Власні особові українські імена

Размещено на http://allbest.ru

Зміст

Вступ

Розділ І. Етимологія українських імен

Розділ ІІ. Українська антропонімія, мотиви

Розділ ІІІ. Семантика та видозміни власних імен

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Ономастика - це розділ мовознавства про власні імена об'єктів, зокрема: антропоніми (імена, прізвища, прізвиська, псевдоніми), топоніми, гідроніми, зооніми, фітоніми, космоніми, астроніми, хрононіми, та ін.

Ця наука вивчає закономірності виникнення, розвитку, зміни, функціонування, поширення і структури власних імен у мові і мовленні, в літературній і діалектній сферах. Наймолодшою галуззю ономастики вважається когнітивна ономастика. Когнітивна ономастика - це поєднання когнітивної лінгвістики і ономастики, займається вивченням власних назв у ментальному лексиконі людини.

Відомо, що ономастика займається науковим дослідженням імен, досліджує історію, використання та походження імен, тобто конотація імені. Інша частина ономастики займається теоретичним дослідженням імен, тобто питанням: що є іменем? Це теорія основного значення імені - денотація імені.

Актуальність даного наукового дослідження полягає в тому, що власні найменування людей як типові номінативні одиниці сьогодні становлять собою інтерес для різних гуманітарних наук, зокрема для мовознавства, історії, етнографії і демографії. Функціонування власних особових назв у різні епохи засвідчене в давніх писемних пам'ятках. Часто ці пам'ятки є чи не єдиним джерелом фіксації і збереження найменувань особи, констатацією факту існування певного етносу на конкретній території. Карпенко Ю.А. особові імена, концепти та форми їх профілювання // Наукові записки ТДПУ ім. Володимира Гнатюка. - Тернопіль, 2003. - С. 28

Різноманітні проблеми ономастики, антропоніміки зокрема, здавна були предметом дослідницьких зацікавлень багатьох учених. Власні особові імена займають чільне місце в лексичному складі сучасної української мови, адже вони, як зазначає А.П.Коваль «часточка історії кожного народу. У них відображаються вірування, художня творчість народу, його історичні, господарські і культурні зв'язки». Скрипник Л. Г. У світі власних імен людей / *Л. Г. Скрипник, Н. П. Дзятківська. Власні імена людей : словник - довідник / Любов Скрипник - К., 1996. - С. 8. Власні особові імена, як відомо, утворюють стійкий пласт одиниць, відомих загалом всьому народу, і входять до найбільш активної лексики загальнонаціональної мови.

Метою курсової роботи є усестороннє дослідження обраної нами теми.

Для виконання цієї мети поставлено такі завдання:

- дослідити історію походження українських імен;

- розкрити поняття антропонімії;

- вивчити значення і варіанти імен;

- з'ясувати мотиви надавання імен;

- визначити словотвір імен;

- зробити підсумки на основі обраної літератури.

Об'єкт дослідження: всі особові назви українців,чоловічих та жіночих імен в різних варіаціях.

Предметом нашого наукового дослідження виступають власні найменування (антропоніми).

У роботі використано метод аналізу (на основі вибраної літератури), дескриптивний метод (опис через слова-дескриптори), діахронічний метод (аналіз певних відрізків часу), порівняльно-історичний метод та інші

Курсова робота має типову структуру: вступ, три розділи, висновки та список використаної літератури.

У вступі подано короткий огляд роботи, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, та методи наукового дослідження.

Перший розділ присвячено історії походження українських імен.

У розділі ІІ., ми розкриваємо поняття української антропонімії.

Третій розділ присвячений семантиці та видозміні українських імен.

Закінчують курсову роботу висновки.

Список використаної літератури містить 26 джерел.



Розділ І. Етимологія українських імен

Сучасна офіційна форма іменування людини - явище порівняно пізнього часу. Кожен компонент, з яких ця форма складається, - ім'я, ім'я по батькові та прізвище, має свою історію й специфіку побутування як в офіційному вжитку, так і в усній народній традиції.

Процеси становлення й еволюції формули іменування особи тісно пов'язані із звичаями й особливостями духовної культури народу, його історією. У системі наших власних найменувань, що склалась протягом минулих віків, знайшли відображення різні сторони суспільної, господарської, культурної і мовної діяльності народу на різних історичних етапах. Тому імена і прізвища українців є одним з важливих джерел для дослідження мови, історії, матеріальної і духовної культури нашого народу. Белоусова А. Имена лиц и их синтаксические свойства / Белоусова А. // Слово и грамматические законы языка / *Лопатин В. В. и др. ; отв. ред. Н. Ю. Шведова, М. - 1989. - С. 136.

Уся сукупність особових імен (індивідуальні імена, імена по батькові, прізвища, прізвиська, псевдоніми тощо) називається антропонімією, а відповіда галузь знання, яка вивчає систему особових імен, антропонімікою. Антропоніміка є частиною ономастики - науки про власні імена взагалі (куди входять, крім антропонімії, географічні назви, найменування космічних об'єктів, назви літературних персонажів, клички тварин тощо). Жовтобрюх М. А. Власні особові імена в усному мовленні / Усне побутове літературне мовлення / *зб.наук.праць / ред. колег.: М. А. Жовтобрюх (відп. ред.) та ін.+ / Академія наук української РСР, мовознавства імені О. Потебні. К.: Наукова думка, 1970. - C. 70..

Антропоніміка досліджує особливості утворення антропонімів, основні принципи номінації людини, шляхи переходу апелятива в антропоніми, і навпаки, хронологічні характеристики антропонімів, їх зміни в часі, виникнення різних форм найменування людини, словотвір різних класів антропонімів, функціонування тих чи інших антропонімів у мові на різних хронологічних зрізах. Скрипник Л. Г. У світі власних імен людей / *Л. Г. Скрипник, Н. П. Дзятківська. Власні імена людей : словник - довідник / Любов Скрипник - К., 1996. - С. 9.

Антропоніміка вирішує також суто практичні питання: правопис антропонімів, передача їх іншою мовою. Вона може служити важливим джерелом для інших наук: антропоніми минулого свідчать, зокрема, про колишнє розселення народів. У більшості народів за різних епох найменування (або зміна імені) пов'язане з певними обрядами, завдяки яким часто можна одержати нові відомості про побут, устрій та вірування народу.

Наукова українська антрономіка зародилася в XX столітті, хоч окремі спроби пояснення антонімів відомі починаючи з давньоруських літописців. Спочатку це були невеликі роботи, присвячені окремим явищам в антрономії, в основному діалектним (часто пов'язаним з етнографічними реаліями), правописним, публікації джерел тощо. Демчук И. Українські автохтонні власні особові імена праслов'янського походження / М., - 1983. - № 1. - С. 69.

