Комунікативно-прагматичний аспект функціонування прислів'їв у художніх текстах (на матеріалі творів М. Сервантеса)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Комунікативно-прагматичний аспект функціонування прислів'їв у художніх текстах (на матеріалі творів М. Сервантеса)

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі іспанської філології Київського державного лінгвістичного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Корбозерова Ніна Миколаївна, професор кафедри іспанської

та італійської філології Київського національного університету

імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Помірко Роман Семенович, завідувач кафедри французької філології

Львівського національного університету імені Івана Франка.

кандидат філологічних наук, доцент

Шишков Володимир Васильович, завідувач кафедри іспанської філології

Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова.

Провідна установа: Харківський державний педагогічний

університет ім. Г.Сковороди, кафедра романської філології.

Захист дисертації відбудеться ".25." травня 2001 року

о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 у Київському

національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01017,

бульвар Шевченка 14.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розіслано "24" квітня 2001 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.В. Смущинська

Реферована робота присвячена вивченню комунікативно-прагматичного аспекту функціонування прислів'їв на матеріалі творів М. Сервантеса.

На реалізації комунікативно-прагматичної функції у широкому розумінні спеціалізуються одиниці різного ступеня усталеності, які виявляють позиції мовця, його комунікативні наміри та засоби мовленнєвої інтерпретації інформації, яка передається адресату, характеризують ставлення автора до учасників комунікації, організують смислову структуру дискурсу, забезпечуючи, тим самим, гнучкість мови як інструмента комунікації. До таких одиниць можна віднести прислів'я, оскільки вибір мовцем того чи іншого прислів'я завжди пов'язаний з комунікативним наміром та прагматичною спрямованістю висловлення.

Предметом роботи є відображення специфіки функціонування прислів'їв у художніх творах М.Сервантеса з комунікативно-прагматичної точки зору. Прислів'я відносяться до тих мовних одиниць, функціонування яких у мовній системі зумовлене комунікативно-прагматичними акторами. Саме такі одиниці іспанської мови і є об'єктом нашого дослідження.

Під комунікативно-прагматичним аспектом аналізу прислів'їв у художніх текстах розуміємо дослідження умов актуалізації лінгвістичних властивостей прислів'їв і, в першу чергу, вивчення умов використання цих одиниць відправником/отримувачем інформації. Особливе значення у зв'язку з цим має цілеспрямоване вживання прислів'їв для впливу на отримувача інформації.

Актуальність дослідження зумовлена постійним інтересом сучасної лінгвістики до висвітлення проблем художнього тексту. Перехід від аналізу стилістичних ефектів уживання прислів'їв до вивчення прислів'їв як одиниць комунікації стає логічно необхідним. Комунікативно-прагматичний підхід, реалізований у роботі, дозволяє вивчати семантику прислів'їв з урахуванням певних екстралінгвістичних координат, дає можливість виявити та всебічно схарактеризувати роль різноманітних авторських прийомів у підсиленні прагматичного потенціалу вихідних одиниць, у досягненні прагматичного ефекту у художньому тексті.

Одним із питань, що стоїть перед прагматикою, є з'ясування того, які мовні елементи та якою мірою можуть слугувати сигналом певної прагматичної орієнтації висловлювання. Наявність у мові значної кількості засобів вираження того самого комунікативно-інтенціонального змісту уможливлює вільне їх варіювання залежно від конкретної ситуації спілкування.

Трансформація прислів'їв у художніх текстах є одним із сигналів прагматичного варіювання, що базується на їх здатності виражати додаткові відтінки значення залежно від особливостей структури та семантики. Прагматичний феномен цих одиниць забезпечується відсутністю однозначної співвіднесеності між вихідним прислів'ям (його прототипом) і зміненим, "наповненим" новим комунікативним змістом.

При аналізі трансформації прислів'їв у центрі нашої уваги знаходиться семантичний результат перетворень, здійснюваних суб'єктом для адекватної реалізації його комунікативного завдання.

Необхідною умовою досягнення прагматичного ефекту є знання відповідної комунікативної ситуації. У більшості випадків саме невідповідність трансформованого прислів'я його узуальній формі, вживаній у художньому тексті, створює прагматичний ефект.

Метою дисертації є дослідження комунікативно-прагматичних особливостей функціонування прислів'їв у творах М. Сервантеса, аналіз комунікативно-прагматичної спрямованості прийомів індивідуально-авторського вживання прислів'їв, а також опис прагматичного ефекту конкретної комунікативної ситуації.

Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань:

1) проаналізувати семантику прислів'їв з комунікативно-прагматичного погляду;

2) обгрунтувати належність прислів'їв до прагматично значущих одиниць мови і необхідність виявлення їх прагматичної специфіки;

3) визначити основні характеристики узуальної актуалізації прислів'їв та їх роль у створенні текстової прагматики;

4) описати види індивідуально-авторської трансформації прислів'їв та визначити їх роль у створенні прагматичної спрямованості висловлення;

5) вивчити механізми ситуативної реалізації трансформованих прислів'їв. семантика прислів'я прагматика сервантес

Відповідно до мети і завдань у роботі використано такі методи: метод компонентного та трансформаційного аналізу, описовий та зіставний методи, метод підрахунків як один з підвидів статистичного методу.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній вперше вживання прислів'їв у творах М. Сервантеса розглядається з комунікативно-прагматичних позицій. Комунікативно-прагматичний підхід передбачає дослідження семантики загальномовних та оказіональних прислів'їв, що в найоптимальніший спосіб дозволяє виявити роль авторських прийомів у підсиленні прагматичного потенціалу вихідних одиниць, спеціально змінених для реалізації прагматичної установки адресанта і досягнення прагматичного ефекту комунікації. Крім того, вперше в українській іспаністиці описано типологію цих прийомів і виявлено найбільш продуктивні з них.

Теоретичне значення дослідження визначається певним внеском у розробку теоретичних проблем, пов'язаних з виявленням специфіки функціонування мови як комунікативної системи, а також подальшою розробкою загальних проблем лінгвістичної прагматики, а саме дослідженням комунікативно-прагматичних особливостей функціонування прислів'їв. Отримані результати можуть бути використані при вивченні таких проблем, як проблеми модифікації прагматичного значення висловлення, прагматичної полісемії комунікативних одиниць.

Практичне значення роботи зумовлене тим, що результати дослідження можуть використовуватися в науково-дослідній роботі, а також при читанні курсів фразеології, стилістики, теорії та практики перекладу, а також спецкурсів з лінгвістики тексту.

На захист виносяться наступні положення:

1. У семантиці прислів'їв міститься прагматичний компонент значення, який грунтується на конотації. Аналіз функціональної спрямованості даних одиниць (оцінювальна чи спонукальна), образності, емоціональності, експресивності дає змогу адекватного опису комунікативно-прагматичного ефекту їх використання у художніх творах М.Сервантеса.

2. Прислів'я у художніх творах М. Сервантеса мають специфічні комунікативні функції, які полягають у здійсненні емоційно-психічного, оцінювального впливу на адресата з метою впевнити його в чомусь, спонукати до дії, змусити його погодитись з оцінкою референтної ситуації, яка дана адресантом. Непрямі способи реалізації оцінювальної інформації, яка міститься у семантиці прислів'їв, виступає засобом більш ефективного досягнення запрограмованого прагматичного ефекту.

3. Трансформації прислів'їв у художніх творах М. Сервантеса розглядаються у межах комунікативної ситуації як засіб реалізації прагматичної установки адресанта, яка полягає у передачі інформації під необхідним для адресанта кутом зору. Такі прислів'я характеризуються ситуативним характером образу, одноразовістю вживання, тобто всім тим, що є релевантним для певної ситуації і може бути зрозумілим тільки в її межах. Всі ці особливості видозмінених прислів'їв сприяють формуванню прагматичного ефекту в художніх творах.

4. У більшості випадків рушійною силою трансформацій прислів'їв у художніх творах М. Сервантеса є тема (мікротема) контексту, введена в систему комунікації, тобто наявність не лінгвістичного, а комунікативного контексту.

Матеріалом дослідження стали 211 прислів'їв, дібраних методом суцільної вибірки з творів М. Сервантеса ("Дон Кіхот" та "Повчальні новели").

Апробація роботи. Основні теоретичні положення викладено в доповідях на Міжнародному науковому семінарі "Дослідження і вивчення романських мов і літератур у контексті національних культур" (Київ, 1996), на ювілейній науково-практичній конференції "КДЛУ - 50" (Київ, 1998), на науково-практичній конференції КДЛУ (Київ, 2000), на ХІІ конкурсі студентів університетів та молодих письменників, присвяченому дослідженню творчості М. Сервантеса (Мадрид, 1999).

Публікації. Результати проведеного дослідження викладено в 4 статтях.

Мета і завдання дослідження визначили структуру дисертації, що складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури, списку джерел ілюстративного матеріалу та додатку. Загальний обсяг дисертації складає 203 друковані сторінки, з них основного тексту 162 сторінки.

У вступі викладено теоретичні та методологічні засади дослідження, обгрунтовано його актуальність, теоретичне й практичне значення дослідження, наукова новизна, визначені об'єкт, мета й завдання дослідження, сформульовано положення, винесені на захист.

Розділ 1 присвячено загальним питанням прагмасемантики, в ньому викладено концептуальну сутність поняття художньої комунікації. У цьому ж розділі висвітлено проблеми комунікативно-прагматичного підходу в дослідженні цих одиниць мови, загальні та часткові проблеми прагмалінгвістики, представлено погляди зарубіжних і вітчизняних лінгвістів на проблеми цього лінгвістичного напряму, проаналізовано питання реалізації прагматичного потенціалу семантики прислів'їв.

