Мовознавчий доробок професора Юрія Шевельова в Українському вільному університеті в Мюнхені

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мовознавчий доробок професора Юрія Шевельова в Українському вільному університеті в Мюнхені

Г.П. Городиловська

Анотація

український мова університет

У статті висвітлено один із цікавих і важливих періодів у творчій біографії професора Ю. Шевельова, що стосується його наукової діяльності в Українському вільному університеті в Мюнхені. Особливу увагу приділено мовознавчому доробку вченого, серед праць якого виокремлено «До ґенези називного речення» (1947), «Сучасна українська літературна мова» (1949) та «Галичина в формуванні української літературної мови» (1949), де запропоновано власні погляди науковця щодо історії становлення, функціонування й розвитку української мови.

Ключові слова: наукова діяльність, мовознавчий доробок, українська літературна мова, Ю. Шевельов.

Аннотация

український мова університет

В статье освещен один из интересных и важных периодов в творческой биографии профессора Ю. Шевельова, что касается его научной деятельности в Украинском свободном университете в Мюнхене. Особое внимание уделено языковедческому наследию ученого, среди работ которого выделены «К генезису именительного предложения (1947), «Современный украинский литературный язык» (1949), «Галичина в формированию украинского литературного языка» (1949), где представлены собственные взгляды ученого относительно истории становления, функционирования и развития украинского языка.

Ключевые слова: научная деятельность, языковедческое наследие, украинский литературный язык, Ю. Шевельов.

Abstract

It is proved that being in German emigration and working as a professor at the Ukrainian Free University, Y. Shevelov left a significant linguistic works, which, without a doubt, are the Ukrainians national achievement. Among the scientist's important linguistic works are singled out the following: «To the genesis of the nominative sentence» (1946), «Modern Ukrainian language» (1949), «Galicia in the formation of a new Ukrainian literary language» (1949), where he suggested interesting ideas, his own scientific visions, convincing evidence and facts about the history of the Ukrainian language formation and development. It is confirmed that Professor Y. Shevelov's valuable linguistic heritage at the Ukrainian Free University in Munich is a significant contribution to the Ukrainian linguistic science development.

The prospect of further scientific research can be conducted on the comprehensive study of Y. Shevelov's linguistic heritage, which deals with his German period.

Key words: scientific activity, linguistic heritage, the Ukrainian literary language, Y. Shevelov.

Наукова діяльність учених Українського вільного університету (УВУ) - першого вищого навчального закладу за кордоном з українською мовою викладання - безперечно ввійшла в історію вітчизняної та світової науки як приклад благородного й самовідданого служіння українській спільноті. У колі університетських гуманітаріїв провадив свою наукову діяльність надзвичайно високого рівня вчений, професор УВУ Юрій Володимирович Шевельов (псевдоніми Юрій Шерех, Ю. Шерех, Юр. Шер., Юр. Ш., Ю. Ш., Jury Scherech, Jury Serech, Yury Cherekh, Yu. Sherekh, Yurii Sherekh, Yury Serech, а також Григорій Шевчук, Гр. Шевчук, Г. Шевчук, Гр. Ш. та ін.), який усе своє життя, увесь свій могутній талант віддав українській науці, дбаючи про її гідність та авторитет. Лауреат Шевченківської премії, академік Національної академії наук України, почесний президент Української Вільної Академії Наук у США, професор Гарвардського і Колумбійського університетів (США), член Американського лінгвістичного товариства, Польського інституту мистецтв і науки в США, почесний доктор Альбертського (Канада) і Лундського (Швеція) університетів, Києво-Могилянської академії та Харківського університету, постать абсолютно індивідуальна, оригінальна й неповторна в українському та світовому інтелектуальному просторі.

В останні роки з'явилося чимало наукових розвідок, присвячених мовознавчій спадщині цього неординарного лінгвіста, авторами яких є С. Вакуленко [1], П. Гриценко [2], А. Даниленко [3], Л. Довбня [4], В. Калашник [5], К. Каруник [6], Л. Масенко [7], М. Мозер [8], І. Муромцев [9], В. Німчук [10], Я. Рігер [11], Л. Ткач [12] та інші, які здійснили науковий аналіз творчого доробку славетного дослідника, розглянули й описали окремі ділянки його мовознавчої діяльності.

Утім, лінгвістична спадщина професора Ю. Шевельова в період його перебування в німецькій еміграції до сьогодні залишається недостатньо вивченою, що й визначає актуальність обраної теми. Ця актуальність зумовлена об'єктивною потребою комплексно дослідити мовознавчий доробок ученого німецького періоду, який ще не був об'єктом спеціального лінгвістичного аналізу.

