Державна мова — мова професійного спілкування. Основи культури української мови. Етикет ділового спілкування. Спілкування як інструмент професійної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція № 1

Державна мова -- мова професійного спілкування

План

1. Предмет і завдання курсу, його наукові основи.

2. Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови.

3. Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови.

4. Професійна мовнокомунікативна компетенція.

5.Мовні норми.

6. Мовне законодавство та мовна політика в Україні.

Література

1.Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: Навч. посібник. - К.: Літера, 2000. - С.5-7.

2. 1нтернетресурси.

Предмет курсу українська мова (за професійним спрямуванням) це українська мова в умовах професійного спілкування.

Завдання курсу: 1) Удосконалити правильність мовлення;

2)Набути знань про закономірності професійного спілкування.

Мова

Літературна Національна

Унормована мова. Шліфують національну мову - мовознавці.	Мова, якою спілкуються представники однієї нації. (Літературні слова, діалектизми, професіоналізми). Діалекти використовуються на певній території, а професіоналізми - у певних галузях.

Ознаки літературної мови:

Ш Унормованість(відповідність до встановлених мовних норм);

Ш Стандартність(правило діє в усіх стилях і сферах);

Ш Наддіалектність(це основи мови які використовуються на всій території країни, не дивлячись на територіальні мовні діалекти);

Ш Поліфункціональність(мова використовується у різних сферах комунікаційної практики);

Ш Розвинена система стилів(наявність великої кількості стилів, які так чи інакше переплітаються між собою)

Мова професійного спілкування - це різновид української літературної мови, яким користуються представники певної галузі, професії, роду діяльності.

Професійна мовнокомунікативна компетенція - це сума систематизованих знань норм і правил літературної мови, за якими будуються правильні мовні конструкції та повідомлення за фахом.

Мовна норма - це сукупність загальноприйнятих правил використання мови.

Мовні норми

Орфоепічні(правило використання звуків)

Графічні(правила написання літер)

Орфографічні(правила написання слів)

Лексичні(правила вживання слів)

Акцентаційні(правила наголошування слів)

Морфологічні(правила слово змінення)

Синтаксичні(правила поєднання слів у словосполучення)

Словотвірні(правила утворення нових слів)

Стилістична(правила вживання слів, відповідно до ситуації)

Державною є мова котра затверджена законодавством країни. Ця мова обов'язково повинна використовуватись у всіх публічних сферах суспільного життя.

Мовне законодавство України - це сукупність нормативно-правових актів, які спрямовані на утвердження і розвиток української мови.



Лекція № 2

Основи культури української мови

План

1. Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора.

2. Комунікативні ознаки культури мовлення.

3. Комунікативна професіограма фахівця.

4. Словники у професійному мовленні. Типи словників. Роль словників у підвищенні професійної культури.

Література:

1.Сучасні ділові папери:навч. посіб. для вищ. та серед. спец. навч. закладів / С.В. Глущик, О.В. Дияк, С.В Шевчук - К.: А.С.К., 2000. - С.178-180.

Культура мовлення - складова частина загальної культури людини.

Культура мовлення - це дотримання установлених мовних норм усної і писемної літературної мови, виховання навичок літературного спілкування.

		нормативність (дотримання усіх правил усного і писемного мовлення)
Комунікативні ознаки культури мовлення		адекватність (точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення)
		естетичність (використання стилістичних засобів мови, які роблять мовлення багатим і виразним)
		багатофункціональність (забезпечення застосування мови у різних сферах життєдіяльності)
		Правильність (дотримання мовних норм, та використання різних стилістичних засобів мовлення)
		Точність( точне описання предмета мовлення і його знання )
		Логічність(дотримання цієї ознаки культури мовлення означає логічно правильне мовлення, розумне, послідовне висловлювання своїх думок)
		Доречність( це такий добір мовних засобів, що відповідає змістові, характерові, меті повідомлення)

Висококваліфікований фахівець повинен:

-досконало володіти досвідом

-бути обізнаним з тонкощями своєї професії

-мати навички застосовувати свої знання та знаходити вихід з нестандартної ситуації

-знати особливості своєї професії

Словник - цеупорядкований в алфавітному чи тематичному порядку список слів і термінів.

