главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество Библиотека Revolution
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 



Граматична система мови

Граматична будова мови як система граматичних одиниць, форм, категорій. Синтаксис та абстактне значення за Празькою лінгвістичною школою. Проблеми класифікації граматичних категорій: протиставлення та формальне вираження. Морфологічний рівень мови.

Рубрика: Иностранные языки и языкознание
Вид: реферат
Язык: украинский
Дата добавления: 14.08.2008
Размер файла: 23,6 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Особливості розвитку англійської мови в Індії
Вивчення історії становлення і розвитку англійської мови в Індії. Дослідження екстралінгвальних факторів, які мали вирішальне значення для формування англомовної картини світу в Індії. Аналіз лексичних та граматичних особливостей досліджуваної мови.
дипломная работа [673,2 K], добавлена 24.11.2010

2. Граматичні засоби мови в різностильових текстах
Граматична правильність мовлення як ознака культури мовлення. Особливості якісних прикметників вищого ступеня. Поєднання слів у словосполучення як мінімальний контекст. Утворення двох числових форм іменників. Точність мовлення: синоніми та омоніми.
реферат [22,4 K], добавлена 17.12.2010

3. Фразеологія англійської мови
Аналіз структурно-граматичних особливостей фразеологічних виразів, дослідження їх диференційних ознак та класифікації. Структура, семантика, особливості та ознаки фразеологічних одиниць нетермінологічного, термінологічного та американського походження.
курсовая работа [58,8 K], добавлена 29.01.2010

4. Морфологічні засоби виразності мови
Співвідношення частин мови в тексті. Експресивні та смислові відтінки тексту. Морфологічні помилки як ненормативні утворення. Найголовніша ознака літературної мови – її унормованість. Характеристика загальноприйнятих правил - норм літературної мови.
реферат [56,1 K], добавлена 16.11.2010

5. Система вправ на розвиток граматичних навичок
Роль іноземної мови в суспільстві, необхідність вивчення її граматики. Методи вивчення граматики англійської мови. Особливості створення і види вправ по формуванню граматичної компетенції. Приклади вправ для моніторингу рівня сформованості мовних навичок.
курсовая работа [38,9 K], добавлена 08.05.2010

6. Використання казки під час навчання граматики англійської мови
Природа мотивації та її вплив на формування граматичних навичок учнів. Мотивація як провідний фактор навчання іноземної мови. Використання казки під час навчання граматики англійської мови. Казка як засіб формування позитивної мотивації навчання мови.
курсовая работа [42,3 K], добавлена 08.04.2010

7. Сучасне українське діловодство
Роль мови у суспільному житті. Стильові різновиди української мови. Офіційно-діловий стиль. Етика ділового спілкування. Текстове оформлення, логічна послідовність та граматична форма ділових документів. Вставні слова і словосполучення у діловому мовленні.
реферат [22,7 K], добавлена 29.05.2010

8. Літературна мова і територіальні діалекти
Поняття літературної мови як однією з форм існування загальнонародної мови, усно-розмовний і книжно-писемний типи мови. Територіальна диференціація мови, співвідношення загальнонародної мови і територіальних діалектів, групових і корпоративних жаргонів.
контрольная работа [46,0 K], добавлена 20.11.2010

9. Вірменська мова як складова індоєвропейської сім’ї мов
Дослідження історії формування вірменської мови, створення національного алфавіту. Характеристика головних діалектів, граматичних особливостей та перших дослідників мови. Опис появи вірменів на Україні, друкарства та періодичних видань вірменською мовою.
реферат [23,6 K], добавлена 18.05.2012

10. Структура мови
Системний характер мови. Парадигматичні, синтагматичні й ієрархічні відношення між мовними одиницями. Основні й проміжні рівні мови. Теорія ізоморфізму й ієрархії рівнів мови. Своєрідність системності мови: співвідношення системних і несистемних явищ.
реферат [28,2 K], добавлена 14.08.2008


Другие документы, подобные Граматична система мови


1

Реферат на тему

Граматична система мови

ПЛАН

1. Граматика. Граматичне значення

2. Граматичні категорії

3. Морфологічний рівень

4. Частини мови

5. Використана література

Граматична система мови -- це частина організації мови, представлена в її граматичних одиницях, грама-тичних формах і граматичних категоріях. Граматична будова мови як система -- це єдність абстрактних гра-матичних значень і їх формальних виражень, які ста-новлять ту основу, без якої мова не функціонує.

