Прийоми роботи з матеріалом давніх писемних пам’яток як джерелом вивчення історії східнослов'янських мов в українському та російському мовознавстві 20-х - 60-х рр. ХІХ ст.

Размещено на http://allbest.ru

Донбаського державного педагогічного університету

Прийоми роботи з матеріалом давніх писемних пам'яток як джерелом вивчення історії східнослов'янських мов в українському та російському мовознавстві 20-х - 60-х рр. ХІХ ст.

Гпущенко В. доктор філологічних наук,

професор, завідувач кафедри германської

та слов'янської філології

Рябініна І. кандидат філологічних наук,

доцент кафедри української мови та літератури

Анотація

У працях українських і російських мовознавців 20-х - 60-х рр. ХІХ ст. (О.Х. Востокова, М. О. Максимовича, Ф.І. Буслаєва, І.І. Срезневського, П.О. Лавровського, Я.Ф. Головацького) було розпочато розробку прийомів дослідження графіки й орфографії давніх писемних пам'яток як джерела вивчення історії східнослов'янських мов.

Виникла й поширилася теза про необхідність обережного користування матеріалом давніх писемних пам'яток як джерелом вивчення історії мови. Було сформульовано комплекс методичних правил критичного аналізу мови писемних пам'яток. Сформувався диференційований підхід до жанрів пам'яток, що виявилося в протиставленні творів духовного та світського змісту (М. О. Максимович, Ф. І. Буслаєв, І. І. Срезневський). Характерне для мовознавців 20-х - 60-х рр. ХІХ ст. ототожнення звука та букви значною мірою зумовлювало обмежений характер лінгвістичної реконструкції.

Ключові слова: джерела вивчення історії східнослов'янських мов, давні писемні пам'ятки, прийом, жанр, буква, звук.

Аннотация

Приемы работы с материалом древних письменных памятников как источником изучения истории восточнославянских языков в украинском и русском языкознании 20-х - 60-х гг. ХІХ в.

Глущенко В. доктор филологических наук, профессор, заведующий кафедрой германской и славянской филологии Донбасского государственного педагогического университета

Рябинина И. кандидат филологических наук, доцент кафедры украинского язика и литературы Донбасского государственного педагогического университета

В трудах украинских и русских языковедов 20-х - 60-х гг. ХІХ в. (А. Х. Востокова, М. А. Максимовича, Ф. И. Буслаева, И. И. Срезневского, П. А. Лавровского, Я. Ф. Головацкого) была начата разработка приемов исследования графики и орфографии древних письменных памятников как источника изучения истории восточнославянских языков. Возникло и распространилось положение о необходимости осторожного использования материала древних письменных памятников как источника изучения истории языка. Был сформулирован комплекс методических правил критического анализа языка письменных памятников. Сформировался дифференцированный подход к жанрам памятников, что проявилось в противопоставлении произведений духовного и светского содержания (М. А. Максимович, Ф. И. Буслаев, И. И. Срезневский). Характерное для языковедов 20-х - 60-х гг. ХІХ в. отождествление звука и буквы в значительной мере обусловливало ограниченный характер лингвистической реконструкции.

Ключевые слова: источники изучения истории восточнославянских языков, древние письменные памятники, прием, жанр, буква, звук.

Abstract

Means and methods to research material of ancient written records as a source of historical studies of eastern slavonic languages in ukrainian and russian linguistics of 20-s - 60-s XIX ct.