У розділі 2 в комунікативно-прагматичному аспекті розглянуто авторські прийоми узуальної та оказіональної актуалізації прислів'їв як способу вираження прагматичної спрямованості в художніх творах М. Сервантеса. Розгляд явища варіативності як способу реалізації прагматичного потенціалу прислів'їв у художніх текстах дозволяє виділити найбільш продуктивні авторські прийоми трансформації цих одиниць. У цьому ж розділі особливу увагу приділено співвіднесеності індивідуально-авторських варіантів прислів'їв з категорією норми. Ці трансформації з'являються внаслідок цілеспрямованої авторської "обробки" прислів'їв для підсилення прагматичного ефекту. Узуальна та оказіональна актуалізація прислів'їв вивчається в межах комунікативної ситуації як спосіб реалізації прагматичної установки адресанта.

У загальних висновках викладено основні результати проведеного дослідження.

Перелік використаної літератури складає 280 джерел.

У додатку міститься перелік прислів'їв творів М. Сервантеса.

1. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Перший розділ присвячений теоретичним проблемам комунікативної лінгвістики, в центрі уваги якої знаходиться проблема опису всіх ланок мови, що виконують свої функції у процесі мовленнєвого спілкування. Комунікативна лінгвістика розглядає мову не як замкнуту в собі сутність, а як один з найважливіших компонентів суспільної практики людей, їх діяльності, спрямованої на спільне, колективне осягнення та перетворення світу. При вивченні мови як засобу комунікативної діяльності стає очевидним той факт, що мова є не тільки засобом передачі будь-якої інформації, але й засобом впливу на людину, засобом суб'єктивної оцінки навколишньої дійсності.

Поняття комунікативної діяльності в лінгвістичній прагматиці базується на розумінні висловлювання як дії адресанта, спрямованої на адресата. Будь-яка діяльність, у тому числі й мовленнєва, не може бути безпредметною. Отже, така діяльність передбачає наявність певної мети. При цьому адресант повинен не тільки передати адресатові інформацію, але й водночас вплинути на нього, для того щоб інформація була сприйнята згідно з задумом мовця. Мовець, добираючи мовний матеріал, обов'язково повинен орієнтуватися на конкретного адресата. Таким чином, комунікативна діяльність передбачає наявність комунікативної мети, відповідних їй дій, способів і засобів їх передачі.

Питання мовленнєвого впливу на отримувача інформації відносяться багатьма сучасними лінгвістами до числа широко обговорюваних у сучасній прагматиці (Арутюнова Н.Д., Гак В.Г., Каменська О.Л., Колшанський Г.В., Хованська З.І., Бєлова А.Д.,Чаковська М.С. Шендельс Є.Й. та ін.).

При комунікативному підході до тексту головним чинником слід вважати його комунікативне призначення або, іншими словами, прагматичну сутність, що полягає, зокрема, в передачі через художню літературу предметно-логічної, естетичної, образної, емоційної та оцінної інформації, об'єднаної в ідейно-художньому змісті тексту в єдине складне ціле.

Автор художнього твору сам створює та відтворює реальність, дійових осіб свого твору, що введені в описані в художньому творі комунікативні ситуації. У художньому тексті можна відзначити комунікацію літературних героїв, що являє собою один з засобів імітації індивідуального мовлення, здебільшого розмовного, з притаманними йому мовно-психологічними рисами, в тому числі й засобами комунікативного взаємовпливу. Ця комунікація виявляється включеною в більш широку комунікацію `автор - читач' і визначається нами як комунікативний план безпосереднього впливу персонажів один на одного.

Художній текст передбачає переконливе зображення квазіреальності та вплив на емоційну сферу особистості читача через інформування його про нову реальність. Передаючи через систему образів емоційний заряд, автор сподівається на емоційне сприйняття повідомлюваного. Спрямованість на моральний, емоційний вплив на читача через його "втягнення" у світ пристрастей та переживань зображуваної дійсності зумовлює використання автором експресивних, емоційно забарвлених, оцінних мовних засобів. Прислів'я у художніх творах виступають засобом вираження авторського ставлення до зображуваного і водночас засобом прямого впливу на читача, що має на меті змінити його знання на рівні образних уявлень, викликати певні естетичні почуття, вплинути на його світогляд тощо.

У семантиці мовних знаків є прагматичні компоненти, які свідчать про прагматичну "схильність" того чи іншого мовного знака. Таким чином, припускається існування прагматичного аспекту не лише у висловленнях, але й у семантиці мовного знака, прагматичний потенціал якого можна визначити як специфічну можливість впливу для підтримки комунікативної інтенції адресанта.

У центрі досліджень прагмасемантики залишаються відношення, які, відображаючись у мовних знаках, привносячи туди суб'єктивність, спрямовані на забезпечення успішної комунікації. У такому разі у прагматичній семантиці на перший план висуваються не відношення, які формуються поза знаком, а їх відбиття всередині знака, тобто важливим є не ставлення людини до знака, а те, як у його значенні відображається і трансформується позамовна дійсність. Це визначення прагматичного аспекту семантики мовних одиниць виявляється важливим для дослідження функціонування прислів'їв у художніх текстах.

Прислів'я можна віднести до прагматично маркованих одиниць мови завдяки провідній ролі конотації в їх семантиці. Конотація - це та частина значення прислів'я, що виражає ставлення адресанта до адресата, до дійсності і до самого висловлення. Будь-який із традиційно перелічуваних мікрокомпонентів конотації - експресивний, оцінний, емотивний - пов'язаний з різними прагматичними факторами.