1. Граматика. Граматичне значення

Коло явищ, які входять до граматики, по-різному окреслюються вченими. Одні вважають, що сюди нале-жать лише граматика слова і граматика речення, інші -- словотвір, а треті, як, наприклад, деякі представники Празької лінгвістичної школи, дуже широко тракту-ють граматику, включаючи до неї все в мові, за винят-ком фонологічної системи [Матезиус 1965: 128].

Граматика належить до знакового рівня, або, за тер-мінологією А. Мартіне, до сфери першого мовного чле-нування, а фонологія -- до незнакового рівня, або до сфери другого мовного членування. Водночас треба ма-ти на увазі, що граматика має справу з абстракціями різних відношень (у поєднаннях слів, у будові речення) та узагальненим вираженням ситуацій (між суб'єк-том і дією, дією та об'єктом тощо).

Найважливішим і вихідним для граматики є по-няття граматичного значення (за іншою термінологі-єю -- грамеми).

Граматичне значення -- узагальнене, абстрактне значення, влас-тиве цілому ряду слів, словоформ, синтаксичним конструкціям, яке має в мові своє регулярне и стандартне вираження.

Іншими словами, це формально виражене значен-ня. У морфології -- це значення предметності, процесуальності, ознаки тощо як обов'язкові атрибути пев-них частин мови (в цьому разі -- іменників, дієслів, прикметників), а також більш конкретні значення слів і словоформ (значення часу, особи, числа, роду, відмінка тощо). У синтаксисі -- це значення предикативності, суб'єкта, об'єкта, кваліфікатора, обставинне, семантика темо-рематичних відношень у простому реченні і від-ношень між предикативними одиницями в складному реченні.

На відміну від лексичного граматичне значення ха-рактеризується такими ознаками:

вищим ступенем абстракції. Граматику можна порівняти з геометрією, яка вивчає не конкретні пред-мети, а тільки їх просторові параметри -- довжину, висоту, ширину. Так, цегла для геометрії -- це лише паралелепіпед. Для граматики стіл, будинок, місто -- всього лише предмети. Різні слова будинку, великого, цього, п'ятого об'єднані спільним граматичним значен-ням родового відмінка, яке не пов'язане з конкретним лексичним значенням цих слів. Лексичне значення індивідуальне (кожне слово має тільки йому притаман-не лексичне значення), тоді як граматичне значення загальне, спільне для цілих груп і класів слів;

необов'язковою співвіднесеністю з позамовним референтом. Чимало граматичних значень має тільки внутрішньомовну природу. Так, наприклад, не дово-диться шукати в позамовній дійсності пояснення, чому ставок, водойма та озеро мають різне родове значення (відповідно чоловічого, жіночого і середнього роду), хо-ча всі вони позначають природні або штучні заглиби-ни, заповнені водою. Про необов'язкову співвіднесе-ність граматичного значення з позамовним референтом свідчить невідповідність родових показників слів, що позначають одні й ті самі референти, в різних мовах. Так, укр. дах чоловічого роду, нім. das Bach середньо-го, укр. степ, Сибір, посуд чоловічого роду, рос. степь, Сибирь, посуда -- жіночого, укр. виделка -- жіночого роду, білор. відзлец -- чоловічого, укр. проблема жіно-чого роду, польськ. problem -- чоловічого. Одну й ту ж ситуацію можна описати різними синтаксичними спо-собами, тобто користуючись різними синтаксичними значеннями. Так, зокрема, одна й та сама подія в ре-ченнях Учні виконують пісню і Пісня виконується учнями передається граматичними значеннями актив-ності (у першому випадку) і пасивності (у другому ви-падку). Рос. крестьянин, що має значення однини, в пушкінському тексті Зима, крестьянин, торжествуя, на дровнях обновляет путь передає множинність предме-тів; пор. ще укр. привезли цеглу, у ставку водиться риба; 3) регулярністю свого вираження. Кожне граматич-не значення має обмежений набір засобів свого вира-ження. Так, зокрема, значення доконаного виду одно-кратної дії виражається за допомогою суфікса -ну-(стукнути, крикнути), значення давального відмінка іменників за допомогою закінчень -у (ові), -і (бать-ку(-ові), матері, дорозі, теляті). І хоч одне граматичне значення може виражатися різними морфемами чи іншими формальними показниками і, навпаки, різні граматичні значення можуть виражатися однією мор-фемою (наприклад, у словоформах мама, сина, жита, де флексія -а виражає називний відмінок однини, родо-вий відмінок однини і називний відмінок множини), однак список таких морфем є строго фіксованим і кількісно незначним. Саме цим пояснюється те, що на відміну від лексичних значень, які є відносно вільними (у потребі сказати про сильний вітер зі снігом можна вибрати одне з таких слів, як завірюха, віхола, хуртови-на, хуга, хуговій, сніговій, сніговиця, сніговійниця, сніжни-ця, завія, хурделиця, хуртеча, хурдига, метелиця), грама-тичні значення не вибирають, оскільки вони є заданими: коли ви вже вибрали слово сніговій, то в родовому відмінку змушені вжити флексію -у (графічно -ю, де кінцевий основи і і закінчення -у передаються однією буквою);

