Крилаті вислови в сучасній німецькій мові та їх характеристики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Крилаті вислови в сучасній німецькій мові та їх характеристики

1. Теоретичні особливості дослідження паремій загалом та в сучасній німецькій мові

Слово «паремія» походить із грецької мови та дослівно означає «притча», «прислів'я».

У давнину пареміями називались короткі висловлення, що писалися на придорожніх стовпах; пізніше у цьому значенні стали вживатися будь-які повчання, притчі та короткі уроки мудрості.

Увага до слова паремія значно посилюється і воно домінує в багатьох працях з пареміології (К. Грігас, А. Крікманн, Е. Кокаре, Г. Пермяков). Найчастіше ним позначають прислів'я (терміни рівнозначні), проте через складність розмежування їх часто об'єднують з приказками. Тому й розглядають як «прислівні вислови».

Тож спробуємо показати відмінності між цими двома мовними одиницями.

Прислів'я - це сталі речення або вислови, відносно незмінні за своєю структурою, в яких у високохудожній формі виражено народну мудрість, навчально-життєвий досвід. Вони передаються найчастіше в образно-алергічній формі, деколи віршем; виявляють структурну і семантичну закінченість, виражають переважно закінчену думку.

Прислів'я займають особливе місце у кожній мові. Недаремно їх називають скарбами народної мудрості.

Приказка - стислий крилатий вислів, близький до прислів'я, іноді це те ж укорочене прислів'я, але часто без властивого йому повчального значення, зате з більш критичним, подекуди іронічним навантаженням.

Прислів'я здебільшого - дво- або багаточленне речення, приказка -- одночленна. Прислів'я мають закінчений вигляд, тобто висловлюють думку повністю, а приказки дають лише натяк на неї. Як правило, прислів'я не тільки констатують якийсь факт, а й містять пораду, застереження проти чогось, схвалення чогось. Для них характерні такі особливості як локанічність, римованість, завдяки чому їх легше запам'ятовувати. Ще однією важливою ознакою прислів'їв є дидактичність. Приказки ж не мають нічого спільного з прислів'ями у плані повчального характеру, тобто не містять ніякої дидактичної основи. Найчастіше - це влучні переносні порівняння. Фігуральні звороти, які використовуються для надання висловленню певної емоційності та жвавості, а людині, предмету, дії чи явищу - влучної характеристики.

Прислів'я та приказки відносяться до фразеологічної системи, і їм властива відтворюваність і непряма номінація. Звичайно такі утворення стоять у проміжному за вмотивованістю ешелоні фразеології.

Остання ж є найбільш живою, яскравою і своєрідною частиною словникового складу будь-якої мови і переважна частина цієї галузі мовознавства належить до різних функціональних стилів і має експресивне забарвлення.

Навіть стилістично-нейтральні фразеологізми відрізняються національною своєрідністю і можуть набирати експресивного значення у контексті. Тому є усі підстави для того, щоб вважати фразеологію одним із найвиразніших засобів мови і розглядати її із стилістичної точки зору. До того ж вона потребує особливого підходу у процесі перекладу.

Але питання щодо належності паремій до фразеологізму породжує бути суперечливим, оскільки погляди дослідників у цій сфері розбігаються і вони до сих пір не можуть дійти згоди. Тож перш ніж розглянути точки зору мовознавців з цього питання, з'ясуємо спочатку, що означає термін фразеологізм.

Фразеологізм - це семантично пов'язане сполучення слів, яке, на відміну від подібних до нього за формою синтаксичних структур (речень, словосполучень), не створюється у процесі мовлення відповідно до загальних граматичних і значеннєвих закономірностей поєднання слів, а відтворюється у вигляді фіксованої конструкції з властивим їй лексичним складом і значенням.

Для нього характерні смислова стійкість, перенесення значень, стійка експресивно-емоційна оцінка, здатність виступати як самостійний член речення.

Фразеологізми використовуються у мовленні готовими, тобто потрібно знати їх у тому вигляді, в якому вони ввійшли у мову, із тим значенням, яке закріпилося за ними. Зміна їхнього лексичного складу, зміна одних слів іншими може бути виправдана лише певними стилістичними цілями.

