Консолідація засобів будови німецьких речень епохи пізнього Середньовіччя

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОНСОЛІДАЦІЯ ЗАСОБІВ БУДОВИ НІМЕЦЬКИХ РЕЧЕНЬ ЕПОХИ ПІЗНЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Оксана Бєлих

Анотація

середньоверхньонімецький мова речення дієслово

У статті досліджено будову речень середньоверхньонімецької мови. Речення поділяють на розповідні, спонукальні, запитальні. Розрізняють підметові, присудкові, додаткові, адвербіальні, атрибутивні підрядні речення в середньоверхньонімецькій мові. Трапляються також умовні підрядні речення і підрядні речення поступки без ввідного сполучника. Непрямі питальні речення вводяться питальними займенниками або питальними словами. Відносні речення вводяться відносними займенниками або відносними прислівниками. Під час перекладу потрібно звертати увагу на структуру речення, тоді як головне речення є самостійним, а підрядні є його частиною або можуть бути залежними одне від одного в ієрархічній градації. Структури дієслів, які сприяють рамковій конструкції речення (перифразові й аналітичні форми дієслова), були розвинені вже в середньовічній німецькій мові. Виникнення і консолідацію цих структур пояснюють переважно контекстуально- семантично, що відповідає тенденції розвитку від синтетичної (відмінюваної) до аналітичної будови мови, як і в інших германських мовах.

Ключові слова: середньоверхньонімецька лексика, будова речення, види німецьких підрядних речень епохи Середньовіччя, сполучники підрядності, діахронічний зріз.

Аннотация

Белых Оксана. Консолидация средств строения немецких предложений эпохи позднего Средневековья. В статье расследована структура предложений средневерхненемецкого языка. Предложения разделяют на повествовательные, побудительные, вопросительные. Различают предложения подлежащего, сказуемого, дополнения, адвербиальные и атрибутивные придаточные предложения в средневерхненемецком языке. Непрямые вопросительные предложения вводятся вопросительными местоимениями или вопросительными словами. Относительные предложения вводятся относительными местоимениями или относительными наречиями. При переводе нужно обращать внимание на структуру предложения, тогда как главное предложение есть самостоятельным, а придаточное - его частью, или придаточные могут быть зависимы одно от другого в иерархической градации. Структуры глаголов, которые способствуют рамочной конструкции предложения (перифразовые формы глагола), были развиты уже в средневековом немецком языке. Возникновение и консолидация этих структур объясняется в большей степени контекстуально-семантически, что соответствует тенденции развития от синтетического (спрягаемого) к аналитическому строению языка, как и в других германских языках.

Ключевые слова: средневерхненемецкая лексика, строение предложения, виды немецких придаточных предложений эпохи Средневековья, союзы подчиненности, диахронический срез.

Annotation

Bielykh Oksana. Consolidation of Means of German Sentences' Formation of Late Middle Ages. This article deals with the investigation of the structure of the Middle High German sentences. The sentences are divided into declarative, imperative and interrogative. While translating one should pay attention to the structure of the sentence, as the principal clause is independent and the subordinate clause is its part or they may depend on each other in the hierarchic gradation. Subject clauses, predicative, object, adverbial and attributive clauses are distinguished in the Middle High German. Conditional and concessive clauses without any parenthetical conjunction are used too. Indirect interrogative sentences are introduced by interrogative pronoun or interrogative word. The relative clauses are introduced by relative pronouns or relative adverb. The structures of verbs, which contribute the closed-in constructions of the sentence (periphrasis and analytical forms of verb) were developed in the Middle High German. Appearance and consolidation of these structures is explained mostly contextual-semantic, which answers the tendency of development from the synthetic (finite) to the analytic structure of the language, like in other Germanic.

Key words: Middle High German vocabulary, structure of the sentence, types of German subordinate clauses of Middle Ages, subordinating conjunction, diachronic cut.

