Проблеми мовознавства у спадщині І. Огієнка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми мовознавства у спадщині І. Огієнка

Вступ

В умовах національного відродження народу, культури й освіти виникає потреба звернення до творчої спадщини видатних педагогів та методистів з метою використання їх здобутків у сучасній школі. Осмислення прогресивних ідей минулого з погляду сьогодення є необхідною передумовою всебічного розуміння вченими нових проблем, що постали перед педагогічними науками і практикою навчання у зв`язку зі створенням національної системи освіти. Аналіз педагогічної спадщини збагачує вітчизняну науку, дає можливість прогнозувати її майбутнє.

Однією з найважливіших складових концепції національної освіти є формування і становлення української лінгводидактики. Можливості для глибшого осмислення проблеми змісту, мети, засобів і методів лінгводидактичної науки в умовах надання українській мові державного статусу створюють дослідження педагогічної спадщини Івана Огієнка. Зокрема осмислення теоретичних Огієнкових розвідок щодо пріоритетності в методиці викладання української етнопедагогіки та етнопсихології, адже, на думку великого освітянина, українська літературна мова - не тільки "простий символ розуміння", в мові - "сутність нашої свідомості". Це особливо важливо в умовах створення практичної школи національно-мовного виховання учнів.

Іван Огієнко виявив своє розуміння цих проблем, яке не втратило прикладної значимості й у наш час. Однак, про І.Огієнка та інших передових людей початку ХХ-го століття вітчизняні педагоги змушені були мовчати. Інші можливості мали вчені за межами України. У Варшаві в 1925 році з нагоди 20-літнього ювілею наукової діяльності І.Огієнка було видано збірник за редакцією професора В.Заїкіна "Професор І.Огієнко як церковний і громадський діяч і як учений", а в 1937 році - "Науковий збірник", присвячений 30-ій річниці його наукової та громадської діяльності. В 1958 році Всеканадський ювілейний комітет видав "Книгу на пошану Високопреосвященнішого Митрополита Іларіона у 75-ліття його життя і праці". Після проголошення незалежності України величезна творча спадщина І.Огієнка стає предметом широких зацікавлень вітчизняних науковців. До 110-ї річниці з дня його народження в 1992-ому році відбулися дві всеукраїнські конференції: в Кам'янці-Подільському - "Духовна і науково-педагогічна діяльність І.І.Огієнка в контексті українського національного відродження" та у Львові - "І.Огієнко. Незабутні імена української науки". В Києві, з ініціативи Інституту Філософії НАН України, проходять всеукраїнські Огієнкові читання, за матеріалами яких у 1996-oму році в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка видано збірник доповідей і повідомлень "Велетень науки". До 115-ої річниці від дня народження І.Огієнка в Київському міжрегіональному інституті підвищення кваліфікації вчителів імені Б.Грінченка в 1997 році вийшов збірник "І.Огієнко /Митрополит Іларіон/ і виховання національно свідомої особистості."

Сьогодні значної уваги заслуговує праця А. Марушкевич "Невтомний працівник українського Ренесансу І.Огієнко. Педагогічний аспект". Дослідниця проводить ґрунтовний науковий аналіз просвітницької діяльності вченого, висвітлює окремі лінгводидактичні погляди І.Огієнка, його концепцію національного виховання.

Теоретичні положення Івана Огієнка про взаємозв'язане вивчення різних сторін мови (основа сучасного функціонально-комунікативного підходу до вивчення мовних явищ) співзвучні з сучасними поглядами методистів на вивчення рідної мови: школа академіка М. Вашуленка., Л.Паламар, підручники за редакцією П.Кононенка, методика зв`язного мовлення Л. Варзацької.

