Внутрішня конотативна антонімія мовних одиниць у дискурсі сучасної української преси

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. КАРАЗІНА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

ВНУТРІШНЯ КОНОТАТИВНА АНТОНІМІЯ МОВНИХ ОДИНИЦЬ У ДИСКУРСІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРЕСИ

Донець Марія Миколаївна

Харків - 2010

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

аксіологічний мовний антонімія конотативний

Одним із інтенсивних процесів у розвиткові лексичного складу української мови є поява нових аксіологічних конотацій. Лінгвісти, аналізуючи мовні смаки епохи, звертають увагу на смислову динаміку, характерну для низки одиниць мови в процесі їх функціонування. Неоднакове розуміння того самого об'єкта та, отже, неоднакова, а часом протилежна, його емоційно-оцінна кваліфікація «є чи не найприкметнішою рисою сучасної мовленнєвої практики» (О. Анікіна).

У мовознавстві наявні численні спроби дати термінологічне позначення явищу різнооцінності слів. Дослідники кваліфікують його як «двооцінну орієнтацію» (А. Стриженко), «поліемоційність» (Т. Крючкова), роблять спроби розташувати його в системі координат полісемії (В. Воїнов, О. Семенець, В. Григор'єв, К. Какоріна), омонімії (О. Голованевський, В. Григор'єв).

Уважаємо за необхідне запропонувати власний термінологічний еквівалент означеного феномена, що найповніше, на нашу думку, відображає сутнісні ознаки останнього. Появу позитивного та / або негативного аксіологічних смислів в інгерентно оцінних чи нейтральних за характером оцінки в мовній системі слів, а також зворотність оцінного знака в одиниць мови ми називаємо внутрішньою конотативною антонімією (ВКА). Антонімічний характер оцінних процесів ґрунтується на протиставленні усвідомлюваних позитивних чи негативних ознак об'єкта за типом «добре - погано». Антонімічний характер оцінки лежить в основі пізнання довкілля, оскільки оцінка визначає значущість певного об'єкта в картині світу (КС) людини.

Актуальність теми дисертації визначає загальна спрямованість сучасних лінгвістичних студій на розгляд динамічних характеристик аксіологічних компонентів лексичних одиниць як смислотвірних ознак, що відображають зміни в ціннісному ставленні мовного колективу до явищ дійсності, відтворюють особливості національного менталітету, ціннісних КС окремих носіїв мови, груп мовців і суспільства в цілому.

Зв'язок роботи з науковими темами. Роботу виконано в межах наукової теми кафедри української мови Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна «Аналіз системи функціонування рівнів української мови в XVII-XXI століттях».

Мета дисертаційної праці полягає в комплексному дослідженні явища внутрішньої конотативної антонімії як чинника розвитку лексико-семантичної системи української мови, у виявленні прагмасемантичної та лінгвокогнітивної специфіки відповідного явища в дискурсі сучасної української преси.

Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких дослідницьких завдань:

1) здійснити критичний огляд наявних у науці поглядів на сутність поняття «конотація» й місце конотативного компонента в семантичній структурі мовного знака;

2) з'ясувати особливості аксіологічного аспекту конотації;

3) визначити лінгвістичний статус внутрішньої конотативної антонімії та її взаємозв'язок із іншими лексико-семантичними категоріями;

4) вирізнити тематичні групи номінативних одиниць (апелятивів і онімів), для яких характерне явище внутрішньої конотативної антонімії, та проаналізувати специфіку їх аксіологічного динамізму;

5) розглянути основні засоби увиразнення змін у конотативній семантиці мовних одиниць;

6) розкрити когнітивні підстави аксіологічного динамізму одиниць мови.

Об'єктом дослідження є дискурс сучасної української преси. Предмет дослідження - синхронна мовленнєва внутрішня конотативна антонімія мовних одиниць, зокрема стрижневої суспільно-політичної лексики (апелятивної та пропріальної), яка є особливо продуктивною щодо появи та зміни конотативних ознак.

Джерельною базою дисертації слугували всеукраїнські й регіональні, провладні, незалежні газети та видання різної партійної належності за 2001-2007 рр.: «Без цензури», «Голос України», «Демократична Україна», «Дзеркало тижня», «Комуніст», «Нація і держава», «Свобода», «Сільські вісті», «Слобідський край», «Товариш», «Україна молода», «Українська газета», «Урядовий кур'єр» та ін. (усього 25 назв джерел).

За текстами сучасної української преси зафіксовано близько 2,5 тисяч слововживань енантіоконотемічних мовних одиниць.

Методологічним підґрунтям дисертаційної роботи є розуміння онтологічної природи мови як суспільного явища. Таке розуміння - основа системно-функціонального підходу до предмета вивчення, що передбачає застосування усталених методів структурної, комунікативної та когнітивної лінгвістики в межах органічної єдності семасіологічного та ономасіологічного принципів інтерпретації лінгвальних явищ.

Конкретні завдання дисертації зумовили використання таких методів дослідження, як дескриптивний, компонентного аналізу, аналізу словникових дефініцій із використанням прийомів зіставного методу, контекстуального та дискурсного аналізу; у роботі також використано квантитативний метод.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній визначено специфіку внутрішньої конотативної антонімії як лексико-семантичного явища, уперше системно й комплексно висвітлено зміни в конотативній семантиці стрижневої суспільно-політичної лексики на сучасному етапі розвитку мови, виявлено лексико-семантичні інновації, не зафіксовані в лексикографічних джерелах. Новизна роботи полягає також у дискурсному описові семантики лексичних одиниць, дослідженні взаємодії концептуальної й ціннісної КС та її відображення в мовній практиці українського суспільства.

Теоретичне значення роботи зумовлене тим, що її основні положення сприяють виробленню більш цілісного розуміння взаємозв'язку семантичного та прагматичного аспектів мовного знака. Основні положення й результати дослідження дозволяють глибше зрозуміти механізми динаміки конотативних смислів у процесі пізнання дійсності, виявити типові номінативні засоби та концептуальні сфери аксіологічних переосмислень із можливим прогнозуванням їх напрямів і тенденцій, з'ясувати комунікативно-прагматичні умови реалізації цих змін та співвіднесеність останніх із ціннісними структурами свідомості українського суспільства. Одержані в дисертації результати можна використовувати в дослідженнях із прагмалінгвістики, лексикології, історії української мови (динамічні процеси в мові сучасної преси), соціолінгвістики, політичної лінгвістики.