Це спостерігається у творах художньої літератури та публіцистиці, коли автори, бажаючи створити експресивний відтінок (іронію, жарт і т.п.), оновлюють його склад. Здебільшого кожним ученим виділяється кілька найістотніших рис фразеологічних одиниць.

Представники вузького розуміння обсягу фразеології (Н. Амосова, X. Касарес, Л. Лисиченко та ін.) вилучають паремії з фразеологічного фонду через їхню комунікативну функцію у мовленні.

Н. Амосова зазначає, що паремії виконують функцію не номінації, а комунікації; цілісне значення їм не властиве, тому паремії не входять у систему мови, а автономними самовичерпними і за структурою, і за змістом реченнями. Такої ж точки зору дотримується П. Лекант, вказуючи, що прислів'я - членоване, не стосується номінативних засобів мови і тому немає необхідних властивостей фразеологізму.

Через те, що паремії містять закінчене судження, а не виражають окремі поняття, їх не вважають фразеологізмами Л. Авсенктьєв, Ю. Гвоздарьов, В. Мокієнко. Зокрема Л. Авксентьев зазначає, що «речення, типу прислів'їв, крилатих виразів, цитат, штампів, які також є стійкими зворотами, але за своєю будовою становлять закінчені судження, є самостійними комунікативними одиницями і не можуть бути об'єктом вивчення фразеології».

Через причетність паремій до фольклору вилучають їх з фразеології й Н. Філіповська та В. Телія.

Остання, будучи прихильницею вузького розуміння фразеології, будує умовний ряд «фразеологій», в якому прислів'я потрапляють до фразеології. Двоплановість паремій дослідниця вважає лише умовою їхнього жанру - притчевості.

Представники широкого розуміння фразеології (В. Архангельський, Л. Булаховський, О. Кунін, Ф. Медведев, І. Чернишова, Л. Скрипник, М. Шанський та ін.) розглядають паремії у фразеологічній системі як стійкі фрази чи фразеопобічні одиниці предикативного типу.

В. Архангельський виділяє паремії серед стійких фраз, які «належать до готових одиниць мови, передаються з покоління в покоління і відтворюються у практиці мовленнєвого спілкування за традицією (на відміну від вільних сполук, які творяться з волі мовця)».

Хоча багато прислів'їв синтаксично членовані і не мають єдиної суттєвої (як на нього) ознаки фразеологічних одиниць - смислової нерозкладності, цілісного мотивованого значення (прислів'я мають єдине, але розчленоване мотивоване значення), дослідник це пояснює різним ступенем фразеологічної абстракції, і тому у нього це особлива фразеологічна категорія - «прислівні фразеологізми». В. Архангельський зауважує, що «не можна погодитись з ученими, які вважають, що прислів'я, будучи специфічним жанром усної народної творчості, не може бути фразеологізмом. Ця помилкова думка базується на забутті тієї історичної істини, що літературна мова склалася на основі усіх прогресивних елементів мовленнєвої культури (у тому числі на базі усної народної творчості).

Не підлягає сумніву й те, що літературна мова ввібрала в себе з різних жанрів усної народної творчості все найцінніше і найвиразніше, у першу чергу, в обсяг лексики і фразеології».

Ці думки, вважаємо, є вагомими й можуть бути основою для обґрунтування приналежності паремій до фразеології.

Паремії своєрідно проявляють номінативну функцію: вони не означають окремі поняття, а є характерними назвами типових ситуацій, точніше їх знаками або моделями.

Аргументи прихильників широкого розгляду фразеології переконливіші.

За час багатовікового функціонування у народному дискурсивному мовленні паремії фразеологізувалися: набули лексичної, структурної та семантичної стійкості, відтворюваності, цілісності значення, їм притаманні системні явища фразеологізмів: синонімія, антонімія і варіативність.

Ці три ознаки, генералізуючи і інтегруючи у собі інші риси, є найістотнішими, і дозволяють паремії віднести до фразеологізмів.

Їх відтворюваність у мовленні забезпечується тим, що вони існують у мові та у пам'яті мовців як готові конструкції, які при потребі вилучаються з пам'яті у готовому цілісному вигляді у супроводі загальновідомого значення, набуваючи конкретно-ситуативного смислу залежно від умов та обставин спілкування.

