Короткий словник з мовознавства

Короткий тлумачний словник по мовознавству. У словнику приведені значення слів, словосполук, виразів і термінів, що мають відношення до мовознавства та його основних напрямів. Розкрита природа, функції, будова та походження термінів й виразів.

Рубрика Иностранные языки и языкознание
Вид шпаргалка
Язык украинский
Дата добавления 22.08.2008
Размер файла 84,3 K
Оценка (голосов: 7)

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


Подобные документы

  • Давня та сучасна українська лексикографія. Поняття словника. Орфографічний словник української мови. Тлумачний словник української мови. Словник синонімів української мови. Винекнення лексикографії з практичних потреб пояснення незрозумілих слів.

    реферат [33,0 K], добавлен 25.01.2009

  • Поняття архаїзми, напрямки дослідження архаїзмів в лексикографі. Тематичнi групи архаїзмiв, значення слiв архаїзмiв у тлумачному словнику української мови А. Iвченка. Співвідношення архаїчного значення слів, особливості створення сучасних словників.

    реферат [33,1 K], добавлен 16.08.2010

  • Зміст слів іншомовного походження із обраного фаху. Відокремлення із величезної кількості слів іншомовного походження терміносистеми економічного змісту дає можливість студентам-економістам працювати з ними під час занять із "Української ділової мови".

    методичка [61,2 K], добавлен 08.03.2009

  • Вживання іншомовних запозичуваних слів в українській мові та витоки їх появи. Короткий термінологічний словничок. Укладання перекладних багатомовних словників. Проблеми української термінології, основні напрями дослідження та розвитку термінознавства.

    лекция [28,4 K], добавлен 17.05.2009

  • Походження українських біологічних термінів, їх лексико-граматична характеристика. Суфіксальний, префіксальний, префіксально-суфіксальний спосіб словотворення та словотвірні типи з суфіксами іншомовного походження. Аналіз підручника з анатомії людини.

    курсовая работа [202,0 K], добавлен 16.05.2012

  • Термінологічна лексика. Види та класифікація економічних термінів. Міжкультурна комунікація та проблеми перекладу. Опис економічної лексики: лінгвокультурний аспект значення. Методи перекладу складних економічних термінів та термінів-словосполучень.

    курсовая работа [76,8 K], добавлен 30.10.2008

  • Мовознавство, або лінгвістика, — наука про природну людську мову загалом і про всі мови світу як її індивідуальних представників. Основні завдання загального мовознавства. Місце мовознавства в системі наук. Прикладне мовознавство та його значення.

    реферат [37,9 K], добавлен 14.08.2008

  • Лексикографія як розділ мовознавства, пов’язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад. Староукраїнська лексикографія. Українська лексикографія з кінця XVIII ст. по ХХ ст. Етапи розвитку концепції і принципів укладання словників.

    статья [25,8 K], добавлен 14.02.2010

  • Сутність, характерні ознаки та класифікація термінів. Основні види, компоненти та функції метафор. Особливості метафоризації в науково-технічній літературі. Утворення метафоричних термінів на прикладі англійської та української комп'ютерної термінології.

    курсовая работа [50,7 K], добавлен 11.10.2012

  • Види та вживання економічної термінології. Аналіз основних способів перекладу економічних термінів у сучасній французькій мові. Переклад за допомогою лексичного еквіваленту. Описовий спосіб, калькування, транскрипція. Переклад багатокомпонентних термінів.

    дипломная работа [80,3 K], добавлен 31.05.2013

2

КОРОТКИЙ СЛОВНИК З МОВОЗНАВСТВА

Гіпбнім (грец. hypo -- префікс, що означає зниження; під, внизу, і дпута -- ім'я) -- слово -- видова назва.

Гіпонімґя (грец. hypo -- під, внизу і опута -- ім'я) -- одне з основних парадигматичних відношень в лексико-семантичній системі -- ієрархічна організація її елементів, яка ґрунтується на родо-видових відношеннях. Синонім: квазісинонімія.

Гіпотеза вроджених мовних структур -- гіпотеза Н. Хомського, суть якої зводиться до того, що мовні структури не набуваються через досвід, а народжуються разом із людиною й існують у кожного індивіда в потенції.

Гіпотеза лінгвальної відносності -- концепція, згідно з якою структура мови визначає структуру мислення і спосіб пізнання світу. Синонім: гіпотеза Сепіра -- Убрфа.

Гіпотеза Сепіра --Убрфа --див. Гіпотеза лінгва'льної відносності.

Гіпотетико-дедуктивний метод -- метод, який полягає у висуненні припущення (гіпотези) і його наступній експериментальній перевірці.

Глибинна структура -- у теорії трансформаційних породжувальних граматик спосіб абстрактного опису побудови речення, який дозволяє відобразити смислову близькість речень, що мають одні й ті самі лексичні одиниці й розрізняються лише деякими граматичними значеннями.

Глибинний синтаксис-- використовуваний у теорії трансформаційних породжувальних граматик (генеративній лінгвістиці) спосіб абстрактного опису семантичної структури речення.

Глосематика (грец. gldssema, род. відм. glossematos -- слово) -- лінгвістична течія структуралізму, яка трактує мову як абстрактну структуру й описує її суто формальними способами без звертання до її субстанцій (реального змісту і звучання). Синоніми: копенгагенський структуралізм, датський структуралізм.

Глотогенез (грец. glotta -- мова і genesis -- походження) -- процес становлення людської природної звукової мови.

Глотогонічна теорія (грец. gl&tta -- мова і gonos -- народження, походження) -- теорія походження і розвитку мови М. Я. Марра, згідно з якою всі мови пройшли у своєму розвитку аморфну, аморфно синтетичну, аглютинативну і флективну стадії.

Глотогонія (грец. glotta -- мова і gonos -- народження) -- походження мови, а також розділ мовознавства, що вивчає походження і розвиток мови.

Глотохронологія (грец.glotta -- мова, chronos -- час і logos -- слово, вчення) -- розділ порівняльно-історичного мовознавства, який досліджує швидкість мовних змін і визначає на цій основі час розділення споріднених мов та ступінь близькості між ними.

Гносеологічна функція мови (rpegnos/s -- пізнання і logos -- слово, вчення) -- пізнавальна функція (мова як інструмент пізнання світу). Синоніми: пізнава'льна функція, когнітивна функція.

