Концепт "Воля" в українській мовній картині світу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

КОНЦЕПТ «ВОЛЯ» В УКРАЇНСЬКІЙ МОВНІЙ КАРТИНІ СВІТУ

10.02.01 - українська мова

ЯЦКЕВИЧ ОЛЬГА ОЛЕКСАНДРІВНА

Харків - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент Редін Петро Олексійович, Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, завідувач кафедри української мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент Левченко Олена Петрівна, Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, завідувач кафедри української та іноземних мов;

кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник Гнатюк Ірина Святославівна, Інститут української мови НАН України, завідувач відділу лексикології, лексикографії та національного корпусу української мови, заступник директора.

Захист відбудеться “23” жовтня 2009 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.03 Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул Артема, 29, ауд. 216.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 215-В.

Автореферат розіслано “23” вересня 2009 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.П. Карпенко

АНОТАЦІЯ

Яцкевич О.О. Концепт «Воля» в українській мовній картині світу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 - українська мова. - Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, Харків, 2009. - 276 с.

У дисертації досліджуються мовні засоби вираження концепту «Воля» в українській мовній картині світу. Концепт визначається як сукупність смислів, інтегрованих вихідною ідеєю, закладеною у внутрішній формі слова; редуковане відбиття ракурсів осмислення й переживання цієї ідеї етносвідомістю. Комплексний аналіз лексико-фразеологічних засобів репрезентації концепту має результатом моделювання смислового наповнення у вигляді трикомпонентної моделі з пропозиційною зоною, інтерпретаційним полем і асоціативно-термінальною частиною. Заповнення пропозиційної частини здійснюється шляхом аналізу системних відношень імені концепту (епідигматики, парадигматики й синтагматики). Інтерпретаційне поле містить оцінні й емотивно-образні імплікації ядерних смислів у фразеології, пареміології та афористиці. Асоціативно-термінальна зона включає метафоричні й метонімічні переінтерпретації базових смислів та асоціативне поле імені.

Ключові слова: концепт «Воля», мовна картина світу, концептуальна модель, метафорична модель (М-модель), фреймова семантика.

АННОТАЦИЯ

Яцкевич О.А. Концепт «Воля» в украинской языковой картине мира. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Харьковский национальный педагогический университет имени Г.С. Сковороды, Харьков, 2009. - 276 с.

В диссертации исследуются языковые средства выражения концепта «Воля» в украинской языковой картине мира. В ходе исследования усовершенствован понятийный аппарат: предложены авторские определения терминов «языковая картина мира» и «концепт». Концепт, в частности, определяем как совокупность смыслов, интегрированных исходной идеей, положенной в основу слова (внутренняя форма слова); редуцированное отражение ракурсов осмысления и переживания этой идеи этносознанием.

В работе впервые ставится и решается задача комплексного анализа разноуровневых языковых средств репрезентации концепта «Воля». Абстрактный характер имени детерминирует преобладающий вектор исследования от языковой единицы через семантику к концептуальным смыслам. Проводится анализ имени концепта - слова воля - в трех шмелевских измерениях (парадигматике, синтагматике и эпидигматике) в диахронии и синхронии. Структурно-семантические особенности и образно-ассоциативный потенциал имени изучен на основе лексикографических источников (X-XXI вв.), текстов художественной литературы (XVIII-XXI вв.) и фольклора, а также психолингвистического эксперимента.

Дальнейшее развитие в исследовании получила проблема моделирования концепта как неотъемлемая часть концептуального анализа. Предлагается реконструировать смысловую структуру концепта в виде трехкомпонентной когнитивной модели с пропозициональным элементом, интерпретационным полем и ассоциативно-терминальной зоной (в отличие от двухкомпонентной модели, предложенной Е. Селивановой). Пропозиция и ассоциативно-терминальная зона противопоставляются на основе критерия истинности/неистинности знания. Пропозиция включает истинное знание (диктум) и его оценку субъектом (модус). В интерпретационном поле базовые идеи развиваются и переосмысливаются, проходя сквозь призму этносознания и культурно-исторического опыта. Эти импликации расцениваются как истинные или неистинные на современном этапе. Ассоциативно-терминальная зона содержит переинтерпретации ядерных идей в терминах других понятий (образные ассоциации, метафоры) и обеспечивает внешнюю связь с другими концептами.

Пропозициональная зона концептуальной модели реконструируется с помощью компонентного и элементов историко-этимологического анализа. Доказано, что историческим ядром концепта «Воля» являются признаки «желание», «выбор». Выделены константные семантические зоны имени - «желание», «сила» и «свобода», которые получили статус базовых концептных сегментов (КС). Более позднее семантическое образование «функция психики» появилось в результате интериоризации воли, развития саморефлексии и имеет статус вторичного КС в концептуальной модели. Актуальность базовых смыслов в языковой картине мира неодинакова. Наиболее актуальный на данном этапе - смысл «свобода», внутренне сложный и отмеченный этноспецификой: слово воля в этом значении является доминантой пяти рядов синонимов.

Обнаружено два типа оппозитивных смысловых отношений - внешне-оппозитивные очерчивают границы концепта, внутренне-оппозитивные структурируют смысловое содержимое в виде антиномий. Контекстологическим анализом выделено 16 оппозиций. Концептуальный анализ позволил реконструировать фрейм для каждого КС на основе атрибутивно-предикативной сочетаемости девербатива воля и его семантико-синтаксических ролей в тексте. В основе прототипа воли-желания лежит ситуация волеизъявления, предусматривающая субъект-адресатные отношения и наличие наблюдателя. Семантическая роль субъекта волеизъявления является интегральной для всех КС на глубинном концептуальном уровне и обеспечивает связь значений слова-полисеманта воля, не эксплицированную словарными определениями.