Практична цінність дисертації полягає в можливості використання лексичного матеріалу, основних положень і висновків у викладанні курсів історії української мови, загального мовознавства, лексикології, стилістики сучасної української мови, лінгвокультурології, у написанні підручників, посібників. Вивчення семантичної структури номінативних одиниць актуальне з огляду на потреби лексикографії - укладання лексичних довідників за матеріалами української преси початку XXI ст.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дисертації обговорено на науково-методичному семінарі кафедри української мови Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, на щорічній підсумковій конференції аспірантів філологічного факультету цього ж університету (Харків, 2008), Міжнародній науковій конференції «Література, мистецтво і гуманітарні науки XXI століття у перспективі глобалізаційних процесів» (Харків, 2008), на Міжнародній науковій конференції «Українська мова - мова державна» (Донецьк, 2008), Міжнародній науковій конференції «Наукова спадщина Юрія Шевельова і світ сучасної української філології. До 100-річчя від дня народження Ю. Шевельова» (Харків, 2008).

Публікації. Основні результати дослідження відображено в п'яти одноосібних публікаціях у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається з переліку скорочень, переліку умовних позначень назв джерел, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (335 позицій), списку використаних джерел (25 назв). Повний обсяг роботи - 220 сторінок, із них основного тексту - 188 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації та її актуальність, сформульовано мету й завдання роботи, окреслено об'єкт, предмет, методи дослідження, джерельну базу, визначено наукову новизну, теоретичну та практичну цінність одержаних результатів.

Перший розділ роботи «Теоретичні засади дослідження явища внутрішньої конотативної антонімії в дискурсі сучасної української преси» має чотири підрозділи.

У першому підрозділі «Історія вивчення та лінгвістичний статус поняття “конотація”» простежено історію дослідження конотації в зарубіжному та вітчизняному мовознавстві, схарактеризовано основні напрями (семіотичний, психолінгвістичний, лінгвокультурологічний і стилістичний) у розв'язанні проблеми визначення місця конотативного компонента в семантичній структурі слова.

Узагальнивши наявні в лінгвістиці погляди на місце конотації в семантичній структурі слова, ми доходимо висновку про те, що основною умовою розбіжностей серед науковців є нерозрізнення мовної та мовленнєвої конотацій. Найчастіше основною ознакою конотації дослідники називають вторинність щодо денотативного аспекту значення. Двополюсне пояснення семантичних відношень, ґрунтоване на протиставленні понять «денотація» і «конотація», на нашу думку, не дає повного уявлення про специфіку денотативно-конотативного механізму. Переконливішою нам видається точка зору І. Арнольд, Т. Вільчинської, О. Кубрякової, З. Попової, О. Ревзіної, В. Телії, Й. Стерніна, котрі вважають, що важливим у слові є не лише його предметне значення (понятійний зміст), а й прагматичний компонент, який доповнює ядро і значною мірою зумовлює семантичний розвиток слова та його комунікативне варіювання.

Семантика слова відображає об'єктивні ознаки, безпосередньо властиві явищам дійсності, а також суб'єктивну інформацію про світ, яка є результатом інтерпретативної діяльності людської свідомості щодо певного об'єкта. Моделювання семантичної структури слова як відкритого утворення передбачає врахування таких її сфер: ядерної, тобто предметно-логічного змісту слова, найтісніше пов'язаного із формою останнього (цей зміст значеннєво ідентифікує лексему), навколоядерної зони конотативних значень, виразних і стійких у свідомості носія мови (системна конотація), а також неоднорідної та відкритої зони мовленнєвих конотацій (узуальних чи оказіональних конотативних смислів). Мовленнєва конотація, або прагматичне значення, має лише тенденцію до соціалізації.

У другому підрозділі «Аксіологічний аспект конотації» проаналізовано наявні в мовознавстві типології конотації та з'ясовано специфіку конотативної оцінки.

Незважаючи на те, що дослідники не одностайні в поглядах на обсяг і семний склад конотації (так, наприклад, В. Шаховський називає лише емоційність основною модифікаційною ознакою конотації, а В. Говердовський розширює семний склад конотації до понад десяти компонентів), більшість із них виділяє серед її складових оцінку.

Процес оцінювання супроводжує вираження емоційного ставлення суб'єкта оцінки до об'єктів довкілля, оскільки, оцінюючи світ або окремий його фрагмент, «людина повинна пропустити його крізь себе» (Н. Арутюнова). Виділяємо монолітний емоційно-оцінний (аксіологічний) компонент конотації, який указує на цінність об'єктів із погляду їхньої відповідності чи невідповідності вимогам, інтересам, смакам мовця, групи мовців, суспільства в цілому. Виступаючи складником конотативного макрокомпонента семантики слова, аксіологічне значення (смисл) виражає когнітивну інформацію (логічне судження суб'єкта про цінність об'єкта) та емоційне навантаження (емоційне ставлення мовця до об'єкта оцінювання) і виконує прагматичну функцію.

У третьому підрозділі «Лексико-семантична категорія антонімії та емоційно-оцінна енантіосемія як окремий структурно-семантичний тип антонімії» окреслюємо основні підходи до визначення лінгвістичного статусу енантіосемії й обґрунтовуємо віднесення енантіосем до системи антонімів.

Уперше до проблеми поляризації значень звернувся наприкінці ХІХ ст. В. Шерцль, який назвав відповідне явище енантіосемією (буквально - «протилежний знак, ознака»). Дотримуємося традиційного погляду на це явище, згідно з котрим його визначають як окремий різновид антонімії, як внутрішню, внутрішньослівну антонімію мовних одиниць (О. Єрмакова, Є. Міллер, І. Муромцев, Л. Новиков, О. Тараненко та ін.). У плані вираження єдність енантіосемічного слова зумовлена тотожністю його матеріальної оболонки. Будучи пов'язаною з багатозначністю, енантіосемія постає як окремий структурно-семантичний тип антонімії, оскільки для останньої характерна діаметральна протилежність диференційних ознак за обов'язкової наявності семантичної спільності. Протилежність смислів не руйнує тотожності слова, адже передбачає одночасно полярність і співвіднесеність: у семантичній структурі поряд зі спільними компонентами - основою протиставлення - наявні компоненти контрарні, такі, що взаємно виключають один одного, забезпечуючи діаметральну опозицію між ЛСВ й надаючи останнім антонімічного характеру.

