Періодизація української тлумачної лексикографії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний бюджетний освітній заклад вищої освіти Республіки Крим

«Кримський інженерно-педагогічний університет»

Філологічний факультет

Кафедра української філології

Реферат

Періодизація української тлумачної лексикографії

Сімферополь 2016

Зміст

Вступ

1. Погляди науковців на питання періодизації тлумачної лексикографії

2. Періоди історії українського тлумачного словникарства

Висновки

Використана література

Вступ

У сучасній українській лінгвістиці спостерігається посилення уваги дослідників до питань лексикографії, її теорії і практики, місця в системі мовознавчих наук, впливу на розвиток мови та суспільні процеси тощо.

Відомо, що питання історії та теорії української лексикографії досліджували П.Й. Горецький [Горецький 1963], Б.Д. Грінченко [Словн. укр. мови 1907], А.А. Москаленко [Москаленко 1961], В.В. Німчук [Німчук 1980], Л.С. Паламарчук [Паламарчук 1973] та інші мовознавці.

Однак серед малодосліджених залишається питання історії української тлумачної лексикографії, зокрема її періодизації, хоча саме тлумачні словники, фіксуючи якісні та кількісні зміни у словниковому складі мови, переконливо вказують на зміни у суспільному житті носіїв мови.

1. Погляди науковців на питання періодизації тлумачної лексиографії

Вивчення наукової літератури з питання періодизації тлумачної лексикографії дозволяє констатувати, що історію української лексикографії більшість дослідників пов'язує з відповідними часовими періодами та знаковими подіями в історії української мови (П.Й. Горецький, А.А. Москаленко, В.В. Німчук, О.О. Тараненко та ін.).

Першими вітчизняними працями, у яких по-науковому аналізувалися питання історії української тлумачної лексикографії, стали дослідження А.А. Москаленка "Нарис історії української лексикографії" та П.Й. Горецького "Історія української лексикографії", що з'явилися на початку 70-х років ХХ століття [Горецький 1963; Москаленко 1961].

Детальне ознайомлення із вказаними працями, вивчення методики подання теоретичних положень і авторських узагальнень дає змогу стверджувати, що в історії української лексикографії тлумачні словники стали основним орієнтиром, який дозволяє виокремити найважливіші етапи розвитку вітчизняного словникарства.

Варто відзначити, що наукове дослідження А.А. Москаленка охоплює період від Київської Русі до радянського часу, при цьому староукраїнська лексикографія подана дуже стисло. Автор розглядає питання періодизації української лексикографії у відповідних розділах монографії, розпочинаючи з характеристики перших лексикографічних спроб і найдавніших словників, зокрема, перших тлумачних словників старослов'янської мови в Україні: "Лексиса" Лаврентія Зизанія та "Лексикона" Памви Беринди. Окремий розділ присвячено аналізу словників української мови ІІ половини XVII - І половини ХІХ ст., що охоплює лексикографічний матеріал від "Синоніми словенороської" невідомого автора до "Словаря малороссійского нар'Ьчія" А. Метлинського. Іншим важливим періодом української лексикографії А.А. Москаленко вважає вихід у світ словників української мови ІІ половини ХІХ - початку ХХ ст. (від "Словаря малороссійскаго нарічия" О.С.Афанасьєва-Чужбинського аж до "Словаря української мови" за редакцією Б.Д. Грінченка), відзначаючи появу перших термінологічних словників української мови. Завершує працю аналіз української лексикографії в радянську епоху з відповідним переліком найважливіших, на його думку, лексикографічних праць [Москаленко 1961].

Періодизація української лексикографії, запропонована П.Й. Горецьким, збігається з відомою періодизацією історії української літературної мови. Автор виділяє три періоди, описані у відповідних розділах монографії: "Українська лексикографія кінця XVІ - середини XVІІІ століття", "Лексикографія кінця XVІІІ - початку ХХ століть" (до Жовтня) та "Лексикографія пожовтневого періоду" [Горецький 1963].

Важливою подією в історії української лексикографії стала наукова праця В.В. Німчука "Староукраїнська лексикографія в її зв'язках з російською та білоруською", у якій розглядаються лексикографічні напрацювання часу Київської Русі з детальним аналізом найважливіших українських лексикографічних праць цього періоду. В історії староукраїнської лексикографії автор виділяє такі етапи: підготовчий; становлення; розквіт [Німчук 1980, 7].