Словники служать для тлумачення значень слів, лексичного або тематичного значення слова.

Типи словників

Словникова продукція залежно від складу лексичного матеріалу й способу його опрацювання буває різних типів. Слід розрізняти енциклопедичні словники та словники філологічні (лінгвістичні). Енциклопедичні фіксують і пояснюють не слова, а пов'язані з тими чи іншими словами (як назвами відповідних явищ) відомості з різноманітних галузей знання, науки, мистецтва, виробництва, політичного життя тощо. До великих енциклопедичних словників належить „Українська Радянська Енциклопедія” (в 17-и томах).

· Енциклопедичні словники фіксують і пояснюють не слова, а пов'язані з тими чи іншими словами відомості з різноманітних ділянок знання.

· Філологічні словники мають кілька основних типів і багато різновидів, але об'єктом описування в них завжди є саме слово.

· Етимологічний словник - це словник, в якому з'ясовується походження слова: розкривається первісне значення, надається найдавніша форма слова, вказується, чи слово запозичене, чи власне українське.

· Словник іншомовних слів -- словник, у якому розкривається значення іншомовних слів, що ввійшли до лексичного складу рідної мови, і вказується, з якої мови вони засвоєні.

· Орфографічний словник подає нормативне написання слів і їх граматичних форм відповідно до чинного правопису.

· Орфоепічний словник -- служить довідником правильної нормативної вимови і нормативного наголосу

· Тлумачні словники з'ясовують основні прямі та переносні значення слів певної мови, належність їх до певних стилів, частоту вживання тощо

· Історичні словники подають у текстах і пояснюють слова, що вживалися у мові раніше й зафіксовані в її писемних пам'ятках

· Термінологічні словники подають значення термінів з певних галузей знань

· Фразеологічні словники пояснюють значення і вживання стійких сполучень слів

· Термінологічні словники подають значення термінів з певних галузей знань.

національний літературний професійний мова



Лекція № 3

Етикет ділового спілкування

План

1. Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет.

2. Стандартні етикетні ситуації. Парадигма мовних формул.

3. Етикетні формули ділового листування.

4. Невербальні компоненти спілкування.

Література

1.Сучасні ділові папери:навч. посіб. для вищ. та серед. спец. навч. закладів / С.В. Глущик, О.В. Дияк, С.В Шевчук - К.: А.С.К., 2000. - С.180-183.

Етикет - вироблені суспільством норми поведінки. За ступенем ритуалізації поведінки виділяють три різні види етикету:

1. Повсякденний.

2. Оказіональний.

3. Святковий..

Етикет має багаторівневу будову:

- вербальний (словесний) рівень (етикетні вислови привітання, прощання, подяки, вибачення тощо);

- паралінгвістичний рівень (темп мовлення, гучність, інтонація);

- кінетичний рівень (жести, міміка, пози);

- проксемічнийрівень (стандартні дистанції спілкування, почесне місце для гостей тощо).

Мовний етикет - це сукупність словесних форм ввічливості, прийнятих у певному колі людей, у певному суспільстві, у певній країні.

Мовленнєвий етикет - це правила мовленнєвої поведінки, прийняті національним колективом мовців.

Спілкувальний етикет - це етикетне використання мовних і позамовних засобів спілкування.

Ш За умовами та змістом ситуації спілкування в системі українського мовленнєвого етикету розрізняють 15 видів стійких мовних висловів:

· Звертання

· Вітання.

· Знайомство.

· Запрошення.

· Прохання.

· Вибачення.

· Згода.

· Незгода.

· Скарга.

· Втішання.

· Комплімент.

· Несхвалення.

· Побажання.

· Вдячність.

· Прощання.

Важливо добре засвоїти чинники, що впливають на вибір словесної формули в конкретній ситуації спілкування:

1) вік, стать, соціальний статус адресата;

2) особисті якості співрозмовників;

3) комунікативні умови (місце, час, тривалість спілкування);

4) характер взаємин між співрозмовниками та ін.

Під час виконання професійних обов’язків безліч разів повторювалися стандартні стереотипні ситуації, що мають етикетний характер. Ці етикетні ситуації представлені парадигмою мовних формул, якими варто послуговуватися і добре їх знати.

1. Вітання. Першим вітається молодший зі старшим, підлеглий з керівником, чоловік із жінкою, молода жінка з літнім чоловіком. Вітаючись, треба привітно усміхнутися і дивитись людині у вічі, зняти капелюх та окуляри та ін..

2. Знайомлення. При знайомстві обов’язково треба представитись(ім’я чи прізвище, або всі три компоненти – ім’я, прізвище, по батькові). Залежно від ситуації можна назвати посаду, фах, місце проживання тощо.

3. Звернення до незнайомої людини має таку послідовність: вітання, вибачення і прохання, подяка, прощання.

4. Порада – пропозиція, вказівка, як діяти за будь-яких обставин, допомога добрим словом у скруті. Адресат має на пропозицію відповідно відреагувати та подякувати.

5. Відмова. Якщо людина не завжди може задовольнити прохання, прийняти ту чи іншу пропозицію, вона змушена відмовити. Відмова має бути коректною, доброзичливою і переконливою (на жаль, дуже шкода, вибачте тощо). Варто уникати відмови, вживаючи слово Ні!.

6. Зауваження, критика. Критикувати людину необхідно так, аби не образити. При цьому слід дотримуватися наступного:

· вказувати на помилки лише віч-на-віч;

· уникати прямої критики;

· робити це по-дружньому;

· схвалювати те, що співбесідник виконує як слід;

· просити вибачення за зроблене зауваження тощо.

7. Комплімент. Основне його призначення – зробити приємне співрозмовникові, викликати взаємну симпатію. Не слід робити багатозначних компліментів. Комплімент повинен бути щирим. Варто уникати незрозумілих слів.

8. Вибачення -- це словесне спокутування провини. Якщо провина невелика, можна сказати: “Вибачте мені!”, “Пробачте!”, “Даруйте!”, “Прошу вибачення!”, “Перепрошую Вас!” Якщо більша -- краще сказати: “Пробачте, якщо можете!” Мовні формули вибачення, як правило, мають етикетний компонент -- мовну форму “будь ласка”: “Вибачте, будь ласка, …” або ускладнені проханням за вибачення: “Просимо вибачення за несвоєчасне виконання”.

9. Згоду, як правило, висловлюють за допомогою таких форм: “Авжеж”, “Безперечно”, “Гаразд”, “Добре”, “Згода”, “З радістю”, “Із задоволенням”, “Погоджуюсь”, “Поза всяким сумнівом”, “Обов'язково”, “Так.

Етикетні формули ділового листування:

І. Починати листа необхідно із звертання, яке є загальноприйнятою формою ввічливості. Найпоширенішими є такі звертання: (Шановний (ім 'я та по батькові)! шановний пане/пані... (ім 'я, ім'я й прізвище)! шановні панове! шановні колеги! вельмишановний добродію! глибокошановний (ім 'я та по батькові)! високошановний пане...!)

II. Дуже важливо ретельно обміркувати початкову фразу листа, від якої може багато залежати, адже саме вона має переконати адресата у правомірності написання листа. Якщо цей лист - відповідь на запрошення, запит, подяка, то вже у першому реченні буде доречним ввічливо висловити вдячність. . (висловлюємо свою найщирішу вдячність за... щиро дякуємо Вам за лист з порадами та рекомендаціями щодо...)