Градуальна сема (лат. gradatio -- поступове посилення, підвищення, від gradus -- крок, ступінь) -- сема, яка не представляє якоїсь нової ознаки, а лише ступінь вияву, інтенсивність тієї ж ознаки, що є і в інших близьких за значенням словах.

Градуальні опозиції фонем -- протиставлення фонем за різним ступенем (градацією) однієї й тієї самої ознаки.

Граматика (грец. grammatike (techne) -- мистецтво читати і писати букви, від gramma -- буква) -- 1) будова мови, тобто система способів словотворення, морфологічних категорій і форм, синтаксичних категорій і конструкцій; 2) розділ мовознавства, що вивчає граматичну будову мови.

Граматична категорія -- система протиставлених один одному рядів граматичних форм з однорідними значеннями.

Граматичне значення -- узагальнене, абстрактне мовне значення, властиве багатьом словам, словоформам, синтаксичним конструкціям і яке має у мові своє регулярне (стандартне) вираження.

Грамема -- 1) компонент граматичної категорії, видове поняття щодо граматичної категорії як родового поняття; 2) елементарна одиниця граматичного значення.

Датський структуралізм --див. Глосематика.

Дедуктивні універсалії -- універсалії, які встановлюються шляхом припущення і які є обов'язковими для всіх мов.

Дедукція (лат. deductio, від deduco) -- спосіб дослідження, який полягає в переході від загального до окремого; одна з форм умовиводу, за якої на основі загального правила з одних положень, як істинних, виводиться нове істинне положення.

Делімітатйвна функція фонем (лат. delimitatio -- віддалення, відокремлення) -- розмежувальна функція; функція, що вказує на межі слів.

Денотат (лат. denotatns -- позначений) -- предмет чи явище навколишньої дійсності, з яким співвідноситься певна мовна одиниця; те, що можна назвати певним іменем.

Дериватолбгія (від деривація і -логія) -- див. Словотвір 2.

Деривацґйне значення --див. СловотвГрне значення.

Деривація (лат. dehvatio -- відведення води з ріки) -- див. Словотвір 1.

Дескриптивзм (англ. descriptive -- описовий) --лінгвістична течія структуралізму, для якої характерний формальний підхід до вивчення мовних фактів на основі їх дистрибуції (сполучуваності одиниць, їх місця у мовленні стосовно інших одиниць тощо). Синонім: американський структуралізм.

Детермінація (лат. determinatio -- визначення)--однобічна залежність, за якої один із двох членів синтагматично визначає інший, а не навпаки.

Диглосія (грец. of/ -- двічі і glossa -- мова) -- мовна ситуація, за якої в одному суспільстві існує дві мови або дві форми однією мови, що виконують відмінні функції.

Диз'юнкція фонологічна (лат. disjunctio, від disjungo -- роз'єдную, розрізняю) -- протиставлення фонем за декількома диференційними ознаками.

Диктум (лат. dictum --сказане) -- фактичний зміст речення (висловлення).

Дисиміляція (лат. dissimilatio -- розподібнення) -- розподібнення артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова, втрата ними спільних фонетичних ознак.

Дискурс (франц. d/scours -- мовлення) -- текст у сукупності прагматичних, соціокультурних, психологічних та інших чинників; мовлення, «занурене в життя».

Дистинктивна функція фонем (лат. distinquere -- розпізнавати, розрізняти) -- функція, яка полягає у фонетичному розпізнаванні і семасіологічному ототожненні/розрізненні слів і морфем.

Дистрибутивний аналіз -- одна з основних методик визначення і класифікації одиниць мови в дескриптивній лінгвістиці, яка базується виключно на розподілі одиниць відносно одна одної у потоці мовлення, вивченні оточення (дистрибуції) аналізованої одиниці.

Дистрибутивний синтаксис-- синтаксис, предметом якого є валентність, реляційні й дистрибутивні властивості слова. Синонім: структурний синтаксис.

Дистрибуція (англ. distribution -- розподіл, розповсюдження, від лат. distributio -- поділ, розподіл) -- узагальнена сукупність усіх оточень, у яких трапляється одиниця мови -- фонема, морфема, слово і т. д., на відміну від оточень, у яких вона траплятися не може.

Диференційна сема -- сема, за якою розрізняються слова певного лексико-семантичного поля.

Диференційні ознаки фонем -- розрізнювальні ознаки; ознаки, за якими протиставляються фонеми.

Діалексія (грец. dia -- префікс, що означає наскрізний рух, проникнення, розділення, \ lexis -- слово) -- лексемні розходження удвох зі-ставлюваних мовах.

Діалект (грец. dialektos -- говір, наріччя) -- різновид певної мови, який є засобом спілкування людей, тісно пов'язаних територіально, соціально або професійно (територіальний діалект, соціальний діалект).

Діалектизми -- фонетичні, морфологічні, синтаксичні й лексичні особливості, властиві окремим діалектам (і відсутні в літературній мові).

Діалектологічний атлас -- систематизоване зібрання карт, які показують поширення діалектних особливостей певної мови на всій території її побутування.

Діалектологія (грец. dialektos -- говір, наріччя і logos -- слово, вчення) -- розділ мовознавства, що вивчає територіальні (місцеві) говори певної мови.

Діаморфія (грец. dia -- префікс, що означає наскрізний рух, проникнення, розділення, і morphe -- вид, форма) --- розходження на морфологічному рівні в зіставлюваних мовах.

Діасемія (грец. dia -- префікс, що означає наскрізний рух, проникнення, розділення, isema --знак) -- семантичні розходження у зіставлюваних мовах.

Діафонія (грец. dia -- префікс, що означає наскрізний рух, проникнення, розділення, і phone -- звук) -- розходження на фонологічному рівні в зіставлюваних мовах.

Діахронічне мовознавство -- мовознавство, яке розглядає мову в її історичному розвитку. Синонім: історичне мовознавство.

Діахронічний словотвір -- словотвір, який вивчає шляхи виникнення похідних слів у різні періоди розвитку мови та їх етимологічну словотвірну будову, а також історичні зміни словотвірної структури слів.

Діахронічні універсали -- спільні властивості в розвитку всіх або більшості мов.