Для реконструкции интерпретационного поля концептуальной модели проводился контекстологический анализ этнокультурно маркированных единиц - фразеологизмов, паремий и афоризмов. Дальнейшее развитие в работе получил вопрос языковой репрезентации концепта: на фразеологическом уровне выявлены и описаны 10 фразеосемантических групп - конституентов фразеосемантического поля «Воля» в украинском языке (всего 650 единиц). Выделены зоны наибольшей семантической плотности. Во фразеологии наиболее насыщен смысл «сила, власть», в паремиологии и афористике - смыслы «свобода от», «независимость».

Заполнение ассоциативно-терминальной зоны модели осуществлялось посредством анализа метафорической и метонимической сочетаемости имени концепта. В основу анализа положена идея познания абстрактной сущности по аналогии с материальным миром, её метафоризация (Н. Арутюнова, А. Пешковский, А. Потебня, В. Успенский, Л. Чернейко и др.), а также ее развитие в теории концептуальной метафоры (М. Джонсон, Дж. Лакофф) и дескрипторной теории метафоры (А. Баранов). Выявлены метафорические модели (М-модели) как способы концептуализации абстрактной сущности этносознанием. В «материализации» абстрактной идеи используются различные культурные коды, единицы которых более близки этносознанию из непосредственного повседневного опыта. Анализ показал, что разные КС неодинаково полно используют многообразие культурных кодов. Наибольшее разнообразие обнаруживается в КС «Свобода»: сенсорный, растительный, орнитологический, антропометрический, витальный, религиозный, социоморфный, реиморфный, временной и пространственный коды. Наименьшее свойственно КС «Сила»: растительный, антропометрический, реиморфный, артефактный и пространственный. В зависимости от М-модели основой переноса выступают различные концептуальные признаки. Помимо универсального, в метафоризации воли обнаруживается и этноспецифическое, например, преобладание в растительном коде метафоризации КС «Свобода» сигнификативных дескрипторов ХЛІБ, СНІП, связанных с трепетным отношением этноса к хлебу и опытом его взращивания, которые переносятся и на идею свободы.

Использование психолингвистических методов (ассоциативного эксперимента и метода свободных дефиниций) осуществлялось с целью верификации результатов реконструкции концепта, проведенной на словарном и текстовом материале. Ассоциативный эксперимент подтвердил смысловую сложность концепта «Воля» и взаимосвязь концептуальных смыслов, а также выявил гипертрофированность отдельных зон («свобода от», «право») за счет уменьшения актуальности других («власть, влияние», «сила воли»).

Ключевые слова: концепт «Воля», языковая картина мира, концептуальная модель, метафорическая модель (М-модель), фреймовая семантика.

SUMMARY

Yatskevich O.A. Concept “Will-Power-Freedom” in Ukrainian Linguistic World Image. - Manuscript.

The thesis for the scientific degree of Candidate of philological sciences for speciality 10.02.01. - The Ukrainian language. - Kharkiv National Pedagogical University named after G.S. Skovoroda, Kharkіv, 2009. - 276 р.

The mapping of concept “Will-Power-Freedom” in the Ukrainian linguistic world image is investigated in the thesis. The notion “concept” is defined as “a unity of senses that derive from a primary idea on which the inner form of the key word is grounded; a reduced reflection of the aspects of rational and emotional conceptualizations of the idea in a particular ethnic mentality. As a result of a complex analysis of lexis and phraseology that represent the concept, a ternary conceptual model is constructed which comprises propositional element, interpretative field, and associative-terminal zone. The content of propositional element is revealed through the analysis of the concept name relations (epidigmatic, paradigmatic, and syntagmatic) in the language system. Interpretative field includes evaluative and emotive imagery implications of basic conceptual ideas, which (implications) are reflected in phraseological units, proverbs, and aphorisms. In associative-terminal zone basic ideas are conveyed through metaphors and metonymy as well as associations with other concepts.

Key words: concept “Will-Power-Freedom”, linguistic world image, conceptual model, metaphoric model (M-model), frame semantics.

мовний воля український фразеологічний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сучасне українське мовознавство характеризується різноплановістю напрямів, парадигм і поглядів на мову. Одним із пріоритетних є розуміння мови як своєрідного коду, семіотичної структури, форми спадкоємної традиції пізнання, що зберігає у своїх знаках особливе відчуття, сприйняття й бачення світу, сліди його розвитку й трансформацій (В. Жайворонок, М. Кочерган, Л. Лисиченко, В. Ужченко, Л. Шевченко та ін.). Увага до когнітивної й кумулятивної функцій мови спричинила розуміння останньої як мовної картини світу (МКС), зумовила погляд на неї з позицій психолінгвістики, філософії мови, лінгвоконцептології, логіки, етнолінгвістики. На новому витку наукової ґенези переосмислюється вчення про внутрішню форму мови (В. Гумбольдт) та слова (О. Потебня, Г. Штейнталь, Д. Овсянико-Куликовський), співвідношення в семантиці внутрішньо- і позамовних знань, питання динаміки й статики мовної матерії, взаємозв'язку конвенціональних знаків та індивідуальних смислів. Набув актуальності аналіз власне мовного матеріалу на широкому тлі культурологічного, соціологічного, біологічного й психологічного. Активізувався інтерес до питання людського індивідуального й колективного чинників у мові (антропо-, соціо- й етноцентризм). У зв'язку із цим по-новому осмислено традиційні питання семантики: розуміння значення як результату концептуалізації й категоризації досвіду носія мови (М. Алефіренко, О. Кубрякова, М. Нікітін, О. Селіванова); поєднання логічного й емпіричного в лінгвокогнітивній діяльності людини як суб'єкта мови (М. Джонсон, Дж. Лакофф, О. Левченко, В. Ужченко). Це спрямовує розгляд мовних явищ у царину лінгвоконцептології й когнітивної лінгвістики, які досліджують процеси концептуалізації зовнішнього і внутрішнього світу індивіда та описують системи ціннісних орієнтирів, констант мовної культури народу. Поглиблений аналіз окремих фрагментів мовної картини світу українського народу є провідним напрямом української лінгвоконцептології, підґрунтя якої закладено в працях вітчизняних науковців А. Бєлової, І. Голубовської, С. Єрмоленко, В. Жайворонка, В. Іващенко, В. Калашника, В. Кононенка, Т. Космеди, М. Кочергана, О. Левченко, Л. Лисиченко, В. Німчука, Ю. Прадіда, Т. Радзієвської, О. Селіванової, Н. Слухай, Н. Сукаленко, Л. Шевченко та ін.

