt, U. Das nationalsozialistische Lagersystem (CCP). Frankfurt am Main: Zweitausendeins, 1990; Weinmann, M., Kaiser, A. Krause-Schmitt, U.Das nationalsozialistische Lagersystem (CCP). Frankfurt am Main: Zweitau-sendeins, 2011.. За кількістю охоплених місць ув'язнення «Каталог націонал-соціалістичної табірної системи» Міжнародної служби розшуку залишається найбільш повним виданням довідкового характеру щодо нацистської системи таборів.

За ініціативи Федерального центру громадянської освіти у 1995-1999 роках було здійснено спробу підготувати енциклопедичне видання про місця пам'яті «Меморіали жертвам націонал-соціалізму» Puvogel, Ulrike / Stankowski, Martin. Gedenkstдtten fьr die Opfer des Nationalso-zialismus, Bonn, 1996, 840 s. http://www.bpb.de/shop/buecher/einzelpublikationen/33973/ gedenkstaetten-fuer-die-opfer-des-nationalsozialismus-band-i. Авторський колектив упорядкував двотомний довідник, де за географічним принципом представлено короткі статті про кожен пам'ятних і меморіальний знак, присвячений жертвам нацизму, у тому числі й пам'ятні споруди на місці нацистських концтаборів на території Німеччини. Але встигнути за бумом меморіаліза- ції, який почався у 1990-х роках і триває до цього часу, автори фізично не могли. Тому сьогодні більш актуальною виявилася підготовка і постійне поповнення сторінки на сайті Інтернет-енциклопедії Wikipedia про меморіали жертвам націонал-соціалізму в усьому світі [Електронний ресурс] Wikipedia [режим доступу]: https://de.wikipedia.org/ wiki/Liste_der_Gedenkstдtten_fьr_die_Opfer_des_Nationalsozialismus..

Упродовж 2005-2009 років німецькими істориками був реалізований масштабний енциклопедичний проект «Місце терору. Історія націонал- соціалістичних концтаборів» Benz, Wolfgang; Distel, Barbara (Hrsg.). Der Ort des Terrors. Geschichte der natio-nalsozialistischen Konzentrationslager. - Mьnchen : C.H. Beck Verlag, 2005. - 2009.. Це довідник у 9-ти томах німецькою мовою про систему нацистських концтаборів. Він був підготовлений групою істориків із різних європейських країн на основі нових джерел та досліджень, під керівництвом Вольфганга Бенца, керівника Центру досліджень антисемітизму при Берлінському технічному університеті, та Барбари Дістель, директорки Меморіалу концтабору Дахау. У першому томі зібрані матеріали про становлення та різні аспекти організації системи концтаборів, специфіку архівних джерел та спогадів очевидців. Наступні книги містять розширені статті енциклопедичного характеру про окремі концтабори, табори знищення, робочі команди. Дев'ятий том присвячений таким місцям ув'язнення на території Третього райху та окупованих країн як гетто, виправно- трудовим, пересильним таборам, трудовим таборам для синті та ромів, які не мали статусу концтабору. Попри безперечні досягнення авторів «Місця терору...» щодо узагальнення досліджень історії нацистських концтаборів, які активно проводилися на межі двохтисячних років, великою білою плямою в науці залишилася історія таборів та інших місць ув'язнення, створених нацистами на території колишнього СРСР.

Амбітне завдання спробувати створити енциклопедію, яка буде найповнішим джерелом документування нацистських місць знищення, взяли на себе автори міжнародного проекту «Енциклопедія таборів та гетто» Encyclopedia of сamps and ghettos. 1933-1945. Volume I: Early Camps, Youth Camps, and Concentration Camps and Subcamps under the SS-Business Administration Main Office (WVHA), 2009; Volume II: Ghettos in German-Occupied Eastern Europe, 2012., до авторського колективу якого увійшло сотні дослідників з багатьох країн Європи та Америки. Упродовж 2009-2012 років видано дві книги у чотирьох томах, у яких зібрана інформація про всі концентраційні табори, їх філії на території Німеччини та окупованих нею країнах, а також про гетто Східної Європи. Електронні версії цих книг вже доступні для скачування на сайті Меморіального музею Голокосту у Вашингтоні [Режим доступу]: https://www.ushmm.org/research/publications/encyclopedia- camps-ghettos/volumes-i-and-ii-available-online..

Більшість сучасних енциклопедичних проектів про нацистські концтабори мають тематичний характер і обмежуються якимось одним аспектом функціонування цих місць ув'язнення і вбивства. Вперше про маловідому історію ранніх концтаборів у Німеччині докладно розповіли у 1993 році східнонімецькі історики Клаус Дробіш та Гюнтер Вайланд у книзі «Система нацистських концтаборів 1933-1939» Drobisch K., Gьnther Wieland. System der NS-Konzentrationslager, 1933-1939, Ber-lin: Akademie Verlag, 1993..