Glushchenko V. - Doctor of Science (Linguistics), Professor, Head of the Department of Germanic and Slavonic Linguistics, Donbas State Teachers' Training University

Ryabinina I. - Candidate of Science (Linguistics), Associate Professor, Ukrainian Language and Literature Department, Donbas State Teachers' Training University

Works by Ukrainian and Russian linguists of 20-s - 60-s XIX ct. (A. Vostokov, M. Maksymovych, F. Buslaiev, I. Sreznevskyi, P. Lavrovskyi, Ya. Holovatskyi) formulated researching means and methods to learn ancient written records' script and spelling as a source of historical studies of the Eastern Slavonic languages. They claimed importance of careful treatment of the material of ancient written records as a source of historical studies of Eastern Slavonic languages and formulated a complex of methodical rules for the critical analysis of the language of written records. It drew to differentiated approaches of the records' genres which resulted in contrasting religious and secular works (M. Maksymovych, F. Buslaiev, I. Sreznevskyi). The close identification of the sound and the letter which was characteristic for 20-s - 60-s XIX ct. linguistics considerably determined a restricted character of the linguistic reconstruction.

Key words: sources of historical studies of Eastern Slavonic languages, ancient written records, means and methods, genre, letter, sound.

Вступ

Постановка проблеми. Однією з найважливіших проблем генетичного мовознавства є проблема джерел вивчення історії мови. Оскільки історія лінгвістики значною мірою є історією лінгвістичних методів, а методологія та методика лінгвогенетичних досліджень тісно пов'язані з джерелами вивчення історії мови, розгляд зазначеної проблеми в лінгвоісторіографічному аспекті видається актуальним і перспективним.

Важливим досягненням мовознавства ХІХ ст. стало визнання й утілення в практику принципу історизму, що мало вирішальний вплив на розробку порівняльно-історичного методу. Засновниками порівняльно-історичного методу стали Ф. Бопп, Я. Грімм, Р. Раск та О. Х. Востоков. Основні ідеї, висунуті цими мовознавцями, мали своє подальше переосмислення та вдосконалення в працях послідовників, зокрема українських та російських лінгвістів першого (20-і - 60-і рр. ХІХ ст.) і другого (70-і рр. ХІХ ст. - 30-і рр. ХХ ст.) періодів розвитку компаративістики. орфографія східнослов'янський мова лінгвістичний

У перший період було закладено основи теоретичної й практичної розробки проблеми джерел вивчення історії східнослов'янських мов. Зокрема, було розроблено прийоми роботи з матеріалом давніх писемних пам'яток - одного з найважливіших джерел вивчення історії мови.

Аналіз останніх досліджень. Проте це питання в лінгвістичній історіографії залишається недостатньо висвітленим. Стисло про прийоми роботи з матеріалом давніх писемних пам'яток як джерелом вивчення історії мови в українській і російській компаративістиці 20-х - 60-х рр. ХІХ ст. пише В. А. Глущенко [4, с. 27-31]. Спостереження В. А. Глущенка було доповнено й узагальнено у статті й монографії І. М. Рябініної [11; 12, с. 45-51]. Проте спеціальних праць, присвячених внеску українських і російських мовознавців зазначеного періоду в розробку прийомів роботи з матеріалом давніх писемних пам'яток як джерелом вивчення історії східнослов'янських мов, у лінгвістиці немає. Сподіваємося, пропонована стаття заповнить цю прогалину.

Метою нашої статті є установлення внеску українських і російських мовознавців 20-х - 60-х рр. ХІХ ст. в розробку прийомів роботи з матеріалом давніх писемних пам'яток як джерелом вивчення історії східнослов'янських мов.

Ця мета конкретизується в таких завданнях: 1) розкрити погляди українських і російських мовознавців 20-х - 60-х рр. ХІХ ст. на експланаторні можливості й вади давніх писемних пам'яток як джерела вивчення історії мови; 2) установити внесок українських і російських мовознавців зазначеного періоду в розробку прийомів роботи з матеріалом давніх писемних пам'яток як джерелом вивчення історії східнослов'янських мов; 3) виявити, які твердження лінгвістів зберегли свою цінність для мовознавства ХХ ст. - початку ХХІ ст.

Виклад основного матеріалу дослідження

Як відомо, головним надбанням мовознавства 20-х - 60-х рр. ХІХ ст. стала теза про змінюваність мови [4, с. 23].

