Проблеми сучасної музичної журналістики (на основі аналізу матеріалів британського музичного вебзину "Drowned in Sound")

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми сучасної музичної журналістики (на основі аналізу матеріалів британського музичного вебзину "Drowned in Sound")

Чернова А. В., Бутиріна М. В.

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Chernova A., Butyrina M.

Problems of Modern Musical Journalism (Based on the Analysis of the British Music Webzine "Drowned in Sound" Materials)

The article considers the changing role of the music journalist in the digital age, highlights the reasons that led to the crisis in music journalism, analyzes the competitive environment. The main differences between professional and amateur music sites are discovered, using a comparative method. There is also an attempt to identify prospects for further development of the profession in the future.

Modern issues of music journalism are connected with two aspects. Firstly, the rejection of long, groundbreaking reviews in favor of simplified ratings of releases on a certain scale has provoked a significant loss of readers. Secondly, the development of the Internet has expanded the boundaries for those who want to write about music and gave rise to the emergence of numerous competitors for the profession, which eliminates the need for the musical journalist to "filter out" high-quality music for the audience. Reducing basic functions of the journalist and decreasing circulation of music press caused the discussions about death of the profession. The article concludes that there are a number of benefits associated with the work of paid musical journalists. They act professionally; they also have the authority and extensive network of contacts and skills to rely on. However, the key to making a commercial success of this in the era of digital technology is still not found.

The research investigates the problems not only on the theoretical level but also including practical aspects described by the musical journalists themselves.

The results of the research can be used for the further study of the phenomenon of professional music journalism in the Web 2.0 era, as well as for creating practical guidelines on the necessary innovations in the work of a modern music journalist.

Keywords: music journalism; music press; webzine; digital age; Web 2.0.

Протягом останнього десятиліття музична преса багата на дискусії щодо функціональної складової роботи музичного журналіста в нових умовах та власне доцільності існування професії в епоху Інтернету. Однією з причин їхньої появи є процес стрімкого падіння тиражів музичних журналів та, відповідно, доходів видавців музичної періодики і самих журналістів, незалежно від того, працюють вони на контрактній основі чи позаштатно. У статті розглянуто трансформацію ролі музичного журналіста в епоху Web 2.0, з'ясовано причини, що зумовили кризу професійної музичної журналістики, проаналізовано конкурентне Інтернет-середовище. Зроблено висновки, що сучасний стан музичної журналістики обумовлений двома етапами. Перший з них характеризується відмовою від традиційних довгих текстових форм («opinion»), які так цінувалися читачами, на користь коротких оглядів («review») та системи рейтингової градації альбомів, яка, як правило, орієнтується на звукозаписні компанії. Як результат, нехтування інтересами аудиторії спонукало її шукати альтернативні джерела інформації в мережі. По-друге, Інтернет надав нові платформи для охочих писати про музику, тож блогофера, де кожен може виступити як критик, продовжує розвиватися. Необхідність у колись авторитетних «настановах» музичного журналіста відкидають і сайти аудіохостингу, що дозволяють споживачам самостійно слухати та оцінювати нові релізи. Результати свідчать про те, що через відкритий доступ та можливість самостійної орієнтації в музичному просторі традиційна музична журналістика втрачає читацький інтерес, а ключ до її успішної комерційної діяльності в епоху онлайну досі не знайдено. Здійснено спробу прогнозування перспектив розвитку професії в майбутньому.

Ключові слова: музична журналістика; музична преса; вебзин; цифрова епоха; Web 2.0.

