Українські лінгвістичні вчення на перехресті епох

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українські лінгвістичні вчення на перехресті епох

Людмила Довбня

кандидат філологічних наук, доцент

Тамара Товкайло

кандидат філологічних наук, доцент

Анотація

У статті проаналізовано напрями українського мовознавства, презентовані вченими кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. До них перш за все належить описова й історична фонетика - сфера, яка неодноразово ставала об'єктом наукових інтересів дослідників аналізованого періоду. Окрім неї, звертається увага авторів на напрацювання вчених у галузі української діалектології, лексикології (зокрема, термінознавства), морфології, синтаксису, а також унормування української мови загалом та розроблення правописних канонів зокрема. Особлива увага звертається на наукову спадщину Павла Житецького, Агатангела Кримського, Олени Курило, Костянтина Михальчука, Степана Смаль-Стоцького, Івана Огієнка. Завдяки напрацюванням цих учених до нас у неспотвореному вигляді дійшла історія нашої мови, її діалектологія, а також фонетичні, лексикологічні, морфологічні, синтаксичні вчення, правописні ідеї, бачення шляхів унормування української мови тощо.

Ключові слова: українське мовознавство, історія становлення та розвитку, описова фонетика, історична фонетика, українська діалектологія, історична граматика, морфологія, правопис, українська літературна мова, нормалізація мови.

Довбня Людмила, Товкайло Тамара

Украинские лингвистические учения на перекрестке эпох

В статье проанализированы направления украинского языкознания, представленные учеными конца XIX - первой половины ХХ в. К ним прежде всего относится описательная и историческая фонетика - отрасль, которая неоднократно являлась объектом научных интересов исследователей рассматриваемого периода. Кроме нее, обращается внимание авторов на наработки ученых в области украинской диалектологии, лексикологии (в частности, терминоведения), морфологии, синтаксиса, а также на нормирование украинского языка в целом и разработки орфографических канонов в частности. Особое внимание обращается на научное наследие Павла Житецкого, Агафангела Крымского, Елены Курило, Константина Михальчука, Степана Смаль-Стоцкого, Ивана Огиенко. Благодаря исследованиям этих ученых мы в неискаженном виде получили историю нашего языка, ее диалектологию, а также фонетические, лексикологические, морфологические, синтаксические учения, орфографические идеи, видение путей нормализации украинского языка и т. п.

Ключевые слова: украинское языкознание, история становления и развития, описательная фонетика, историческая фонетика, украинская диалектология, историческая грамматика, морфология, правописание, украинский литературный язык, нормализация языка.

Ukrainian linguistic studies at the crossroad of epochs

Liudmyla Dovbnia

Ph.D. in Philological Sciences, Associate Professor

Tamara Tovkaylo

Ph.D. in Philological Sciences, Associate Professor

Abstract

In the modern Ukrainian linguistics activated interest to the scientific heritage of outstanding predecessors, whose developments consciously were silenced during decades for ideological conditions. Analyze of these publications at the end of XIX - the f irst part of XX centuries give the possibility to highlight the pressing problems of linguistic ideas ' development in Ukrainian society, to arrange the accent on the specific of formation the actual Ukrainian military exercises, since the perspectives of modern domestic linguistics can be resultative only in light of understanding its retrospectives.

Analysis of the history of Ukrainian linguistics the end of XIX - the first part of XX centuries were carried out by modern scientists episodically, often - occasionally and sometimes were limited to specific personalities. Taking this, authors of the article gave such tasks before them: to work at linguistics heritage of Ukrainian scientists the end of XIX - the first part of XX centuries and to highlight the most important its aspects as a foundation for development modern scientist ideas; to analyze groundworks of modern scientists focused on questions about development of Ukrainian linguistics doctrines; to identify and summaries the tendencies of scientific developments of Ukrainian linguistics, which were reflected in the heritage of patriotic scientists the end of XIX - the first part of XX centuries.