Початок XX століття ознаменований появою праць з елементами наукового узагальнення, з'ясування національних рис української антропонімії та продовженням регіонального вивчення антропонімів на основі діалектних особливостей. У 40-50 рр. XX ст. почалися активізація роботи на антропонімічній ниві.

Дослідження того часу відзначаються цілеспрямованим добором фактичного матеріалу, спробами його класифікації, окремо порівняльно - історичними екскурсами, певними узагальненнями в межах дібраного фактажу. 1960-90 рр. характерні особливим розвитком української антропоніміки, за це період написано низку ґрунтовних праць (П. Чучка, М. Худаш, І. Сухомлин, О. Недільно, Р. Керста, Л. Кракалія, Р. Сташ та інші). Наукові роботи останнього часу присвячено походженню (етимології), словотвірній будові, регіональній характеристиці українських антропонімів; створено антропонімічні словники різних типів.

Систематичне наукове вивчення східнослов'янської антропонімії розпочалося порівняно недавно - в останні три десятиліття, але за цей час українська антропоніміка вже досягла значних успіхів. Шість видань витримав укладений в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР словник власних імен (останнє видання: Скрипник Л. Г., Дзятківська Н. П. Власні імена людей. К.-, 1986). До перших спроб нормативного словника прізвищ належить «Довідник українських прізвищ» Ю. К. Редька (К., 1969), який містить близько чотирьох тисяч антропонімів.Карпенко Ю.А. особові імена, концепти та форми їх профілювання // Наукові записки ТДПУ ім. Володимира Гнатюка. - Тернопіль, 2003. - С. 29.

Видано кілька фундаментальних монографічних жосліджень української антропонімії: «Сучасні українські прізвища» Ю. К. Редька (К., 1966), «Антропонімія Закарпаття» П. П. Чучки (Ужгород, 1970), «З історії української антропонімії» М. Л. Худаша (К., 1977), «Українська антропонімія XVI ст. Чоловічі іменування» Р. Й. Керсти (К., 1984), «Слов'янські автохтонні особові власні імена в побуті українців XIV - XVII ст.» М. О. Демчук (К., 1988). У мовознавчих виданнях опубліковано також низку досліджень з антропоніміки згадуваних авторів, а також І. Д. Сухомлина, І. М. Желєзняк, Л. Л. Гумецької, С. П. Бевзенка, В. В. Німчука, О. Б. Ткаченка, А. М. Заленського,О. Д. Неділько і т.д.

Зазначені праці започаткували ту велику роботу, якої потребує збирання, систематизація й дослідження багатющого і розмаїтого матеріалу, що його містить історичний і сучасний український антропонімікон. До першочергових завдань нашої ономастичної науки належить, зокрема, створення фунтаментального історико етимологічного словника прізвищ українців.

Деякі давньослов'янські язичницькі вірування і забобони, пов'язані з вибором імені для дитини, збереглися до нового часу. Так, видатний сербський філолог Вук Караджич в укладеному ним «Сербському словнику...» 1818 р. під словом вук (вовк) написав: «Коли у якої-небудь жінки діти довго не живуть, тоді дитині дають ім'я Вук -- вовк (щоб відьми не могли її звести з світу і тому й мені дали таке ім'я)». Скрипник Л. Г. У світі власних імен людей / *Л. Г. Скрипник, Н. П. Дзятківська. Власні імена людей : словник - довідник / Любов Скрипник - К., 1996. - С. 10.

У складі сучасних імен дослідники виділяють кілька шарів:

1. У кінці IX ст., коли Київська Русь прийняла християнство, на зміну давньоруським найменням прийшли християнські імена грецького, латинського і староєврейського походження, запозичені з Візантії разом з релігією. Ці канонізовані (узаконені) церквою і зафіксовані у спеціальних книгах (святцях) імена давалися під час хрещення. Візантійські імена, крім давньогрецьких, охоплювали давньоримські і давньоєврейські, а також незначну частину імен тих народів, з якими греки візантійської епохи підтримували торговельні і культурні зв'язки. Демчук И. Українські автохтонні власні особові імена праслов'янського походження / М., - 1983. - № 1. - С. 70.

До візантійських імен належать, наприклад, популярні на Україні імена Іван, Олексій, Михайло, Григорій, Петро, Федір, Ганна, Олена, Катерина. Н українському мовному грунті вони набули специфічного звукового оформлення, обросли різноманітними варіантами і вже давно не сприймаються як запозичені.

Канонізовані церквою імена на території сучасної України приживалися поступово. В живомовній народній стихії канонізовані форми імен зазнавали адаптації, пристосування до звукової і словотворчої системи рідної мови. В результаті виникали відмінні від канонічних народні варіанти християнських імен. Іноді одна й та сама особова є носієм церковного і слов'янського імені: на имя максима инако влада драгосиновича . В імені Федір важко впізнати канонічну форму Теодор (Феодор), в Панасі - Атанасія (Афанасія), в Якимі - Іоакима, в Остапі - Євстафія. Змінились запозичені імена згідно з місцевими мовними особливостями і в іншіх народів. Адже такі різні, на перший погляд, імена, як східнослов'янське Іван, польське Ян, фінське й естонське Юхан, англійське Джон, французьке Жан, походять від одного імені, яке в давній Іудеї вимовлялось як Йоханаан і означало «божа благодать», «божий дар». Те саме значення має наше ім'я давньогрецького походження Федір і слов'янське Богдан. «Незважаючи на поширеність церковних імен у XIV - XV ст., - слов'янські особові назви не виходять з ужитку». Паралельне вживання таких імен засвідчують історики мови і в XVIII ст. Белоусова А. Имена лиц и их синтаксические свойства / Белоусова А. // Слово и грамматические законы языка / *Лопатин В. В. и др. ; отв. ред. Н. Ю. Шведова, М. - 1989. - С. 134.

2. Давньоруські -- Володимир, Всеволод, Ростислав, Людмила та ін., у тому числі кальки з грецької мови типу Богдан, Віра, Надія, Любов, і окремі імена скандінавського походження, що побутували в Древній Русі -- Ігор, Олег, Ольга.

3. Імена, запозичені із західнослов'янських і південнослов'янських мов: Ванда, Ружена, Власта, Квітослава та ін.

4. Після Великої Жовтневої соціалістичної революції було ліквідовано церковний список і введено свободу вибору імені. У 20-х роках іменник значно розширився й оновився. Там же, С.135.

Оновлювання здійснювалося за рахунок запозичення західноєвропейських імен, як: Альберт, Артур, Едуард, Еміль, Роберт, Альбіна, Гертруда, Елла, Елеонора, Ельвіра, Емілія, Емма, Жанна та ін.; повернення давніх імен Олег, Ігор, Вячеслав; створення нових, зокрема абревіатур, наймень, що відображали зв'язок з іменами та прізвищами вождів: Владлен (з рос. Владимир Ленин), Маркс, Вілен, Ленінслав, Енгельсина, Кім -- «Комуністичний Інтернаціонал молоді»; Рем -- «революція, електрифікація, машинобудування», Ревмира -- (рос. революция мировая), Пятвчет -- (рос. пятилетка в четыре года) та ін.