Про долі жінок у концтаборах розповідає декілька видань. У 1994 році у Бремені вийшла книга німецькою мовою «Жінки у концтаборах Берген- Бельзен та Равенсбрюк» Fьllberg-Stolberg, C. Frauen in Konzentrationslagern: Bergen-Belsen, Ravensbrьck. Bremen: Edition Temmen. 1994.. Тут вміщено статті про різні аспекти повсякдення бранок, від харчового раціону, тяжкої праці до становища вагітних жінок, сексуального насильства, використання літературних творів і пісень для підтримання їх морального духу у таборі. Окремий розділ присвячений біографічним історіям ув'язнених жінок, одна з яких розповідає про червоно- армійок у концтаборі Равенсбрюк.

Вплив підходів жіночої історії відчувається в біографічному довіднику «Жінки у Третьому райху», який підготували американські дослідниці Шарон та Вікторія Коснер Cosner, S. Cosner, V. Women under the Third Reich. A Biographical Dictionary. Santa Barbara: Greenwood Press, 1998, 203 p.. У ньому вміщено майже 100 біографій жінок, які жили в нацистській Німеччині, брали участь в усіх аспектах війни, перебуваючи по різні боки лінії фронту. У книзі представлені історії домогосподарок, політичних діячок, учасниць руху Опору і бойових дій, у тому числі бранок і наглядачок концтаборів, гетто. Як зазначають авторки у передмові, «зазвичай історія злету і падіння Гітлера та Третього райху - це історія чоловіків. Участь жінок була практично винесена за дужки. Досвід жінок під час війни такий же захоплюючий, важливий і жахливий, як і в чо- ловіків» Ibid, p. ix.. У книзі біографії різних жінок розміщені в алфавітному порядку, таким чином на одній сторінці опиняються поряд історії Герміни Браун- штайнер, наглядачки у концтаборі Майданек, дружин Герінга або Геббельса та Аліни Бруди, єврейської лікарки, яка рятувала в Майданеку, Аушвіці, Бір- кенау хворих в'язнів. Це наочно демонструє нелінійність жіночих біографій у роки війни, проблему особистої відповідальності та вибору або відсутність такої можливості.

Підготовка біографічних довідників було досить поширеним способом оповідати історію до появи Інтернету та Інтернет-енциклопедії Wikipedia. Варто згадати серію «Енциклопедій Третього райху», «Хто був ким у Третьому Райху» Robert S. Wistrich. Wer war wer im Dritten Reich : Anhдnger, Mitlдufer, Gegner aus Politik, Wirtschaft, Militдr, Kunst und Wissenschaft. 1. Auflage. Harnack, Mьnchen, 1983; Wer war wer im Dritten Reich. Ein biographisches Lexikon. Fischer-Taschenbuchverlag, Frankfurt am Main, 1987; Hermann WeiЯ (Hrsg.). Biographisches Lexikon zum Dritten Reich. S. Fischer, Frankfurt am Main, 1998; Biographisches Lexikon zum Dritten Reich. Fischer-Taschenbuchverlag, Frankfurt am Main 2002; Personenlexikon 1933 - 1945. Tosa, Wien 2003. - одні з небагатьох довідкових видань, які були перекладені на пострадянському просторі Энциклопедия Третьего рейха / Под общ. ред. А. Егазарова, Москва: Локид / Миф, 1996. - 592 с.. У 1999 році вийшло два довідника англійською мовою в американському видавництві «Schiffer» за редакцією військового історика Френча Маклейна, які можна перекласти як «Чоловіки табору» (The Camp Men) MacLean, French L. The Camp Men: The SS Officers Who Ran the Nazi Concentra-tion Camp System. Atglen, PA: Schiffel., 1999. та «Польові чоловіки (The Field Men)» MacLean, F. The Field Men: The SS Officers Who Led the Einsatzkommandos - the Nazi Mobile Killing Units. Atglen, PA: Schiffer, 1999.. У цих енциклопедіях представлені біографії офіцерів та рядових СС, СД, поліції, які організовували роботу й охорону нацистських концтаборів, були членами айнзацгруп, що здійснювали вбивства на окупованих східних територіях в тилу Вермахту. Ще один біографічний довідник вийшов у названому видавництві у 2002 році, присвячений наглядачкам у нацистських концтаборах, «Табірні жінки: охоронці жіночого роду. Хто допомагав СС управляти нацистськими концтаборами» Brown, D.P. The Camp Women: The Female Auxiliaries Who Assisted the SS in Run-ning the Nazi Concentration Camp System. Atglen, PA: Schiffer, 2002.. Всі три попередньо названі енциклопедії мають ґрунтовний довідковий апарат, містять багато фотоілюстрацій і портрети майже всіх фігурантів словникових статей.