Актуальність дослідження зумовлена увагою вітчизняної та світової лінгвоконцептології до вивчення МКС народу через особливості ключових слів, або концептів культури (А. Бєлова, А. Вежбицька, С. Воркачов, І. Голубовська, В. Жайворонок, Г. Залізняк, Д. Лихачов, Т. Радзієвська, В. Ужченко та ін.). Концепт «Воля» займає почесне місце в різних картинах світу: релігійно-етичній, філософській, науковій, ціннісній, міфопоетичній, художній, побутовій. Воля є етноментальною домінантою українського народу внаслідок дії геополітичних, етнопсихологічних і соціокультурних чинників. Як універсальна філософська категорія воля вивчається від античності й до сьогодення. Феномен волі досліджується багатьма науками гуманітарного циклу - психологією, соціологією, антропологією, культурологією, етнологією. Поняття «воля» є предметом постійних дискусій релігієзнавства, етики, політології.

Світова лінгвістика неодноразово зверталася до вивчення поняття «воля», його обсягу й змісту на матеріалі різних мов (М. Бабенко, А. Вежбицька, Г. Солохіна, В. Топоров, Ю. Щеглов та ін.). Останнім часом активізувалися дослідження концепту «Воля» у слов'янських лінгвокультурах, зокрема в польській (А. Вежбицька), російській (Ю. Апресян, Н. Арутюнова, О. Кошелєв, В. Маслова, Ю. Степанов, В. Телія, О. Урисон, О. Шмельов та ін.), відомі роботи з реконструкції цього концепту в МКС Київської Русі (Т. Вендіна, Н. Гребєнщикова, В. Колесов) та в індивідуально-авторському світосприйнятті (О. Веселова, Н. Катаєва). Деякі з розвідок є завершеними монографічними дослідженнями.

Вітчизняне мовознавство лише починає виявляти інтерес до поняття й концепту «Воля». Недостатність уваги лінгвістів до поняття «воля» та засобів його вербалізації в українській мові сформульована Ю. Прадідом як наукова проблема. Найчастіше аналізуються окремі аспекти цього поняття: як складової внутрішнього світу людини (Ю. Балацька, В. Бездітко, Н. Грозян, Ю. Прадід), як ідеї, зіставлюваної чи протиставлюваної зі свободою (В. Жайворонок, Т. Космеда, О. Назаренко, І. Назарова); вивчаються особливості смислового наповнення концепту «Воля» в індивідуально-авторському образі світу (І. Голубовська, П. Колодченко, Т. Космеда, О. Таран) або в мовотворчості представників певного літературного напряму (В. Кононенко, О. Маленко); відомі окремі лінгвокультурологічні розвідки щодо паремійної репрезентації цього концепту (Л. Фатєєва). Проте вітчизняній лінгвістиці бракує цілісного монографічного дослідження концепту «Воля». Це визначає актуальність дисертаційної роботи, спрямованої на комплексний аналіз різнорівневих засобів вербалізації концепту «Воля» в українській мові й виявлення структурно-смислових особливостей цього фрагменту МКС українського народу.

Об'єктом дослідження є лексико-фразеологічні одиниці української мови, що репрезентують у МКС народу концепт «Воля».

Предметом виступають структурно-семантичні особливості та образно-асоціативний потенціал мовних репрезентантів цього концепту.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дослідження відповідає загальній науковій проблемі кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди «Закономірності розвитку і функціонування української мови». Тема дисертації затверджена науковою координаційною радою «Українська мова» Інституту української мови НАН України (протокол № 34, реєстраційний номер 307/1053 від 21 листопада 2006 р.).

Мета дисертаційного дослідження полягає у виявленні смислового наповнення та структурної організації концепту «Воля» в МКС українського народу й особливостей його вербалізації в українській мові.

Досягнення мети передбачає виконання таких завдань:

1) визначити теоретичну базу та метамову дисертаційного дослідження;

2) окреслити коло уявлень і знань про феномен волі в різних картинах світу - філософській, науковій, релігійній, художній, побутовій;

3) виявити смислове наповнення концепту та репрезентацію його на лексико-фразеологічному рівні;

4) установити глибинні смислові зв'язки та еволюцію концептних смислів, константні й варіативні зони концепту в діахронічному аспекті;

5) змоделювати смислову структуру концепту, проаналізувавши його пропозиційну частину, інтерпретаційне поле та асоціативно-термінальну зону.

Вибір матеріалу дослідження зумовлений колом поставлених завдань. Фактичним матеріалом дослідження стали лексичні та фразеологічні одиниці, основні семантичні компоненти яких експлікують смисл «воля» (відповідно 750 і 650 одиниць). Ілюстративним матеріалом є більше 3000 контекстів уживання цих одиниць. Джерела ілюстративного матеріалу складають переважно тексти художньої літератури (ХVIII-XXІ ст.) та фольклору, а також ексцепції з текстів різної стильової приналежності (публіцистичних, наукових, епістолярного жанру та релігійної проповіді), наявні в лексичному фонді картотеки Інституту української мови (більше 2000) та у власній картотеці автора (близько 1000). Джерела мовного матеріалу та позамовних знань - 60 лексикографічних видань різних типів (тлумачні, етимологічні, історичні, енциклопедичні, дериваційні, синонімічні, антонімічні, асоціативні, фразеологічні, пареміологічні та афористичні), філософські, наукові й публіцистичні твори, усне мовлення, мова засобів масової інформації (газети, журнали, Інтернет).