Підкреслимо, що розробка цієї тези спричинилася до виникнення ідеї нерівномірності розвитку мовних елементів різних рівнів [там же; 3, с. 23]. Саме ця ідея, в основі якої лежить принцип історизму, сприяла виникненню порівняльно-історичного мовознавства та його подальшому розвитку [12, с. 24].

Так, О. Х. Востоков, якому, зокрема, належить заслуга реконструкції праслов'янських носових голосних, зміг реконструювати їх завдяки тому, що виділив у сучасній йому польській мови як архаїчний «шар» носові голосні звуки.

Порівнявши матеріал давніх писемних пам'яток і сучасні мовні дані, О. Х. Востоков з'ясував звукові відповідності між старослов'янською та сучасною дослідникові польською мовою; учений встановив, що кириличні юси споконвічно позначали носові голосні звуки, подібні до польських, а отже, ці звуки, що з усіх слов'янських мов збереглися тільки в польській, існували в старослов'янській мові [2, с. 6]. О. Х. Востоков відкрив і звукове значення літер ь і ь [там же, с. 8-9].

Давні писемні пам'ятки стали важливим джерелом вивчення історії східнослов'янських мов завдяки живій традиції, яка пов'язує мову цих пам'яток із сучасними східнослов'янськими мовами в сукупності їхніх говорів. Зусиллями українських і російських мовознавців 20-х - 60-х рр. ХІХ ст.: О. Х. Востокова, М. О. Максимовича, Ф. І. Буслаєва,

І. І. Срезневського, П. О. Лавровського, Я. Ф. Головацького - було покладено початок розробці прийомів дослідження давніх писемних пам'яток. У цей час виникає методика встановлення графіки й орфографії як системи (з фіксацією відхилень від цієї системи), розробляються прийоми порівняння рукописних текстів з «живими» діалектами.

Вивчення писемних текстів зумовлене як лінгвістичними, так і позалінгвістичними чинниками. Текстологічні спостереження, порівняння списків, з'ясування наборів буквених знаків, їхнє накреслення дозволяє визначити відношення тексту до культурно-писемної традиції; аналізуються прийоми письма, встановлюється зв'язок писців з орфографічною школою.

Згідно із сучасними поглядами, давня писемна пам'ятка може бути використана як джерело не у вигляді випадкових фактів, а шляхом суцільного, цілеспрямованого вивчення всієї сукупності явищ і планомірного переходу від графіко-орфографічного рівня до фонологічного й до вищих рівнів [6, с. 55].

Важливо, щоб матеріал, наявний у давніх писемних пам'ятках, були достовірними. Необхідною передумовою цього постає робота лінгвіста з оригіналами (а не виданнями) давніх текстів [7, с. 654].

В українському та російському мовознавстві 20-х - 60-х рр. ХІХ ст. поступово виникає ідея необхідності обережного користування матеріалом давніх писемних пам'яток як джерелом вивчення історії східнослов'янських мов.

М. О. Максимовичу належить заслуга формулювання комплексу методичних правил критичного аналізу мови писемних пам'яток [9, с. 73-78]. Слід відзначити, що висунути вченим твердження становлять практичну цінність і сьогодні.

Окремі фонетичні риси української та російської мов. М. О. Максимович відзначав у пам'ятках ХІІ ст. За його спостереженнями, у давньоруських писемних пам'ятках, починаючи з найдавніших, спостерігається змішування давньоруських (східнослов'янських) і старослов'янських (південнослов'янських) мовних особливостей. Це стосується пам'яток різних жанрів [там же, с. 80].

Так, М. О. Максимович звернув увагу на те, що вже в договорах східних слов'ян з греками наявні слова з повноголоссям [10, с. 257-295]. Зокрема, у договорі 912 р. (тобто Олега) трапляються такі давньоруські слова: полоняникъ (пор. старослов'ян. пл^нникъ), отполонени, Воронеже, возворонитись, у договорі 945 р. (Ігоревім) да не им^ютъ волости (власти). Багато таких форм у «Руській Правді»: волога, перегородить та ін. [там же].