У нових іменах знайшли відбиття революційні події, атрибутика революції, настрої масового ентузіазму, сподівань на швидку індустріалізацію країни. Дітей називали такими іменами, як: Революція, Інтернаціонал, Авангард, Геній, Граніт, Іскра, Май, Майя, Воля, Титан, Зоря, Індустрія, Електростанція, Енергія, Електрифікація, Мартен, Трактор і т. п.

Щоправда, побутування таких імен не набуло масового характеру, більшість з них не витримала перевірки часом і вже в 30-х роках вони почали щезати. Лишились у вжитку лише деякі з новостворених імен, такі як Вілен, Владлен, Октябрина, Майя та деякі інші. Значно суттєвішими виявилися малопомітні в той час глибинні масові процеси, які відбувались у вживанні імен і які призвели до значної перебудови старого іменника. Уже в 30-ті роки у містах вийшли на перше місце за частотою вживання імена Володимир, Юрій, Ніна, Валентина, Галина, тоді як популярні до революції Іван, Василь, Ганна, Марія з'являлися рідше. У селах цей процес протікав повільніше, але й там у 30-х роках першість зайняли жіночі імена Валентина, Ніна, Галина, Тамара, залишивши далеко позаду Ганну, Марію і Євдокію. Жовтобрюх М. А. Власні особові імена в усному мовленні / Усне побутове літературне мовлення / *зб.наук.праць / ред. колег.: М. А. Жовтобрюх (відп. ред.) та ін.+ / Академія наук української РСР, мовознавства імені О. Потебні. К.: Наукова думка, 1970. - C.68-69..

5. Індивідуальні імена-новотвори, які виникають у колі тієї чи іншої родини. До таких, наприклад, можна віднести імя'я Вальженна, згадане у творі І. Григурка «Ватерлінія»:

-- А Вальжанна -- це хто з таким чудним ім'ям? -- Донька. Ім'я.. -- подвійне. Жінка хотіла Жанною назвати, а я Валентиною. Вирішили піти на компроміс.

У наші дні переважна більшість імен, якими називають новонароджених, належить до системи традиційних імен, успадкованої від попередніх поколінь, але естетично відшліфованої.

Спільна для всієї України система імен має на окремих територіях свої особливості. В силу ряду історичних, політичних та географічних факторів деяка специфіка імен помітна на західноукраїнських землях. До складу імен, які функціонують серед корінного українського населення, особливо на межі з іншими етнічними регіонами Закарпаття, увійшли угорські запозичення (Йовшка, Пішта, Фері, Імрі, Тібор, Гіза, Жужа), чеські (Божена, Власта), польські (Юзик, Броня, Кася), румунські (Даць, Флорій, Думіка, Никора, Ляна, Нуця), німецькі (Вілі, Руді, Герміна, Герта, Йоганка) та ін. Там же, С. 70.

На Буковині виділяється група імен, не властивих іншим територіям України: Теофій, Дністрян, Донекій, Філомена, Арманія, Фонета та ін. У середовищі українців зустрічаються молдавські імена: Віоріка, Лівія, Родіка, Філінія, Манолія і под. Белоусова А. Имена лиц и их синтаксические свойства / Белоусова А. // Слово и грамматические законы языка / *Лопатин В. В. и др. ; отв. ред. Н. Ю. Шведова, М. - 1989. - С. 132.

У вживанні загальнонаціональних імен на території різних діалектів відображаються відповідні місцеві фонетичні та морфологічні риси. Наприклад, у деяких говірках південно-західної групи ім'я Дмитро звучить як Гмитро, Марися як Маришя; Ілько, Омелько, Антін -- як Гилько, Гомелько, Гантін. Орудний відмінок чоловічих імен типу Микита, Кузьма, Микула має в середньокарпатських і покутсько-буковинських говорах зустрічаються усічені кличні форми Марі, Гафі, Мико (замість Маріє, Гафіє, Миколо) та ін.

Отже, в даному розділі ми дослідили походження українських імен.

Розділ ІІ. Українська антропонімія, мотиви

«Ім'я людини - це і те м'яке, ніжне найменування, яким нас у дитинстві називала мати, це і те слово, з яким у парі нам судилося життя прожити, це і те наше добре ім'я - честь , а може і слава, бо є не просто імена, а славні імена…». Худаш М. Л. З історії української антропонімії / М. Л. Худаш. -К.: Наукова думка, 1977. - 236 с. - С. 202.

Ім'я - це те, що супроводжує людину все її життя та залишається з нею після смерті. Власне ім'я розглядається як мовне явище через призму лінгвістичного та історичного розвитку. Ім'я - це знак, на основі якого індивідуалізується та ідентифікується особа.

В енциклопедії «Українська мова» подається таке пояснення: «Ім'я особове -вид антропоніма; надається людині при народженні, в різних випадках його обирає сама людина при зміні імені. Ім'я особове має функцію індивідуалізації, тобто називає (ідентифікує) одиничний, єдиний, неповторний факт дійсності, в даному разі -людину. Будь яке ім'я фактично може позначати не одну людину (повторюваність імен пов'язана з певною обмеженістю їхньої кількості). Індивідуалізаційну функцію воно виконує лише в конкретному випадку».Там же, С. 203.

Загальновизнано, що відношення між конкретною особою та її власним ім'ям не дане від природи, а є довільним, ба навіть великою мірою випадковим.

Здебільшого, вибір імені новонародженому залежить від тих чи інших мотивів. Мотиви найменування бувають різні. П.П.Чучка у «Антропонімія Закарпаття. Вступ та імена: конспект лекцій» виходячи не лише з нинішніх узвичаєнь, а й із того, від чого саме залежав вибір імені, виділяє чотири , а саме:

а) побожність чи забобонність батьків;

б) родинні традиції

в) визначні чи авторитетні особи та

г) вплив часу.

Перший мотив це побожність або забобонність батьків. Чучка П. П. Антропонімія як засіб етнічної ідентифікації людності / П. П. Чучка // Мовознавство. - 1988. - №1. -С. 19.

Так, дуже часто прийнято називати дітей тим іменем честь якого відзначала церква в день її народження, або ж за декілька днів до чи ж після її народження.

