Теперішній час дієслів французької мови: системно-функціональна інтерпретація

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 811. 133. 1: 81'366. 581

Спеціальність 10.02.05 - романські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС ДІЄСЛІВ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ: СИСТЕМНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ

Могила Леся Миколаївна

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі романської філології Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник доктор філологічних наук, професор Мінкін Лев Михайлович, Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, кафедра романської філології, завідувач кафедри

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент Данилич Валентина Стефанівна, Київський національний лінгвістичний університет, кафедра романських мов і перекладу, завідувач кафедри

кандидат філологічних наук, доцент Жалай Василь Якович, Центр наукових досліджень та викладання іноземних мов НАН України, директор

Захист відбудеться 31 травня 2011 р. о 12 год. 30 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.054.02 Київського національного лінгвістичного університету (03680, МСП, м. Київ-150, вул. Червоноармійська, 73).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського національного лінгвістичного університету (вул. Червоноармійська, 73).

Автореферат розіслано 29 квітня 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, доцент Н. Є. Лисенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Дисертацію присвячено дослідженню теперішнього часу дійсного способу французької мови в системно-функціональній інтерпретації.

У вітчизняній та зарубіжній лінгвістиці існує значна кількість наукових праць, що висвітлюють різні підходи до вивчення дієслівних часів. У традиційних французьких граматиках найбільш розробленим є семантичний підхід до дослідження часових форм, зокрема теперішнього часу (К. Байлон, Р. Бідуа, М. Гревіс, Д. Деніс, Ж. Дюбуа). Дослідники цього напряму тільки перелічують значення дієслівних форм у мовленні, не враховуючи їхнього значення і значущості в мовній системі. При семантико-функціональному підході лінгвісти аналізують функції дієслівних часів відносно їхньої дистрибуції в тексті та їхньої мовленнєвої семантики (О. В. Бондарко, Б. Комрі, А. В. Кравченко, А. Мартіне, Л. П. Піцкова). Така семантико-функціональна репрезентація часових форм здійснюється без урахування онтологічної дихотомії мова / мовлення. Визначаючи центральну роль теперішнього часу в теорії темпоральності дискурсу, дослідники зосереджують основну увагу на вивченні дейктичних функцій теперішнього часу без визначення системних передумов транспозиції його значень у мовленні (Е. Бенвеніст, Ж. Брес, П. Ембс, О. Есперсен, Дж. Лайонз, Г. Рейхенбах).

В останні десятиліття в мовознавстві отримала поширення інтерпретація часових форм із погляду прагматики (К. Кебрат-Орекйоні, Д. Менгено, Ж. Мьошлер, І. П. Сусов). Незважаючи на суттєві відмінності в тлумаченні самої прагматики у функціональному плані (Е. Борда, Р. Жерб, А. Ребуль, Ф. Реканаті), у теорії інтегративної (Ж. Анкомбр, О. Дюкро, Ф. Рульє-Тере, М. Шароль) та когнітивної прагматики (Д. Уілсон, Д. Шпербер), лінгвісти цих напрямів інтерпретують значення часових форм в аспекті взаємодії семантики і прагматики, на основі якої виділяють інферентні значення теперішнього часу дійсного способу в мовленні, що складають значну частину імпліцитного змісту висловлення. У концепції французького лінгвіста Г. Гійома та його послідовників аналізується система дієслівних форм і аргументуються їхні потенційні значення в мовленні на основі цілісності лінгвістичної реальності - дихотомії мова / мовлення (Р. Вален, М. Валет, Л. М. Мінкін, Ж. Муане, М. Онест, Л. М. Скреліна). Такий напрям складає концептуальну основу для запропонованого в дисертації інтегративного підходу до дослідження теперішнього часу дійсного способу в аспекті взаємодії семантики і прагматики.

Актуальність роботи зумовлена спрямованістю сучасних мовознавчих студій на поглиблене вивчення морфологічних категорій в лінгвістичній парадигмі, зокрема системно-функціональних особливостей теперішнього часу дійсного способу. Актуальність дослідження визначається також необхідністю вивчення референтного статусу дієслівних форм, зокрема теперішнього часу, а також встановлення ролі цих форм у темпоральній динаміці дискурсу. Доцільність семантико-прагматичного підходу в плані дихотомії мова / мовлення обґрунтована недостатнім опрацюванням проблем, пов'язаних із визначенням синкретичного значення теперішнього часу в дієслівній системі французької мови, що проявляється в певних транспозиційних реалізаціях, а також із вивченням референційних особливостей цієї форми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах комплексної наукової теми "Єдність системного та функціонального вивчення романських мов в аспекті інтегративної прагматики (синтаксис, семантика, прагматика)", яка розробляється кафедрою романської філології Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди (тема затверджена вченою радою Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди, протокол № 11 від 30.10.1998 р.).

Метою дисертаційної роботи є визначення системних і функціональних особливостей теперішнього часу дійсного способу французької мови в аспекті взаємодії семантики і прагматики.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- ідентифікувати статус форми теперішнього часу в контексті системного та функціонального підходів до дослідження часових форм;

- виявити структуротвірну роль теперішнього часу дійсного способу в дієслівній системі французької мови;

- визначити композиційну і позиційну конфігурацію теперішнього часу в системі дійсного способу;

- установити значення теперішнього часу як лінгвістичного знака;

- систематизувати референційні особливості теперішнього часу в семантичному і прагматичному аспектах;

- розкрити роль теперішнього часу в темпоральній динаміці дискурсу;

- уточнити системну зумовленість транспозиції теперішнього часу дійсного способу в художньому тексті;

- висвітлити аспектуальність теперішнього часу дійсного способу.

Об'єктом дослідження обрано категорію теперішнього часу дійсного способу французької мови.

Предметом дисертаційної роботи виступає форма теперішнього часу дійсного способу в системно-функціональній інтерпретації.

Джерельною базою є 62 твори французької художньої прози ХІХ - початку ХХI століть (загальним обсягом 16303 сторінок), з яких було дібрано дієслівні форми теперішнього часу (916), що становлять матеріал дисертації.

