Вимоги до перекладу художнього тексту як засобу міжкультурної комунікації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна

Вимоги до перекладу художнього тексту як засобу міжкультурної комунікації

д. філол. н., професор Шепель Ю.О.

Актуальність статті зумовлена інтересом теоретиків і практиків перекладу до історії його входження в макрокультурний контекст.

Ключові слова: міжкультурна комунікація, національна література, художній переклад, адекватність перекладу, концепція, мотив.

Ключевые слова: межкультурная коммуникация, национальная литература, художественный перевод, адекватность перевода, концепция, мотив.

The relevance of the article is determined by the interest of the theorists and practitioners of the translation to the history of its entry into the macro-cultural context.

The purpose of the article is to determine the features of the translation of a work of art as a means of intercultural communication through a comprehensive analysis of translations of artistic texts in the context of intercultural communication.

The object of analysis in the article is art works as a means of intercultural communication. As the subject of the description were the ways to display the semantic-stylistic structure of the original in the Ukrainian translations of works of art and the definition of the process of intercultural communication on their example.

The article deals with the problem of mutual understanding of cultures in the theory of intercultural communication; clarifies the relationship between the concepts of "intercultural communication" and "translation"; The peculiarities of the translation of an artistic text as a means of intercultural communication are studied.

The material indicates that the full adaptation of the text with respect to the norms of another culture is impossible, since the language system of the host literature, according to its objective data, can not perfectly convey the contents of the original, which inevitably leads to the loss of a certain amount of information. Semantically, the structural closeness of the output and translated texts maximally preserves the identity of the author's thought in the translation, increases the range of adequate substitution of the source text translated, increases the objectivity of the translation process and the translation decision. In translation, there should not be inadmissible semantic- structural differences. The unity of content and form is now perceived as an axiom of the adequacy of translation. The main criterion for the adequacy of poetic translation is the aesthetic impact of translation on the reader.

The results of this study expand the horizons of further analysis of translations of works of art, aimed at generalizing the picture of their functioning as a means of intercultural communication.

Key words: intercultural communication, national literature, artistic translation, adequacy of translation, concept, motive.

Постановка проблеми

Взаємопроникнення культур пов'язано з поняттям світової глобалізації, внаслідок якої відбувається помітна актуалізація таких понять як міжнаціональна та міжкультурна комунікація. Саме ці поняття стали фундаментом багатьох лінгвістичних, соціологічних, культурологічних, психологічних та літературознавчих досліджень. В сучасному світі суспільно-політичні умови породжують проблему адекватної, толерантної міжкультурної комунікації, яка виникає тільки за умов повного взаєморозуміння носіїв різних культур. Адже, народи та нації є самобутніми носіями культур, у результаті міжкультурної взаємодії яких твориться світова культура.

Взагалі, сучасний світ такий, яким він постає перед нами сьогодні, дає можливість бачити, яке величезне місце зараз займає переклад в науковому, політичному і культурному житті кожної країни і всього світу.

Переклад є активним учасником сучасного культурно- історичного процесу і без нього неможливо уявити собі сучасний світ. Переклад може і повинен бути для всіх народів носієм, провідником і відкривачем всього найціннішого.

Художній переклад є особливим способом міжкультурної комунікації, в основі якого лежить певна система вербальних форм, що несуть в собі смисл та значення, виражені засобами однієї мови (мови оригіналу) та перекодовані у іншу (мову перекладу) шляхом різноманітних трансформацій, які торкаються всіх рівнів контактуючих мовних систем.

Все більшої актуальності набуває питання перекладу в контексті теорії та практики міжкультурної комунікації. Саме поряд із проблемою вивчення лінгвістичних аспектів міжкультурної комунікації, яка займає важливе місце у сучасному мовознавстві і має розв'язок у численних працях вітчизняних та зарубіжних дослідників теорії міжкультурної комунікації, серед основних проблем перекладу постають питання досягнення адекватності та еквівалентності. Цій темі чимало наукових праць присвятили Ю. Найда, В. Комісаров, А. Швейцер, Р. Зорівчак, В. Карабан, С. Флорін, А. Федоров, О. Чередниченко, В. Коптілов, І. Корунець та ін.

Актуальність роботи зумовлена інтересом перекладознавців до історії входження перекладів різних авторів у макрокультурний контекст.

Мета роботи полягає у визначенні особливостей перекладу художнього твору як засобу міжкультурної комунікації шляхом проведення комплексного аналізу перекладів поетичних творів Е. По в контексті міжкультурної комунікації. Об'єктом дослідження є художні тексти як засіб міжкультурної комунікації.

Предметом дослідження є шляхи та засоби відтворення семантико-стилістичної структури оригіналу в українських перекладах художніх творів та визначення на їх прикладі процесу міжкультурної комунікації.

Виклад основного матеріалу

переклад художній міжкультурна комунікація

Поняття інтеркультурної комунікації та інтеркультурної трансференції найбільшою мірою актуалізуються в процесі перекладу. Перекладений текст самобутній не стільки тому, що він складається із мовних знаків, які актуалізують можливості іншої мовної системи, але і тому, що ці мовні одиниці відповідним чином монокультурно поєднані. Там, де мають місце невідповідності між «вихідною культурою» і «культурою призначення», перекладач стикається з проблемою: на яку із культур має бути орієнтований його переклад. Літературний переклад є, таким чином, справою міжкультурної комунікації, яка проходить не лише безпосередньо між автором вихідного тексту і реціпієнтом, але й при залученні до неї третьої особи, перекладача, як ваговитого партнера і свідомого співавтора, що привносить свої погляди і ставлення та певним чином на неї впливає і нею керує.

Розуміння тексту перекладачем передбачає знання ним історії, суспільства, інституції, соціальних умов, релігійних переконань, культурно і ситуативно зумовлених зразків мовленнєвої діяльності та поведінки «вихідної культури», а також обізнаність у синтаксисі та семантиці «вихідного тексту» і їх структурах. Кожен переклад створює новий динамічний зв'язок і є міжкультурним перенесенням тексту в тій мірі, наскільки він враховує культурно-специфічне зіставлення мови, ситуації та об'єкту, про який йдеться. Факторами цільової культури, що враховується перекладачем, є, з одного боку, об'єктивні суспільні реалії цільової культури, такі як інституції, форми прояву і знакові системи повсякдення, звичаї, соціальні ролі, а з другого - система, що стосується читацького кола, його досвіду, інтересів, норм поведінки, мотивів, когнітивних і емоційних форм свідомості та переживань і т.ін.

Однією з найважливіших проблем до перекладу художнього тексту як засобу міжкультурної комунікації є «адекватність» або «еквівалентність» вихідного і перекладеного тексту. Заміняючи в процесі двомовного спілкування текст-оригінал, чи, як прийнято говорити в перекладознавстві, вихідний текст, перекладеним текстом, перекладач тим самим нейтралізує лінгво-етнічний бар'єр, який розділяє різномовних партнерів і надає їм можливість мовного спілкування, яке можна порівняти з можливістю спілкування в рамках одномовної комунікації. При переході до соціально-особистісних бар'єрів додається ще й лінгво-етнічний бар'єр -- розбіжність в мовах, закономірностях їхнього функціонування, культурах мовних партнерів. Завдання перекладача полягає в тому, щоб нейтралізувати цей лінгво-етнічний бар'єр. Таким чином, в процесі перекладу перекладач нейтралізує лише ті перешкоди на шляху ефективної мовленнєвої комунікації різномовних учасників спілкування, які є наслідком їхньої належності до різних лінгво-етничних колективів.

Перекладач ні в якому разі не повинен руйнувати соціально-групові або індивідуально-особистісні бар'єри. Він також зобов'язаний дотримуватись змісту та форми вихідного тексту і докладати всіх зусиль, щоб відобразити їх у перекладеному тексті, але в той самий час занадто не прив'язуватись до тексту-оригіналу.

У результаті культурних контактів, виникає явище культурної і літературної інтерференції. Останню можна визначити як відносини між літературами, за яких певна література А (література-джерело) може стати арсеналом прямих чи непрямих запозичень для іншої літератури Б (цільова література). У випадку прямої інтерференції діячі цільової літератури мають прямий і безпосередній доступ до літератури-джерела, найчастіше через знання іноземної мови, тоді як «непряма інтерференція характеризується наявністю посередника, такого, як переклади» [24].

Дослідження історії перекладів, в тому числі й перекладів одного автора, яка часто охоплює десятки чи сотні років, природно вимагає від дослідника літературно- естетичної оцінки перекладів. Тому досить актуальною проблемою для перекладознавства є диференціація жанрів перекладу -- питання, якому досі приділялося недостатньо уваги. Йдеться, насамперед, про поняття вільного перекладу, версії, варіації, переробки, переспіву, наслідування, перелицювання тощо, тобто пограничних форм (назвемо їх так), оскільки багато з них балансують на межі перекладу в його сучасному розумінні й оригінальної творчості їхніх авторів. Така різноплановість спричинена не тільки багатогранністю літературних процесів, які відбуваються у кожній національній літературі, але й відмінністю поглядів на сутність перекладу.

Художній переклад поезії має інформативно- репрезентативний характер, тобто знайомить читача з творами іншомовної літератури, є відповідником іншомовного першотвору, тоді як автор переробки не твердить, що репрезентує читачеві іншомовний твір. Більше того, він не має на меті дати адекватне уявлення про першотвір. Тому перероблений твір, написаний за чужим твором, -- це якісно новий літературний факт. На відміну від перекладу, першотвір виступає як імпульс для створення нової мистецької структури.

Переробка існує як вид не лише міжлітературної (як у випадку з перекладом), а й внутрішньої літературної взаємодії. Щодо цього переробка подібна до всіх видів літературних взаємин, за винятком саме перекладу. У переробці, на відміну від перекладу, можливі й досить часті сюжетно-композиційні зміни. Трансформації підлягають образи-персонажі, а також час, місце дії й елементи фабули. В перекладі онаціональнення може виражатись лише окремими проявами на лексико- стилістичному рівні, тоді як у переробці онаціональненню можуть підлягати і сюжетно-композиційні елементи. У переробці можливі жанрові зміни (наприклад, прозова форма передається поетичною, чи навпаки), а також зміна літературного роду.

Проміжним жанром між перекладом і переробкою- онаціональненням є так званий переспів, який нерідко наближався до вільного перекладу. Переспів -- вірш, написаний за мотивами поетичного твору іншого автора, з елементами наслідування версифікаційних елементів, наближений до перекладу, але відмінний від нього за відсутністю ритмічності.

Для вільної варіації характерне дзеркальне явище - запозичення одного-двох смислових макрокомпонентів тексту-джерела, які стають підґрунтям нової поетичної структури. Версія відрізняється від вільного перекладу вилученням кількох смислових домінант першоджерела або їх додаванням до оригінальної смислової структури.

У вільній варіації, порівняно з вільним перекладом і версією, кількість залучених смислових домінант першотвору мінімальна. Крім того, вільна варіація супроводжується авторським підкресленням, на зразок епіграфу чи назви. Авторське підкреслення властиве і наслідуванням та стилізаціям, проте в цьому випадку акцентуються не смислові домінанти оригіналу, а запозичення поетичних канонів літератури-джерела, які слугують засобом оновлення приймаючої літературної полісистеми або використовуються як канонізовані вже моделі з метою створення особливого ефекту (наприклад, пародійного).

У решті решт, максимально можлива семантично-структурна близькість вихідного і перекладеного текстів дає змогу:

- максимально зберегти в перекладі ідентичність авторської думки;

- збільшити діапазон адекватного заміщення вихідного тексту перекладеним;

- підвищує об'єктивність процесу перекладу та перекладацького рішення.

Розрізняють три основних вимоги адекватності в перекладі, за яких текст, написаний однією мовою визнається адекватним текстові іншою мовою:

- вихідний та перекладений текст повинні мати (відносно) рівнозначні комунікативно-функційні властивості;

- у семантико-структурному відношенні вихідний і перекладений тексти повинні бути максимально тотождними;

- при наявності всіх «компенсуючих» відхилень між вихідним і перекладеним текстом, не повинні виникати недопустимі в перекладі семантико-структурні розбіжності.

Отже, крім передачі змісту, переклад художніх текстів передбачає творче перетворення вихідного тексту відповідно до експресивних можливостей цільової мови, а також її літературних норм. Ускладнює це завдання форма поетичних текстів. Вона є надзвичайно важливою і має високу інформативність (ритмічна організація вірша, рима, поділ на строфи). Звичайно, повністю зберегти форму і зміст вихідного тексту неможливо, тому поет- перекладач повинен знайти точку перетину між оригіналом і перекладом.

Висновки. Повна адаптація тексту відносно норм іншої культури неможлива, так як сама мовна система приймаючої літератури за своїми об єктивними даними не може точно передати зміст оригіналу, що неминуче призводить до втрати певного об'єму інформації. Семантично-структурна близькість вихідного і перекладеного текстів максимально зберігає в перекладі ідентичність авторської думки, збільшує діапазон адекватного заміщення вихідного тексту перекладеним, підвищує об'єктивність процесу перекладу та перекладацького рішення.

Переклад вважається адекватним, якщо вихідний і перекладений тексти володіють (відносно) рівнозначними комунікативно-функціональними властивостями, а в семантико-структурному відношенні вони повинні бути максимально аналогічні. У перекладі не повинні виникати недопустимі семантико-структурні розбіжності. Єдність змісту і форми сьогодні сприймається як аксіома адекватності перекладу. Головним критерієм адекватності поетичного перекладу є естетичний вплив перекладу на читача.

Перспективи подальшого дослідження. Результати даного дослідження розширюють горизонти подальшого аналізу перекладів художніх творів, спрямованого на узагальнення картини їх функціонування як засобу міжкультурної комунікації.

Размещено на Allbest.ru