Оцінність в нашому дослідженні визначається як мікрокомпонент конотації, що несе інформацію, об'єктивно-суб'єктивну чи суб'єктивно-об'єктивну, про ставлення людини до об'єкта. Суб'єктивність оцінки виражається в позитивному чи негативному ставленні суб'єкта оцінки до об'єкта, а об'єктивність орієнтується на притаманні об'єкту властивості, на підставі яких він оцінюється.

Емотивність розуміємо як закріплену в значенні прислів'їв інформацію про емоційне ставлення до об'єкта, його чуттєву оцінку. Мовець, виявляючи емоцію, в першу чергу намагається передати своє ставлення до змісту висловлення, а вияв емоцій має прагматичну спрямованість: вплинути певним чином на слухача у необхідному для мовця напрямку. Відчуваючи емоцію, мовець асоціює її з позитивною чи негативною оцінкою, оскільки емоція - це форма оцінки суб'єктом об'єкта світу.

Прагматичне значення прислів'я - це значення, якого воно набуває у процесі реалізації в реальній комунікації, тобто те, для чого і з якою метою вживається те чи інше прислів'я. Ці одиниці здатні найбільш повно схарактеризувати акт мовлення, самих мовців, виразити ставлення до того, про що говориться, та спрямувати читача на вірне розуміння ситуації.

Семантичний потенціал прислів'їв дозволяє їм виступати в ролі елементів не тільки інформативних, але й прагматичних (спонукальних, емоційно-оцінних, експресивних, аргументуючих тощо) текстових підсистем.

Прагматична інформація, що реалізується за допомогою прислів'я, виявляється з урахуванням як мовної природи такої одиниці, так і типу прагматичного контексту. Аналіз фактичного матеріалу засвідчив, що прислів'я виступають у ролі елементів різноманітних прагматичних контекстів і можуть кваліфікувати висловлення з різних боків. Так, наприклад, прислів'я можуть кваліфікувати висловлення з боку комунікативного наміру мовця: - "Al hijо de tu vecino lmpiale las narices, y mtele en tu casa" [El Quijote, T.II:51]. Таким чином героїня підтверджує правильність своєї думки, намагаючись переконати в цьому і свого чоловіка. Ці одиниці здатні презентувати акт мовлення як емоціно-оцінну реакцію на попередній мовленнєвий акт:- "Cuando te dieren la vaquilla, corre con la soguilla" [El Quijote, T.II:47]. Прислів'я у репліці персонажа мотивує його подальшу поведінку і виступає у вигляді настанови до дії.

Реалізуючи свій комунікативний намір, адресант намагається оформити висловлення таким чином, щоб наблизити очікувану реакцію адресата до ідеальної відповідно до мети висловлення: вплинути на погляди адресата, переконати його в чомусь, змусити погодитись зі своєю оцінкою. Саме реакція адресата свідчить про успішність прагматичного впливу: ... te he aconsejado que no seas tan prdigo de refranes, y que te vayas a la mano en decirlos; pero pareceme que es predicar en desierto, y castgame mi madre, y yo trompgelas. - Parйceme - respondi Sancho - que vuesa merced es como lo que dicen: "Dijo la sartn a la caldera, qutate all ojinegra" (El Quijote, T.II:483).

Поява прислів'їв у висловленнях залежить насамперед від таких позамовних чинників, як спонтанність мовленнєвого акту, ступінь офіційності, в якій він відбувається, розподіл ролей комунікантів у діалозі, що сприяє актуалізації емоційного та експресивного значення висловлення. Впливаючи на розвиток комунікативного акту, прислів'я є свого роду "маркерами" висловлення. Їх використання знаходиться у прямій залежності від автора художнього тексту, від прагматичної настанови. Вводячи ці одиниці у мовлення героїв, автор розкриває їх емоційно-психічний стан, емоційно-оцінну реакцію на ситуацію, що склалася: "Todos los duelos con pan son buenos" [El Quijote, T.II:398]. Вживання прислів'я відповідає настрою героя, пригніченого і засмученого через падіння у підземелля, його критичній оцінці, уявленню про ситуацію.

Прагматичний аспект вивчення прислів'їв передбачає дослідження умов актуалізації лінгвістичних властивостей цих одиниць у процесі комунікації, їх функціонування у мовленні з метою досягнення найбільш ефективного вираження думки та впливу на поведінку людини. Він також робить оптимальним опис емоційного стану комунікантів та оцінку мовцем подій і вчинків, що "потрапили" до сфери цієї комунікативної ситуації.

Оскільки прислів'я вже в самій мові орієнтовані на вираження модально-оцінної характеристики позначуваного об'єкта, вони беруть активну участь у реалізації категорії суб'єктивної модальності та своєрідної суб'єктивної оцінки, які вносить автор у загальний смисл висловлення. Прислів'я є одним із засобів розкриття внутрішнього суб'єктивного переживання, вони багато в чому уточнюють або розкривають ситуацію. Герої М.Сервантеса саме ними часто закінчують суперечки - Senor, una golondrina sola no hace verano, cuanto ms que yo s que de secreto estaba ese caballero muy bien enamorado ... [El Quijote, T.I:99], за їх допомогою приховують "незнання" - ms sabe el necio en su casa, que el cuerdo en la ajena [El Quijote, T.II:312], натякають на певний недолік, провину - la codicia rompe el saco ... [El Quijote, T.II:102] і навіть виправдовують погані вчинки - Quien mal quiere a Beltrn, mal quiere a su can [Rinconete:37].