4) обов'язковістю. Ця ознака пов'язана з поперед-ньою. Якщо лексичні значення є необов'язковими і за-лежать від наміру і смаків мовця, то граматичні від цього не залежать. Це ті значення, без яких не можна вживати певний клас слів. Якщо ви вживаєте імен-ник, то не можете уникнути значень числа, роду, від-мінка, бо будь-який іменник завжди має в собі ці зна-чення. Обов'язковість вираження граматичних значень є універсальним, незалежним від типу мови критерієм визначення граматичних явищ.

Усі граматичні значення можна поділити на три типи: а) ті, що виражають відношення явищ дійсності; б) ті, що виражають відношення людини до тих явищ; в) ті, які не пов'язані зі світом речей і явищами людської свідомості, а зумовлені внутрішньомовними відношеннями. До пер-шого типу належать значення числа (зошит -- зошити, пишу -- пишемо), роду, коли йдеться про розрізнення ста-ті (робітник -- робітниця, викладач -- викладачка) то-що. До другого типу відносять граматичні значення мо-дальності (ствердження, заперечення, наказовість, умов-ність, запитання, відповідь, окличність, волевиявлення). До третього типу належать значення роду, числа та від-мінка прикметників, що зумовлені відповідним значен-ням іменника, з яким вони узгоджуються.

Проте не буде помилковим і твердження, що між лексичним і граматичним значеннями немає якоїсь прірви. Одне й те ж значення в одній із мов може бути граматичним, а в іншій -- лексичним. Так, зокрема, в германських, романських та деяких інших мовах є гра-матична категорія означеності і неозначеності, що від-повідно вказує на повністю визначений, відомий пред-мет, і один із багатьох, не відомий слухачеві та й мов-цеві предмет. Виражається ця категорія означеними і неозначеними артиклями: нім. der, die, das і ein, eine, ein, фр. le, la і un, une, англ. the і а. Те, що в названих мовах виражається граматично, в українській мові, як і в усіх інших слов'янських, крім болгарської та македон-ської, передається лексично: цей чоловік, моя бабуся і якийсь чоловік, одна бабуся. Непоодинокі випадки, ко-ли в одній і тій же мові ті самі значення в одних випад-ках виражаються граматично, в інших -- лексично.

Так, в англійській мові значення претериту в дієсло-вах виражається за допомогою закінчення -ed, а зна-чення вищого і найвищого ступенів порівняння прик-метників і прислівників за допомогою слів ступеня more і most або суфіксів, однак у дієслові to be і в прикметнику та прислівнику bad вони виражаються лексично (І am -- / was, bad -- worse). Те саме маємо в українській видовій парі брати -- взяти (в інших випадках доконаний і недоконаний вид виражаються граматично за допомогою спеціальних префіксів і су-фіксів: писати -- написати, грюкати -- грюкнути тощо). У слов'янських мовах часові значення також мають двояке вираження (Я йшов додому, Іду я вчора додому; Я піду додому, Завтра іду я додому). Хист-кість меж між лексичним і граматичним значеннями засвідчують також явища граматикалізації лексич-них явищ (укр. читатиму, що утворене з читати йму) і лексикалізації граматичних (прислівники вни-зу з в + низу, кругом із форми орудного відмінка імен-ника круг).

Кожен спосіб вираження значень має свої перева-ги і недоліки. При лексичному вираженні маємо син-тагматичну зручність, якої досягнуто внаслідок нерозчленованого вираження лексичного і граматичного значень (скорочення і спрощення тексту), але пара-дигматичну незручність (збільшення числа лексич-них одиниць, тобто ускладнення коду). При граматич-ному вираженні -- все навпаки. Закон мовної еконо-мії, однак, рідко допускає перший варіант.

Граматичні значення не існують ізольовано. Кожне з них входить до пов'язаних із ним і протиставлених йому значень. Іншими словами, граматичні значення є членами певних парадигм, які, як правило, формують граматичні категорії.