Вступ

журналіст музичний професія

Постановка проблеми. Протягом усієї історії розвитку музичної журналістики завжди існувала потреба у професійних журналістах, які б аналізували музичний дискурс, надавали ексклюзивну інформацію про артистів, слугували взірцем гарного смаку та «виховували» аудиторію, відфільтровуючи для неї якісне від другосортного. Сьогодні соціальні мережі та сайти аудіохостингу відкидають музичного журналіста як посередника між продуктом і аудиторією та постачають безкоштовний, автоматично відібраний контент під конкретного споживача. Загрозливою тенденцією є і активний розвиток блогосфери, де кожен може бути критиком. Однією зі спроб окреслити сучасний стан професії стала серія британського музичного вебзину «Drowned in Sound», яка об'єднала 20 публікацій, написаних музичними журналістами, що працюють у традиційних та електронних медіа.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Особливості функціонування музичної журналістики в епоху дигіталізації розглянуто у наукових працях Дж. Роджерса, М. Бреннана, П. Нюнеса, Е. Кіна, С. А. Керні. Вплив інформаційних технологій в цілому визнається науковцями як загроза статусу журналіста, особливо стосовно його ролі у формуванні думок аудиторії. Вони також вказують на те, що кількість звернень до професійних текстів як до джерела інформації суттєво зменшується.

П. Нюнес окреслює три основні аспекти впливу Інтернету на традиційну музичну журналістику. По-перше, швидкість оновлення новин у Всесвітній павутині та практично миттєва доступність до них перетворює інформацію у пресі на застарілу. По-друге, мережа сприяє переосмисленню редакційної політики друкованих видань та зміні структуризації матеріалів на більш сегментовані та «готові до читання». Зіткнувшись з проблемою збереження актуальності заголовків, музична преса надає останні новини в більш критичному, аналітичному вигляді. По-третє, виклик ІТ також розглядається в контексті інтеграції Інтернету в професійну практику журналістів. З одного боку, він надає широкі можливості доступу журналістів до інформації, і тому полегшує їхню роботу. Проте нехтування іншими джерелами часто призводить до публікації матеріалів з неперевіреними та неправдивими даними [1].

Для кращого розуміння та прогнозування змін у медіапросторі науковець М. Бреннан пропонує розглядати Інтернет як еволюційний, а не революційний компонент нових засобів масової інформації. На його думку, онлайн-формат працює над доповненням друкованих видань, а не витісняє їх взагалі. Втім, найбільш помітні зміни в музичному середовищі пов'язані з появою MP3- технологій, які повністю змінили усталені форми прослуховування та купівлі популярної музики. Оскільки музична журналістика передбачає діалог із різними категоріями споживачів, її ключове завдання - створити бажану форму індивідуального «посібника» для цього нового аудиторного об'єднання [2].

Дослідник С. А. Керні наголошує на тому, що існує певна тенденція переходу аудиторії від споживання оплачуваного контенту до безкоштовного контенту в Інтернеті, і це становить серйозну проблему для музичної журналістики як професії. На теперішній час не існує бізнес-моделі, яка б могла сповільнити цей процес та забезпечити достатнє фінансування для підтримки поточного рівня кадрів. Це, в свою чергу, може призвести лише до постійного скорочення кількості оплачуваних посад [3]. Необхідність дослідити проблему зсередини спонукала нас звернутися до власне музичних журналістів-практиків та їхнього погляду на ті тенденції, які сьогодні притаманні професійному середовищу.

Мета статті - відстежити трансформацію ролі музичного журналіста очима представників професії, визначити проблеми та можливі перспективи розвитку музичної журналістики в майбутньому.

Об'єкт дослідження - серія «Music Journalism R.I.P?» британського музичного вебзину «Drowned in Sound».

Методи дослідження. З метою визначення ключових проблем, характерних для музичної журналістики, та причин, що спровокували їх розвиток, застосовано методи аналізу, синтезу, узагальнення, абстрагування. У процесі дослідження обрану серію публікацій поділено на частини, кожна з яких стосується певної проблематики. Висвітлення основних відмінностей формату подачі інформації професійними музичними сайтами та аматорами здійснено з використанням порівняльного методу. Зроблено висновки про доцільність існування професії надалі.

Результати й обговорення

У липні 2009 р. електронний музичний журнал «Drowned in Sound» протягом тижня друкував серію статей під загальною назвою «Music Journalism R.I.P?». Обґрунтування заголовка полягало у вивченні ролі музичного журналіста в епоху Web 2.0 та спробам відповісти на питання, наскільки вразливою є професія в умовах експансії нових цифрових технологій. Серія зосереджувалася на кількох ключових питаннях.