Методи дослідження базуються на комплексному підході, заснованому на єдності системного й функціонального аналізу теперішнього часу дійсного способу в семантичному і прагматичному аспектах. Теперішній час аналізується шляхом лінгвістичного спостереження - від мовлення через узагальнення до мови й до конкретних мовленнєвих реалізацій. Використовувався метод семантико-прагматичної редукції для виділення структурних і семантичних особливостей теперішнього часу в композиції мовної системи і в мовленні, інтегральний метод для аналізу темпоральних форм при взаємодії мови і мовлення в дискурсі. Для визначення компонентів аспектуальності теперішнього часу застосовано метод реконструкції. За допомогою методу інтерпретаційного аналізу розкрито роль форми теперішнього часу в темпоральній динаміці дискурсу. Позиційний метод дозволив визначити структуротвірну роль теперішнього часу в композиції французької дієслівної мовної системи. Метод референтного аналізу застосовано для встановлення семантико-прагматичних і прагматико-референційних відношень часових форм у дискурсі. Для окреслення специфіки історичного теперішнього часу залучено наративний аналіз.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше подається інтегративний підхід до дослідження часових форм у системі мови і мовлення, який передбачає вивчення семантичних і прагматичних особливостей цих форм, зокрема теперішнього часу. Новим є також аналіз взаємодії семантичної та прагматичної референції форми теперішнього часу, що дозволив виявити функціонування теперішнього часу дійсного способу в темпоральній динаміці дискурсу. У роботі аналізуються системно-функціональні особливості теперішнього часу дійсного способу, відносно яких встановлено структуротвірну роль теперішнього часу в дієслівній системі французької мови. Уперше уточнено знакову природу форми теперішнього часу, виявлено системну зумовленість транспозиції форми теперішнього часу на основі її синкретичного значення. У дослідженні сформульовано новий підхід до значення і значущості теперішнього часу стосовно потенційних структурних і семантичних властивостей цієї форми в мовній системі. теперішній час французький темпоральний

Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що її результати розширюють та систематизують знання теоретичної граматики французької мови. Дослідження структурно-семантичного і прагматичного потенціалу форми теперішнього часу дійсного способу сприяє розв'язанню комплексу питань, що стосуються теорії мовленнєвої комунікації. Отримані результати є певним внеском у розвиток теорій інтегративної прагматики та когнітивної лінгвістики. Запропонований інтегративний підхід до аналізу часових форм може слугувати базою для подальшого вивчення їхніх семантичних і прагматичних особливостей, розкриття їхньої ролі в темпоральній динаміці дискурсу, визначення мовних і мовленнєвих особливостей часових форм, встановлення їхніх лексичних і граматичних кореляцій у художньому тексті. Уточнення змісту композиційного та позиційного теперішнього часу розвиває положення психосистематики.

Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості їхнього використання в курсах теоретичної і практичної граматики сучасної французької мови (розділ "Морфологія"), стилістики (розділ "Стилістика художньої літератури"), у спецкурсах "Основи теорії мовленнєвої комунікації", "Проблеми інтегративної прагматики", "Проблеми когнітивної лінгвістики", у практиці французького усного та писемного мовлення, у науково-дослідній роботі (зокрема, у підготовці курсових, дипломних і магістерських проектів).

Апробація результатів дисертації здійснювалася на одинадцяти наукових конференціях, у тому числі на шести міжнародних: Міжнародній науковій конференції "Система тексту: інтеркультурний вимір" (Дрогобич 2008), Міжнародній науково-практичній конференції "Мови і світ: дослідження та викладання" (Кіровоград 2008), ІХ-ій Міжнародній науковій конференції "Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація" (Харків 2010), Міжнародній науково-практичній конференції "Мови і світ: дослідження та викладання" (Кіровоград 2010), І-ій Міжнародній науковій конференції "Мова. Культура. Комунікація" (Чернігів 2010), XIV-ій Міжнародній конференції "Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур" (Дніпропетровськ 2010), та на п'яти Всеукраїнських: І-ій Всеукраїнській науковій конференції "Пріоритети германського та романського мовознавства" (Луцьк 2007), ІІ-ій Всеукраїнській науковій конференції "Пріоритети германського та романського мовознавства" (Луцьк 2008), ІІ-ій Всеукраїнській науковій конференції романістів "Структурно-семантичні і когнітивно-дискурсивні парадигми сучасного романського мовознавства" (Чернівці 2008), ІІІ-ій Всеукраїнській науково-практичній конференції "Мова. Культура. Комунікація" (Чернігів 2009), III-ій Всеукраїнській науковій конференції романістів "Структурно-семантичні і когнітивно-дискурсивні парадигми сучасного романського мовознавства" (Одеса 2010).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено в семи наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях ВАК України (4,56 др. арк.) та в матеріалах конференцій. Загальний обсяг публікацій - 6,53 др. арк.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається з переліку умовних позначень, зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списків використаної наукової та довідкової літератури і джерел ілюстративного матеріалу. Загальний обсяг дисертації - 226 сторінок друкованого тексту, з них - 200 сторінок основного тексту. Список використаних джерел нараховує 231 найменування, у тому числі 90 - іноземними мовами. Список довідкової літератури містить 12 словників-довідників. Список джерел ілюстративного матеріалу налічує 62 художні твори французьких письменників.

У вступі обґрунтовано актуальність і новизну обраної проблематики, визначено об'єкт і предмет дослідження, висвітлено теоретичне й практичне значення, мету й завдання роботи, охарактеризовано методи і матеріал дослідження, сформульовано основні положення, які виносяться на захист.

У першому розділі визначено статус форми теперішнього часу в контексті системного та функціонального підходів до дослідження часових форм, виявлено структуротвірну роль теперішнього часу в дієслівній системі французької мови, установлено композиційну і позиційну конфігурацію цієї форми в системі дійсного способу, розглянуто теперішній час як лінгвістичний знак, з'ясовано кореляцію дейктичних функцій теперішнього часу й темпоральної лексики.