Стійкість паремій оберігає їх також від зовнішнього «втручання»: вони не допускають довільної перестановки компонентів чи підстановки в середину вислову «чужих» елементів (окрім часток, модальних слів, вигуків та звертань, які підсилюють емоційно-оцінний вплив використаного мовцем вислову на адресата).

Цілісність значення паремій є «каменем спотикання» для фразеологів. Значна кількість паремій є безобразними, тобто складаються із слів із вільним значенням, і це стає приводом для того, що мовознавці піддають їх синтаксичному членуванню та твердять, що їхнє значення є сумою значень слів-компонентів. Але слід зауважити, що навіть у пареміях з прямим мотивуванням значення вислову не є арифметичною сумою значень слів-компонентів; семантика паремії формується тісною смисловою взаємодією її складових частин, унаслідок чого відбувається своєрідний семантичний зсув, прирощення смислу.

Широка узагальненість такого вислову сприяє цьому: компоненти паремії не є безпосередніми номінантами об'єктів дійсності.

У конситуативному вживанні такі паремії сприймаються як узагальнення, використанні для доказовості, переконливості тощо. Звідси семантика прислів'їв з прямим значенням не є похідною, вільною чи нестійкою, а є насамперед стабільною і загальнонародною. Значення паремії не твориться мовцем, а відтворюється як цілісне неподільне (до значень слів).

Щодо образних паремій, тобто одиниць з переносним значенням, то цілісність їхньої семантики не викликає сумніву. Говорять також про семантичну двоплановість образних паремій, тобто можливість їх використання у прямому та переносному значенні.

Гадаємо (і це доводить практика використання таких паремій), що експлікований вислів є лише прототипом, своєрідним «кодом», що вмотивовує переосмислене значення. Останнє, як правило, є домінуючим. В образній паремії реципієнт сприймає імпліцитний зміст, шукає «інакомовність».

Слід зауважити, що значна частина паремій є номінативно-характеризувальними знаками негативних сторін, явищ чи вчинків, характерів. Тому «інакомовність», не називаючи прямо, викриває означені недоліки у необразливій (бо то прислів'я) формі.

Таким чином, приймаємо значення паремійної одиниці (стабільне, константне, загальнонародне) за той інтегруючий фактор, що об'єднує її компоненти в єдине ціле. Тоді кожну паремію можна вважати семантично цілісною; вона має єдине значення. Враховуючи, вищезазначене, узагальнимо: паремії є уснорозмовними стереотипними одиницями, а також побудовані за моделями речень, з притаманною експресивністю та постійним компонентним складом та структурою, що є результатом їхньої фразеологізації. Для виявлення лінгвістичних ознак паремій як ФО використаємо запропонований Я. Бараном комплекс ознак критеріїв: процес утворення; співвідношення між формою і змістом; семантична структура; функціональне призначення; належність до системи.

Таким чином, паремії повністю відповідають критеріям фразеологічної одиниці, та й інші. Є мовними кліше і прямують до спільних символів, утворюють ідентичні синоніми, антоніми, тематичні ряди.

крилатий вислів німецький

2. Особливості класифікування крилатих висловів

На сьогодні ще остаточно не розв'язане питання наукової класифікації паремій. З огляду на багатогранність фольклорного матеріалу та багатоаспектність дослідження постає нелегка проблема його впорядкування та класифікації.

Традиційно у фольклористиці утвердились саме такі принципи класифікації паремій (рис. 1.1):

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1. Принципи класифікації паремій

Окремий жанр пареміографії становлять народні прикмети - сталі вислови, у яких певні явища природи відповідно до зміни пір року пов'язуються з кліматичними чи погодними змінами.

Прикмети переважно вживаються у їх прямих значеннях, без підтексту та художньої образності, тобто відтворюючи дійсність. Розглядаючи питання про класифікацію народних прикмет, слід перш за все дати визначення та уточнення самому поняттю “народна прикмета”.

У німецькій параміології стосовно прикмет вживається слово “Regel” (правило).

У якості основних “правил” у німецькій мові виступають “Wetterregeln” (метеорологічні прикмети) та “Bauernregeln” (сільськогосподарські прикмети).

Універсальний словник німецької мови Duden дає наступне визначення народній прикметі: “Bauerregel stellt ein altьberlieferte Lebensregel in Spruchform, besonders ьber das Wetter und seine Auswirkungen auf die Landwirtschaft dar”.