Про це писав і І. І. Срезневський, зазначаючи, що мова договорів з греками - «церковнослов'янська», але давньоруські писці «мимохіть» допускали «русизми» (повноголосні форми типу золотникъ, волость, городъ; форми з початковим о відповідно до старослов'янського }е, напр. осень; форми з ж відповідно до старослов'янського жд, напр. межи тощо) [16, с. 47].

Перспективною виявилася теза М. О. Максимовича про те, що давньоруські писемні пам'ятки різних жанрів характеризуються різною співвіднесеністю східнослов'янських і південнослов'янських мовних особливостей: у церковних пам'ятках (починаючи з Остромирового євангелія) «руських форм слів» менше, а в пам'ятках світського характеру - більше [9, с. 31-32].

На думку І. І. Срезневського, до ХІІІ ст. книжна мова (духовні твори, літописи, мова адміністрації) була однаковою [15, с. 67]. Але в ХМ ст. мова світських грамот і літописів віддалилася від мови духовних творів. Причому відмінність з часом збільшується: у пам'ятках XV - XV! ст. відмінності книжної мови великі, і «немає ніякої можливості їх відділити» [там же].

Ф. І. Буслаєв, так само як М. О. Максимович та І. І. Срезневський, розрізняв жанри пам'яток, зазначаючи, що у творах духовного змісту (проповідях, повчаннях духовних осіб, постановах церкви) переважає мова старослов'янська, а у творах світського змісту (літописах, юридичних актах, давніх віршах, прислів'ях тощо) - розмовна «руська мова» [1, с. 36].

І. І. Срезневський подав методичні рекомендації для розробки підготовчих матеріалів з історії мови, звернувши увагу на детальний аналіз стародавніх пам'яток і вивчення тогочасних діалектів [15, с. 32-33].

Він зазначав, що в пам'ятках потрібно розмежовувати давньоруські й старослов'янські елементи, «не змішувати описок, порівнювати подібне та відмінне» [там же, с. 33].

Вагоме місце серед досліджень І. І. Срезневського посідають праці, у яких розглянуто стародавні рукописні пам'ятки та стародруки. У цих працях дослідник аналізував стародавні писемні пам'ятки, передусім приділяючи увагу літописам. Учений створив програму з вивчення та видання стародавніх рукописних пам'яток, висловивши побажання, щоб кожний стародавній рукопис видавався «рядок у рядок», «буква в букву, згідно з оригіналом» [там же, с. 34].

Надзвичайно важливою видається думка І. І. Срезневського про те, що кожна з давніх пам'яток повинна бути розібрана окремо в лексичному, граматичному й історико-літературному плані.

При порівнянні записів потрібно скласти для них найповніший і докладний словник, не пропускаючи жодного слова, жодного відтінка значення, а особливо повну й докладну граматику з урахуванням особливостей усіх форм. У кожному записі має бути відзначено вплив інших мов. Вплив іншомовних елементів повинен бути відмічений і при історико- літературному розборі пам'ятки з боку її змісту й особливостей викладу.

На думку І. І. Срезневського, лише внаслідок такого чіткого монографічного дослідження пам'яток мови старої й сучасної, книжної й народної є можливим укладання історичного словника й історичної граматики, і лише внаслідок осмислення матеріалів, зібраних у такому словнику і в такій граматиці, можна приступити до повної й докладної їсторії мови [13, с. 100-101].

І. І. Срезневському належить низка чудових палеографічних описів давньоруських пам'яток, напр. Грамоти великого князя Мстислава й сина його Всеволода Юр'єву монастирю (1130 р.) [там же, с. 46-47, 51].

Значну увагу І. І. Срезневський приділив давньоруському правопису, встановленню його особливостей.