2. Граматичні категорії

У мовознавстві ще немає єдиного загальноприйня-того трактування граматичної категорії. Одні вчені інтерпретують граматичну категорію дуже широко, від-носячи до неї всі групи граматичних одноманітностей, однаковостей. Так, О. О. Потебня категоріями називав іменник, дієслово, час, число, особу, орудний відмінок. Чеський мовознавець Мілош Докуліл граматичними категоріями називає іменник, істоту, підмет, підрядне речення тощо. Мабуть, тут словосполучення граматич-на категорія не претендує на термін, як не претенду-ють на терміни у деяких працях поняття рівня, струк-тури, системи і поля. Однак є випадки широкого трактування граматичної категорії і в термінологіч-ному значенні. Так, зокрема, Б. М. Головін усі грама-тичні категорії класифікує на категорії слів, куди від-носить частини мови, категорії словесних форм (час, рід, відмінок, число і т. ін.), категорії словесних пози-цій (члени речення) і категорії словесних конструкцій (речення). Очевидно, таке широке застосування термі-на граматична категорія, де під ним розуміється будь-яка «єдність граматичного значення і формаль-них засобів його вираження» [Березин, Головин 1979: 180], не є коректним. Частина мови не є родовим по-няттям до часу, способу, відмінка тощо. Це явища різ-ного роду.

Інше трактування граматичної категорії запропо-нував Д. А. Штелінг. Граматичну категорію він виз-начає як «відношення, виражене в граматичній будові мови через протиставлення двох (і не більше) взаємовиключних за значенням рядів (або груп) форм: це єдність взаємовиключних протилежностей» [Штелинг 1959: 56]. Таке тлумачення граматичної категорії на-буває все більшого поширення і нині, по суті, домінує в лінгвістиці.

Граматична категорія -- система протиставлених одна одній грама-тичних величин, тобто граматичних форм з однорідним значенням.

Так, граматичними категоріями можна вважати категорії числа, виду, бо в межах категорії числа ви-діляють протиставлені граматичні значення однини і множини, а в межах категорії виду -- значення доко-наності і недоконаності дії і кожне з цих значень має формальне вираження (закінчення однини і множи-ни, суфікси, що виражають недоконаність, та суфікси і префікси, які виражають доконаність): стіл -- сто-ла, берег -- береги, корова -- корови, весна -- весни; робити -- зробити, стукати -- стукнути. Отже, за цією теорією, поза протиставленням граматичні категорії не можуть існувати. Крім того, граматична категорія обов'язково повинна мати формальне вира-

/К6НН Si *

Щодо першої ознаки граматичної категорії (проти-ставлення) закономірно може виникнути запитання, як бути з категорією відмінка, яких у мовах буває не тільки два, а й чотири, шість, сім і навіть двадцять один, або як інтерпретувати число в тих мовах, де їх три (однина, двоїна, множина), чи час, який має також три форми (теперішній, минулий і майбутній) та інші подібні випадки. Саме це є головним аргументом про-тивників опозиційного трактування граматичної кате-горії. Однак відомо, що будь-яку кількість протистав-лених членів можна звести до двох (до бінарної привативної опозиції), як, наприклад, прямий відмінок -- непрямі відмінки, дійсний спосіб -- недійсний спосіб, чоловічий рід -- нечоловічий рід, перша особа -- інші особи тощо.

Що ж стосується другої обов'язкової ознаки гра-матичної категорії -- формального вираження, то во-на дуже важлива, бо саме наявність чи відсутність формального вираження є основним критерієм розріз-нення граматичних і поняттєвих категорій. Так, на-приклад, поняттєва категорія статі притаманна всім мовцям незалежно від того, якою мовою вони спілку-ються: усі розрізняють чоловічу і жіночу стать. Таке розрізнення спирається на позамовну дійсність, тому поняттєві категорії є інтернаціональними, універсаль-ними. На відміну від поняттєвої категорії статі грама-тична категорія роду є тільки в тих мовах, де вона має формальне вираження: слов'янських, балтійських, ро-манських, німецькій. Для її вираження перелічені мо-ви використовують спеціальні закінчення (укр. тато, мама, море) або артиклі (нім. der, die, das і єіп, еіпе, еіп, фр. le, la, і ип, ипе, італ. il, la і ип, una). Оскільки в англійській мові, фінно-угорських і тюркських мовах таких показників немає, то немає і категорії роду. Для германських і романських мов характерна граматична категорія означеності--неозначеності, яка формально виражається означеними і неозначеними артиклями. У слов'янських мовах, за винятком болгарської і маке-донської, значення означеності--неозначеності не має формального граматичного вираження, отже, й такої граматичної категорії тут немає. Поняттєва категорія означеності -- неозначеності в цих мовах може бути виражена лексично (цей хлопець -- якийсь хлопець). У слов'янських мовах, як уже зазначалося, існує грама-тична категорія виду дієслів, тоді як германським і романським мовам вона невластива, бо вони не мають формальних засобів її вираження; у разі потреби значення завершеності чи незавершеності дії тут переда-ється описово, лексично.