По-перше, декілька статей були зорієнтовані на визначення мети діяльності сучасного музичного журналіста. Межі даної проблеми розширюються через відсутність чіткості у визначенні самого поняття «журналіст» та його відмінності від понять «критик», «рецензент», «аналітик» чи «коментатор». Як зазначає у своїй статті Рінго П. Стейсі (який працює для музичного вебзину «The Quietus»), кордони між ними досить розмиті і поняття часто взаємозамінюються. Еверетт Тру, колишній редактор нині неіснуючого журналу «Plan В», вказує на те, що роль музичного журналіста - «залучати, сперечатися, інформувати, дратувати...але, насамперед, розважати». Підсумовуючи вищезазначене, музичний критик Мег Уайт окреслює досить широкий спектр ролей у рамках професії, що охоплює «постачальника розваг,спеціаліста-консультанта,ризик-менеджера, законодавця смаку, архіваріуса та публічного «хлопчика для побиття»» [4]. «Drowned in Sound» висновує, що завдання музичної журналістики - продукувати якісну, просвітницьку прозу, написану зі знанням справи та пристрастю. Стверджується, що музичний журналіст є неконформістським діячем, який висловлює свою позицію і сперечається з тими, хто не згоден. Він діє не для того, аби нав'язати аудиторії, що думати, однак його тексти мають викликати дискусію в зацікавлених колах.

Друга спроба пояснити сучасні реалії, в яких функціонує музична журналістика, пов'язана з виокремленням причин, що їх спровокували. Позиція музичного журналіста/критика змінилася протягом останніх 30 років, і ці зміни стосувалися двох основних етапів. Перший з них характеризується тенденцією до спрощення матеріалів, позбавлення їх аналітичного компоненту та домінуванням рейтингової системи оцінок нових релізів [5].

Перехід музичної журналістики від «днів її слави» 1970-90-х рр. до цифрової епохи відбувся не миттєво. Між цими двома періодами традиційна, зважена описова арт-форма текстів музичної преси поступилася впровадженій системі рейтингів, яка до сьогодні живе в журналах та на веб-сайтах. Музична журналістика сконцентрована на коротких оглядах та градації альбомів (які, як правило, підтримуються звукозаписними компаніями та рекламодавцями), замість задоволення потреб споживачів. Ця тенденція зародилася в середині 1990-х рр. і спричинила суттєву втрату аудиторії, оскільки багато шанувальників музики цінували форму довгих, розважливих статей-думок («opinion»), які вони раніше знаходили в музичній пресі. За словами Луї Паттісона, колишнього редактора журналу «Plan В», музична індустрія одержима рейтингами та чартами, які дають платівкам оцінку, спираючись на 5-ти або 10-бальну шкалу (у випадку веб-сайту «Pitchfork» позначка може сягати і однієї десятої). Паттісон вказує на те, що одна з основних функцій - забезпечення двосторонньої взаємодії між журналістом та музичним шанувальником - була втрачена протягом цього часу, оскільки, замість того, щоб коментувати музику, журналіст почав переводити її у цифри. Якісний наратив, що викликав у читача емоції, поступився простоті короткого рев'ю, яке окреслює, чого вартий музичний запис, зважаючи на заздалегідь визначену шкалу.

Хоча об'єктивність в інших формах журналістики вважається надзвичайно важливою, музична журналістика традиційно мала справу з думкою автора. Втім, тенденція покладатися на звукозаписні компанії створює таку комерційну форму музичної журналістики, яка боїться надто віддалятися від «золотої середини» та фабрикує вигідну об'єктивність навіть за рахунок особистої незгоди з нею. Журналіст-фрілансер Стіві Чік, окрім того, висловлює припущення, що музична індустрія зробила велику помилку, коли недооцінила інтелект читацької аудиторії свого сегменту преси. Успіх Інтернету доводить, що слова таки мають значення: читачі здатні «опрацьовувати» довгі форми статей, однак зараз не отримують такої можливості, оскільки професіонали їх не пишуть.

