Реалізація суб’єктивно-модальних значень у структурі безособово-інфінітивних речень сучасної української мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реалізація суб'єктивно-модальних значень у структурі безособово-інфінітивних речень сучасної української мови

Історія вивчення безособових речень як у вітчизняному (Н.М. Арват, Г.М. Чирва, Г.П. Арполенко, В.П. Забєліна, О.В. Болюх та інші), так і в зарубіжному (Є.М. Галкіна-Федорук, Є.І. Воїнова, Г.О. Золотова, Т.В. Шмельова, В.В. Бабайцева, Т.Я. Шабаліна) мовознавстві має давню традицію й вагомі здобутки, проте до сьогодні в науці залишається нерозв'язаною низка питань щодо меж цього класу та його місця в системі простого речення, зокрема критеріїв визначення односкладності/двоскладності деяких конструкцій і визнання їх безособовими. Це насамперед стосується безособових речень, структурно необхідною частиною яких є інфінітив, що стоїть у постпозиції до неінфінітивного компонента. З одного боку, серед них є реченнєві одиниці на зразок Почало вечоріти, [і ми точно вже знали, що не дійдемо пішки до озера Онтаріо] (Н. Тисовська), які вирізняються фазовою характеристикою події, про яку йдеться в реченні. З іншого боку, їм протистоять модальні реалізації безособових речень - структури на зразок І мені раптом захотілося розсміятися, [сказати людям, що ми чудово розіграли цю інтермедію] (В. Шевчук); [Тут у нас є дика звірина.] Без рушниці не варто пускатися в мандри (Ю. Винничук); [Камерга вид на себе взявши, тут всіх учила, толковавши, що] сором Турна видавать (І. Котляревський); Принцесо, час покинути химери! (Леся Українка); [Піймали на злодійстві], так було дома й дати прочуханку (Г. Квітка-Основ'яненко); [Тут вірять в дворянську кров, у відьму, в пристріт, а] науці нема чого робить (В. Винниченко); [...який не є, а все не сирота, і] є кому млинців насмажити (І. Жиленко). Спільну семантичну рису таких речень становить модальна співвіднесеність між суб'єктом та його потенційною дією. Це дає підстави розглядати їх як структурно-семантичну єдність, незважаючи на різне морфологічне оформлення суб'єктивно-модального компонента (дієслово, слово категорії стану, займенник/прислівник займенникового походження тощо) та варіативність значень модальних лексем.

Модальним реалізаціям безособових речень притаманна синкретичність: будучи безособовими, вони містять у своїй граматичній основі обов'язковий інфінітив. Відповідно на їх позначення в лінгвістичній літературі побутує термін "безособово-інфінітивні" (М.У. Каранська, А.П. Загнітко), який використано в дослідженні як робочий.

Актуальність теми визначається потребою в усебічному вивченні безособово-інфінітивних речень як модальних реалізацій базових безособових конструкцій і в уточненні їх місця в системі простого речення. Підходи до визначення статусу безособово-інфінітивних речень позначені різнотлумаченнями. У переважній більшості українських граматик та підручників безособові конструкції з постпозитивним інфінітивом розглядаються то як безособові, то як інфінітивні. Немає й монографічних досліджень, які об'єднували б усі різновиди безособово-інфінітивних речень.

У синтаксичних дослідженнях розглядаються лише особливості їх структури, зокрема компоненти, що складають предикативний мінімум. Змістова, суб'єктивно-модальна, специфіка цих реченнєвих одиниць залишається поза увагою. Тим самим безособово-інфінітивні речення не розглядаються як структурно-семантична єдність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає загальній науковій проблемі кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди: "Закономірності розвитку і функціонування української мови", що передбачає вивчення питань синтаксису української мови, зокрема структурно-семантичних особливостей реченнєвих одиниць, у тому числі безособово-інфінітивних речень - конструкцій, у структурі яких реалізуються суб'єктивно-модальні значення.

Метою дисертаційної роботи є виявлення можливостей реалізації суб'єктивно-модальних значень у структурі безособово-інфінітивних речень сучасної української мови шляхом комплексного аналізу досліджуваних синтаксичних одиниць, представлення цього класу речень як структурно-семантичної єдності.

Відповідно до мети ставляться завдання:

1) дослідити особливості формальної організації безособово-інфінітивних речень як модальних реалізацій безособових конструкцій сучасної української мови;

2) з'ясувати роль суб'єктивно-модального компонента у формуванні схемної семантики безособово-інфінітивних речень;

3) простежити змістову еквівалентність суб'єктивно-модальних компонентів різної морфологічної природи (дієслів, слів категорії стану, займенників та прислівників займенникового походження) у структурі безособово-інфінітивних речень;

4) з'ясувати роль модальних реалізаторів у формуванні семантичних різновидів безособово-інфінітивних речень, описати ці різновиди;

5) простежити взаємодію різних типів суб'єктивно-модального значення в системі безособово-інфінітивних речень;

6) виявити функції семантичних різновидів безособово-інфінітивних конструкцій у мовленні;

7) описати асиметричні безособово-інфінітивні речення, з'ясувати чинники формування значень, не типових для їх структури.

Об'єктом дисертаційної роботи стали безособово-інфінітивні речення, що є модальними реалізаціями безособових конструкцій сучасної української мови.

Предмет дослідження становлять формально-синтаксичні, семантико-синтаксичні та комунікативно-прагматичні ознаки безособово-інфінітивних речень як чинники вираження суб'єктивно-модальних значень у структурі цих конструкцій.