Відомими для українських лексикографів є також погляди О.І. Бондаря, який узагальнив теоретичні здобутки вказаних дослідників, зосередивши особливу увагу на розвитку лексикографії ХХ - ХХІ ст. Так, автор виділяє етап зародження української лексикографії (староукраїнська лексикографія), етап становлення (українська лексикографія кінця XVШ - ХІХ ст.), етап активного розроблення словників різних типів (ХХ ст., до 1991 р.), а також сучасний етап розвитку української лексикографії, який характеризується інтенсивним, масовим створенням словників різних типів, у тому числі й електронних, а також принципово новими засадами та технологіями укладання тлумачних словників, особливостями їх функціонування [Бондар 2006, 332].

Питання періодизації українського тлумачного словникарства потребує уточнення окремих моментів його розвитку, що виступає аргументом для визначення новітнього періоду, який характеризується впровадженням новітніх методів і принципів лексикографування української лексики й фразеології аж до використання сучасних комп'ютерних технологій.

2. Періоди історії українського тлумачного словникарства

Узагальнення поглядів науковців на процес становлення та розвитку лексикографії в Україні, детальний аналіз сучасного українського тлумачного словникарства дає підстави виділити такі важливі періоди його історії:

1) Період зародження української тлумачної лексикографії, який охоплює кінець ХVІ - ХVІІ ст. і пов'язаний з активним культурно-просвітницьким рухом, розвитком друкарства, літератури, науки, утвердженням християнства в Україні, поступовим переходом від перекладної літератури до оригінальних творів та наукових праць.

З історії лексикографії східних слов'ян відомо, що в Україні перші спроби укладання тлумачних словників датуються кінцем ХVІ століття, коли в 1596 р. у Вільно був надрукований "Лексис" Лаврентія Зизанія. У реєстрі цього словника церковнослов'янські слова були перекладені староукраїнською літературною мовою, тому ця праця вважається першою спробою нормалізації лексичного складу двох мов. У словнику пояснення певних слів подається із розкриттям етимології реєстрового слова, зіставленням слов'янських лексем із грецькими та латинськими. Крім того, у цьому лексиконі вперше слова були про акцентовані [Німчук 2004, 296].

До цього періоду також належить "Лексикон славеноросскій" Памви Беринди, який тематично був поділений на 2 книги: "Лексиконь..." - диференційний церковнослов'янсько-український словник та "...Имена свойственная" - зібрання тлумачень власних назв (імен, топонімів) і перекладів апелятивів неслов'янського походження. Перекладна частина праці Памви Беринди - одне з найбагатших зібрань української лексики XVI -XVII ст. У тлумаченні реєстрових одиниць автор нерідко вдавався до пояснення їх етимології, крім того, деякі статті мають енциклопедичний характер [Німчук 2004, 296-297].

"Лексис" Лаврентія Зизанія та "Лексикон славеноросскій" Памви Беринди мали беззаперечний вплив не лише на подальший розвиток української, але й на становлення усієї східнослов'янської лексикографії.

2) Період формування українського тлумачного словникарства, який охоплює XVIII - XIX ст. і пов'язаний зі становленням нової української літературної мови. Одним із перших тлумачних словників цього періоду став додаток до "Енеїди" І.П.Котляревського - "Словарь Малороссійскихъ слов, содержащихся в "Энеиде..."", у якому українські слова пояснювалися одним словом, словосполученням чи російськими синонімами. Окрім того, у цій лексикографічній праці подавалася інформація про семантичні відтінки слова, наводилися ілюстрації українських фразеологізмів із ним. Відомим для дослідників є "Краткій малороссійскій словарь", який побачив світ як додаток до першої української граматики О. П. Павловського, у якому, як і у словнику І.П. Котляревського, тлумачення подавалося декількома російськими синонімами або ж описово, але місце наголосу позначалося в усіх реєстрових словах. Невеличкі тлумачні словники вміщені також у збірках "Малороссійскіе пісни" М.О. Максимовича (1827), "Опыт собрания старинныхъ малороссшскихъ пЬсней" М.А. Цертелєва (1819), "Ужинок рідного поля" М. Куцого (1857) та ін.

Серед лексикографічних праць цього періоду, які з'явилися у світ у XIX столітті, на особливу увагу заслуговують великі за обсягом тлумачні словники, зокрема "Словарь малороссійскаго, или юго-восточнорусскаго языка" П.П. Білецького-Носенка (1843), "Словарь малороссійскаго нарічия" О.С. Афанасьєва-Чужбинського (1855), "Словарь малороссійскихъ идіомовъ" М.В. Закревського (1861), реєстр яких в основному складали слова загальновживаної української лексики, однак кожна з праць подавала різну стилістичну, граматичну й орфоепічну інформацію. Так, реєстр "Словаря малороссійскаго, или юго-восточнорусскаго языка" П. П. Білецького-Носенка фіксує в основному лише ті лексеми, які відрізняються від російських за фонетичними, словотвірними, семантичними та іншими особливостями. Словникові статті цієї лексикографічної праці демонструють багатий ілюстративний матеріал, який включає фразеологізми, прислів'я, приказки з живої української мови. Варто також відзначити, що автор не обмежується лише прикладами з усного мовлення українців, оскільки до ілюстрацій залучено чимало зразків із стародруків, універсалів, давніх пам'яток, рукописних матеріалів тощо. Натомість "Словарь малороссійскаго нарЪчия" О.С. Афанасьєва-Чужбинського охоплював не всі пласти лексики української мови, оскільки недостатньо відображав тогочасну громадсько-політичну сферу життя українців. Але ця праця має важливе лексикографічне значення, оскільки в ній продовжує розвиватися тенденція до ремаркування, представлення граматичної та стилістичної інформації про слово, визначення його можливого переносного значення [Москаленко 1961, 40].

Основні принципи та засади лексикографування, продемонстровані у всіх вищезгаданих працях, мали беззаперечний вплив на подальший розвиток української тлумачної лексикографії, зокрема на якомога ширше й повніше представлення української лексики у словниках тлумачного типу.

3) Період активного укладання тлумачних словників, зокрема багатотомних (початок XX - друга половина XX століття), який характеризується виходом у світ перших багатотомних тлумачних словників, що пов'язано із суттєвими суспільними змінами, розвитком вітчизняної науки, у тому числі й лінгвістичної.

Визначним явищем в українській лексикографії цього періоду стала поява "Словаря української мови" в 4-х томах за редакцією Б.Д. Грінченка (1907-1909), укладеного на основі української живої народної мови. Ця лексикографічна праця отримала схвальний відгук відомого російського лінгвіста О.О. Шахматова та інших учених. На Загальних зборах Петербурзької академії наук у 1905 році "Словарю української мови" було присуджено другу премію М.І Костомарова. Цей тлумачний словник укладався протягом 46 років (1861-1907), над ним працювали ще Є.К. Тимченко і В.П. Науменко, які систематизували лексичний матеріал журналу "Основа" та опублікували перші аркуші (літери А-В) як додаток до журналу "Киевская старина". Б.Д. Грінченко долучився до роботи над словником з 1902 року, узагальнивши напрацювання попередників і доповнивши реєстр власним лексикографічним матеріалом. У Словнику кожне реєстрове слово перекладається або тлумачиться українською мовою, супроводжується граматичними вказівками, ілюструється реченнями. На межі тисячоліть "Словарь української мови" за редакцією Б.Д. Грінченка залишається великою цінністю, оскільки на тлі всіх словників, які йому передували, відзначається широтою використаних джерел, докладністю лексикографічного опрацювання реєстрових слів [Дзендзелівський 2004, 299].

Вершиною української тлумачної лексикографії ХХ ст. є видання академічного тлумачного "Словника української мови" в 11-ти томах (1970-1980) з реєстром понад 134 тисячі слів (надалі СУМ-11), що охоплює лексичний склад української мови від І.П. Котляревського до кінця 70-х років ХХ ст., у тому числі й багато термінологічних, фразеологічних і сталих лексичних виразів [СУМ-11, 7]. Ця праця, укладена колективом співробітників Інституту мовознавства АН УРСР під керівництвом академіка Івана Костянтиновича Білодіда, утвердила українську тлумачну лексикографію як окрему галузь лінгвістичних знань, оскільки загальні принципи добору реєстрових слів та їх ілюстрування, відображення граматичних та стилістичних потенцій слова, чітка структура словника на всіх його рівнях дають підстави розглядати його як колективну працю системного характеру, яка відображає феноменальність мовних явищ, розвиток мови в цілому. тлумачний словникарство лексикографія

Варто також відзначити, що кінець ХХ століття ознаменувався виходом у світ низки великих однотомних тлумачних словників української мови, що засвідчили важливість тлумачного словникарства серед інших здобутків української лексикографії, зміну наукових пріоритетів, сформулювали нові вимоги до словникової продукції, яка б повною мірою відповідала та відображала природний розвиток української мови. Серед найвідоміших праць цього періоду є "Великий тлумачний словник сучасної української мови" за редакцією В.Т. Бусела, "Великий тлумачний словник. Сучасна українська мова" А.П. Загнітка, І. Щукіної, "Тлумачний словник української мови" В. Ковальової та багато інших.