According to the results, authors made a conclusion, that valid achievements of modern modest linguistics have bed-rock, created by predecessors, who are pride of Ukraine. Untold during the decades, today their names with flying colors are got back to the scientific revolution. These giants of science - are authoritative scientists the end of XIX - the first part of XX centuries, with help of which the history of our language, its dialectology, phonetic, lexical, morphological, syntax doctrines, spelling ideas, apparitions of ways of rating Ukrainian language ran into us in undefaced aspect. Analysis of scientific researches of emphasized period confirmed, the widest scientific elaboration in specify period got historical phonetic and dialectology. But we should pay attention to the proper level of scientific developments from other different linguistics spheres. At the same time we should notice, that certain professional conclusions of scientists are opened to questions or sometimes are inadmissible. But any one of them on specific historic lap had great influence on the stimulation of scientists to the new researches.

Key words: Ukrainian linguistics, history of formation and development, descriptive phonetic, historic phonetic, Ukrainian dialectology, historical grammar, morphology, orthography, Ukrainian literary language, normalization of language.

Вступ

Постановка проблеми в контексті сучасної філологічної науки та її зв'язок із важливими науковими і практичними завданнями. У сучасному українському мовознавстві активізувався інтерес до наукової спадщини видатних попередників, напрацювання котрих з ідеологічних причин свідомо замовчувалися впродовж десятиріч. Аналіз праць дослідників кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. покликаний виокремити нагальні проблеми розвитку лінгвістичних ідей в українському соціумі, розставити акценти у становленні специфіки власне українознавчих учень, оскільки перспективи сучасного вітчизняного мовознавства можуть бути результативними лише з огляду на усвідомлення його ретроспективи. Ідеї і напрацювання сучасників мають вагоме підґрунтя, яке все ще потребує детального аналізу, опису та популяризації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв'язання означеної проблеми і на які опираються автори. Питання розвитку української мовознавчої науки кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. є об'єктом наукових інтересів багатьох учених, серед яких - С. Бевзенко, А. Загнітко, Г. Їжакевич, І. Гнатюк, Л. Довбня, Т. Товкайло, М. Желєзняк, О. Ципердюк, Л. Пена, В. Глущенко, І. Рябініна, К. Тищенко, Л. Рева, В. Христенок та ін. У переважній більшості праць названих авторів розглядається конкретний аспект наукової спадщини того чи іншого українського мовознавця, такі розвідки зазвичай мають аналітичний характер. Дещо осібно в цьому списку перебуває потужна аналітико- синтетична праця С.П. Бевзенка (Бевзенко, 1991), у якій панорамно висвітлено історію становлення і розвитку окремих розділів мовознавчої науки, подекуди - із зазначенням персонального внеску вчених кінця XIX - першої половини ХХ ст.

Визначення не вирішених раніше частин проблеми. Аналіз історії українського мовознавства кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. здійснювався сучасними дослідниками епізодично, часто - несистемно, подекуди обмежувався конкретними персоналіями. Безумовно, такі матеріали є потрібними і навіть необхідними для створення опису загальних тенденцій розвитку лінгвістичної науки та ролі окремих особистостей в історії становлення та розвитку українських мовознавчих учень, одначе нині на часі не лише аналітичні, а й синтетичні дослідження в зазначеній сфері.

Мета статті - здійснити аналіз та опис внеску українських учених- мовознавців кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. в історію українських лінгвістичних учень.

Постановка завдання. Поставлена мета передбачала виконання таких завдань:

- опрацювати мовознавчу спадщину українських учених кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. і виокремити найвагоміші її аспекти як підґрунтя для розвитку сучасних наукових ідей;

- проаналізувати напрацювання сучасних дослідників, присвячені питанням розроблення українських мовознавчих учень;

- виявити й узагальнити тенденції наукових розвідок з українського мовознавства, які знайшли відбиття у спадщині вітчизняних учених кінця ХІХ - першої половини ХХ ст.