Матеріалом дисертації послужила картотека, що налічує понад 5000 безособово-інфінітивних речень української мови, укладена шляхом суцільної вибірки з художніх творів письменників ХІХ-ХХІ століть, наукової мовознавчої літератури та усного мовлення.

Методологічну основу дослідження становить дихотомічне розуміння мови як суспільного явища, усвідомлення діалектичного взаємозв'язку загального й окремого, взаємодія суб'єктивного та об'єктивного в мові, дуалізм мовного знака.

Методи дослідження зумовлені його метою і завданнями. При аналізі матеріалу застосовано описовий метод дослідження мовного матеріалу з використанням компонентного аналізу, а також методи зіставлення, перефразування та моделювання.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві на широкому фактичному матеріалі здійснено системний різнорівневий аналіз безособово-інфінітивних речень як регулярних модальних реалізацій безособових конструкцій сучасної української мови, виявлено семантичні різновиди, зумовлені характером суб'єктивно-модальних значень, що реалізуються в їх структурі, систематизовано прямі та непрямі засоби вираження цих значень.

Теоретичне значення дослідження полягає у визначенні статусу безособово-інфінітивних речень як регулярних модальних реалізацій безособових реченнєвих одиниць сучасної української мови й виявленні способів реалізації суб'єктивно-модальних значень у їх структурі. Зроблений у дослідженні висновок про структурно-семантичну єдність аналізованих конструкцій доповнює вчення про типи простого речення сучасної української мови. Спостереження над взаємодією формально-семантичних та комунікативних ознак безособово-інфінітивних речень сприяють глибшому пізнанню категорійних особливостей української мови, зокрема категорії суб'єктивної модальності та мовних засобів її вираження.

Практичне значення роботи визначається передусім тим, що результати дослідження можуть бути використані в синтаксичних описах безособового речення, при читанні лекцій у вищій школі, написанні підручників та посібників, методичних розробок із синтаксису української мови, а також бути предметом обговорення на заняттях спецсемінарів та спецкурсів.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації були представлені в доповідях на Всеукраїнській науковій конференції "Розвиток української філології на Буковині у загальноєвропейських культурно-наукових зв'язках ХІХ-ХХ ст." (м. Чернівці, 2000 р.), на VІІ Міжнародній конференції "Семантика мови і тексту" (м. Ялта, 2002 р.), на Всеукраїнській науковій конференції "Г.Ф. Квітка-Основ'яненко та українська культура ХІХ-ХХІ століть", присвяченій 225^-й річниці від дня народження видатного діяча національної культури Г.Ф. Квітки-Основ'яненка (м. Харків, 2003 р.). Основні положення дисертаційної роботи обговорювалися на засіданнях кафедри української мови та кафедри українознавства Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Публікації. З теми дисертації опубліковано сім статей у провідних наукових фахових виданнях.

Обсяг і структура роботи. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 177 сторінок, основного тексту - 163 сторінки. У списку використаних джерел налічується 174 найменування.

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, формулюються її мета, завдання, наукова новизна, теоретичне і практичне значення, визначається предмет та методи дослідження, подаються дані про апробацію, публікації й обсяг роботи.

Перший розділ "Теоретичні засади дослідження безособово-інфінітивних речень" містить огляд літератури з питання, аналіз стану його вивчення в українській синтаксичній науці. У розділі викладено теоретичні засади дослідження, визначено його поняттєво-термінологічний апарат.

Навколо безособово-інфінітивних речень у вітчизняному та зарубіжному мовознавстві точиться багато дискусій, зокрема стосовно їх граматичної природи, місця в класифікаційній системі простих речень, структури предикативного мінімуму, зв'язку між інфінітивом та неінфінітивним компонентом у складі предикативного центра. Усвідомленню безособово-інфінітивних речень як структурно-семантичної єдності перешкоджали такі чинники: 1) подвійна природа інфінітива, що спричинила виникнення дискусій про односкладність/двоскладність аналізованих речень і віднесення їх різновидів до різних типів синтаксичних конструкцій; 2) різна морфологічна природа неінфінітивного компонента окремих підтипів безособово-інфіні-тивних конструкцій (дієслово, слово категорії стану, займенник); 3) відмінності в поглядах мовознавців на тип зв'язку між інфінітивом та дієсловом, інфінітивом і словом категорії стану, інфінітивом і прономінальним компонентом; 4) розуміння мінімальної реченнєвої конструкції як структури, зверненої до формальної організації речення, тобто як предикативної (не номінативної) одиниці; 5) ігнорування дериваційних співвідношень у системі простого речення.

Вагання мовознавців при віднесенні безособово-інфінітивних конструкцій до односкладних чи двоскладних зумовлені сприйманням як типових саме речень двоскладної будови і відповідно універсалізацією підметово-присудкової моделі реченнєвих одиниць. Можна окреслити чотири позиції, визначені в синтаксичних описах простого речення щодо односкладності/двоскладності безособово-інфінітив-них речень: 1) односкладні (нерозчленовані, одночленні, одноядерні, безпідметові) структури (О.М. Пєшковський, Б.М. Кулик, Г.М. Чирва, В.Л. Георгієва, Н.М. Арват, І.Р. Вихованець, І.І. Слинько, Н.В. Гуйванюк, М.Ф. Кобилянська, М.У. Каранська, А.П. Загнітко); 2) двоскладні (розчленовані, двоядерні) структури (О.О. Шахматов, Л.О. Булаховський, Т.В. Шмельова); 3) конструкції перехідного типу (О.О. Єрмакова, В.В. Бабайцева, О.С. Попов); 4) односкладні чи двоскладні структури залежно від різних критеріїв, а саме: позиції інфінітива відносно неінфінітивного компонента або порядку слів (Г.П. Арполенко, В.П. Забєліна, Р.О. Христіанінова, І.І. Слинько, Н.В. Гуйванюк, М.Ф. Кобилянська), лексико-граматичного значення слів на -о (О.М. Пєшковський, П.О. Лекант, О.І. Воїнова), лексико-семантичного значення неінфіні-тивного компонента (Л. Дюрович), характеру актуального членування (Л.Д. Павліна).