Узагалі мови світу розрізняють за кількістю і скла-дом граматичних категорій (крім вищеназваних зістав-лень, можна навести ще такі приклади, як категорія граматичного класу «людини» або «речі» в іберо-кав-казьких мовах, категорія ввічливості в японській і ко-рейській мовах та ін.); за кількістю протиставлених членів (в німецькій мові чотири відмінки, в англійсь-кій -- два, в російській -- шість, в українській -- сім, у деяких дагестанських мовах -- сорок; в українській, як і в інших слов'янських мовах, три граматичних ро-ди, у французькій -- два); за тим, які частини мови мають ту чи іншу категорію (в ненецькій мові, наприк-лад, іменник має категорії особи і часу).

Граматичні категорії не є незмінними. У процесі сво-го історичного розвитку мова може втрачати чи набува-ти граматичні категорії або змінювати їхню структуру. Так, зокрема, великих змін зазнала видо-часова система слов'янських мов. Змінився в українській мові і кіль-кісний склад категорії числа (було три числа: однина, двоїна, множина) та категорії часу (було чотири форми минулого часу: аорист, імперфект, перфект, плюсквам-перфект, дві аналітичних і одна синтетична форма май-бутнього часу та проста форма теперішнього часу).

Усі граматичні категорії поділяють на морфоло-гічні і синтаксичні. До морфологічних категорій на-лежать категорії роду, числа, відмінка, виду, часу, спо-собу, особи. Межі застосування поняття граматичної категорії до синтаксису ще не зовсім визначені. Оче-видно, сюди можна віднести категорію комунікатив-ної спрямованості (розповідні, питальні, спонукальні речення), категорію активності й пасивності, категорію стверджувальності--заперечувальності та категорії синтаксичного часу і синтаксичного способу, які фор-мують парадигму речення.

Морфологічні категорії в свою чергу поділяються на класифікаційні і словозмінні. Класифікаційні ка-тегорії -- це такі, в яких члени виступають як рубри-ки класифікації слів. Так, наприклад, категорія роду іменників і категорія виду дієслова є класифікаційни-ми, бо іменники не відмінюються, а класифікуються за родами (кожен іменник належить до певного роду), а дієслова належать до однієї з трьох рубрик -- до діє-слів доконаного чи недоконаного виду або двовидових.

Словозмінні -- це граматичні категорії, яких слово може набувати залежно від партнера, з яким воно по-єднується в мовленнєвому ланцюжку. Наприклад, ка-тегорія роду прикметників. Прикметники не класифі-куються, а відмінюються за родами (кожен прикмет-ник у слов'янських мовах має форми всіх трьох родів; наприклад укр. великий, велика, велике). Класифікація граматичних категорій графічно має такий вигляд:

Граматичні категорії по-різному виявляються в мо-ві. Наприклад, такі категорії, як рід і відмінок, в укра-їнській мові виявляються синтаксично (реляційно), ка-тегорія виду і часу -- несинтаксично (номінативно, референційно), а категорія числа або особи поєднує ознаки обох названих типів.

Крім граматичних категорій, які обов'язково ма-ють формальне вираження, в мові існують приховані категорії, вперше виявлені американським ученим Б. Уорфом.

Приховані категорії -- семантичні та синтаксичні ознаки слів, які не мають морфологічного виявлення, але важливі для побудови висловлення, оскільки впливають на їх (слів) сполучуваність.

В українській мові як приховані можна трактувати категорії контрольованості/неконтрольованості, істо-ти/неістоти та ін. Так, дієслова зі значенням неконт-рольованості не можуть мати після себе обставин мети (не можна сказати *Bunae град побити сад, *Куля ле-тить убити солдата), не можуть вживатися з іменни-ком у давальному відмінку з пасивним значенням (*Каменеві чудово летілось, *Воді грайливо теклось). Назви неістоти не вживаються в давальному відмінку зі значенням належності (*Купити скатертину сто-лу, *Дати обкладинку книжці).