Виклад основного матеріалу

Кінець ХІХ - перша половина XX ст. - період появи вагомих наукових розвідок у сфері українського мовознавства. Попри складні, часом нестерпні умови життя, а подекуди й політичні переслідування, українське суспільство надало світові високі зразки наукової творчості та академічної доброчесності. Лінгвістичні студії окресленого періоду охопили різні аспекти науки про мову: становлення українських правописних норм, розвиток літературної мови, фонетику, лексикологію, морфологію, синтаксис, діалектологію, історичну граматику тощо. Власне ці напрями були презентовані в наукових розвідках Павла Гнатовича Житецького, Агатангела Юхимовича Кримського, Олени Борисівни Курило, Костянтина Петровича Михальчука,

Степана Йосиповича Смаль-Стоцького, Євгена Костянтиновича Тимченка, Івана Івановича Огієнка та ін. На означений період припадає і наукова творчість Олександра Опанасовича Потебні, одначе його мовознавча спадщина доволі ґрунтовно проаналізована, з огляду на що автори цієї статті не ставили за мету приділити увагу аналізу праць цього, безумовно, мегаталановитого вченого.

Детальний аналіз наукової спадщини вказаних вище дослідників може претендувати на монографічний опис. У статті ж втілено намір виокремити й описати провідні аспекти їхніх лінгвістичних напрацювань.

Складно переоцінити фонетичні напрацювання П.Г. Житецького, зафіксовані у працях: «Очерк звуковой истории малоруського наречия» (1876), «Очерк звуковой истории малорусского наречия в 17 и 18 вв.» (1889), - які започаткували історико-лінгвістичне вивчення вокалічної і консонантної систем. Ці розвідки високо оцінив С.П. Бевзенко: «Вперше цільний огляд історичної фонетики української мови здійснив П.Г. Житецький у своєму дослідженні «Очерк звуковой истории малоруського наречия» (1876). Ця книжка дуже багата за своїм змістом. У вступі... доводиться необхідність історичного підходу до розв'язання цього питання, висувається твердження про праруську мову як вихідну точку в історії звуків української мови. У другій частині - «Про голосні звуки», що складається з чотирьох розділів: 1) Ъ і ь в початковій історії руської мови; 2) Малоруське і замість га; 3) Малоруське і з основних о, е; 4) Звук ы в малоруському наріччі - розглядаються основні явища історії українського вокалізму, а в третій частині - «Про приголосні звуки», що складається з трьох розділів: 1) Загальні поняття про кількісну природу приголосних; 2) Кількісні риси малоруських приголосних; 3) Якісні риси малоруських приголосних - основні явища українського консонантизму. Закінчується книжка «Загальними висновками», в яких характеризуються загальні риси руської прамови, з'ясовується питання про зародження української мови..., з'ясовуються шляхи творення основних українських говорів (північний, волинсько-галицький і український).

Ця праця не втратила свого значення й досі як перша спроба цільного огляду історичної фонетики української мови, залишивши глибокий слід в історії вивчення її фонетичної системи» (Бевзенко, 1991: 169-170).

Слід зауважити, що аналізовані фонетичні процеси і явища П.Г. Житецький вибудував у хронологічній послідовності і подав як цілісну систему. Його увага була прикута до явищ, притаманних власне українській мові: це, зокрема, депалаталізація приголосних, перехід Ъ ^ і, історія зредукованих ъ, ь залежно від їх позиції у слові (Жовтобрюх, 1991).

П.Г. Житецький зробив висновок про те, що системи голосних і приголосних взаємодіяли між собою, оскільки вокалічні трансформації спричиняли зміни не лише в системі голосних, а й у сфері приголосних. Найважливішу роль в еволюції української фонетичної системи вчений відводив двосторонньому процесові занепаду - вокалізації зредукованих.

«У науковій розвідці «Очерк звуковой истории малорусского наречия» П.Г. Житецький шляхом глибоко лінгвістичного аналізу давніх пам'яток письма започаткував діахронічно обґрунтований підхід до проявів системності в галузі української фонетики. Його наслідком є аналіз історії становлення та визначення статусу української мови.