Майже всі дослідники визнають, що універсального критерію для визначення односкладності/двоскладності безособово-інфінітивних речень немає. Це питання лишається дискусійним і сьогодні. На тлі осмислення конструкцій із постпозитивним інфінітивом як односкладних постає проблема дефініювання в класифікаційній системі односкладних структур дієслівних, прислівникових та прономінальних безособово-інфінітивних речень. Вони визначаються або як безособові із залежним інфінітивом, або як інфінітивні чи безособово-інфінітивні.

Однією з причин розмаїття поглядів лінгвістів на безособово-інфінітивні речення є неоднозначне трактування зв'язку між інфінітивом та неінфінітивним компонентом. Тим самим різняться й позиції дослідників щодо складу предикативного центра аналізованих конструкцій та ролі інфінітива в їх структурі (йдеться про такі його ознаки, як залежність/автономність, підпорядкованість/непідпорядкованість).

Огляд проблемних питань, пов'язаних із безособово-інфінітивними реченнями, засвідчує, що для досягнення визначеної в роботі мети необхідно здійснити аналіз формально-синтаксичного, семантико-синтаксичного та комунікативно-прагматичного рівнів їх будови. Такий диференційований підхід до аналізу синтаксичних одиниць відповідає сучасним поглядам на речення як багатоаспектну одиницю та передбачає використання в дослідженні понять і термінів відповідно до кожного з рівнів його організації.

Здійснений аналіз поглядів на природу безособово-інфінітивних конструкцій дає підстави для окреслення теоретичних засад дисертаційної роботи. Такими визнаються положення:

- у системі безособових речень із постпозитивним інфінітивом вирізняються конструкції із суб'єктивно-модальним компонентом змісту - безособово-інфінітивні речення;

- суб'єктивно-модальний компонент у структурі безособово-інфінітивних речень виражається фінітною дієслівною формою, словом категорії стану, займенником або прислівником займенникового походження;

- функція прономінального компонента в безособово-інфінітивних конструкціях та ж сама, що й функція слів категорії стану;

- у структурі безособово-інфінітивних речень виникає синтаксичний зв'язок між суб'єктивно-модальним компонентом та інфінітивом як залежним підпорядкованим компонентом;

- тотожність функції різних за морфологічною природою суб'єктивно-модальних компонентів об'єднує в систему безособово-інфінітивних речень дієслівні, прислівникові та прономінальні безособові реченнєві одиниці з постпозитивним інфінітивом;

- граматична основа безособово-інфінітивних речень містить: 1) безособову форму відмінюваного дієслова або дієслова-зв'язки (у сполученні зі словом категорії стану або прономінальним компонентом), 2) інфінітив;

- заперечні та стверджувальні прономінальні безособово-інфінітивні реченнєві одиниці утворюють один структурний тип речень;

- заперечні прономінальні безособово-інфінітивні речення об'єднують конструкції зі стягненою та нестягненою формою займенника або прислівника займенникового походження;

- у безособово-інфінітивних реченнях на зразок "нема резону + інфінітив" нема виступає зв'язковим компонентом;

- до безособово-інфінітивних конструкцій належать також речення на зразок "було + інфінітив", у яких було є усталеною словоформою, що втратила речове значення, перебравши на себе модальну семантику.

Для осмислення суб'єктивно-модальної сутності безособово-інфінітивних реченнєвих одиниць використовується поняття регулярної реалізації структурної схеми як тієї чи іншої модифікації речення в межах певного формального типу. Безособово-інфінітивні конструкції, будучи регулярними модальними реалізаціями безособових речень, вирізняються специфічним синтаксичним зв'язком між компонентами предикативного мінімуму, що дозволяє розглядати їх як структурну єдність. Саме суб'єктивно-модальний компонент визначає характер семантики структурної схеми безособово-інфінітивних речень та особливості їх функціонування. Опис схемної семантики доповнено в роботі аналізом лексико-семантичного оформлення синтаксичних позицій у структурі досліджуваних конструкцій. Це дозволяє з'ясувати роль модальних реалізаторів у формуванні семантичних різновидів безособово-інфінітивних речень, простежити взаємодію різних типів суб'єк-тивномодального значення в їх системі.

Усебічний аналіз безособово-інфінітивних реченнєвих одиниць передбачає врахування складної взаємодії різних рівнів організації речення, у тому числі впливу його комунікативної перспективи на формування суб'єктивно-модального значення як явища семантичного рівня. Важливий аспект аналізу становить виявлення функцій, із якими використовуються безособово-інфінітивні речення в мовленні, та опис чинників формування непрямих значень у їх структурі.

Одним із завдань дослідження є також опис безособово-інфінітивних речень асиметричної будови - конструкцій, зміст яких не відповідає формальній структурі, та виявлення специфіки їх модального значення й особливостей уживання.

