Размещено на http://www.allbest.ru/

Лексико-семантичне поле як структурний компонент та метод його дослідження

Вступ

Ідеї та принципи семантичного аналізу мови, які надалі були об'єднані під загальною назвою дослідження семантичного поля, виникали і складались поступово. Вони беруть свій початок в кінці ХІХ- на початку ХХ століть. Формулювання цих ідей та принципів ми знаходимо в працях А.А. Потебні, М.М. Покровського, Р.М. Мейера, Й. Тріра, Г. Штерберга, Г. Ібсена, В. Порціга, А. Йолеса та інших.

Основний зміст підходів до аналізу та опису лексичної семантики полягає в тому, що поступово утверджувався системний погляд на значення слів, який знайшов своє вираження у «методі семантичного поля». Основоположником цього методу вважається німецький вчений Й.Трір. Він розглядав мову окремого періоду як сталу та відносно замкнену систему, в якій слова мають певний зміст, і цей зміст не ізольований, залежать від інших слів, поєднаних з ними. Й.Трір розрізняв “понятійне” та “словесне” поля. Під понятійним полем він розумів структуру окремої понятійної сфери чи низки понять, які наявні у мовній свідомості, що не має у мові своєї, особливої, відповідної їй зовнішньої форми виявлення. Слово виявляє значення тільки всередині цілого поля і завдяки цьому цілому [3, 29-44]. Словесне поле утворене зі слова та понятійно споріднених з ним слів, підпорядковується різною мірою замкненому понятійному комплексу, внутрішній поділ якого представлений у поділеній структурі словесного поля. На думку багатьох мовознавців, межа між понятійним і словесним полями, як і термінологія Й.Тріра, не є чіткою. Ідеї Й.Тріра знайшли подальший розвиток у працях німецького лінгвіста Л.Вайсгербера.

Ульман вважає, що у формуванні теорії поля найближче до Й.Тріра стоїть Г.Ібсен. Насправді ж підхід Ібсена до питань існування поля цілком відрізняється від тріровського. Г.Ібсен вперше вжив термін «смислове поле» щодо групи слів-назв металів у східних мовах. Він вважав, що одну семантичну групу утворюють тільки ті споріднені за змістом слова, які однаково оформлені, тобто завдяки смисловій близькості отримали однакове морфологічне оформлення.

Інакше розглядає «семантичне поле» В.Порціг. Ним були висунуті на перший план слова як самостійні мовні одиниці та основні, найхарактерніші зв'язки їх значень, що виявляються у словосполученнях і деривації слів. В.Порціг намагався виявити зв'язки, які закладені в самих значеннях слів (наприклад, «цілувати» пов'язано з «губи», «хватати» пов'язано з «рука»). «Його поля - прості співвідношення, які складаються з дієслова та суб'єкта чи об'єкта або прикметника і іменника» [1, с.40]. При цьому домінуючими є слова, здатні виражати ознаки і виконувати предикативну функцію, тобто дієслова та прикметники. Отже, тільки дієслово та прикметник може бути ядерним елементом «семантичного поля». Саме ж поле включає в себе ті мовні елементи, які сполучаються з ядерним. Таким чином, «семантичне поле» Порціга ґрунтується на валентних властивостях слів і являє собою синтагматичні утворення, на відміну від парадигматичних полів Тріра [Шмельов 1964, Уфімцева 1962].

У сучасному мовознавстві семантичне поле визначається як сукупність мовних (головним чином лексичних) одиниць, які об'єднані спільністю змісту (деколи також спільністю формальних показників) і відображають понятійну, предметну або функціональну подібність позначуваних явищ.

Семантичне поле характеризується такими основними властивостями:

1) наявністю семантичних відношень (кореляцій) між складовими його словами;

2) системним характером цих відношень;

3) взаємозалежністю та взаємообумовленістю лексичних одиниць;

4) відносною автономністю поля;

5) безперервністю позначення його смислового простору;

6) взаємозв'язком семантичних полів у межах всієї лексичної системи .