Найчастіше це імена, відзначення яких є великим святом. Це такі імена, як: Василь, Іван, Петро, Павло, Марія, Михайло, Віра, Надія, Любов, Миколай, Софія, Володимр, Антоній, Григорій, Анастасія, Євгенія, Тетяна, Максим, Оксана, Зоя, Лев, Тарас, Євген, Олексій, Захарій, Стефан, Георгій, Ірина, Юрій, Андрій, Ольга, Ілля, Борис, Мирон, Олександр, Єфросинія, Сергій, Назарій, Маркіян, Зиновія, Зиновій, Роман, Катерина Анна та багато інших. Чучка П. П. До проблеми іншомовних елементів в українській антропонімії // Питання ономастики Південної України / П. П. Чучка - К.: Наукова думка, 1974. -С. 144.

Ще один мотив це родинні традиції - це другий визначальний фактор, що впливав і далі впливає на вибір імен. Найчастіше спостерігається найменування хлопця іменем батька, рідше іменем діда, а дівчину іменем бабусі. Найменувань дівчат іменем мами спостерігається трохи рідше.

Вплив часу. Не рідко батьки не можуть назвати конкретного мотиву, якими вони керувалися при виборі імені для своєї дитини. У таких випадках здебільшого кажуть, що це ім'я просто приємне, милозвучне, за що власне, й дають його всі своїм дітям. Цей мотив надання імені є найбільш поширений на сучасному етапі розвитку. Там же, С. 145.

Ще одним мотивом є називання дітей в честь визначних або авторитетних осіб. Найчастіше цей звичай виражається в тому, що батьки називають дитину іменем свого доброго приятеля, хорошого знайомого, близького друга дитинства.

Буває й таке, що самого носія імені батьки особисто й не знають, але обирають його ім'я за його славу, за його авторитет, а то й і з розрахунком на певну вигоду.

У «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» подано такі значення лексеми «ім'я»:

1) особиста назва людини, що дається їй після народження;

2) те саме, що назва (називання речі своїми іменами);

3)те саме, що слава (репутація): Не псувати доброго імені Бусел В.Т. Великий тлумачний словник сучасної української мови / *уклад. і гол. ред. Бусел В. Т.,К.: Ірпінь : ВТФ „Перун”, 2001. - 1440 с. - С.397

Сучасні офіційні імена українців такі ж давні як і офіційно-діловий стиль сучасної української мови. Вони склалися як система тільки у XIX ст. Історично їм передувала система канонічних імен.

Дослідники антропоніміки значну увагу приділяють іншомовним варіантам власних особових імен. Так, П.П.Чучка зазначає, що іншомовні варіанти часто проникали в напівофіційні та навіть й в офіційні записи громадян української національності на різних землях України впродовж усієї історії. Чучка П. П. Антропонімія як засіб етнічної ідентифікації людності / П. П. Чучка // Мовознавство. - 1988. - №1. -С. 19.

Більшість іменних варіантів, поширених на Україні та на сусідніх землях, справді наділена національними рисами. Національну специфіку становлять лише кілька залишкових дохристиянських імен варязького, дано-франійського, тюрського походження, що властиві деяким із регіонів, а також група західноєвропейських календарних імен, які поширилися тут головним чином протягом XX ст. Там же.

Отже, в генетичному відношенні слов'янські імена майже однакові основним джерелом для них є греко-латинський християнський календар.

У сучасній слов'янській антропоніміці спадкові двохтонні слов'янські особові назви за лексико - семантичними і структурно-морфологічними ознаками переважно поділяють на три групи:

1) особово власні імена - композити;

2) особово власні імена від композитного походження;

3) особово власні імена відапелятивного походження. Селищев А. Происхождение русских фамилий, русских имён и прозвищ / Селищев А. - М.: Просвещение, 1968. - 455 с. - С. 145.

Проблемні розмежування від композитних і відапелятивних слов'янських особових назв присвячено праці М.?.Демчук. Вона зазначає, що «складність вирішення проблеми розмежування від композитних і відапелятивних слов'янських особових назв виявляється в тому, що справжні мотиви виникнення багатьох із них досі невідомі». Демчук И. Українські автохтонні власні особові імена праслов'янського походження / М., - 1983. - № 1. - С. 69.

Авторка досліджуючи слов'янські автохтонні особові власні імена, пропонує виділити ще окремий, четвертий різновид - «особові власні імена, незрозумілі за первісною сигніфікацією». Белецький А. А. Лексикология и теория языкознания (ономастика) / Белецкий А. А. - К.: Издательство Киевского университета, 1972. - 208 с. - С. 70.

Дослідниця подає класифікацію власних особових імен від композитного походження:

1) антропоніми, співзвучні з відповідними структурними лексико-семантичними компонентами слов'янських власних імен-композитів типу Желе-хъ, Жел-ешко (<Жел[е]славъ, Жел[е]боръ) і подібні;

2) антропоніми, наявні в усіх слов'янських мовах, але співзвучні з апелятивами, поява яких у цих мовах не належить до проаслов'янського періоду, Бои-ко (<Бои-славъ, Бои-миръ, а не від українського етноніма бойки);

3) антропоніми, співзвучні або однозвучні з апелятивами - назвами певних абстрактних, рідше конкретних, понять, проте самі апелятиви в ролі імен невідомі, типу Людъ, Люд-ко ( Люд-славъ, Люд-милъ);

4)антропоніми, на відкомпозитне походження яких вказує кінцевий приголосний, що в імені-композиті був початковим у постпозитивному компоненті і зберігся при його усічені, типу Вад[и]мъ (Вад[и]миръ);

5) антропоніми, гіпокристично-демінутивні форми яких у слов'янських мовах продуктивно творитися від традиційних імен-композитів на зразок сучасних Люб-ко, Люб-ик, Люб-уш (<Люб[о]мир, Люб[о]гост);

6) антропоніми (за формою апелятиви- іменники, нечленні прикметники і нечленні пасивні дієприкметники), відомі в слов'янських мовах як особові власні імена з найдавніших пам'яток, типу Радъ ( <Рад[о]миръ, Рад[о]славъ) та похідні від них суфіксальні утворення. Демчук И. Українські автохтонні власні особові імена праслов'янського походження / М., - 1983. - № 1. - С. 70.

До наведених нею «особових власних імен, незрозумілих за первісною сигніфікацією» віднесено такі, які можна розглядати як від композитні дериванти і як відапелятивні утворення. Важливим чинником у дослідженні особових імен є лексикогорафічні джерела, зокрема словники. Так у словнику-довіднику «Власні імена людей» подаються офіційні імена, уживані в Україні, та їх варіанти, а також відомості про їх походження. У вступній статті до словника, одна з авторок групує думки і підходи дослідників щодо шарів у складі сучасних імен, а також подає основні мотиви, які в наш час визначають обрання імені для новонароджених:

а) родинна традиція, за якою сина чи доньку називають іменем батька, дідуся, матері, бабусі;

б) вшанування іменем дитини видатних осіб, літературних персонажів, кіногероїв;

в) милозвучність імені, його легкість у вимові. Скрипник Л. Г. У світі власних імен людей / *Л. Г. Скрипник, Н. П. Дзятківська. Власні імена людей : словник - довідник / Любов Скрипник - К., 1996. - С. 12.

Отже, система імен, яка побутує на сьогоднішній день, ще вимагає вивчення, проте антропонімні дослідження вже мають багате наукове підґрунтя, яким є наукові статті та монографії вчених.



Розділ ІІІ. Семантика та видозміни власних імен

Зростання культурного рівня народу, посилення зв'язків міста й села сприяють нівеляції діалектних особливостей у сфері найменування, унормуванню загальнонаціонального репертуару імен.

Імена в залежності від ситуації мовлення можуть виступати у найрізноманітніших видозмінах. Поруч з офіційними повними документальними іменами існують розмовно-побутові (скорочені, чи усічені, здрібніло-пестливі та згрубіло-зневажливі) їх варіанти. Коваль А. П. Життя і пригоди імен давніх і нових, славетних і скромних, відомих і забутих / Алла Петрівна Коваль. -К.: Вища школа, 1988. - 238 с. -С. 181.

Явище варіантності властиве і документальним іменам.

Загальнонаціональні варіанти документальних імен виникли у процесі освоєння давніх запозичень і відображають взаємодію літературно-книжкової та усно-розмовної традицій у розвитку української мови. З основних фонетико-морфологічних явищ, що створюють варіанти цього типу, можна назвати:

а) чергування голосних звуків (Антон - Антін, Никон - Никін; Єремія - Ярема; Єфим - Юхим; Євсей - Овсій, Єфрем - Охрім; Аверкій - Оверкій, Оверко; Уліян - Юліан; Влас - Улас, Мойсей - Мусій);

б) чергування приголосних звуків (Амвросій - Амбросій; Устин - Устим, Панфіл - Памфіл; Парфен - Пархом, Пархім; Фадей - Тадей, Феодосія - Теодозія, Стефан - Степан; Фома - Хома, Фотинія - Хотина);

в) скорочення початку чи кінцівки імені (іноді - і початкової і кінцевої частин): Ігнатій - Ігнат - Гнат, Іларіон - Ларіон, Гликерія - Ликера, Анастасій - Анастас, Арсеній - Арсен, Прокопій - Прокіп та ін. Там же, С.182.

Число варіантів чоловічих імен (частина з них належить до розмовного фонду) поповнюють типові для української мови утворення на -а, -о, -ко, -аш (-яш), -ош: Олексій - Олекса, Лавр - Лавро, Лев - Левко, Герасій - Герасько, Григорій - Грицько, Зіновій - Зінько, Ілля - Ілько - Ілаш, Лука - Луцько -Лукаш, Дорофій - Дорош, Єрофій - Ярош та ін.

У жіночих документальних іменах найпоширеніше варіювання закінчень -ія, -а(я): Арсенія - Арсена, Дарія - Дар'я, Євгенія - Євгена, Лукерія - Лукера, Наталія - Наталя, Парасковія - Параска тощо.

Національна мовна специфіка кожного народу виявляється також у сфері творення здрібніло-пестливих форм імен. Так, у говорах російської мови Александра називають Алексашею, Сашею, Санею, Сашурою, Шурою, Шуриком, в українській - Сашком, Олесем, Лесем, Лесиком.

Характерною рисою східнослов'янських мов є надзвичайне розмаїття здрібніло-пестливих форм імен. Часто вживані імена побутували в уснорозмовній народній стихії у численних варіантах.

За спостереженням Р. Й. Керсти, в пам'ятках української мови XVI ст. фіксується до 40 продуктивних суфіксальних варіантів власних імен, зокрема здрібніло-пестливі форми імен з суфіксом -ко (Иванко), -ец (Гаврилец), -ик (Дмитрик), -чик (Наумчик), -ка (Савка), -аш (Петраш), -хно (Сахно), -ула (Петрула), -ач (Лукач), -ина (Петрина) та ін. У староукраїнській мові поширеним було також усічення основи імені, скорочення його до початкового складу: Хведь, Клим, Юр замість Хведоръ, Климентъ, Юрий. Демчук И. Українські автохтонні власні особові імена праслов'янського походження / М., - 1983. - № 1. - С. 69.

Великою варіативністю у творенні похідних від особових власних імен характеризуються деякі говори сучасної української мови. Наприклад, на Закарпатті жіноче ім'я Ганна має понад 70 розмовних варіантів: Аннуся, Ануша, Аннушка, Ангорка, Анниско, Аннище, Аннуца, Андя, Анніка, Ганя, Ганька, Ганиско, Ганьча, Ганьчуша, Низя, Ниця, Онизя, Онуша тощо. Ім'я Микола побутує на цій же території у таких формах: Миколав, Миколай, Миколайко, Миколаїк, Миколайцьо, Микула, Микулик, Микульцьо, Никола, Никора, Никоцьо, Коця, Коцьо. Скрипник Л. Г. У світі власних імен людей / *Л. Г. Скрипник, Н. П. Дзятківська. Власні імена людей : словник - довідник / Любов Скрипник - К., 1996. - С. 12.

Понад сто розмовно-побутових варіантів імені Іван засвідчила Л. В. Кракалія в буковинських говорах. Деякі з них виникли в процесі багатовікових контактів українського народу з молдавським, як-от: Івануца, Івон, Івоніка, Івонел. Варіанти імені Марія: Маріука, Марікуца, Маріуца, Маріца, Маріучка, Марійора, Марцьола тощо. Місцеві риси мають розмовно-побутові імена й інших регіонів країни.

Також є такі розмовні варіації імені: Вова (Володимир), Вася (Василь), Діма (Дмитро), Льоня(Леонід), Сьома(Семен), Сєрий (Сергій) , Бодя (Богдан), Боря(Борис) та низка інших. Коваль А. П. Життя і пригоди імен давніх і нових, славетних і скромних, відомих і забутих / Алла Петрівна Коваль. -К.: Вища школа, 1988. - 238 с. -С. 185.

Апокопа - це досить поширений тип усічення. Полягає у відкиданні одного чи кількох кінцевих складів імені.

П.П.Чучка до апокопи відносить і ті жіночі імена, які при усунені кінцевих складів та пересуненні наголосу вперед зберігають кінцеве -а вихідного імені: Аля(Аліна), Броня(Броніслава), Валя(Валентина), Валя(Валерія), Віка (Вікторія), Влада (Влада), Галя (Галина), Ганя (Ганна), Фрося (Фросина), Зіна (Зінаїда), Зіна(Зіновія), Зеня(Зіновія), Катя(Катерина), Каська(Катерина), Ліда (Лідія), Ліля (Лілія), Люба (Любов), Люба (Любомира), Люда(Людмила), Марго (Маргарита), Мирося(Мирослава), Мирка(Мирослава), Надя(Надія), Натуся(Наталія), Оля(Оля), Поля (Поліна), Рая (Раїса), Роксі (Роксолана), Рома (Романія), Руся (Руслана), Рулік (Руслана), Свєта (Світлана), Софа (Софія), Соня (Софія), Тая (Таїсія), Тома(Тамара), Уля(Уля), Юля(Юлія), Валєра (Валерій), Влад (Владислав), Володя (Володимир), Гєна(Геннадій), Даня (Данило), Дєня (Денис), Ед (Едвард), Зеньо (Зіновій), Йосьо (Йосип), Костя (Костянтин), Макс (Максим), Максьо (Максим), Микольо (Миколай), Миросьо (Мирослав), Петя (Петро), Рома (Роман), Стьопа (Степан), Тім (Тимофій), Тьома (Тимофій), Федьо (Федір), Юра(Юрій). Скрипник Л. Г. У світі власних імен людей / *Л. Г. Скрипник, Н. П. Дзятківська. Власні імена людей : словник - довідник / Любов Скрипник - К., 1996. - С. 13.

Також велику роль відіграє регресивно-суфіксальний спосіб творення імен. Регресивний спосіб творення імен рідко виступає в чистому вигляді. При усічені від повного імені до нього додається суфікс.

Чоловічі - ік (русифікований варіант -ик): Толік (Анатолій), Бодік (Богдан), Віталік (Віталій), Владік (Владислав), Максік (Максим), Радік (Радіон), Ростік (Ростислав), Руслік (Руслана), Славік (Ярослав), Ярік (Ярослав).

На - уш (а):Андрюша (Андрій), Дюша (Андрій)

На - ш (а): Антоша (Антон), Тоша (Антон), Міша (Михайло), Саша (Олександр), Альоша (Олексій), Паша(Павло), Тимоша(Тимофій).

На -ик, -чик: Тусик (Артур), Борюсик (Борис), Віталюсик (Борис), Дімасик (Дмитро), Зеник (Зіновій), Івасик (Іван), Льончик (Леонід), Любчик (Любомир), Максик (Максим), Сашуньчик (Олександр), Альошик (Олексій), Орчик (Орест), Ромчик (Роман), Ромасик (Роман), Юрчик (Юрій). Скрипник Л. Г. У світі власних імен людей / *Л. Г. Скрипник, Н. П. Дзятківська. Власні імена людей : словник - довідник / Любов Скрипник - К., 1996. - С. 14.

На -с (о): Артусьо (Артур), Михасьо (Михайло), Місьо (Михайло).

На -к (о): Бодько (Богдан), Віталько (Віталій), Віталюсько (Віталій), Влотко (Володимир), Грицько (Григорій), Сашко (Олександр), Зенько (Зіновій), Йосько (Йосип), Любко (Любомир), Миросько (Мирослав), Мирко (Мирон), Місько (Михайло), Олько (Олег), Сашко (Олександр), Орко(Орест), Ромко (Роман), Дозько (Теодозій), Федько (Федір), Славко (Ярослав).

На - юн (а): Борюня (Борис).

На - к (а): Васька (Василь), Вітька (Віктор), Вовка (Володимир), Гєнка (Генадій), Дімка (Дмитро), Женька (Євгеній), Колька(Микола), Мішка (Михайло), Альошка (Олексій), Петька (Петро), Ромашка (Роман), Стьопка (Степан).

На- ус (а): Вітюся (Віктор).

На - н(о): Влодзюньо (Володимир).

На - ць: Гриць(Григорій).

На - нь (а): Гриня (Григорій), Мішаня (Михайло).

На - он: Дімон (Дмитро).

На - сь: Івась (Іван).

На ць(о): Любцьо (Любцьо), Орцьо (Орест), Ромцьо (Роман), Юрцьо (Юрій) та багато інших. Коваль А. П. Життя і пригоди імен давніх і нових, славетних і скромних, відомих і забутих / Алла Петрівна Коваль. -К.: Вища школа, 1988. - 238 с. -С. 192-194.

Жіночі: - к(а): Алька (Аліна), Алка (Алла), Настка (Анастасія), Настінька (Анастасія), Анька (Анна), Тонька (Антоніна), Валька (Валентина), Лєрка (Валерія), Вікуська (Вікторія), Славка (Мирослава), Галька (Галина), Мілька (Емілія), Женька (Євгенія), Лізка (Єлизавета), Зінка (Зінаїда), Зенька (Зіновія) Ірка (Ірина), Катька (Катерина), Катінька (Катерина), Лідка (Лідія), Лілька (Лілія), Любка (Любов), Любка (Любомира), Людка(Людмила), Маринка (Марія), Мироська (Мирослава), Надька (Надія), Сянька (Оксана), Сашка (Олександра), Леська (Олександра), Олька (Ольга), Райка (Раїса), Свєтка (Світлана), Мійка (Соломія), Софка (Софія), Сонька (Софія), Стефка (Степанія), Татка (Тетяна), Танька (Тетяна), Танюшка (Тетяна), Юлька (Юлія) та багато інших. Там же, -С. 195.

На - чк (а): Лізочка (Єлизавета), Іваночка (Іванна), Лідочка (Лідія), Людочка (Людмила), Марічка (Марія), Наталічка (Наталія), Олічка (Ольга), Лесічка (Олександра), Танюшечка (Тетяна), Улічка (Уляна), Юлічка (Юлія).

На -усь (а): Настуся (Анастасія), Вікуся (Вікторія), Галюся (Галина), Іруся (Ірина), Маруся (Марія), Машуся (Марія), Надюся (Надія), Олюся (Ольга), Свєтуся (Світлана), Танюся(Тетяна), Уляся (Уляна), Юляся (Юлія). Скрипник Л. Г. У світі власних імен людей / *Л. Г. Скрипник, Н. П. Дзятківська. Власні імена людей : словник - довідник / Любов Скрипник - К., 1996. - С. 13.

На - т(а): Анюта (Анна).

На - унь(а): Вікуня (Вікторія), Славуня (Мирослава), Галюня (Галина), Катюня (Катерина), Сашуня (Олександра).

На - ш (а): Маша (Марія), Мар'яша (Мар'яна), Надюша (Надія), Наташа (Наталія), Даша (Дарія), Катюша (Катерина), Маргоша (Маргарита), Ксюша (Оксана), Танюша (Тетяна).

На - чик: Іруньчик (Ірина).

На - нь (а): Любаня (Любов), Мариня (Марія), Юляня (Юлія).

На - ць (а): Любця (Любомира).

На - н (а): Марина (Марія).

Всі ці суфікси служать для утворення здрібніло - пестливих варіантів імен.

Незайвим було б і хоч побіжно зазирнути у розділ «Семантика людських імен». Адже функції власного імені в різні часи у різних суспільствах відрізнялися.

Певно, зовсім небагато батьків, називаючи свою доньку Клавдією, знають, що у перекладі з латини це значить «кульгава». Річ у тім, що структура латинського власного офіційного імені була також трикомпонентна: власне ім'я, родове ім'я, прізвисько (як правило, за характерною ознакою представників роду). Клавдій -- кульгавий, Назон -- носатий, Ціцерон -- горох, Катулл -- кошеня.

Жінки у Римі не мали власного імені -- лише родове із певним індексом для зручності: Клавдія Пріма, Секунда (Перша, Друга) або ж Майор, Мінор (Старша, Менша).

Етимологія деяких антропонімів іще складніша. Так, в останні роки чимало малих Галинок потерпають від того, що нерозважливі однолітки дражнять їх «Галіна Бланка». Справді, це той латинський іменник, але смислове навантаження його зовсім інакше. Демчук И. Українські автохтонні власні особові імена праслов'янського походження / М., - 1983. - № 1. - С. 72.

Gallus, і (m) лат.-- півень; gallina, ae (f) -курка. Римська імперія, розширюючи свої кордони на Захід, зіткнулася з іншими, менш розвинутими, але самобутніми культурами. На території сучасної Франції мешкали племена, які ще у ті часи ретельно дбали про свій зовнішній вигляд і були великими чепурунами: чоловіки полюбляли прикрашати свої голови пір'ям із півнячого хвоста. Цей звичай, як і інший -- носити штани, спочатку дуже потішав римських завойовників. Вони дали місцевим жителям глузливе прізвисько «галли»- півні. Представники підкорених народів -- слуги, раби часто отримували ім'я за походженням:

Спартак -- родом зі Спарти, Галліна -- жителька Галлії, жінка із племені галлів (а зовсім не курка!).Коваль А. П. Життя і пригоди імен давніх і нових, славетних і скромних, відомих і забутих / Алла Петрівна Коваль. -К.: Вища школа, 1988. - 238 с. -С. 181.

Ще раз нагадаємо, що ім'я по батькові має гармоніювати із власним іменем та прізвищем як фонетично, так і стилічно. У післявоєнні роки дитячі будинки були переповнені дітьми, які нічого не могли сказати ні про своїх батьків, ні про своє ім'я та прізвище. Нерідко таким дітям записували новостворені прізвища: Правденко, Горносталь, Переможний, Большевиков.

Інколи ім'я чи прізвище із певних причин зазнає деформації, що може спричинити чималі проблеми у носіїв та їх прямих нащадків. Із творів класиків нам відома халепа, у яку потрапив Мартин Боруля, що бажав вибитися у дворяни, але через одну букву в прізвищі не зміг; потуги Мини Мазайла, який будь-що хотів відхреститися від свого роду.

Навіть при побіжному огляді ономастичної проблематики неважко зауважити, що у кожного народу існує свій варіант ономастичної системи: певне коло лексем -- власних імен (укр. Оксана, фр.Франсуаза, рос. Дар'я): фонетика (пор. укр. Микола, фр.

Ніколь, італ. Мікеле, укр. Йосип, фр. Джозеф, італ. Джузеппе); морфологія (пестливі форми імен: укр. Леночка, Ярославчик, ісп. Бетіто, Лаурита, рос. Катюша, Наташенька); синтаксис (власні назви: укр. село Мала Березянка, Муровані Курилівці, англ.м. Statford -on-Avon, ісп. м. Rio-de-Janeiro та ін.). прізвище ономастика мова український

Специфіка ономастичної системи багатьох народів настільки яскрава, що почувши ім'я людини, часто можна без особливих зусиль здогадатися, до якого народу належить ця особа.

Оленников Федот Сидорович -- звичайно, росіянин, Шевченко Оксана Опанасівна -- українка, Мішель де Ланже -- француз. Але інколи можна і помилитися: чорнява дівчина на ім'я Дукашвілі Юлія Гурамівна -- не грузинка, а українка, про що свідчить відповідний запис у паспорті -- діти батьків, що належать до різних народів, самостійно обирають національність.

Отже, в даному розділі ми дослідили видозміни українських імен.



Висновки

Отже, під час виконання даного наукового дослідження, ми виконали поставлені перед нами мету та завдання, а саме: дослідили історію походження українських імен; розкрили поняття антропонімії; вивчили значення і варіанти імен; з'ясували мотиви надавання імен; визначили словотвір імен; проаналізували низку наукових праць стосовно обраної теми.

Ми дослідили таку науку, як ономастика. Ономастика - наука, розділ мовознавства про власні імена об'єктів, зокрема: антропоніми (імена, прізвища, прізвиська, псевдоніми), топоніми, гідроніми, зо оніми, фітоніми, космоніми, астроніми, хрононіми, та ін.

В даній роботі ми акцентували саме на антропоніміці, яка досліджує особливості утворення антропонімів, основні принципи номінації людини, шляхи переходу апелятива в антропоніми, і навпаки, хронологічні характеристики антропонімів, їх зміни в часі, виникнення різних форм найменування людини, словотвір різних класів антропонімів, функціонування тих чи інших антропонімів у мові на різних хронологічних зрізах.

Як би не змінювався час, які б нова імена не з'являлися, проте завжди переважатимуть вже відомі, «класичні» імена як дотримання звичаїв та традицій.

Наприклад: Володимир, Анна, Василь, Микола.

Також, мені вдалось вияснити, що на вибір імені впливала значною мірою милозвучність імені, легкість його вимови.

Наприклад: Вероніка, Віра, Каміла, Ніна, Олеся, Софія, Максим, Зорян, Сергій.

Активність власних імен в різний період може бути різна, тобто імена бувають популярними і непопулярними, модними і немодними, часто вживаними і рідкісними. Найбільш уживаним при творенні нових варіантів імен є суфікси -к(о),-чик,-ик,-к(а),-очк(а),-ечк(а).

До найменш уживаних відносяться-усь, ць(о), усь(а).

Цілком добровільно обираючи ім'я для дитини, ми, не усвідомлюючи цього, підкоряємось певному колективному смакові, моді на імена, примхи якої не завжди вдається встановити. Насамперед воно призводить до появи численних тезок. Сьогодні часто можна почути від виховательок дитсадків і вчителів нарікання на одноманітність імен нашого наймолодшого покоління. В одній групі дітей буває стільки Саш або Наташ, вихователі змушені звертатись до чотирьох-п'ятилітніх малюків за прізвищами.

У наш час досліджуючи іменник українців слід звернути увагу на ті суттєві якісні зміни, які відбувалися упродовж 90-х років ХХ ст. під впливом соціально - політичних чинників.

Так, на склад іменника українців помітним став вплив іменників західноєвропейських народів, що зумовлено більш тісними та ширшими контактами українців та громадян Центральної, Західної Європи, а також США та Канади. Вагомим чинником, що забезпечує поширення в українському іменнику власних імен романського та германського походження, стала трудова еміграція в Італію, Іспанію, Португалію тощо. Внаслідок таких контактів в іменнику українців з'явилися такі нові імена, як Алькін, Джулія, Джовані, Зоран, Крістін, Фред, Франческо, Рустем, Ромео тощо.

Отже, соціально - політичні та економічно - техногенні чинники упродовж останнього часу по-різному впливають на стан сучасного іменника.

Ми вияснили, що зростання культурного рівня народу, посилення зв'язків міста й села сприяють нівеляції діалектних особливостей у сфері найменування, унормуванню загальнонаціонального репертуару імен.

Власні найменування людей як типові номінативні одиниці сьогодні становлять собою інтерес для різних гуманітарних наук, зокрема для мовознавства, історії, етнографії і демографії. Функціонування власних особових назв у різні епохи засвідчене в давніх писемних пам'ятках. Часто ці пам'ятки є чи не єдиним джерелом фіксації і збереження найменувань особи, констатацією факту існування певного етносу на конкретній території.

Також цікавим є те, що на Закарпатті до нашого часу зберігається традиція наречення першого сина іменем діда, а другого -- іменем батька. Отже, давши дитині ім'я свого батька чи матері, ми не лише виявляємо цим свою любов і повагу до них, а й продовжуємо життя імені у колі нашої родини, створюємо певну традицію роду, яку, можливо, продовжать і наші діти.



Список використаної літератури

1. Белей Л. Офіційні і розмовні варіанти/ за ред., Л. Белей // Українська мова і література в школі. К. -1986. № 6. - С. 63-64.

2. Белецький А. А. Лексикология и теория языкознания (ономастика) / Белецкий А. А. - К.: Издательство Киевского университета, 1972. - 208 с.

3. Белоусова А. Имена лиц и их синтаксические свойства / Белоусова А. // Слово и грамматические законы языка / *Лопатин В. В. и др. ; отв. ред. Н. Ю. Шведова, М. - 1989. - С. 131-206.

4. Бусел В.Т. Великий тлумачний словник сучасної української мови / *уклад. і гол. ред. Бусел В. Т.,К.: Ірпінь : ВТФ „Перун”, 2001. - 1440 с.

5. Гумецька Л. Л. Нарис словотвірної системи української актової мови XIV - XV

6. Демчук И. Українські автохтонні власні особові імена праслов'янського походження / М., - 1983. - № 1. - С. 68-71.

7. Желєзняк І.М. Ареальне вивчення слов'янських антропонімів з усіченим другим компонентом композита / І. М. Желєзняк // Мовознавство. - 1972. -№ 2. - С. 67- 74.

8. Желєзняк І. М. Антропоніми з усіченим другим компонентом композита в сербохорватській мові / І. М. Желєзняк // Мовознавство. - 1971. - № 1. - С. 57-67.

9. Жовтобрюх М. А. Власні особові імена в усному мовленні / Усне побутове літературне мовлення / *зб.наук.праць / ред. колег.: М. А. Жовтобрюх (відп. ред.) та ін.+ / Академія наук української РСР, мовознавства імені О. Потебні. К.: Наукова думка, 1970. - C.68 -81.

10. Карпенко Ю. А. Теоретичні засади розмежування власних і загальних назв / Ю. А. Карпенко // Мовознавство. -1975. - № 4. - С. 47-50.

11. Карпенко Ю.А. особові імена, концепти та форми їх профілювання // Наукові записки ТДПУ ім. Володимира Гнатюка. - Тернопіль, 2003. - С. 27-34.

12. Коваль А. П. Життя і пригоди імен давніх і нових, славетних і скромних, відомих і забутих / Алла Петрівна Коваль. -К.: Вища школа, 1988. - 238 с.

13. Критенко А. П. До теорії власних назв // ?номастика: респ. міжвідомчий зб. / АН УРСР України, ?номастична комісія. -К: Наукова думка, 1966. - C.16 -28.

14. Панцьо С. Є. Антропонімія Лемківщини / Стефанія Єлисеївна Панцьо. - Тернопіль: Тернопіль, 1995. - 128 с.

15. Селищев А. Происхождение русских фамилий, русских имён и прозвищ / Селищев А. - М.: Просвещение, 1968. - 455 с.

16. Скрипник Л. Г. У світі власних імен людей / *Л. Г. Скрипник, Н. П. Дзятківська. Власні імена людей : словник - довідник / Любов Скрипник - К., 1996. - С. 7- 30.

17. Скрипник Л. Г., Дзятківська Н. П. Власні імена людей : словник-довідник/ Л. Г. Скрипник, Н. П. Дзятківська. - К., 1996. - 335 с.

18. Століть / Гумецька Л. Л.. - К., 1958. - 298 c.

19. Українська мова : *енциклопедія. -К.: Українська енциклопедія ім. М.П.Бажана, 2000. - 752 с.

20. Флоренский П. А. Имена / П. А. Флоренский.- М.: ЭКСМ?-Пресс, Х. : Фолис, 1998. - 912 с.

21. Франко З. Хто ми? Звідки родом? / Зеновія Франко. -К.: Знання УРСР, 1990. - 48 с.

22. Худаш М. Л. З історії української антропонімії / М. Л. Худаш. -К.: Наукова думка, 1977. - 236 с.

23. Чучка П. П. Антропонімія Закарпаття. Вступ та імена : конспект лекцій / Павло Чучка. - Ужгород: Видавництво УДУ, 1970 - 104 с.

24. Чучка П. П. Антропонімія як засіб етнічної ідентифікації людності / П. П. Чучка // Мовознавство. - 1988. - №1. -С. 11-21.

25. Чучка П. П. До проблеми іншомовних елементів в українській антропонімії // Питання ономастики Південної України / П. П. Чучка - К.: Наукова думка, 1974. -С. 141-149.

26. Чучка П. П. Слов'янські автохтонні імена, гідні реабілітації / Павло Чучка // Українська мова. Науково - теоретичний журнал. - 2003. - № 4. - С. 97-106.

27. Белей Л. Нова українська літературно-художня антропонімія: проблема теорії та історії. - Ужгород, - 2002. - С.

28. Белей Л. Функціонально-стилістичні можливості української літературно-художньої антропонімії ХІХ - ХХ ст. - Ужгород. 1995. 120 с.

29. . Іван Чендей у колі сучасників: зб. спогадів, статей, есе, худож. творів, бібліогр. джерел/ Закарпат. обл. універс. наук. б-ка ім. Ф.Потушняка; уклад: О.Д.Гаврош, С.С.Кіраль, М.І.Трещак, О.В.Шмайда; відп. за вип. О.А.Канюка. - Ужгород: ТОВ «РІК-У», 2017. - 420 с.

Размещено на Allbest.ru

...