У другому розділі проаналізовано взаємодії семантичної та прагматичної референції форми теперішнього часу в плані дихотомії мови / мовлення, розглянуто особливості цієї дієслівної форми в темпоральній динаміці дискурсу.

У третьому розділі висвітлено системну зумовленість транспозиційних можливостей теперішнього часу, визначено функціональні особливості наративного та футурального теперішнього, проаналізовано аспектуальність теперішнього часу в художньому тексті.

У загальних висновках викладено основні результати проведеного комплексного дослідження, представлено підсумки здійсненої наукової розвідки й окреслено перспективи подальшої наукової роботи в обраній галузі.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Розділ 1. "Онтологія видо-часової системи французької мови". Теперішній час не отримав однозначного тлумачення у французькій граматичній літературі. Це зумовлено тим, що ця форма позбавлена значення, яке передавало б здійснення дії в момент мовлення. Таке значення може бути виражене тільки перефразою типу кtre en train de або низкою дейктиків. Структуротвірна експансія теперішнього часу в мовній системі зумовлена тим, що саме значення теперішнього являє собою синтез минулого і майбутнього, які в ідеалі відповідають моменту виконання дії в теперішньому часі.

У лінгвістичній літературі аналіз дієслівних часів французької мови в основному зводиться до семантичних та функціональних підходів. У традиційних французьких граматиках трактування теперішнього часу здійснюється в основному в плані семантики (К. Байлон, Р. Бідуа, М. Гревіс, Ж. Дюбуа, Д. Деніс). Лінгвісти визначають темпоральну нейтральність теперішнього і навіть припускають, що він становить нульовий час, пусту форму (Ф. Реканаті, М. Ріжель, А. Шато).

При функціональному підході загальновизнаною є думка про те, що час пов'язаний не просто з темпоральною, а з дейктичною темпоральною референцією, тобто з референцією до моменту чи інтервалу часу, який встановлюється відносно моменту висловлення (Е. Бенвеніст, О. В. Бондарко, С. Вет, Ж. Дамурет і Е. Пішон, О. Есперсен, А. Клюм, Г. Рейхенбах). Теперішній час вживається в значенні, що розглядається як момент висловлення (темпоральна точка відліку - maintenant) або означає інтервал чи період, який включає момент висловлення. У роботі з'ясована кореляція дейктичних функцій теперішнього часу і темпоральної лексики: maintenant не відповідає повністю такому референтному вживанню і є полівалентним прислівником, який може вживатися в часових планах минулого і майбутнього, що не виключає його використання як дейктика, що позначає "справді теперішній час".

У запропонованому дослідженні виявлення онтології форми теперішнього часу передбачає опис її буття в системі мови і мовлення. Теперішній час дійсного способу вивчається крізь призму дієслівної системи французької мови з позицій теорії психосистематики із використанням методу позиційної лінгвістики. Суть цієї методики полягає в представленні кожного мовного явища з позиції його розгортання за горизонталлю і в проведенні аналізу за допомогою поперечних перетинів (М. Валет, Р. Вален, Г. Гійом, Л. М. Мінкін, Ж. Муане). Позиційна лінгвістика визначає відповідне розташування теперішнього часу та його структуротвірну роль у полі мовної системи. Саме такий аналіз дозволяє ідентифікувати статус форми теперішнього часу в контексті системного та функціонального підходів до дослідження часових форм.

У свідомості людини образ часу набуває лінійного характеру. Позиційний теперішній час поділяє лінію часу на епохи минулого і майбутнього (див. рис. 1):

Рис.1. Позиційний (горизонтальний) теперішній час у мовній системі

Ідея настання і відходу часу відображається в граматичному теперішньому особливою композицією означуваних. Так, теперішній час складається з двох сем: семи майбутнього б, яка приходить з майбутнього часу, і семи минулого щ, яка віддаляється в минуле. Сема минулого, що реально існувала, є реальною і декадентною; сема майбутнього, яка реально ще не існувала, а тільки наближається до теперішнього, - віртуальна та інцидентна. Позиційний теперішній час передає системну значущість, що відповідає її системотвірному принципу. Таким чином, у дисертаційній роботі виявлено структуротвірну роль теперішнього часу дійсного способу в дієслівній системі французької мови.

У процесі діахронічного створення граматичної системи відбулися зміни семної структури теперішнього часу. Якщо теперішній час - це умовна межа між майбутнім і минулим і якщо ця межа об'єднує в собі моменти цих двох епох, то сам момент теперішнього становить останню мить минулого і першу мить майбутнього. Цей уявний момент може бути точкою. Вужчий простір охоплює вертикальний теперішній час. У французькій мові ця умовна точка з горизонтальної стає вертикальною (див. рис. 2):

Рис. 2. Композиційний (вертикальний) теперішній час у мовній системі

Якщо порівняти вертикальну структуру теперішнього часу з горизонтальною, то стає очевидно, що композиційний теперішній час краще передає ідею цілісності, ідею відсутності розриву в часі. Проведений аналіз дозволив визначити композиційну і позиційну конфігурацію теперішнього часу в системі дійсного способу.

У дисертаційній роботі встановлюється значення і значущість теперішнього часу як лінгвістичного знака, у якому обидва компоненти (семи минулого і майбутнього) об'єднані в мовному ланцюгу. Відповідність означуваного і означуючого знака фактично реалізується в його змістовій сфері, між сигніфікативним і денотативним значеннями. Ступінь відповідності цих значень як системотвірний принцип композиції певного рівня мовної системи визначає позиційні відношення знаків та їх потенційну значущість відносно мовлення. У мовній системі знак є незалежним від реальних референтних зв'язків, які є його опорою в мовленні. Система зберігає інформацію про зовнішню структуру теперішнього часу, його семасіологічне значення, що включає дві семи. Ця інформація є важливою для визначення характеру взаємодії мовної системи і мовлення. Сигніфікативне значення теперішнього часу, його структуротвірна позиційна роль у системі є синкретичними. Синкретичне значення теперішнього часу імплікує семи минулого і майбутнього, наприклад, фраза Je pars dans cinq minutes = Je partirai dans cinq minutes = Je suis parti dans cinq minutes. Але цей синкретизм нейтралізується в мовленні (крім гномічного теперішнього). Уживання теперішнього комунікантами в мовленні корелює з потенційними структурними і семантичними властивостями цієї форми в мовній системі.

