Проблеми транслітерування українських власних назв студентами немовних факультетів

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Проблема транслітерування українських власних назв студентами немовних факультетів виникла у зв'язку з новими вимогами до нової (чинної) транслітерації. Різні підходи до транслітерування власних назв зумовили плутанину у відтворенні їх латиницею. Адже, при їх перенесенні з мови в мову бажано дотримуватися точності в збереженні власного імені, або у відтворенні звучання. Зумовлене це тим, що жоден з існуючих алфавітів не забезпечує повної відповідності між написанням і вимовою. Тому їх транслітерування можна здійснювати або за читанням букв, або за їх вимовою, прийнятою у мові-оригіналі.

Наприкінці XIX ст., створюючи прусські наукові бібліотеки, виникла потреба у транслітеруванні слів латинською із кириличної, арабської, індійської та інших систем письма. Існували певні рекомендації транслітерування для потреб таких бібліотек, які в подальшому стали основою для перекладу нелатинських систем письма на латиницю.

Застосовували таку транслітерацію переважно для складання бібліографічних покажчиків і організації каталогів. Проте, сьогодні транслітерування стало більш ширшим у своєму використанні (оформлення закордонних паспортів, дипломів європейського зразка, складання резюме іноземною мовою, переклад українських власних назв латиницею у листуванні і т.д.).

Поняття «транслітерація» походить від латинського слова: «trans» - через і «littera» - буква. Детермінуючи цей термін можна визначити його як «спосіб передачі іншомовних слів у мові, що запозичує, на підставі графічного складу донорської мови орієнтовно на графічну систему реципієнтної мови». Тобто транслітерацію можна охарактеризувати як явище, спосіб транслітерування, або як сукупність заходів і засобів для транслітерування. В свою чергу поняття «транслітерування» визначають як передавання тексту, написаного певною абеткою, літерами іншої абетки.

Транслітерація ґрунтується на абетці мови, що запозичує, та припускає умовну тотожність літер у двох мовах. Розрізняють декілька її типів:

— строга (передбачає послідовну заміну одного знака лише одним знаком іншого письма);

— послаблена (передбачає заміну лише деяких знаків);

— розширена (характеризується представленням відповідних сполук знаків особливим способом у іншій системі письма).

Транслітерація повинна базуватися на таких наукових принципах як системність, точність, взаємна однозначність, зворотливість, безпосередність, традиційність, нормативність, кодовність.

Тому, однією із важливих транслітераційних вимог повинна бути однозначність, що забезпечує стабільність конверсії знаків, простоту, зворотність перетворення. Інколи ці вимоги порушуються через естетичні норми і традиції. У чистому вигляді транслітерація застосовується для небагатьох мов і поступається альтернативному способові передачі іншомовних слів -- транскрипції, що орієнтована на звуковий склад слова в донорській мові.

Рекомендації правил транслітерації розробляє Міжнародна організація стандартів (International Organization for Standardization, ISO). Тобто, транслітерація існує в загальному розумінні як передача графічного вигляду слова будь-якої мови засобами міжнародної графічної системи відповідності.

Україною представлена власна транслітерація, що відповідає вимогам Міжнародної організації стандартів. Така «офіційна система українсько-англійської транслітерації, що застосовується при відтворенні українських власних назв засобами англійської мови у законодавчих та офіційних актах, була ухвалена рішенням Української комісії з питань правничої термінології від 19 квітня 1996 р. № 9 та постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2010 р. № 55 «Про впорядкування транслітерації українського алфавіту латиницею». конверсія транслітераційний назва український

Проте, затверджуючи таку транслітерацію було зазначено ряд правил використання її у перекладі на англійську мову, а саме:

— використання затвердженої системи не є обов'язковим при перекладі іноземних імен на українську мову;

— транслітерація повинна здійснюватися безпосередньо з української на англійську мову, без використання будь-якої додаткової мови;

— затверджена норма є обов'язковою для перекладу імен з української на англійську в законодавчих і офіційних актах;

— для стислості, система дозволяє для імен як місто «Zaporizhzhia» називатися як «Zaporizhia», «L'viv» як «Lviv» і т.д.