Діахронічний аналіз учений фахово поєднав із синхронічним описом живого діалектного мовлення, що сприяло об'єктивному мовознавчому аналізу й баченню шляхів розвитку й особливостей функціонування вокалічної та консонантної систем української мови. Свої міркування вчений проілюстрував додатками, де подав зразки регіональних особливостей сучасного йому українського мовлення.

Бачення П.Г. Житецьким історичних процесів розвитку й функціонування українського звукового складу спричинило диференціацію слов'янських мов на вокалічний і консонантний типи. Дослідження в зазначеній галузі залишаються актуальними й до наших днів» (Довбня, Товкайло, 2019: 35).

Учений вивчав фонетичні явища української мови на живому мовленнєвому матеріалі, тому закономірним є те, що фонетичне вчення П.Г. Житецького тісно перепліталося з аналізом діалектних явищ.

Потужний внесок у вивчення української описової та історичної фонетики, а також діалектології зробила О.Б. Курило, котра надала науковій спільноті програму для збирання етнографічних матеріалів та дійсно точні наукові зразки діалектного опису матеріалів. Уже самі назви її праць засвідчують синтетичний підхід до вивчення мовних явищ: «Фонетичні та деякі морфологічні особливості говірки села Хоробричів на Чернігівщині» (Київ, 1924); «До характеристики і процесу монофтонгізації чернігівських дифтонгічних звуків» («Україна», 1925); «До питання про умови дисимілятивного акання». Записки Іст.-філ. відділу УАН, 10, (1928, вип. 10); «Спроба пояснити процес зміни е, о в нових закритих складах у південній групі українських діялектів» (Київ 1928); «Матеріяли до української діалектології та фольклористики» (Київ 1928); «Про незалежну від наголосу зміну а по м'яких консонантах та по j в українських діалектах». Український діалектологічний збірник, 2. (Київ 1929); «До питання про походження північно-українських рефлексів - о, ue, we, wy, e». ВУАН, Збірник Комісії для дослідження історії української мови (1931, вип. 1) та ін.

«Записи говірок Курило відзначаються великою фонетичною точністю, часом вони навіть перевантажені зайвими подробицями й індивідуальними й потенційними варіянтами вимови, бо записи Курило були фонетичні, а не фонематичні. Але дослідниця дбала й за відсівання в записках значущих фонетичних варіянтів від випадкових. Усі записи суворо льокалізовані щодо села, а в великих селах і щодо частини села. Курило починає звичайно коротким описом села в його історії, економічному розвитку, сучасному стані; далі характеризує тих осіб, що від них безпосередньо роблено записи, при чому Курило звергає увагу на те, чи є відмінності в мові різних поколінь. Записи текстів супроводяться словничками. Курило використала також деякі чужі записи, але тільки при двох умовах: що їх робила філологічно освічена людина родом з даної місцевости і що Курило контролювала мову й вимову самої цієї людини» (Шевельов, 2002: 71-72).

О.Б. Курило мала на меті не лише зібрати діалектні матеріали, а й проаналізувати ті діалектні явища, які втратилися в мові літературній. Окрім того, наукова увага дослідниці була прикута до таких історико- фонетичних трансформацій: перехід [о] в [а] в літературній мові, перехід [`а] в [`е] (['и]) в західних українських діалектах, перехід [е] в [о], постання [і] < [о] та [е] у нових закритих складах, сутність і трансформація дифтонгів тощо.

«Олена Курило започаткувала дослідження української описової діалектології, запропонувавши вдалий монографічний зразок окремої говірки, унеможлививши цим дилетантський підхід до аналізу мовно- територіальних одиниць» (Довбня, Товкайло, 2019: 95).

Окрім фонетики й діалектології, у центрі уваги дослідниці перебували й питання створення української наукової термінології: мовознавчої, правничої, технічної, хімічної, ботанічної, - що засвідчують її праці: «Уваги до сучасної української літературної мови» (Київ, 1920); «Словник хемічної термінології (Проект)» (Київ 1923); «Словник ботанічної номенклатури» (Київ, 1928), а також рецензія на «Російсько- український словничок медичної термінології» (Київ, 1918-1919) тощо. Значну увагу приділяла О. Курило й українському синтаксису, чітко наголошуючи на його відмінностях із російським, а також займалася проблемами культури та унормування української мови.