Особливим різновидом внутрішньої антонімії є конотативна енантіосемія (енантіоконотемія, за В. Говердовським), тобто наявність або розвиток у семантичній структурі слова протилежних емоційно-оцінних компонентів. Своєрідність вияву ВКА зумовлена необхідністю протиставлення оцінних кваліфікацій одного й того ж денотата (референта), тобто одиниці, для котрих характерне відповідне явище, конотативно протиставлені. Незважаючи на те, що слово в мовній системі має чітко фіксоване значення (або кілька значень), у конкретному акті мовлення це значення зазнає змін. Мовленнєва ВКА не відображена в словниках і демонструє мінливість конотації.

У четвертому підрозділі «Дискурс сучасної української преси як комунікативний феномен» ми, керуючись працями дослідників сучасного медіа-тексту, умотивовуємо продуктивність вивчення явища ВКА в дискурсі сучасної української преси.

Дискурс сучасної української преси, у котрому «мова виступає основним полігоном суперництва, протистояння й примирення цінностей» (Н. Костенко), виразно відображає динаміку процесів аксіологічного смислотворення як різновиду семантичного розвитку лексичних одиниць. Відсутність цензури, співіснування кількох «соціально-ідеологічних мов» (на думку політологів, передусім національної, демократичної, та комуністичної), протест проти шаблонної мови радянського «офіціолекту», індивідуалізація авторського комунікативного наміру зумовлюють ВКА мовних одиниць, що стає характерною ознакою дискурсу сучасної української преси.

Другий розділ «Структурно-семантична та прагматична специфіка внутрішньої конотативної антонімії в дискурсі сучасної української преси» присвячений дослідженню явища ВКА з позицій системно-функціонального підходу.

У першому підрозділі «Стрижнева суспільно-політична лексика - “епіцентр” появи протилежних конотативних смислів» обґрунтовано вибір лексичного шару, що становить інтерес для дослідження.

Явище ВКА розглядаємо щодо ізоморфних соціокультурним цінностям одиниць суспільно-політичного словника (стрижневих слів, за В. Воїновим), адже ядром мови газет політичного спрямування є саме суспільно-політична лексика (СПЛ). Останнім часом дослідники розглядають стрижневі слова як культурно-соціальні «змінні», що відображають змінювані в свідомості представників соціуму відповідні концепти. Конотативна еволюція СПЛ, яка вербалізує значущі для українського соціуму концепти, є перманентним явищем у розвитку мови й відображає здатність останньої втілювати динаміку ціннісних орієнтирів у політичній, економічній, культурній сферах.

Сучасна концептуальна лексика віддзеркалює процес формування ідеології демократичного спрямування. На початку XXI ст. високий соціальний рейтинг мають мовні одиниці, які, будучи на різних етапах інваріантною частиною інформаційної бази етносу, у цей історичний період відображають знакові явища й процеси, що відбуваються в політико-ідеологічній, економічній, культурній сферах життя українського суспільства. Незважаючи на актуальність позначених стрижневими одиницями понять, частота вживання елементів суспільно-політичного словника різна. Найчастотніші одиниці утворюють ядро словника. Його периферію становить низка менш частотних одиниць, що пов'язані понятійно, асоціативно з ключовими реаліями й тяжіють до вживання в політичній комунікації. Це, зокрема, вторинні номени, які мають ту ж референтну віднесеність, що і ядерна лексика (гарант Конституції, народні обранці). З огляду на велику кількість таких одиниць зосередимося на вивченні змін у конотативній семантиці здебільшого ядерної лексики.

Стрижнева СПЛ - неоднорідна за складом система одиниць. Залежно від функціональної специфіки мовних знаків у її корпусі виділяємо дві групи: 1) власне актуалізовану лексику - одиниці, що за радянських часів відображали співвідносні із соціалістичним буттям реалії та категорії (гуманізм, демократія, еліта, незалежність, реформа, суверенітет, чиновник та ін.), 2) номінативно переорієнтовану лексику - лексичні одиниці, які в радянський період позначали поняття, співвідносні із зарубіжною та / або дореволюційною українською дійсністю (бізнес, губернатор, капіталізм, плюралізм, приватизація тощо). Актуалізацію та номінативну переорієнтацію СПЛ в новому соціокультурному середовищі супроводжує розвиток ВКА слів, які під упливом нових «квантів» досвіду й знання змінюють аксіологічну маркованість.

У другому підрозділі «Внутрішня конотативна антонімія апелятивів» докладно проаналізовано особливості конотативної семантики загальних назв у межах тематичних груп «політика», «економіка» та «культура».

Висока частотність функціонування в дискурсі сучасної української преси мовної одиниці депутат дозволяє нам віднести її до стрижневих слів. У конотативній семантиці цього слова, на нашу думку, наявна інгерентна позитивна оцінка, пов'язана зі стереотипними «ідеальними» уявленнями про відповідних осіб, оскільки депутати, по суті, є народними обранцями та покликані виражати й захищати суспільні інтереси, брати активну участь у політичному житті країни й забезпечувати його ефективність. За результатами асоціативного експерименту, проведеного наприкінці XX ст., слово-стимул депутат найчастіше викликало в респондентів такі слова-реакції: відповідальний, вірний, дбайливий, добросовісний, гідний, поважний, принциповий, справедливий, турботливий, уважний, чесний, чуйний, шановний Бутенко Н. П. Словник асоціативних означень іменників в українській мові / Н. П. Бутенко. - Львів : Вища школа. Вид-во при Львів. ун-ті, 1989. - 325 с. - С. 79..