У другому розділі дисертації "Формально-cинтаксична організація безособово-інфінітивних речень як конструкцій із суб'єктивно-модальним компонентом змісту" розглядаються особливості формальної організації безособово-інфінітивних конструкцій, з'ясовується тип синтаксичного зв'язку в структурі предикативного мінімуму, описано комплетивні відношення між суб'єктивно-модальним компонентом та інфінітивом, показана роль дієслова (дієслова-зв'язки) в безособовій позиції у вираженні модально-часових значень, вивчається залежність повноти/неповноти парадигми безособово-інфінітивних речень від лексико-семантичного наповнення суб'єктивно-модального компонента; виявляються морфологічні типи цього компонента в структурі прислівникових та прономінальних безособово-інфінітивних речень.

Структурна схема безособових конструкцій є для досліджуваних речень мінімальною. Однак через суб'єктивно-модальну, модусну, природу безособового фінітного дієслова (призв'язкового компонента) ця схема поширюється інфінітивом із речовим, диктумним значенням, що необхідно для функціонування речення як повноцінної змістової та комунікативної одиниці. Відтак диктумне значення, виражене в безособово-інфінітивних реченнях інфінітивом, у звичайних безособових конструкціях представлене фінітним дієсловом, пор.: І мені, малому, не раз довелось За титаря плакать (Т. Шевченко) - "І мені, малому, не раз За титаря плакалось". Поширені структурні схеми безособово-інфінітивних конструкцій характеризуються вільним лексичним наповненням позиції інфінітива та обмеженням у лексичній наповнюваності суб'єктивно-модального компонента.

Аналіз довів, що семантико-синтаксичне відношення між інфінітивом та модальними лексемами в безособово-інфінітивних реченнях є комплетивним, інфінітив із формального боку є залежним компонентом, а із семантичного - головним: він відтворює речовий, диктумний зміст, а фінітне дієслово або призв'язкові форми забезпечують його модальний супровід. Відповідно фінітні дієслова та призв'язкові форми на формальному рівні головні, але не суттєві для смислу речення, оскільки не формують його диктумний зміст. Розуміння специфіки семантико-синтаксичних відношень між інфінітивом та модальними лексемами дозволяє розв'язати проблемне питання про склад предикативного центра досліджуваних речень. Оскільки інфінітивний компонент обов'язковий для утворення речення як повноцінної функціональної форми, він є необхідним складником поширеної структурної схеми.

Спільним компонентом усіх різновидів безособово-інфінітивних речень є інфінітив будь-якого лексичного значення. Позиції елементів предикативного центра аналізованих конструкцій є фіксованими: інфінітив знаходиться в постпозиції до неінфінітивного компонента. Неінфінітивні компоненти граматичної основи безособово-інфінітивних конструкцій служать для вираження граматичного (предикативного) та суб'єктивно-модального значень речення. При цьому вони можуть виражатись синтетично (фінітною безособовою формою дієслова - у дієслівних безособово-інфінітивних конструкціях) та аналітично (дієсловом-зв'язкою та призв'язковим компонентом - у прислівникових/прономінальних реченнях).

Дієслівні та прислівникові безособово-інфінітивні речення виявляють неоднорідність у плані модально-часових видозмін. Обмеження на утворення всіх парадигматичних форм зумовлені передусім лексичним значенням фінітних дієслів та слів категорії стану.

Основною ж підставою для розгляду безособово-інфінітивних речень як окремого структурного типу в сучасній українській мові є наявність безособової форми, виразника предикативності й суб'єктивної модальності, та постпозитивного інфінітива як носія речового значення диктумної природи.

У третьому розділі дисертації "Зумовленість семантичних різновидів безособово-інфінітивних речень характером суб'єктивно-модального компонента змісту" описується семантика структурної схеми безособово-інфінітивних конструкцій, простежується змістова еквівалентність суб'єктивно-модальних компонентів різної морфологічної природи в їх структурі; визначаються семантичні різновиди безособово-інфінітивних речень, аналізується взаємодія суб'єктивно-модальних значень у їх структурі; виявляються функції семантичних різновидів безособово-інфінітивних речень у мовленні.

Загальне значення безособово-інфінітивних речень задається їх синтаксичною будовою, основою якої є безособова дієслівна форма. Виражаючи дії, стани, ознаки, що не залежать від волі особи, безособова форма тим самим репрезентує загальне значення фатумності. Позиція неінфінітивного компонента в структурі безособово-інфінітивних конструкцій заповнюється модальною лексемою, яка конкретизує це значення, наприклад: Не раз доводилось їй відчути наслідки тої незрячості (М. Че-ремшина). Семантична маркованість цього компонента й дозволяє розглядати досліджувані речення як семантичний різновид безособових конструкцій.

Семантику дієслівних, прислівникових та прономінальних безособово-інфінітивних речень становить суб'єктивно-модальна інтерпретація тієї чи іншої події. Вони виражають значення можливості/неможливості, необхідності/непотрібності, бажаності/небажаності здійснення дії. Провідну роль у вираженні цих модальних значень відіграють лексеми в приінфінітивній позиції.