Аналізуючи внесок українських мовознавців ХІХ - ХХ ст. у розвиток вітчизняних лінгвістичних учень, варто згадати й К.П. Михальчука- великого вченого з оригінальними ідеями, які в силу складних життєвих обставин йому лише частково вдалося втілити в життя. У центрі його уваги теж перебували фонетика й морфологія, літературна мова загалом, однак в історію українського мовознавства він увійшов перш за все як учений, котрий описав українські діалекти, визначив межі регіональних угруповань (північного, південно-західного і південно- східного), а також говорів і говірок. Він є автором відомої праці «Нарічія, поднарйчія и говоры Южной Россіи въ святи съ нарйчіями Галичины» та карти українських діалектів, які не втратили своєї актуальності й до сьогодні.

К.П. Михальчук вважав, що «...реальним представником мови є лише найпростіша й неподільна одиниця її, звана «говіркою», себто явище надіндивідуальне, нематеріальне, конструйоване в абстракції, в ідеалі» (Цит. за: Шевельов, 2002: 113).

К.П. Михальчук розглядав діалектологію не ізольовано, а в тісному взаємозв'язку з історичною фонетикою та історичною морфологією. У цьому руслі до кола його зацікавлень входили питання постання [і] < м, [е], [о], а також із дифтонгів, депалаталітазації приголосними перед передньорядними голосними [е], [и], розвитку повноголосся та появи початкових [о], [je], спрощення [ж] < [dj] тощо. Аналізуючи долю етимологічних [о], [е] та [о], [е], що постали з [ь] та[ъ], дослідник звернув увагу на те, що українська мова має певні спільні риси з мовами західної гілки.

До питань історичної морфології К.П. Михальчук звертався лише принагідно. У цій царині йому належить розгляд процесу утворення стягнених форм прикметників і зміна їхніх флексій, а також флексій іменників м'якої та мішаної груп (І і ІІІ відмін), однак власне ці висновки вченого викликали у фахових колах певні дискусії.

«К.П. Михальчук займався не лише проблемами фонетики й морфології, а й питаннями методології мовознавства. Велику увагу він приділяв загальнотеоретичним питанням сутності й функціонування мови. Услід за прихильниками натуралістичного напряму дослідник відносив мовознавство до природничих наук. У мовному поділі він вбачає закономірність природного розвитку суспільства. Інтеграція ж мов, вважає вчений, може відбутися лише шляхом політичного насильства» (Довбня, Товкайло, 2019: 132).

До когорти великих українських учених входить і енциклопедист І. Огієнко, котрий успішно займався аспектами лексики і фразеології, граматики і стилістики української мови, а також значну увагу приділяв питанням старослов'янської мови. Йому належить опрацювання мови пам'яток давнього українського письма: «Остромирове Євангеліє», «Чуднівський Псалтир», «Ізборник Святослава» та ін. У центрі дослідницької уваги вченого перебували питання історичного розвитку мови, розкриті ним у розвідках: «Повстання азбуки й літературної мови в слов'ян», «Кирило і Мефодій», «Історія української літературної мови», «Історія старослов'янської мови» та ін.

Особливо цінною в науковій спадщині І. Огієнка є 12-томна праця «Історія церковнослов'янської мови», де автором презентовано різно- аспектний матеріал від релігійного й загальнокультурологічного до власне лінгвістичного: життя й діяльність солунських братів, фонетика і графіка, морфологія та синтаксис тощо. «Згадана праця вирізняється з-поміж інших масштабністю аналізованого матеріалу та глибиною авторських узагальнень, що дає підстави віднести її до надбань світової славістики» (Довбня, Товкайло, 2019: 197).

