Мова і мовлення в житті людини і суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Мова і мовлення в житті людини і суспільства

План

1. Мова і мовлення. Функції мови і мовлення. Культура мовлення, її основні комунікативні ознаки

2. Стилі української літературної мови. (Розмовний, художній, публіцистичний, науковий, епістолярний, офіційно-діловий стилі)

1. Мова і мовлення. Функції мови і мовлення. Культура мовлення, її основні комунікативні ознаки

Усім відомо, що найбільше і найдорожче добро кожного народу - це його мова. Вона існує не сама по собі, а в людському суспільстві, реалізується в процесах мовлення (усного чи писемного). Тому доля мови певною мірою залежить від кожного з мовців.

З матеріального погляду в мові, що реалізується в мовленні, немає нічого, крім звуків, які комбінуються у слова, словосполучення, речення. За цими комбінаціями приховується величезний світ значень - насамперед лексичних, а також граматичних і стилістичних. Саме у значеннях одиниць мови відображені знання про навколишній світ, його структуру, ставлення до нього людей. „Мова народу - це його дух, і дух народу - це його мова”. Через мову ми пізнаємо світ. Наївно вважати, що кожен з нас сприймає світ безпосередньо „таким, як він є”. в кожного народу мовна картина світу своя, неповторна.

Мова - найважливіший засіб спілкування людей, засіб вираження і передавання думок, почуттів, волевиявлень. Звичайно, крім мови вживаються й інші (невербальні) засоби:

а) міміка;

б) жести;

в) рухи тіла;

г) якість голосу, його діапазон, тональність;

г) темп, паузи, різні вкраплення в мову (плач, сміх, кашель тощо);

д) азбука Морзе

е) азбука Брайля для сліпих;

ж) морська сигналізація;

з) різні види стенографії;

Людська мова у ролі спілкування має універсальний характер: нею можна передавати все те, що виражається іншими сигналами, системами знаків, наприклад, мімікою, жестами, морськими чи дорожніми знаками; разом з тим, жоден із цих засобів спілкування не може конкурувати з мовою щодо повноти, чіткості й обсягу передаваної інформації. Головними структурними елементами мови є звуковий склад, лексика, граматичні форми.

Вивченням мови займається лінгвістика (чи мовознавство). Ця наука вивчає мову з погляду її походження, розвитку, функціонування в суспільстві.

Наука про мову поділяється на інші науки (залежно від того, які складові частини структури мови та в якому аспекті вивчаються). Серед них такі:

фонетика - наука про звукову сторону мови;

семантика - наука про значення мовних одиниць;

лексикологія - наука про словниковий склад мови;

дериватологія - наука про способи творення нових слів;

морфологія - наука про будову та граматичні форми слів;

синтаксис - наука про сполучуваність слів, словосполучення та речення;

стилістика - наука про стилі мови та їх функціонування;

семіотика - наука про знаки та системи знаків.

Мова наша живе, незважаючи на заборони і переслідування упродовж десятиліть і століть. ( Указ Петра 1 про заборону книгодрукування укр. мовою 1720р.; Указ Катерини ІІ - заборона викладання укр. мовою в Києво-Могилянській академії 1754;

Наше завдання берегти, плекати мову, щоб вона не зникла з кону історії, як зникли деякі мови, бо без мови не буде і народу.

Питання мови - це питання майстерності. Не лише письменникам, а й службовцям потрібно, дошукуючись найточнішого слова, збагачувати свій словниковий запас, дбати про те, щоб мова була добірною, барвистою.

Функції мови

Жодне суспільство, на якому б рівні розвитку воно не перебувало, не може існувати без мови. Обслуговуючи потреби суспільства, мова виконує низку функцій, життєво важливих для цього суспільства, окремих груп суспільства і кожної людини зокрема. Питання про функції мови є дуже складним, тому мовознавці ще не прийшли до єдиної думки щодо кількості функцій.

Номінативна функція. Це функція називання. Мовні одиниці, передусім слова, служать назвами предметів, процесів, якостей, кількостей, ознак тощо.

Усе пізнане людиною з дитячих років одержує свою назву і тільки так існує у свідомості. Цей процес називається лінгволізацією (омовленням) світу.

Комунікативна функція Суть її полягає в тому, що мова використовується для комунікації - інформаційного зв'язку між членами суспільства. Ця функція є надзвичайно важливою як для суспільства, так і для мови: мова якою не спілкуються, стає мертвою; народ який втрачає свою мову, зникає. Для повноцінного функціонування і розвитку мови вона повинна використовуватись у всіх сферах комунікації - у науці, у повсякденному житті, у художній, словесній творчості, виробництві.