Суб'єктивно-модальне значення може виражатися в безособово-інфінітивних реченнях безпосередньо або опосередковано. Безпосереднє вираження простежується в конструкціях, семантику структурної схеми яких зумовлено значенням тієї чи іншої лексеми. Вони й становлять центр безособово-інфінітивних речень. Наприклад: У таку погоду хотілося посидіти в теплій кімнаті, перед каміном, з хорошою книжкою в руках чи бокалом доброго вина (Ю. Дольд-Михайлик) - значення бажаності здійснення дії; [Де то вже, хоч жалко, не жалко, а] треба впинить... (Марко Вовчок) - значення потрібності здійснення дії; [...на те й город, щоб] дурням де було вередувати (Г. Квітка-Основ'яненко) - значення можливості здійснення дії.

Опосередковане вираження суб'єктивно-модального значення зумовлене вживанням у приінфінітивній позиції переважно якісно-оцінних лексем, які не спеціалізуються на вираженні модальних значень, проте набувають їх у структурі цих речень. Наприклад: [Коли] мені випало нести варту над ним, [він, здається, задрімав] (О. Гончар) - пор.: "...я міг нести варту над ним..." - "я ніс варту" - "у мене була можливість нести варту"; Їй приємно було слухать про таку щиру, гарячу молоду любов (І. Нечуй-Левицький) - пор.: "Їй хотілось слухать про таку щиру, гарячу молоду любов". Безособово-інфінітивні речення, у яких суб'єктивно-модальне значення виражається опосередковано, утворюють так званий «окіл» модальних реалізацій безособових конструкцій. У подібних структурах часто простежується явище контамінації модальних значень і відтінків, зумовлене властивістю одного висловлення поєднувати різні модальні значення, наприклад: [Та зрозумій же, Марусю, що] мені не личить вистежувати людей (В. Підмогильний) - пор.: "Мені не треба вистежувати людей" - "Я не можу вистежувати людей", "Я не хочу вистежувати людей"; [Єдина чеснота,] якою не можна похвалитись, [- це скромність] (І. Вільде) - пор.: "Скромністю не треба хвалитись" - "Скромністю неможливо хвалитись".

Модальне значення може також виникати з контексту, тобто породжуватись конкретними лексичними зв'язками слів, що входять до предикативного центра, наприклад: [А він образився і, спершись на луку сідла, зло відповів:] - Добре тобі, старий, таке теревенити. [Хан полякам продався, ми б на них, а він нам у спину ударив би, он що було б] (Н. Рибак) - пор.: "Легко тобі, старий, таке теревенити" - "Ти, старий, можеш таке теревенити". Релевантною для формування модальної перспективи в структурі безособових речень є й семантика інфінітивного компонента. Тим самим опосередковане суб'єктивно-модальне значення дієслів і слів категорії стану постає як синтаксично та контекстуально зумовлене.

Особливістю безособово-інфінітивних речень є наявність змістового компонента, що мотивує осмислення ситуації як необхідної чи непотрібної. Мотиваційний компонент може бути представленим у реченнєвій одиниці, що передає значення необхідності чи непотрібності, або зрозумілим із контексту/конситуації, наприклад: [Мав я в цій дорозі недогоду, про яку] не випадало б говорити: [через грубий і незнайомий харч у царстві Дракона часто болів мені живіт] (В. Шевчук).

У структурі семантичних різновидів безособово-інфінітивних речень спостерігається явище контамінації суб'єктивно-модальних значеннєвих відтінків, зокрема: можливості - бажаності, необхідності - бажаності, можливості - необхідності, небажаності - неможливості, небажаності - непотрібності, що, будучи зумовлено лексико-семантичним наповненням конструкції, корелює з видовими значеннями інфінітива, наприклад: [Дарес тут дуже насміхався, Собою чванивсь, величався,] Аж сором слухать всім було (І. Котляревський) - пор.: "Не хотілося слухати" - "Неможливо було слухати"; [Пальнули йому навздогін, але щоб догнати,] про це годі було й думати (О. Гончар) - пор.: "Неможливо було думати", "Не треба було думати".

Крім передачі інформації, безособово-інфінітивні речення можуть слугувати різним комунікативним намірам мовця. Комунікативні функції семантичних різновидів досліджуваних конструкцій зводяться до самовираження мовця та впливу на слухача. Безособово-інфінітивні речення з модальними лексемами на позначення бажаності/небажаності, необхідності та неможливості здійснення дії можуть уживатись із метою: 1) виправдання за нереалізоване бажання або дію, що не відповідає очікуванням слухача, наприклад: [Так ось чому тебе, сердегу, вбито!] Вже не було чим битись, орле наш (Л. Костенко) - пор.: "Суб'єкт мав бажання битися, але обставини - у даному випадку відсутність зброї - завадили цьому"; 2) запобігання підозрам слухача в перешкоджанні бажаним для нього діям, наприклад: Можна б стіл відсунути далі, [та з місця не зрушається...] (Г. Тютюнник) - пор.: "Я хочу відсунути стіл, але це неможливо"; 3) підкреслення міри вияву ознаки та справлення враження на слухача, наприклад: Треба було бачити обличчя всіх, [як їх вразила така заява й тон] (І. Багряний); 4) пом'якшення відмови та приховування комунікативного наміру, наприклад: [Розчиняйте і смажте, - наказує той.] - А нема на чому (М. Стельмах); 5) мотивування прямого спонукання, наприклад: - Тобі вже нічого втрачати на цьому світі. [Одведи убивцю в ліс] (О. Довженко); 6) забезпечення емоційності й експресивності висловлення, наприклад: [Окрім того, маю роботу,] ніколи мені розбалакувати (В. Шевчук).

У четвертому розділі "Асиметрія форми та змісту безособово-інфінітивних речень" розглядаються безособово-інфінітивні конструкції, що виражають значення, які не відповідають їх формальній будові; описуються чинники формування непрямих значень у структурі цих речень.