Наукова новизна одержаних результатів визначається внеском автора у вирішення загальних проблем української лінгвоконцептології - здійсненим уперше на широкому мовному матеріалі комплексним дослідженням концепту «Воля», одного з ключових фрагментів МКС. Отримані результати науково обґрунтовані, підтверджені кількісними даними та унаочнені в таблицях, моделях і діаграмах.

У процесі вирішення дисертаційних завдань:

· уперше: а) проведено комплексний аналіз імені концепту в парадигматичному, синтагматичному й епідигматичному аспектах; б) виявлено структурно-семантичні особливості й образно-асоціативний потенціал імені в текстах художньої літератури ХVIII-XXІ ст., фольклору та в мовленні сучасних носіїв; в) представлено смислову структуру концепту «Воля» у вигляді концептуальної моделі; г) доведено концептуальну єдність усіх значень слова-полісеманта воля, не експліковану словниковими даними, як реалізацію його концептуальної схеми на мовному рівні; д) виявлено метафоричні й метонімічні моделі як способи концептуалізації абстрактної сутності етносвідомістю;

· удосконалено: а) поняттєвий апарат, а саме запропоновано визначення термінів «мовна картина світу» та «концепт»; б) методику аналізу концепту з абстрактним іменем, враховуючи особливості семантики абстрактного імені, характер впливу внутрішньо- й позамовних чинників на її формування;

· дістали подальшого розвитку: а) питання мовної репрезентації концепту, зокрема на фразеологічному рівні виділено та проаналізовано 10 фразеосемантичних груп (ФСГ) - конституентів фразеосемантичного поля (ФСП) «Воля» в українській мові; б) проблема моделювання концепту як складової концептуального аналізу, передусім в уточненні структурних елементів моделі.

Методологічна основа дисертації ґрунтується на розумінні динамічної природи мови, її взаємозв'язку з ментальністю й культурою народу; процесів поглиблення й дискретизації семантики ключових мовних одиниць за рахунок збагачення мовного й емпіричного досвіду етносу та зберігання різночасових знань у МКС народу.

Методи дослідження. Провідними в роботі є описовий метод та комплексна методика концептуального аналізу. У її основу покладено традиційні семасіологічні методи й прийоми: компонентний аналіз для виявлення концептуальних ознак на основі семантики імені, його парадигматики, епідигматичних і дериваційних зв'язків; елементи історико-етимологічного аналізу для встановлення структурних особливостей концепту, його інваріантних і варіативних зон та смислової динаміки; дистрибутивний аналіз у поєднанні з контекстуально-інтерпретаційним для моделювання концепту на базі синтагматики імені. До моделювання концепту залучалися також методи когнітивної лінгвістики та суміжних наук: фреймовий аналіз, метод метафоричних моделей (ґештальтний аналіз), психолінгвістичні методи та елементи квантитативного методу. Допоміжним на всіх етапах роботи був метод інтроспекції.

Теоретичне значення роботи. У дисертації розв'язуються деякі суперечливі питання лінгвоконцептології та семантики: співвідношення концепту й мовного знака (слова-полісеманта як імені концепту), специфіка дослідження концепту абстрактного імені, взаємодія наукової й мовної картин світу, співвідношення наукового, художнього, побутового й металінгвістичного світоглядів у концептуалізації волі в українській МКС. Розроблено комплексну методику аналізу й моделювання концепту абстрактного імені, яка може бути застосована в подальших дослідженнях МКС за ключовими словами.

Практична значущість роботи полягає в можливості застосування її результатів у спецкурсах, спецсемінарах з питань багатозначності, діахронічної й когнітивної семантики, навчальних курсах когнітивної лінгвістики, лінгвоконцептології, етнолінгвістики, у лексикографічній діяльності як доповнення (уточнення) словникових статей, при укладанні концептуарію українських лінгвокультурних констант та асоціативного словника. Відомості про смислове наповнення концепту «Воля» можуть бути залучені до порівняльного дослідження відповідних концептів різних етносів або до виявлення смислової специфіки концепту «Воля» в мові письменників у зіставленні з загальномовною смисловою моделлю.

Апробація роботи. Основні результати дослідження викладено у виступах на аспірантських семінарах, засіданнях кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди та в доповідях на шести міжнародних наукових конференціях: «Актуальні проблеми функціональної лінгвістики» (Харків, 2005), «Мова і культура» (Київ, 2007), «Проблеми загальномовної та ареальної семантики» (Луганськ, 2007), «Текст та його одиниці в аспекті різних лінгвістичних парадигм» (Харків, 2007), «Фразеологія та когнітивістика» (Бєлгород, 2008), «Міжкультурні комунікації: ноосферна парадигма в мові» (Алушта, 2008).

Публікації. За темою дисертації надруковано 10 одноосібних статей, з них 7 у фахових виданнях України. Загальний обсяг публікацій складає 3,76 друк. арк.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (310 позицій), переліку умовних позначень та додатків. Обсяг тексту дисертації становить 210 сторінок, загальний обсяг роботи - 276 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність, визначається предмет і об'єкт дослідження, розкривається ступінь вивченості проблеми, наукова новизна роботи, формулюються мета, завдання, теоретико-методологічна база дослідження, теоретична й практична значущість отриманих результатів.

У першому розділі роботи «Теоретичні засади дослідження» характеризується стан сучасних лінгвокогнітивних досліджень, подається критичний огляд літератури з теми, визначається поняттєво-термінологічний апарат та методика дослідження. Теоретичне підґрунтя дослідження складають ідеї когнітивної лінгвістики та лінгвоконцептології, у яких акцентовано увагу на пізнавальній і кумулятивній функціях мови, зумовленості концептуалізації й категоризації світу психічним, етнокультурним, історичним, геополітичним та інтралінгвальним факторами.