Діахронія (грец. dia -- через і chronos -- час, тобто різночасність) -- 1) історичний розвиток мови; 2) дослідження мови в часі, в її історичному розвитку.

Діереза (грец. diairesis -- поділ, розділяння) -- викидання звука чи складу в слові для зручності вимови.

Додаткова дистрибуція -- див. Доповняльна дистрибуція.

Доповняльна дистрибуція --дистрибуція, за якої мовні одиниці не трапляються в однакових оточеннях. Синонім: додаткова дистрибуція.

Евфемізми (грец. euphemismos, від ёи -- добре і phemi -- говорю) -- емоційно нейтральні слова або вирази, вживані замість синонімічних слів або виразів, які здаються мовцеві непристойними, грубими чи нетактовними.

Еквіполентні опозиції фонем (лат. aequipolens -- рівносильний, рівноцінний) -- опозиції, в яких обидва члени логічно рівноправні, тобто не характеризуються ні різним ступенем якоїсь однієї ознаки, ні наявністю в одному з членів опозиції ознаки, якої не має інший член опозиції.

Екзотизми (грец. exotikos -- чужий) -- слова, запозичені з маловідомої мови і вживані для надання мовленню особливого (місцевого) колориту.

Експансіонізм (франц. expansionni'sme, від лат. expansio -- розширення, поширення) -- використання здобутків інших наук для пояснення мовних явищ; вихід лінгвістики (когнітивної) в інші науки.

Експланаторність (англ. to explain -- пояснювати) -- принцип по-яснення мовних явищ.

Експонент (лат. exponens -- той, що виставляє напоказ) -- план вираження мовного знака, позначувальне.

Екстралінгвальні причини мовних змін (лат. extra -- поза, зовні, крім і lingua -- мова) -- див. Зовнішні причини мовних змін.

Елементарні універсалі -- універсалі)', які стверджують наявність або відсутність чогось у всіх мовах. Синонім: прості універсали.

Емїчний рівень -- мовний рівень на відміну від мовленнєвого.

Емотивна функція мови -- функція вираження почуттів і емоцій.

Енантіосемія (грец. enantios -- протилежний і sema -- знак) -- наявність у слові протилежних (антонімічних) значень; внутрішньослівна антонімія.

Ентропія (грец. en -- в і trope -- поворот, зміна, перетворення) -- міра невизначеності ситуації (обсягу недостатньої інформації), яка залежить від кількості знаків у коді й імовірності їх появи в тексті.

Епентеза (грец. epenthesis -- вставка) -- поява у словах неетимологічного звука між двома іншими для полегшення переходу між артикуляціями різних звуків.

Епідигматика -- один із трьох аспектів системного вивчення лексики, який визначається асоціативно-дериваційними зв'язками між словами за формою і за змістом.

Ергативні мови (грец. ergate~s -- діюча особа) -- мови, в яких речення з перехідними і неперехідними дієсловами мають різну структуру: суб'єкт при неперехідному дієслові оформляється як об'єкт при перехідному, а суб'єкт при перехідному дієслові стоїть в особливому (ергативному) відмінку.

Естетична функція мови -- функція вираження і виховання прекрасного. Синонім: поетична функція.

Етимологія (грец. etimon -- істина і lo'gos -- слово, вчення) -- 1) походження слів; 2) розділ мовознавства, який вивчає походження слів.

Етнолінгвістика (грец. ethnos-- народ і лінгвістика)-- напрям у мовознавстві, який вивчає мову в її зв'язках з культурою, взаємодію мовних, етнокультурних і етнопсихологічних чинників у функціонуванні та розвитку мови.

Закон економії сил --див. Закон мовної економії.

Закон мовної економії -- прагнення мовця зекономити зусилля при користуванні мовленням як одна з причин мовних змін. Синоніми: закон економії сил, теорія мінімального зусилля.

Закон Цапфа -- лінгвостатистичний закон, згідно з яким відношення рангу слова в частотному словнику до частотності слова в мові становить постійну величину (константу): rf =с, де г-- ранг слова в частотному словнику, f-- частота слова, с -- постійна величина.

Зворотна деривація -- див. Зворотне словотворення.

Зворотне словотворення -- різновид морфологічного способу словотворення, наслідком якого є лексична одиниця, що за структурою простіша від твірного слова. Синоніми: зворотна деривація, редеривація.

Звукові закони -- див. Фонетичні закони.

Звукосимволізм -- закономірний, не довільний, фонетично мотивований зв'язок між звучанням і значенням слова. Синоніми: звуковий символізм, фонетичний символізм, символіка звука.

Зіставне мовознавство -- мовознавча дисципліна, яка вивчає дві чи більше мов з метою виявлення їх подібностей і відмінностей на всіх рівнях мовної структури. Синоніми: контрастна лінгвістика, конфронтативна лінгвістика.

Зіставний метод -- сукупність прийомів дослідження й опису мови через її системне порівняння з іншою мовою з метою виявлення її специфіки. Синоніми: контрастивний метод, типологічний метод.

Знак -- матеріальний, чуттєво сприйманий предмет, який є представником іншого предмета і використовується для отримання, зберігання і передачі інформації.

Знак-індекс (лат. index, від indico -- вказую) -- знак, пов'язаний з позначуваним предметом, як дія зі своєю причиною. Синоніми: знак-прикмёта, знак-симптом.

Знак-копія -- відтворення, репродукція, подібна на позначуваний предмет.

Знак-прикмета --див. Знак-індекс.

Знак-сигнал -- знак, який вимагає після себе певних дій, реакції.

Знак-симптом (грец. symptoma -- збіг обставин, ознака) --див. Знак-Гндекс.

Знаковий рівень мови -- рівень мови, на якому її одиниці виступають як знаки (словосполучення, слова і морфеми).

Зовнішнє мовлення -- мовлення у власному сенсі (втілене у звуки, таке, що має звукове вираження).

Зовнішні причини мовних змін -- причини, які знаходяться поза мовою; суспільно-політичні, економічні, історичні, географічні та інші чинники, пов'язані з розвитком і функціонуванням мов. Синонім: екстралінгвальні причини.

Зовнішня лінгвістика -- галузь мовознавства, яка вивчає сукупність етнічних, суспільно-історичних, соціальних, географічних та інших чинників як нерозривно пов'язаних з розвитком і функціонуванням мови.

Ідеалізована когнітивна модель -- усі уявлення про предмет (об'єкт) зразу, в цілому; нерозчленований образ, який зумовлює певну поведінку (рольову структуру) мовного знака.

Ідеографічні словники -- словники, що подають лексичний склад мови за семантичними розрядами (поняттєвими рубриками). Синоніми: ідеологічні словники, тематичні словники, тезауруси.

Ідеологічні словники -- див. Ідеографічні словники.

Ієрархічні відношення у мові -- відношення структурно простіших одиниць до складніших: фонеми до морфеми, морфеми до лексеми, лексеми до речення.

Ієрогліф (грец. hierds -- священний і glyphe -- різьблене зображення) -- графічний знак, у зображенні якого зберігається деяка символічна подібність із зображуваним предметом.

Ізафет (араб, аль-ідафату -- додаток, доповнення, приєднання) -- атрибутивне словосполучення в тюркських мовах, що складається з двох іменників, перший з яких є означенням, але показник зв'язку знаходиться в другому (головному, стрижневому) слові.

Ізоглоса (грец. Fsos -- рівний, однаковий іg/ossa -- мова) --лінія, якою на лінгвістичних картах позначають межі поширення певного мовного явища.

Ізольовані опозиції фонем -- опозиції, які властиві тільки даній парі фонем, тобто більше ніде не повторюються.

Ізолюючі мови -- мови, які не мають афіксів і граматичні значення виражають способом прилягання одних слів до інших або за допомогою службових слів. Синонім: кореневі мови.

Іллокуція (лат. іі-- префікс, який має посилювальне значення, вказує на рух всередину чогось, і англ. locution -- мовний зворот) -- відношення мовлення до мети, мотивів і умов здійснення комунікації.

Імплікаційні універсали (лат. implicatio, від implico -- тісно зв'язую) -- універсалі!', які стверджують певну залежність між різними мовними явищами. Синонім: складнґ універсалі.

f індекс деривації -- відношення числа словотвірних морфем до числа слів.

Індекс синтетичності -- відношення числа морфем до числа слів.

Індоєвропейські мови -- родина споріднених мов, до якої входять індійська, іранська, слов'янська, балтійська, германська, романська, кельтська, грецька, албанська, вірменська групи мов.

Індуктивні універсалі -- універсалі!, які встановлюються емпірично і є в усіх відомих мовах.

Індукція (лат. inductio-- наведення, збудження)-- прийом дослідження, за якого на підставі вивчення окремих явищ робиться загальний висновок про весь клас цих явищ, узагальнення результатів окремих конкретних досліджень.

Інженерна лінгвістика -- див. Обчислювальна лінгвїстика.

Інкорпорація (пізньолат. incorporatio -- введення до свого складу, від лат. in -- в і corpus -- тіло) -- спосіб синтаксичного зв'язку компонентів словосполучення або всіх членів речення, за якого компоненти поєднуються в єдине ціле без формальних показників у кожному з них.

Інкорпоруючі мови --див. Полісинтетичні мови.

Інтегральна сема (лат. integralis -- нероздільно пов'язаний з цілістю) -- сема, спільна для двох чи більше лексичних значень.

Інтегральні ознаки фонем (лат. integralis -- нероздільно пов'язаний з цілістю) -- ознаки, які не утворюють опозицій даної фонеми з іншими, тобто не служать для розрізнення значень слів чи морфем. Синонім: недиференцїйні ознаки фонем.

Інтерлінгвістика (лат. inter-- між і лінгвістика) -- розділ мовознавства, який вивчає міжнародні мови як засіб міжмовного спілкування.

Інтерференція (лат. inter-- між, взаємно і ferio -- торкаюся, ударяю)-- взаємодія мовних систем за двомовності, яка виражається у відхиленнях від норми і системи другої мови під впливом рідної.

Інтонація (лат. intonare -- голосно вимовляти) -- ритміко-мелодій-ний малюнок мовлення, який служить у реченні засобом вираження синтаксичних значень і емоційно-експресивного забарвлення.

Інформатика --див. Теорія інформації.

Історико-культурна функція мови --див. Кумулятивна функція мови.

Історичне мовознавство -- див. Діахронічне мовознавство. Ймовірнісна сема -- див. Потенційна сема.

Катетеризація (англ. categorization, від грец. kategoria -- ознака) -- підведення явища, об'єкта, процесу тощо під певну рубрику досвіду (категорію) і визнання його членом цієї категорії, а також процес утворення і виділення самих категорій, членування зовнішнього і внутрішнього світу людини відповідно до сутнісних характеристик його буття й існування, упорядковане представлення різноманітних явищ через зведення їх до меншого числа розрядів або об'єднань.

Категорія (грец. kategoria -- ознака) -- 1) одна з пізнавальних форм мислення людини, яка дозволяє узагальнити її досвід і здійснювати його класифікацію; 2) у когнітивній лінгвістиці -- когнітивна структура, концептуальний клас, що складається з елементів -- членів категорії, об'єднаних «родинною подібністю».

Категорія стану -- незмінні слова, які означають стан і вживаються у функції співвідносного з присудком головного члена односкладного речення. Синонім: предикатйви.

Квазісинонімія (лат. quasi -- ніби, майже, немовби і синонімія) -- див. Гіпонімія.

Квантитативна типологія мов (лат. quantitas -- кількість) -- типологія, в основу якої покладено статистичні індекси, які відображають ступінь наявності в різних мовах тієї чи іншої якісної ознаки.

Керування --тип синтаксичного зв'язку, коли одні граматичні значення стрижневого слова викликають у залежному слові інші, але конкретно визначені граматичні значення, тобто форма залежного слова повністю зумовлюється стрижневим словом.

Кібернетична лінгвістика --лінгвістика, яка розглядає мову як одну з керуючих і керованих систем; мова інтерпретується як система правил творення, перетворення і комбінування її одиниць.

Кількісні методи в мовознавстві -- використання підрахунків і вимірювань при вивченні мови і мовлення.

Класёма -- найбільш узагальнена за змістом сема, що відповідає значенню частини мови (предметність, ознака, дія тощо).

Класифікаційні категорії -- граматичні категорії, які характеризують ціле слово, є його постійною ознакою і служать рубриками класифікації слів (напр., категорія роду іменника, категорія виду дієслова тощо).

Когезія (лат. cohaesus-- зв'язаний, зчеплений)-- засоби зв'язності в тексті (повтори, дейктичні й анафоричні слова, сполучники, порядок слів тощо).

Когнітивна лінгвістика (англ. cognition -- знання, пізнання; пізнавальна здатність) -- мовознавчий напрям, в якому функціонування мови розглядається як різновид когнітивної (пізнавальної) діяльності, а когнітивні механізми та структури людської свідомості досліджуються через мовні явища.

Когнітивна модель -- 1) концепція мови як різновиду когнітивно-го процесу; 2) модель розуміння тексту як результату природної обробки мовних даних; 3) характеристика процесу катетеризації у мові (про-позиційні, схематичні, метафоричні й метонімічні моделі).

Когнітивна семантика -- теорія значення, яка стверджує, що значення мовної одиниці не може бути зведеним до об'єктивної характеризації позначеної нею ситуації і тому необхідно враховувати й ракурс, що обирається концептуалізатором при розгляді ситуації і способу її вираження.

Когнітивна функція мови (лат. cognosce -- пізнавати) -- див. Гносеологічна функція мови.

Когнітологія (англ. cognition -- знання, пізнання; пізнавальна здатність і грец. logos -- слово, вчення) -- інтегральна наука про когнітивні (пізнавальні) процеси у свідомості людини, що забезпечують оперативне мислення та пізнання світу.

Код (франц. code) -- система символів для передавання, обробки й зберігання різної інформації; спосіб запису інформації.

Коментатив (лат. commentator -- пояснюю, тлумачу) -- див. Пере-повіднйй спосіб.

Компаративний метод (лат. comparativus -- порівняльний) --див. Порівняльно-історичний метод.

Компонентозначення --див. Сёма.

Компонентний аналіз (лат. componens -- той, що складає) -- методика дослідження плану змісту значеннєвих одиниць мови з метою розщеплення значення на мінімальні семантичні складники (компоненти).

Комп'ютерна лінгвістика -- див. Обчислювальна лінгвістика.

Комунікативна лінгвістика -- напрям сучасного мовознавства, що вивчає мовне спілкування, яке складається зтаких компонентів, як мовець, адресат, повідомлення, контекст, специфіка контакту та код (засоби) повідомлення.

Комунікативна функція мови (лат. communicatio -- повідомлення, зв'язок) -- функція спілкування між людьми, народами.

Комунікативний синтаксис -- синтаксис, об'єктом якого є актуальне членування речення, комунікативна парадигма речень, типологія висловлень тощо.

Комунікативність речення -- одна з основних ознак речення, яка полягає у співвіднесеності його семантики з логічним судженням і здатності входити до будь-яких форм спілкування, вписуватися в конситуацію мовлення.

Комутація (лат. commutatio -- зміна) -- співвідношення між двома знаками мови, за якого одиниці плану вираження цих знаків перебувають у такій самій відповідності, як і одиниці плану змісту цих знаків.

Конативна функція мови (лат. con-natus -- народитися (виникнути) разом, одночасно; бути вродженим) -- функція засвоєння.

Конвергенція (лат. convergo -- сходжусь, наближаюсь) -- 1) збіг двох чи більше звуків мови в один звук; 2) зближення і збіг двох мов унаслідок контактування.

Конверсией -- слова, які передають двобічні суб'єктно-об'єктні відношення в лексико-семантичній системі.

Конверсія (лат. conversio -- обертання, перетворення) -- 1) у семантиці--зображення однієї ситуації поперемінно з двох протилежних сторін (Роман купує у Степана книжку -- Степан продає Романові книжку); 2) у словотворенні -- спосіб словотворення без використання спеціальних словотвірних афіксів, перехід слів із одної частини мови в іншу.

Конкретне мовознавство -- мовознавство, яке вивчає окремі (конкретні) мови (україністика, русистика тощо).

Конотація (лат. со (п) -- префікс, що означає об'єднання, сумісність, і notatio -- позначення) -- додаткові семантичні і прагматичні особливості («співзначення») лексичного значення та значень інших мовних рівнів, які нашаровуються на їхній предметно-поняттєвий аспект.

Конститутивна функція фонем (лат. constitutus -- визначений) -- функція, пов'язана з творенням одиниць вищого рівня -- морфем і слів.

Конструктивне мовознавство {лат. constructs -- побудова, складання) -- мовознавство, яке вивчає мову, її структуру на відміну від функціонального мовознавства, яке вивчає мовлення.

Конструктивний синтаксис (лат. constructio -- побудова, складання) -- синтаксис мови (не мовлення); вивчає речення як структурні схеми.

Конструкційна граматика -- граматика, яка при інтерпретації форми та змісту висловлень і фраз враховує не тільки форму і зміст їхніх складників, а й значення самих конструкцій, які накладають певні обмеження на складники.

Контекст (лат. contextus -- поєднання, зв'язок) -- мовне оточення або ситуація, в яких уживається лінгвальна одиниця.

Контенсивна типологія мов (англ. content -- зміст) -- типологія, зорієнтована на зміст, семантику (на семантичні категорії мови і способи їх вираження).

Контрастивна лінгвістика --див. Зіставне мовознавство.

Контрастивний метод --див. Зіставнйй метод.

Контрастна дистрибуція (франц. contraste -- протилежність) -- дистрибуція, коли мовні одиниці перебувають у тих самих оточеннях, але мають різне значення (дім -- дим --дум --дам).

Конфронтатйвна лінгвістика --див. Зіставне мовознавство.

Концепт (лат. conceptus --думка, поняття) -- у когнітивній лінгвістиці -- одиниця ментальних або психічних ресурсів свідомості і тієї інформаційної структури, яка відображає знання й досвід людини; оперативна змістова одиниця пам'яті, ментального лексикону, концептуальної системи і мови мозку (lingua menta//s), усієї картини світу, відображеної в мозку людини; відомості проте, що індивід знає, припускає, думає, уявляє про об'єкти світу.

Концептуалізація (англ. conceptualization, від лат. conceptus -- думка, поняття) -- поняттєва класифікація; процес пізнавальної діяльності людини, який полягає в осмисленні інформації, що надходить до неї, і призводить до утворення концептів, концептуальних структур і всієї концептуальної системи в мозку людини; процес структурації знань і виникнення різних структур представлення знань із деяких мінімальних концептуальних одиниць.

Концептуальна система -- сукупність усіх концептів, наявних у розумі людини, їх упорядковане об'єднання.

Концептуальний аналіз -- у когнітивній лінгвістиці -- методика дослідження концептів на основі сполучуваності відповідних лексем, а також більш широких контекстів їх вживання.

Копенгагенський структуралізм --див. Глосематика.

Корелятивні опозиції фонем (лат. со -- префікс, що означає об'єднання, спільність, сумісність, і relatio -- відношення) -- опозиції, члени яких розрізняються тільки однією ознакою, а за всіма іншими -- збігаються.

Кореляція (лат. correlatio -- співвідношення) -- 1) ряд фонематичних опозицій за однією диференційною ознакою; 2) взаємна зумовленість, семіологічна залежність двох чи більше одиниць мови.

Кореневі мови --див. Ізолюючі мови.

Корінь -- основна, єдина обов'язкова для кожного слова морфема, що є носієм його лексичного значення, повторюється в усіх граматичних формах і споріднених словах.

Креольські мови (франц. Creole, від ісп. сгіоііо -- людина мішаного походження, від батьків двох рас) -- мови, сформовані на основі піджинів і які стали рідними для певного колективу їх носіїв.

Кульмінативна функція фонем (лат. сиїтеп -- вершина) -- функція, яка полягає в забезпеченні цілісності та виділеності слова, що досягається завдяки наголосу або сингармонізмові.

Кумулятивна функція мови (лат. ситиіо -- згрібаю, нагромаджую) -- функція зберігання всього того, що виробила нація в духовній сфері. Синонім: історико-культурна функція.

Ларингальна теорія (грец. Іагіпх -- гортань) --теорія найдавнішого складу, походження і чергування індоєвропейських голосних, яка виходить з існування у прамові особливих фонем, умовно названих ларингалами.

Лексема (грец. lexis-- слово, вислів)-- слово як сукупність усіх його форм і значень, як структурний елемент мови.

Лексико-граматичні розряди (категорії) -- граматично релевантні групи слів у межах певної частини мови, для яких характерна спільна семантична ознака (збірність, речовинність, зворотність тощо).

Лексикографія (грец. Іехікбп -- словник і grapho -- пишу) -- розділ мовознавства, пов'язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад.

Лёксико-семантична група -- тісне об'єднання слів у межах лексико-семантичного поля.

Лексико-семантична система -- один із рівнів мовної структури, що складається із слів та їхніх значень.

Лексико-семантичне поле -- сукупність парадигматично пов'язаних лексичних одиниць, які об'єднані спільністю змісту (іноді й спільністю формальних показників) і відображають поняттєву, предметну й функціональну подібність позначуваних явищ.

Лексико-семантичний спосіб словотворення -- спосіб словотворення, за якого основним словотворчим засобом є зміна лексичного значення твірного слова (при збереженні його матеріальної структури).

Лексико-синтаксичний спосіб словотворення -- спосіб словотворення, за якого нові слова творяться шляхом поєднання в одному слові двох чи більше слів або словоформ внаслідок лексикалізації словосполучень.

Лексичне значення -- історично закріплена у свідомості людей віднесеність слова з певним явищем дійсності.

Лінгвістика тексту-- галузь мовознавчих досліджень, об'єктом яких є правила побудови зв'язного тексту та його змістові категорії.

Лінгвістична географія -- див. Ареальна лінгвістика.

Лінгвістична типологія -- див. Типологічне мовознавство.

Лінгвогенетичний метод (лат. lingua -- мова і genesis -- походження) --див. Порівняльно-історичний метод.

Лінгвогеографія -- див. Ареальна лінгвістика.

Лінгводидактика (лат. lingua -- мова і грец. didakti'Kos -- повчальний) -- теорія освіти, що обґрунтовує і розкриває зміст, методи і форми навчання мови.

Лінгвостатистика -- розділ математичної лінгвістики, який вивчає статистичні закономірності в мові.

Логіко-граматичний синтаксис -- синтаксис, в якому речення і його компоненти інтерпретуються з позиції логіки.

Логіцизм -- див. Логічний напрям у мовознавстві.

Логічний напрям у мовознавстві -- сукупність течій, концепцій, що вивчають мову в її зв'язках із мисленням та знанням і орієнтуються на певні школи в логіці та філософії. Синонім: логіцизм.

Локація (англ. locution -- мовний зворот, вислів) -- використання мовних засобів для досягнення мети.

Маркер (франц. marqueur, від marquer -- робити мітку) -- див. Сёма.

Математична лінгвістика -- галузь мовознавства, яка вивчає можливості застосування математичних методів для дослідження й опису мов.

Математична логіка -- формальна логіка, яка застосовує матема-тичні методи й спеціальний апарат символів і досліджує мислення за допомогою обчислень (формалізованих мов).

Машинний переклад -- переклад текстів з однієї мови на іншу за допомогою ЕОМ.

Ментальні репрезентації (франц. mental -- мислений, розумовий, від лат. mens, mentis -- розум, думка, мислення і representatio -- наочне зображення) -- ключове поняття когнітивної науки, яке стосується процесу представлення (репрезентації) світу в голові людини й одиниць такого представлення; умовні функціонально визначені структури свідомості та мислення людини, що відтворюють реальний або видуманий світусвідомості, втілюють знання про нього й почуття, які він викликає, відображають стани свідомості та процеси мислення.

Метамовна функція -- функція мови бути засобом дослідження і опису мови у термінах самої мови.

Метод глотохронології (грец. glotta -- мова, chronos -- час і logos -- слово, вчення) -- статистичний метод датування, який застосовується для визначення тривалості окремого існування двох споріднених мов шляхом підрахунку процентного співвідношення спільних елементів у їх основному словниковому фонді.

Метод лінгвістичної географії-- метод, який полягає у нанесенні на географічну карту даних про особливості певних мовних явищ у вигляді ізоглос (ліній, які позначають межі поширення певного мовного явища).

Методика безпосередніх складників -- спосіб подання словотвірної структури слова і синтаксичної структури словосполучення чи речення у вигляді ієрархії вкладених один в одного елементів.

Методика семантичного поля -- спосіб дослідження лексико-семантичних систем двох чи більше мов, який полягає втому, що семантичне поле однієї мови накладається на відповідне поле іншої і таким чином установлюються їхні відмінності, зумовлені неоднаковим членуванням мовами навколишнього світу.

Методика фізіологічних реакцій -- методика, яка полягає в реєстрації фізіологічних реакцій людського організму (судинна реакція, розширення зіниць ока, зміни частоти пульсу тощо) на певні мовленнєві стимули.

Мова -- природна система комунікативних знаків і правил їх функціонування.

Мова-еталон -- ідеальна мовна система, спеціально сконструйована лінгвістом, у якій представлені універсальні властивості всіх мов, як основа (тло) для зіставних досліджень мов.

Мова-основа -- див. Прамова.

Мовленнєвий акт -- цілеспрямована мовленнєва дія, здійснювана відповідно до прийнятих у суспільстві правил мовленнєвої поведінки.

Мовлення -- конкретно застосована мова; засоби спілкування в їх реалізації.

Мовна асиміляція -- процес утрати етносом рідної мови і перехід на мову іншого (панівного) етносу.

Мовна картина світу -- спосіб відбиття реальності у свідомості людини, що полягає у сприйнятті цієї реальності крізь призму мовних та культурно-національних особливостей, притаманних певному мовному колективу, інтерпретація навколишнього світу за національними концептуально-структурними канонами.

Мовна компетенція (лат. competentia, від competo -- взаємно прагну; відповідаю, підходжу) -- рівень знання своєї мови певним індивідом.

Мовна норма -- сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування.

Мовна політика -- сукупність ідеологічних принципів і практичних дій, спрямованих на регулювання мовних відносин у країні або на розвиток мовної системи у певному напрямі.

Мовна ситуація -- сукупність форм існування однієї мови або сукупність мов у їх територіально-соціальному взаємовідношенні у межах певних адміністративно-політичних утворень.

Мовна типологія (грец. typos -- форма, зразок і logos -- вчення) -- 1) визначення загальнолінгвістичних таксономічних категорій як основа для класифікації мов за типами; 2) розділ мовознавства, який досліджує принципи і опрацьовує способи типологічної класифікації мов.

Мовний етикет -- усталені мовні звороти, типові формули, які використовуються у конкретних ситуаціях спілкування і відповідають національно-культурним традиціям певного соціуму.

Мовний союз --особливий тип ареально-історичної спільності мов, що характеризується певною кількістю подібних структурних і матеріальних ознак, набутих внаслідок тривалого й інтенсивного контактного й конвергентного розвитку в межах єдиного географічного простору.

Мовні контакти (лат. contactus -- дотик) -- взаємодія двох чи більше мов, яка впливає на структуру і словниковий склад однієї чи багатьох із них.

Мовні універсали(лат. universalis -- загальний) -- явища, властиві всім мовам або більшості з них.

Модальність (від сер.-лат. modalis -- модальний; лат. modus -- міра, спосіб) -- функціонально-семантична категорія, яка виражає різні види відношення висловлення до дійсності, а також різні види суб'єктивної кваліфікації повідомлюваного.

Модифікаційне словотвірне значення (лат. modificatio -- видозміна, перетворення) --додаткова ознака до значення твірного слова без зміни частиномовної належності слова.

Модус (лат. modus -- міра, спосіб) -- частина речення (висловлення), яка виражає ставлення мовця до повідомлюваного; оцінка змісту речення (висловлення).

Молодограматизм -- напрям у порівняльно-історичному мовознавстві, що поставив собі за мету досліджувати живі мови, які нібито розвиваються за суворими, що не знають винятків, законами.

Моногенез --див.Теорія моногенезу.

Морф (грец. morphe -- вигляд, форма) -- конкретний лінійний представник морфеми, один із формальних її різновидів; найкоротший мінімальний відрізок словоформи, наділений значенням.

Морфема (грец. morphe -- вигляд, форма) -- мінімальна двостороння одиниця мови,тобто одиниця, що має план вираження і план змісту і яка не членується на простіші одиниці такого самого роду.

Морфологічний рівень мови -- система механізмів мови, яка забезпечує побудову словоформ та їх розуміння.

Морфологічний спосіб словотворення -- спосіб словотворення, за якого словотворчим формантом є афіксальні засоби.

Морфологія (грец. morphe -- вигляд, форма і logos -- слово, вчення) -- 1) граматична будова слова; система притаманних мові морфологічних одиниць, категорій і форм, а також правил їх функціонування; 2) розділ граматики, який вивчає закономірності функціонування і розвитку цієї системи.

Морфолого-синтаксичний спосіб словотворення -- спосіб словотворення, за якого нові слова творяться шляхом переведення слова або окремої словоформи з однієї частини мови в іншу.

Морфонема (від морфема і фонема) -- ряд фонем, що замінюють одна одну в межах тієї самої морфеми і представлені в її аломорфах.

Морфонологічний проміжний рівень -- рівень мови, проміжний між фонологічним і морфологічним.

Морфонологія -- розділ мовознавства, який вивчає фонологічну структуру морфем і використання фонологічних відмінностей для вираження граматичних значень.

Морфосилабема (від морф і грец. syllabe -- склад) -- мінімальна фономорфологічна одиниця в кореневих мовах, де морфема і склад збігаються. Синоніми: силабема, силабоморфема.

Надлишковість інформації -- різниця між граничною можливістю коду і середнім обсягом передаваної інформації.

Надфразова єдність -- відрізок мовлення, що складається з двох чи більше речень, об'єднаних спільністю теми в композиційно-синтаксичну конструкцію.

Натуралізм -- див. Натуралістичний напрям у мовознавстві.

Натуралістичний напрям у мовознавстві -- напрям, який винику межах порівняльно-історичного мовознавства І половини XIX ст. і поширював принципи й методи природничих наук на вивчення мови і мовленнєвої діяльності. Синонім: натуралізм.

Національно-мовна політика -- мовна політика як частина національної політики держави.

Недиференційні ознаки фонем -- див. Інтегральні ознаки фонем.

Нейролінгвістика (грец. пеиго -- жила, нерв і лінгвістика) -- наукова дисципліна, яка виникла на межі неврології та лінгвістики й вивчає систему мови у співвідношенні з мозковим субстратом мовної поведінки.

Нейтралізація фонем (лат. neutralis -- не належний ні тому, ні іншому) -- зняття фонологічного протиставлення у певних положеннях (позиціях).

Неогумбольдтіанство -- напрям у лінгвістиці, який характеризується прагненням вивчати мову в тісному зв'язку з культурою її носіїв.

Неолінгвістика -- опозиційний до молодограматизму напрям, який трактував мову з позицій ідеалізму й естетизму.

Несистемний контекст -- контекст, який не випливає із семанти-ки слова; невластивий для слова контекст.

Номінативна функція (лат. nominativus -- називний, відпотіпо -- називаю) -- функція позначення предметів і явищ зовнішнього світу і свідомості. Синоніми: репрезентативна функція, референтна функція.

Номінативний синтаксис -- синтаксис, який вивчає номінативну функцію речень, тобто функцію, пов'язану з позначуваною реченням ситуацією (подією).

Номінативні мови (лат. nominativus -- називний) -- мови, в яких єдино можливою формою підмета є називний (номінативний) відмінок незалежно від перехідності (неперехідності) дієслова.

Норма мовна --див. Мовна норма.

Ностратична теорія (лат. noster-- наш)-- теорія, згідно з якою окремі мовні родини об'єднуються на глибшому етапі реконструкції в одну ностратичну надродину. Синонім: борёйська теорія.

Нульова морфема -- морфема, яка не має реального звукового вираження в одній із форм парадигми і виділяється, усвідомлюється тільки у співвідношенні з матеріально вираженими морфемами в інших формах цієї ж парадигми.

Обчислювальна лінгвістика -- лінгвістика, предметом якої є вивчення мови, пов'язане з можливостями машинної обробки і переробки інформації, що міститься в одиницях мови, й інформації про саму мову, її будову і функціонування.

Одномірні опозиції фонем -- опозиції фонем, в яких їхні спільні ознаки в такій сукупності більше ніде в цій системі не повторюються.

Омоніми (грец. homos -- однаковий і опута -- ім'я) -- слова, які звучать однаково, але мають різні значення.

Ономасіологія (грец. onomasia -- найменування і logos -- слово, вчення) -- теорія номінації; один із двох аспектів семантики (поряд із семасіологією), який вивчає природу, закономірності і типи мовного позначення елементів дійсності.

Описовий метод -- метод планомірної інвентаризації одиниць мови і пояснення особливостей їх будови та функціонування на певному етапі розвитку мови, тобто в синхронії.

Опозиції фонем (лат. oppositio -- протиставлення) -- протиставлення двох чи кількох фонем для виявлення різниці між ними.

Опозиційний прийом -- прийом, який полягає в зіставленні мовних одиниць для встановлення їхніх диференційних ознак і на цій основі об'єднання їх у певні парадигматичні класи.

Орфографія (грец. orthographia, від orthos -- правильний і grapho -- пишу) -- історично сформована й загальноприйнята система правил щодо передачі мовлення на письмі.

Особа -- граматична словозмінна категорія дієслова (в деяких мовах також іменника в позиції присудка), що означає відношення суб'єкта дії до мовця.

Палаталізація (лат. palatum -- піднебіння) -- пом'якшення приголосних у певних фонетичних позиціях внаслідок піднесення середньої спинки язика до піднебіння.

Парадигма (грец. paradeigma -- приклад, зразок) -- 1) у широкому розумінні -- ряд протиставлених мовних одиниць, кожна з яких визначається відношеннями до інших; 2) у вужчому розумінні -- об'єднання мовних одиниць у певні класи, де кожна з них може у мовленні бути заміненою іншою одиницею цього класу.

Парадигматика--один із двох системних аспектів у вивченні мови, що розглядає мовні одиниці як сукупності структурних елементів, об'єднуваних у пам'яті мовців і пов'язаних відношенням протиставлення.

Парадигматичні відношення -- відношення вибору, асоціації, що ґрунтуються на подібності й відмінності позначувальних і позначуваних одиниць мови.

Паракінесика (грец. para -- біля, коло, поряд і kinetikos -- той, що рухає) -- жести і міміка як засоби спілкування.

Паралінгвістика (грец. para -- біля, коло, поряд і лінгвістика) -- 1) сукупність невербальних засобів спілкування; 2) розділ мовознавства, який вивчає ці засоби.

Переповідний спосіб -- спосіб, який позначає неочевидну дію (інформацію з чужих уст) і може виражати відтінок недовір'я, сумніву, здивування. Синонім: коментатйв.

Перлокуція (лат. per -- префікс, що означає посилення, завершення, дію, спрямовану на щось, крізь щось, і англ. locution -- мовний зворот, вислів) -- вплив мовлення на свідомість та поведінку адресата.

Перформатив (лат. performo -- ді ю) -- висловлення, еквівалентне дії, вчинку.

Перформатйвна функція -- функція мовлення, яка полягає у виконанні перформативного акту, тобто такого, який рівнозначний здійсненню дії. Див. Перформатив.

Перцептивна функція фонем (лат. perceptio -- сприймання, пізнавання) -- розпізнавальна функція.

Пїджини (від спотвореного англ. business -- справа) -- змішані мови зі спрощеною структурою, які використовуються як засіб міжетнічного спілкування.

Пізнавальна функція мови -- див. Гносеологічна функція мови.

Побутовий контекст --див. Ситуативний контекст.

Поверхнева структура -- спосіб конкретного опису синтаксичної побудови кожного окремого речення з його глибинних структур. Див. Глибинна структура.

Поетична функція мови --див. Естетична функція мови.

Полісемія (грец. polysemos -- багатозначний) -- наявність різних лексичних значень в одному й тому самому слові.

Полісинтетичні мови (грец. polys -- багато і synthesis -- поєднання) -- мови, в яких різні частини висловлення у вигляді аморфних слів-основ (коренів) об'єднані в єдині складні комплекси, сукупність яких оформляється службовими елементами. Синонім: інкорпоруючі мови.

...
Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.