З наведених прикладів можна зробити висновок, що народним прикметам німецькі науковці приділяли значну увагу, детально досліджували та їх визначення сходилися в тому, що народні прикмети - це стародавні правила відносно погоди чи врожаю.

У вітчизняній парамеології народній прикметі дають визначення як кліше з передбаченням майбутнього, бо прикмета - це паремія з домінантною прогнозуючою функцією і відрізняється від усіх інших непрогностичних фольклорних паремій.

О.Б. Христофорова вважає, що народна прикмета - це тлумачення деякої ситуації, яка використовується носіями традиції для подальшої поведінки. Народна прикмета розглядається і як коротка мовна формула, що схожа на прислів'я та має форму короткого вільного міркування (судження).

Згідно з таким визначенням, народні прикмети - це сталі конструкції, де зафіксовано колективний досвід взаємовідносин з природною середою окремого етносу та прогноз-пророчення, який базується на цьому досвіді.

Народну прикмету розглядають як сталу конструкцію, котра, як правило, виражає прогноз у відношенні метеорологічних явищ або сільського господарства на основі емпіричного досвіду етносу в результаті довгої взаємодії з оточуючим середовищем.

Вона є також ствердженням про майбутній стан природи, а також пристосування людини до цього стану.

Народні прикмети локалізовані у часових рамках та географічних просторах, мають афористичну та образну форми.

Таким чином, можна зробити висновок, що розглянуті визначення майже не мають лінгвістичних ознак, які є актуальними для даного дослідження, бо релевантними для народних прикмет є ознаки, які складають їх лінгвістичний, у тому числі лінгвопрагматичний та лінгвокогнетивний статус, наприклад семантичні, стилістичні та прагматичні ознаки.

Враховуючи це, тут пропонується наступна дефініція народної прикмети: народна прикмета - це паремія з прагматичною функцією, яка відображає найбільш суттєві відношення народу з оточуючим середовищем та у самому народі і є коротким стверджувальним або умовно стверджувальним висловом, котрий відображає стабільні відношення між людьми та середовищем у мінімально можливій вербальній формі максимального семантичного об'єму.

Таким чином, прикмети відображають найбільш актуальні для розуміння людини теми: людина, праця, погода, душевний стан.

У збірці М. Забиліна “Російський народ: його звичаї, обряди, легенди, забобони та поезія” прикмети, поряд з іншими народними висловами, входять у три тематичні групи:

1) “Прикмети та симпатії”: у групі зібрані прикмети - забобони, які пов'язані з людиною. Наприклад, рубрики “Кішка”, “Дорога”, “Вагітна жінка”, “Дощ”;

2) “Господарські прикмети”, які відображають землевласницький календар селянина, де сферою прогнозу є погодні умови, від яких залежить врожайність тих чи інших культур;

3) “Народні прикмети по сонцю чи хмарам”, де сферою спостереження є небесні тіла (місяць, сонце, зірки), тваринний світ, сфера прогнозу (атмосферні явища).

У дослідженнях та збірках ХХ ст. прикмети в основному представлені крупними блоками, які потім розподіляються на менші групи та підгрупи. Тут можна виділити чотири основних блока прикмет:

1) господарські (прикмети про полювання, рибацтво, землеробство, скотарство, ремісничі прикмети);

2) метеорологічні (календарні, астрологічні);

3) прикмети по снам;

4) магічні.

Класифікація народних прикмет зарубіжними дослідниками має деякі схожості (наприклад, ділення на метеорологічні та сільськогосподарські прикмети), хоча існують також відмінності.

Так, австрійський науковець Герман Казерер виділяє 12 груп народних прикмет:

1) безглузді прикмети (“sinnlose Bauernregeln”), ці прикмети передбачають погоду наступного місяця лише по одному дню;

2) метеорологічні прикмети, які дають вірний прогноз погоди (“richtige Bauernregeln”);

3) календарні прикмети, які визначають початок пори року, а також прогнозують тривалість дня (“Bauernregeln fьr die Jahreszeiten und Tageslдnge”);

4) прикмети, які описують погодні зміни протягом року (“Bauernregeln, die sich mit dem Wettergang im Jahreslauf beschдftigen”);

5) прикмети, які описують ріст та розвиток рослин та тварин, а також селянську працю протягом року (“Bauernregeln, die das Verhalten von Pflanzen und Tieren und die Arbeit der Bauern im Jahreslauf beschreiben”);

6) прикмети, які описують розвиток посаджених культур та час збору врожаю (“Bauernregeln, die die Entwicklung der Saaten und den Erntezeitpunkt beschreiben”);

7) прикмети, які описують ріст дерев та грибів (“Bauernregeln, die die Entwicklung der Bдume und Pilze beschreiben”);

8) прикмети, які описують ріст винограду (“Bauernregeln, die das Leben des Weinstockes beschreiben”);

9) прикмети, які описують ріст тварин (“Bauernregeln, die das Leben der Tiere beschreiben”);

10) прикмети, які висловлюють прогноз стосовно врожаю, а також які описують вплив стану погоди на врожай (“Bauernregeln, die sich mit der Ernteprognose und dem Einfluss des Wetters auf die Ernte beschreiben”);

11) прикмети, по календарним святам (“Bauernregeln nach den Lostagen”);

12) прикмети, які описують передчуття погоди (“Bauernregel, die das Vorfьhlen des Wetters beschreiben”).

Швейцарський вчений Альберт Хаузер виділяє 6 груп народних прикмет:

1) метеорологічні прикмети (“Wetterregeln”);

2) прикмети, які виражають прогноз у відношенні сільського чи лісового господарства (“land- und forstwirtschaftliche Regeln”);

3) прикмети по небесним тілам (“Mondregeln”);

4) прикмети по дням тижня (“Wochentagsregeln”);

5) прикмети по астрологічним знакам (“Zeichenregeln”);

6) заговори та пророкування (“Beschwцrungs- und Orakelregeln”).

Більш чітку класифікацію народних прикмет дає німецький дослідник Елізабет Кнапп, яка розрізняє календарні та сільськогосподарські прикмети (“an den Kalender gebundene Wetterund Erntevorhersagen”), и метеорологічні прикмети, які виражають прогноз незалежно від календарних днів (“allgemeingьltige, von Kalendertagen unabhдngige Wettervorhersagen”).

Серед прикмет першої групи розрізняють прикмети по погодним явищам, небесним явищам, звукам природи, тваринам, рослинам, явищам у домі та на дворі.

Розглянемо змістовий принцип класифікації.

За змістовим принципом класифікації прикмети ділять на референтні та нереферентні (ознака об'єктивності чи необ'єктивності).

Референтні прикмети, прикмети, які мають об'єктивне наукове знання, і яке відображається у прогнозуючій частині, вона розподіляє на:

1) фенологічні прикмети (прикмети з періодичним зв'язком природних явищ);

2) агрономічні прикмети (прикмети на врожай та добробут худоби);

3) астрономічні прикмети (прикмети про поведінку сонця, землі, місяця та сонячного календарю);

4) галузеві прикмети та професійно-трудові (прикмети різної діяльності людини: ремесло, полювання, рибацтво, шиття, збір трав).

Нереферентні народні прикмети, а також прикмети, які відображають ірреальні співвідношення та мають у основі вигадку чи помилкову думку, науковець розподіляє на міфологічні та забобонні.

Під міфологічними прикметами вона розуміє такі прикмети, які відображають міфологічні уявлення та зустрічаються у багатьох жанрах фольклору. Забобонні прикмети, на відміну від міфологічних, не висловлюють традиційні міфологічні мотиви та не ґрунтуються на загально фольклорних характеристиках міфологем.

Розглядається класифікація прикмет за ознакою присутності в них елементу християнства, а також враховуючи їх сферу вживання, наприклад, можна представити у вигляді чітких змістовних підгруп за конкретною ознакою, які розкривають широту семантики терміна: локальна характеристика (специфічні прикмети, характерні лише для даної місцевості), статева ознака (прикмети “світу жінки” та прикмети “світу чоловіка”, прикмети цієї групи розкривають життя жінки та чоловіка як особливих культурних індивідів), вікова ознака (дитячі прикмети, прикмети молодості, прикмети життєвого досвіду), ознака мереж сфери буття (прикмети, які діють в окремому професійному середовищі, прикмети конкретних соціальних груп), ознака джерела виникнення прикмети (всі прикмети можуть бути представлені у вигляді опозиції: усно мовні та літературні; зміст прикмет, а також сфера їх буття часто залежить від того, яким є джерело виникнення).

Слід сказати, що народна прикмета як сталий вираз народного погляду на закономірність якихось відносин - це переважно уснопоетичний твір: всі літературні запозичення та літературні впливи обмежуються, як правило, окремими вкрапленнями у форму та зміст тексту, і залишають незмінним те, що розуміється під поняттям “архетип форми та змісту”.

У жодній із класифікацій не було приділено уваги прикметам про священнослужителів, церкву та нечисту силу. Гумористичні прикмети як окремий тип теж не був зафіксований у жодній класифікації.

Взагалі ці прикмети не були досліджені у сучасній пареміології, хоча складають значну кількість. У даному дослідженні нараховано 390 гумористичних прикмет.

Доцільним вважається віднести їх до окремого типу.

А прикмети про священнослужителів, церкву та нечисту силу можна віднести до класифікації прикмет за 176 ознакою присутності в них елементу християнства.

3. Методи дослідження крилатих висловів у німецькомовній художній літературі та їх переклад на українську мову

У процесі аналізу крилатих висловів в німецькомовній художній літератур використовуються описовий метод, метод компонентного аналізу, метод фразеологічної ідентифікації, метод лексикографічного аналізу.

Дотримуючись широкого розуміння терміну «фразеологічна одиниця”, залучаємо до аналізу не лише ідіоми, фразеологічні сполучення, порівняльні звороти, але й прислів'я, приказки, крилаті вислови, тобто всі стійкі, зв'язані єдністю змісту, постійно повторювані в мовленні словосполуки або висловлювання».

Методи дослідження фразеологізмів стосуються насамперед засобів їх вичленування, встановлення характеристик, властивостей і диференційних ознак.

Метод вивчення фразеологічних одиниць вперше запропонувала Н. Амосова. Вона розробила контекстологічний метод вивчення фразеологізмів, який ставив за мету позбутися логіко-семантичного трактування явища.

Основні його принципи повинні лягти в основу будь-якого методу вивчення фразеології: вивчення фразеологічних одиниць в умовах їхнього вживання у реченні, вивчення контекстуальної взаємодії слів, а також врахування специфіки мови.

Умови постійного контексту дають змогу класифікувати фразеологізми. Так словосполучення “широка коса” може означати смугу суходолу, волосся та знаряддя для косіння трави.

Метод оточення є близьким до контекстологічного. За допомогою даного методу, структуру фразеологізму можна визначити як систему зв'язків між словосполученням та елементами контекстного оточення, що з цією фразеологічною одиницею пов'язане.

Один із найпоширеніших мовознавчих методів є метод фразеологічного опису, який служить для виділення різних типів фразеологізмів.

Опис фактів мови є їх якісним аналізом, їх систематизацією, що створює теорію елементів і частин мовної структури.

Описовий метод і його прийоми (спостереження, узагальнення, інтерпретація, класифікація, опозиційний прийом) застосовуються при дослідженні для:

1) процедури збору фактичного матеріалу з лексико- і фразеографічних джерел, словників крилатих висловів, видань пареміологічного характеру, а також із творів сучасної художньої літератури та публіцистики;

2) укладання картотеки мовного матеріалу;

3) опису властивостей, ознак та суттєвих характеристик досліджуваних мовних одиниць;

4) їх систематизації та класифікації;

5) об'єднання ФО в різні парадигматичні групи на основі спільності й відмінності; 6) інтерпретації структурних та семантичних особливостей ФО;

7) пояснення функціонування досліджуваних ФО на певному етапі розвитку мови тощо. Наступний метод вивчення ФО - варіаційний, який був запропонований В. Архангельським.

Особливостями цього методу є:

а) підхід до фразеології як до системи та вивчення реальних варіацій ФО;

б) комплексне вивчення особливостей компонентів ФО, виділення фразеологічного рівня мовної структури;

в) виділення фразеологічного значення як особливої лінгвістичної категорії. Необхідно зазначити, що саме варіаційний метод має найбільше характерних особливостей. В. Архангельський основне значення приділяв класифікації фразеологізмів і їх структурі зокрема.

Комплекативний метод дослідження фразеології був розроблений С. Гавриним. Згідно з яким виділяють три типи спеціалізованих комплікативів, або сполучення слів:

1) експресивно-образні,

2) еліптичні,

3) гносеологічні (афоризми, складні терміни).