Стосовно безособово-інфінітивних речень асиметрія форми та змісту виявляється в тому, що їх синтаксична структура здатна виражати модальні значення, влас-тиві іншим реченнєвим одиницям.

У складі асиметричних безособово-інфінітивних конструкцій спостерігаються речення на зразок Треба мені з вами розмовляти! Хочеться мені з вами по вулицях ходити!, де заперечна семантика виражається стверджувальною структурою. Такі структури характеризуються: 1) непрямим способом вираження значень небажаності, непотрібності та неможливості здійснення дії; 2) препозицією та акцентуалізацією модальних слів; 3) формою недоконаного виду інфінітива в складі предикативного мінімуму; 4) контамінацією модальних та оцінних значень; 5) домінуванням негативної оцінки, що корелює з експресивністю висловлення; 6) уживанням у контекстах осуду та іронії.

Невідповідність між змістом та формою безособово-інфінітивних речень часто зумовлена комунікативною своєрідністю висловлення, утіленого в структурі реченнєвої одиниці. Руйнація прямих значень аналізованих конструкцій спостерігається в науковому стилі, де суб'єктивно-модальні значення модифікуються, внаслідок чого висловлення втрачає категоричність і виражає лояльне та дбайливе ставлення до викладу чужих думок. Безособово-інфінітивним реченням у наукових текстах властиві метатекстові суб'єктивно-модальні значення, які допомагають стежити за ходом авторської думки та сприяють адекватному сприйманню композиції тексту. Наприклад: Найпростішими можна визнати лише такі моделі, [у яких вираження членів предикативної основи симетричне семантичним компонентам] (І.І. Слинько та ін.) (висловлення з послабленою категоричністю) - пор.: "Найпростішими є лише такі моделі..."; "Визнаю найпростішими лише такі моделі..." (категоричні висловлення); Варто зазначити, [що визнання емоційного компонента мислення й емоційно забарвлених індуктивно-прагматичних понять вказує...] (В. Ткачук) (виділення значущого порівняно з другорядним є виявом піклування про слухача).

Безособово-інфінітивні речення можуть виступати непрямими засобами вираження некатегоричного спонукального значення, наприклад: Нічого вередувати. [За такого багатого не підеш, так кого ще тобі треба?] (Г. Квітка-Основ'яненко) - пор.: "Не вередуй". Висловлене в непрямий спосіб, спонукання створює ефект тактовності мовця та певною мірою захищає його від категоричної відмови й емоційної атаки з боку слухача в разі негативної реакції на спонукання.

В осмисленні безособово-інфінітивних речень як спонукальних висловлень провідна роль належить уживанню в їх структурі модальних слів, тобто лексико-граматичним чинникам. Однак ця функція модальних лексем реалізується лише за умов певної мовленнєвої ситуації, яка експлікується в структурі висловлення або осмислюється з контексту чи конситуації. Наприклад, за певної ситуації нарікання Так би нам хотілось тернуть борщу або чогось тривного! [А мама все нам дає супчик та супчик та бульйончик] (І. Нечуй-Левицький) усвідомлюється як завуальоване прохання, що дає можливість адресату для його ігнорування й водночас дозволяє мовцю уникнути неприємної ситуації відмови.

У силу того, що переважна більшість спонукальних висловлень, оформлених безособово-інфінітивними конструкціями, виражає некатегоричні види спонукання, вони завжди містять мотиватор необхідності спонукуваної дії або супроводжуються конструкціями, які його репрезентують. Мотиватори умовно поділяються на такі, що апелюють до розуму (невигідно, недоцільно, шкідливо і т. ін.), наприклад: Нераціонально було б шукати когось іншого перше, [ніж удатися до тої, з ким справа була вже цілком налагоджена] (В. Підмогильний), та такі, що розраховані на емоційний вплив (стидно, сором, гріх і т.д.), наприклад: - Соромно, тобі, Онисиме, казати такі слова, [- відмовив я сердито] (В. Шевчук). Мотивація може також випливати з контексту чи конситуації.

Успішності впливу сприяє незаміщеність позиції суб'єктної лексеми, що дозволяє мовцеві солідаризуватися з адресатом. Наприклад: Було б безглуздо саме тепер скоритися долі (Н. Рибак) - пор.: "Було б безглуздо тобі/вам саме тепер скоритися долі".

Безособово-інфінітивні речення постають продуктивними в передачі імпліцитного спонукання. Повідомляючи слухачеві про необхідність виконання вимушеної небажаної дії, мовець має на меті спровокувати його до перешкоджання цій дії або до допомоги. Наприклад, уживання конструкції [Так мене ноги болять, а] треба води наносити (з усного мовлення) за певної ситуації імплікує прохання "Наноси мені води".

Спонукання можуть виражати безособово-інфінітивні конструкції, оформлені як питальні. На відміну від власне питальних речень, де мовець очікує відповіді на своє запитання, у питально-спонукальних він чекає від співрозмовника певної дії. Наприклад, у реченні - Чи не хочеться вам порибалити? [- поцікавився капітан] (Ю. Винничук) мовець висловлює пропозицію в якомога тактовніший спосіб. Усвідомленню питального за формою речення як спонукального сприяє контекст.

Структура безособово-інфінітивних речень може оформлювати оцінні висловлення. Оцінне значення в цих конструкціях постає контекстуально зумовленим. Із одного боку, його набуває обмежене коло модальних лексем, з іншого, для формування оцінної семантики релевантним виступає лексико-семантичне наповнення інфінітивної позиції. Нейтралізація модального значення простежується в тих конструкціях, де позицію суб'єктивно-модального компонента заповнюють лексеми треба та можна. Речення зі словом треба залежно від контексту можуть виражати як негативне значення (розчарування, неприйняття ситуації, нарікання на долю, осуд), наприклад: Чую вже: ось-ось зведусь на ноги. Просто ж божевілля!] І треба так на вересень злягти (І. Драч), так і позитивне (радість, подив): Треба ж було природі в дійсності сотворити для мого фільму такі ідеально точні риси…?] (М. Вінграновський). Безособово-інфінітивні речення зі словом можна можуть виражати осуд, іронію, наприклад: [Ви не готові?] Та за два місяці цей матеріал можна було вивчити напам'ять! (з усного мовлення) або передавати оцінку дії чи стану як задовільних, наприклад: У карцері можна жити! (В. Підмогильний).

У сучасному розмовному мовленні функціонують прономінальні безособово-інфінітивні речення, у яких спостерігається явище взаємонаближення градуальної негативної оцінки та заперечення, що виявляється в передачі мінімуму бажаної ознаки як її відсутності, наприклад: На тому весіллі не було що їсти (з усного мовлення) - пор.: "На весіллі не було їжі, яку б хотілося з'їсти", "Їжа було недостатньо смачною". Такі речення мають відтінок певного розчарування чи роздратування з приводу невідповідності між очікуваним та наявним станом речей. Вони виконують функцію перебільшення, несуть у собі імпліцитну негативну оцінку певних осіб чи явищ і розраховані вплинути на емоції слухача, щоб домогтись від нього співчуття та осуду "винних".

Специфічним фрагментом безособово-інфінітивних речень постають питально-риторичні конструкції з прономінальним компонентом, який повністю або частково втратив речове значення. Питальна форма цих одиниць виражає розповідний зміст, наприклад: Що ж бо їм робити, стоязиким - І безмовним: [спалахнеш - помреш]

(І. Драч). Інтонаційно маркована змістова еквівалентність питальних слів із модальними лексемами, вираження в структурі цих речень значень неможливості, небажаності, непотрібності здійснення дії, поєднання різних типів модального значення та наявність змістового мотиваційного компонента дають підстави розглядати їх разом з іншими безособово-інфінітивними реченнями. Невідповідність питальної форми та стверджувальної семантики цих конструкцій свідчить на користь їх асиметричності.

Для змістової характеристики питально-риторичних безособово-інфінітивних речень релевантним є видове значення інфінітива: при дієслові доконаного виду речення має пряме стверджувальне значення, при дієслові недоконаного виду конструкції притаманне експресивно-іронічне вираження заперечення, наприклад: Чого б то їм (Копачам) у балці настигати: [та я ж дружина-то законна Василева] (І. Драч) - пор.: Що ж мені відповісти? [Менше від сина я знаю І більше від сина не знаю] (І. Драч).

У системі прономінальних безособово-інфінітивних речень виділяються заперечні конструкції, що характеризуються зв'язаністю змісту своїх компонентів, тобто фразеологізовані реченнєві одиниці, наприклад: [Скучно, думаєш, і] грошей нема куди дівати (В. Підмогильний). Такі структури відзначаються стійкістю, що є умовою семантичної цілісності та здатності їх до відтворювання, фіксованим поряд-ком словорозташування й обмеженням у наповнюваності компонентів. Тенденція до фразеологізації характерна для прономінальних безособово-інфінітивних речень із нерозкладеним займенником/прислівником займенникового походження, наприклад: [Співуча,] нічого сказать. [Якби собі таку достать...] (Т. Шевченко).

У висновках представлено основні результати дослідження.

1. У структурі безособово-інфінітивних речень реалізуються суб'єктивно-модальні значення можливості/неможливості, необхідності/непотрібності, бажаності/небажаності, засобом вираження яких є неінфінітивний компонент різної мор-фологічної природи, що дозволяє кваліфікувати ці конструкції як регулярні модальні реалізації безособових речень сучасної української мови.

2. Систему модальних реалізацій односкладних безособових конструкцій утворюють дієслівні, прислівникові та прономінальні безособово-інфінітивні речення. Провідним критерієм визначення їх односкладності є порядок слів, зокрема постпозиція інфінітива щодо неінфінітивного компонента.

3. На докомунікативному рівні безособово-інфінітивні речення відрізняються від інших безособових конструкцій сучасної української мови специфічною формальною та змістовою організацією.

4. Формальна організація безособово-інфінітивних речень як модальних реалізацій безособових конструкцій описується за допомогою поняття структурної схеми. Дієслівні, прислівникові та прономінальні безособово-інфінітивні речення будуються за поширеними схемами - дериватами мінімальних схем безособових конструкцій. Для цих схем характерне вільне лексичне наповнення позиції інфінітива та обмеження лексико-семантичного наповнення суб'єктивно-модального компонента.

5. Дієслівні, прислівникові та прономінальні безособово-інфінітивні структури виявляють спільні риси формальної організації: наявність інфінітива, безособової форми як виразника предикативності, здатність усіх різновидів речень утворювати неповні реалізації структурних схем, неповноту парадигми, зумовлену значенням суб'єктивно-модального компонента.