Ідентифікаційна функція. Ідентифікація - уподібнення, установлення тотожності об'єктів на підставі тих чи інших ознак. Отже, за допомогою мови, особливостей мовлення можна встановити, вирізнити, зідентифікувати одну особистість серед інших, тому що кожен із нас має свій „портрет”, свій мовний „паспорт”, у якому відображено всі параметри нашого Я - національно-етнічні, соціальні, культурні, духовні, вікові.

Експресивна функція Вона полягає в тому, що мова є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини. Поки людина мовчить вона залишається загадкою для оточуючих. Заговоривши, ніби розкриває свій внутрішній світ. „Говори і я тебе побачу”,- стверджували мудреці античності. Чим досконаліше людина володіє мовою, тим виразніше, повніше, яскравіше постає ця людина перед іншими як особистістю Через мову розкривається і народ, і нація.

Гносеологічна функція. За допомогою мови людина пізнає світ. На відміну від тварини вона користується не тільки власним досвідом, але й тим, що пізнали до неї її попередники та сучасники. Людина ніколи не починає пізнавати світ спочатку, з „нуля”. Досвід с-ства закодовано в мові, у її словникові, граматиці, фраземіці, а за наявності письма - також у вигляді текстів. Пізнаючи мову людина пізнає світ. Мова є засобом мислення, формою існування думки.

Мислетворча функція. Вона полягає в тому, що мова є засобом формування думки, оскільки людина мислить за допомогою мовних форм. Цю ф-цію деякі вчені називають ф-цією формування і формулювання думки. Виділяють два базових типи мислення: (образно-чуттєве) і абстрактне (понятійне).

Естетична функція виявляється в тому, що за допомогою мови людина може сприймати красу і передавати її іншим людям, бути творцем культурних цінностей. Мова є першоелементом культури. За допомогою мови з'явилися твори фольклору, художньої л-ри, театру. У живому мовленні мова виконує, в основному, функцію спілкування, комунікації.

Культуроносна функція. Мова - основа культури кожної нації, найбільший її скарб. Культура народу може розвиватися тільки мовою цього народу. Пізнати інший народ ми можемо через вивчення його мови, бо культура кожного народу зафіксована у його мові.

Фатична функція - це ф-ція встановлення контактів, звертання уваги на себе „підготовка” потенційного співрозмовника до сприйняття інформації.

Культура мовлення.

Мовленнєва культура особистості залежить від її зорієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення. Щоб бути зразковим, мовленням має характеризуватися такими найважливішими ознаками:

правильністю, тобто відповідати літературним нормам, що діють у мовній системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним);

змістовністю, яка передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з цієї теми; різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого;

послідовністю, тобто логічністю та лаконічністю думок;

багатством, що передбачає використання різноманітних засобів вираження думок у межах відповідного стилю, уникнення невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень;

точністю, яка великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового запасу. Виражаючи власні думки, слід добирати слова, які найбільше відповідають висловлюваному змісту;

виразністю, для досягнення якої слід виділяти найважливіші місця свого висловлювання і виражати власне ставлення до предмета мовлення;

доречністю та доцільністю, що залежить насамперед від того, наскільки повно й глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата.

Високу культуру мовлення людини визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами у процесі мовленнєвої діяльності.

Культура мовлення - це ще й загальноприйнятий мовний етикет: типові форми вітання, побажання, прощання, запрошення тощо. Неабияке значення має й тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему. Уважність, чемність і ввічливість - основні вимоги мовного етикету.

Культурою мови називають дотримання усталених мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування.

Людина з низькою культурою мовлення порушує правила слововживання, граматики, вимови та наголошення, написання.

Якщо ж людина володіє культурою мовлення, то про неї кажуть, що це людина розвинутого інтелекту і високої загальної культури.

Культура мовлення виявляється у таких аспектах, як: нормативність, адекватність, естетичність, поліфункціональність мовлення.

Нормативність - це дотримання правил усного та писемного мовлення: правильне наголошування, інтонування, слововживання, будова речень, діалогу, тексту, це дотримання загальноприйнятих стандартів.