Обраний напрямок дослідження визначив як ключові дискусійні поняття «мовна картина світу» і «концепт», для яких у роботі подано авторські дефініції. МКС - ідеально-матеріальне динамічне утворення, що функціонує в ментальності соціуму й відбиває систему орієнтирів і відношень людини у світі й до світу, мотиви, оцінки, спрямування на пошуки зразка, стереотипу, еталона (аксіологічна функція); сприяє здобуванню й упорядкуванню знань про світ - тобто слугує «місточком» між домовною й концептуальною картинами світу (когнітивна і гносеологічна функції); акумулює в мовних одиницях досвід індивіда й нації, його «буття-у-світі» (кумулятивна функція); слугує середовищем для комунікації, умовою для створення дискурсу (комунікативна функція); є джерелом для збагачення знань про світ (креативна функція). Концепт розуміємо як сукупність смислів, інтегрованих вихідною ідеєю, закладеною у внутрішній формі слова; редуковане відбиття ракурсів осмислення й переживання цієї ідеї етносвідомістю.

Концепт «Воля» - складне ментальне утворення, що поєднує знання про зовнішню реальність і внутрішній світ людини. Специфіка дослідження обраного концепту детермінована абстрактним характером його імені - слова воля. Абстрактні імена фіксують найважливіші концепти колективної свідомості, пов'язані з ціннісною картиною світу та смислом життя людини. Особливістю обраного концепту є його смислова варіативність. Відмінність уявлень зумовлена тим, що джерелом знань про феномен є не безпосередній досвід, а мовна картина світу, яка детермінує ідентифікацію мовця з певною мовною спільнотою. Уявлення про абстрактну сутність відображені у філософських і наукових концепціях, а в художньому й побутовому світосприйманні реалізуються переважно через контексти метафоричної й метонімічної сполучуваності ключового слова та його асоціативний потенціал.

Незважаючи на реальність і цілісність феномена волі та внаслідок його багатомірності релігійне, філософське й наукове бачення феномена не збігаються. У релігійній картині світу синонімічні загалом слова воля і свобода антонімізуються на ґрунті оцінного компонента значення. Воля наближається до вседозволеності, свобода - до моральності вибору. У релігійному концепті «Воля» превалюють смисли «абсолютний імператив» (стосовно Бога) та «нічим не обмежена свобода» (стосовно людини), які й становлять специфіку релігійного світобачення. Інші смисли - «бажання», «вибір» та «активне начало в людині» - є інтегральними. У філософському світорозумінні воля об'єднує внутрішній і зовнішній, можливий і реальний світи, оскільки насамперед мислиться як «дієве начало» людини, а іноді й усього живого (волюнтаризм). Філософія підкреслює креативність волі, спрямування на перетворення світу. Різні філософські концепції або наближені, або максимально віддалені від релігійної концептуалізації. Спільним є передусім філософсько-релігійне питання свободи волі, яке активізувалося останнім часом у філософській антропології у зв'язку з проблемами екології. Наукова концептуалізація є найбільш дискретною. Залежно від наукового напряму, термін воля стає родовим до понять волюнтаризм, свобода вибору, довільне керування поведінкою, мотивація або вольова регуляція.

Смислове наповнення концепту «Воля» реконструюється у вигляді трикомпонентної когнітивної моделі з пропозиційним елементом, інтерпретаційним полем та асоціативно-термінальною зоною. Пропозиція містить істинне знання (диктум) та його оцінку суб'єктом (модус). В інтерпретаційному полі базові ідеї переосмислюються крізь призму різних світоглядних позицій, ідеологічних настанов і культурних стереотипів. Ці імплікації можуть оцінюватися як істинні чи хибні з сучасного погляду. Асоціативно-термінальна зона є периферійною. Вона забезпечує зовнішній зв'язок з іншими концептами та містить переінтерпретації ядерних ідей у термінах інших понять (образні асоціації, метафори). Характер моделі продиктований, з одного боку, поглядом на мову як на когнітивну здатність людини (образний і логічний модулі локалізовані в різних півкулях мозку, та між ними наявний зв'язок), а з іншого, - обраним шляхом аналізу від ключового слова через його семантичну структуру до концептуальних смислів.

У другому розділі «Смислове наповнення пропозиційної частини концепту `Воля'» проаналізовано системні (парадигматичний, епідигматичний та синтагматичний) зв'язки ключового слова воля в діахронії та синхронії.

Історико-етимологічним аналізом доведено, що історичне ядро концепту становлять етимологічні ознаки «бажання», «вибір». У діахронічному аспекті виявлено три константні смислові зони у структурі концепту «Воля» навколо понять «бажання», «сила, влада», «свобода». Ці зони мають статус базових концептних сегментів (КС) «Бажання», «Сила» і «Свобода». Зафіксовано два смисли, що дефінітивно закріплені не на всіх етапах існування концепту - «вибір» та «функція психіки». Перший на сьогодні не є автономним, а входить до складу базових КС. Другий розвинувся пізніше у зв'язку з тенденцією до інтеріоризації волі і актуальний на сучасному етапі, маючи спільні ознаки з трьома базовими КС. Таким чином, концепт «Воля» за структурою віднесено до сегментного типу.