Так, він зазначав, що вживання частини голосних букв у давньоруських пам'ятках було зумовлене позицією в слові. Зокрема, букви е, о, А вживалися після приголосних, тоді як ~, га, @ - після голосних та на початку слова, напр. почьиеть, ксмь, Володимир, Гежргии, десАте, газъ [15, с. 62].

І. І. Срезневський відкривав, описував і вивчав пам'ятки давньоруської мови й укладав давньоруський словник, оброблений і виданий після смерті вченого у вигляді «Материалов для словаря древнерусского языка по письменным памятникам» [14].

Цінність давніх писемних пам'яток для І. І. Срезневського була безсумнівною. На його думку, майже всі висновки про структуру давньоруської мови можна зробити, працюючи саме з пам'ятками. Проте в них спостерігаються риси впливу старослов'янської мови, тому використовувати матеріал давніх писемних пам'яток потрібно обережно [15, с. 33].

При роботі з матеріалом писемних пам'яток І. І. Срезневський рекомендував «вичленовувати з мови пам'яток усе те, що не могло належати давньоруській мові» [там же, с. 34]. Говорячи про близькість давніх слов'янських мов, учений зазначав, що «перші писемні пам'ятки належали до того часу, коли наріччя слов'янські відрізнялись одне від одного небагатьма рисами, причому «руська» мова була найближча до старослов'янської за складом і будовою» [там же, с. 65-66].

І. І. Срезневський підкреслював консерватизм мови пам'яток. Він зазначав, що мова в народі змінювалася в різних місцевостях, розпадаючись на говори й наріччя, а в книгах мимоволі утримувалася мова давня. Переписувачі вживали окремі слова з мови народної, проте робили це тільки ненавмисно, випадково [там же, с. 66].

Так, у давньоруських пам'ятках досить часто трапляються форми без -ть: длАше, длА\@, причому форми без -ть є і в сучасних говорах: іде [там же, с. 61-62].

У давніх пам'ятках фіксувалися й діалектні риси. Так, П. О. Лавровський відмічав у північних літописах, грамотах, договорах і актах місцеві особливості «новгородського говору», зазначаючи, що в північноруських пам'ятках писемності, як і в «живих» говорах, наявні такі «південноруські» особливості, як перехід в > у (у дв^ недели, усходити (Псковський літопис); уторникъ, у гридницю (Новгородський літопис); *Ј і та навпаки: ос^д^, кыд^, взяд^, творил^, съм^ренъ, Черн^говъ тощо; г > ^ оспожинъ, княини тощо. Учений прийшов до висновку, що лише відсутність заміни ч на ц та деякі інші особливості відрізняють давні «малоросійські» рукописи від новгородських [8, с. 128-142].

Характерно, що в книзі П. О. Лавровського «О языке северных русских летописей», як і в працях його сучасників, звуки ототожнюються з буквами: з одного боку, ^ переходить в і, з іншого, і переходить у ^. Проте це не одиничний приклад.

Так, П. О. Лавровський указував на таку особливість давнього «наріччя новгородського», як «взаємозаміна ц і ч»; ця особливість, на думку вченого, виникла «раніше ХІІ ст. » [там же, с. 136].

Ототожнення звука та букви наявне й у працях Ф. І. Буслаєва. Так, у давніх писемних пам'ятках Ф. І. Буслаєв фіксував обопільний перехід у в та в > у: оу чрево, оузьдвигьноу, оу в^кы замість въ чрево, вздвигну, въ в'Ькы; со въчешкы, въвид^въ, въже замість со ученикы, увид'Ьвъ, уже (Волинське євангеліє ХМ ст.).

Говорячи про взаємозаміну ^ та и, Ф. І. Буслаєв підтверджував свою думку такими прикладами: меч^ сво^ замість мечи свои (Лаврентіївський літопис 1377 р.); недзи, вни замість недьз^, вн^; плк'Ъ, мног^, скот^ замість паки, многи, скоти (Літопис Даниїла Паломника XV ст.) [1, с. 67]. Таке ототожнення призводило до невмотивованих інтерпретацій.