2. Стилі української літературної мови. (Розмовний, художній, публіцистичний, науковий, епістолярний, офіційно-діловий стилі)

мова комунікативний стиль спілкування

Первісно слово стиль (лат. stilus) означало загострену паличку, якою писали на навощених табличках. Це слово має багато значень і вживається як термін у літературі (індивідуальний стиль письменника), мистецтві, архітектурі, соціології, в інших науках. Пізніше це слово набуло переносного значення манери письма. У мовознавстві є багато визначень даного терміна, наведемо кілька з них:

„Засоби нашої мови, що припускають можливість вибору, бувши відповідним способом використані тим, хто пише або говорить, утворюють те, що ми звемо словесним стилем ( Л.Булаховський);

„Стиль - сукупність мовних засобів і прийомів, вибір яких зумовлюється змістом, характером і метою висловлювання, а також обстановкою, в якій воно відбувається”.

„Мовний стиль - це сукупність засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання”.

Розділ мовознавства, який вивчає стилі, називають стилістикою.

Для характеристики функціонально-стильової системи важлива така форма мовлення - усна чи писемна. В усній формі мовлення виділяють розмовно-побутовий стиль і ораторський. Учені виділяють такі стилі писемної мови:

- публіцистичний;

- художній;

- науковий;

- офіційно-діловий.

Інколи ще виділяють виробничо-технічний і епістолярний стилі. У зв'язку з жанровою диференціацією функціонально-стильових єдностей стилі мови поділяються на різновиди ( підстилі), наприклад, у межах публіцистичного стилю виділяються такі різновиди: стиль передової статті, репортажу, нарису тощо.

У сучасній укр. літ. мові вчені виділяють такі функціональні стилі:

епістолярний;

ораторський;

розмовний;

художній;

публіцистичний;

науковий;

офіційно-діловий;

конфесійний.

Усі стилі, за винятком розмовного, функціонують у писемній та усній формах.

Віднести той чи інший текст до певного функціонального стилю, на думку М.А.Непийводи, можна на основі його глибокого аналізу, врахування всіх його ознак:

1) мети і завдання спілкування;

2) сфери спілкування;

3) змісту тексту;

4) використання мовних одиниць, що є діагностуючими для стилю, тобто тих, які відрізняють один стиль від іншого, напр.; слова протокол, акт, заява, довідка, резолюція є діагностуючими для наукового стилю тощо;

Публіцистичний стиль - це стиль засобів масової інформації (газети, журнали, радіо, телебачення). У ньому виділяють художньо-публіцистичний (нариси, есе, памфлети, фейлетони) і науково-публіцистичний (літературно-критичні статті, огляди) підстилі.

Мовні засоби, які використовуються в публіцистичному стилі: суспільно-політична лексика, точні назви дат, подій, місцевості та учасників.

Ознаки публіцистичного стилю: поєднання логічності доказів, точності висловлення наукових положень з емоційно-експресивною образністю, використання художніх засобів - епітетів, порівнянь, метафор.

Сфера спілкування - це громадсько-політичне життя, суспільно-культурна, виробнича діяльність, навчання.

Призначення публіцистичного стилю: обговорення, відстоювання та пропаганда важливих суспільно-політичних ідей, сприяння суспільному розвиткові, вирішення суспільно-політичних питань, активний вплив на слухачів і спонукання їх до дії.

Реалізується публіцистичний стиль у виступах, дискусіях, написанні нарисів, статей.

Художній стиль використовується при написанні епічних, ліричних, ліроепічних і драматичних творів.

Ознаками художнього стилю є образність, поетичність, естетика мовлення.

Жанри, де реалізується художній стиль: трагедія, комедія, драма, вірш, роман, повість, оповідання, поема, байка, епіграма.

Призначення худ. стилю полягає в різнобічному впливі на думки та почуття людей за допомогою художніх образів, ідейних переконань, моральних цінностей та естетичних смаків.

Розмовний стиль використовуємо в побутових стосунках з родичами, друзями, знайомими. Це буденне спілкування.

Розмовний стиль реалізується у бесідах, листах для обміну інформацією, думками, враженнями, проханнями або як засіб невимушеного спілкування.

У розмовному стилі використовується побутова лексика, фразеологізми, звертання, вигуки, вставні слова тощо.

Офіційно-діловий стиль це мова ділових паперів, розпоряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, резолюцій, протоколів, законів, актів, наказів, анкет, розписок. Це один з найдавніших стилів. Його ознаки знаходимо в документах XI-XII ст. (Мстиславова грамота 1130 р.), в українсько-молдавських грамотах, українських літописах (офіційні листи, угоди). основна функція офіційно-ділового стилю - інформативна (повідомлення). Функція ділового стилю полягає в тому, що він налає висловлюванню характер документа.

Документи мають правове значення, оскільки вони є засобом засвідчення та доведення певних фактів.

Размещено на Allbest.ru