Постановка наукової проблеми та її значення

Мова існує в суспільному середовищі серед людей та є історично змінною. Як лінійна система знаків, вона є тривалим комунікативним засобом сприйняття. Мова пов'язана із часом. Часова послідовність почутих чи прочитаних слів у німецькій мові мусить щонайменше до завершення речення залишатися в пам'яті через традиційну рамкову конструкцію речень, коли основна частина предиката приховується в кінці речення. Але вже сказане п'ять хвилин тому речення може потрапити в минуле, і, зазвичай, ми знаємо небагато з того, що і як відбувалося десять чи двадцять років тому. Мова постійно змінюється, вона піддається зміні завдяки діям та поведінці людей і лише її письмова фіксація може уповільнити цей процес. Це відповідає сутності тези, яку висловив Вільгельм ф. Гумбольдт:

Die Sprache in ihrem wirklichen Wesen aufgefasst, ist etwas bestdndig und in jedem Augenblicke Vorbbergehendes. Selbst ihre Erhaltung durch die Schrift ist immer nur eine unvollstdndige, mumienartige Aufbewahrung, die es doch wieder bedarf, dass man dabei den lebendigen Vortrag zu versinnlichen sucht. Sie selbst ist kein Werk (Ergon), sondern eine T6tigkeit (Energeia) [7, с. 430].

У прагматично й соціолінгвістично-орієнтованій мовній теорії та теорії мовного розвитку “діяльність” і “роботу”, за Гумбольдтом, сприймають як індивідуальний, інтеракціональний мовний розвиток, як соціальну “мовну зайнятість” та колективну “мовну поведінку” користувачів мовою, яких більше не сприймають як ідеалістично-гармонізовану “мовну спільноту”, а як окремі групи в межах одного “мовного народу” в специфічних соціальних комунікативних ситуаціях.

Змінність мови зазвичай прості користувачі не помічають, оскільки мова існує лише як дійсний синхронний інвентар знаків і правил, які мусять здаватися принципово уніфікованими та незмінними. Лише той, хто знайомий із пам'ятками письма, має можливість діахронічно порівняти зміни в мові. Думки щодо мови й мовних змін мають чималий вплив на культуру мови та її розвиток, як і погляди, розмови та публікації сучасних соціологів відносно факторів захисту та змін. При цьому межа між науковою, науково-популярною та політично- ідеологічною точкою зору дуже нечітка. Зважаючи на мову, аргументування причин й аналіз її різноманіття та змінності ускладнено через ідеологічне сприйняття мови, яке закріпилося через політичні чи інші стереотипні передумови.

Аналіз досліджень цієї проблеми

У сучасній германістиці серед робіт з історичної граматики німецької мови немає спеціальних досліджень із консолідації засобів будови німецького речення в епоху Середньовіччя. Реєстрація таких засобів має переважно випадковий і фрагментарний характер (P. Бергманн, В. Беш, Х. Ведіге).

Актуальність дослідження зумовлена потребою поглибленого вивчення будови речень досліджуваного періоду.

Мета представленої розвідки - з'ясувати особливості будови й визначити специфічні риси середньоверхньонімецьких речень. Поставлена мета потребує розв'язання таких завдань: виявити типи речень на діахронічному зрізі; визначити сполучники підрядності та простежити зв'язок між підрядними реченнями.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження

У ранній період розвитку мови закріпилися майже всі ще й сьогодні дієві принципи німецького синтаксису, які тією чи тією мірою пов'язані із систематичним використанням комплексності речення для передачі складніших граматичних структур:

- чітке формальне розмежування головного й підрядного речень за допомогою засобів з'єднання речень і фіксованого місця дієслова;

- розширення системи дієслівних парадигм за допомогою допоміжних, модальних, функціональних і модифікаційних дієслів, частково через реструктуризацію системи часу, способу дії;

- збільшення рамкового принципу речення через положення дієслова в кінці підрядного речення і через відокремлене кінцеве положення предикативних частин смислового дієслова в головному реченні;

- контекстуально-семантична функціоналізація варіативності положення членів речення за принципом тема-рема (функціональна перспектива речення) як засіб керування сприйняттям інформації;

- структуризація іменної групи щодо означення перед і після іменника, передусім у теперішньому часі [3, с. 162].