Синхронний компонентний аналіз семантики імені виявив особливості реалізації базових ідей у різних значеннях слова воля; співвіднесення понять і значень у цьому полісеманті не є ізоморфним, чим пояснюються відмінності в кількості значень у тлумачних словниках - від 3 до 6. Питома вага базових ідей неоднакова в різних значеннях. Базова ідея «бажання» розвивається за двома векторами «бажання - хотіння - волевиявлення - вимога - наказ» та «бажання - хотіння - прагнення - рішучість», при цьому питома вага смислу «сила» зростає, а смислу «свобода» зменшується від першого до наступного дескриптора. Прототипова воля не тотожна поняттю «бажання», а знаходиться на межі «хотіння» й «волевиявлення», оскільки передбачає інтелектуальну, емоційну, вольову або фізичну активність і зовнішній прояв: Переяславська Рада була могутнім виявленням волі всіх верств українського народу (М. Рильський). Це підтверджується й тим фактом, що воля у значенні «бажання» не є домінантою синонімного ряду (СР), бо ускладнена додатковими семантичними елементами. Прототипова ситуація волевияву передбачає, окрім спостерігача, ще суб'єкт-адресатні відношення, ієрархічну вищість суб'єкта воління, його силу, владу: У мою хату вступив - мою й волю чини (Панас Мирний), що й приводить до подальшого семантичного розвитку слова воля, актуалізації смислу «сила», пересуванню його у фокус сприйняття: …ти мені не пригонич і не хазяїн. Тут моя воля волить (І. Нечуй-Левицький). Сила наявна зовні і всередині людини, джерело сили може збігатися або не збігатися із джерелом бажання, це викликає різні ракурси концептуалізації: зовнішня сила є владою, внутрішня - владою над собою («сила волі»). Сила по-різному впливає на суб'єкт бажання: дозволяє або забороняє, а якщо джерело сили й суб'єкт бажання збігаються, то сила ініціює. Це є причиною того, що слово воля входить до великої кількості СР за ознакою «сила, вплив, можливість впливу»: воля - 1) дозвіл, згода; 2) право; 3) влада, облада; 4) повноваження; 5) рішення, ухвала; 6) самовладання, самовлада. Лише деякі з них фіксуються словниками синонімів, бо на сучасному етапі на позначення ідеї сили лексема воля вживається все рідше, а найбільш актуальним є концептуальний смисл «свобода», представлений п'ятьма СР: воля - 1) свобода, привілля, призвілля, роздолля; 2) свобода, незалежність, самостійність, вільність; 3) визволення, звільнення, розкріпачення; 4) благодать, лахва; 5) право, можливість, вільності. Чотири з них експлікують смисл «свобода від», а п'ятий - «свобода для; можливість». Воля-сила потенційно теж сприймається як «можливість». Тому ідея «сили» співвідносна з ідеєю «свободи для» як «умова» для реалізації бажання, наміру, задуму. Отже, ознака «умова, можливість» є інтегральною для двох КС - «Сила» і «Свобода»: Чия сила, того й воля (прислів'я). Наприклад, фразеологізм у нашій волі (робити щось) може тлумачитись і як «ми владні», і як «ми маємо право», і як «ми у змозі» щось робити. У результаті проведеного аналізу слова воля сформульовано інваріанти понять для кожного КС, які (інваріанти) сукупно становлять пропозиційне ядро концептуальної моделі.

Аналіз парадигматики слова воля виявив два типи опозитивних відношень: зовнішньо-опозитивні окреслюють межі концепту, внутрішньо-опозитивні структурують смислове наповнення концепту у вигляді антиномій. До зовнішніх протиставлень віднесено антонімічні пари воля - неволя та воля - безвілля, які окреслюють межі КС «Свобода» і «Функція психіки». Перша опозиція конкретизується в когіпонімах тюрма, клітка, панщина, рабство, жебрацтво. Неодномірність смислового наповнення концепту виявляється у внутрішньо-опозитивних відношеннях між окремими сегментами та смислами. Внутрішні опозиції відбивають особливості ідеєтворення, пов'язані з функціонуванням слова воля в різні часи, та членують концепт за такими параметрами: 1) місце побутування (внутрішня - зовнішня), 2) умови існування (біологічна - соціальна), 3) характер потреби (фізична - духовна), 4) джерело виникнення (природна - штучна), 5) емотивна оцінка (добре - погано), 6) оцінка інтенції (добра - зла), 7) вектор спрямування (спрямована на себе - спрямована на інших), 8) характер мети (висока - низька), 9) можливість контролю (стихійність - контрольованість), 10) приналежність (своя - чужа), 11) кількість суб'єктів воління (індивідуальна - сукупна), 12) інтенсивність прояву (сильна - слабка), 13) характер дії (динаміка - статика), 14) швидкість протікання (пришвидшення - уповільнення), 15) обсяг впливу (абсолютна - відносна), 16) час існування (вічна - тимчасова).

У сполучуваності слова воля відбилися емпіричні знання етносу про реалію. Фреймовий аналіз дав змогу виявити прототипні ситуації, що пов'язуються етносвідомістю з абстрактним іменем воля. В основі прототипу волі-бажання лежить ситуація волевиявлення, яка передбачає суб'єкт-адресатні відношення та особу спостерігача. Спільним для всіх концептних сегментів вважаємо саме семантичну роль суб'єкта воління. У прототиповій ситуації в подальшому відбувається переміщення фокуса уваги на різні елементи, що й спричиняє полісемію слова воля. Так, наприклад, у фреймі КС «Сила» на перший план виходить ознака «ієрархічна вищість суб'єкта» в ситуації суб'єкт-адресатних відносин, яка імплікує можливість впливу на адресата та обмеження його свободи. У КС «Свобода» салієнтною є ознака «мета», саме це зумовлює переміщення слова воля в позицію об'єктного актанта: воля є метою воління, прагнення, що імплікує смисл «звільнення», «воля від». У цій зоні концепту сполучуваність слова воля свідчить про процедурний характер знань і дає змогу реконструювати сценарій боротьби за волю з такими етапами: а) втрата / обмеження волі (втратити, загубити волю, позбавити волі, відібрати, обмежити волю); б) думки про волю (шкода волі, дорога воля, волю спом'янути; гонобити думку про волю, ждати волі); в) прагнення волі (бажати, прагнути волі, жадана воля); г) боротьба за волю (рватися на, боротися / вмерти / полягти за волю, прохати волі); д) отримання волі / звільнення, послаблення контролю (дістатися на волю, викупитися на волю, здобути волю); е) відчування / переживання волі (почування волі, почуватися на волі); є) оборона волі (боронити, дбати про волю). Тут також актуалізується компонент емотивної оцінки, який перетворює суб'єкта воління на експерієнцера, тобто суб'єкта стану (такою є прототипова ситуація бажання: коли бажане досягнуто, це викликає емоційний стан задоволення). Для вторинного КС «Функція психіки» властиве функціонування лексеми в позиціях об'єктного й суб'єктного актантів. Воля відноситься до внутрішньої, психічної сфери людини й має інваріант значення «здатність досягати бажаного», причому на перший план виходить оцінний компонент. Таким чином, характер сполучуваності слова воля свідчить про відмінності концептуалізації в різних семантичних зонах, поєднання декларативного й процедурного знання про реалію, що, однак, не виключає наявності спільної вихідної емпіричної ситуації.