4) Новітній період української тлумачної лексикографії

(початок ХХІ ст. і до сьогодні), який знаменується виходом у світ перших 6-ти томів "Словника української мови" у 20-ти томах (надалі СУМ-20) [СУМ-20], що укладається відповідно до державної програми "Про розвиток національної словникової бази в Україні" і набуває статусу основного тлумачного словника української мови новітнього періоду. Авторський колектив сформовано із провідних учених-лексикографів Українського мовно-інформаційного фонду, Інституту української мови та Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України, а також працівників деяких вищих навчальних закладів України. Словник укладено на основі "Словника української мови" в 11-ти томах, але його розширено, доповнено актуалізованою лексикою, звільнено від політичного й ідеологічного нашарування, що відповідає вимогам і потребам сучасного суспільства [Лінгвіст. та технолог. осн. тлумачн. лексикографії, 5].

Із цією метою в Українському мовно-інформаційному фонді НАН України створено спеціальну лексикографічну систему, Український національний лінгвістичний корпус і Віртуальну лексикографічну лабораторію. Це дало можливість авторам прискорити процеси укладання словникових статей та їх редагування, формування реєстру, добір ілюстративного матеріалу, а також встановити зв'язки між словниковими статтями та ключовими словами в них, тобто вибудувати своєрідну медіаструктуру словника.

Висновки

Отже, українська тлумачна лексикографія пройшла складний шлях становлення і розвитку, що дає можливість виділити 4 періоди її розвитку. Кожен із періодів характеризується кількісними і якісними змінами у підготовці й виданні класичних лексикографічних праць, які засвідчують поступ українського словникарства через упровадження нових методик укладання словникових статей, використання нових принципів лексикографування словникового складу української мови аж до застосування новітніх комп'ютерних технологій.

Використана література

1. Бондар О. І. Сучасна українська мова / О. I. Бондар, Ю. О. Карпенко, М. Л. Микитин-Дружинець. - К. : Академвидав, 2006. - 368 с.

2. Горецький П. Й. Історія української лексикографії / П. Й. Горецький. - К. : Вид-во АН УРСР, 1963. - 242 с.

3. Дзендзелівський Й. О. Українська лексикографія кінця 18 ст.-1917 / Й.О.Дзендзелівський // Українська мова. Енциклопедія / редкол.: В.М.Русанівський (співголов.), О.О.Тараненко (співголов.), М.П.Зяблюк та ін. - [2-ге вид., випр. і доп.]. - К. : Вид-во "Укр. енцикл." ім. М. П. Бажана, 2004. -С 297-300.

4. Лінгвістичні та технологічні основи тлумачної лексикографії / В. А. Широков, В. М. Білоноженко, О. В. Бугаков та ін. - К. : Довіра, 2010. - 295 с.

5. Москаленко А. А. Нарис історії української лексикографії/ А.А. Москаленко. - К. : Рад. шк., 1961. - 172 с.

6. Німчук В. В.Староукраїнська лексикографія / В. В. Німчук // Українська мова. Енциклопедія / редкол. : В. М. Русанівський (співголов.), О. О. Тараненко (співголов.), М. П. Зяблюк та ін. - [2-ге вид., випр. і доп.].- К. : Вид-во "Укр. енцикл." ім. М. П. Бажана, 2004. - С. 296-297.

7. Німчук В. В. Староукраїнська лексикографія в її зв'язках з російською та білоруською : [текст] / В. В. Німчук ; АН УРСР, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні. - К. : Наукова думка, 1980. - 304 с.

8. Паламарчук Л. С. Тлумачний словник української мови в колі слов'янських словників цього типу : доповідь на VII Міжнародному з'їзді славістів / Л. С. Паламарчук . - К. : Наукова думка, 1973. - 20 с.

9. Словник української мови : в 4-х томах / за ред. Б. Грінченка. - К. : Киевская Старина, 1907. - Т. 1. - 496 с.

10. Словник української мови в 20-ти томах / за ред. В. М. Русанівського ; НАН України, Український мовно-інформаційний фонд. - К. : Наукова думка.

Размещено на Allbest.ru