Не можна оминути увагою й лексикографічну діяльність І. Огієнка, зокрема його «Український правописний словник» та «Український стилістичний словник», «Історичний словник української граматичної термінології», «Граматично-стилістичний словник Шевченкової мови», «Церковний словничок», одначе вершиною його словникарської праці є чотиритомний «Етимологічно-семантичний словник української мови».

«Мовознавча спадщина Івана Огієнка є глибинним складником національного гуманітарного вчення, спрямованого на розвиток та популяризацію українського слова, усталення норм. Його праці є ключовим етапом у розвитку історії та культури рідної мови, її лексикології та лексикографії, в унормуванні українського наголосу тощо» (Довбня, Товкайло, 2019: 200).

І. Огієнко вважав мову націєтворчим чинником і вказував, що вона є найціннішим скарбом народу, тож поки живе мова - житиме й народ.

В історії українського мовознавства кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. значна роль відводиться С. Смаль-Стоцькому, котрий результативно спрямовував свої наукові зусилля в русло термінотворення, правопису, лексикології, лінгводидактики, розроблення періодизації історії української мови тощо.

До його наукової скарбниці входить чимало наукових розвідок: «Про впливи аналогії у відмінюванні в малоруській мові» (1885, 1886 рр.), «Про план науки руської мови в гімназіях» (у співавторстві з Т. Ґартнером, 1891 р.), «Про руську правопись» (1891 р.), «Котляревський і його «Енеїда»» (1898 р.), «Grammatпkderruthenischen (ukrainischen) Sprache» (у співавторстві з Т. Ґартнером, 1913 р.), «Правописні непорозуміння» (1914 р.), «Розвиток поглядів про сім'ю слов'янських мов і їх взаємне споріднення» (1925, 1927 рр.), «Франко і українська літературна мова» (1926 р.), «Правописна справа» (1926 р.), «Ритміка Шевченкової поезії» (1926 р.), «Поліські мішані говори» (1927 р.), «Найближчі завдання славістики і україністики» (1928 р.), «Українська літературна мова» (1928 р.), «Граматика в школі» (1929 р.), «Українська мова: її початки, розвиток та характеристичні її прикмети» (1933 р.), «Питання про східнослов'янську прамову» (1937 р.) та ін.

З-поміж названих праць чільне місце відводиться «Руській граматиці», створеній у співавторстві з проф. Т. Ґартнером, де з урахуванням історичних трансформацій аналізується звукова система мови. Граматика була схвально сприйнята науковою спільнотою.

С. Смаль-Стоцького і Т. Ґартнера заслужено вважають творцями української граматичної термінології. «Вони розробили теорію терміна, в основу якої покладено внутрішню форму слова й наукове визначення, що закріплюється за відповідною назвою; творчо використали термінологію своїх попередників, закріпили традицію вживання власних термінів і запозичених, що узвичаїлися українською мовою, ввели у практику граматичної термінології десятки термінів, які з відповідними змінами (або й без змін) стали надбанням української граматичної науки. До групи термінів, уведених в науковий обіг авторами «Граматики», належать: відмінок, прикметник, дієприслівник, дієіменник, оклик, спосіб, уподібненє, звукові зміни, питайник, окличник, прикладка, теперішність, минувшість, будучність, однина, множина» (Пена Л.).

Саме С. Смаль-Стоцькому належить ідея введення єдиних правописних норм для всієї України. Учений обстоював «желехівку» і вважав за доцільне її зберегти. Одначе не слід применшувати його роль у розвитку інших розділів мовознавчої науки.

«Науковий здобуток ученого відіграв важливу роль в історії становлення й розвитку українського мовознавства, зокрема в галузях правопису, фонетики, термінотворення, морфології, синтаксису, історії та діалектології української мови, однак, незважаючи на існуючі наукові розвідки, присвячені аналізу його потужних філологічних праць, творча спадщина дослідника комплексно ще не охоплена й потребує подальших різноаспектних напрацювань» (Довбня, Товкайло, 2019: 253).