Ще одним чинником, що вплинув на трансформацію ролі музичного журналіста, став підйом Всесвітньої павутини та здатність будь-кого, хто має доступ до Інтернету, створити власний сайт та публікувати на ньому свої думки про музику. Раніше фанзини могли заповнити цю роль на локальному рівні, але Інтернет дозволив провести глобальні музичні дискусії. Кількість аматорів, що пишуть про музику в Інтернеті, величезна: лише на сайті Technorati, який є своєрідним каталогом англомовної блогосфери, зареєстровано понад 350 тис. музичних блогів [6].

Одна з головних відмінностей між музичною журналістикою та музичними блогами, як відзначив Рінго П. Стейсі, полягає в тому, що в Інтернеті недостатньо хороших редакторів. Аматорський характер блогів шкодить їх якості в цілому. Тим не менш, це не заважає їм «перехоплювати» значний відсоток аудиторії традиційної журналістики. Окрім блогів, суттєву загрозу несуть й інші технології, які цілком здатні замінити професійного журналіста. Відомо, що знайомити читачів з новою музикою - ключова функція його роботи. Втім, такі сайти, як «MySpace», «Facebook», «Twitter», «LastFM» і «Spotify» постачають музичним шанувальникам величезну кількість інформації та аудіоконтент, керуючись частотою їхніх запитів та доданих треків.

Лаура Найнхем (журналіст «Drowned in Sound») пояснює механізм роботи сайтів такого типу: електронна класифікація музики передбачає формування плейлистів-рекомендацій, де автоматична програма аналізує музику, яку слухав користувач, і пропонує подібні пісні, які теоретично можуть сподобатися. Також сайти дозволяють отримувати доступ до плейлистів, налаштованих друзями користувача, куди він найімовірніше і «клікне» в пошуках нової музики. Ця система фактично залишає журналіста «поза бортом»: соціальна мережа є єдиним фільтром, необхідним для орієнтації у музичному просторі.

Мег Уайт пропонує дещо інший погляд на проблему. На його думку, музичні фани, як і раніше, спираються на оцінку журналіста, оскільки «зворотною стороною» відкритого доступу є необмежена кількість музики та обмежена кількість часу для її прослуховування. Проте професійна думка носить певніше рекомендаційний характер і вже не сприймається як вирок.

Ще одну проблему сьогодення порушено у статті Джона Дорана, засновника музичного вебзину «The Quietus», яка проливає світло на спосіб мислення власників музичної преси. Коли Доран запустив «The Quietus», багато експертів галузі наполягали на тому, аби він друкував відгуки обсягом до 100 слів або й менше, а також проводив дослідження ринку та орієнтувався лише на відомі музичні гурти. Це і є проблемою сучасного музичного журналу: журналістика намагається стати наукою, коли насправді є мистецтвом, і цьому сприяють безліч дослідників ринку, які мало розуміються на нестійкій природі теми. Писати короткі огляди - все одно, що визнати, ніби існує лише один тип читачів, що є вкрай безглуздим, переконаний Доран. Як підкреслюють представники «старої школи» музичної журналістики (такі як Еверетт Тру та Рінго П. Стейсі), музичним журналістам слід писати те, що вони насправді відчувають, а не те, що хотіли би чути аудиторія або спонсори.

Цей розрив між тим, якою мусить бути музична журналістика та реаліями того, що вона продукує, є однією з причин, яка сприяла появі дискусій щодо «відмирання» професії. Хоча акт отримання оплати за роботу може розглядатися як різниця між професіоналом та аматором, саме продукт, за який цей платіж надано, насправді визначає дефініцію музичного журналіста.

Серія «Drowned in Sound» прийшла до висновку, що музичний журналіст все ще здатний і, більш того, повинен орієнтувати споживача крізь туман, створений нескінченною кількістю контенту від інтернет-юзерів. Декілька зі зазначених публікацій зробили акцент на перевагах, пов'язаних з роботою оплачуваних музичних журналістів. Вони діють професійно та є авторитетними, а також мають розгалужену мережу контактів і навичок, на які слід спиратися. Однак це зовсім не означає, що професія знаходиться у безпеці, про що свідчить тенденція невпинного зменшення тиражів та доходів від діяльності. Багато музичних журналів вже зникли («Plan В», «Melody Maker»), інші покладаються на частково неоплачувану журналістську роботу. Це яскраво демонструє, що попри те, що самі музичні журналісти вважають професійну музичну журналістику важливою, у реальності споживачі так чи інакше націлені на пошук безкоштовного контенту.

Професія музичного журналіста навряд чи зникне зовсім, однак важко заперечувати, що неоплачувана робота (рано чи пізно) серйозно позначиться на якості письма. У найімовірнішому майбутньому виживуть лише великі видання (такі як «Pitchfork» та «NME»), але тільки в цифровому форматі. Більшість журналів можуть зникнути в умовах жорсткої конкуренції, до того ж передбачається значно більша конвергенція між журналістикою, блогами, підкастами, радіо та іншими ЗМІ. Втім, залучивши нові можливості на користь професійної журналістики, у неї є шанс повернути авторитет, оскільки завжди будуть люди, що захочуть взяти участь у конструктивних дискусіях про музику, її контекст, та про те, як це стосується суспільства в цілому.

Висновки

Отже, музична журналістика перебуває під загрозою в епоху Web 2.0, оскільки вперше з часів «буму» музичної преси існують надійні альтернативи її роботі, які відкидають професійні публікації на другий план та надають споживачам безкоштовний мультимедійний контент. Це, в свою чергу, породжує питання щодо доцільності існування оплачуваної професійної журналістики.

Сучасний кризовий стан музичної журналістики обумовлений двома чинниками. По-перше, відмова від довгих, ґрунтовних оглядів на користь спрощених оцінок релізів за певною шкалою спровокувала суттєву втрату читачів. По-друге, розвиток Інтернету розширив кордони для охочих писати про музику і зумовив появу численних конкурентів для професії, які усувають саму необхідність діяльності музичного журналіста в процесі «відфільтровування» якісної музики для аудиторії.

В рамках статей, написаних для серії «Drowned in Sound», виокремлюються кілька тверджень, чому нам все ще потрібна професійна музична журналістика. Серед них обізнаність, напрацьована база контактів, володіння навичками роботи та здатність створювати грамотні тексти. Єдиний спосіб втримати оплачувану музичну журналістику «на плаву» в той час, коли пропозиція так різко перевищує попит - постачати аудиторії більш якісний, зважений, професійний та сучасний контент, ніж той, що пропонують мережеві конкуренти. Однак, як зазначає Луї Паттісон, це навряд чи станеться, допоки основу музичної журналістики становлять огляди довжиною у 100 слів.

References

Nunes, P. (2004), "Popular music and the public sphere: the case of Portuguese music journalism", available at: http://www.storre.stir.ac.uk/bitstream/1893/24A/ Nunes_Thesis_ Complete.pdf (accessed 09 December 2017).

Brennan, M. (2005), "Writing to Reach You: The Consumer Music Press and Music

Journalism in the UK and Australia", available at:https://eprints.qut.edu.au/1614lA/

Marc_Brennan_Thesis.pdf (accessed 09 December 2017).

Kearny, S. A. (2010), "Could the professional music journalist vanish in the digital age?",

available at:http://clearmindedcreative.com/wp-content/uploads/2011/04/Could-the-

Professional-Music-Journalist-Vanish.pdf (accessed 09 December 2017).

Drowned in Sound (2009), "Music Journalism R.I.P?", available at: http://drownedinsound.com/lists/ismusicjournalismdead (accessed 09 December 2017).

Keen, A. (2008), The Cult of the Amateur: How blogs, MySpace, YouTube and the rest of today's user generated media are killing our culture and economy, Nicholas Brealey Publishing, London, 272 p.

Wodtke, L. (2008), "Does NME even know what a music blog is?: The Rhetoric and Social Meaning of MP3 Blogs", available at: https://uwspace.uwaterloo.ca/bitstream/handle/10012/ 3997/Final%20Draft%202.pdf;sequence=1 (accessed 09 December 2017).

Размещено на Allbest.ru