Завдяки використанню прислів'їв автору вдається імпліцитно схарактеризувати героїв твору. Ці одиниці допомагають адекватно відтворити відчуття, емоції, психічний стан людини, риси характеру, а отже, і самого персонажа: - Por eso - respondi el del Bosque - dicen que la codicia rompe el saco ... [El Quijote, T.II:102]. Так описує Сервантес одну з найхарактерніших рис героя - його любов до грошей.

Прагматична спрямованість висловлення спонукає адресанта по-своєму вирішувати проблеми відбору та комбінування мовних засобів, що відводить йому центральне місце у процесі комунікації. Важливим чинником, який визначає вибір змісту висловлення та способу його формального представлення, є комунікативна мета, яку переслідують мовці у процесі спілкування. Для реалізації своєї мети адресант, як правило, використовує мовні засоби, зорієнтовані на виділення певних семантичних відмінностей.

Так, наприклад, завдяки особливостям своєї семантики, а саме наявності оцінного компонента, прислів'я, незважаючи на відсутність у їх складі жодного члена імперативної парадигми, можуть уживатися в певних мовленнєвих актуалізаціях у вигляді поради, рекомендації, прохання. Непряма спонукальна інформація, яка передається за допомогою цих одиниць, сприяє більш ефективному протіканню комунікативного акту, оскільки імпліцитне спонукання під час спілкування має особливий психологічний вплив на адресата, примушуючи його самого проаналізувати ситуацію, що склалася, і зробити висновок про необхідність тієї чи іншої дії: - y que ms vale pjaro en mano que buitre volando [El Quijote, T.I:284]. Так мовець використовує прислів'я, щоб переконати співбесідника в цінності своєї поради.

Використання прислів'їв у мовленні персонажів відіграє значну роль у реалізації прагматичного ефекту і аргументованості висловлення. Ці одиниці виражають оцінку висловлення мовцем, передають ступінь його впевненості у правильності свого судження і можуть вживатися в ситуації вибору, прийняття рішення: - ... y vuesa merced quiere dar a cada paso en estos que no s si los llame disparates, no hay sino obedecer y bajar la cabeza atendiendo al refrn: "Haz lo que tu amo te manda, y sintate con l a la mesa" (El Quijote, T.II:220).Прислів'я Haz lo que tu amo te manda, y sintate con l a la mesa, вжите Санчо, виражає ступінь упевненості мовця у справедливості своїх суджень і одночасно "програмує" його дії.

Прислів'я можуть виражати оцінку висловлення мовцем як можливого або ймовірного, у вірогідності якого мовець впевнений або, навпаки, сумнівається: - Plega a Dios, Sancho, que as sea; porque del dicho al hecho hay un gran trecho (El Quijote, T.II:260). Вживаючи прислів'я, Дон Кіхот виражає сумнів щодо впевненості Санчо в тому, що той, коли стане губерантором, не буде ходити на полювання.

Функціонування прислів'їв у художніх текстах тісно пов'язане з однією із центральних категорій прагматики - авторською інтенцією. Враховуючи специфіку цих одиниць, автор свідомо пристосовує їх до своєї комунікативної мети. Він може включити прислів'я у текст, трансформувавши їх. Трансформації прислів'їв розглядаються в межах цього дослідження як засіб впливу на одержувача інформації, як один із творчих прийомів автора в реалізації прагматичних установок у художніх текстах, у досягненні прагматичного ефекту.

Аналіз фактичного матеріалу засвідчив, що художня комунікація багата на різноманітні прийоми трансформації прислів'їв, здійснюваної автором навмисне, з метою зробити висловлення більш прагматично спрямованим.

При аналізі функціонування прислів'їв у художніх текстах важливою проблемою є розмежування узуальних і оказіональних варіантів прислів'їв. Варіантність прислів'їв - це вияв системності фразеології, один із шляхів удосконалення і розвитку фразеологічного складу мови в цілому і іспанської мови зокрема. Варіантність розглядається лише як узуальна модифікація компонентного складу прислів'їв: El muerto, al hoyo (a la sepultura), y el vivo, al bollo (a la hogaza); Ms sabe necio (loco) en su casa, que el cuerdo en la ajena.

Варіативність прислів'їв розглядається як засіб впливу на одержувача інформації, як один із творчих прийомів автора в реалізації прагматичних установок у художній комунікації, в досягненні прагматичного ефекту.

Виходячи з нашого розуміння прагматичної спрямованості трансформації прислів'їв, розглядаємо їх у двох аспектах: 1) у плані характеристики авторських прийомів трансформації прислів'їв як механізму підсилення прагматичного ефекту, 2) у плані здатності трансформованих прислів'їв більш адекватно виконувати прагматичні настанови адресанта в певних комунікативних ситуаціях.