С. Гаврин виділяє також змішані типи комлекативів, які за своїми ознаками не відповідають жодному із трьох зазначених груп.

Наприклад: яблуко від яблуні недалеко падає.

В основу комплекативного методу покладені наступні принципи:

а) специфіка фразеологічних одиниць розкривається шляхом виявлення їх основної функції;

б) комплекативні фразеологічні якості мовних одиниць знаходяться в певних систематичних відношеннях, що є основою принципу системного опису фразеології.

Метод фразеологічної ідентифікації був вперше запропонований у 1964 р. Автором цього методу є О. Кунін Він служить для виявлення фразеологічності того чи іншого сполучення слів та приналежністю його до ідіом, встановлення тотожностей слів і синтаксичних конструкцій, які утворюють фразеологізми, з їхніми вільними аналогами.

Цей метод оснований на різних типах фразеологічних значень, співвідношенні елементів до всієї структури, а також допомагає виділяти фразеологізми серед складних слів та словосполучень.

В ідіомах семантична стійкість виражається в повному або частковому переосмисленні. Цей метод використав також Ш. Баллі для виділення загальної ознаки, що дає змогу (або ж не дає) замінити зворот певним словом-ідентифікатором.

Слово-ідентифікатор повинно відбивати внутрішню цілісність фразеологізму. Наприклад: корчити з себе “велике цабе” (казна що).

Метод аплікації, що вважається різновидом методу ідентифікації, є обмежений у виборі змінних, що встановлює відмінні структурно-семантичні організації фразеологізму від сполучень, утворених відповідно до регулярних закономірностей вибору й комбінації тощо.

Фразеологія пропонує різні типи класифікацій фразеологічного складу мови залежно від властивостей фразеологізмів і методів їхнього дослідження.

Сутність методу компонентного аналізу полягає в описі структурної організації значення як набору мінімальних семантичних компонентів, кожний з яких виконує свою функцію і пов'язаний з іншими певними ієрархічними відношеннями.

Для компонентного аналізу важливим є встановлення не тільки сем, а і їхньої структурної організації, тобто місця і ваги кожної семи в компонентній (семній) структурі значення, оскільки компонентний склад значення розглядається не як проста сукупність елементів, а організована структура, репрезентована за допомогою певної метамови.

Метод кореляції мовних і позамовних явищ застосовується для виявлення взаємозв'язку та взаємообумовленості соціальної сфери життя носіїв мови і її відображення у семантичній структурі досліджуваних мовних одиниць.

Він дозволяє також встановити причини виникнення і розвитку ФО та охарактеризувати понятійний зміст і семантику власних назв. В історії мови існує чимало випадків, коли фразеологічні одиниці виникали внаслідок найнеймовірніших асоціацій.

Виявити логіку в розвитку такого типу асоціативних рядів буває часом зовсім неможливо навіть при ґрунтовному психо-лінгвістичному аналізі. Передача саме національно забарвлених фразеологізмів викликає найбільші труднощі при перекладі, оскільки такі ФО були народжені за допомогою різних культурних традицій.

Часто для утворення ФО з однаковою чи схожою семантикою слугували абсолютно різні джерела. Оскільки простий переклад тексту, в якому міститься той чи інший фразеологізм із національно-специфічним змістом, є в більшості випадків недостатнім для його інтерпретації, дослідження культурно-національної конотації ФО повинно проводитися з урахуванням як мовних, так і позамовних чинників.

За допомогою методу лексикографічного аналізу порівнюються лексикографічні експлікації значень досліджуваних мовних одиниць у словниках, виданих у різні періоди, з метою встановлення достовірності їх- ньої семантики, а також підтвердження гіпотези про структурні й семантичні видозміни ФО. Наведені методи дослідження не єдині. Існують також методи: монемний та семантичного диференціала тощо.

Таким чином, існують певні методи вивчення фразеологічних одиниць, тому їх потрібно знати і правильно застосовувати на практиці, бо кожен метод має свої характерні особливості. Вони засновані на різних типах фразеологічних значень.

Вищезазначені методи вивчення фразеологічних одиниць мають свою специфіку та структуру, тому дуже важливо їх правильно застосовувати та розрізняти один від одного.

Размещено на Allbest.ru

...