Розділ 2. "Семантика і прагматика темпоральної референції теперішнього часу дійсного способу". На сучасному етапі розвитку лінгвістичної теорії взаємодія семантики і прагматики є одним із центральних питань. Семантичний підхід є недостатнім для встановлення тих значень темпоральних форм, які використовуються в мовленні. Загальний перелік значень теперішнього часу дійсного способу, що вживаються в мовленні, не вичерпує всіх його експліцитних та імпліцитних значень. Йдеться про виникнення нових значень знака при його контекстуалізації, яка бере свій початок від загальної проблеми взаємодії семантики і прагматики. У запропонованому дослідженні розглядаються особливості такої взаємодії при темпоральній референції теперішнього часу на основі двох базових теорій - інтегративної (Ж. Анкомбр, О. Дюкро, М. Шароль) та когнітивної прагматики (Д. Уілсон, Д. Шпербер).

На етапі смислових операцій і мовної системи підготовки мовленнєвого акту статичність відношень семантики і прагматики зумовлена структурою означуваного знака - висловлення - його форми (пропозитивної моделі) та її сигніфікативного значення, що містять узагальнені уявлення про потенційні іллокуції (сфера гіперпрагматики) та граматичну семантику суб'єкта і предиката. На етапі мовлення, кінцевому пункті актуалізації висловлювання і його інтерпретації, динаміка відношень семантики і прагматики проявляється в тому, що залежно від контексту іллокуція може варіюватися частково чи повністю. Когнітивна прагматика виконує функцію основного комунікативного орієнтира відносно семантики (семіотичного змісту) висловлювання як лінгвістичного знака. Тому когнітивно-прагматична інтерпретація являє собою усвідомлений етап неперервної каузації висловлювання.

Завдяки дослідженню темпоральної референції теперішнього часу в роботі представлена повна картина семантико-прагматичних особливостей цієї дієслівної форми, що дозволяє виділити її інферентні значення в мовленні, а також визначити її роль у темпоральній динаміці дискурсу. Темпоральній референції притаманні такі характеристики: вона відіграє роль "точки прикріплення" для референтів і сприяє семантико-прагматичній інтерпретації; референти дозволяють розпізнати природу темпоральної динаміки і визначають референційну зону. Темпоральна референція може набувати двох різних форм - дейктичної і анафоричної. Особові займенники першої та другої особи, а також дейктики виражають дейктичну референцію: Je suis а Paris le 10 aoыt: tu ne seras pas revenu de ton voyage en Grиce (Eterstein). У цій фразі особові займенники беруть участь у дейктичній референції, дата фіксує точку референції, від якої розглядаються події, що спрямовані в майбутнє. Elle arrive au milieu de la nuit, trиs tard, c'est presque l'aube. Elle dit qu'elle est en retard а cause de l'aurage. Elle se met dans les draps, elle se retourne contre le mur. D'un seul coup elle sombre, elle dort (Triolet). Аналізуючи цей приклад, можемо відзначити анафоричний характер теперішнього часу. У першому висловленні, де фіксується точка референції, темпоральні словосполучення au milieu de la nuit і presque l'aube уточнюють дейктичну референцію і є антецедентом анафоричних дій (dit, se met, se retourne, sombre, dort) наступних фраз.

При класифікації темпоральних прислівників розрізняють дейктичні (semaine passйе, il y a une semaine, hier, maintenant, en ce moment, dans trois jours, demain), що фіксують точку референції відносно моменту мовлення, та анафоричні (la semaine prйcйdente, la veille, au mкme moment, plus tard), постійно залежні від контексту. Такий перелік доповнюють дати (au 19 siиcle, en 1977, en janvier 1965, le 2 mars 1980), контекстуально незалежні, ці сполучення самостійно визначають дейктичну або анафоричну референцію, виступаючи в ролі антецедента темпоральної анафори. При такій класифікації дати, а також часові прислівники, темпоральні сполучення чи речення (il йtait une fois, un jour, lorsque Jean arriva, en 1997, le 5 avril, au coucher du soleil, la nuit) дозволяють автономним способом визначити точку відліку (точку референції), відносно якої інші темпоральні маркери (дієслівні часи) встановлять свою референцію: Nous sommes mercredi le 10 mars, demain il n'y a pas de classe (Troyat). У першій предикативній частині наведеного прикладу дата le 10 mars встановлює автономну актуальну референцію, де фіксується точка референції, відносно якої в другій предикативній частині дейктик demain визначає неавтономну актуальну дейктичну референцію. Аналіз висловлювань у теперішньому часі дозволяє виділити два типи темпоральних неавтономних конструкцій: дейктичні темпоральні сполучення, які встановлюють темпоральну референцію відносно моменту мовлення, і анафоричні, які потребують "допомоги" іншого темпорального виразу для визначення свого референтного значення: J'ai quinze francs huit sous d'йconomies, je me sauve cette nuit. En deux jours par des chemins de traverse oщ je ne crains nul gendarme, je suis а Besanзon ; lа je m'engage comme soldat, et, s'il le faut, je passe en Suisse (Stendhal). У першій предикативній частині наведеного прикладу початкова точка референції визначає актуальну автономну дейктичну референцію; у другій частині неавтономний дейктичний елемент еn deux jours передає послідовність наступних дій і вказує на дейктичну неавтономну референцію.