Наша мета полягає в тому, щоб висвітлити один з цікавих і важливих періодів у творчій біографії Ю. Шевельова, що стосується його наукової праці в Українському вільному університеті в Мюнхені. Йдеться, зокрема, про наукову діяльність видатного вченого, написання низки навчальних посібників, підручників з сучасної української мови, інших мовознавчих праць, що були опубліковані у видавництві УВУ. Пропонована наукова розвідка, можливо, принаймні частково заповнить ще відчутні сьогодні прогалини про багатогранну діяльність цієї незвичної особистості.

Поставлена мета передбачає виконання таких завдань:

- опрацювати мовознавчий доробок Ю. Шевельова, створений у Мюнхені впродовж 1946-1949 рр. (монографії, наукові статті, словникові статті в Енциклопедії українознавства, рецензії зазначеного періоду тощо);

- проаналізувати лінгвістичні розвідки досліджуваного періоду, що були підготовлені й видані в УВУ та зберігаються в архіві цього навчального закладу в Мюнхені;

- подати власний фаховий коментар окремих мовознавчих праць, зокрема «До ґенези називного речення» (1947), «Сучасна українська літературна мова: Зшитки 1-10» (1949) та «Галичина в формуванні нової української літературної мови» (1949).

Для кращого сприйняття досліджуваного періоду коротко згадаємо кілька фактів з біографії науковця. 1943 р. після приходу совєтських військ Юрій Володимирович виїжджає з Харкова. Спочатку їде до Києва, пізніше до Львова, тоді до села Солотвине (Польща). Був у таборі Орем-Лаз (Братислава), згодом потрапив до табору Штрасгоф, де співпрацював з берлінським журналом «Дозвілля». Після того, як редакцію журналу перенесли з Берліна до міста Пляуен, науковець емігрував до Німеччини. Зразу мешкав у Бад-Кіссінґені, Фюрті, а 1946 р. приїхав до Мюнхена, де проживав і працював до 1949 р.

Перебуваючи в еміграції в Мюнхені, Юрій Володимирович продовжив свою довголітню наукову діяльність в Українському вільному університеті, який називав «хронологічно першою інституцією» [16, с. 249] (до еміграції він працював доцентом у Харківському інституті журналістики та Харківському університеті). В УВУ мовознавець закінчив докторантуру, захистив дисертацію й здобув науковий ступінь доктора наук. Зі спогадів науковця дізнаємося, що новостворений навчальний заклад аж ніяк не був «справжнім повноцінним університетом того часу» [16, с. 249], оскільки працювати було нелегко, не було бібліотек, лабораторій, професори не мали змоги готувати нові курси й нерідко доводилося обмежуватися тим, що пам'ятали з довоєнних викладів. У цій навчальній установі Ю. Шевельов працював на посаді професора й читав курс сучасної української мови, про що свідчить публікація навчального скрипту «Сучасна українська мова: Зшитки 1-10», який вийшов друком 1949 р. у видавництві УВУ (на сьогодні маємо два перевидання цієї книги) [15; 17].

Проаналізувавши скрипт, можемо стверджувати, що він складався з 10 зшитків, тобто лекцій, становив собою структурний, системний тип граматичного опису і був призначений для осіб, які здобували вищу освіту на першому курсі цього навчального закладу, а також для широкого кола читачів. Усі лекції мали однакову структуру: спочатку йшов виклад теоретичного матеріалу за темами (кожен зшиток мав різну кількість тем, яких загалом було 80), пізніше список літератури до теми, з якою автор радить познайомитися, а далі практичні завдання для самостійної роботи та контрольні запитання. Наприклад, перша (§§ 1-6) і друга лекції (§§ 7-12) присвячені темам лексикології, фразеології та лексикографії; третя (§§ 13-21), четверта (§§ 22-28) і п'ята (§§ 29-32) - синтаксису та принципам української пунктуації; шоста (§§ 3339), сьома (§§ 40-46), восьма (§§ 47-61) і дев'ята (§§ б2-72) - морфології; остання десята лекція аналізує фонетику, фонологію та засади українського правопису (§§ 73-80).

На початку цього скрипту значну увагу автор приділяє основним мовознавчим розділам - фонетиці, фонології, лексиці, семантиці й граматиці (морфології та синтаксису), а також питанню нормалізації української мови: «З погляду суто

наукового не можна говорити, що в мові що-небудь є правильне або неправильне, - бо все, що є в мові має причини своєї появи, отже, по-своєму обґрунтоване. Але практичні потреби порозуміння, спілкування й закріплення національної єдності владно вимагають, щоб норми були і щоб у мові засуджувалося все те, що цим нормам не відповідає» [18, с. 3].

На основі цих міркувань Ю. Шевельов пропонує три підходи до мовних явищ - науковий, нормативний та стилістичний: «При науковому підході ми стараємося кожне явище пояснити, показати, чому воно постало, наскільки поширене, як може далі розвиватися. При нормативному підході ми приміряємо кожне явище до усталених норм і констатуємо: правильно чи неправильно» [18, с. 3]. Науковий підхід, на думку автора, можна порівняти з працею лікаря, який вивчає певні процеси в людському організмі, щоб зрозуміти їхній перебіг і чинники, що їм сприяють або перешкоджають, а нормативний - з поведінкою лікаря під час набору до війська, де він нічого не вивчає, а лише перевіряє, чи людина підходить до його приписів. Ю. Шевельов зауважує, що перший підхід має передусім науково-теоретичне значення, а другий - практичне.

Мовознавець називає й третій підхід до мовних явищ - стилістичний, у межах якого з'ясовують питання мети використання тих чи тих варіантів норм літературної мови: «При стилістичному підході ми завжди ставимо собі питання: а як інакше можна було б висловити те, що тут висловлено; чому вибрано саме цей варіант; чи він кращий, чи гірший від інших можливих? Добре володіє мовою тільки той, хто знає всі її стилістичні можливості і вміє завжди добрати найвідповідніші» [18, с. 4]. Аналізуючи навчальний скрипт, зауважуємо, що цього стилістичного підходу автор послідовно дотримується практично в кожному з мовних рівнів, які він аналізує.

Описуючи лексику й семантику, професор Ю. Шевельов чітко зазначає відмінність між полісемією слова й гомонімами (омонімами), зауважуючи, що полісемія корисна для мови, а гомонімія, навпаки, некорисна, бо спричинює двозначність, і тому мова намагається позбуватися її. Далі дослідник аналізує такі лексичні категорії сучасної української мови, як архаїзми, неологізми (новотвори), етранжизми (чужомовні слова), діалектизми (територіальні і соціальні), синоніми та їхні синонімічні гнізда, наводить класифікацію лексики за семантичними сферами (побутова, технічно-професійна, емоційно-пейоративна, пестлива, урочиста). Цікавими є, на нашу думку, пояснення автора щодо своєрідної семантики ідіом і фразеологічних зворотів, а також короткі відомості з історії української лексикографії.

Відразу після лексики й семантики мовознавець подає синтаксис як один з розділів граматики, більша частина якого присвячена питанням простого й складного речень. Помітно, що серед тематики, що стосується простого речення, автор виокремлює тему про найменшу синтаксичну одиницю - так званий член речення, а також дає визначення словосполученню й реченню, звертаючи нашу увагу на те, що останнє має два елементи: «один окреслює носія ознаки, другий - ознаку, приписувану першому в часі і способі. Першого називають підметом, або суб'єктом, другого - присудком, або предикатом» [18, с. 51].

Проблематичною є, на думку Ю. Шевельова, класифікація підрядних речень, оскільки її важко зробити, бо «по-перше, ці речення є дуже різноманітні, по-друге, гіпотактичне складне речення не становить собою чогось застиглого, а перебуває в розвитку» [18, с. 80]. Дослідник уважає, що з-поміж різних принципів класифікації найпоширенішим є принцип за значенням підрядного речення, вжитого в його зв'язку з головним реченням (логіко-граматичний). Отже, лінгвіст виділяє 13 видів підрядних речень: об'єктивні, атрибутивні, місцеві, часові, причинові, мети, умовні, способові, допустові, наслідкові, зіставні, відносно-незалежні та вияснювальні.

Важливими з погляду синтаксису є зауваження Ю. Шевельова щодо граматичної (синтаксичної) природи прямої й непрямої мови як «певних граматичних конструкцій», які насамперед «характеризуються тим, що становлять собою складне речення: пряма мова - асинтетичне, непряма - гіпотаксичне» [18, с. 97]. Впадає у вічі й те, що в синтаксисі видатний філолог наголошує на елементах суто стилістичного синтаксису, до якого належить передусім порядок слів і синтаксичні фігури. З-поміж останніх автор аналізує особливості еліпсів та апосіопез, що становлять собою синтаксичні фігури недоговоріння та ґемінацію, плеоназм, ампліфікацію і градацію, які є синтаксичними фігурами накопичення.