Висновок

український лінгвістичний учення мовознавство

Вагомі здобутки сучасного вітчизняного мовознавства мають міцне підґрунтя, створене попередниками, якими нині по праву пишається Україна. Замовчувані впродовж десятиріч, їхні імена сьогодні з честю повертаються до наукового обігу. Ці велети науки - авторитетні вчені кінця ХІХ - першої половини ХХ ст., завдяки яким у неспотвореному вигляді дійшла до нас історія нашої мови, її діалектологія, а також фонетичні, лексикологічні, морфологічні, синтаксичні вчення, правописні ідеї, бачення шляхів унормування української мови тощо. Аналіз наукових праць учених означеного періоду засвідчує, що найширшого наукового опрацювання в окреслений період зазнали історична фонетика й діалектологія, хоча слід констатувати належний рівень наукових розвідок і з інших мовознавчих сфер. Водночас слід зауважити, що окремі фахові висновки вчених є дискусійними чи подекуди сьогодні вже неприйнятними, одначе кожен із них на конкретному історичному етапі відіграв позитивну роль, стимулюючи дослідників до нових пошуків.

Перспективи подальших розвідок вбачаються авторами в розширенні хронології досліджень і залученні нових персоналій з метою фахового опрацювання та аналізу їхньої мовознавчої спадщини та з'ясування її ролі в історії становлення та розвитку українських лінгвістичних учень.

Література

1. Бевзенко С. Історія українського мовознавства. Історія вивчення української мови: Навч. посібник. Київ, Вища школа, 1991. 231 с.

2. Глущенко В., Рябініна І., Тищенко К. Джерела вивчення історії української мови у студіях Є.К. Тимченка. URL: https://revolution.allbest. ru/languages/00977689_0.html#text (дата звернення: 15.01.2019).

3. Гнатюк І. А.Ю. Кримський - лексикограф. Волинь філологічна: текст і контекст. Агатангел Кримський у контексті української та світової культури. Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2006. Вип. 1. С. 86-88.

4. Довбня Л., Товкайло Т. Історія українського мовознавства в іменах: навч. посіб. Вид. 2. Переяслав: Домбровська Я.М., 2019. 309 с.

5. Желєзняк М. Мовознавча спадщина Всеволода Михайловича Ганцова. Мовознавство. 1990. № 3. С. 66-69.

6. Жовтобрюх М. Нарис історії українського радянського мовознавства (1918-1941). Відп. ред. В.М. Русанівський. Київ, Наук. думка, 1991. 260 с.

7. Загнітко А. Синтагматична модель відмінкової системи Юрія Шевельова і Євгена Тимченка: давальний відмінок 1 (ІІ) 2. Записки з українського мовознавства. URL: http://zum.onu.edu.ua/article/view/ 131375 (дата звернення: 21.01.2019). DOI: https://doi.org/10.18524/2414- 0627.2017.24.131375

8. Пена Л. Лінгвістичні терміни у «Граматиці української (руської) мови» С. Смаль-Стоцького та Ф. Ґартнера. Філологія: зб. наук. праць. URL: http://www.info-library.com.ua/books-text-10663.html (дата звернення: 23.04.2018).

9. Рева Л. Внесок вченого-енциклопедиста Івана Івановича Огієнка в мовознавчу науку (за фондами Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського НАН України). URL: http://litmisto.org.ua/?p=25392 (дата звернення: 11.07.2017).

10. Христенок В. Мовознавчі студії Івана Огієнка. URL: http://enpuir.npu. edu.ua/bitstream/123456789/6979/1/Hristenok.pdf (дата звернення: 11.07.2017).

11. Ципердюк О. Мовознавча термінологія в праці Олени Курило «Уваги до сучасної української літературної мови». URL: http://194.44.152.155/ elib/local/2414.pdf (дата звернення: 14. 06. 2019).

12. Шевельов Юрій. Портрети українських мовознавців. Київ: Видавничий дім «КМ Академія», 2002. 132 с.