Розглядаючи семантичне поле, варто зупинитись на його структурі. У структурі семантичного поля можна виділити такі частини:

1) ядро поля, що представлене родовою семою - компонентом, навколо якого розгортається поле. Оскільки ядро є лексичним вираженням смислів, або семантичних ознак, воно може замінити кожен із членів парадигми, будучи представником усієї парадигми;

2) центр поля складається з одиниць, які мають інтегральне, загальне з ядром і між собою, значення;

3) периферія поля складається з одиниць, що є найвіддаленішими за своїм значенням від ядра. Вони деталізують та конкретизують основне значення поля. Зазвичай периферійні елементи перебувають у заявку з іншими семантичними полями, утворюючи при цьому лексико-семантичну цільність мовної системи;

4) фрагменти поля є вертикальною ядерною і центро -периферійною структурою, яка за своєю семантикою утворює окрему гіперо-гіпонімічну структуру однотипного/різнотипного складу.

Рівень сучасних досліджень дозволяє представити структуру семантичного поля за допомогою статистичних методів.

Задача нашого дослідження полягає в тому, щоб за допомогою кореляційного аналізу визначити структуру семантичного поля «розміру» в німецькій мові. Джерелом мовного матеріалу послугували художні твори сучасних німецьких авторів. У результаті аналізу текстів ми отримали дані про сполучуваність прикметників зі значенням „groЯ“, „klein“ з різними групами іменників (класифікація, розроблена Левицьким В.В.[2] ). На основі частоти сполучуваності досліджуваних прикметників з різними підкласами іменників проведений кореляційний аналіз, результати якого дозволяють зробити такі висновки:

1) до ядра семантичного поля «розміру» належать 15 підкласів іменників;

2) між частотністю та приналежністю до ядра не існує прямої залежності. Зокрема, до ядра не входять підкласи «одяг, взуття» (F=167) та «час, відрізки часу» ((F=335). Навпаки, малочастотні підкласи «багатство, цінність» (F=51) та «їжа» (F=27) належать до ядра семантичного поля.

3) із 15-ти семантичних підкласів, що входять до ядра семантичного поля , 8 є високочастотними, 5 - помірночастотними та 2 - низькочастотними.

4) ядро поля складають такі підкласи: зовнішність людини, групи людей, власні назви, флора, фауна, природа, споруди, неживі предмети, їжа, почуття та емоції, дії та вчинки, абстракції, масштаб та вага, багатство та цінність, одиниці мови та мовлення.

Розділ 1. Дослідження лексики за полями як загальнолінгвістична проблема

1.1 Дослідження лексико-семантичного поля у лінгвістиці

семантичний мова лексичний поле

Поле як лінгвістичне явище перебуває в центрі уваги мовознавців протягом останніх десятиліть. Існують різні визначення цього терміна.

Поняття ЛСП розроблене Е. Оксааром і О. Духачеком, хоча термін "поле" ввели до обігу семасіології німецькі мовознавці Г. Іпсен і Й. Трір, а семантичне поле описав Л. Вейсгербер [11; 327]. Перше визначення терміна "семантичне поле" як сукупності лексем, що мають інтегральне значення, належить Г. Іпсену.

Інакше розглядає "семантичне поле" В. Порціг. Ним на перший план висунуті слова як самостійні мовні одиниці та основні зв'язки їх значень, що виявляються у словосполученнях та словах. В. Порціг намагався виявити зв'язки, що закладені в самих значеннях слів (наприклад, "цілувати" пов'язано з "губи", "хватати" пов'язано з "рука"). "Його поля - прості співвідношення, які складаються з дієслова та суб'єкта чи об'єкта або прикметника і іменника" [1; 192]. При цьому домінуючими є слова, здатні виражати ознаки та виконувати предикативну функцію, тобто дієслова та прикметники. Отже, тільки дієслово та прикметник може бути ядерним елементом "семантичного поля". Саме ж поле включає в себе ті мовні елементи, що сполучаються з ядерним. Таким чином, "семантичне поле" Порціга ґрунтується на валентних властивостях слів та є синтагматичним утворенням, на відміну від парадигматичних полів Тріра [13; 39-52].