III. Вибір завершальних речень є також дуже важливим і залежить насамперед від змісту листа. Так, можна повторити подяку, висловлену на початку, чи просто подякувати за допомогу, приділену увагу, оскільки слово "дякую" - найуживаніше слово кожного вихованого і порядного комерсанта, підприємця, банкіра, кожної ділової людини: (дозвольте ще раз подякувати Вам... исловлюємо ще раз вдячність... дякуємо за допомогу... ще раз дякуємо Вам за все, що Ви зробили для... щиро вдячні за...)

IV. Не слід забувати про прощальну фразу. (з повагою, з повагою і найкращими побажаннями, зудячністю і повагою, належною до Вас пошаною).

V. Якщо ви бажаєте досягти успіху, обов'язково слід подбати про те, щоб лист був бездоганним у всіх аспектах, адже навіть незначне недотримання правил призведе до спотворення його змісту, зміни тону. Листи слід друкувати на гарно виконаних бланках, які є "візитною карткою" вашої установи. Подібні деталі сприятимуть створенню доброго враження про вас і вашу діяльність.

VI. Ділові листи не повинні бути надто довгими. Викладати свої міркування слід чітко, лаконічно, за сутністю, тоді вся запропонована інформація буде доречною. Дотримання правил етикету листування є свідченням вашої поваги до адресата, ввічливості, вихованості і сприяє налагодженню добрих стосунків між колегами, партнерами.

Невербальні засоби спілкування - це система немовних знаків, що слугують засобами для обміну інформацією між людьми.

Лекція № 4

Спілкування як інструмент професійної діяльності

План

1. Спілкування і комунікація.

2. Функції спілкування.

3. Види, типи і форми професійного спілкування.

4. Основні закони спілкування.

5. Стратегії спілкування.

Література

Сучасні ділові папери:навч. посіб. для вищ. та серед. спец. навч. закладів / С.В. Глущик, О.В. Дияк, С.В Шевчук - К.: А.С.К., 2000. - С.178-180.

Спілкування - це міжособистісна та міжгрупова взаємодія. Іншими словами спілкування - це взаємодія двох або більше людей, спрямована на узгодження і об?єднання зусиль з метою налагодження взаємин та досягнення загального результату.

Говорячи про співвідношення комунікації і спілкування зазначають 2 відмінності. Перша полягає в тому, що спілкування має цілісно-людський характер (практичний і духовний, інформаційний), тоді ж як комунікація є суто інформаційним процесом, тобто передаванням тих чи інших повідомлень. Друга відмінність «визначає характер самого зв?язку, вступаючих у взаємодію систем». У спілкуванні немає відправителя і отримувача повідомлень - є співрозмовники. В комунікації ми маємо справу з процесом односпрямованим.

Функції спілкування.

Функції спілкування дуже різноманітні. Існують різні підходи до їх класифікації. Так, за однією з них виокремлюють три основних класи таких функцій: інформаційно-комунікативний, регулятивно-комунікативний та афективно-комунікативний.

Інформаційно-комунікативна функція - з нею пов'язані усі процеси, які охоплюють сутність таких складників спілкування, як передача - прийом інформації та відповідна реакція на неї.

Регулятивно - комунікативна на мотиви, мету спілкування, програму дій, прийняття рішень. Спілкування також забезбечує не лише пізнання, а й регуляцію поведінки суб'єктів та їхньої спільної діяльності. З цим класом функцій пов'язані способи впливу людей одне на одного: переконання, навіювання, наслідування та ін.

Афективно-комунікативна функція належить до емоційної сфери людини. Річ у тім, що розмаїття людських емоцій виникає й виявляється під час спілкування. Це функція полягає у взаєморегуляції та взаємокорекції поведінки, здійснюється своєрідний контроль над усією сферою діяльності партнера. Усі функції спілкування спостерігаються в житті й виявляються, як правило, в єдності, доповнюючи одна одну. Комунікативний вплив відбувається за умови прийняття єдиної системи значень усіма учасниками акту комунікації. Лише за цієї умови можливе досягнення партнерами взаєморозуміння. Якщо немає такого загального розуміння, можуть виникати перепони в процесі спілкування, так звані комунікативні бар'єри. Останні постають унаслідок дії пси-тологічних факторів -- різних диспозицій, установок, цін-

їісних орієнтацій людей, їх індивідуально-психологічних особ-іивостей тощо.

Види, типи і форми професійного спілкування.

За характером комунікантів у просторі та часі розрізняють спілкування:

· контактне

· дистантне (дистанційне)

Поняття контактного спілкування зрозуміле: співрозмовники поряд. При контактному спілкуванні важливими компонентами є ситуація, жести, міміка та інтонація. До видів дистантного спілкування належать такі, де співрозмовники розділені простором і часом. Це може бути розмова по телефону, спілкування у листах тощо.

За наявністю чи відсутністю будь-якого посередника розрізняють спілкування безпосереднє (пряме) -- опосередковане (непряме). Для прямого спілкування -- це зазвичай розмова, бесіда, доповідь тощо.

До видів опосередкованого спілкування належать і телефонна розмова, і лист, і передавання інформації по радіо, телебаченню, через книгу..

За формою існування мови розрізняють спілкування усне -- письмове.

Усне спілкування, як правило, пов'язане з ознаками контактності і безпосередності, а письмове -- з ознаками дистантності й опосередкованості. У письмовому тексті втілюються складніші форми мислення, що відображаються у більш складних мовних формах: відокремлені звороти, експресивні синтаксичні фігури і багато інших

Письмовий текст вимагає обдумування. Такий текст є зафіксованим. Усний текст разом з ситуацією, жестами, мімікою, інтонацією дозволяє щось не сказати, не припускає переробки тексту, крім уточнень .

З погляду ситуації спілкування і взаємостосунків тих, хто спілкується, розрізняють спілкування:

· приватне

· офіційне.

На відміну від приватного, офіційне спілкування обмежене правилами взаємної поведінки і стосунків комунікантів як представників організації, групи, тому такий текст містить чимало клішованих, стереотипних компонентів (тексти ділових переговорів, протоколів, офіційно-ділових паперів).

Форми спілкування класифікують за різними ознаками. Усне професійне спілкування передбачає використання діалогічної і монологічної форми.

Монологічна форма - це доповідь, промова, лекція.

Діалогічна форма - бесіда, екзамен,збори, колоквіум.

До форм писемного професійного належить текст (науковий, технічний, науково - діловий, офіційно - діловий, науково - публіцистичний).

За кількістю учасників розрізняють спілкування

- міжособистісне (особисте)

- масове.

Кількісні відношення «1-1» і «1- декілька» приводять до міжособистісної комунікації, відношення «1- багато» -- до масової (радіо, преса, телебачення).

Типи спілкування

- менторський тип спілкування, який ґрунтується на принципі суворого підкорення одного співрозмовника іншому, зорієнтований на повчання, інструктаж. . В наш час оновлення та демократизації суспільного життя , гуманізації стосунків для учасників взаємодії особливо неприйнятним стає такий спілкування, адже він пригнічує активність одного із співрозмовників, стає причиною негативного ставлення один до одного, призводить до погіршення морально - психологічного характеру стосунків

- «інформативний» тип спілкування, спрямований на передавання певної інформації .

-«натхненне» спілкування вважається справжнім показником високої культури контактів. Цей тип спілкування, характерний для демократичного стилю взаємодії, вирізняється активною співучастю кожного з учасників комунікативного процесу, вмінням партнерів проявляти вимогливість водночас із справедливістю, вмінням підтримувати розмову, слухати опонента тощо.

- «конфронтаційний» тип спілкування, який нині стає дидактично необхідним, адже схиляє до дискусії, діалогу з опонентами.

Основні закони спілкування.

Правда не в тім, що повідомляє відправник, а втім, що розуміє одержувач.

Якщо одержувач не правильно трактує повідомлення, то провину несе відправник. Таким чином, відповідальність за точну комунікацію завжди лежить на відправнику повідомлення.. Фрази: « Ви, напевно, не зрозуміли», «Як я уже Вам сказав», «Ви, здається не розчули» і т.д. - заборонені фрази. Якщо вже Вас не зрозуміли - Ви неправильно пояснили і сердитися тут можна лише на себе.

Закон дзеркального розвитку спілкування.

Цей закон легко спостерігаємо в спілкуванні. Співбесідник в процесі комунікації імітує стиль спілкування свого співбесідника. Це робиться людиною автоматичним, практично без контролю свідомості.

Закон залежності результату спілкування від об'єму комунікативних зусиль.

Чим більше комунікативних зусиль витрачено, тим вище ефективність спілкування. Закон прогресуючого нетерпіння слухачів: «чим довше говорить оратор, тим більшу неувагу і нетерпіння проявляють слухачі».

Закон падіння інтелекту аудиторії із збільшенням її розміру.

Цей закон означає: чим більше людей вас слухають, тим нижче середній інтелект аудиторії. Іноді це явище називають ефектом натовпу: коли слухачів багато, вони починають гірше "міркувати", хоча особистий інтелект кожної окремої людини при цьому, звичайно, зберігається.

Закон первинного відторгнення нової ідеї.

Нова, незвична ідея, повідомлена співбесіднику, в перший момент ним відкидається. Іншими словами, якщо людина раптом одержує інформацію, яка суперечить думці або уявленню, що склалося у нього на даний момент, то перша думка, яка приходить йому в голову - що ця інформація помилкова, що повідомив не її прав, ця ідея шкідлива, приймати її не треба.

Закон ритму спілкування.

Даний закон відображає співвідношення розмови та мовчання в людському спілкуванні. Він свідчить: співвідношення розмови і мовчання в мові кожної людини - величина постійна. Це значить, що кожній людині необхідно в день певний час говорити і певний час мовчати.

Закон мовної самодії.

Закон свідчить: словесний вираз ідеї або емоції формує цю ідею або емоцію у того, хто говорить. Якщо людина своїми словами пояснює що-небудь співбесіднику, він сам краще з'ясовує для себе суть того, що розповідається.

Як приклад слугує старий вчительський анекдот - вчителька говорить учню:

"- Ваня, я тобі вже 20 разів пояснила, сама нарешті зрозуміла, а ти все не зрозумієш"!

Закон відторгнення публічної критики.

Формулювання закону: людина відторгає публічну критику на свою адресу.

Будь-яка людина має високу внутрішню самооцінку. Ми всі внутрішньо вважаємо себе вельми розумними, знаючими і правильними. Саме тому будь-яка критика або непрошена порада в процесі спілкування сприймається нами як мінімум насторожено - як замах на нашу самостійність, демонстративний сумнів в нашій компетентності і здатності ухвалювати самостійні рішення. В умовах, коли критика здійснюється у присутності інших людей, вона відкидається практично в 100% випадків.

Закон довіри до простих слів.

Суть цього закону, який ще можна назвати законом комунікативної простоти, в наступному: чим простіші твої думки і слова, тим краще тебе розуміють і більше вірять. Простота змісту і форми в спілкуванні - запорука комунікативного успіху. Говоріть просто, давайте прості поради - і люди підуть за вами, повірять вам.

Закон тяжіння критики.

Формулювання закону таке: чим більше ви виділяєтеся з тих, хто оточує, тим більше про вас лихословлять і тим більше людей критикує ваші дії.

Людина, що виділяється, завжди стає об'єктом підвищеної уваги і "притягує" до себе критику.

Закон комунікативних зауважень

Формулювання закону: якщо співбесідник в спілкуванні порушує деякі комунікативні норми, інший співбесідник випробовує бажання зробити йому зауваження, поправити його, примусити змінити його комунікативну поведінку.

Закон прискореного розповсюдження негативної інформації.

Негативна, лякаюча, здатна спричинити зміни в статусі людей інформація має тенденцію до швидшого розповсюдження в групах спілкування, ніж інформація позитивного характеру.

Закон самовиникнення інформації:

У разі дефіциту інформації в певній групі спілкування інформація самопороджується у вигляді чуток. Раз народившись, вони можуть стати причиною появи інших чуток.

Закон емоційного пригнічування логіки:

Перебуваючи в емоційному стані, людина втрачає логічність й аргументованість мовлення. У такому разі в її мислиннєвій діяльності починає домінувати права півкуля головного мозку, яка відповідає за емоції, а ліва, що відповідає за логіку, розуміння й породження зв'язного мовлення, пригнічена, ніби вимкнута. Саме тому збуджену людину логікою не переконати, з нею слід спілкуватися спокійно, не сперечатися, демонстративно погоджуватися, потроху знижуючи рівень її збудженості, заспокоювати, щоб згодом задіяти логіку.

Закон мовленнєвого посилення емоції:

Емоційні вигуки людини посилюють емоцію, яку ця людина переживає в цей момент. Встановлено, що словесна констатація емоції посилює її в півтора - два рази. Це явище активно використовують у пропаганді, рекламі, деяких медитативних і релігійних практиках.

Знання комунікативних законів та вміння використовувати їх, а якщо необхідно - протистояти їм - важлива складова комунікативної компетенції кожної освіченої людини. Ці знання в поєднанні зі знаннями про стратегії спілкування забезпечують результативне й грамотне спілкування мовця.

Стратегії спілкування

Складовими стратегії спілкування є комунікативна інтенція, комунікативна мета, комунікативна компетенція.

Нагадаємо, що комунікативна компетенція - сукупність комунікативних стратегій

Комунікативна мунікативних правил, постулатів, якими володіють учасники спілкування.

Стратегії спілкування є гнучкими і залежать від прагматичних чинників: віку комунікантів, їх статі, соціальних ролей, національно-культурної належності й передбачають певну комунікативну тактику.

мета - стратегічний результат, на який скероване конкретне спілкування, комунікативний акт. Мета багато в чому визначає перебіг спілкування, рух у ньому інформації, взаємодію учасників.

Людське спілкування ґрунтується на взаємній необхідності. Російський лінгвіст Юрій Караулов зазначає: «Недостатність особистості в якомусь аспекті є ніби імпульсом, що спонукає шукати доповнення в іншій особистості». Це і є джерелом комунікативних потреб, які усвідомлено чи неусвідомлено втілюються в комунікативні інтенції.

Комунікативна інтенція (від лат. прагнення) - осмислений чи інтуїтивний намір адресанта, який визначає внутрішню програму та спосіб її втілення.

Якщо розглядати, наприклад, діалог, то саме завдяки інтенціям він підтримується, членуючись на конкретні відносно завершені частини, що характеризуються досягненням (чи недосягненням) мети спілкування. Саме типом інтенціональності визначається, напр., такі типи міжособистісного спілкування, як переконування, аргументація, з'ясування, випитування, обговорення, сварка та ін. Серед чинників, що обумовлюють комунікативну інтенцію, найважливішими є:

* мотивація як система мотивів з домінуючим мотивом;

* обставини, умови спілкування, оточення тощо;

* імовірнісний досвід, пов'язаний з моделлю майбутнього, можливістю прогнозування;

* завдання (мета, з якою виконується дія), тобто співвіднесення моделі майбутнього з найближчою та перспективною (поточною) дією.

Комунікативна тактика - визначена поведінка на певному етапі комунікативної взаємодії, спрямованої на одержання бажаного ефекту чи запобігання ефекту небажаного; мовленнєві прийоми, які дають змогу досягнути комунікативної мети. Комунікативні тактики виконують функцію способів здійснення стратегії мовлення: вони формують складові діалогу (полілогу), групуючи й чергуючи відтінки розмови - оцінку, радість, горе тощо.

У різних ситуаціях спілкування використовують різні тактики: одні більш дієві в побутовому спілкуванні, інші - у діловій сфері. Комунікативна тактика зумовлена комунікативними намірами.