Застосовують два принципи передачі власних назв:

1) по буквене відтворення;

2) записування звучання слова без уваги на його буквене оформлення у мові-оригіналі.

Тобто, звідси випливає, що зрозумілість передавання знаків латиницею не в повній мірі відтворить передачу значимості того, чи іншого слова для інших культур. Однак, це дасть змогу відтворювати будь-які власні назви латиницею, знакова система якої є більш зрозуміла для інших народів, аніж наша (українська).

Проблема написання власного імені чи прізвища, напевно, поставала часто і дуже гостро практично перед кожним, хто пов'язує своє життя з іноземними просторами. Зокрема, це стосується і студентської молоді, адже отримуючи диплом європейського зразка у них виникає безліч запитань і дорікань у перекладі імен і прізвищ.

Труднощі при перекладі виникають у студентів вищих навчальних закладів, так як у загальноосвітніх школах відтворення їхніх прізвищ базувалося на російсько-англійській транслітерації, а у дипломах європейського зразка відтворюється українсько-англійською. Тому, перед нами постало питання як ознайомити і навчити студентів правильно використовувати українсько-англійську транслітерацію у відповідності до існуючих правил та вказати на помилки, які найбільше зустрічаються у їх транслітеруванні.

У ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький ДПУ імені Григорія Сковороди» було розроблено курс «Сучасна англійська мова» (Є.В. Костик), де в одному із пунктів плану запропоновано українсько-англійську транслітерацію (за Постановою Кабінету міністрів України від 27.01.2010) і різні види вправ для її закріплення.

Виконуючи вправи з даної тематики студенти припускалися безліч помилок у перекладі власних імен, прізвищ, сіл, міст тощо. Тому, вирішили згрупувати найбільш уживані помилки, які допускають студенти у перекладі власних українських назв.

По-перше, відтворення таких приголосних як «г» і «ґ». Студенти часто не можуть визначити як транслітерувати ці літери, адже раніше вони передавалися майже в усіх словах англійською літерою «g». Так як літера «г» позначає дзвінкий гортанний фрикативний приголосний, а «ґ» -- задньоязиковий проривний приголосний, то за офіційною системою українсько-англійського транслітерування окремо транслітеруємо «г» -- «h» і «ґ» -- «g» (Гуц - Huts; Горшеньов - Horsheniov; Ґудзинова - Gudzynova; Ґонтарєва - Gontarieva).

По-друге, передавання таких голосних літер як «и», «і», «й». Помилка у їх транслітеруванні виникає найчастіше. Адже раніше англійським відповідником була лише літера «у», яка зустрічається у російсько-англійській транслітерації. Проте, сьогодні маємо інший відповідник для кожної літери окремо «и» -- «y», «і» -- «i» (Київ - Kyiv; Литвин - Lytvyn; Іванків - Ivankiv; Інна - Inna). Щодо фонеми «й», то на початку слова пишемо «y», в інших позиціях »i» (Йонг - Yonh; Йосипчук - Yosypchuk; Висоцький - Vysotskyi; Сікорський - Sikorskyi).

По-третє, транслітерування таких голосних як «я», «ю», «є», «ї». Дуже часто студенти помиляються у транслітеруванні таких слів, адже вони передаються не лише двома звуками в українській мові, а й двома латинськими літерами, перша з яких пом'якшує наступну. Найчастіше студенти відтворювали слова з цими літерами таким чином: Яночок - Janochok,

Ianochok; Юра - Jura, Iura; Євген - Jevhen, Ievhen і т.д. І тут необхідно запам'ятати, що на початку слова передаємо їх як Ya (я), Yu (ю), Ye (є), Yi (ї), а в інших позиціях ia (я), iu (ю), їе (є), літера «ї» відтворюється як «і» (Яковенко - Yakovenko; Юрій - Yurii; Євген - Yevhen; Їжа- кевич - Yizhakevych; Аня -- Ania; Пюра - Piura; Гаєвич - Haievych; Кадиївка - Kadyivka).

По-четверте, відтворення таких приголосних як «х», «ц», «ч», «ш», які позначають двома звуками в українській мові. Для студентів трудність виникала у їх відтворенні латиницею, а саме «х» позначали як «h» (Харків - Harkiv), «ц» як -- «с» (Циблі - Cybli), «ч» як «tch» (Чайковський - Tchaikovskyi). При транслітеруванні вони передаються такими буквосполученнями «х» -- «kh», «ц» -- «ts», «ч» -- «ch», «ш» -- «sh» незалежно від позиції у слові (Харків - Kharkiv; Химич - Khymych; Циблі - Tsybli; Царук - Tsaruk; Чай- ковський - Chaikovskyi; Чернов - Chernov; Шиш- кіно - Shyshkino; Шабінський - Shabinskyi).

По-п'яте, транслітерування приголосного «щ». У роботах студентів спостерігалися деякі зміни у перекладі, а саме відтворення «щ» трьома буквами «sch», замість чотирьох «shch» (Щукін - Schukin). Адже «щ» латиницею передається як два звуки [ш] і [ч], тому необхідно писати як «shch» (Щукін - Shchukin; Кущов - Kushchov).

По-шосте, власні українські назви, які закінчуються на «-ський» та «-цький». Помилки, які допускають студенти у їх відтворені полягають у тому, що в англійській мові м'який знак латиницею не відтворюються. І тому, за новою постановою транслітеруємо як -skyi або -tskyi (Шептицький - Sheptytskyi; Іваницький - Ivanytskyi; Полянський - Polianskyi; Сухомлин- ський - Sukhomlynskyi).

По-сьоме, проблема відтворення буквосполучення «ьо». За Постановою Кабінету міністрів України (від 27.01.2010) м'який знак латиницею не відтворюються, а тому щоб наблизити до реальної вимови (звучання) слово з цим буквосполученням, вважаємо за потрібне відтворювати його як «io». У зв'язку з цим і виникають труднощі у перекладі власних назв (Альона - Aliona; Васильович - Vasyliovych).

По-восьме, буквосполучення «зг». Відтворення цього буквосполучення латиницею відбувається за допомогою трьох літер «zgh», на відміну від «zh» -- відповідника української літери «ж», адже саме таку помилку допускають студенти у транслітеруванні (Згорани - Zghorany; Розгон - Rozghon; Згурівка - Zghurivka).

По-дев'яте, апостроф і м'який знак (як ми вже згадували вище) не відтворюється латиницею. Хоча більшість студентів, транслітерують слово з «ь» як «'» (Львів - L'viv; Льовін - L'ovin), а апостроф перед «я», «ю», «є» як «'a», «'u», «'e» (Кам'янка - Kam'anka; Короп'є - Korop'e).

За новою українською транслітерацією потрібно апостроф перед «я», «ю», «є» писати як буквосполучення «ia», «iu», «ie» (Львів - Lviv; Мар'яна - Mariana; Пилип'юк - Pylypiuk; Лук'янченко - Lukianchenko; Короп'є - Koropie).

Більшість помилок у транслітеруванні власних українських назв ми намагалися показати у своєму дослідженні і вказали на єдиний стандарт перекладу за яким необхідно відтворювати те, чи інше слово латиницею.

Отже, проблема відтворення українських власних назв залишається надалі актуальною, адже, сучасний фахівець в ідеалі не лише повинен бути професіоналом в обраному полі діяльності, але й мати ґрунтовну гуманітарну підготовку.

Зокрема знання з англійської мови допомагають зробити цей процес плідним, своєчасним, сформувати конкурентоспроможного фахівця на світовому ринку праці.

У зв'язку з цим, завдання викладача з англійської мови повинно базуватися на знанні сучасних вимог до вивчення мови, а особливо, щодо зазначеної проблеми, вчити студентів транслітерувати не лише свої імена, а й інші українські власні назви за сучасною транслітераційною системою.

Доцільним напрямком подальших розвідок є визначення єдиної української транслітераційної системи для наукових текстів (транслітерування англійською назв статей, літератури до статей тощо).

Размещено на Allbest.ru