Звук і букву ототожнював і М. О. Максимович. Зокрема, він писав про «змішання въ с у» як про реальну фонетичну рису в південноруських пам'ятках починаючи з ХІ ст. [10, с. 285].

Як підкреслював І. І. Срезневський, розвиток мови є закономірним процесом; звідси завдання мовознавства полягає в тому, щоб розкривати закони розвитку мови [15, с. 17].

Виникає таке трактування фонетичних законів, згідно з яким звукові зміни відбуваються у формі повільної еволюції. Звідси тенденція до виділення етапів дії фонетичних законів.

Ці етапи моделювалися з урахуванням свідчень давніх писемних пам'яток. Так, Я. Ф. Головацький, посилаючись на матеріал південно-західних пам'яток української мови, у переході о в і реконструював проміжний звук у конь > кунь > кінь [5, с. 31].

Водночас звукові зміни в трактуванні істориків мови нерідко виступають як такі, що мають позачасовий характер. Зокрема, Ф. І. Буслаєв стверджував, що деякі закони, які діяли в давньоруській мові, а пізніше в історії окремих східнослов'янських мов, збереглися в сучасних східнослов'янських мовах [1, с. 26, 77].

Як фонетично значущі написання у деяких випадках трактувались описки. Так, Ф. І. Буслаєв, говорячи про переходи п > м і б > м у російських говорах, звертався й до пам'яток давньої писемності; у Житії Бориса й Гліба за Сильвестрівським збірником XIV ст. вчений зафіксував форму везможнымь; незважаючи на те, що це єдина в пам'ятці форма із заміною букви б буквою м і відповідної форми в сучасних російських говорах немає, Ф. І. Буслаєв ставив форму везможнымь в один ряд із сучасними вченому російськими діалектними формами мтаха (< птаха), мтица (< птица), мчела (< пчела), коломель (< колыбель), мерлог (< берлога) [там же, с. 73-74].

З нашого погляду, саме ототожнення звука та букви, притаманне студіям українських і російських мовознавців 20-х - 60-х рр. XIX ст., значною мірою зумовлювало обмежений характер реконструкції архетипів і фонетичних законів. Так, М. О. Максимович реконструював перехід о, е > ъ, ь, причому він вважав о, е праслов'янськими архетипами, а ъ, ь - специфічною інновацією македонського діалекту, що ліг в основу старослов'янської мови [9, с. 71, 76].

Невмотивоване визначення напрямку фонетичної зміни, первинних і вторинних форм у мові представлено в реконструкції Ф. І. Буслаєвим переходу носового голосного ? в сполучення ьн, ьм у давньоруській мові (жьмоу «жму», жьноу «жну») [1, с. 57, 66]. В основах слів типу огня, отца Ф. І. Буслаєв констатував опущення о, е, причому основи огонь - огня, з одного боку, і отец - отца, з іншого, дослідник не диференціював [там же, с. 66], хоча непочаткові голосні в них, як було доведено пізніше, мають різне походження.

Водночас зближення зазначених основ є правомірним. обидві вони пов'язані, хоча й по-різному, з процесом занепаду редукованих голосних. Тому звернення Ф. І. Буслаєва до подібних випадків, безсумнівно, сприяло подальшому вивченню процесу занепаду редукованих.

Висновки

Здійснене дослідження дозволяє зробити такі висновки:

1. У працях українських і російських мовознавців 20-х - 60-х рр. ХІХ ст. (О. X. Востокова, М. О. Максимовича, Ф. І. Буслаєва, І. Срезневського, П. О. Лавровського, Я. Ф. Головацького) було розпочато розробку прийомів опрацювання графіки й орфографії давніх писемних пам'яток як джерела вивчення історії східнослов'янських мов.

2. Поступово виникла й поширилася теза про необхідність обережного користування матеріалом давніх писемних пам'яток як джерелом вивчення історії мови.

3. Було сформульовано комплекс методичних правил критичного аналізу мови писемних пам'яток (М. О. Максимович).

4. Сформувався диференційований підхід до жанрів пам'яток, що виявилося в протиставленні творів духовного та світського змісту (М. О. Максимович, Ф. І. Буслаєв, І. І. Срезневський).

5. Притаманне студіям мовознавців 20-х - 60-х рр. ХІХ ст. ототожнення звука та букви значною мірою зумовлювало обмежений характер реконструкції архетипів і фонетичних законів.

Перспективи подальших розвідок ми вбачаємо в поглибленому вивченні методики дослідження сучасних діалектних даних та інших джерел вивчення історії східнослов'янських мов, а також спроб поєднання різних джерел вивчення історії мови в українському та російському мовознавстві 20-х - 60-х рр. ХІХ ст.

Література

1. Буслаев Ф. И. Историческая грамматика русского языка. Москва: Учпедгиз, 1959. 623 с.

2. Востоков А. X. Рассуждение о славянском языке, служащее введением к грамматике сего языка, составляемой по древнейшим оного письменным памятникам. Санкт-Петербург, 1865. С. 1-27.

3. Глущенко В. А. Порівняльно-історичний метод в українському та російському мовознавстві ХІХ ст. - 30-х рр. ХХ ст.: монографія. Слов'янськ: Вид- во Б. І. Маторіна, 2017. 255 с.

4. Глущенко В. А. Принципи порівняльно-історичного дослідження в українському і російському мовознавстві (70-і рр. XIX ст. - 20-і рр. XX ст.). Донецьк, 1998. 222 с.

5. Головацький Я. Грамматика руского языка. Львів, 1849. 223 с.

6. Иванов В. В. Лингвистическое источниковедение в его отношении к истории русского язика. Филологические науки. 1992. № 4. С. 52-61.

7. Карский Е. Ф. А. А. Шахматов как историк русского языка. Карский Е. Ф. Труды по белорусскому и другим славянским языкам. Москва: Изд-во АН СССР, 1962. С. 653-662.

8. Лавровский П. А. О языке северных русских летописей. Санкт- Петербург, 1852. 160 с.

9. Максимович М. А. Начатки русской филологии: об отношении русской речи к западнославянской. Максимович М. А. Собрание сочинений. Киев, 1880. Т. 3. С. 25-155.

10. Максимович М. А. Новые письма к М. П. Погодину: о старобытности малороссийского наречия. Максимович М. А. Собрание сочинений. Киев, 1880. Т. 3. С. 273-311.

11. Рябініна І. М. Джерела вивчення історії мови в українському та російському мовознавстві 20-х - 60-х рр. ХІХ ст. Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Луганськ: Вид-во ЛДПУ, 2003. Вип. 10 (66). С. 22-29.

12. Рябініна І. М. Джерела вивчення історії мови в українському та російському мовознавстві ХІХ ст. - 30-х рр. ХХ ст. Слов'янськ: Видавець Маторін Б. І., 2011. 174 с.

13. Срезневский И. И. История русского языка: курс 1849-50 года. Срезневский И. И. Мысли об истории русского языка. - Москва: Учпедгиз, 1959. С. 93-132.

14. Срезневский И. И. Материалы для словаря древнерусского языка по письменным памятникам. 3-е изд. Москва, 1958. Т. 1. 632 с.; Т. 2. 590 с.; Т. 3. 614 с.

15. Срезневский И. И. Мысли об истории русского языка. Москва: Учпедгиз, 1959. С. 16-81.

16. Срезневский И. И. Русское слово: избранные труды / сост. Н. А. Кондрашов. Москва: Просвещение, 1986. 176 с.

Размещено на Allbest.ru