Вибір зміненого, а не вихідного прислів'я зумовлений не тільки суб'єктивними чинниками, пов'язаними з метою, способом найменування об'єкта номінатором на підставі індивідуального бачення об'єктів у дійсності. Номінатор називає об'єкт, використовуючи трансформоване прислів'я, з тим, щоб адресат побачив об'єкт під бажаним для адресанта кутом зору. Акт оказіональної актуалізації - це насамперед акт найменування, спрямований на вплив на адресата: - que por el hilo sacaremos el ovillo de sus pensamientos ... [El Quijote, T.II:96]. Розширення компонентного складу прислів'я por el hilo se saca el ovillo por el hilo sacaremos el ovillo de sus pensamientos уточнює зміст висловлення. Така трансформація підсилює інформативний план висловлення, виступає в ролі аргументації правильності судження.

Адресант може використати вихідну форму і передати інформацію стандартним, клішованим виразом або вжити свідомо трансформоване прислів'я. Це в більшості випадків підвищує інформативну насиченість висловлення або принаймні привертає увагу адресата до інформації, що міститься у прототипі. Так, наприклад, звертаючись до Берганси, Сіпіон каже: - CIPIУN. - Mrate a los pies,y deshars la rueda, Berganza; [Novelas:204]. У цій комунікативній ситуації заміна нормативного компонента прислів'я pavn на власне ім'я Berganza і розміщення його в постпозиції прислів'я Pavn, pavn, mrate a los pies, y deshars la rueda конкретизує зміст висловлення, прислів'я стає адресованим, оскільки звертання уточнює комунікативну спрямованість, залучає адресата до комунікації, спрямовує та регулює його поведінку в акті мовлення.

Трансформації прислів'їв яскраво демонструють, що в мовленнєвому акті реалізуються різні види прагматичних відношень: суб'єктивна прагматика джерела (це справжні наміри, ставлення до висловлюваного, запланований вплив на адресата), об'єктивна прагматика адресата (яка охоплює прагматичні значення мовних одиниць і більшою чи меншою мірою збігається з прагматикою джерела), об'єктивно-суб'єктивна прагматика адресата (сприйняття прагматики ситуації й ставлення до неї, джерела й описуваних подій). Вміщуючи інформацію про комунікантів і умови акту комунікації, прагматичне значення змінює основний зміст висловлення. Відбувається перебудова елементів плану змісту, що дозволяє акцентувати увагу на тих із них, які є важливими для мовця та які сприяють цілеспрямованому впливу на реципієнта.

Якщо прагматичне значення базується на семантико-стилістичних властивостях одиниць, то при вживанні такого знака відбувається модифікація точки зору на предмет викладу. До таких узуальних прагматичних значень відносяться оцінка, інтенсифікація, модальність, емотивність тощо. Наприклад: - A buena fe, seсor - respondi Sancho - que no hay que fiar en la descarnada, digo, en la muerte, la cual tan bien come cordero como carnero; ... [El Quijote, T.II:160]. Вихідне прислів'я tan presto se va cordero como carnero трансформується у репліці героя в tan bien come cordero como carnero. Його судження в цьому випадку має прагматичний характер, оскільки він по-своєму тлумачить життєві факти, своєрідно осмислюючи і критично оцінюючи їх; події подано його "очима", все проходить через його суб'єктивне сприйняття.

Найбільш частотними, за нашими даними, є прийоми заміни та введення додаткових компонентів до складу прислів'їв ("вклинювання"). Трансформація прислів'їв у художній комунікації шляхом заміни окремих компонентів супроводжується зміною денотативного і сигніфікативного аспектів значення прислів'їв, що веде до інтенсифікації ознаки, вираженої цим прислів'ям, до внесення додаткових смислових відтінків у її семантику, аж до набуття прислів'ям антонімічного значення. Перетворення конотативного аспекту значення прислів'я сприяє підвищенню оцінності й експресивності шляхом індивідуалізації його образу. Всі ці аспекти в сукупності реалізують установку автора. Введення додаткових оказіональних компонентів прямого значення, тематично пов'язаних із контекстом, внаслідок чого створюється прагматичний ефект є наочним доказом семантичного членування прислів'їв, що здебільшого сприяє вираженню прагматичного спрямування висловлення.

Вибір мовних форм вираження певних намірів не є довільним, він обмежується метою спілкування, ситуацією, різними соціальними факторами та прагматичними параметрами. Для таких прислів'їв притаманні ситуативний характер образу й одноразовість уживання, тобто все те, що є релевантним для конкретної ситуації і може бути зрозумілим тільки в її межах. Готова формула поширюється у мовленні на конкретний випадок, який має свою специфіку. Заміна одного компонента прислів'я іншим є одним із найбільш уживаних прийомів трансформації цих одиниць: - Eso no - respondi Sancho - : el buen gobernador la pierna quebrada y en casa (El Quijote, T.II:259). У цьому випадку трансформоване шляхом заміни компонента (la mujer honrada el buen gobernador) прислів'я вживається Санчо у відповіді графові, який, розповідаючи про полювання, говорить, що воно є необхідною справою для королів. Така трансформація служить засобом вираження інтенцій героя.