Усі ці принципи використовуються у середньовічних текстах не перебільшено й не без винятків. Будова речення цього відрізку часу була ще дуже варіативною і неправильною. Старе й нове, засоби писемного й усного мовлення, наукове й буденно-практичне існували поруч, сильно розмежовуючися соціально й функціонально-стилістично. Завдяки новій писемності XV ст. для кращого розуміння текстів виникла потреба в систематизації функціональних класів (допоміжних і модальних дієслів, сполучників, прийменників, прислівників). У цю епоху ще не вступили в дію нормативно жодні граматики, традиції й інновації діяли окремо через граматичну конвенціональність усередині стилів типів текстів.

Комплексність речення підвищувалася і збільшувалася завдяки частішому використанню ієрархічно підпорядкованих підрядних речень, а також повнозначних інфінітивних та дієприкметникових груп головному реченню. Практиці формулювання і сприйняття комплексних чи складних підрядних речень сприяв перехід від читання вголос до читання про себе. У юридичних текстах, документах й інших офіційних писемних документах Середньовіччя були наявні речення з багатьма підрядними. Без зразка латинської періодичної будови речень у німецькій юридичній мові Середньовіччя (яка передавалася й практикувалася переважно лише в усній формі) утворилася звичка ставити підрядні речення (передусім підрядні речення умови та причини) перед головним реченням або інтегрувати в нього часто цілі ряди або набори підрядних речень [6, с. 76-92]. Навіть М. Лютер, який у суспільних текстах здебільшого уникав складну періодичну будову речень, проте, на користь загальної зрозумілості, використовував іноді у своїх листах, за традицією юридичних текстів і документів, складні підпорядковані структури.

Німецька підпорядкована будова речення Середньовіччя відрізняється своїм нестійким і гнучким способом зв'язку. На думку А. Беттен, нестійкість середньовічного стилю будови речення “частково є результатом того, що статус сполучників, які з'єднують речення, часто мав статус самостійних, семантично повноцінних, катафоричних й анафоричних відношень основного слова й використовувався координовано” [4, с. 168-176].

Починаючи з XV ст., стає зрозумілим, що письмова мова є не просто “образом” розмовної мови, а окремою незалежною комунікативною системою. Письмова мова уможливлює сплановані дії і втручання в суспільне середовище: “...була організована робота, здійснювався розподіл продукції, планувалися проекти, ініціювалися відносини між окремими учасниками або ж цілими суспільними групами, утворювалися, підтримувалися й утверджувалися союзи, були створені єдині норми, гарантована власність, наука розвивалася за класифікаційним та систематичним методами, були сконструйовані технічні методи” [5, с. 381]. Пунктуація (кома, двокрапка, коса лінія) виконувала ще не синтаксичну, а переважно риторичну функцію для надання ваги інформаційного потоку слухачеві: “Vordergrundinformation und Fokussierung kann durch Aufteilung in kleinere Einheiten und damit hdufigeres Pausieren dem Verstdndnis verlangsamt und vereindringlicht dargeboten werden, wdhrend Hintergrundinformation und Wiederholung von bereits Bekanntem zu grцЯeren Einheiten zusammengefasst undschneller vorgetragen werden konnten ” [8, с. 379-392].

Деякі граматичні конструкції, як знак спонтанного мовлення, збереглися і в сучасній німецькій мові: винесення за дужки; доповнення; займенникове повторення підмета, зміщеного підрядністю; умовний спосіб як знак підрядного речення; зміна порядку слів підрядного й головного речень в узгоджено поширених підрядних реченнях; підрядні речення без головного речення; цілком систематична амбівалентність різниці між головним і підрядним реченнями. Наприклад, підрядні речення, які тепер приєднуються за допомогою відносного займенника, але які не є означальним підрядним реченням, були дуже популярні у XIII ст. і вводилися займенниковими прислівниками (davon замість сьогоднішнього wovon, darumb замість weshalb), наприклад: Friedrich Behaim ist gestorben / hat ain seer christenlich ende genomen / davon mir Herr Dominicus / der bey ime gewest / nit genug sagen kan... Dem OЯwald ist vor 14 tagen in seinem haus ain eniglein gestorben / darumb er von stund an herauЯ ist geflohen [10].