Комунікативний намір (комунікативне завдання) - тактичний хід, практичний засіб руху до відповідної комунікативної мети. Правильність обраної комунікативної тактики великою мірою залежить від комунікативного досвіду.

Комунікативний досвід - сукупність знань про вдалі та невдалі комунікативні тактики, які сприяють або не сприяють реалізації відповідних комунікативних стратегій.

Загальна інтенція мовця обумовлює стратегію мовленнєвого спілкування, або комунікативну стратегію.

Отже, стратегія мовленнєвого спілкування - оптимальна реалізація інтенції мовця щодо досягнення конкретної мети спілкування, тобто контроль і вибір дієвих ходів спілкування та гнучкої їх видозміни в конкретній ситуації.

Як правило, у разі неконфліктного спілкування його стратегію визначають пошуки «спільної мови», тобто основ діалогічного (полілогічного) співробітництва: добір мовних засобів представлення стану речей, вибір тональності спілкування, формування сприятливої атмосфери взаємодії всіх учасників комунікації.

Комунікативна стратегія охоплює:

* вибір глобального мовленнєвого наміру (констатувати факт, поставити запитання, звернутися із проханням тощо);

* відбір компонентів семантики речення й екстралінгвальної (позамовної) конситуації, які відповідають модифікаційним комунікативним значенням;

* визначення обсягу інформації, який припадає на одну тему;

* встановлення співвідношення квантів (часток) інформації про ситуацію зі станом свідомості співбесідників і чинником емпатії;

* визначення порядку комунікативних складових;

* налаштування комунікативної структури висловлювання на певний комунікативний режим (діалогічний, режим озвучення письмового тексту, прогнозу погоди або новин), стиль (епічний, розмовний) і жанр (поезія, анекдот, лозунг, реклама).

Складовими стратегії можуть бути також аргументація, мотивація, оцінка, висловлювання емоцій (симпатій, антипатій), міркування вголос, виправдання, підбурювання тощо.

Побудова стратегій та їхня реалізація значною мірою залежать від рівня знайомства комунікантів, соціальних чинників, орієнтації у психічній та ін. сферах адресата.

Єдиної типології стратегій спілкування немає. Так, Т. Ван Дейк залежно від дискурсів виокремлює такі стратегії: когнітивні, контекстуальні, розуміння, мовленнєві, семантичні, синтаксичні, схематичні, текстові тощо. Він вважає, що саме мовленнєві стратегії визначають загальний «стиль» взаємодії комунікантів, тобто, як і якими засобами може бути досягнута мета.

Інші дослідники розрізняють два типи стратегій спілкування: власне комунікативну та змістову. Власне комунікативна стратегія - це правила й послідовність комунікативних дій, яких дотримується адресант. Змістова стратегія - це покрокове змістове планування мети з урахуванням наявного «мовного матеріалу» (мовного коду) у межах кожного ходу (кроку) у комунікації.

У лінгвістичній літературі виділяють також кооперативні та некооперативні стратегії мовленнєвого спілкування. Кооперативні стратегії втілюються в інформативні та інтерпретативні діалоги (полілоги) - поради, обмін думками, розповіді, повідомлення тощо. Некооперативні знаходять своє втілення в конфліктах, суперечках, претензіях, погрозах, ухиляннях від відповіді.

Отже, мовленнєві стратегії дають змогу ефективно досягати мети спілкування або ж зорієнтуватися на досягнення ширшої соціальної мети.

Стратегія спілкування посідає важливе місце у процесі комунікації й виступає єднальною ланкою до комунікативної фази та власне мовної реалізації інтенції мовця.

Характер мовленнєвого спілкування, його стратегія, стиль, тональність великою мірою залежать від ґендерних (з англ. рід) (соціостатевих) й комунікативних статусів учасників спілкування.

На поведінку й спілкування жінок і чоловіків істотно впливають два чинники: психофізіологічні особливості та ґендерні стереотипи (механізми, що забезпечують закріплення й трансляцію ґендерних ролей від покоління до покоління).

Размещено на Allbest.ru

...