Анафору визначають як вияв мовної економії, семантико-синтаксичне й мисленнєве встановлення співвідношення компонента (найчастіше займенника) з його вербальним відповідником із попереднього чи наступного контексту або невербальним (глибинним) антецедентом - фрагментом змісту, фонових знань (А. Ребуль, Ж. Мешлер). Механізм темпоральної анафори пояснюється через специфічні властивості семантики і прагматики часу. Через анафоричне відношення morphиme temporel - morphиme temporel визначається певний момент реалізації дії, коли вона є попередньою відносно наступної: Je sors de la maison assoupie, je traverse le jardin qui sent la terre chaude, je rejoins le chemin de sable (Cardinal). У цьому прикладі між діями реалізується темпоральна прогресія (точка референції змінюється при кожній фразі). Анафоричний тип відношення conjonction temporelle - morphиme temporel виникає у випадку, коли часове значення першої фрази фіксує точку референції на фоні того, що наступна дія залишається незавершеною: Lorsque les hommes partent au travail, les femmes restent chez elles (Arnothy). Відношення між двома діями не є чисто часовими, а скоріше видовими. У граматичній літературі такий тип анафоричного зв'язку називають покриттям (recouvrement). При анафоричному відношенні morphиme temporеl - adverbe temporel темпоральний прислівник не тільки фіксує точку референції, але й дозволяє визначити референцію темпоральної морфеми: Ils me conduisent dans la salle d'opйration. Trois heures plus tard je me rйveillе (Pascal). У цьому прикладі можна виявити проблему темпорального порядку: саме з прагматичної точки зору інтерпретується темпоральне відношення між двома висловленнями.

Встановлення темпоральної референції пов'язане з основними функціями прагматики, яка визначає загальну спрямованість висловлення, що зумовлює дейктичне чи анафоричне вживання дієслівних часів. Це зумовлює необхідність класифікувати дієслівні часи в аспекті опозиції анафора / дейксис. Порівняймо висловлення з різними семантико-прагматичними значеннями теперішнього часу:

1. Еn ce moment Justin se met а parcourir les feuillets bleutйs, couverts d'une йcriture un peu dйsordonnйe, une йcriture d'intellectuel (Triolet).

2. Il ne l'avoue а personne et il s'ennuie pendant les petites soirйes musicales auxquelles assiste la jolie voisine (Pascal).

3. A partir d'aujourd'hui nous t'appellons Sarah (Cardinal).

У наведених прикладах саме прагматика надає формі теперішнього часу значення: дейктичної дії (1), анафоричної дії (2), майбутньої анафоричної дії (3).

При встановленні значень темпоральних форм в аспекті опозиції анафора / дейксис необхідно розмежовувати їхню семантику і прагматику в сфері мовної системи і дискурсу (мовлення), а не тільки в дискурсі. Незважаючи на відмінності референтних значень дієслівних часів у мовній системі, під впливом прагматики вони змінюються в дискурсі. У системі мови теперішній час має потенційне дейктичне значення (одночасність моменту мовлення і точки референції), у мовленні - дейктичне / анафоричне. На основі аналізу прикладів у роботі систематизовано референційні особливості теперішнього часу в семантичному і прагматичному аспектах.

Інтерпретація темпоральної референції висловлення пов'язана, насамперед, з визначенням її інтервалу. Зрозуміти висловлення означає встановити його темпоральну референцію, тобто визначити темпоральний інтервал, на який указує висловлення. Як правило, такий інтервал установлюється відносно моменту мовлення або через посередництво іншого темпорального маркера (темпорального прислівника, обставини часу, підрядного темпорального речення).

Темпоральна референція визначає темпоральну послідовність: час референції вказує на темпоральну точку відліку, від якої розглядаються події. Час прогресує зі зміною точки референції. Саме прагматична інтерпретація може пояснити проблему темпоральної динаміки. Найбільш важливі положення темпоральної референції, які допомагають розкрити роль теперішнього часу в темпоральній динаміці дискурсу, - це темпоральний порядок, інтервал, каузальність. При прагматичному підході до дослідження дієслівного часу проблема темпорального порядку вирішується через визначення інтервалу й аналіз каузальності. Коли є інтервал, є часова прогресія, відсутній інтервал - немає темпоральної динаміки. Moi, quand je dessine, je reste toute une journйe sans faire autre chose, зa me fait flipper (Despentes). У цьому прикладі одна подія включається в іншу, теперішній час отримує інклюзивне тлумачення (фактично prйsent 1 dessine покриває prйsent 2 reste), у результаті немає інтервалів, тому відсутня темпоральна динаміка. Ils mangent, se lavent, vont au thйвtre (Triolet). Тут розгортається послідовний розвиток дій, теперішній час отримує послідовне тлумачення, відчутні інтервали між діями, простежується часова прогресія.

Процедурно дієслівний час слід розглядати в плані семантико-прагматичної взаємодії, при якій прагматика визначає спрямованість загальної інтенції висловлення, у рамках реалізації якої по-різному маркується темпоральна прогресія в дискурсі. Потенційно найбільш широкими можливостями передачі темпоральної динаміки дискурсу характеризується форма теперішнього часу.

Розділ 3. "Транспозиційні й аспектуальні значення теперішнього часу дійсного способу". Транспозиція теперішнього в план минулого чи майбутнього пояснюється подвійним характером системного значення цієї форми і авторським наміром досягнути більшої виразності мовлення. Вихідним принципом в інтерпретації багатозначності теперішнього часу в мовленні є семний склад його значення в мовній системі, який фіксує його семіотичний ареал на межі минулого і майбутнього. Саме завдяки своєму семіотичному домінуванню в мовній системі, теперішній час вживається, насамперед, як універсальний замінник всіх інших дієслівних форм. У цьому проявляється логічність і економія в організації мовлення: замість маркованих форм, ускладнених додатковими семами, використовується немаркована, найпростіша за семантичною і морфологічною будовою форма теперішнього. При транспозиції теперішнього в план іншого часу актуалізуються потенційні семи, що дає можливість реалізувати додаткові модальні й видові відтінки значення. З позиції семного складу при транспозиції теперішнього в майбутнє актуалізуються семи майбутньої дії, які стають центральними, і нейтралізуються семи минулого. Відбувається когнітивне перезавантаження семи. При цьому потенційне синкретичне значення "згасає". У дисертації уточнена системна зумовленість транспозиції теперішнього часу дійсного способу: саме мовна система "програмує" ті значення, які можуть проявлятися в мовленні.

Транспозиційні значення теперішнього часу актуалізуються в мовленні завдяки певним факторам: ситуації, обставинам часу, дейктичним елементам, семантиці дієслова, контексту (В. Г. Гак). У функціональному (дискурсивному) плані значення темпоральних форм представляються варіантними (контекстуально залежними) по відношенню до їх інваріантних значень як одиниць мовної системи. Віртуальне референтне значення темпоральної форми конвертується в мовленні в актуально-референтне. У конкретній мовленнєвій реалізації істотну роль відіграють дейктичні елементи. При транспозиції дейктичні елементи виступають у ролі прагматичних операторів темпорального значення теперішнього часу: Demain je suis а Bruxelles (Triolet). Je m'en occupe dиs lundi (Arnothy). Le PSG rencontre l'OM le 4 octobre (Pascal). У таких фразах зазначення дати, дейктичної чи недейктичної, необхідне для того, щоб висловити майбутнє значення. Без дати висловлювання Je suis а Bruxelles інтерпретуватиметься як теперішня реальність мовця. Звичайно, це не стосується тих випадків, де дата є імпліцитною. Зазначимо, що вживання prйsent-futur суворо контекстуальне: висловлювання в теперішньому часі без зазначення дати чи без контексту не може відображати майбутнього. Обставина часу може бути питальною: Quand revenez-vous ? = Quelle est la date prйvue de votre retour ? A quelle heure reviens-tu ? Дати - це референційні точки, абсолютні й автономні, особливість яких полягає в тому, що вони мають віртуальні зв'язки, які дуже легко актуалізуються з моментом висловлювання.

Коли теперішнє слугує для позначення майбутньої дії, то мовець ніби виражає абсолютну впевненість у тому, що ця дія здійсниться. Теперішній час представляє цю дію повністю реальною, на відміну від форми майбутнього часу, яка виражає майбутню дію якоюсь мірою умовно, оскільки висловлювати абсолютну впевненість у виконанні дії, час якої ще не настав, психологічно важко. Тоді як упевненість у дії, що відбувається в момент теперішнього перед очима мовця, є повністю природньою. У теперішньому футуральному актуалізація базується на прагматичній суті: модальних відтінках наміру, готовності, рішучості, упевненості, які пов'язують майбутнє з теперішнім. Воно часто втрачає емоційно-експресивний відтінок, ставши звичним уживанням, що має характер "штампа": Quand partez-vous en vacances ? На противагу майбутньому часу, теперішній не створює горизонт очікування, почуття мовця, а, навпаки, визначає констатацію фактів: Mais j'йcris quand mкme la lettre que je vous ai promise, je la termine coыte que coыte pour demain matin (Triolet).

Часова транспозиція - це спосіб змінювати стиль, відновити увагу. Глибока розумова потреба керує таким вживанням теперішнього: інстинктивна тенденція зменшити дистанцію, яка нас відділяє від минулого, наблизити минуле до нас. Таку функцію виконує наративний (історичний) теперішній час. Саме тому транспозиція теперішнього в минуле створює певний стилістичний ефект, мета якого оживити розповідь, надати їй жвавості і драматичності, передати події так, ніби вони відбуваються в реальності (Р. Вагнер, В. Г. Гак, Ж. Пеншон, Є. А. Реферовська, А. Фронтьє). Теперішній час замість минулого інколи передає "емоційну актуалізацію". Минула дія постає так, ніби відбувається перед очима мовця: Mon cheval bondissait sur leur surface, et, lui lвchant la bride, je le laissais franchir l'espace dans un galop effrйnй. Soudain j'entends derriиre moi des cris inarticulйs, et au moment oщ je me retourne, je me sens tirer par la manche de ma veste (Bourboulon). Наративний теперішній час прибирає дистанцію, яка відділяє момент мовлення і час події. У розповіді, яка описує за допомогою форм минулого часу минулі події, теперішній час ефектом розриву їх поєднує з дійсністю і дозволяє читачеві стати їхнім свідком.

Завдяки теперішньому можливо відокремити з минулого чи майбутнього факт, який оповідач вважає достовірним на момент мовлення і якому він надає тривалу (перманентну) якість: Ce matin il faisait un froid excessif et un vent а tout enlever. Nos peaux de mouton nous sont bien utiles (Bourboulon).

Головною відмінністю часу реального від часу художнього є лабільність останнього, що виявляється в двох основних аспектах - зміні тривалості темпорального руху аж до довільної зупинки, а також у зміні напрямку його руху. У світі художнього тексту час розвивається за власними законами: у ньому можливий рух прогресивний, регресивний, повторний, паралельний, екстрафабульний (виходить за часові рамки оповіді). При аналізі транспозиції теперішнього часу при семантичній невідповідності контексту і часової форми між граматичним і реальним часом у висловленні на перший план виходить комунікативно-прагматичний аспект висловлення (М. Н. Закамуліна).

У дисертації висвітлюється аспектуальність теперішнього часу. Ця форма поряд з можливою передачею значення минулого і майбутнього часу розділяє також їхні аспектуальні характеристики. У французькій мові теперішній час дійсного способу є аспектуально мало виразним. Це зумовлюється тим, що семіологічний "портрет" його системного значення (минуле / майбутнє) "розмиває" аспектуальність дії, тобто немає морфологічних показників аспектуальності, відповідно відсутня потенційна властивість протікання дії. Тому в мовленні аспектуальність теперішнього часу виражена лексичними та граматичними засобами: видо-часовими формами дієслова, перифразами, прислівниками, сполученнями дієслова з маркерами часу, міри і ступеня тощо. Своєрідним ідентифікатором аспектуального значення теперішнього часу може бути експліцитний / імпліцитний момент мовлення. У цьому полягає специфіка аспектуальності теперішнього часу як прояв інтеграції мови і мовлення в мовленнєвій діяльності.

ВИСНОВКИ

У дисертації проведено системно-функціональний аналіз теперішнього часу дійсного способу французької мови. Проблематика роботи зумовлена тим, що теперішній час не отримав однозначного тлумачення у французькій граматичній літературі, оскільки ця форма позбавлена значення, яке б передавало виконання дії в момент мовлення. Таке значення може бути виражене тільки перефразою типу кtre en train de або низкою дейктиків.