References (Транслітерація)

1. Bevzenko S. (1991). Istoriya ukrayins'kogo movoznavstva. Istoriya vy'vchennya ukrayins'koyi movy' [History of Ukrainian linguistics. History studying the Ukrainian language]. K.: Vy'shha shk., 1991. - 231 [in Ukrainian].

2. Ghlushhenko V., Rjabinina I., Tyshhenko K. Dzherela vyvchennja istoriji ukrajinsjkoji movy u studijakh Je.K. Tymchenka [References of researching the history of Ukrainian language are in the studios of Ye. K. Tymchenko]. Available at: https://revolution.allbest.ru/languages/00977689_0.html#text. [in Ukrainian].

3. Hnatiuk I. A.Iu. (2006). Krymskyi - leksykohraf [Krymskyi is a lexicographer]. Philological Volyn: a text and a context. Ahatanhel Krymskyi is in the context of Ukrainian and peaceful culture. 1. 86-88 [in Ukrainian].

4. Dovbnya L., Tovkajlo T. (2019). Istoriya ukrayins'kogo movoznavstva v imenax [The history of Ukrainian linguistics is in appellation]. Pereyaslav: Dombrovs'ka Ya.M., 309 [in Ukrainian].

5. Zhelyeznyak M. (1990). Movoznavcha spadshhy'na Vsevoloda My'xajlovy'cha Ganczova [Philological heritage of Vsevolod Mykhailovych Hantsov]. Linguistics, 3. 66-69 [in Ukrainian].

6. Zhovtobryux M.A. (1991). Nary's istoriyi ukrayins'kogo radyans'kogo movoznavstva (1918-1941) [An essay on Ukrainian soviet linguistics]. K.: Nauk. Dumka, 260 [in Ukrainian].

7. Zagnitko A.P. Sy'ntagmaty'chna model' vidminkovoyi sy'stemy' Yuriya Shevel'ova i Yevgena Ty'mchenka: daval'ny'j vidminok 1 (II) 2 [Syntagmatic model of case system by Yurii Sheveliov and Yevhen Tymchenko: dative case 1 (II) 2]. Reports of Ukrainian linguistics. Available at: http://zum.onu.edu.ua/article/view/131375. [in Ukrainian].

8. Pena L. Lingvisty'chni terminy' u «Gramaty'ci ukrayins'koyi (rus'koyi) movy'» S. Smal'-Stocz'kogo ta F. G'artnera [Linguistic concepts are in the «Grammar of Ukrainian language» of S. Smal-Stotskoho and Ph. Hartner]. Philology. Available at: http://www.info-library.com.ua/books-text-10663. html. [in Ukrainian].

9. Reva L. Vnesok vchenogo-ency'klopedy'sta Ivana Ivanovy'cha Ogiyenka v movoznavchu nauku (za fondamy' Nacional'noyi biblioteky' Ukrayiny' im. V.I. Vernads'kogo NAN Ukrayiny') [The contribution of scientist-scholar Ivan Ivanovych Ohienko to linguistic science (in tune with funds of National library of Ukraine Vernadsky)]. Available at: http://litmisto.org.ua/?p=25392. [in Ukrainian].

10. Xry'stenok V.F. Movoznavchi studiyi Ivana Ogiyenka [Ivan Ohiienko linguistic studios]. Available at: http://enpuir.npu.edu.ua/bitstream/12345 6789/6979/1/Hristenok.pdf. [in Ukrainian].

11. Cy'perdyuk O. Movoznavcha terminologiya v praci Oleny' Kury'lo «Uvagy' do suchasnoyi ukrayins'koyi literaturnoyi movy'» [Linguistic terminology is in the publication of Olena Kurylo «Attention to the modern Ukrainian literary language»]. Available at: http://194.44.152.155/elib/local/2414.pdf. [in Ukrainian].

12. Shevel'ov Yurij (2002). Portrety' ukrayins'ky'x movoznavciv [Portraits of Ukrainian linguists]. Ky'yiv: Vy'davny'chy'j dim «KM Akademiya», 132 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru