Прамовні локалізми як джерело слов’янської зоонімії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 81-П5'44'37:8ПЛ6'282

Київський національний лінгвістичний університет вул. Велика Васильківська, 73, Київ Кафедра російської та української мов e-mail: vnech@i.com.ua

Прамовні локалізми як джерело слов'янської зоонімії

Анотація

лексичний слов'янський зоонім діалектизм

У статті здійснено порівняльно-історичне дослідження лексичної системи слов'янських віддієслівних зоонімів у координатах слов'янської етимології та діалектології. Доведено, що опрацювання проблеми складу, семантичного словотворення та локалізації праслов'янських діалектизмів розширює можливості відтворення важливих фрагментів формування словникового складу праслов'янської мови, як і їх пізніших рефлексів доісторичної та ранньоісторичної доби.

Ключові слова: праслов'янський діалектизм, зоонім, девербатив, семантикословотвірний тип, реконструкція прамови, етимологічний аналіз.

Annotation

This paper presents a comparative-historical investigation of Slavic verbal zoonyms in co-ordinates of the Slavic etymology and dialectology. It is proved that the elaboration of composition, semantic word-formation and localization of the proto-Slavic dialectisms broadens horizons of reproduction of significant fragments of the Proto-Slavic vocabulary formation, as their later prehistoric and early-historic reflexes.

Key words: Proto-Slavic dialectism, zoonym, semantic and word-building type, verbal name, reconstruction of proto-language, etymological analysis.

Аннотация

В статье проведено сравнительно-историческое исследование лексической системы славянских отглагольных зоонимов в координатах славянской этимологии и диалектологии. Доказано, что разработка проблемы состава, семантического словообразования и локализации праславянских диалектизмов расширяет возможности воссоздания важных фрагментов формирования словарного состава праславянского языка, как и их более поздних рефлексов доисторической и раннеисторической эпох.

Ключевые слова: праславянский диалектизм, зооним, девербатив, семантикословообразовательный тип, реконструкция праязыка, этимологический анализ.

Однією з центральних проблем славістики сьогодні, як і раніше, залишається проблема відтворення праслов'янської прамови та членування праслов'янського мовного світу. Здебільшого вирішення її полягає у встановленні подібностей і розбіжностей у фонетичній, морфологічній, словотвірній, а також лексико-семантичній системах слов'янських мов. В останні чотири десятиліття дослідники хронології та діалектного розмежування спільнослов'янської прамови все частіше залучають праслов'янські діалектизми (ПД) рефлекси мовних явищ, що набули поширення на територіях, охоплених праслов'янською мовою, і досі збереглися в архаїчних зонах сучасної Славії. На думку О.М.Трубачова, ці вузьколокальні одиниці містять цінну інформацію про діалектну диференціацію різних етапів прамови, про осередки поширення міграційних потоків праслов'ян і, врешті, про місце і час формування самої прамови¹. У цьому контексті фахівцями висуваються різні критерії доказовості явищ рефлексації. Традиційно серед них найбільш усталеними і такими, що мають найбільшу діагностуючу силу, є історико-морфологічні, історико-словотвірні, історико-лексичні та історико-фонетичні, які не випадково лягли в основу традиційного членування слов'янських мов на східні, західні і південні. І все ж у сфері аналізу ПД морфологічний, словотвірний і фонетичний критерії не забезпечують повноти аналізованої картини. З огляду на це, фахівці вважають вичерпними дослідження ПД у межах лексико-семантичних систем з чітким картографуванням даних². На нашу думку, при вирішенні проблеми членування праслов'янського мовного світу базовими є питання складу, семантичного словотворення та локалізації праслов'янських діалектизмів.

Ознайомлення з працями основоположників генетико -типологічної славістики Ф.П. Філіна, О.М. Трубачова, їхніх послідовників Ж.Ж. Варбот, Л.В. Куркіної, Т.І. Вендіної та ін. дає підстави стверджувати, що вчення про прамовні діалектизми у слов'янських мовах повинні охоплювати питання встановлення і систематизації їхнього складу відповідно до семантичних і словотвірних особливостей, територіальної дистрибуції ПД у масштабах загальнослов'янської діалектної системи з подальшою діахронічною інтерпретацією діалектного членування праслов'янської мовиФилин Ф.П. Проблемы исторической лексикологии русского языка: Древний период // Вопросы языкознания. 1981. № 5. С.12-25; Куркина Л.В. Диалектная структура праславянского языка по данным южнославянской лексики. Любляна, 1992..

Складність опису семантичних дериваційних рис праслов'янських діалектних імен, що мали віддієслівне походження, зумовлена тим, що в сучасному мовознавстві тільки-но почала розроблятися типологія підходу до вивчення давньої ареальної лексики у діахронічному аспекті, а у сфері семантики однозначних рекомендацій для неї нема. Про це свідчить не лише той факт, що саме поняття “праслов'янський діалектизм” трактується не зовсім чітко, а й те, що питання про його параметри і періодичну віднесеність у межах слов'янської прамови не є остаточно вирішеними. У царині семантичних перетворень давніх діалектних девербативів спостерігається така ж картина: відсутність теоретичного і методичного апарату, розмитість самого поняття “праслов'янський діалектизм”, що призводить до вивчення його одночасно з архаїзмами й іншими слов'янізмами. Процес дослідження закономірностей семантичних змін у структурі цього давнього пласта лексики ускладнюється тим, що досі не розроблено принципів семантико-словотвірної типології, не визначено критеріїв відбору діалектних явищ того періоду, релевантних структурних ознак, що могли б стати основою порівняння дериваційного потенціалу на рівні діалектів.

З огляду на це, мета пропонованого дослідження створити модель семантикословотвірного опису девербативних імен лексико-семантичної групи “тварини”, що були притаманними праслов'янським діалектам, з урахуванням їх форм, значень і місцезнаходження в наш час. Об'єкт аналізу становлять ПД-зооніми з різних регіонів слов'янських мов, предмет семантико-словотвірні засоби девербації ПД.

Логіка дослідження підказує, що характеристику праслов'янської спадщини слов'янських мов доцільно здійснювати відповідно до рівня зростання сили генетичних зв'язків між цими мовами за лексикостатистичними даними, тобто у такій послідовності: південнослов'янські західнослов'янські східнослов'янські мовиЖуравлев А.Ф. Лексикостатистическое моделирование системы славянского языкового родства. Москва, 1994..

Від дієслівної основи зі значенням впливу праслов. *тьгк/ *тьгс<-, присутньої у праслов. *тьгкъ, *шьгкь(]ь), *шьгс<іїі, *тьгкаїі, утворився іменник на позначення об'єкта дії праслов. *тьгс<ь / *тьгс<а. Сфери його поширення діалекти болгарської, сербської та хорватської мов: болг. діал. мр/чо чол. р. “про брудну або смугляву дитину”, Мр/чо чол. р. кличка чорного собаки або смуглявої людини, серб. діал. мр [ч чол. р. “сажа, кіпоть”, також діал. мрча чол. р. “людина з темними очима, волоссям та шкірою, смуглявий; домашня тварина з темною шерстю та кличка такої тварини (чол. р. пес, жін. р. корова)”, діал. мрче, -а, чол. р. “домашня тварина з темною, чорною шерстю (кінь, віл)”, Мрче чол. р., ім'я, топонім Mrc<a (Вітковац), хорв. діал. шгса жін. р., кличка білої вівці з чорними плямами біля очей та носа (чакавськ.)Българска диалектология: Проучвания и материали. София, 1962-1971. Т.4, С.119; Речник српскохрватског кшижевног и народног jезика. Београд, 1959-1978. Т.13, С.217, 219; Rjecnik hrvatskoga ili srpskoga jezika. Zagreb. D.7. 1911-1916. S.49; Hraste M., Simunovic P. Cakavisch-deutsches Lexicon / Unter Mitarbeit und Redaktion von R.Olesch // Slavistische Forschungen 25/1. T.1. Koln-Wien, 1979. С.568; Этимологический словарь славянских языков: Праславянский лексический фонд. Москва, 2000. Вып. 21. С.129, 130..

Прикладами суміщення в одній словоформі локального та процесуального значень є рефлекси у південнослов'янських мовах праслов. *kotidlo похідного з суфіксом -(i)dlo від дієслова праслов. *kotiti. До них належать болг. котило сер. р. “окіт”, “лігво, логовисько”, діал. котило сер. р. “місце, де, за народним повір'ям, зимують змії” (зах.), “народження, рід” (плевен., іхтіманськ.), “дітлахи” (разложк.), “місце, де народжуються вовчата, ведмежата” (софійськ.), “місце, де народжуються зайці” (доброслав., софійськ.), котилу “гніздо (зміїне, мишаче та ін.)” (врачанськ.), кутилу сер. р. “тварини одного поносу”, макед. котило сер. р. “лігво, логовисько”, “порода”, серб. кдтило сер. р. “місце окоту, логовисько, гніздо”, “рід”, “народження”, також діал. хорв. kotilo сер. р. (Дубровник, Задар)Българска диалектология: Проучвания и материали. Т.І. С.252; Т.2. С.87; Т.5. С.26; Т.6. С.187; Толовски Д., Иллич-СвитычВ.М. Македонско-русский словарь . Любляна, 1963. С.227; Речник на македонскиот jазик со српскохрватски толкуваша. Скоще . Т.І. А-Н. С.385; Речник српскохрватског кшижевног и народног jезика. Т.10. С.326; Rjecnik hrvatskoga ili srpskoga jezika. Zagreb, 1898-1903. D.5. S.397; Этимологический словарь славянских языков. Вып. 11. С.204..