Варта уваги думка Ф. Жилка, який визначав семантичне поле як складну функціональну системно - структурну одиницю лексично - семантичного рівня. Він наголошував на тому, що об'єднання слів у лексико - семантичне поле можливе лише за наявності спільних значеннєвих сем, що забезпечують семантико - смислові зв'язки в межах утвореної одиниці [8; 25].

О. Селіванова розглядає лексико - семантичне поле як парадигмальне об'єднання певної частини мови за спільністю інтегрального компонента значення. Вона зазначає, що лексико - семантичне поле має свій центр, котрий включає найбільш уживані слова з яскравим інтегральним компонентом, та периферію, яка містить слова менш частотні за вживанням, стилістично забарвленні [22; 282].

Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів за редакцією С. Єрмоленко узагальнює та систематизує думки Г. Іпсена, В. Порцига, І. Штерна щодо сутності поняття "поле", визначаючи його як сукупність мовних одиниць, переважно лексичних, об'єднаних спільністю змісту, одним поняттям, функціональною подібністю позначуваних явищ [Українська мова 2001: 131].

У сучасній лінгвістиці лексико-семантичне поле - це семантико-парадигматичне утворення, що має певну автономність і специфічні ознаки організації: спільну нетривіальну частину у тлумаченні, ядерно-периферійну структуру, існування зон семантичного переходу [2; 78; 9; 58]. Їхня будова повторює принципову будову багатозначних слів (Ю. Апресян, М. Нікітін). Найбільшим парадигматичним об'єднанням є лексико-семантичне поле - це сукупність лексичних одиниць, що об'єднані спільністю змісту (іноді й спільністю формальних показників) та відображають поняттєву, предметну або функціональну подібність позначуваних явищ. Це слова, пов'язані з одним і тим самим фрагментом дійсності. Так, скажімо, в лексико-семантичній системі будь-якої мови можна виділити поле руху (переміщення), поле часу (темпоральне), поле погоди (метеорологічне), поле розумової діяльності (мислення), поле почуттів тощо. Лексико-семантичні поля є відносно автономними, бо пов'язані між собою, що засвідчується багатозначними словами, які різними своїми значеннями входять до різних полів [7; 26-30].

О. Селіванова розглядає лексико-семантичне поле як парадигматичне об'єднання лексичних одиниць певної частини мови за спільністю інтегрального компонента значення (архісеми). Вона вважає, що складники лексико - семантичного поля відображають понятійну, предметну або функціональну подібність позначених ними явищ, що є дискусійним і залежить від методології дослідження [22; 565].

На думку Ярцевої лексико - семантичне поле - це сукупність мовних одиниць, об'єднаних спільністю змісту (іноді навіть спільністю формальних показників), які відображають понятійне, предметне чи функціональний збіг позначених явищ [3; 380].

Головними властивостями лексико - семантичного поля, на думку І. Кобозєвої, є такі:

1) наявність семантичних відношень між складниками;

2) системний характер цих відношень;

3) взаємна залежність і взаємна детермінованість лексичних одиниць;

4) відносна автономність поля;

5) безперервність позначення у смисловому просторі;

6) взаємозв'язок полів у лексичній системі. ЛСП має центр та периферію. До центру входять найуживаніші слова з яскравим інтегральним значенням, периферія характеризується значно меншою частотністю вживання, стилістичною забарвленістю значення.

Отже, лексико-семантичні поля характеризуються зв'язком слів або їх окремих значень, системним характером цих зв'язків, що забезпечує безперервність смислового простору. Кожне поле - це своєрідна мозаїка слів, де кожне окреме слово має певне місце в лексико-семантичному просторі. Ця мозаїка не збігається в різ них мовах, бо кожна мова по-своєму членує об'єктив ний світ. Національна специфіка лексико-семантичних полів виявляється в кількості наявних у полі слів і в характері опозиції між компонентами поля [10; 109].