Від граматичних категорій слід відрізняти лекси-ко-граматичні розряди (їх ще називають лексико-гра-матичними категоріями). Лексико-граматичні роз-

ряди -- це граматично релевантні групи слів у межах певної частини мови, яким властиві такі риси:

наявність спільної семантичної ознаки (збірність, речовинність, статальність, зворотність та ін.);

необов'язковість формального показника (збірні іменники мають формальне вираження -- суфікси -ство, -am тощо, тоді як, скажімо, статальні дієслова такого формального показника не мають -- бути, сиді-ти, лежати);

взаємодія з пов'язаними з ними граматичними ка-тегоріями. Так, зокрема, від зворотності дієслів зале-жить категорія стану, від перехідності/неперехіднос-ті -- категорія активу/пасиву, від істоти/неістоти -- ка-тегорії відмінка і роду, від особи/неособи -- категорія роду, від назв власних і загальних -- категорія числа;

необов'язковість протиставлення в межах лекси-ко-граматичного розряду рядів форм, тобто відсутність регулярних парадигм (наприклад, речовинні іменни-ки, збірні іменники тощо, які не мають ні внутрішніх, ні зовнішніх опозиційних рядів форм).

Отже, граматичні категорії важливі не тільки в зміс-товому, а й у структурному плані. Вони об'єднують сло-ва не лише в межах певної частини мови, а й поза цими межами, тобто слова різних частин мови (категорії ро-ду, числа, особи є спільними для іменників, займенни-ків і дієслів, категорії роду, числа і відмінка -- для іменників, прикметників тощо). Це забезпечує струк-турну організацію всієї системи частин мови.

3. Морфологічний рівень

Граматична система мови складається з двох рів-нів -- морфологічного і синтаксичного. Морфологіч-ний рівень -- це система механізмів мови, яка забезпе-чує побудову словоформ та їх розуміння. Морфологія як наука вивчає структуру значеннєвих одиниць мови, які за протяжністю не перевищують синтагматичного слова, тобто словоформи. Спрямованість морфології на передачу значень саме некореневими морфемами від-різняє морфологію від лексикології, яка вивчає зна-чення коренів і цілих слів.

Традиційне членування граматики на морфологію, тобто граматику слова, і синтаксис, або граматику ре-чення, не є універсальним. Якщо в синтетичних мовах

морфологія є дуже важливою, то в аналітичних мовах вона переходить на задній план, а в так званих «амор-фних» мовах її вартість нульова.

Морфема

Донині в науці немає єдиного погляду на основну одиницю морфологічного рівня. Одні вчені нею вва-жають морфему, інші -- слово, ще інші -- словофор-му. Б. М. Головін заперечує правомірність виділення як основної будь-якої з названих одиниць і вважає, що такою одиницею є граматична категорія [Березин, Головин 1979: 175]. З такою думкою важко погоди-тися хоч би тому, що всі мовні одиниці вичленовуються сегментно (фонема, слово, речення), а граматичну категорію так виділити неможливо. Проблематичним є віднесення до основної морфологічної одиниці і сло-ва, оскільки воно -- основна одиниця лексико-семантичного рівня, а кожен рівень повинен мати свою оди-ницю. З тієї причини найбільш прийнятною є думка Г. Глісона, підтримана В. Скалічкою, О. О. Реформатсь-ким та багатьма іншими вченими, що основною одини-цею морфологічної системи мови є морфема.

Морфема -- мінімальна двостороння одиниця мови, в якій за пев-ною фонетичною формою закріплений певний зміст і яка не поді-ляється на простіші одиниці того самого роду.

Деякі лінгвісти у визначенні морфеми вказують на характер значення, на здатність траплятися в різних оточеннях, а також стверджують, що це частина слова. Для введення до визначення таких уточнень немає під-став, бо, по-перше, морфеми можуть мати як лексичне (корені), так і лексико-граматичне (префікси і суфік-си) і чисто граматичне (флексії) значення; по-друге, є група морфем, що трапляються тільки в одному ото-ченні, наприклад рос. корінь бужен-, який вживаєть-ся лише в поєднанні з суфіксом -ин- (буженина) чи укр. суфікс -ад'-, що фіксується лише в слові попадя; по-третє, морфеми не завжди є частиною слова (незмі-нювані іменники, артиклі, прийменники тощо).

Морфема -- результат так званого першого лінгвіс-тичного членування (вираз А. Мартіне), тобто членуван-ня мовленнєвого ланцюжка на двосторонні одиниці. Друге лінгвістичне членування -- це сегментація тексту на склади. У синтетичних мовах морфема і склад не

збігаються, а в кореневих -- збігаються (для кореневих мов у мовознавстві використовується й специфічний термін силабоморфема, або морфосилабема).