6. У результаті утворення модальних реалізацій безособових речень формуються специфічні семантико-синтаксичні відношення між інфінітивом та модальною лексемою, що визнаються комплетивними: інфінітив із формального боку є залежним компонентом, а із семантичного - головним.

7. Семантику структурної схеми безособово-інфінітивних реченнєвих одиниць становить суб'єктивно-модальна інтерпретація події, про яку йдеться в реченні. Основним засобом вираження суб'єктивно-модального значення в аналізованих структурах виступають безособові дієслова, слова категорії стану, займенники та займенникові прислівники, що усвідомлюються як еквіваленти модальних слів та слів категорії стану з модальним значенням.

8. Аналіз довів, що речення, де значення можливості/неможливості, необхідності/непотрібності, бажаності/небажаності корелює зі значенням відповідних модальних лексем, утворюють центр модальних реалізацій безособових конструкцій. Водночас у структурі безособово-інфінітивних речень простежується тенденція до формування складної модальної перспективи: значення можливості/неможливості, необхідності/непотрібності, бажаності/небажаності набувають дієслівні лексеми та слова категорії стану з якісно-оцінним значенням, що займають приінфінітивну синтаксичну позицію суб'єктивно-модального реалізатора. При цьому релевантною для формування модальної перспективи в структурі безособових речень стає і семантика інфінітивного компонента. Тим самим опосередковане суб'єктивно-модальне значення дієслів та слів категорії стану постає як синтаксично та контекстуально зумовлене.

9. У семантичних різновидах безособово-інфінітивних речень спостерігається явище контамінації суб'єктивно-модальних значеннєвих відтінків, зокрема: можливості - бажаності, необхідності - бажаності, можливості - необхідності, небажаності - неможливості, небажаності - непотрібності. Безособово-інфінітивні речення як комунікативні одиниці можуть уживатися з метою справити враження на слухача, створити ефект увічливості.

10. Безособово-інфінітивні речення позначені властивістю виражати значення, що не відповідають семантиці їх структурної схеми. У зв'язку з цим виділяються асиметричні безособово-інфінітивні конструкції, у яких нейтралізується семантика суб'єктивно-модальної інтерпретації події та виражається некатегорична презентація інформації, спонукання, оцінка. Такі непрямі значення зумовлені певним комунікативним завданням мовця, зокрема прагненням знизити категоричність висловлення. При цьому основним чинником вираження нетипових для безособово-інфінітивних речень значень виступає своєрідна кореляція значення модальних лексем та умов конкретизації мовленнєвої ситуації, що експлікується в реченнєвій структурі або осмислюється з контексту чи конситуації.

11. Асиметричними постають безособово-інфінітивні конструкції, у яких простежується невідповідність їх стверджувальної форми та заперечних модальних значень, що виражаються в реченнєвій структурі. Нетиповий для таких речень зміст маркується акцентованим вимовлянням препозитивного модального компонента.

12. Різновид безособово-інфінітивних речень становлять питально-риторичні конструкції, що виражають значення непотрібності, неможливості та небажаності здійснення дії. Невідповідність питальної форми та стверджувальної семантики дає підстави для осмислення їх як асиметричних структур.

13. У системі модальних реалізацій безособових речень простежується тенденція до фразеологізації, що позначається на виокремленні асиметричних прономінальних безособово-інфінітивних конструкцій, які поступово втрачають здатність функціонувати як самостійні й уживаються в ролі вставних конструкцій.

Література

Шкіцька І. Місце прономінально-інфінітивних безособових речень у класифікаційній системі односкладних конструкцій сучасної української мови (з історії питання) // Наукові записки. Серія: Мовознавство. - Тернопіль: ТДПУ, 1999. - Випуск 2. - С. 206-209.

Шкіцька І. Структурно-семантичні особливості прономінально-інфінітивних безособових речень // Наукові записки. Серія: Мовознавство. - Тернопіль: ТДПУ, 2000. - Вип. ІІ. - С. 258-262.

Шкіцька І. Організація диктумно-модусного змісту прономінально-інфінітивних безособових речень сучасної української мови // Лінгвістичні дослідження: Збірник наукових праць / За заг. ред. проф. Л.А. Лисиченко. - Харків: ХДПУ, 2000. - Вип. 3. - С. 176-182.

Шкіцька І. Прономінально-інфінітивні конструкції як різновид безособових речень: проблеми викладання // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Слов'янська філологія - Чернівці: Рута, 2001. - Вип. 106. -- С. 223-229.

Шкіцька І. Особливості парадигми дієслівних безособово-інфінітивних речень у зв'язку з лексико-семантичним наповненням неінфінітивного компонента // Культура народов Причерноморья: Научный журнал. - Симферополь: Таврический нац. ун-т им. В.И. Вернадского, 2002. - № 32. - С. 240-242.

Шкіцька І. Синтаксичне розмаїття та специфіка безособово-інфінітивних конструкцій у творах Г. Квітки-Основ'яненка // Лінгвістичні дослідження: Збірник наукових праць / За заг. ред. проф. Л.А. Лисиченко. - Харків: Видавець Прокопен- ко Г.Є., 2003. - Вип. 11. - Ч. ІІ. - С. 87-93.

Шкіцька І. Суб'єктивно-модальне значення як компонент семантики безособово-інфінітивних речень сучасної української мови // Лінгвістичні дослідження: Збірник наукових праць / За заг. ред. проф. Л.А. Лисиченко. - Харків: СПД ФО Андреєв К.В., 2004. - Вип. 14. - С. 102-107.

суб'єктивний модальний безособовий речення

змещено на Allbest.ru