1.2 Структура лексико-семантичного поля

У структурі лексико - семантичного поля лінгвісти виділяють такі частини:

1) ядро поля, що представлене родовою семою - компонентом, навколо якого розгортається поле. Оскільки ядро є лексичним вираженням смислів, або семантичних ознак, воно може замінити кожен із членів парадигми, будучи представником усієї парадигми;

2) центр поля складається з одиниць, які мають інтегральне, загальне з ядром і між собою, значення;

3) периферія поля складається з одиниць, що є найвіддаленішими за своїм значенням від ядра. Вони деталізують та конкретизують основне значення поля. Зазвичай периферійні елементи перебувають у зв'язку з іншими семантичними полями утворюючи при цьому лексико - семантичну цільність мовної системи;

4) фрагменти поля є вертикальною ядерною і центро- периферійною структурою, яка за своєю семантикою утворює окрему гіпер- гіпонімічну структуру різнотипного складу [11; 59].

Будь-яке лексико-семантичне поле має ядро, до складу якого входять назва (ім'я) поля, тісно пов'язане з нею видове ім'я, синоніми та родове ім'я, а також антоніми. На периферії поля знаходяться слова, семеми яких перетинаються з ядерними словами за окремими семами [2; 94].

В якості ядерної лексеми або групи лексем на роль імені поля можна обрати будь-яку лексему, що цікавить дослідника, проте, результати аналізу можуть бути обмеженими, якщо лексема підібрана невдало, якщо вона не володіє властивостями притягувати велику кількість лексем. Приналежність до ядра чи периферії прямо залежить від семантики слів, що визначає їх зміст та місце в лексико-семантичному полі.

Між ядром та периферією відбувається розподіл функцій поля: одна частина функцій переходить на ядро, а інша - на периферію. Між ядерною та периферійною зонами відсутня чітка межа. Складові елементи поля можуть належати до ядра одного поля, і одночасно бути на периферії іншого поля [3; 38]. Периферія поля складена з одиниць, що є найвіддаленішими за своїм значенням від ядра. Вони деталізують та конкретизують основне значення поля. Багатоповерховий будинок - це важливий елемент міської інфраструктури. Хоча у дефініції не вказано на належність цього поняття саме міському середовищу: багатоповерхівка - багатоповерховий будинок [7; 53]; багатоповерховий - який має кілька (багато) поверхів [7; 53].

Польовий принцип організації системи мови свідчить про обов'язкову наявність периферії у кожному полі. Жодне мовне явище не може складатися лише з ядра, оскільки периферія є таким же повноправним елементом лексичного значення, як і ядро [3; 38].

Як одне з найактуальніших питань у лексичній семантиці О. Антомонов розглядає структуру лексико-семантичного поля. Вiн називає фактором, що об'єднує погляди дослідників, розуміння лексико-семантичного поля як структури, що має ядро і периферію [1; 187-193].

М. Жгенти зазначає, що семантична впорядкованість словесного поля зумовлена семантичною ознакою - словесним значенням одиниць, що входять до його складу. Дослідник пропонує методику "семантичних ознак", що дозволяє порівнювати структурно-семантичні організації полів різних мов [11; 12 - 14].

Традиційно дослідження лексики в аспекті польової організації здійснюється у двох напрямах:

1) ономасіологічному (від поняття);

2) семасіологічному (від слова).

Ю. Караулов вважає, що домінантним є інший підхід. Визначає лексико-семантичне поле як групу слів однієї частини мови, що мають досить тісний смисловий зв'язок [9; ст.57].

Семантичний простір по-різному членується в мовах, кількість клітин у межах лексико-семантичного поля не збігається, а тому й не збігаються значення слів-відповідників. У ядрі містяться найважливіші слова, вони пов'язані між собою сильними семантичними відношеннями й утворюють синонімічні, антонімічні і родо-видові групи. На периферії містяться функціонально менш важливі слова, що, як правило, належать і до іншого лексико-семантичного поля. У межах лексико-семантичного поля виділяють лексико-семантичні групи [5; 49].

Так, скажімо, в темпоральному лексико-семантичному полі виокремлюють:

1) назви неточних часових відрізків (час, пора, період, епоха, ера то що);

2) назви точних часових відрізків (секунда, хвили на, година, доба, тиждень, місяць, рік, століття тощо);

3) назви пір року (весна, літо, осінь, зима);

4) назви частин доби (ранок, південь, вечір, ніч);

5) назви місяців (січень, лютий і т.д.);

6) назви днів тижня (понеділок, вівторок і т.д.) [10; 398-399].

У середині лексико-семантичних груп виділяють ще тісніше пов'язані семантичні об'єднання (їх називають лексико-семантичними категоріями) - синоніми, антоніми, конверсиви, гіпоніми. Синоніми - слова однієї й тієї ж частини мови, значення яких повністю чи частково збігаються. Синонімія відображає в мові властивості об'єктивного світу, через що є лінгвістичною універсалією. У мовознавстві існує декілька підходів до вивчення синонімії. Одні дослідники акцентують на тотожності або подібності значень, інші - на їх повній чи частко вій взаємозамінності в тексті, треті - на їх оцінно-стилістичній характеристиці [3; 93].

Кузнєцов А.М. запропонував такі неформальні критерії виділення ядра та периферії поля:

1) Слова, що відносяться до ядра, як правило, прості за своєю морфологічною структурою.

2) Ядерні лексеми володіють більш широкою комбінаторністю, що доведено рядом статистичних досліджень.

3) Ядерні лексеми є більш психологічно значимими.

4) Слова-запозичення, зазвичай, відносяться до периферії, а не до центру.

5) Семантика ядерних слів є, як правило, ширшою, ніж семантика периферійних лексем [11; 77].

Семантичне поле характеризується такими основними властивостями:

1) наявністю семантичних відношень (кореляцій) між складовими його словами;

2) системним характером цих відношень;

3) взаємозалежністю та взаємообумовленістю лексичних одиниць;

4) відносною автономністю поля;

5) безперервністю позначення його смислового простору;

6) взаємозв'язком семантичних полів у межах всієї лексичної системи [11; 62].

Іноді лінгвісти, крім ядра, виділяють також центр (Кузнєцова 1981). Ядром називають "центр центру", тоді як центр і ядро разом протиставляють периферії [10; 40]. Розмежування між центром і ядром у нашій роботі не проводилось, оскільки обидва слова розглядались як синоніми, при цьому перевага надавалась терміну "ядро".

Отже, лексико-семантичне поле складається з ядра, ядерної та периферійної зони. Поле має певні властивості та розвивається в двох напрямках, може мати синонімію чи антонімію в середині своєї структури серед лексем на позначення лексико-семантичного поля.

2. Теорія лексико-семантичного поля у дослідженнях мовознавців

Семантичне поле є такою системою, завдяки якій здійснюється вивчення семантичних змін у мові. Теорії поля більше ніж сто років, однак це не зменшує цікавості науковців до її дослідження. Про закономірності семантичних зв'язків між мовними одиницями і про системный характер лексики писали в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. (О.Потебня, М.Покровеький, Р.Мейер, Г.Іпсен та ін.).

Р.Мейер, наприклад, виділяє три типи семантичних полів: 1) природні (назви дерев, тварин, частин тіла та ін.), 2) штучні (назви військових звань, складові частини механізмів та in.), 3) напівштучні (термінологія мисливців і рибалок, етичні понятгя та iн. [9; ст.105].

Й.Трір став основоположником теорії про системний характер мови, розробивши нові принципи сиcтемного аналізу лексики та використавши y своїх дослідженнях обшиpний фактичний матеріал. Теорія Й.Тріра тісно пов'язана з учениям В.Гумбольдта про внутрішню форму мови, також вона опирається на думки Ф. де Соссюра про мовні значенневості. Глобальну систему мови, за Й.Тріром, можна розділити на два паралельні види полів - понятійні та словесні.

Л. Вейсгербер розвивав теорію поля: як систему, законом розвитку якої вважав закон органічного виокремлення з цілого. Вчений приділяє увагу словесним полям, досліджуючи безпосередньо значення слів. Намагаючись створити поле, Л.Вейсгербер виходив із головного слова, вивчаючи диференціальні ознаки значень cлів у полі, заклавши таким чином основи компонентного аналізу. Вивчення лінгвістичних пoлів продовжили Г.Іпсен, В.Порциг, Ф.Філін та В.Кодухов.

Огляд літератури останніх десятиріч, присвяченої розробці теоретичних питань лексичної семантики, зокрема лексико-семантичного поля, свідчить про постійний інтерес дослідників до принципів об'єднання лексем у різні лексикосемантичні структури.

Як одне з найактуальніших питань у лексичній семантиці О.Антомонов розглядає структуру лексико-семантичного поля. Вiн називає фактором, що об'єднує погляди дослідників, розуміння лексико-семантичного поля як структури, що має ядро і периферію [1].

С.Денисова зазначає, що семантична будова поля (ядерно-периферійна структура в мові) "утворена не за ознаками бінарної опозиції (релевантністьнерелевантність), а за принципом градуювання - ступеня виявлення ознак із центром, що складається з ознак високого ступеня детермінованості, і периферії - явищ із високим рівнем варіативності" [4; ст.б5].

М.Жгенті зазначає, що семантична впорядкованість словесного поля зумовлена семантичною ознакою - словесним значенням одиниць, що входять до його складу. Дослідник пропонує методику "семантичних ознак", що дозволяє порівнювати структурно-семантичні організації полів різних мов [5;ст.12 - 14].

Традиційно дослідження лексики в аспекті польової організації здійснюється у двох напрямах. 1) ономасіологічному (від поняття) і 2) семасіологічному ( від слова). Ю.Караулов вважає, що домінантним є другий підхід, визначаючи лексико-семантичне поле як групу слів однієї е поле як групу слів однієї мови, що мають досить тісний смисловий зв'язок [6; ст.57].

Щодо різноманітних груп лексики, то варто відзначити досить довільне використання терміна „поле" у мовознавстві. В одних із визначень подано максимальний, дещо надлишковий перелік ознак семантичного поля (обширність, смислова атракція, цілісність, впорядкованість, взаємовизначеність елементів, повнота, безперервність, довільність і розмитість меж [3], в інших наголошено на належності до поля слів зі спільним компонентом значення та різним граматичним значенням або на зв'язок з однією і тією ж темою [2,11].

Однак усі ці відмінності об'єднані думкою, що лексико-семантичне поле - це спосіб відображення системної організації словника.

У сучасній лінгвістиці лексико-семантичне поле - це семантикопарадигматичне утворення, що має певну автономність і специфічні ознаки організації: спільну нетривіальну частину у тлумаченні, ядерно-периферійну структуру, існування зон семантичного переходу [4;ст.78]. Їхня будова повторює принципову будову багатозначних слів (Ю.Апресян, М.Нікітін).

Література

1. Антомонов А.Ю. Исследование структурной организации лексикосемантического поля: Дис. ... канд. филол. наук: 10.02.19. - К., 1987. - 191с.

2. Арнольд И.В. Лексико-семантическое поле в языке и тематическая сетка текста // Арнольд И.В. // Семантика. Стилистика. Интертекстуальность: Сб.ст. / Науч.ред. П.Е.Бухаркин. - СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 1999. - С.250 - 259.

3. Денисов П.Н. Лексика русского языка и ее описания. - М.: Русский язык, 1980. - 253с.

4. Денисова С.П. Типологія категорїй лексичної семантики. - К.: Вид-во Київського держ. лінгвістичногв ун-ту, 1996. - 294с.

5. Жгенти М.В. Семантическое поле как принцип исследования словесных значений: Автореф. дис.... канд. филол. наук: 10.02.19/ ТГУ - Тбилиси, 1983.-26с.

6. Ю.Н.Караулов. Структура лексико-семантического поля //Филологические науки. - 1972. - №1. - С.57 -68.

7. Кобзева И.М. Лингвистическая семантика: учебник. - М.: Эдиториал УРСС, 2000. - 352с.

8. Кузнецова Э.В. Лексикология русского языка: Учеб. пособие. - 2-е изд., испр. и доп. - М.: Высшая школа, 1989 - 216с.

9. Обзоры. Теория семантических полей // Вопросы языкознания. - 1971. -№5. -С.105 -113.

Размещено на Allbest.ru