Морфема як мовна одиниця -- це абстрактний інва-ріант, який реалізується в мовленні у вигляді варіан-тів--морфів. Скажімо, в словах писати, пишу, письмо і рука, ручка, руці одна морфема виступає в трьох мор-фах -- пис, пиш, пис' і рук, руч, руц'. Графічно ці морфе-ми можуть бути позначені так:

Про абстрактність морфеми свідчить також наяв-ність нульових морфем.

5. Частини мови

Одним із найважливіших для морфології є поняття частин мови, які становлять її чітку підсистему.

Частини мови -- класи слів, які виділяють на основі спільності логі-ко-семантичних (поняттєвих), морфологічних і синтаксичних влас-тивостей.

Оскільки в частинах мови своєрідно переплелися лексичні (поняттєві), морфологічні і синтаксичні влас-тивості, то наукове визначення частин мови вияви-лося важкою справою. Невипадково німецький мово-знавець Я. Зюттерлін дійшов такого висновку: те, що йменується в граматиках частинами мови, являє со-бою три різні самостійні класифікації, а саме: класи-фікацію за морфологічними властивостями (відміню-вані, дієвідмінювані, незмінювані слова); класифіка-цію за значенням (позначення явищ і відношень, при цьому перші поділяються на позначення предметів і властивостей); класифікацію за синтаксичним вжи-ванням (див.: [Schmidt 1965: 59--60]).

Деякі вчені пропонували за основу класифікації частин мови взяти якусь одну чи дві ознаки або в разі врахування всіх трьох ознак установити для них певну ієрархію. П. Ф. Фортунатов та його учні вважали, що частини мови мають морфологічний характер і тому виділяти їх потрібно на основі морфологічних ознак. О. О. Шахматов розвивав поняттєву концепцію частин мови (слова, які позначають субстанції, відносив до іменників, слова зі значенням якості, властивості -- до прикметників, а зі значенням дії чи стану -- до дієс-лів тощо). О. О. Потебня та І. І. Мещанинов підтриму-вали синтаксичну концепцію. Л. В. Щерба вважав за потрібне враховувати всі три ознаки.

Саме на щербівській концепції й базуються сучасні теорії частин мови і, відповідно, практика віднесення слів до певної частини мови. Із трьох ознак традиційно на перше місце ставлять морфологічні. Однак для бага-тьох мов такий підхід не спрацьовує. Це стосується передусім кореневих (ізолюючих) й аналітичних мов. Тут надається перевага головним чином синтаксичному підходу, тобто враховується здатність слова стояти в певній синтаксичній позиції. Так, зокрема, в китайсь-кій мові при віднесенні слів до частин мови врахову-ється тільки синтаксична позиція слова (принагідно за-уважимо, що раніше в китайському мовознавстві у зв'язку з відсутністю морфологічних ознак у словах вчення про частини мови взагалі не існувало). У тюрк-ських мовах прикметники не відмінюються і, таким чином, морфологічно не відрізняються від прислівни-ків, а іменники, вживаючись у предикативній функ-ції, дістають особові закінчення. У мові зулу (сім'я бан-ту) іменник у функції присудка набуває показників особи, часу, виду, але, тим не менше, не стає дієсло-вом. Можливо, мають рацію ті лінгвісти, які вважа-ють, що у визначенні частин мови для кожної мови потрібно використовувати різні критерії, оскільки час-тини мови в кожній мові є специфічними.

Лексико-семантичні (поняттєві) ознаки враховують-ся завжди як додаткові, бо до однієї частини мови нерід-ко потрапляють слова з неоднорідним лексичним зна-ченням (див. людина, вовк, ліс, олівець, кмітливість, краса, читання, біг, п'ятірка, десятка, сотня). Наведені тут сло-ва, що належать до однієї частини мови -- іменника, позначають предмети (особу, тварину, неістоту), абстрак-тну і конкретну якість, дію, кількість. Віднесення цих різних за характером лексичної семантики слів до однієї частини мови стало можливим тому, що тут лексичні значення предмета, якості, ознаки, дії, кількості пере-творилися на граматичне значення предметності. Так, слово біг, наприклад, означає рух, але цей рух мислить-ся не як творений якимсь предметом, а як щось, що існує саме собою, подібно до предмета і яке має ознаки предмета, тобто є носієм ознак суб'єктів або об'єктів дії.