Оскільки синтаксис тісно пов'язаний з пунктуацією, дослідник не залишає поза увагою питання про принципи української пунктуації, зокрема формально-граматичний, на який вона найчастіше спирається.

Морфологію як ще один розділ граматики професор Ю. Шевельов аналізує в навчальному скрипті після синтаксису. У ньому він звичайно подає 10 частин мови й кожну з них докладно описує, ілюструючи свої погляди переконливими доказами й фактами. Варто зазначити, що, вивчаючи кожну частину мови, дослідник торкається питань словотвору.

У прикінцевих заувагах до словотвору сучасної української мови автор зазначає, що для різних частин мови характерні свої типи словотвору. Виявляється, що для іменників і прикметників, а також деяких числівників властиве широке використання наростків. Прислівники, які ближче стоять до імен, також характеризовано розвитком наростків, натомість у дієсловах вагомішу роль відіграють приростки.

Після морфології у скрипті описано фонетику й фонологію. Науковець подає класифікацію голосних і приголосних звуків, їхню загальну характеристику, вимову, творення й чергування. Проаналізовано також основні риси українського складу, досліджено характер і вплив словесного наголосу.

Остання тема в аналізованому скрипті стосується засад українського письма й правопису. Ю. Шевельов уважає, що українське письмо у своїй основі фонематичне, тобто в ньому літера відповідає фонемі, але, на думку дослідника, цей принцип не завжди послідовно витриманий, бо, наприклад, літери ї та щ завжди позначають два звуки, а це суперечить фонематичному принципові. Автор називає не менш важливий семантичний принцип, який доповнює попередній і фіксує моменти значення без їхнього звукового оформлення. У межах фонематичного принципу письма мовознавець виокремлює три засади правопису - фонетичну, етимологічну та історико-етимологічну

й наголошує на тому, що «наш правопис становить компроміс між фонетичним й етимологічним принципом» [18, с. 299]. Дослідник визнає те, що таке поєднання в мові є надзвичайно вдалим.

Отже, проаналізований скрипт «Сучасна українська літературна мова» охоплював повний курс сучасної української мови й усі основні розділи мовознавства (фонетику й фонологію, лексикологію й фразеологію, граматику й словотвір). Важливо, що в ньому Ю. Шевельов системно описав сучасну українську літературну мову в усьому багатстві її стилістичних засобів, а також значну увагу приділив питанню нормалізації мови й українському правопису, що завжди було і є актуальним у наш час, тому є всі підстави вважати скрипт вагомою навчально- методичною працею.

Помітним наслідком наукової праці Ю. Шевельова мюнхенського періоду була публікація низки його робіт у видавництві УВУ, серед яких найважливіше місце посідають «До ґенези називного речення» [13] та «Галичина в формуванні нової української літературної мови» [14].

Перша праця - це монографія про походження називного речення, написана 1941 р. в Харкові, але повністю закінчена в Мюнхені й опублікована у видавництві УВУ 1947 р. Зазначимо, що на основі цієї наукової розвідки Ю. Шевельову було присуджено докторський ступінь1949 р. У цій роботі подано найдокладніший аналіз категорії називних речень в аспекті їхнього походження та функціонування в літературній мові ХІХ- ХХ ст., бо такі речення для західної лінгвістики були зовсім не вивченою категорією.

Друга праця підготовлена 1943 р. під час короткого перебування Ю. Шевельова у Львові, але завершена й видана також у Мюнхені 1949 р. (пізніше цю працю було передруковано ще кілька разів). У ній порушено питання діалектної основи української літературної мови, зокрема її галицького варіанта, подано ґрунтовну характеристику цього різновиду й визначено його роль у становленні норм загальнонаціонального мовного стандарту. Про важливість цієї наукової розвідки відомий сучасний мовознавець П. Гриценко слушно зазначає, що «окрім точного відтворення мовно-історичної конкретики, це дослідження цінне сьогодні передусім формулюванням кола проблем щодо формування української мови нового періоду, зокрема ролі окремих мовно-культурних теренів у цьому процесі. Літературна мова, - продовжує вчений, - традиційно осмислювана як надтериторіальна, надлокальна форма існування національної мови, у цій праці прочитується у просторовій парадигмі, через локальну та історичну віднесеність; замість традиційного для українського мовознавства відкидання галичанізмів їм дається виважена оцінка» [2, с. 15]. Такий висновок науковця цілком виправданий і обґрунтований.

Отже, перебуваючи в еміграції в Німеччині і працюючи на посаді професора в Українському вільному університеті, Ю. Шевельов залишив значний мовознавчий доробок, який без сумніву є національним здобутком українців. Незважаючи на те, що в перші повоєнні роки в еміграції не було сприятливих умов для повноцінної наукової роботи, Юрій Володимирович продовжував працювати над актуальними питаннями україністики.

Серед окремих лінгвістичних праць аналізованого періоду на особливу увагу заслуговують «До ґенези називного речення» (1946), «Сучасна українська літературна мова» (1949) та «Галичина в формуванні нової української літературної мови» (1949), у яких лінгвіст пропонує цікаві ідеї, власні погляди, переконливі докази й факти щодо історії становлення, функціонування й розвитку української мови. Аналіз й опис цих праць засвідчує, що вони є цінним науковим доробком Ю. Шевельова й вагомим внеском у розвиток української мовознавчої науки.

Перспективу наукових розвідок убачаємо в подальшому дослідженні мовознавчої спадщини Ю. Шевельова, зокрема німецького періоду його діяльності.

Бібліографічні посилання

1. Вакуленко С. В. Переклад наукового доробку Юрія Шевельова: здобутки та перспективи. Юрій Шевельов - учора, сьогодні, завтра : зб. за підсумками наукових викладів у Харкові 30 жовтня 2013 р. Харків : Майдан, 2014. С. 113-- 129.

2. Гриценко П. Ю. Професор Юрій Шевельов (Штрихи до портрета видатного мовознавця). Юрій Шевельов: учений- гуманітарій, дослідник української мови і літератури : зб. статей. Харків : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2017. С. 7-29.

3. Даниленко А., Чабан Л. Юрій Володимирович Шевельов (Юрій Шерех). Матеріали до бібліографії. Нью-Йорк, 1998. 199 с.

4. Довбня Л. Е. Мовознавча діяльність Юрія Шевельова в Українському вільному університеті Мюнхена. Молодий вчений. 2016. № 5 (32). С. 490-492. URL : http://molody vcheny.in.ua/files/journal/2016/5/122.pdf (дата звернення.

5. Калашник В. С. Питання стилістики в працях Ю. Шевельова про українську мову та літературу. Юрій Шевельов: учений- гуманітарій, дослідник української мови і літератури : зб. статей. Харків : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2017. С. 65-74.

6. Каруник К. Д. Шкільні граматики Юрія Шевельова: з історії українських підручників української мови. Вивчаємо українську мову та літературу. 2011. № 4 (260). С. 31-35.

7. Масенко Л. Т. «Те, що Грушевський зробив для української історії, я зробив для української мови». Шевельов Ю. Вибрані праці: у 2-х кн. Київ : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008. Кн. 1: Мовознавство. С. 5-25.

8. Мозер М. Юрій Шевельов та парадигми сучасної україністики. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Філологія». 2009. № 854. Вип. 57. С. 224-227.

9. Муромцев І. В. Юрій Шевельов - видатний учений сучасності. Харків : Око, 1996. С. 13-22.

10. Німчук В. В. Шевельов і проблеми нашого правопису. Українська мова. 2009. № 2. С. 95-101.

11. Ріґер Я. Упровідне слово. Шевельов Ю. Історична фонологія

12. української мови. Харків : Акта, 2002. 1066 с. URL:

13. http://www.twirpx.com/file/431168/ (дата звернення:

14. .

15. Ткач Л. О. Юрій Шевельов. Дивослово. 2008. № 12. С. 24-32.

16. Шевельов Ю. В. До ґенези називного речення. Мюнхен, 1947. 50 с.

17. Шевельов Ю. В. Галичина в формуванні нової української літературної мови. Мюнхен : Ukrainian Free University Press, 1949. 93 с.

18. Шевельов Ю. В. Нарис сучасної української літературної мови та інші лінгвістичні студії. Київ : Темпора, 2012. С. 29446.

19. Шевельов Ю. В. (Юрій Шерех). Я - мене - мені ... (і довкруги). Харків ; Нью-Йорк, 2001. Т. 2 : В Европі. 304 с.

20. Шерех Ю. Нарис сучасної української літературної мови. Мюнхен : Вид-во «Молоде життя», 1951. 401 с.

21. Шерех Ю. Сучасна українська літературна мова (Зшитки 110). Munchen : Ukrainian Free University Press, 1949. 306 с.

22. Размещено на Allbest.ru