В основі найменування об'єкта дії лежить дієслово праслов. *1ар^ой, основа якого у поєднанні із суфіксом -ul'a дала праслов. *kr§gul'a. Як стверджує О. Трубачов, значення дієслова регіонального поширення, що продовжує ще індоєвропейські відношення *кт^поії “ціпеніти, твердіти”, є похідними від “кружляти, крутити, скручувати(ся)” і демонструють різноспрямованість словотвірної та семантичної деривації основ праслов. *kipg-, *kro»g-, *kipC-, *kipkЭтимологический словарь славянских языков. Вып. 12. С.142-143.. Отже, віддієслівне *kr^gul'a має означати “те, що піддалося скручуванню”, воно і було збережене у словацьк. krahul'a жін. р. “загнута палиця” (морав.) та у похідному іменнику словацьк. krahulec зоонімі Accipiter nisus “яструб-перепелятник” (новоградськ.), який свідчить про перебування словацьк. krahul'a на обширних теренах прадавньої Славії KalalM. Slovensky slovnik z literatury aj nareci. Slovensko-cesky slovnik a cesky ukazovatel. Banska Bystrica, 1924. С.266; Orlovski J. Gemersky narecovy slovrnk. Martin, 1982. S.146..

До розряду віддієслівних іменників, що пройшли складний шлях семантичних змін, належить праслов. *gyz^ споріднений, очевидно, з праслов. *gъzъ і походить, на думку О.М. Трубачова, з дієслівного ітератива-дуратива праслов. *gyzati з первинним дієслівним значенням “ставати гидким, огидним, наповнюватися гиддю”. Географія поширення цього девербатива у слов'янських мовах доволі обмежена: нижньолуж. gizk “ґедзь, овід”, польськ. діал. giz чол. р. “тс.” (варш.), білор. гіз чол. р. “муха-ґедзь”Этимологический словарь славянских языков: Праславянский лексический фонд. Вып.7. С.224; Muka E. Slownik dolnoserbskeje recy a jeje narecow. St.Pb., 1911. Praha, 1926, 1928. Bd. I. S.252; Етимологічний словник української мови. Київ , 1982. Т.1. С.251-252.. Схема семантичних перетворень праслов'янської форми видається такою: “бути гидким” ^ “те, що є бридким” ^ “те, що походить від бридкого, пов'язане з ним”. Отже, зоонімічна назва сформувалася в результаті актуалізації сем означення за дією з конотативними елементами та з подальшою метонімічною трансформацією за місцем.

Етимологічну гіпотезу праслов. *mezgyrb запропонував Й. Зубатий, який пов'язав російськ. мазгарь, мизгирь з литовськ. mezg^ mezgiau “в'язати, зав'язувати”, mazgas “вузол”, латиськ. megzt “тс.”, mazgs “вузол”, припустивши спорідненість їх із давньоверхньонім. masca “петля”, давньоісл. moskvi, середньонідерл. maesche, mashe, що виводяться з прагерм. *mesko Zubaty J. Studie a clanki. Sv.I. Vyklady etymologicke a lexikalni. C. 2. S.88-89. Словарь русского языка XI-XVII вв. Вып. 9. (М) Москва, 1982. С.149. Коректність реконструкції підтверджується матеріалами староросійських пам'яток (мизгирь “павук”, XVIII ст., мЪ.згиревъ ^п): тут реалізовано мотиваційні відношення “дія” > “суб'єкт дії": mezgti > **mezga > *mёzgyrь (слово з суфіксом -угь). Ареал рефлексації ПД *mezgyrn охоплює північні, північносхідні та східні діалекти російської мови та західні української мови: російськ. обл. мизгирь “отруйний павук, рід тарантула”, мизгирь “павук” (волог., вятськ., іркутськ., камчат., костром.), “малоросла людина” (нижньогор.), “слабка, ледача людина”, мизгирь “павук; мухолов; земляний, злий павук, тарантул; малюк, слабосильний, миршавець” (півн., східн.), мизгирь “павук” (перм.), мизгирь “павук всілякий” (вятськ.), “павук” (арханг., іркутськ.), мызгирь “павук, мизгир” (волог.), мизгирь “комаха павук” (мордов.), “павук” (кузбаськ.), мизгирь “про злу людину, що прикидається доброю” (забайк.), староукр. Мезкиръ (XV ст., Вільно, особова назва), укр. обл. мизгирь “тарантул”, мизґир “вид великого павука Lycosa singoriensis, тарантул південноросійський” (західн.)Малоруско-нїмецкий словар. Львів, 1886. B.I. С.437; Грінченко Б.Д. Словарь української мови. Т.2. С.422; Етимологічний словник української мови. Київ, 1989. Т.3. С.458; Словник буковинських говірок. Чернівці , 2005. Т.1. С.584; Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4-х Т.СанктПетербург-Москва, 1880 (перевид. фотоспособом. Москва, 1981). Т.2. С.847; Этимологический словарь славянских языков: Праславянский лексический фонд. Вып. 18. С.226-227..