Детальний розгляд семантичних, семантико-прагматичних, системних, системно-функціональних підходів до дослідження часових форм склав концептуальну основу для аналізу теперішнього часу в аспекті взаємодії семантики і прагматики при інтеграції мови і мовлення в мовленнєвій діяльності. У роботі окреслено тенденції функціонування семантико-прагматичних особливостей теперішнього часу дійсного способу в художньому тексті. Семантико-прагматичні функції теперішнього часу вивчаються на тлі загальної картини вербальної системи французької мови. Саме такий аналіз дозволив ідентифікувати статус форми теперішнього часу в контексті системного та функціонального підходів до дослідження часових форм, а також виявити численні інферентні значення теперішнього часу, що складають значну частину імпліцитного змісту висловлення.

Дієслівно-часова система дійсного способу французької мови - це система двох вимірів: за горизонталлю і за вертикаллю. У дієслівній системі виявлено структуротвірну роль теперішнього часу дійсного способу: горизонтальний (позиційний) теперішній час поділяє часові епохи минулого і майбутнього, вертикальний (композиційний) теперішній час розділяє два рівні - інциденцію і декаденцію. У дисертації визначено композиційну і позиційну конфігурацію теперішнього часу в системі дійсного способу: позиційний теперішній час передає системну значущість, що відповідає її системотвірному принципу, композиційний теперішній час зумовлює його транспозиційні можливості.

У рамках дослідження встановлено значення і значущість теперішнього часу дійсного способу як лінгвістичного знака, конфігурація сем якого визначає його позиційну і композиційну функцію в організації дієслівної системи французької мови. Визнання мовної системи як віртуальної лінгвістичної реальності, а мовлення - актуалізованої зумовлює розмежування в означуваному теперішнього часу як мовного знака: семасіологічного (сигніфікативного) і смислового (денотативного) значень. Сигніфікативне значення теперішнього часу, його структуротвірна позиційна роль в системі - синкретичні, що означає точку зустрічі минулого і майбутнього. Але цей синкретизм нейтралізується в мовленні. У роботі встановлено закономірності функціонування теперішнього часу в мовленні, що корелює з потенційними структурними і семантичними властивостями цього знаку в мовній системі.

У дисертації уточнена системна зумовленість транспозиції теперішнього часу дійсного способу: саме мовна система встановлює ті значення, які можуть проявлятися в мовленні. Транспозиційні значення теперішнього часу актуалізуються в мовленні завдяки певним факторам: ситуації, обставинам часу, дейктичним елементам, семантиці дієслова, контексту. У функціональному (дискурсивному) плані значення часових форм представляються варіантними (контекстуально залежними) по відношенню до їхніх інваріантних значень як одиниць мовної системи. Віртуальне референтне значення темпоральної форми конвертується в мовленні в актуально-референтне. У конкретній мовленнєвій реалізації істотну роль відіграють дейктичні елементи.

Співвідношення референтних значень теперішнього часу в мовній системі і мовленні засновані на розмежуванні семантики і прагматики цієї форми. На основі аналізу висловлювань у теперішньому часі доведено, що в системі мови теперішній час має потенційне дейктичне значення, у мовленні - дейктичне / анафоричне.

Темпоральній референції притаманні такі характеристики: вона відіграє роль "точки прикріплення" для референтів і сприяє семантико-прагматичній інтерпретації; референти дозволяють розпізнати природу темпоральної динаміки і визначають референційну зону. Темпоральна референція визначає темпоральну послідовність: час референції вказує на темпоральну точку відліку, від якої розглядаються події. Час прогресує зі зміною точки референції. Про зміну темпоральної референції можна судити тільки з позиції семантико-прагматичної взаємодії, а також за наявності кореференції, коли відсутня темпоральна динаміка.

У рамках дисертаційної роботи доведено, що прагматична інтерпретація - ключ до аналізу темпоральної динаміки дискурсу. Релевантними для вивчення ролі теперішнього часу в темпоральній динаміці дискурсу є наступні референтно-прагматичні показники: темпоральний порядок, інтервал, каузальність. Потенційно найбільш широкими можливостями передачі темпоральної динаміки дискурсу характеризується форма теперішнього часу.

У роботі висвітлено семантико-прагматичні функції теперішнього часу дійсного способу на основі дослідження темпоральної референції, що виділила інферентні значення цієї дієслівної форми в мовленні, а також визначила її роль у темпоральній динаміці дискурсу.

У дисертації висвітлено аспектуальність теперішнього часу дійсного способу: структура значення теперішнього часу в дієслівній системі, його потенційні транспозиційні можливості, відсутність морфологічних показників свідчать про "розмитість" його аспектуального значення. У мовленні аспектуальність теперішнього часу виражена лексичними та граматичними засобами: видо-часовими формами дієслова, перифразами, прислівниками, сполученнями дієслова із маркерами часу, міри і ступеня, лексичним значенням самого дієслова, контекстом висловлення.

Запропонований у роботі інтегративний підхід до аналізу темпоральних форм може слугувати базою для подальшого вивчення семантичних і прагматичних особливостей часових форм дійсного способу, розкриття їхньої ролі в темпоральній динаміці дискурсу, визначення їхніх мовних і мовленнєвих особливостей, встановлення їхніх лексичних і граматичних кореляцій. Систематизація знань про структурно-семантичний і прагматичний потенціал форми теперішнього часу сприяє розв'язанню комплексу питань, що стосуються семантики і прагматики темпоральної референції дієслівних форм. Перспективним є подальше комплексне дослідження референційних особливостей темпоральності дискурсу, а також вивчення граматичних категорій в руслі теорій психосистематики та інтегративної прагматики.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Теперішній час індикатива сучасної французької мови в системному та функціональному аспектах / Л. М. Могила // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Філологічні науки. - Луцьк, 2007. - № 4. - С. 34-39.

2. Семантика теперішнього часу індикатива сучасної французької мови та його лексичного корелята "зараз" / Л. М. Могила // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Філологічні науки. - Луцьк, 2008. - № 4. - С. 135-139.

3. Транспозиційні можливості теперішнього часу сучасної французької мови / Л. М. Могила // Наукові записки. - Серія : Філологічні науки (мовознавство) : у 5 ч. - Кіровоград : РВВ КДПУ ім. Володимира Винниченка, 2008. - Вип. 75 (2). - С. 71-74.

4. Презенс індикатив як мовний знак (на матеріалі французької мови) / Л. М. Могила // Вісник ХНУ ім. В. Н. Каразіна. - 2009. - № 848. - С. 177-182.

5. Роль дейктиків у транспозиції форми презенса індикатива в сучасній французькій мові / Л. М. Могила // Вісник КНЛУ. Серія Філологія. - 2009. - Т. 12. - № 2. - С. 50-55.

6. Семантико-прагматичні аспекти темпоральної референції (на матеріалі французької мови) / Л. М. Могила // Вісник ХНУ ім. В. Н. Каразіна. - 2009. - № 867. - С. 38-43.

7. Аспектуальність теперішнього часу індикатива (на матеріалі французької мови) / Л. М. Могила // Наукові записки. - Серія : Філологічні науки (мовознавство). - Кіровоград : РВВ КДПУ ім. Володимира Винниченка, 2010. - Вип. 89 (4). - С. 200-204.

8. Дейктичні елементи в ролі прагматичних операторів значень темпоральних форм дієслова (на матеріалі французької мови) / Л. Могила // Структурно-семантичні і когнітивно-дискурсивні парадигми сучасного романського мовознавства: матеріали ІІ-ї Всеукраїнської наукової конференції романістів. - Чернівці : Рута, 2008. - С. 101-103.

9. Значення теперішнього часу індикатива в дієслівній системі сучасної французької мови / Л. М. Могила // Система тексту : інтеркультурний вимір: матеріали Міжнародної наукової конференції. - Дрогобич : РВВ ДДПУ ім. Івана Франка, 2008. - Т. ІІ. - С. 166-173.

10. Синкретизм теперішнього часу індикатива (на матеріалі французької мови) / Л. Могила // Мова. Культура. Комунікація : матеріали ІІІ-ї Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Чернігів : ВІТ-сервіс, 2009. - С. 87-89.

11. Концепт ЧАС у французькій мовній картині світу / Л. М. Могила // Мова. Культура. Комунікація : матеріали І-ї Міжнародної наукової конференції. - Чернігів, 2010. - С. 77-79.

12. Лексичні "компенсатори" аспектуального значення презенса індикатива (на матеріалі французької мови) / Л. М. Могила // Структурно-семантичні і когнітивно-дискурсивні парадигми сучасного романського мовознавства: матеріали ІІІ-ї Всеукраїнської наукової конференції романістів. - Одеса : Вид-во КП ОМД, 2010. - С. 57-59.

13. Наративний презенс сучасної французької мови / Л. М. Могила // Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур : матеріали ХІV Міжнародної конференції. - Дніпропетровськ : Пороги, 2010. - С. 50-53.

14. Перфективність / імперфективність історичного презенса (на матеріалі французької мови) / Л. М. Могила // Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація : матеріали ІХ Міжнародної наукової конференції. - Харків : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2010. - С. 203-205.

АНОТАЦІЯ

Могила Л.М. Теперішній час дієслів французької мови: системно-функціональна інтерпретація. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.05 - романські мови. - Київський національний лінгвістичний університет, Київ, 2011.

Дисертація присвячена дослідженню теперішнього часу дійсного способу французької мови в аспекті взаємодії семантики і прагматики.

Теперішній час дійсного способу вивчався крізь призму дієслівної системи французької мови з позицій теорії психосистематики. У роботі встановлено значення теперішнього часу як лінгвістичного знака, у якому обидва компоненти (семи минулого і майбутнього) об'єднані в мовному ланцюгу; визначено композиційну і позиційну конфігурацію теперішнього часу в системі дійсного способу. Виявлено структуротвірну роль цієї дієслівної форми, що зумовило її транспозиційні можливості в мовленні.

У роботі висвітлено семантико-прагматичні функції теперішнього часу дійсного способу на основі дослідження темпоральної референції, що виділила інферентні значення цієї дієслівної форми в мовленні, а також визначила її роль у темпоральній динаміці дискурсу.

Ключові слова: теперішній час дійсного способу, структуротвірна роль, системно-функціональна інтерпретація, позиційний / композиційний теперішній час, транспозиція, темпоральна референція.

АННОТАЦИЯ

Могила Л.М. Настоящее время глаголов французского языка: системно-функцональная интерпретация. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.05 - романские языки. - Киевский национальный лингвистический университет, Киев, 2011.

Диссертация посвящена исследованию настоящего времени изъявительного наклонения французского языка в аспекте взаимодействия семантики и прагматики при интеграции языка и речи в речевой деятельности.

Настоящее время изъявительного наклонения изучается в призме глагольной системы французского языка с позиций теории психосистематики с использованием метода позиционной лингвистики. Суть этой методики состоит в представлении каждого языкового явления с точки зрения его развертывания по горизонтали и в проведении его анализа с помощью поперечных сечений. Использование этой методики на практике заключается в векторном представлении каждого языкового явления, то есть в отображении его динамизма в виде векторного кинетизма, когда вектор передает направление движения мысли. В сознании человека образ времени приобретает линейный характер. Воспринимая время как движение, настоящее предстает в нашем воображении как условная граница между приходом и уходом времени. Позиционное настоящее разделяет линию времени на эпохи прошедшего и будущего. Идея прихода и ухода времени отображается в грамматическом настоящем особой композицией означаемых. Так, настоящее время состоит из двух сем: семы будущего б, которая приходит из будущего времени, и семы прошедшего щ, которая отдаляется в прошедшее. Сема прошедшего, которая реально существовала, реальна и декадентна; сема будущего, которая реально еще не существовала, а только приближается к настоящему, - виртуальна и инцидентна. Позиционное настоящее время передает системную значимость, которая соответствует ее системообразующему принципу. Композиционное настоящее обусловливает его транспозиционные возможности в речи.