Отже, речення, уведені davon і darumb вважаються, за сьогоднішніми нормами, підрядними реченнями (через останню позицію дієслова) й одночасно головними реченнями (через d-займенники). Тоді це могло залишатися невизначеним, і лише з позиції стандартів мови можна зрозуміти суперечність між “підрядним реченням” і “подальшим”.

У середньоверхньонімецькій мові наявні умовні підрядні речення і підрядні речення поступки без увідного сполучника: gоstu mir dоne swester,,^ф will ich ez tuon (Wenn du mir deine Schwester gibst, dann will ich es tun). Непрямі питальні речення вводяться питальними займенниками wer/waz/welch, weder “welcher von beiden”, “ob” або питальними словами wa “wo”, war “wohin”, wie, wenne “wann”, wannen “woher”. Наприклад: ine weiz, ob er daz tUte durh sоnen hфhen muot.

Відносні речення вводяться відносними займенниками der, diu daz, swer/swaz/swelch “wer/was/welcher auch immer”, sweder “welcher von beiden auch immer”, відносними прислівниками dar “wohin”, da “wo”, dannen “woher”, swar/swa “wohin/wo auch immer”, unde, sф, наприклад:

Er las daz selbe mUre, wie ein herre wUre ze Swaben gesezzen; an dem enwas vegezzen deheiner der tugent die ein ritter in sоner jugent ze vollem lobe haben sol [11].

У сучасній німецькій мові зустрічаємо залишки вільної підрядності, наприклад, безсполучникові підрядні речення умови на першому місці (Hilfst du mir, hef ich dir), підрядні речення, марковані кон'юнктивом (..., es sei denn;..., als wolle sie...), додаткові підрядні речення, уведені сполучником und (Sei so freundlich und tu das замість..., das zu tun) чи паратактично (Ich wieЯ: Du дrgerst Dich), ненормативне використання сполучника weil (Ich will nicht, weil ich hab meine Erfahrungen damit; eine schwierige, weil riskante L^ung).

Швидше розповідні, послідовно приєднані структури з великою кількістю високочастотних, полісемантичних елементів зв'язку замінено аргументними, пояснювальними, повчальними структурами, які роблять текст послідовним, структурами, у яких передусім збільшувалися або точніше висловлювалися зв'язки причини, протиставлення, умови, мети. Сполучники часу dф, sф und мають наслідкове значення, у галузі причини (обґрунтування) вживаються сполучники wande/wan, darumb das. У середньовічній літературній німецькій мові ідентичними часто були і опорне, і відносне слова, тобто вони не підпорядковувалися однозначно ні головному, ні підрядному реченню: der bewоst in des er suochte.

Висновки та перспективи подальшого дослідження

Писемність - це непряма комунікація, яка робить комунікантів незалежними від часу та простору, уможливлює уявлення про структурні знання без власного емпіричного дослідження. Письмова мова майже єдина у своєму роді змушена обходитися лише вербальними засобами, потребує мовної стандартизації й експліцитного стилю вираження, приречена бути зрозумілою для адресатів, яка приводить до аналітичного й контролюючого, неособистого та емоціонального способів формулювання і вираження. Ці ознаки були суттєвими передумовами для розвитку і ділової та наукової мови, і політичної публіцистики.

Речення в середньоверхньонімецькій мові поділяють на три типи: спонукальні (з дієсловом на першому місці), розповідні, у яких дієслово вживається на другому місці, й запитальні. Під час перекладу потрібно звертати увагу на структуру речення, тоді як головне речення є самостійним, а підрядні є його частиною або можуть бути залежними одне від одного в ієрархічній градації. Розрізняють підметові, присудкові, додаткові, адвербіальні й атрибутивні підрядні речення.

Структури дієслів, які сприяють рамковій конструкції речення (перифразові й аналітичні форми дієслова), були розвинені вже в середньовічній німецькій мові. Виникнення і консолідація цих структур пояснюється переважно контекстуально-семантично, що відповідає тенденції розвитку від синтетичної (відмінюваної) до аналітичної будови мови, як і в інших германських мовах.

Уважаємо, що майбутні дослідження середньоверхньонімецького речення можуть здійснюватися на основі аналізу окремих морфологічних систем і в порівняльному аспекті, і ізольовано.

Джерела та література