Спостереження за зоонімами-девербативами праслов'янського віку свідчать про закономірність напрямів семантичних змін у структурі дієслівних праоснов. Більшість найменувань тварин є об'єктними або суб'єктними назвами, утвореними внаслідок актуалізації в структурі праслов'янських дієслівних основ значень “фізичний вплив” та “стан”. Зоонімічна семантика може формуватися метонімічним зсувом “місце дії ^ діяч”. Особливостями ПД мікросистеми “тварини” в південному ареалі є поширення в архаїчних зонах болгарської (плевенська, іхтіманська, разложківська, доброславська, софійська, пірдопська), македонської, сербської (вітковацька), хорватської (дубровницька, задарська) мов; у західному ареалі словацької (новоградська), нижньолужицької та польської (варшавська); у східному ареалі російської (північна, східна), української (західна) та білоруської (гродненська зона) мов. Особливу цінність становлять рефлекси прамовних лексем у слов'янських мовах періоду середньовіччя (староболгарської, старопольської, старочеської, староросійської, староукраїнської і т.ін.).

Оскільки ареали всіх цих праслов'янських лексем є обмеженими, характер їх поширення не може не свідчити на користь архаїчності виявлених лексичних паралелей, які з часом зазнали руйнування. Таким чином, їх статус є найвищим у типології слов'янських ареалів, позаяк вони живе свідчення діалектальності праслов'янського мовного континууму.

Розглянута ситуація перебуває у повній відповідності такому положенню лінгвістичної географії: щойно будь-яке мовне явище поширилося до того, що охоплює вже майже всю, але не повністю територію даної мови, стає зрозумілим, що старе, “затоплене” іншим явищем, зберігається лише подекуди у віддалених кутках. “Тому можна припустити, що однакові мовні явища, помічені в різних закутках досліджуваної території, є окремими залишками певного старого явища, яке колись охоплювало цілу територію, а тепер відступило перед напливом нового .

Зафіксовано також паралелізм давніх віддієслівних утворень з лексемами балтійських та германських мов, який може свідчити про співіснування їхніх діалектів у прадавнину зі слов'янськими і про витоки міграційних хвиль у давній Європі.

Введення до сфери історико-етимологічного вивчення обширних лексико-семантичних матеріалів периферійних діалектів Славії є сприятливим чинником для вирішення проблем реконструкції праслов'янського лексичного фонду та його етимологізації. Характер ПД-зоонімів підтверджує думку Ж.Ж.Варбот, що аналіз певних семантичних груп маргінальної лексики у відповідності з прамовними корелятами відкриває перспективи і для судження про генезу праслов'янського діалектного вокабуляру, і для вивчення його локального варіювання, і для відтворення архаїчних словотвірних моделейВендина Т.И. Типология восточнославянских ареалов // Общеславянский лингвистический атлас. Материалы и исследования. 2009-2011. Москва, 2011. С.69. ІХ Международный съезд славистов. Киев, сентябрь 1983 г. Мат-лы дискуссии: Языкознание / Ред. коллегия : В.Т.Коломиец, Т.Г. Линник, А.С.Мельничук, В.М. Русановский. Киев, 1986. С.50-51.. Такі відповідності можуть відбивати давню лексичну спільність деяких слов'янських і позаслов'янських діалектів і споконвічні закономірності її формування.

Размещено на Allbest.ru