Емпіричний матеріал дослідження свідчить про те, що поряд із уживанням слова депутат у нейтральному значенні, яке тяжіє до позитивного (переважно в провладній пресі), у незалежних виданнях, котрі претендують на максимально об'єктивне висвітлення суспільно-політичних подій в Україні, журналісти досить часто вживають відповідну мовну одиницю в складі негативнооцінних контекстів: «А добре було б так зробити, як в армії. Один раз відслужив - і все. Адже недоторканні іудо-депутати також “служать” народові. Вони не хочуть добра людям, приймають закони для себе» [Україна молода. - 2005. - № 8]; «Мені доводилося бачити доцентів за прилавками кіосків, інженерів-бомжів, але щось не зустрічав жодного депутата, який жебракував би. Тому нині, вслухаючись у зовнішньо нестрункі голоси цих бюрократів, мимоволі хапаюся за кишеню. Як свідчить перевірена часом прикмета української політичної погоди: коли про твоє матеріальне становище турбується так багато важливих депутатів-паханів, то намічається серйозний “дерибан”» [Дзеркало тижня. - 2007. - № 23].

Словосполучення прикладкового типу депутати-пахани, контекстуальне оточення стрижневого слова (синонімізація зі словом бюрократ; жаргонізм дерибан, що автоматично інкорпорує депутатів до кримінального світу; «соціологізована» власна назва Іуда в слові іудо-депутати, котра має сталі асоціації, перетворюється на оказіональну морфему й набуває дериваційного значення, синонімічного префіксові псевдо-) закріплюють у масовій свідомості пейоративні смислові ознаки за мовною одиницею депутат. Пор. також «неофіційні» найменування посадовців - абревіатури деп, нардеп.

Симетрична щодо оцінної шкали ВКА, проте з перевагою пейоративного напряму аксіологічного смислоутворення, властива також стрижневим одиницям політик, прем'єр-міністр, президент, у конотативній семантиці яких превалюють негативнооцінні смислові компоненти «прагнення до особистого збагачення», «непрофесіональність», «корумпованість», «порушення закону». Тенденція до одномодальної модифікації конотативної семантики слів, котрі містять семи «керівництво», «влада», свідчить про те, що відповідна тематична підгрупа актуалізує однакові семні набори.

У корпусі стрижневої апелятивної лексики з політичним та економічним наповненням виділяємо слова-ідеологеми, у прагматичній зоні значення яких наявна ідеологічно зумовлена оцінна конотація, що виступає «додатком», штучно накладеним на лексичну семантику. За нових культурно-історичних умов відбувається оцінна деідеологізація (нейтралізація) конотативного макрокомпонента мовних знаків, звільнення їхньої семантики від виразно зорієнтованих нашарувань.

Однією з ознак становлення України як демократичної держави є політичний плюралізм, багатопартійність. За умов радянської моноідеологічної системи, коли «партія-держава» КПРС була поза конкуренцією, репрезентуючи все суспільство, за мовним знаком плюралізм була закріплена негативна ідеологічно зумовлена оцінка.

Політичний плюралізм - це демократична альтернатива монополії однієї партії на владу, ідеологічний диктат, командно-адміністративні методи управління, тоталітарну організацію суспільного життя. На сучасному етапі розвитку мови зі словникових тлумачень аналізованого слова вилучені штучно насаджувані конотації й відновлена його інгерентна позитивна оцінність: плюралізм - «один із фундаментальних принципів устрою правового суспільства, який стверджує правомірність багатоманітності суб'єктів політичного життя суспільства» Словник іншомовних слів / [уклад. Л. О. Пустовіт та ін.]. - К. : Довіра; Рідна мова, 2000. - 1017 с. - С. 744..

Зібраний ілюстративний матеріал засвідчує, що в переорієнтованого слова плюралізм на початку XXI ст. превалює меліоративна конотація (ми зафіксували 16 слововживань), за винятком преси «лівого» спрямування. Так, на думку більшості українців, плюралізм як вільна боротьба ідей та інтересів, свобода волевиявлення є природним станом суспільного організму, порушення котрого приховує в собі небезпеку тиранії, призводить до неефективності й стагнації. Проте в окремих контекстах означена одиниця набуває пейоративних смислових компонентів. Про це свідчить, зокрема, її вживання в лапках, які розвивають переносні іронічні відтінки й експлікують авторську інтерпретацію понятійного ядра лексичного значення, заміну позитивно маркованих компонентів їхніми смисловими антиподами: «Картина політичного життя в Україні переконує в тому, що в нас та сама стара однопартійність, інші партії та громадські організації хоч і мають право голосу, проте його гучність усе ж таки контролюється офіційною владою. От і маємо “плюралізм”» [Дзеркало тижня. - 2007. - № 12]. Про «розхитування» позитивної оцінності в концептуальної змінної плюралізм свідчить також функціонування на газетних шпальтах деривата плювалізм, що виник унаслідок хибноетимологічної реномінації.

Меліоративація як домінантний напрям аксіологічного смислоутворення характерна й для слів незалежність, самостійність, суверенітет, об'єднаних семами «свобода дій», «відсутність тиску, диктату», а також для слова націоналізм.

Переосмислення ідеологем із економічною референцією спричиняє їх семантико-оцінну деідеологізацію. Однак уплив радянської ідеології, відтворюваної автоматично, і реалії сучасної економіки зумовлюють амбівалентну оцінку в багатьох стрижневих одиниць із економічним наповненням (бізнес, власник, капіталізм, конкуренція, підприємництво, приватизація, приватник).

За радянських часів слова бізнес, бізнесмен, підприємництво, підприємець, підприємницький сприймали як атрибути капіталістичного ладу (західного та дорадянського). Відповідні слова мали негативну оцінку, репрезентовану ядерними семантичними компонентами сигніфіката лексем, - «нажива», «афера», «особистий визиск», «особисте збагачення», на відміну від протилежних ознак «колективізм», «суспільне надбання», «рівність» тощо. Останні були позитивно маркованими, оскільки відображали соціалістичний спосіб життя й уходили до змістового ядра ідеологеми соціалізм.

Наприкінці XX ст. лексеми бізнес і підприємництво стали номінантами явищ ринкової економіки, що формувалася в пострадянській Україні. Змінилося й ставлення соціуму до нових форм економічної діяльності. Із сигніфікатів відповідних слів вилучені пейоративні семи «афера», «нажива», «особисте збагачення». За даними картотеки дослідження, у сучасному газетному мовленні вони функціонують як оцінно-нейтральні знаки, що визначає їхні широкі валентнісні зв'язки та входження до різних сфер сучасного узусу: антикварний бізнес, готельний бізнес, електронний бізнес, ігорний бізнес, інформаційний бізнес, рекламний бізнес, страховий бізнес, туристичний бізнес; великий бізнес, малий бізнес, середній бізнес; легальний бізнес, нелегальний бізнес; злочинний бізнес, контрабандний бізнес, тіньовий бізнес; робити бізнес, школа бізнесу; місцевий бізнесмен, український бізнесмен і т. ін.

Проте, як переконує ілюстративний матеріал, на сучасному етапі ці одиниці не мають стабільної оцінної конотації. Так, у газетах слова бізнесмен, підприємець балансують між позитивними та негативними асоціаціями вживань залежно від належності суб'єкта оцінки до прибічників капіталізації української економіки чи її супротивників.

У меліоративних контекстах у конотативній семантиці переорієнтованих одиниць підприємець, бізнесмен, комерсант та однокореневих слів актуалізовані позитивні семантичні компоненти «людина справи», «новий тип організатора», «енергійність», «ініціативність», «підприємливість», «турбота про добробут України». Наприклад: «Чому ми, як СНІДу, боїмося цього слова - “бізнесмен”? Адже воно означає - “людина справи”» [Без цензури. - 2004. - № 10]; «Підприємець - це людина, яка, заробляючи гроші і сплачуючи податки, сприяє економічному розвиткові держави» [Дзеркало тижня. - 2007. - № 61].

Разом із тим наша картотека містить велику кількість контекстів, у яких слова бізнесмен, підприємець набувають пейоративної конотації й асоціюються з поняттями «шахрайство», «обман», «спекуляція», «рекет», «мафія». Ми зареєстрували вживання слів бізнес, бізнесмен, підприємець в оточенні негативнооцінних лексем: «Паралельно із зростанням приватного підприємництва розвиваються й ускладнюються численні шахрайські схеми. Бізнесмени стають все більш агресивними, аферисти і махінатори справнішають» [Молодь України. - 2002. - № 51]; «Наймиліше слово для підприємця - накрутка» [Без цензури. - 2004. - № 1].

У свідомості деяких мовців збережені ознаки «афера», «нажива», що утворюють асоціативний потенціал одиниць бізнес, бізнесмен. Ці ознаки стають імплікаційною основою метафоричного переосмислення іменника бізнесмен, формування в нього нового ЛСВ (бізнесмен - «про шахрая, злодія»). Наприклад: «Прописував, забирав гроші, а місяць по тому подавав до суду позов про визнання шлюбу недійсним. Сусіди часто давали свідчення, і жінку з квартири викидали за рішенням суду. Усе - за законом… Так шлюбний бізнесмен одружувався й розлучався кілька разів поспіль» [Слобідський край. - 2005. - № 19].

Окремим одиницям тематичної групи «економіка» (олігарх, приватизація, реформа) властива тенденція до усталення пейоративних смислових компонентів у межах одного типу дискурсу.

Активізація низки стрижневих слів, що репрезентують культурну сферу, зокрема таких, як духовність, гуманізм, милосердя, толерантність, і, отже, високий соціальний рейтинг відповідних понять у культурно-ціннісній системі соціуму зумовлені загальним процесом гуманізації світової спільноти, розширенням прав людини в світовому просторі. Відповідні слова мають інгерентну конотацію (спільний семантичний компонент «звернений до людини, її життя, інтересів»), яку визначає денотативна віднесеність знаків. Проте в окремих контекстах означені слова набувають пейоративних смислових компонентів. Наприклад: «Складається враження, що ми в усьому, і в проявах толерантності зокрема, хочемо копіювати своїх сусідів - чи то східних, чи то західних. От і хворобу “толерастії” (так в народі починають називати нездорові прояви боротьби за рівність всіх і вся, яку проводять ліберальні чиновники та громадська думка західних країн) наше суспільство підчепило саме з-за кордону» [Українське слово. - 2007. - № 35]. Оказіональна парономазійна одиниця толерастія, що постає внаслідок графічної інкорпорації, каламбурного переоформлення слова за зразком іншого й зберігає свій зв'язок із твірним обсценним словом, маніфестує різке несхвальне оцінне ставлення журналіста до надмірних, на його думку, проявів толерантності в Україні.

У сфері звертань відзначимо тенденцію до десемантизації й оцінної нейтралізації мовних знаків через трансформацію соціального статусу адресатів. Можливість уживання форм звертань в іронічних контекстах свідчить про незавершеність відповідних семантико-прагматичних процесів.

У третьому підрозділі «Внутрішня конотативна антонімія онімів» досліджуємо енантіосемічні перетворення в конотативній семантиці власних назв (ВН) у межах трьох тематичних груп: «людина», «середовище життєдіяльності людини (природне та соціальне)», «способи й результати діяльності людини».

У пропріальній площині поява пейоративних та / або меліоративних конотативних смислів властива передусім антропонімам на позначення сучасних українських політиків, а також ергонімам. Власні імена часто стають базою для новотворів оказіонального типу (наприклад, кучманізація, Кучманістан, кучмізм, кучмаразматизм, кучмуватися, кучмобачення, кучмоекономіка, кучмократія), що вбирають негативну конотацію антропонімів. Такі слова мають не лише темпоральну маркованість, акумулюючи в своїй семантиці специфіку суспільного розвитку на конкретному етапі, але й локально-національний характер.

У сучасних антропонімах часто відсутня стабільна конотація, тобто їхні конотативні компоненти є синсемантичними. Для низки ВН, зокрема для антропоніма Віктор Ющенко, а також евентонімів Помаранчева революція, Майдан, характерна швидка зміна конотацій, що зумовлено залежністю конотативної семантики онімів від екстралінгвальних чинників.

Із назв тематичної групи «середовище життєдіяльності людини (природне та соціальне)» «конотованими» є здебільшого одиниці таких ономастичних розрядів: 1) імена земного простору - топоніми, котрі виступають переважно в метонімічній функції - як засіб установлення еквівалентності за суміжністю, асоціацією, що формує сферу реалізації конотативних компонентів семантики, 2) ергоніми, зокрема назви суспільно-політичних союзів, організацій, а також назви партій, блоків.

На відміну від ВН Захід і Європа - меліоративних символів, слова Росія, Москва, Кремль, за нашими спостереженнями, у сучасному мас-медійному просторі набувають переважно негативнооцінних конотацій і асоційовані з ігноруванням державного права, регресом, деспотизмом, централізованою, автократичною владою, експансією. Досить часто імена Росія (Схід) і Захід, Європа виступають антонімами, що відображає геополітичні орієнтири Української держави: «Україна на прикордонні між демократичною і багатою Європою та самодержавною і бідною Росією. Росія Україні не потрібна. Союз із нею здатний лише законсервувати ті проблеми, які залишаються від радянських років, затягнути вихід України в глобальний клуб демократичних держав» [Українська газета. - 2002. - № 38]. Уважаємо, що пейоративації хороніма Росія «сприяє» також те, що значна частина українців ототожнює нову Росію з колишнім СРСР. Прагнення подолати й викорінити минулий негативний досвід визначає напрям конотативних змін у семантиці відповідної ВН. Пор.: Росія - Євразійська імперія, лібекрал-комуністична імперія, орда, а також ономастичні перифрази новий Вавилон, Третій Рим.

Із цих позицій можна витлумачити пріоритетність негативнооцінного напряму конотативних перетворень у семантиці ергонімів СНД і ЄЕП і позитивнооцінного - у прагматичній зоні слів ЄС і НАТО. Мовці асоціюють слова НАТО та ЄС зі стабільністю, безпекою, високим рівнем життя та економічного розвитку, демократичними перетвореннями. Протилежну конотативну картину спостерігаємо в «лівій» пресі, яка за одиницями НАТО та ЄС закріплює негативні смислові ознаки. Наприклад: «НАТО - агресивний військовий блок, що несе загрозу безпеці України» [Комуніст. - 2003. - № 39]; «НАТО - ворожий військовий блок» [Товариш. - 2003. - № 55].

Проте ергонім НАТО може набувати пейоративної конотації в тому самому «дискурсному полі»: «Що заНАдТО - то не здраво» [Україна молода. - 2003. - № 115]. Завдяки мовній грі, в основі якої - «розчленування» оніма, уписування його в структуру апелятива, автор висловлює негативне ставлення до можливого вступу України до Північноатлантичного блоку. Загалом, такий стан речей відображає прагнення й готовність українців до євроінтеграції та більш помірковане й обережне ставлення до вступу України до НАТО.

На відміну від провладних видань, мета яких цілком прагматична й логічно вмотивована - зберегти й утримати владу, у незалежних та опозиційних газетах стрижневі ергоніми Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Конституційний Суд, що репрезентують основні гілки влади (законодавчу, виконавчу й судову) в Україні, часто набувають пейоративних смислових компонентів. Перевага негативнооцінних контекстів (ми зареєстрували 56, 43 і 74 слововживання відповідних онімів) свідчить про незадовільну оцінку частиною суспільства якості функціонування найвищих владних інституцій. Пейоративні смислові компоненти «порушення закону», «корупція», «зв'язок із кримінальними структурами», «байдужість до народу» превалюють і в конотативній семантиці слів Київ, Банкова як символів української влади.

Серед стрижневих ергонімів, що репрезентують підгрупу «внутрішня політика», яскраво виділяються назви “Наша Україна”, Партія регіонів, БЮТ. Конотативна еволюція цих ВН повторює шлях аксіологічного розвитку антропонімів Віктор Ющенко, Віктор Янукович, Юлія Тимошенко, що зумовлено персоніфікованим сприйняттям політичних сил.

Третій розділ дисертації «Лінгвокогнітивні підстави аксіологічного динамізму (на прикладі концептуальної опозиції “істинне - хибне”)» має два підрозділи.

У першому підрозділі «Аргументативний потенціал універсальної ціннісної категорії ІСТИНА / ПРАВДА» розглянуто відповідну категорію як власне концептний і дискурсний феномени.

Під терміном «концепт» ми, узагальнюючи варіанти його визначення в лінгвокультурологічній (С. Воркачов, В. Іващенко, В. Карасик, Г. Слишкін, Ю. Степанов) і когнітивній (В. Кононенко, О. Кубрякова, А. Приходько, З. Попова і Й. Стернін) традиціях, розуміємо кодоване в мові багатовимірне ідеалізоване формоутворення, одиницю ментального простору, що відображає результати категоризації світу. Концепт вирізняє з-поміж інших одиниць, якими оперує когнітивістика, акцентуація аксіологічної складової.

Незважаючи на наявність диференційних ознак, концепти ІСТИНА та ПРАВДА співвідносні, оскільки мають спільний понятійний субстрат - «те, що є коректним і адекватним, відповідає дійсності або тотожне, еквівалентне їй» (теорія кореспонденції). З огляду на це вважаємо доцільним розглядати поняття ІСТИНА та ПРАВДА як концептуальну пару (пор. ВОЛЯ / СВОБОДА).

Концептуальна пара ІСТИНА / ПРАВДА в дискурсі сучасної української преси як «маніпулятивно-психологічному й пропагандистському полігоні» (М. Житарюк) виступає індикатором прототипової ситуації схвалення / осуду й набуває функцій «оцінного оператора» (В. Суковата), котрий розподіляє явища соціально-політичної дійсності за принципом дихотомічної пари «свій - чужий». Конструювання «ефектів істини» (Л. Філліпс, М. Йоргенсен) - навіювання тези про правдивість сказаного - стає засобом формування в читацької аудиторії оцінного ставлення до явищ дійсності в напрямі, визначеному ціннісною системою певної ідеології.

У другому підрозділі «Внутрішня конотативна антонімія як наслідок творення “ефектів істини”» досліджено концептуальні підстави аксіологічної деривації стрижневих одиниць суспільно-політичного словника, що здатні виступати відповідниками елементів ціннісної опозиції «істинне - хибне».

Радянська ідеологія випрацювала чіткі аксіологічні еквіваленти та протиставлення: «своє» - це радянське, соціалістичне, тобто таке, що відповідає соціалістичним ідеям та соціалістичному способові життя, відповідно, позитивне (соціалістична демократія); «чуже» - це капіталістичне, несумісне з ідеалами соціалізму, а значить, негативне (буржуазна демократія).

Як свідчить аналіз матеріалу, новому осмисленню піддано передусім сегмент соціалістична демократія. У нього з'явилася пейоративна оцінка, що відображає ставлення суспільства до тих процесів, котрі в радянський період кваліфікували як прояв соціалістичної демократії. Свідченням цього стали нові валентнісні та епідигматичні зв'язки ідеологеми, що формують полюси «істинного» й «хибного»: міф про “соціалістичну демократію”, ігри в облудну соціалістичну “демократію”, квазідемократія, формальна демократія (про соціалістичну демократію) - відновити демократію, паростки демократії тощо (про «нову» демократію). Наприклад: «Кілька поколінь виросло і сформувалося за ігор в облудну соціалістичну “демократію”» [Українська газета. - 2005. - № 8]. Лапки в поданому контексті сигналізують про ставлення мовця до змісту сегмента соціалістична демократія, у семантичній структурі якого ядерними стають опозитивні самому феномену демократії ознаки «диктат держави», «відсутність самостійності», «жорстка централізація».

Проте звичне для радянської «новомови» концептуальне протиставлення «наше / соціалістичне народовладдя - їхня / буржуазна демократія», що мало чіткий оцінний корелят «добре - погано», реактуалізує сучасна комуністична преса: «Завдання комуністів - організаційно і політично очолити боротьбу трудящих за справді народну, а не буржуазну демократію, за соціалізм, і виправити історичний гріх мовчазної згоди на ліквідацію Радянської влади, за якої люди мали реальні права і можливості для всебічного розвитку. А за влади нинішніх псевдодемократів є лише право на вимирання» [Комуніст. - 2003. - № 86]. Справді народний «демократичний соціалізм» протиставлений буржуазній демократії, «антинародній» за своєю сутністю (буржуазія - «панівний клас капіталістичного суспільства»), «неправильній», «несоціалістичній», такій, що виявляється стихійно, усупереч законам комуністичного будівництва й тим самим стає носієм деструктивного начала, хаосу, спричиняє вимирання.

Аналіз особливостей дискурсного вияву концептуальної опозиції «істинне - хибне» на прикладі слова демократія - «прообразу, прототипу політичної моделі сучасного суспільства» (В. Іващенко) - переконує в тому, що за допомогою низки стратегічних ходів псевдоінформування, призначених для впливу на свідомість реципієнта, сукупний автор комуністичної преси визначає групові цінності як суспільні чи загальнолюдські. Унаслідок використання демагогічних прийомів адресат отримує ілюзію нового, «істинного» знання, а разом із нею - комплекс ціннісних орієнтирів, релевантних для відповідної ідеологічної системи.

ВИСНОВКИ

Дослідження специфіки явища внутрішньої конотативної антонімії мовних одиниць у дискурсі сучасної української преси в структурно-семантичному, прагматичному та лінгвокогнітивному аспектах уможливило такі висновки:

1. Конотація є самостійним макрокомпонентом, зоною значення мовної одиниці, яку формують різні типи ознак, а також їх комбінації. Конотативний макрокомпонент семантики доповнює денотативно-сигніфікативний зміст мовного знака й містить інформацію про ціннісне ставлення мовного колективу до певного референта. Інгерентна конотація є постійною чи факультативною складовою семантичної структури слова. Адгерентної конотації слово набуває, потрапляючи в мовлення, у певний соціолінгвальний контекст.

Конотація, окрім низки інших складових, містить аксіологічний компонент. Він ґрунтується на фонових знаннях і відображає світосприйняття етносоціуму, інтерпретацію предметно-понятійного змісту мовного знака у вигляді оцінних суджень, стереотипів, настанов, сформованих у свідомості лінгвокультурної спільноти (її окремої групи, індивіда). Аксіологічний компонент конотації є динамічним, оскільки може еволюціонувати залежно від зміни екстралінгвальних обставин і відповідної реакції мовців на ці зміни.

Узаємодіючи з довкіллям, людина не лише пізнає й осмислює його об'єкти та їхні властивості, але й оцінює з погляду значущості та придатності для задоволення своїх життєвих потреб. Когнітивний і аксіологічний види діяльності соціуму в процесах пізнання дійсності, набуття нових знань і досвіду взаємопов'язані та становлять єдиний акт інтерпретації зовнішнього світу. Ціннісна КС відображає аксіологічну сферу національної культури, конотативний (прагматичний) аспект мовної особистості, групи мовців та мовного колективу в цілому. ЇЇ формують різні, нерідко протилежні, оцінні кваліфікації об'єктів довкілля, а отже, різна комбінаторика цінностей.

2. Феномен ВКА визначає специфіка оцінної семантики. Знакова шкала оцінного значення звичайно передбачає цілий спектр варіантів його реалізації. Проте крайніми його полюсами виступають позитивне та негативне оцінні значення. Для семантичних компонентів «добре» та «погано» характерне відношення протилежності, тож ЛСВ, що мають відповідні оцінні семи, є антонімами. Категорія оцінки іманентно включає поняття градуальності, протилежності (у крайніх формах вияву) значень. Звідси, можливість переосмислення значення, зміни оцінного знака на протилежний закладена в самій категорії оцінки. Сутність ВКА полягає в наявності в семантиці мовної одиниці конотативно протиставлених значень (смислів). Денотативно-сигніфікативна складова є інтегральною для ВКА в семантичній структурі слова.

Явище ВКА виникає внаслідок упливу як власне лінгвальних чинників (синтагматичних відношень між мовними одиницями), так і екстралінгвальних (дуалізм людського мислення й пізнання, різнооцінність тих самих об'єктів із огляду на їх відповідність потребам людини, розвиток об'єктів довкілля й відповідна оцінна реакція мовців на ці зміни, мета використання мовних знаків).

3. Динаміка конотації як соціокультурного компонента найвиразніше відображена в семантиці ізоморфних соціокультурним цінностям одиниць суспільно-політичного словника. Вивчення змін у конотативній семантиці стрижневих слів уможливило часткову реконструкцію ціннісної КС українського суспільства на сучасному етапі.

У межах дослідження здійснено тематичну класифікацію стрижневих одиниць (апелятивів і онімів) суспільно-політичного лексикону.

Низка номінативно переорієнтованих слів тематичних груп «політика» та «економіка», утративши закріплену радянською ідеологією негативнооцінну спеціалізацію, у дискурсі сучасної української преси набуває розщепленої конотації, балансує між пейоративними та меліоративними асоціаціями вживань. Окремі переорієнтовані стрижневі слова активніше функціонують у позитивнооцінних контекстах. Для інших характерна тенденція до пейоративації, що зумовлено збереженням у свідомості частини мовців стереотипних уявлень, закладених попередньою ідеологічною системою.

Актуалізовані слова функціонують у своєму кодовому значенні переважно в провладних виданнях, а в незалежних і опозиційних нерідко набувають пейоративних семантичних ознак, котрі виражають динаміку ціннісних пріоритетів частини мовців і зумовлені неоднозначною реакцією на політико-ідеологічні, соціально-економічні перетворення в країні.

Стрижнева лексика тематичної групи «культура» становить незначну кількість енантіоконотемічних слів. Така диспропорція свідчить про більшу усталеність в українському суспільстві культурних цінностей порівняно з політико-економічними.

4. Переважну частину стрижневої пропріальної лексики з ВКА становлять конантропоніми на позначення сучасних політиків та ергоніми. На відміну від означених груп ВН, топоніми мають здебільшого фіксовану конотацію в тому самому типі дискурсу. Для низки ВН характерна швидка зміна конотацій у межах одного «дискурсного поля». Конотативні смисли онімів виникають на ґрунті енциклопедичної інформації про референт і зовнішньої форми імені.

Пейоративація як домінантний напрям аксіологічних змін у конотативній семантиці стрижневої СПЛ свідчить про досить високий індекс соціального песимізму. Негативна спрямованість свідомості української лінгвокультурної спільноти в характеристиці довкілля є результатом критичного ставлення суспільства до своїх вад.

ВКА стрижневих онімів і апелятивів може виявлятися як внутрішній процес (у межах одного типу дискурсу) та / або як процес зовнішній (у межах різних типів дискурсу сучасної української преси). Співіснування протилежних аксіологічних смислів у конотативній семантиці СПЛ відображає конкурентність кількох «дискурсних полів»: національного (демократичного) та корпоративного комуно-соціалістичного - із одного боку, провладних та опозиційних і / або незалежних видань - із другого. У сучасній газетній комунікації немає стабільної однознакової конотації в стрижневих одиниць суспільно-політичного словника, а отже, немає потужної системи узгоджених ціннісних орієнтирів, здатних консолідувати суспільство.

Конотативну семантику стрижневих слів суспільно-політичного змісту визначає контекст (енциклопедичний і мовний). «Симптоматичним» уважаємо той факт, що владні відносини в країні журналісти часто описують у системі координат кримінального світу. Регулярне сполучення з елементами кримінального соціолекту закріплює за низкою стрижневих одиниць суспільно-політичного лексикону пейоративну конотацію.

5. Найпоширенішим засобом увиразнення конотативної семантики СПЛ є мовна (онімна - як її різновид) гра. Цілеспрямовані зміни форми слів зумовлені прагненням журналістів до мовного новаторства, вияву лінгвокреативної поведінки й віддзеркалюють процеси демократизації газетного мовлення.

Структурно-семантичні зрушення в конотативному макрокомпоненті стрижневих одиниць суспільно-політичного змісту виникають на ґрунті іронічного контрасту. Іронічна дискредитація як стратегія освоєння дійсності відбувається на базі соціокультурної «пам'яті» слів.

Множинне іронічне вживання зумовить узуальне закріплення реалізованої словом прагматичної інформації, унаслідок чого тлумачні словники фіксуватимуть нові ЛСВ полісемантів за допомогою оцінних маркерів або ж шляхом уключення аксіологічних характеристик до семантизації. Мовленнєві конотативні смисли є джерелом появи конотації мовної.

6. У процесі комунікації, передусім політичної, полеміка між опонентами розгортається в межах ціннісних структур, використовуваних для закріплення виразно зорієнтованих аксіологічних смислів за тими чи тими одиницями мови й упливу на КС реципієнтів. Через концептуальну опозицію «істинне - хибне», у яку закладено протиставлення «свій - чужий» із чіткими оцінними корелятами, дискурс сучасної української преси формує ціннісні орієнтири суспільства.

Унаслідок співвіднесення різними типами дискурсу української преси одиниць суспільно-політичного словника, що репрезентують ідеологічні концепції сучасності, зі складниками аксіологічної опозиції «істинне - хибне», відповідні одиниці опиняються на перехресті антонімічних концептів ІСТИНА / ПРАВДА та БРЕХНЯ, що створює ситуацію їх амбівалентної оцінності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Донець М. М. Історія та лінгвістичний статус поняття “енантіосемія” / М. М. Донець // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. - 2008. - № 798. - Серія: Філологія. - Вип. 53. - С. 17-20.

2. Донець М. М. Комунікативно-прагматичний аспект явища оцінної енантіосемії (на матеріалі української преси початку XXI століття) / М. М. Донець // Лінгвістичні дослідження: зб. наук. праць. - Х., 2008. - Вип. 25. - С. 160-166.

3. Донець М. М. Ідеологічно зумовлена внутрішня конотативна антонімія мовних одиниць у політичному дискурсі сучасної української преси / М. М. Донець // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. - 2008. - № 836. - Серія: Філологія. - Вип. 54. - С. 5-7.

4. Донець М. Вербалізація концепту ІСТИНА / ПРАВДА в комуністичному дискурсі української преси / Марія Донець // Лінгвістичні студії: зб. наук. праць. - Донецьк: ДонНУ, 2009. - Вип. 19. - С. 175-179.

5. Донець М. М. Аксіологічний аспект конотації / М. М. Донець // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. - 2009. - № 854. - Серія: Філологія. - Вип. 57. - С. 103-108.

Размещено на Allbest.ru