Не всі частини мови виділяють за одним принци-пом. Якщо, скажімо, іменник, прикметник, дієслово, прислівник виокремлюють за морфологічними і, відпо-відно, синтаксичними ознаками, то займенники і числів-ники -- за логіко-семантичною (поняттєвою) ознакою. До класу займенників і числівників належать різнорід-ні за морфологічними і синтаксичними ознаками лек-сичні одиниці (пор. я, ти, хто, що, хтось, ніхто і мій, такий, наш, цей, той, якийсь тощо; п'ять, десять, бага-то, мало, двоє, десятеро, дві третіх і перший, десятий тощо). Невипадково в лінгвістичних працях виділяють займенники-іменники, займенники-прикметники, за-йменники-числівники, займенники-прислівники, числівники-іменники та числівники-прикметники. Катего-рія стану як особлива частина мови виділяється власне на синтаксичній основі: слова категорії стану відріз-няються від омонімічних іменників, прикметників та прислівників тим, що виступають у ролі присудків (че-рез що їх називають предикативами), поєднуються з іменником чи займенником у формі давального відмін-ка і мають синтаксичну категорію часу (пор. Великий жаль бере його за серце і Йому було (є, буде) жаль за сестрою; Рада та весела жінка поверталась додому і Вона рада (була, є, буде) хлопцеві, як рідній дитині; Співали весело і Весело йому було (є, буде) на душі). Наведені приклади засвідчують «розмитий» характер меж між частинами мови, чим і пояснюється наявна в різних авторів розбіжність у віднесенні тих чи інших класів слів до певних частин мови (дієприкметник, діє-прислівник, порядкові числівники, присвійні займенни-ки тощо).

У системі частин мови найчіткіше оформлені імен-ники і дієслова. Можна стверджувати, що в частино-мовній системі є ядро і периферія. Очевидно, ядро і периферія є і в кожній частині мови. Зокрема, до пери-ферії належать слова з неповним набором словоформ. Загалом можна констатувати, що частини мови органі-зовані за польовою моделлю.

Склад частин мови в різних мовах неоднаковий. Особливо ця різниця помітна, коли порівнювати части-ни мови в типологічно далеких мовах. Звичайне для слов'янських мов протиставлення дієслова і прикмет-ника не існує в китайській, корейській і японській мо-вах. Те, що у слов'янських мовах розподіляється між названими двома класами, в цих мовах об'єднується в одній частині мови -- предикативі. Звичайним для цих мов є виділення трьох повнозначних частин мови -- іме-ні, предикатива і прислівника. В індіанській мові йума наявні тільки дві частини мови -- ім'я і дієслово.

Проблема виділення і класифікації частин мови є дискусійною. Перші класифікації частин мови було розроблено ще в давніх Індії, Греції та Римі. Теперішні частиномовні концепції, по суті, перенесені на сучасні мови стародавні класифікації, які не завжди наклада-ються на реальні морфологічні системи живих мов. Найпоширенішими нині є дві класифікації -- шкільна і В.В. Виноградова. За шкільною класифікацією виді-ляють десять частин мови, з них шість самостійних (іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник), три службових (прийменник, сполучник та частка) і вигук. В. В. Виноградов до частин мови від-носить не всі слова, а тільки ті, які можуть бути члена-ми речення. Тому, крім семи частин мови (іменників, прикметників, числівників, займенників, дієслів, прис-лівників і категорії стану), він виділяє ще частки мови (власне частки, зв'язки, прийменники та сполучники), модальні слова й вигуки. Його класифікація створена на матеріалі російської мови. Якоюсь мірою вона може бути перенесена на інші слов'янські мови. Створити одну універсальну для всіх мов класифікацію частин мови неможливо.

Використана література

1. Семчинський С В. Загальне мовознавство. -- К., 1996. -- С. 151--198.

2. Общее языкознание / Под общ. ред. А. Е. Супруна. -- Минск, 1983. -- С. 236--287.

3. Общее языкознание: Внутренняя структура языка / Отв. ред. Б. А. Се-ребренников. -- М., 1972. -- С. 200--393.

4. Есперсен О. Философия грамматики. -- М., 1958.

5. Матезиус В. О системном грамматическом анализе // Пражский лин-гвистический кружок. -- М., 1967.

6. Докулил М. К вопросу о морфологической категории // Вопр. языко-знания. -- 1967. -- № 6.

7. Бондарко А. В. Теория морфологических категорий. -- Л., 1976.

8. Бондарко А. В. Функциональная грамматика. -- Л., 1984.

9. Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. -- К., 1988.

... читать дальше >>>

Поcмотреть текст работы Поcмотреть полный текст
Скачать работу можно здесь Скачать работу "Граматична система мови" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов