Двомовність в Бельгії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Білінгвізм як мовне та соціальне явище

Білінгвізм (двомовність) - специфічний стан суспільного життя, при якому спостерігається і є визнаним факт функціонування й співіснування двох мов у межах однієї держави. Джерелом білінгвізму, як правило, виступає етнічна неоднорідність самого суспільства, наприклад, існування в одній державі двох етносів, що користуються різними мовами. Через те, що в сучасному світі практично немає етнічно „чистих” держав, білінгвізм як явище отримав велике поширення.

Білінгвізм відображає ситуацію, коли відразу дві мови визнані державою, внаслідок юридично закріплених норм або законів, на рівні офіційних і з рівноправним статусом для кожної з цих мов. Серед типових прикладів країн з офіційним білінгвізмом: Канада, Бельгія, Фінляндія, Казахстан та інші.

Інтеграційні процеси сприяють перетворенню Європи в багатомовний простір, в якому всі національні мови мають рівні права. Адже з відкриттям кордонів між країнами Європи посилюється мобільність людей, установлюються та виходять на новий рівень підтримувані раніше контакти як усередині країни, так і із зарубіжними друзями та партнерами. Ці процеси значно посилюють мотивованість європейців до опанування іноземних мов.

Сьогодні двомовне навчання визнано багатьма вченими Європи однією з можливостей найбільш ефективного опанування іноземних мов і водночас є суттєвою складовою полі культурної освіти. Значний вплив на розвиток двомовної освіти в Європі здійснює політика Європейського Союзу - відмова від пріоритету якоїсь із мов та орієнтація на рівноправне використання мов-партнерів.

Як науковий феномен термін „білінгвізм” означає співіснування двох мов і в науковій літературі розглядається з двох позицій:

1) соціальне явище;

2) індивідуальна характеристика особистості.

Як соціальне явище білінгвізм - це специфічний стан суспільного життя, за якого спостерігається і визнається факт функціонування, співіснування двох мов у межах однієї держави.

На соціальному рівні в рамках двомовного навчання йдеться про взаємодію двох лінгвокультур, двох симбіозів мовного та культурного, які утворюють два різні лінгвокультурні коди. Мета такої взаємодії полягає у досягнення успішного між культурного спілкування, або здатності порозумітися за умови суттєвих відмінностей у сприйняття світу.

Розрізняють офіційний білінгвізм, термін, що відображає ситуацію, коли відразу дві мови визнані державою на рівні офіційних внаслідок юридично закріплених норм або законів.

Неофіційний білінгвізм відповідає ситуації, коли офіційно визнаною на законодавчому рівні є лише одна з двох мов, якою найчастіше послуговується населення цієї держави. Досить часто можна спостерігати явище, коли, будучи невизнаною на офіційному рівні як державна, друга мова широко використовується значною частиною населення.

Для України цінним є досвід європейських країн, де розвиток двомовної освіти пов'язаний не стільки з внутрішніми процесами, скільки із загальною тенденцією до інтеграції, прагненням до діалогу та між культурної комунікації. Розвиток теорії і практики двомовної освіти відкриває шлях до активного інноваційного пошуку в цьому напрямі.

У Канаді повною мірою реалізуються ідеї плюралізму та полікультурного виховання. Навчання з використанням двох офіційних мов - англійської та французької, гарантовано конституцією цієї країни.

Цікавим є досвід багатомовного Люксембургу, де в шкільній системі застосовують трилінгвальний дидактичний компонент, що передбачає поетапне введення у дошкільному та шкільному віці люксембурзької мови (розмовний варіант німецької), німецької мови з використанням її як засобу навчання і далі - французької мови, яка стає засобом вивчення інших предметів.

Цей варіант набув поширення в так званих європейських школах, де передбачено вивчення від 3 до 9 іноземних мов. У такому випаду радше говорити не про двомовну освіту, а про багатомовну. Адже чим більше мов знає кожен із потенційних учасників процесу міжкультурного спілкування, тим легше відбувається його інтеграція в інтернаціональне співтовариство.

Бельгія, як двомовна країна

Бельгія - досить штучна країна. Утворена з двох абсолютно різних і за економічним рівнем розвитку, і за етнічним складом частинок: Фландрії (голландськомовна) і Валонії (франкомовна). В 1830р. їх об'єднувала лише спільна католицька віра і ненависть до голландського протестантського правителя Віллема І, який на їх думку був занадто авторитарним. Отже, після перемоги над голландцями (не без допомоги французької армії та зради голландців усіма їх союзниками) нова держава одразу прийняла закон "Про свободу мов".

Насправді ж, французька мова домінувала в столиці держави - Брюсселі і на більш розвиненому півдні (завдяки заводам і шахтам). Голландська ж мова (чи вірніше її діалект - фламандська) була мовою затурканих північних селюків, які до того ж вели досить злиденне життя (безземелля, занепад домашнього ремесла через неможливість конкуренції з продукцією фабрик). Тобто склалась ситуація, в якій майже вся бюрократія і майже весь бізнес спілкувавсь французькою, а голландська залишалась десь на сільському рівні.

До 1873р. всі державні папери і судові справи розглядались французькою. білінгвізм бельгія двомовність полікультурний

До 1878р. все спілкування з державними органами було французькою (в реальності ще довше - бо чиновники не бажали вчити голландську)

До 1883р. вся середня освіта була французькою.

Цією ситуацією одразу скористались соціалісти, які порівнювали життя фламандців в Бельгії зі станом негрів в Бельгійському Конго. Під час першої світової солдати-фламандці писали королю листа з проханням повпливати на офіцерів, які віддавали команди виключно французькою. Вже в другій половині ХХ сторіччя фламандці влаштовували так звані "марші на Брюссель" для захисту права голландськомовного населення на вільне використання своєї мови в усіх сферах життя. Франкофони Брюсселя зустрічали такі демонстрації плакатами "Давай вали назад в село".

Якоюсь мірою проблему вирішили розділивши країну на мовні спільноти (на додачу до адміністративного поділу на Валонію, Фландрію і Брюссель) і надавши цим спільнотам ряд адміністративних прав. Але в результаті в кожній спільноті перемагають "свої" партії, які потім не можуть утворити коаліцію через різне бачення розвитку країни. Загострює проблему і різний економічний розвиток регіонів: шахти у Валонії закрились, а Фландрія навпаки динамічно розвивається.

Згадайте, як українцям набридала 90денна парламентська "коаліціяда". Так от: бельгійці не мають коаліційного уряду вже більше 300 днів (вибори відбулись 13 червня 2010р.). Це світовий рекорд і кінця-краю домовленостям не видно. Подейкують, що Бельгію може спіткати доля Чехословаччини.

В Брюсселі близько 80% городян спілкуються між собою французькою, але вся інформація дублюється на голландській. Навіть одна і та сама реклама на одній станції метро французькою, на іншій вже голландською.

Мовна проблема Бельгії

Бельгія - одна з небагатьох держав в Європі, де офіційно на державному рівні співіснують дві мови, фламандська та французька. Цей компроміс було закладено ще у момент створення Бельгійського королівства нецілих 200 років тому, але болючим для невеличкої, десятимільйонної країни, він залишається і досі. Раніше суперечки між фламандською більшістю країни, вона складає приблизно дві третини населення, і франкомовною меншістю, це приблизно третина, точилися головним чином на місцевому рівні, але тепер франкофони, подібно до російськомовної меншини України, вирішили скаржитися на свою державу у Раду Європи.

Мовна проблема у Бельгії дійсно багато у чому нагадує українські реалії. Подібно до великих українських міст, Брюссель, столиця країни, що географічно розташована у Фландрії, внаслідок демографічних змін та міграції на 80% став франкомовним. А з переселенням близько 120 тисяч мешканців міста до приміських зон, французька мова просочилася за межі міста до, так би мовити, традиційно фламандської Фландрії.

Місцеві фламандці наполягають, що приїжджі повинні навчитися їхньої мови, і все місцеве діловодство повинно бути фламандською мовою. Вони пропонують, щоб бібліотеки, в яких забагато книжок французькою мовою, були позбавлені субсидій, а валлони - так називаються франкомовні бельгійці, приходили до місцевих рад з перекладачем, якщо вони не знають фламандської мови. Ці вимоги викликають обурення серед валлонів, оскільки переважна частина фламандців добре говорить по-французьки. Але фламандці не здаються: «як двомовність, то для всіх», говорять вони, якщо ми зуміли навчитися говорити вашою мовою, то чому б вам не навчитися говорити нашою, тим більше, що на нашій же території.

Протягом кількох років валлони, які за риторикою двомовності, подібно до російськомовних українців обстоюють своє право залишатися одномовними, намагалися протестувати завдяки актам громадської непокори. Наприклад, саботували сплату місцевого податку під приводом того, що податкові форми написані фламандською мовою. А кілька років тому вони вирішили поскаржитися до Ради Європи. Як часто стається у подібних випадках, Рада Європи покартала Бельгію і порадила їй підписатися під добре відомою в Україні Європейською Конвенцією захисту мов меншин.

Конвенцію врешті решт, було підписано. Але тут на перешкоді вимогам франкофонів стали демократичні процедури країни. Для того, щоб вона набула чинності, конвенцію повинні ухвалити всі сім реґіональних парламентів Бельгії. Фламандці говорять «ні».

Двомовність в теорії

За формою державно-територіального устрою Бельгія федеративна держава, що складається із співтовариств і регіонів. Співтовариства будуються за культурно-лінгвістичним принципом, а регіони - за мовно-територіальним. Бельгія включає 3 співтовариства: Французьке, Фламандська і німецькомовному і 3 регіону: Валлонський, Фламандський і Брюссельський (двомовний). Перехід від унітарного до федерального устрою в Бельгії відбувся 1 січня 1989 р. у зв'язку з багаторічним конфліктом між двома основними національностями - фламандцями і франкомовними валлонами.

У співтовариствах і регіонах створені відповідні представницькі та виконавчі органи. Одночасно регіони Бельгії в адміністративно-територіальному відношенні діляться на 10 провінцій (по 5 у Фландрії і Валлонії).

Двомовність на практиці

Франкомовні бельгійці як не хотіли вчити фламандську, так і не вчили. Але, боячись, що рівноправність змусить чиновників користуватися фламандською, а в остаточному підсумку призведе до втрати Валлонією своєї франкомовності, вони пролобіювали запровадження двомовності на адміністративному рівні. Тобто, двомовність по-бельгійськи - це не поєднання, а роз'єднання двох мов і субетносів у межах країни.

Ця ідея зрештою оформилася в ту ситуацію, яка наразі спостерігається в Бельгії. Двомовність в цій країні зовсім не означає, що обома мовами можна користуватися де завгодно. В столиці Брюсселі та околицях - так, в питаннях судочинства - так. Але занести у мерію фламандського містечка реєстраційні документи на французькій не можна - закон забороняє.

Націоналісти на мітингу із вшанування пам'яті загиблих в Першій світовій фламандських вояків. Воюючи на боці Антанти, ті водночас вимагали рівних мовних прав для фламандської більшості

Більше того, в поїзді, який їде з фламандського Антверпена до валонського Шарлеруа, мова оголошень змінюється чотири рази: фламандською у Фландрії, фламандською та французькою в Брюселі, потім знову фламандською і, зрештою, французькою

Ситуацію ускладнює те, що в регіонах, де є значна кількість іншомовної меншості, вони мають низку привілеїв - зокрема, щодо освіти. Фламандці вбачають в цьому порушення своїх прав: франкомовні бельгійці вимагають мовних пільг у фламандських муніципаліях, а у французьких муніципаліях цих пільг добитися дуже складно.

Висновки

Проаналізувавши ситуацію яка склалася в Бельгії, не можна сказати, що двомовність яка була закріплена законом пішла на користь як і громадянам, так і владі. Бельгія - країна в якій законом закріплені три державних мови, але в котрій кожен із цих сторін старається ущемити інші дві.

Для цієї країни не можна сказати, що є вирішення проблеми. Проблема дійсно глобальна, і лежить у корінні створення країни. Можна лише припускати, що з часом агресія людей які зібралися під одним прапором, але з різними мовами зникне одне до одного.

Використана література

1. Рада Європи, 800 мільйонів європейців. Public Relation Service of the Council of Europe. Ukrainian Version. 2001. - 75 p.

2. Вайнрах У. Одноязычие и многоязычие: Новое в лингвистике. Языковые контакты. - М.: Прогресс, 1982.

3. Нікольська Н. Від розмаїття до взаєморозуміння. Іноземні мови в навчальних закладах //Педагогічна преса. - 2008. - 128 с.

4. Modern Language Learning. A Common European Framework of Reference. - Strasbourg: Council of Europe, Education Committee, 1998.

Размещено на Allbest.ru