1. Лінгвістична та лінгводидактична проблематика у працях І.Огієнка

У більш ніж півторатисячному обширі найрізноманітніших статей, проповідей і монографій І.Огієнка найвагоміше місце відводиться науковому осмисленню проблем рідної мови, методиці її викладання та поширення. Першими науковими розвідками вченого з мовознавства та історії мови є: "Історія граматичної літератури" (1908), "Огляд українського язикознавства" (1908), "Двійне число в українській мові" (1910). Історичні аспекти мовних явищ глибоко висвітлені в "Історичній хрестоматії української мови" (1918). Серед десятків досліджень ученого, писвячених тим чи іншим аспектам функціонування, нормування чи походження української мови особливе місце посідає "Історія української літературної мови" (1949). Значний пізнавальний і виховний потенціал акумулюють в собі наукові розвідки, монографії І.Огієнка "Українська культура" (1918), "Історія українського друкарства" (1925), "Дохристиянські вірування українського народу" (1965). Сьогодні в навчальному процесі можуть стати необхідними такі видання як "Український стилістичний словник" (1924); "Український правопис із словничком" (1925), "Український правописний словник" (1923), "Етимологічно-семантичний словник української мови (1979-1994), "Граматично-стилістичний словник Шевченковї мови" (1961) та інші. На сторінках журналу "Рідна мова", редактором якого протягом 1933-1939 рр. був І.Огієнко, побачили світ праці вченого "Склад української мови", "Початкова граматика української літературної мови", "Без спільної мови нема нації", "Чужі впливи на українську мову", "Рідне писання".

На особливу увагу заслуговують сьогодні історико-педагогічні та лінгводидактичні праці, підручники І.Огієнка "Українське писання" (1917), "Вчимося рідної мови. Нариси про мову вкраїнську" (1917), "Краткий курс украинского языка. Из истории украинского языка" (1918), "Рідна мова в українській школі. Замітки з методики рідної мови" (1918), "Українська мова. Бібліографічний покажчик літератури до вивчення української мови" (1918), посібники і таблиці, а також передмови до них. В умовах реформування змісту освіти на основі посилення його національного компонента цінними є праці І.Огієнка, видані вченим у Канаді: "Книга нашого буття на чужині. Бережімо все своє рідне" (1956), "Навчаймо дітей своїх української мови" (1961), "Бог і світ. Читання для молоді недільних шкіл і українських родин" та інші.

2. Мова і психічні особливості українського етносу в концепції І.Огієнка

2.1 Традиція етнопсихологічних досліджень в Україні

Перші дослідження природи національної психології зробили німецький філософ М. Лацарус та мовознавець Г. Штейнталь. На початку ХХ-го століття ідеї етнопсихології широко розвинули Г. Лебон та В. Вундт.

Перші спроби з'ясування особливостей менталітету українського народу було зроблено М.Костомаровим, а потім - І.Нечуй-Левицьким. Головним завданням, яке стояло перед українськими етнопсихологами на той час, було утвердження історичної, культурної, психологічної своєрідності України, розмежування з Росією та Польщею, утвердження повноцінності українського національного характеру, національної свідомості, духовності, мови. Значний внесок у розвиток української етнопсихології зробили наукові розвідки Я.Яреми, І.Мірчука, П.Феденка, О.Кульчицького, В.Янева, Г.Ващенка, В.Чижевського, Ю,Липи, В.Липинського, Д.Донцова, Д.Віконської, В.Цимбалістого, М.Шлемкевича та інших. Заслуга цих учених у тому, що вони застосували системний аналіз нагромадженого українознавчого матеріалу, який ґрунтується на продуманому доборі наукових фактів та осмисленні їх з погляду філософії, історії, психології, лінгвістики, культурології. Дослідники української етнопсихології пов`язували завдання цієї важливої науки з педагогікою, з вихованням і навчанням підростаючого покоління.

Довготривале перебування Митрополита Іларіона в українських громадах, оточених чужомовним середовищем, виявилось сприятливим для дослідження проблем адаптації, самозбереження, а значить - і найбільш яскравого вираження особливостей української вдачі та українського характеру. Саме ці умови дали вченому підстави стверджувати, що українці "прості й виносливі, ласкаві й людяні, щиросердні й відкриті", вдача їх "весела й поетична", українцям притаманні "нахил до науки, терпимість до ворогів, яскрава талановитість, логічність у думках, велика побожність, висока моральність, толерантність, милосердя, демократизм". Належно використані Іваном Огієнком можливості дослідження українського етносу в умовах діаспори дозволили йому окреслити й природні хиби українців. Як представник послідовної історично-порівняльної методології в українській етнопсихології, Огієнко робить висновки, посилаючись на праці В.Антоновича, М.Драгоманова, М.Максимовича, О.Потебні, М.Сумцова, В.Гнатюка, Ф.Колесси, І.Франка та багатьох інших. Джерелом для вивчення української психіки та українського характеру вчений вважає й художню літературу. На думку І.Огієнка, духовність народу не можна розглядати як закінчений процес, що набув уже сталих і незмінних форм, тому вчений пропонує за допомогою навчання та виховання намагатися посилити позитивні риси й послабити хиби у вдачі українського народу.

2.2 Лінгвістичні погляди Івана Огієнка

На підставі Огієнкових досліджень обґрунтовується твердження, що без рідної мови немає всенародної свідомості, а без свідомої нації немає державності як найвищої громадської організації, в якій нація отримує найповнішу змогу свого всебічного розвитку й виявлення. В основі мовознавчих досліджень І.Огієнка лежить принцип єдності мови і психіки, їх взаємовплив і взаємозалежність.

На думку І.Огієнка, різні мови дають не просто різні позначення одного й того самого предмета, а й різні його бачення, бо "мова - найясніший вияв нашої психіки, це найперша сторона нашого психічного Я" (Огієнко І. Українська культура). Тому багатство, гнучкість, неодноманітність і різнобарвність, гармонійність, простота і ясність у вимові, образність, мальовничість, поетичність української мови, багатої метафорами, персоніфікаціями, прикметниковими і прислівниковими епітетами, іменниками та прикметниками у зменшено-пестливій формі, глибинами фразеології, зумовлені специфікою українського мислення, світовідчуття і світосприймання. Особливості української мови зумовили й характерну рису мовознавчої творчості І.Огієнка - дотримання педагогічного принципу "простоти та ясності", який ґрунтується на психологічному розрізненні способів мислення: "Інтелігентський спосіб думати обмежує коло тих, хто здатний усвідомити написане, й цим перешкоджає розвиткові культури. Сам я належу до тих, хто не тільки кохається в популярному викладі, але й уважає його за корисніший від викладу чисто наукового. Завдання вченого - не тільки творити науку, але й уміти навчати її."(Огієнко І. Як писати для широких мас).

3. Питання лінгводидактики в педагогічній спадщині І.Огієнка

3.1 Педагогічний зміст "Науки про рідномовні обов'язки" вченого

У праці І.Огієнка "Наука про рідномовні обов`язки" значення мови в житті народу визначається такими основними положеннями: 1.Рідна мова - найважливіша основа, на якій духовно і культурно зростає кожний народ. 2.Соборна літературна мова - найміцніший цемент, що об`єднує етнографічний народ і перетворює його в свідому націю. 3.Єдність народу забезпечує єдина літературна мова, єдина термінологія, єдина вимова, єдиний правопис. 4.Найбільшою потребою, обов`язком, честю і гідністю свідомого громадянина є досконале володіння літературною мовою. 5.Основний обов`язок держави - дбати про якнайкращий розвиток спільної для всього її народу літературної мови.

Основним виховним завданням при вивченні рідної мови, на думку вченого, є прищеплення любові до неї, розуміння її ролі та значення. Цій меті служить використання на уроках яскравих і влучних народних прислів`їв та приказок. Правильне, виразне читання художніх творів, цікава інсценізація, декламація - все це виховує естетичний смак, відчуття мови, повагу до народу - творця мови, до письменників - майстрів слова. На уроках рідної мови, як зазначає І.Огієнко, повинно звучати лише зразкове мовлення, адже прагнення до культури мовлення - важливий засіб виховання.

3.2 Народність - провідний принцип лінгводидактики Івана Огієнка

В основі методики вивчення мови І.Огієнка - принципи науковості, історизму, свідомого ставлення до мовних питань, оптимального ступеня складності, емоційності, розвитку мовлення й мислення учнів, родинно-громадської мовної гармонії, стимулювання словесного самовдосконалення дітей, народності. На думку вченого, народність у вихованні та навчанні дітей повинна стати основою розбудови національної системи освіти. Підручники І.Огієнка побудовані переважно на фольклорній основі. Добір фольклорного матеріалу зумовлений тим, що в ньому вчений бачив блискучі скарби народної педагогіки. В усній народній творчості ідеал людини позначений усіма найкращими моральними чеснотами: працьовитістю і чесністю, терпимістю до думки ближнього та співчуттям до страждань і болю, товариськістю, гостинністю, наполегливим прагненням до знань і краси, що позитивно впливає на розвиток мислення та мовлення учнів, сприяє органічному засвоєнню ними лінгвістичного матеріалу, вихованню дітей у дусі кращих традицій рідного народу.

Зважаючи на емоційність, як на одну з важливих ознак етнопсихіки українця, суттєву роль при формуванні лінгвістичних понять І.Огієнко відводить педагогічно-емоційним стимулам, що викликають позитивні мотиви діяльності. Важливість емоційного фактору знаходить розвиток у вченні Сухомлинського про емоційно-образну діяльність як про передумову повноціного розвитку абстрактного мислення. Для учнiв початкових класiв, на думку Iвана Огiєнка, особливого значення у цьому процесi набувають казки. В сучасній методиці ми знаходимо всебічні форми, методи, прийоми, засоби реалізації цих принципів: а) у змісті навчання (слова у прямому і переносному значенні; близькі та протилежні за згаченням слова; слова, різні за морфемною будовою); б) в сучасній практиці (інтегровані уроки мови і мовлення; інтегровані курси (Варзацька Л.О., Ільченко Л.Ф.)).

Безперечною цінністю методики викладання української мови І.Огієнка, складеної зі знанням та врахуванням особливостей української етнопсихології, є: простота і ясність викладу матеріалу; використання усної народної творчості та кращих літературних джерел для пояснення й обґрунтування концепції про ті чи інші ознаки української мови; історичний підхід до висвітлення всіх мовних явищ; орієнтація на свідоме володіння скарбами рідної мови; визнання вирішальної ролі вчителя в процесі добору методів, засобів і форм діяльності при вивченні лінгвістичного матеріалу; визначення пріоритетності виховуючого навчання і ролі в ньому морального змісту українського фольклору й літератури.

Всебічно і глибоко досліджуючи народну навчально-виховну мудрість, І.Огієнко дійшов висновку, що рідна мова, історія, народні ігри, народне мистецтво, інші національні традиції та обряди як основні засоби етнопедагогіки мають надзвичайно важливе значення в навчанні й вихованні дітей.

3.3 Формування в молодших школярів поняття про частини мови

Оскільки через слово дитина входить у сферу духовного життя народу, то надзвичайно важливе значення має формування в молодших школярів уявлення про слово та розряди слів, об'єднані спільними граматичними ознаками, які відображають спільність їх семантики. Провідним лінгвометодичним положенням Огієнкової методики вивчення частин мови є положення про доцільність взаємопов`язаного вивчення подібних мовних явищ. У початкових класах, вважає вчений, повинен бути такий порядок вивчення частин мови, при якому учні переходять від загального ознайомлення зі всіма частинами мови до окремого вивчення кожної лексико-граматичної групи. Теоретичні узагальнення І.Огієнка про вивчення зовні схожих мовних явищ оночасно і у взаємозв`язку живить метод укрупнення дидактичних одиниць, який дає можливість дитині, оволодіваючи образом-змістом, поступово збагачуватися складовими цих знань.

Одним із провідних завдань вивчення частин мови є розвиток усного і писемного мовлення учнів, збагачення словникового запасу дітей новими іменниками, прикметниками, дієсловами, уточнення значення слів, якими діти користувалися раніше, розвиток уміння точно вживати слова у зв`язному мовленні. Для успішного розв`язання цих завдань І.Огієнко рекомендує в процесі вивчення частин мови проводити роботу над синонімами, антонімами, епітетами, ознайомити учнів із багатозначністю слів, вживанням слова у прямому та переносному значенні. Теоретичні положення І.Огієнка про вивчення мови в нерозривному зв`язку з умінням висловлювати думку знаходять висвітлення у твердженнях функціонально-комунікативного підходу до вивчення мовних явищ (школа акад. Вашуленко М., Паламар Л., підручники за ред. Кононенка П., методика зв`язного мовлення Варзацької Л.)

Висновки

Усвідомлення особливостей свого народу, характерних властивостей його вдачі та мислення має першорядне значення для кожного, хто ідентифікує себе з цим народом. В основі мовознавчих досліджень Івана Огієнка принцип єдності мови і психіки народу, їх взаємовплив і взаємозалежність. Системний аналіз ученим фольклорних і літературних джерел блискуче підтверджує науковість цього принципу і є істотним внеском автора в розвиток психолінгвістики.

В ієрархії лінгводидактичних ідей Івана Огієнка чільне місце посідає ідея про те, що порівняльні дослідження етнічних особливостей психофізіології, кoгнітивних процесів, пам'яті, емоцій, мови, культурологічні засади вивчення символічного світу й ціннісних орієнтацій народної культури дають змогу визначити найоптимальніші шляхи, методи й засоби впливу на мовну особистість - представника певної нації.

Лінгводидактична концепція вивчення рідної мови як явища, яке постійно розвивається, орієнтує на створення прийомів і методів розвивального навчання. У процесі засвоєння лінгвістичного матеріалу вчений рекомендує не заучувати, а осмислено ставити учня в ситуацію пошуку (чому?).

Концептуальні положення лінгводидактики Івана Огієнка проектують ідеї особистісно орієнтованого навчання, оскільки в них враховуються не тільки вікові та індивідуальні, але й національні особливості учня.

В лінгводидактичній системі Івана Огієнка освітні завдання, що ставить педагог, тісно переплітаються з виховними завданнями і в комплексі створюють одну неподільну єдність. Лінгводидактична система Івана Огієнка є практичною школою національно-мовного виховання учнів.

Дидактичні праці Івана Огієнка дають підстави визначити один із важливих принципів побудови сучасної національноі освіти - органічне поєднання народної педагогіки з результатами новітніх досліджень у галузі лінгвістики, лінгводидактики, етнопсихології, вікової психології, що формує в суб'єктів навчально-виховного процесу адекватне відображення загальнолюдського через призму національного, сьогодення - через минуле.

Теоретичні положення Івана Огієнка про взазмопов'язане вивчення в школі всіх сторін мови /фонетичної, лексичної, граматичної, словотворчої/, знаходять висвітлення у твердженнях функціонально-комунікативного підходу до вивчення мовних явищ, який охоплює всі ланки мовної освіти (і рідної, і спорідненої) та всі вікові категорії.

Порівняльний підхід до вивчення мовних явищ, запропонований Іваном Огієнком, - кращий спосіб засвоєння української мови білінгвами. Висвітлення явищ української мови з опорою на знання російської є актуальним для російськомовних громадян України та громадян українського походження східної діаспори й у наш час. Плідність теоретичних положень Огієнка підтверджується розробкою положення про порівняльний метод вивчення близькоспорідненої мови.

Оскільки для свого нормального психічного розвитку кожна дитина потребую рідномовного інформаційного простору, виділена Іваном Огієнком проблема необхідності вироблення стабільної державної політики щодо піднесення ролі та значення української мови в житті суспільства актуальна й сьогодні. Тому вихідні положення "Науки про рідномовні обов'язки" Івана Огієнка, переосмислені з позицій сьогодення, слід спрямувати на вдосконалення механізму нормалізації української мови як державної в умовах нового суспільного буття.

Теоретичні висновки вченого, як і його практичні рекомендації в галузях етнопсихології, психолінгвістики, лінгводидактики не втратили своєї значимості й у наш час. Результати аналізу лінгводидактичних ідей Івана Огієнка відкривають можливості для формування нових поглядів на зміст, мету, засоби і методи сучасної лінгводидактичної науки.

Вважаємо, що дослідження педагогічної спадщини вченого і врахування найцінніших, співзвучних нашій дійсності думок має вагоме значення для обгрунтованої концепції сучасної української школи в період розбудови України, духовного відродження її народу.

лінгводидактика національний освіта

Список опублiкованих праць

1.Народнiсть - провiдний принцип лiнгводидактичної спадщини Iвана Огiєнка //Матерiали Мiжнародної науково-практичної конференцiї "Традицiї виховання у свiтовiй народнiй педагогiцi".-Ч.1.- Київ-Рiвне.- 1995.-С.196-198.

2.Зв'язок мови i духовностi в iсторико-релiгiйнiй концепцiї Iвана Огiєнка //Матерiали Всеукраїнської науково-практичної конференцiї "Українське народознавство i проблеми виховання учнiв".-Ч.1.-Iвано-Франкiвськ.-1995.-С.31-35.

3.Як вони перетворювали нас у "радянський народ" //Дзвiн.-1995.-№12.-С.98-100.

4.Iван Огiєнко про дохристиянськi вiрування та їх вплив на формування етнопсихологiї українця //Народознавчi зошити.-1995- №4.-С. 209-212.

5.Педагогiчний змiст "Рiдномовних обов'язкiв" Iвана Огiєнка //Народознавчi зошити.- Львів,1997.- №6.-С.397-400.

6.Лiнгводидактичнi та державотворчi засади Iвана Огiєнка в концепцiї виникнення i розвитку української лiтературної та говiркової мови //Народознавчi зошити.- Львів,1998.-№1.-С.

7.Виховання почуття краси слова, на матеріалі художнього мовлення в педагогічній спадщині Івана Огієнка. //Наука і сучасність Збірник наукових праць Національного педагогічного університету ім. М.Драгоманова. - К.,1998.-С.4-10.

Размещено на Allbest.ru