Динамізм і гнучкість структури та семантики прислів'їв дозволяють їм легко "пристосуватися" до потреб комунікативної ситуації, що створює різноманітні конотації, які деталізуються й уточнюються відповідно до конкретних параметрів комунікації: - їPues no es lo mismo - prosigui Chiquiznaque - decir: "Quien mal quiere a Beltrn, mal quiere a su can"? Y as, Beltrn es el mercader, voase le quiere mal, su lacayo es su can, y dando al can, se da a Beltrn ... [Rinconete:37]. Результатом заміни якісного прислівника bien на антонім mal у складі прислів'я Quien bien quiere a Beltrn, bien quiere a su can є набуття прислів'ям протилежного значення. У цьому контексті антонімічна заміна зумовлена комунікативною ситуацією: герой аргументує свої дії, виправдовуючись за те, що побив слугу замість купця, і виражаючи цим байдужість до того, що трапилось.

При розширенні компонентного складу прислів'їв автор має на меті інтенсифікацію образного, емоційного й оцінного компонентів значення та пристосування до певної мовленнєвої ситуації, що сповнює прислів'я прагматичним змістом. Істотних змін семантики в цьому випадку не відбувається: - porque en la tardanza suele estar muchas veces el peligro... [El Quijote, T.II:506]. Уведення компонентів suele estar, muchas veces у прислів'я en la tardanza est el peligro інтенсифікує значення, веде до збільшення обсягу інформації, сприяє її експліцитному вираженню.

Комбінована трансформація прислів'їв, алюзія - прийоми, які привертають увагу тим, що уможливлюють обгрунтування прагматичної концепції значення. Встановлено, що вказані прийоми найчастіше використовуються у висловленнях, що відповідають ситуації прийняття рішення і спонукання до дії, оскільки прямо пов'язані з мовцем і відображають його смаки, інтереси, наміри, погляди тощо. При створенні оказіоналізму щоразу передається нова ситуація. Незвична інформація подається адресату крізь індивідуальне усвідомлення факту дійсності мовцем: 1) - y quiz fuera a tiempo que lo hubiera gastado, y entonces el rey me haca franco [El Quijote, T.I :193]. Нормативна форма прислів'я - Al que no tiene, el rey le hace franco. Цей прийом (алюзія), прямо пов'язаний з мовцем, використовується у висловленні відповідно до ситуації прийняття рішення (не повертати гроші) і спонукання до дії (переконати Дон Кіхота не шукати хазяїна знайдених грошей). 2) - Ya lo querra ver - respondi Sancho -; pero pensar que tengo de subir en l, ni en la silla ni en las ancas, es pedir peras al olmo …(El Quijote, T.II:290). М.Сервантес майже повністю видозмінює прислів'я у репліці Санчо, реалізуючи тим самим свій намір підкреслити одну з характерних рис героя - "не наражатися зайвий раз на небезпеку".

Як свідчить матеріал, одним із найяскравіших і найвиразніших, спеціально вжитих М. Сервантесом прийомів трансформації є подвійна актуалізація прислів'їв. Здебільшого вона характерна для образних прислів'їв з живою внутрішньою формою, які мають генетичні прототипи однакового лексико-граматичного складу. За своїми категоріальними властивостями і семантико-морфологічними характеристиками цей клас прислів'їв є найбільш продуктивним типом створення подвійної актуалізації. Подвійна актуалізація - це таке функціонування прислів'їв, при якому встановлюються найрізноманітніші типи кореляцій між значенням прислів'я і буквальним значенням її змінного прототипу або значенням прислів'я та буквальним значенням одного, двох його компонентів, результатом чого є смислова двоплановість і формування прагматичного ефекту:

- Y ahora se me ofrecen cuatro que me venan aqu pintiparados, ... pero no los dir, porque al buen callar llaman Sancho.

- Ese Sancho no eres t - dijo Don Quijote, - porque no slo no eres buen callar, sino mal hablar [El Quijote, T.II:312]. Подвійна актуалізація прислів'я al buen callar llaman Sanchoє результатом цілісного обігрування цієї одиниці та значення її прототипу. У цьому прикладі вона здійснюється за рахунок контекстної ситуації, що сприяє семантичному зіткненню значення прислів'я та його прототипу ese Sancho no eres t; slo no eres buen callar; pero no los dir дозволяє авторові, а разом із ним і читачеві, по-своєму оцінити героя. Такий прийом трансформації прислів'я у висловленні Санчо, підкреслює таку рису його характеру, як балакучість, причому оцінюється ця риса іронічно. Прагматично зумовлена трансформація форми і змісту прислів'їв надає їм нового значення, сприяє більш різноманітному використанню цих одиниць у художніх текстах.

ВИСНОВКИ

Функціонування прислів'їв у художніх текстах М.Сервантеса тісно пов'язане з авторською інтенцією. Враховуючи специфіку прислів'їв, автор свідомо використовує їх для досягнення комунікативної мети. М. Сервантес уводить прислів'я у висловлення своїх героїв в узуальному або трансформованому вигляді.

Дослідження засвідчило, що авторські прийоми використання прислів'їв визначаються комунікативним завданням мовця (інформативна і прагматична мета).

Прислів'я у художніх текстах М. Сервантеса є засобом емоційного сприйняття відображених у творах подій, вчинків героїв, їх поведінки. За допомогою прислів'їв автор також виражає і своє ставлення до описуваних ним подій. Вживання прислів'їв у художніх текстах М. Сервантеса, як один із творчих прийомів, сприяє розкриттю прагматичного змісту висловлень і тексту в цілому, допомагає досягти прагматичного ефекту впливу на читача, створити умови для реалізації авторських прагматичних установок.

Вживаючи прислів'я з прагматичними семантичними компонентами, автор ставить перед собою завдання і реалізує певні установки, які полягають в оптимальному представленні образів героїв згідно з задумом автора і донесенні цього задуму до читача.

Вживання прислів'я у висловленні інтенсифікує ознаку і виражає оцінку, що дозволяє мовцеві певним чином впливати на мовця, спонукати його до певної дії. Використання прислів'я стає сильним засобом впливу на слухача саме у зв'язку з тим, що воно характеризує явища, осіб, предмети не безпосередньо від імені мовця, а через апелювання до ціннісних установок слухача, до системи оцінок, прийнятих у конкретному мовному колективі. Тому в слухача поступово формується задумане мовцем, запрограмоване ним ставлення до описуваних персонажів, подій, явищ.

Результати дослідження показали, що комунікативно-прагматична значущість прислів'їв у художніх текстах полягає у вираженні прагматичної спрямованості. Для створення прагматичного ефекту залучались прислів'я, що містять різні конкретизуючі семи, які належать до прагматичних підсистем мовної інформації (спонукальної, емоційно-оцінної, експресивної тощо).

Аналіз фактичного матеріалу засвідчив, що художні тексти М. Сервантеса багаті на різноманітні прийоми трансформації прислів'їв, здійснюваної автором навмисне, з метою зробити висловлення прагматично спрямованим.

У процесі роботи виявилось, що трансформація прислів'їв у художніх текстах М. Сервантеса є прийомом, здатним викликати широкий спектр змін у семантиці вихідних прислів'їв: від незначних до досить істотних, інколи навіть повного переосмислення значення вихідних прислів'їв.

Дослідження прийомів трансформації прислів'їв показало, що основним способом вираження прагматичного аспекту у висловленні є таке перетворення, яке оновлює образ вихідного прислів'я, але при цьому не руйнує його стрижень. Видозмінене прислів'я після трансформації має той самий образ, що й вихідне. Прагматичне значення перетворень полягає в їх здатності відображати ставлення мовця/автора до об'єктивної дійсності. Ця здатність у трансформаціях здебільшого виражена яскравіше.

Таке твердження дозволило зробити висновок, що трансформовані прислів'я здатні також деталізувати опис референта.

Результатом використання прийомів трансформації прислів'їв є не тільки деталізація опису референтів та пов'язана з нею поява оказіонально денотативних сем, але й передача інформації про позицію адресата відносно об'єкта, внаслідок чого в семантиці перетворених прислів'їв з'являються оказіонально конотативні семи.

На шкалі прагматичної спрямованості змінювання прислів'їв ці прийоми розташувались таким чином: до найбільш прагматично спрямованих було віднесено подвійну актуалізацію, заміну компонентів, фразеологічне комбінування, контамінацію, вживання прислів'я у вузькому контексті; до найменш вживаних, але досить дієвих, з яскраво вираженою функцією характеризації та інтенсифікації - еліпсис, використання образу та змісту нормативного прислів'я, вклинювання нових компонентів та розширення складу прислів'їв.

У процесі аналізу було зроблено спостереження, що внесло корективи в розуміння контекстуальної зумовленості трансформації прислів'їв. У більшості випадків трансформація прототипів змінених прислів'їв викликана не тим, що в контексті вжито слово, яке потім, наприклад при подвійній актуалізації або при заміні компонентів прислів'їв, увійшло до складу прислів'їв у вигляді компонента-замінника, а також не тим, що в контексті є антоніми, слова однієї тематичної групи тощо. Рушійною силою трансформації прислів'їв є тема (мікротема) контексту, введена в систему комунікації, тобто наявність не лінгвістичного, а комунікативного контексту.

Прагматичне значення перетворень полягає в їх здатності своїм вимушеним змістом відображати ставлення мовця/автора до об'єктивної дійсності. Ця здатність у трансформованих прислів'їв здебільшого виражена яскравіше.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНІ В ПУБЛІКАЦІЯХ

Роль актуалізації на рівні тексту у розумінні художнього твору (на прикладі повчальної новели Сервантеса "Рінконете і Кортадільо")//Вісник Київського державного лінгвістичного університету. Дослідження молодих вчених. Серія "Філологія". - Випуск 5. Проблеми семантики слова, речення та тексту. - К.: КДЛУ, 1997. - С.149-152.