У третьому розділі «Інтерпретаційне поле та асоціативно-термінальна зона концепту `Воля'» смислові особливості виявляються переважно на основі синтагматики імені, функціонуванні його у складі ФО, контекстологічного аналізу паремій та афористики, у яких найяскравіше виявляються особливості інтерпретації ключової ідеї етносвідомістю.

Аналіз пареміології засвідчив архетиповість побутових оцінок. Індивідуалізм українців і невизнання авторитетів відбилися в негативній оцінці владних суб'єктів та їх волі: Воля то божа, та я на це не згожа; Читає: «Да буде воля твоя», а думає: «Коли б моя» (про попів); Воля божа, а суд царів. Волелюбність відображена в оцінці незалежності як вищого блага індивіда й країни: Не сильная - вольная; Воля - то маленьке слово, а всі йому раді; Краще стоячи вмерти, ніж сидячи в неволі жити; у представленні козацької вдачі як ідеалу характеру: Козак і воля - заласна доля; Не то молодець, що за водою пливе, а то молодець, що проти води; у засудженні економічної залежності: Наймит не по своїй волі ходить. Поряд з архетиповими наявні й більш раціональні настанови щодо волі як регулятиву в соціальних взаємовідношеннях: Дай чорту волю - живцем ковтне (про злих людей); Хто жінці волю дає, той сам себе продає; Дай дитині волю, а собі неволю; Школа - дім вільний, а не свавільний; ідея волі як морального імператива є спільною для побутового й філософського світоглядів: Що сам не любиш, того і другому не бажай. Воля, як і свобода в європейському розумінні, обмежена моральними правилами, регулюється її обсяг, спрямування, ідейне наповнення. Проте слово свобода не поширене в українських пареміях, його повністю заміщує слово воля. Останнє характеризується синкретичністю смислового наповнення, що виявляється у відсутності смислового протиставлення «внутрішнє - зовнішнє», «свобода - влада»: Не шукай долі, а шукай волі.

Аналіз афористичних текстів дозволив описати ідеал волі у свідомості освіченого носія мови на противагу наївно-побутовим узагальненням у пареміях. Афористичні тексти містять квінтесенцію художньо-філософського осмислення цього феномена. Актуальними для афористики є смисли «бажання», «сила» й «незалежність». Останній кількісно домінує, що підтверджує високу цінність волі та боротьби за неї, телеономність концепту: Не купана в чужій крові І воля вартості не має (С. Горлач); Де воля спить, її ще й приколишуть (Л. Костенко); Страшніше смерті - воля на приколі (Б. Олійник). Етноспецифічним є зв'язок волі з землею та мовою: Без землі - нема волі (Панас Мирний); Мова - останнє пристановище волі (П. Мовчан), а також погляд на неї не як на кінцеву мету, а як на умову для реалізації прагнень: Воля без Мети - дитина без майбутнього (Л. Силенко).

Поєднання семасіологічного й ономасіологічного векторів аналізу фразеологічної репрезентації концепту «Воля» дозволило уточнити межі й обсяг матеріалу. Семасіологічний напрям аналізу виявив п'ять семантичних зон слова-компонента воля у складі ФО: «бажання», «сила», «право», «привілля», «характер», які збігаються зі словниковим тлумаченням слова. Аналіз не виявив специфічних символічних значень слова воля через його абстрактний характер. Щодо ономасіологічного напряму, виділено 10 ФСГ - репрезентантів КС «Функція психіки», «Сила», «Свобода». Для інших двох концептних зон - «Бажання» й «Вибір» - фразеотворення не властиве, очевидно, через те, що оцінний компонент відноситься скоріше до пропозиційної, ніж до асоціативно-термінальної частини їх смислової структури. У цілому фразеологізація відбувається в межах виділених раніше КС, однак смисловий континуум волі членується у фразеологічній картині дещо інакше. Окремі зони детальніше прономіновані. Їх кількісна перевага свідчить про оцінку їхнього змісту як відхилення від норми. До таких зон належать «підкорення своїй волі, примус, знущання» - 44 ФО, «обмеження свободи дій і нав'язування своєї волі» - 28 ФО, «покора» - 25 ФО, «відсутність регуляції» - 24 ФО, «обмеження чиєїсь сваволі» - 23 ФО.

Аналіз предикативно-атрибутивної сполучуваності слова воля виявив різні метафоричні й метонімічні моделі (М-моделі) - емпіричні ґештальти волі. «Матеріалізація» абстрактного концепту відбувається за рахунок залучення різних культурних кодів, одиниці яких краще відомі етносу з безпосереднього досвіду. У них відображено культурне осмислення й уявлення народу про реалію нематеріального світу. Таким чином нематеріальна або складна за своєю будовою сутність, не маючи онтології, набуває ознак матеріальних предметів, емпірично пізнаваних і у зв'язку з цим близьких до світовідчуття певної етнокультури або іншої колективної чи індивідуальної картини світу. Для мовної репрезентації кожного КС залучаються різні М-моделі, які мають арсенал власних засобів, сигніфікативних дескрипторів. Аналіз виявив, що різні КС неоднаково широко використовують усе розмаїття культурних кодів. Найрізноманітніше представлено КС «Свобода»: сенсорний, рослинний, орнітологічний, антропометричний, вітальний, релігійний, соціоморфний, реіморфний, часовий та просторовий коди. Найменша сигніфікативна різноманітність властива КС «Влада»: рослинний, антропометричний, реіморфний, артефактний і просторовий. Це є свідченням різної актуальності зазначених концептуальних зон у когнітивній діяльності людини та їхньої неоднакової смислової складності. Представлення абстрактного концепту в термінах інших, простіших понять висвітлює різні аспекти його структури, при цьому залежно від М-моделі основою переносу виступають відмінні концептуальні ознаки, а отже сигніфікативна різноманітність безпосередньо пов'язана зі смисловою складністю концептних зон. Поряд з універсальним, у метафоризації волі простежується етноспецифічне, наприклад, превалювання в рослинному коді метафоризації КС «Свобода» сигніфікативних дескрипторів ХЛІБ, СНІП пояснюється турботливим ставленням етносу до хліба, досвідом його вирощування та перенесенням цих знань на абстрактну ідею свободи.

Звернення до психолінгвістичних методів є необхідним етапом концептуального аналізу, бо має фактичним матеріалом вербалізовану свідомість сучасного носія мови, а отже, об'єктивовані психічні дані, а не реконструйовані лінгвістом смисли. З одного боку, експериментальні дані містять спрощений погляд на реалію, непрорефлектоване знання, залежать від рівня культури й освіченості респондента. З іншого, вони відбивають об'єктивоване побутове знання і є засобом верифікації даних, отриманих опосередкованим способом інтерпретації текстів. Сучасний стан існування концепту «Воля» в українській етносвідомості характеризується гіпертрофованістю одних концептуальних зон (смислів «свобода від», «право») за рахунок зменшення питомої ваги інших («влада, вплив», «сила волі»). Таке порушення смислового балансу спричинене багатьма факторами: соціальними, політичними, культурними, зокрема кризою цінностей та життєвих пріоритетів сучасного суспільства. Асоціативний матеріал містить переважну більшість образно-оцінно-символьних реакцій, джерелами яких є й індивідуальний чуттєвий досвід, і художня література, і фольклор, і етнокультура, а серед поняттєвих переважають слова й словосполучення термінологічного характеру суспільно-правової сфери (свобода / незалежність / воля думок, слова, право вирішувати самостійно, вільна країна / народ). Статистичний підрахунок унаочнює актуальність окремих концептуальних ознак у сучасній етносвідомості. Ядерну зону асоціативного поля займають ознаки «відсутність залежності, тиску, пригнічення» - 22,39%, «абстрактна ідея права» - 19,73%, «природність, невимушеність, повільність» - 18,79%. До приядерної віднесено ознаки «відсутність перепон, заборон» - 6,45%, «відсутність меж» - 5,29%, «сила, вплив» - 4,93% та «вибір, наявність альтернатив» - 4,73%. Інші складають напівпериферію («мета, цілеспрямування» - 3,23%, «дієвість, активність» - 3,23%, «боротьба, долання перепон» - 2,85%, «внутрішня потреба» - 2,28%) та периферію («свобода думки, слова» - 1,89%, «стихійність, неконтрольованість» - 1,14%, «свобода вибору» - 1,14%, «захищеність» - 0,78%, «незалежність країни» - 0,78% та «незалежність людини» - 0,78%).

ВИСНОВКИ

Дослідження концепту «Воля» проведено в річищі актуальних питань сучасної лінгвоконцептології й когнітивної лінгвістики. У роботі проаналізовано характер відбиття універсальних ідей крізь призму культурного й мовного кодів, реконструйовано смислове наповнення й структуру концепту «Воля» в українській мовній картині світу, виявлено особливості вербалізації, смислового наповнення, структури ментального утворення та семантичних модифікацій мовної константи.

Актуальність феномена волі для філософської, релігійної, наукової, художньої та побутової картин світу спричинила смислову багатомірність загальномовного концепту та багату семантичну ауру його імені. У релігійному світорозумінні превалюють специфічні смисли «абсолютний імператив» (стосовно Бога) та «нічим не обмежена свобода» (стосовно людини). У філософському світорозумінні воля насамперед мислиться як «дієве начало» людини й світу, підкреслюється її креативність. Філософсько-релігійне питання свободи волі інтегрує ці дві картини. У науковій концептуалізації волі актуальними є смисли «волюнтаризм», «свобода вибору», «довільне керування поведінкою», «мотивація» та «вольова регуляція». Художня й побутова концептуалізації мають найменше спільного з науковою картиною світу. Побутовому світоглядові найменше властива дискретизація волі. Художня свідомість насичує концепт додатковими смислами, інтелектуалізує й ускладнює образно-асоціативну складову концепту.

Комплексний аналіз семантики імені виявив сегментну структуру концепту з трьома базовими КС «Бажання», «Сила», «Свобода» та вторинним КС «Функція психіки». Концепт «Воля» - багатомірне ментальне утворення, що вміщує різні структури знань (схеми, поняття, фрейми, сценарії, ґештальти) та рефлексує в українській МКС у різнорівневих мовних знаках і зв'язках імені (епідигматичних, парадигматичних, синтагматичних). Ядро КС становлять інваріантні поняття-константи, які експлікують різні ракурси осмислення вихідної універсальної концептотвірної ідеї бажання.

До базових понять концепту належать «воля-бажання», «воля-сила», «воля-свобода» й «воля-функція психіки». Воля-бажання кваліфікується як ментальний стан суб'єкта воління, що характеризується наявністю усвідомлюваної потреби та наміром діяти згідно з обраною програмою дій задля досягнення мети, вартісної для суб'єкта воління, а також зовнішні ознаки (прояв) цього стану, що фіксуються спостерігачем. Воля-сила - це факт наявності в суб'єкта воління сили, влади, впливовості, здатності чи можливості керувати кимось / собою, впливати на / контролювати ситуацію або домінування суб'єкта воління в ситуації суб'єкт-адресатних відносин унаслідок цього факту. Воля-свобода - це наявність сприятливих умов, достатнього простору для реалізації намірів суб'єкта воління або відсутність відчутних обмежувальних чинників, що негативно впливають на самопочуття суб'єкта. Воля - функція психіки - це властивість психічної сфери людини, яка полягає у здатності до опору шкідливим зовнішнім і внутрішнім впливам та свідомого долання труднощів задля досягнення вартісної для індивіда мети за умови, що така психічна активність індивіда схвалюється (є корисною) чи відповідає моральним нормам та цінностям суспільства.