Зберігаючи красу наукового пошуку (алгоритм оцінювання та редагування наукових текстів, за Р.Г. Іванченком)

Размещено на http://www.allbest.ru

Зберігаючи красу наукового пошуку (алгоритм оцінювання та редагування наукових текстів, за Р.Г. Іванченком)

Зелінська Н.В. д-р філол. наук, проф. кафедри медіакомунікацій Українського поліграфічного інституту, м. Львів, Україна

Анотація

Висвітлено стан сучасного наукового дискурсу, незадовільний рівень представленості його в інформаційному просторі та недостатність інструмента¬рію для дослідження наукових текстів як потенційних видавничих продуктів. Показано витоки ставлення до наукового тексту як до знеособленого, позбав¬леного емоцій витвору раціонального розуму, а також -- в історичній ретро- спективі -- вироблення рекомендацій щодо оптимізації наукових текстів.

Наз¬вано причини доцільності/недоцільності максимальної формалізації наукового викладу. Окреслено роль наукових текстів у комунікаційних процесах: вони не лише є каналом спілкування науковців між собою, а й потрібні для поширення наукової інформації в соціумі, відтак повинні створюватися як «комунікаційно повноцінні» або «комунікаційно досконалі». Науковий текст розглядається (1) як повноправний елемент комунікаційного процесу, (2) як оприлюднений резуль¬тат творчого процесу, спорідненого з перебігом написання художнього твору, (3) як носій особливої естетичної цінності. Доведено, що за такого багатовек- торного підходу доцільно звернутися до усталеної концепції оцінювання та редагування художніх текстів, що її розробив Р. Г Іванченко, адже і художня, і наукова.

Список використаної літератури мають у своїй основі показ твор¬чого процесу. Окремі елементи цієї концепції були підхоплені та використані Н. Ф. Непийводою стосовно наукових текстів, а в наші дні доповнені та фун¬даментально розвинені П. О. Селігеєм, що і продемонстровано на підставі аналізу праць цих дослідників. Показано, що разом ці елементи утворюють своєрідний алгоритм редакторського опрацювання творів наукової літерату¬ри. Водночас саме такий підхід до підготовки наукових текстів дозволить як зберегти особливості творчої манери автора («красу наукового пошуку»), так і сприятиме адекватності читацького сприймання видавничого продукту.

Ключові слова: наукова Список використаної літератури; художня Список використаної літератури; науковий пошук; науковий дискурс; науковий текст; творчий процес; редагування; адекватність сприймання; точність викладу; то¬нальність викладу; зрозумілість викладу; стислість викладу; ясність викладу.

Abstract

науковий дискурс текст

Protecting the beauty of the scientific search (algorithm of evaluation and editing of the scientific texts, according to r. h. ivanchenko)

Zelinska N.V.

Dr. of Philology, Professor of the Department of Media Communications Ukrainian Polygraphic Institute, Lviv, Ukraine

The state of modern scientific discourse, unsatisfactory level of its rep¬resentation at the informational space, and the lack of the reliable instruments for researching scientific texts as the potential publishing products are described. The beginnings of attitude to the scientific text as impersonal, emotionless crea¬ture of the rational mind as well as -- in the historical perspective -- producing the guidelines on optimization of the scientific texts are shown. The reasons of expediency/inexpediency of the maximal formalization of the scientific narra¬tion are called. The role of the scientific texts taking part in the communication processes is shaping: they are not only a channel for mutual communicating of the scholars, they are needed for the dissemination of the scientific information within society thus they have to be created as “communicative appropriate” or “communicative perfect”. The scientific text may be regarded (1) like full-fledged element of the communication process, (2) like publicized result of the creative process, related to the run of writing the literary work, (3) like the special media having the aesthetic value. It was proved that such multi-vector approach makes reasonable using the fixed conception of evaluation and editing of the literary texts proposed by R. H. Ivanchenko, after all the fiction as well as the science literature both based on the demonstration of the creative process. Some ele¬ments of Ivanchenko's conception were picked up and used by N. F. Nepyjvoda for the sake of the scientific texts, and nowadays they were supplemented and fundamentally developed by P. O. Seligej that is demonstrated with the help of analyse of these researches works. All these elements together shape the original algorithm of the editor's improvement of scientific literature. At the same time such approach to preparing the scientific issues and publications will allow to protect specific features of the creative manner of their authors (“the beauty of the scientific search”) as well as it will favour the adequateness of the readers' perception of the publishing product.

Keywords: scientific literature, fiction, scientific search, scientific discourse, scientific text, creative process, editing, adequateness of perception, precision of narration, perspicuity of narration, conciseness of narration, tone of narration, clear¬ness of narration.

Постановка проблеми. Активно впроваджувані останнім часом новітні підходи до оприлюднення результатів наукових досліджень у так званих фахових виданнях, зокрема жорсткі вимоги до структури, наповнення, оформлення наукових розвідок, змушують авторів чітко дотримуватися нав'язаних канонів (навіть якщо сам дослідницький процес у них не «вписується»), а редакторів -- більше дбати про до¬тримання формальних вимог, аніж про посилення комунікативного ефекту від потенційної публікації. Усе разом це повертає наукову літе¬ратуру у вже, здавалося б, забутий і відкинутий практикою наукового текстотворення стан своєрідного стилістичного «анабіозу», в який во¬на була занурена ще у XVII ст. не в останню чергу стараннями геніаль¬ного вченого, але, на жаль, не дуже яскравого текстотворця І. Ньютона: саме завдяки високому авторитету І. Ньютона-дослідника його «сухий», знеособлений, невиразний стиль (що проявився у власних публікаціях ученого та при редагуванні ним статей у «The Philosophical Transactions of the Royal Society of London» [26, с. 21-23]) став пропагуватися в нау¬кових колах як взірцевий, а «ханжеська скромність звичаїв англійських середньовічних церковних університетів» спонукала багатьох авторів «ретельно прибирати з наукових повідомлень все те, що, на їх думку, не торкається безпосередньо викладених результатів і використаних методів» [8, с. 108] .

Вважаємо, що, замість просування, нехай і на сучасному рівні, дис¬курсивних практик «ньютоніанців», варто поміркувати про застосуван¬ня до створення та оцінювання (у тому числі редакторського) наукових текстів таких підходів, що виробилися стосовно інших видів літерату¬ри, і насамперед -- як це багатьом не видається дивним -- літератури художньої (адже в основі як художнього твору, так і наукової розвідки лежить творчий процес -- народження унікального нового знання, нової якості, нового сюжету, нового героя тощо). І в цьому плані дуже своєчасним уявляється звернення до праць Р. Г. Іванченка, чиї теоре¬тичні напрацювання та редакторський досвід, охоплюючи переважно художню літературу, можуть бути цілком застосовними і в роботі з на-уковими текстами.

Аналіз останніх досліджень. Попри дедалі частішу появу в ук¬раїнському інформаційному просторі наукових праць та навчальних видань, що розглядають проблеми науки та організації наукових дослі¬джень [14, 15, 17, 24 та ін.], особливості окремих жанрів наукової літе¬ратури [7, 9, 13, 16], -- все ж рідко трапляються публікації, присвячені якісним характеристикам наукового викладу в контексті наукової кому¬нікації [7, 8, 9, 16], «лайфхакам» наукового текстотворення [13, 15-17, 18, 21] та, ще рідше, специфіці редакторського оцінювання та власне редагування наукових текстів [3, 5, 9]. Тим часом усі ці проблеми доволі жваво обговорюються зарубіжними авторами [2, 22, 25-30], а відгуки читачів на їхні книжки, ретельно зібрані, зокрема, на сайті Goodreads, свідчать про неабиякий інтерес до означених вище проблем і, особли¬во, до їх вирішення . Вочевидь є нагальна потреба звернутися до них і на сучасному українському матеріалі.

Мета дослідження полягає в доведенні можливості використан¬ня теоретичних розробок Р. Г. Іванченка та його послідовників щодо редакторського опрацювання творів художньої літератури при оціню¬ванні та редагуванні наукових текстів.

Результати дослідження. Пошук чарівного алгоритму пере¬творення авторського тексту в ідеальний інструмент комунікації між творцем і споживачем інформації триває від часу появи зародків редак¬торського фаху (коли цим займалися давньогрецькі логографи, опра¬цьовуючи первинні матеріали своїх недостатньо освічених клієнтів) і продовжується досі (коли такий алгоритм наївно уявляється потріб¬ним для передоручення редакторських функцій машині). З розбудовою та розвитком різних за сферою використання та функціональним при¬значенням видів літератури (про їх більш-менш чітку диференціацію можна говорити орієнтовно з XVIII ст. ) пошук, природно, ускладнив¬ся, позаяк виникла потреба в розробленні відповідних алгоритмів уже не для єдиного синкретичного масиву текстів, а для кожного їх функ¬ціонально окресленого сегмента: так з'явилися загальні рекомендації щодо редакторського опрацювання наукових, довідкових, навчальних та інших матеріалів при підготовці їх до публікації (не оцінюючи тут повноту та якість чинного корпусу цих рекомендацій, підкреслимо, що сприймати їх варто саме як загальні, адже кожен авторський твір, а на виході редакційно-видавничого процесу -- видання -- є продук¬том унікальним, відтак його поява супроводжується безліччю деталей та нюансів).

Очевидна корисність таких функціонально зумовлених пакетів рекомендацій не викликає сумнівів, утім подальші спроби «алго¬ритмізації» здатні справити (а у багатьох випадках -- уже справля¬ють) зворотний вплив на якість кінцевого продукту -- видання чи публікації: надто вже тонка межа між рекомендацією (яка демокра¬тично залишає авторові простір творчості, а редакторові -- простір вибору) та імперативною вимогою (що мінімізує можливості вибору як такого).

Найбільшою мірою сказане стосується одного з виразно «твор¬чих» видів літератури -- літератури наукової. Саме вона ризикує стати головною жертвою тотальної «алгоритмізації», що, на пер¬ший погляд, виглядає цілком умотивовано. Та й справді, кількість учених у світі стрімко наближається до 8 млн, і всі вони, з більшою чи меншою інтенсивністю, публікують свої праці, створюючи вели-чезний за обсягом масив інформації. Відтак, по-перше, зрозуміло, що далеко не всі з цих мільйонів є геніальними текстотворцями і, бодай для формальної оптимізації оприлюднення їх досліджень, слід озброїти наукову спільноту жорсткими правилами та виставити обмеження, які можуть принаймні мінімізувати (або й замаскува¬ти!) невправності та неоковирності викладу отриманих результатів.

По-друге, саме величезна кількість створюваних наукових текстів унеможливлює навіть побіжний перегляд (не кажучи вже про уважне прочитання) навіть тих їх тематичних сегментів, в межах яких працює конкретний зацікавлений читач-науковець, -- натомість можливим є ознайомлення з окремими елементами формальної структури (мета дослідження, постановка проблеми, огляд джерел та ін.), що дає чи¬тачеві загальне уявлення про інформаційний вміст повідомлення, а максимально спрощений характер викладу майже не створює усклад¬нень для розуміння у межах рідної мови і полегшує переклад іншими мовами для уміщення у рейтингові світові видання (до чого сьогодні наполегливо, на рівні офіційних документів, спонукають, зокрема, українських науковців).

Але якщо все так чітко і функціонально правильно, у чому ж тоді проблема? -- а проблема полягає у необхідності досягти «ко¬мунікативної повноцінності» або, ще краще, «комунікативної досконалості» (терміни Н. Ф. Непийводи) наукових текстів, тоб¬то їх здатності бути надійним каналом у багатовекторному спіл¬куванні науковців між собою та в їхніх контактах із соціумом. Безпосередня участь наукового повідомлення у процесах комуні¬кації -- як усередині наукової спільноти, так і за її межами -- сьо¬годні стає все помітнішою, причому диктується це здебільшого су¬то прагматичними потребами: наука, «продукуючи нове знання... змушена шукати шляхи взаємодії із соціумом (для налагоджен¬ня взаєморозуміння, одержання моральної та матеріальної під-тримки, піднесення авторитету тощо)» [5], крім того, саме нау¬кова комунікація сприяє функціонуванню науки як такої, «адже залученню до різноманітних фінансованих програм, отриманню індивідуальних чи колективних грантів та інвестицій в окремі пер¬спективні щодо результатів галузі обов'язково передує оформлення переконливих -- чітко структурованих, аргументованих, вражаль- них -- текстів-запитів» [5]. Відтак зовсім не випадковою (і зовсім не зайвою!) уявляється увага авторів і прискіпливість редакторів до забезпечення належного викладу наукових праць.

Слугуючи своєрідним віддзеркаленням драматичного процесу до¬слідницького пошуку («це драма, драма ідей», за А. Ейнштейном) та перебуваючи, принаймні на початках свого стилістично «одноосібно¬го» функціонування, під сильним упливом високовартісного красного письменства, наукова Список використаної літератури сформувалась як втілена у вражальну форму квінтесенція інтелектуальної праці. Са¬ме гнучка та естетично зумовлена форма давала змогу авторові якнай-точніше передавати нюанси перебігу творчого процесу та справляти необхідний вплив не лише на «ядерного» читача -- колегу-науковця, а й, часто, на читацьку спільноту загалом . Утім, і сьогодні, коли нау¬кова Список використаної літератури сприймається вже як остаточно сформований вид, вона не може -- не має права -- остаточно дистан- ціюватися від надбань літератури художньої. Як зазначала Н. Ф. Не- пийвода, «категорія прекрасного охоплює не тільки твори художньої літератури... Прекрасним -- інтелектуально прекрасним -- може бути й науковий твір. Естетична цінність наукових творів полягає насамперед у ясності, логічності, стрункості передаваних думок» [12, с. 128]. Такі тексти «захоплюють фахівця, дають йому відчуття естетичної насоло¬ди» [12, с. 128].

Отже, якщо розглядати науковий твір 1) як повноправний еле¬мент комунікаційного процесу, 2) як оприлюднений результат творчого процесу, спорідненого з перебігом написання художнього твору, 3) як носій особливої естетичної цінності, -- то, за відсутно¬сті (що зазначалося при аналізі наявних джерел) чітких узагальне¬них рекомендацій щодо оптимізації наукового тексту саме в інтересах ефективної комунікації, цілком слушно звернутися до запропонова¬них Р. Г. Іванченком, згодом підхоплених Н. Ф. Непийводою [10-12], а в наші дні фундаментально розвинених і доповнених П. Селігеєм [18-20] «реперних точок» аналізу, які в сукупності своїй і утворюють своєрідний алгоритм.

За Р. Г. Іванченком , кінцевою метою будь-якої публікації є досяг¬нення адекватності розуміння читачем авторського тексту. Розумію¬чи під адекватністю повноту взаєморозуміння та точність потрапляння авторських задумів у «мішень» читацьких можливостей та зацікавлень, цілком закономірно ставити цю мету і перед науковою комунікацією, що являє собою спілкування науковців-дослідників для обміну інфор¬мацією або одержання нових відомостей, необхідних у подальших до¬слідженнях. І хоча основне завдання наукових повідомлень (фіксація, збереження та передавання інформації про результати наукової діяль¬ності у часі та просторі) суто прагматичне і позірно нескладне, досяг¬ти бажаної адекватності у кожному конкретному випадку виявляється дуже непросто: щонайменше, для цього автор повинен, передбачаючи реакцію читача, «відповідно вербалізувати свій інтелектуальний про¬дукт» [12, а 112]. Але чи кожен автор спроможний на це?

Р. Г. Іванченко пише, що адекватність є однією із «закономірнос¬тей, що нею характеризується спілкування, це закономірність лінгві¬стики індивідуального рівня» [6, с. 22] і позаяк «саме індивідуальне мовлення та індивідуальне сприймання є предметом турбот редактора, він не може не зважати на ці закономірності» [6, с. 22]. Більше того: са¬ме неадекватне розуміння тексту автором і читачем змушує редактора «вносити в текст корективи» [6, с. 21]. Тобто боротьба за адекватність значною мірою покладається на редактора. І саме його, редактора, Р. Г. Іванченко озброює своєрідним «алгоритмом» оцінки та виправ¬лення авторського тексту.

Шлях до адекватності, у концепції Р. Г. Іванченка, пролягає насам¬перед через досягнення точності вираження думки (коли «процес читацького пізнання не розривається незрозумілим та не гальмується невірно вибраним словом» [6, с. 71] (виокремлено в оригіналі. -- Н. З.). Так, його міркування стосуються художніх тво¬рів, але ж хто заперечить необхідність точності для наукових пові¬домлень? Розвиток цієї ідеї знаходимо у Н. Ф. Непийводи: «Комуні¬кативно точними є ті наукові тексти, які забезпечують максимальну адекватність авторського й читацького процесів пізнання дійсності» [12, с. 116]. І якщо основним засобом досягнення точності Р. Г. Іван- ченко називає правильність обраного слова чи зображеної деталі, то Н. Ф. Непийвода зосереджується на основному «будівельному мате¬ріалі» наукової лексики -- термінології, саме її вважаючи тією «озна-кою, яка забезпечує пізнавально-комунікативну досконалість науко¬вого стилю» [12, с. 117].

Наступним елементом «алгоритму» Р. Г. Іванченка є зрозумі¬лість, відповідальність за яку знову ж таки покладається на редактора («Завдання редактора... відшукати засоби, які б допомогли донести значення незрозумілого слова до свідомості читача» [6, с. 91] (ви¬окремлено в оригіналі. -- Н. З.). Пропонуються і раціональні прийо¬ми досягнення зрозумілості: заміна (при неможливості розтлумачи¬ти незрозумілий пасаж достатньо дохідливо), пояснення -- у тексті або у примітці, «підказування» контекстом та ситуацією та використання мовного досвіду читача. Природно, що в науково¬му тексті, адресованому читачеві-фахівцю, незрозумілих моментів буде небагато, але у випадках використання нових (або переосмис¬лення відомих) термінів, запозичених реалій (що сьогодні є дуже популярним), положень, які допускають множинне тлумачення, -- усі ці прийоми дуже ефективні. Відповідно, без них не обійтися при опрацюванні текстів, що виходять за межі «цехової» комуніка¬ції і адресуються освіченій, але не вузькоспеціалізованій аудиторії. Показово, що ще радикальнішу позицію стосовно зрозумілості нау¬кових текстів займає П. О. Селігей: відзначаючи «стійку тенденцію уникати звичайних слів і вживати натомість «розумну» лексику» [20, с. 94], він обґрунтовано доводить шкідливість зловживання тер¬мінами, особливо «модно-ефектними», і закликає до «реабілітації» загальновживаної лексики. «Перенасичення тексту зайвими тер¬мінами порушує рівновагу теоретичного й емпіричного, утруднює виклад, заважає читачеві цілісно сприймати й розуміти концепцію автора» [20, с. 104].

Третій крок в «алгоритмі» Р. Г. Іванченка -- стислість викладу (коли фіксуються та усуваються надмірності тексту, що заважають ав¬торові провести у творі «поступальний рух думки з визначеною для даного викладу напругою подачі фактажу і зосередження уваги» [6, с. 103] (виокремлено в оригіналі. -- Н. З.) -- не викликає сумнівів щодо доцільності застосування до наукових текстів: адже саме вони найчастіше мають «вкладатися» у наперед визначений обсяг, та й навіть без таких обмежень «генетично» тяжіють до лаконічності. Слід, однак, зауважити, що стислість (лаконічність) викладу Р. Г. Іванченко розглядає не як самоціль автора твору чи редактора, що працює з від¬повідним авторським оригіналом, -- він пов'язує це поняття з явищем напруги викладу, що її варто оцінювати у двох різних площинах: на¬пруга у площині змісту -- це рівень інформаційної насиченості тексту, напруга у площині викладу -- рівень задіяності мовних засобів для від¬творення певного обсягу інформації.

Природно, що в різних видах літератури рівні напруги суттєво роз¬різняються. Якщо говорити про науковий текст, то він має вирізня¬тися високим рівнем напруги у змісті, хоча й не перетворюватися на суцільний потік концентрованої інформації: з огляду на об'єктивний «поріг» людського сприйняття кожен автор, що прагне успішно кому- нікувати зі своїми читачами, повинен, окрім інформаційно насиченого матеріалу, використовувати у тексті ще й інші елементи -- так званий «пакувальний матеріал» (термін Л. В. Щерби), необхідний для зв'яз¬ку, сполучення, зручного поєднання окремих елементів (найчастіше це службові частини мови, мовленнєві кліше, слова з неглибоким по¬нятійним змістом тощо). Звісно, «пакувальний матеріал», що одразу знижує напругу у площині змісту, використовується дозовано, до то¬го ж саме він -- при потребі лаконізувати текст -- стає об'єктом вилу¬чення. «Текст не багато втратить, -- пише П. О. Селігей, -- якщо його звільнити від загальновідомих тез, самоочевидних істин, безпредмет¬них мудрувань. Обсяг скоротиться -- змістовність зросте» [20, с. 401]. Лаконізм же «не тільки підвищує дієвість наукового тексту, а й слугує критерієм його стильової правильності» [20, с. 309].

Про інформаційну насиченість викладу, в розвиток ідей Р. Г. Іван- ченка, писала і Н. Ф. Непийвода, вважаючи, що комунікативно повно¬цінний текст забезпечує «відповідність процесові сприймання, зокре¬ма швидкості, з якою читач обробляє пізнавану з тексту інформацію» [12, с. 141]. Спостереження дослідниці над двома крайніми ознаками -- надмірною напруженістю (це «перевантаженість тексту пропонованою для інтелектуальної обробки інформацією») та інформаційною «роз¬рідженістю» («те, що називають «водянистістю» викладу») привели її до висновку про переважання в сучасному інформаційному просторі текстів зі зміщенням «у бік зайвого слововживання: автори поясню¬ють відоме з попереднього, вводять деталі, не потрібні для з'ясування і просування думки» [12, с. 142]. Назвала Н. Ф. Непийвода і головні, на її думку, причини, з яких виникає таке зміщення: по-перше, це «недо¬статнє уявлення автора про фонові знання передбачуваного читача» [12, с. 142], по-друге, -- «недостатнє опанування мовленнєвих нави¬чок, зокрема навичок текстової діяльності» [12, с. 142]. Неважко уяви¬ти, що усування наслідків такої авторської «текстуальної поведінки», в силу глибоко індивідуального характеру текстотворення загалом, покладатиметься здебільшого на редактора, який є зв'язковою ланкою між автором і читачем. Саме редактор, як зазначав Р. Г. Іванченко, «опрацьовує книгу на сприймання... він апробує написане своїм ви¬могливим читанням» [6, с. 114].

Наступною позицією «алгоритму» Р. Г. Іванченка є тональність (тон) викладу -- здатність тексту викликати певний настрій, коли забезпечується потрібний «емоційний ореол», «емоційне наснаження викладу» [6, с. 119]. Редакторське опрацювання тональності, за Іван- ченком, полягає насамперед у «зважуванні підтексту», проте, організо¬ваний позамовними засобами, він є надто складним об'єктом, через що його «тлумачення. буває дуже довільним» [6, с. 119]. І все ж не мож¬на говорити про повну відсутність хоча б відносно об'єктивних крите¬ріїв оцінювання тональності: «.коли б тон розповіді не спирався на об'єктивні критерії, він не тривожив би людських почуттів» [6, с. 119]. До таких критеріїв належать передовсім відповідність тональності предметові викладу (про це писав ще Аристотель, закликаючи про важливі речі не говорити «злегка», а про дурниці -- урочисто [1, с. 137]), відповідність тональності емоційному настроєві читача (читацької аудиторії), нарешті взаємозв'язок тональності з традицією мовного вжитку (що, загалом, більше спирається на стереотипні уявлення про науковий виклад -- уявлення, які останніми роками активно «підрива-ються» і спростовуються практикою наукового текстотворення).

Тональність викладу виникає внаслідок певного емоційного/безе- моційного ставлення автора до своєї праці. Лінію поведінки автора-на- уковця у цьому сенсі бездоганно накреслив П. О. Селігей: «Як і будь-яка діяльність, наука неможлива без почуттів і переживань. Вона не терпить байдужих рук, холодних сердець. Пошуки істини -- глибоко емоційний процес. Так наукове пізнання раціональне, але наснажують його емо¬ції. Вони не просто супроводять мислення, а й надають йому жвавості, пристрасності, гостроти. Чим яскравішу емоцію викликає факт чи ідея, тим важливіші вони для нас» [20, с. 486]. І далі: «Інтелектуальні емо¬ції пронизують усі етапи розв'язання наукової проблеми -- від усвідом¬лення й до вирішення. <.> Радість відкриття, сумніви й надії, гіркота невдач, передчуття успіху -- без калейдоскопа цих почуттів науковий пошук неможливий» [20, с. 487]. І так само неможливе, додамо, ство¬рення наукового тексту, тональність якого б синхронізувалася з емоцій¬ним станом автора. Враховуючи цю обставину, редактор категорично не повинен ставати «винищувачем» авторської тональності на догоду застарілим канонам «сухості» та індиферентності наукового стилю, якому відмовляли в образності, метафоричності, експресивності.

Нарешті, ще один елемент концепції Р. Г. Іванченка, що беззасте¬режно приймається (хоча і не завжди втілюється!) як в авторському середовищі, так і спільнотою редакторів, -- це ясність тексту. Ясність Р. Г. Іванченко потрактовує, за Л. А. Булаховським, як «пряму реак¬цію на звичність елементів та їх сполучень у фразі» (цит. за: [6, с. 174] (виокремлено в оригіналі. -- Н. З.), але, водночас, закликає «не... зводити суть усіх творчих пошуків до використання найефек¬тивнішої граматичної форми» [6, с. 176],позаяк«кожен вираз ще має і смислову структуру» [6, с. 176] (виокремлено в оригі¬налі. -- Н. З.). Усвідомлюючи складну природу ясності (як і її проти¬лежності -- неясності), Р. Г. Іванченко пропонує залучати до її оцінки смислове наповнення тексту і контекст, досліджувати «на звичність» мовні зв'язки, зосереджувати увагу на еліптичних конструкціях, ана-лізувати фактичну та емоційну наснаженість тексту.

Послідовно розробляючи ідею ясності, Н. Ф. Непийвода вважає її «критерієм комунікативної повноцінності викладу», яку можна відне¬сти до естетичних ознак нехудожніх стилів загалом. І хоча за естетич¬ною цінністю художні та нехудожні текст суттєво розрізняються, роль ясності у легкості «первинного сприйняття тексту» є однаково важли¬вою і для одних, і для других.

Ясність посідає чільне місце серед головних чинників виразності, а також є «визначальною комунікативною рисою» (при якій «зміст стає зрозумілим із першого разу й без зайвих зусиль» [20, с. 390] (виокремлено в оригіналі. -- Н. З. ) у концепції П. О. Селігея. Дослідник суттєво збагатив сучасні уявлення про ясність, довівши її корисність для наукового тексту: «по-перше, виклад стає більш виразним, зв'язним, послідовним», «по-друге, ясність -- це перевірка знань на істинність», «по-третє, ясний виклад -- іспит на талановитість» [20, с. 391]. Небез¬підставно вважаючи, що за неясним викладом ховається невправність автора, який своє невміння писати ясно обґрунтовує «надскладністю» розглядуваних проблем, П. О. Селігей стверджує: ««Якщо читач воло¬діє термінологією та багажем фахових знань, сприйняття ясно на¬писаного наукового тексту не повинно викликати в нього ніяких спе¬цифічних труднощів, крім осягнення самих наукових ідей» [20, с. 392] (виокремлено в оригіналі. -- Н. З.).

Як бачимо, розроблена Р. Г. Іванченком концепція оцінювання та редагування художніх творів цілком може бути розвернута до функ¬ціональних потреб наукової літератури, а її основні елементи, що, в ідеалі, забезпечують адекватність сприймання читачем авторського тексту, -- точність, зрозумілість, стислість, відповідна тональність, яс¬ність викладу, -- зберігають свою роль «напрямних ліній», що дають змогу забезпечити правильний вектор руху -- до оптимальної форми тексту, що не спрощує і не спотворює авторський задум, а, навпаки, сприяє відтворенню справжньої краси наукового пошуку.

Висновки. Нинішній не найкращий стан українського науково¬го дискурсу (і насамперед форм його репрезентації в інформаційному просторі) спонукає не так до вироблення все більшої кількості обмежу¬вальних та стандартизованих вимог щодо створення наукових текстів (що нерідко працює в протилежному для якості кінцевого продукту напрямі), як до пошуків ефективного алгоритму їх оцінювання та ре¬дакторського опрацювання.

Маючи в національному доробку універсальну за своєю сутністю (але традиційно прив'язувану до художньої літератури) теорію літе¬ратурного редагування Р. Г. Іванченка, апробовану та масово застосо¬вану як у вишколі майбутніх редакторів, так і у редакторській прак¬тиці, варто розширити сферу залучення до неї, окрім художніх, ще й наукових текстів, тим більше, що такі спроби вже робилися , а завдя¬ки серйозним напрацюванням Н. Ф. Непийводи та П. О. Селігея ідеї Р. Г. Іванченка набули концептуального завершення і можуть слугу¬вати повноелементним алгоритмом редакторської роботи з науковою літературою.

Список використаної літератури

1. Античные риторики / под ред. А. А. Тахо-Годи. Москва: Изд-во Моск. ун-та, 1978. 352 с.

2. Графф Дж. Как писать убедительно: Искусство аргументации в научных и научно-популярных работах / Джеральд Графф, Кэти Биркенштайн; пер. с англ. 5-е изд. Москва: Альпина Паблишер, 2018. 258 с.

3. Зелінська Н. В. «Наука байдужа до біографій своїх творців...». Львів: Українська академія друкарства., 2013. 408 с.

4. Зелінська Н. В. Дискурсивні практики української науки у дзеркалі ви¬давничих реалій // Наук. записки УАД. Львів, 2008. № 1(13). С. 3-11.

5. Зелінська Н. В. Комунікативний потенціал української наукової пері¬одики, або про право автора на творчість // Сучасний мас-медійний простір: реалії та перспективи розвитку : матеріали ІІІ Всеукр. наук.-пр- акт. конф. Вінниця, 2018. С. 34-38.

6. Іванченко Р. Г. Літературне редагування. Київ: Гол. вид-во видавн. об'єднання «Вища школа», 1983. 248 с.

7. Івасенко Л. О. Сучасна монографія з гуманітарних наук: редакторський погляд на авторський текст // Поліграфія і видавнича справа. Львів, 2008. Вип. 1 (47). С. 37-43.

8. Карцев В. П. Социальная психология науки и проблемы историко-науч¬ных исследований. Москва: Наука, 1984. 309 с.

9. Кулешов С. Документальні джерела наукової інформації: поняття, ти¬пологія, історія типологічної схеми. Київ: УкрНТЕІ, 1995. 192 с.

10. Непийвода Н. Ф. Мова української науково-технічної літератури (функ¬ціонально-стилістичний аспект). Київ: ТОВ «Міжнар. фін. агенція», 1997. 303 с.

11. Непийвода Н Ф. Наукові засади редагування нехудожніх текстів // Українська періодика: Історія і сучасність: Доп. і повід. 7-ї Всеукр. Наук.-теорет конф. Львів, 2002. С. 487-490.

12. Непийвода Н. Ф. Підготовка наукового тексту до друку // Редакційно- видавнича справа: досвід, проблеми, майбутнє / за ред. В. В. Різуна. Київ: РВЦ «Київський університет», 1997. С. 112-158.

13. Онуфрієнко Г. С. Науковий стиль української мови : навч. посіб. Київ: Центр навчальної літератури, 2006. 312 с.

14. Пащенко В. М. Методологія та методи наукових досліджень : навч. по¬сіб. Ніжин : ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2009. 212 с.

15. Пілющенко В. Л., Шкрабак І. В., Словенко Е. І. Наукове дослідження : органі¬зація, методологія, інформаційне забезпечення. Київ: Лібра, 2004. 344 с.

16. Пролеєв С. В., Хома О. І. Гуманітарний журнал versus збірка науко¬вих праць? // Наука України у світовому інформаційному просторі. Вип. 13. Київ: Академперіодика, 2016. С. 15-21.

17. Різун В., Скотникова Т. Методи наукових досліджень у журналісти- кознавстві : навч. посіб. 2-ге вид., перероб. і доп. Київ: Преса України, 2008. 144 с.

18. Селігей П. Як полонити читача з першого рядка // Стиль і текст. 2003. Вип. 4. С. 150-189.

19. Селігей П. Науковець і його мова // Українська мова. 2012. № 4. С. 18-28.

20. Селігей П. Світло і тіні наукового стилю. Київ: ВД «Києво-Могилянська академія», 2016. 627 с.

21. Терновська Т. П. До проблеми експресивності наукового мовлення // Вісн. Луганськ. держ пед. ун-ту ім. Т. Г. Шевченка. Сер.: Філологічні науки. 2001. № 3. С. 134-140.

22. Хикс Д. Не стригите всех под одну гребенку: коэволюция националь¬ных систем оценки и публикаций в социальных науках // Научная пе¬риодика: проблемы и решения. 2015. Т. 5. № 5. С. 213-223.

23. Холтон Дж. Вселенная Йоганна Кеплера: ее физика и метафизика // Тематический анализ науки. М.: Прогресс, 1981. С. 46-72.

24. Шейко В. М., Кушнареко Н. М. Організація та методика науково- дослідницької діяльності : підручник. Київ: Знання-Прес, 2002. 295 с.

25. Alley M. The Craft of Scientific Writing. 3rd ed. New York : Springer, 1996. 282 p.

26. Atkinson D. Scientific discourse in sociohistorical context: The Philosophical Transactions of the Royal Society of London, 1675-1975 / Dwight Atkinson. Mahwah, New Jersey; London: Lawrence Erlbaum Associates, Publishers, 1999. 208 p.

27. BeckerH. S. Writing for Social Scientists: How to Start and Finish your Thesis, Book or Article. Chicago : The University of Chicago Press, 2003. 212 p.

28. Burgin M., Kuznetsov V. A. formal aesthetic for scientific discourse // Anglo-Ukrainian Studies in the Analysis of Scientific Discourse. Reason and Rhetoric. Lewiston, 1996. Рр. 69-93.

29. Day R. A., Gastel B. How to Write and Publish a Scientific Paper / Robert A. Day and Barbara Gastel. 7th ed. Greenwood Publishing Group, 2011. 300 p.

30. Peat J. Scientific Writing. Easy when you know how / Jennifer Peat, Elizabeth Elliot, Louise Bauer, Victoria Keena. London : BMJ Books. 4th impres. 2006. 292 p.

References

1. Anty'chnbie ry'toryky [Ancient rhetoric], edited A. A. Taxo-Gody\ Moskva: Y'zdatel'stvo Moskovskogo unyVers/teta, 1978. 352 p.

2. Graff, Dzh. & By'rkenshtajn, K. (2018). Kak p/sat' ubedy'tel'no: Y'skusstvo argumentacy'y' v nauchnbx y' nauchno-populyarnbix rabotax [How to write convincingly: The art of argumentation in scholarly and popular science works]. Moskva : Al'py'na Pabl/sher, 258.

3. Zelins'ka, N. V. (2013). «Nauka bajduzha do biografij svoyix tvorciv...» [«Sci¬ence is indifferent to the biographies of its creators...»]. L'viv: Ukrayins'ka akademiya drukarstva, 408.

4. Zelins'ka, N. V. (2008). Dy'skursy'vni prakty'ky' ukrayins'koyi nauky u dzerka- li vy'davny'chy'x realij [Discursive practices of Ukrainian science in the mirror of publishing realities]. Naukovi zapy'sky' UAD. L'viv, 1 (13), 3-11.

5. Zelins'ka, N. V. (2018). Komunikaty'vny'j potencial ukrayins'koyi nauko- voyi periody'ky', abo pro pravo avtora na tvorchist' [Communicative po¬tential of Ukrainian scientific periodicals, or the author's right to creativ¬ity]. Suchasny'j mas-medijny'j prostir: realiyi ta perspekty'vy' rozvy'tku : materialy' III Vseukrayins'koyi naukovo-prakty'chnoyi konferenciyi. Vinny'cya, 34-38.

6. Ivanchenko, R. G. (1983). Literaturne redaguvannya [Literary editing]. Ky'yiv: Golovne vy'davny'cztvo vy'davn/chogo ob'yednannya «V/shha shko- la», 248.

7. Ivasenko, L. O. (2008). Suchasna monografiya z gumanitarny'x nauk: redak- tors'kyj poglyad na avtors'kyj tekst [Contemporary Humanities Monograph: An Editorial Look at the Author's Text]. Poligrafiya i vydavny'cha sprava. L'viv, 1 (47), 37-43.

8. Karcev, V. P. (1984). Socy'al'naya psyxology'ya nauky y' problembi ysto- ryko-nauchnMx y'ssledovanyj [Social psychology of science and problems of historical and scientific researches]. Moskva: Nauka, 309.

9. Kuleshov, S. (1995). Dokumental'ni dzherela naukovoyi informaciyi: pon- yattya, ty'pologiya, istoriya ty'pologichnoyi sxemy' [Documentary sources of scientific information: concept, typology, history of typological scheme]. Ky'yiv. UkrNTEI, 192.

10. Nepy'jvoda, N. F. (1997). Mova ukrayins'koyi naukovo-texnichnoyi liter- atury (funkcional'no-stylistychnyj aspekt) [Language of Ukrainian scien¬tific and technical literature (functional and stylistic aspect)]. Ky'yiv: TOV “Mizhnarodna finansova agenciya”, 303.

11. Nepy'jvoda, N F. (2002) Naukovi zasady redaguvannya nexudozhnix teks- tiv [Scientific bases for editing non-technical texts]. Ukrayins'ka periodyka: Istoriya i suchasnist': Dopovidi i povidomlennya 7-yi Vseukrayins'koyi Nau- kovo-teoretychnoyi konferenciyi. L'viv, 487-490.

12. Nepy'jvoda, N. F. (1997). Pidgotovka naukovogo tekstu do druku [Preparing scientific text for printing]. Redakcijno-vydavnycha sprava: dosvid, prob- lemy, majbutnye, edited V. V. Rizuna. Ky'yiv, RVCz «Kyyivs'ky'j univer- sy'tet», 112-158.

13. Onufriyenko, G. S. (2006). Naukovyj styl' ukrayins'koyi movy : navch. posibn. [Scientific style of the Ukrainian language: a textbook]. Ky'yiv: Centr navchal'noyi literatury', 312.

14. Pashhenko, V. M. (2009). Metodologiya ta metody naukov/x doslidzhen' : navch. posibn. [Research methodology and methods: a textbook]. Nizhy'n: TOV «V/davn/cztvo «Aspekt-Poligraf», 212.

15. Pilyushhenko, V. L., Shkrabak, I. V., & Slovenko, E. I. (2004). Naukove doslidzhennya : organizaciya, metodologiya, informacijne zabezpechenn- ya [Scientific research: organization, methodology, information support]. Ky'yiv: Libra, 344.

16. Proleyev, S. V., & Xoma, O. I. (2016). Gumanitarnyj zhurnal versus zbirka naukovy'x pracz'? [A humanitarian journal versus a collection of scholar¬ly works?]. Nauka Ukrayiny' u svitovomu informacijnomu prostori. Ky'yiv. Akademperiody'ka, 13, 15-21.

17. Rizun, V., & Skotnykova, T. (2008). Metody' naukov/x doslidzhen' u zhur- nalistykoznavstvi : navch. posibn [Methods of scientific research in journal¬ism: a textbook]. Ky'yiv. Presa Ukrayiny', 144.

18. Seligej, P. (2003). Yak polony'ty' chytacha z pershogo ryadka [How to Cap¬ture a Reader from the First Line ]. Styl' i tekst, 4, 150-189.

19. Seligej, P. (2012). Naukovecz' i jogo mova [The scientist and his language]. Ukrayins'ka mova, 4, 18-28.

20. Seligej, P. (2016). Svitlo i tini naukovogo stylyu [Light and shades of scien¬tific style]. Ky'yiv: VD «Kyyevo-Mogy'lyans'ka akademiya», 627.

21. Ternovs'ka, T. P. (2001). Do problemy' ekspresy'vnosti naukovogo mov-

lennya [To the problem of expressiveness of scientific broadcasting]. Visnyk Lugans'kogo derzhavnogo pedagogichnogo universytetu

im. T. G. Shevchenka. Seriya: Filologichni nauky', 3, 134-140.

22. Xy'ks, D. (2015). Ne strygyte vsex pod odnu grebenku: koэvolyucУya na- cyonal'nwx sy'stem ocenky y' publykacyj v socyal'nbix naukax [Don't cut everyone under one scallop: The co-evolution of national assessment and publication systems in the social sciences]. Nauchnaya pery'ody'ka: prob- lembi y reshenyya, 5, 5, 213-223.

23. Xolton, Dzh. (1981). Vselennaya Joganna Keplera: ee fyzy'ka y' metafy'zyka [Johannes Kepler's Universe: Its Physics and Metaphysics]. Tematy'chesky'j analy'z nauky. Moskva : Progress, 46-72.

24. Shejko, V. M., & Kushnarenko, N. M. (2002). Organizaciya ta metodyka naukovo-doslidny'cz'koyi diyal'nosti : pidruchny'k [Organization and meth¬odology of research activities: a textbook]. Kyyiv : Znannya-Pres, 295.

25. Alley, M. (1996). The Craft of Scientific Writing. 3rd ed. New York. Springer, 282.

26. Atkinson, D. (1999). Scientific discourse in sociohistorical context: The Phil¬osophical Transactions of the Royal Society of London, 1675-1975 / Dwight Atkinson. Mahwah, New Jersey; London : Lawrence Erlbaum Associates, Publishers, 208.

27. Becker, H. S. (2003). Writing for Social Scientists: How to Start and Finish your Thesis, Book or Article. -- Chicago : The University of Chi¬cago Press, 212.

28. Burgin, M., & Kuznetsov, V. (1996). A formal aesthetic for scientific dis¬course // Anglo-Ukrainian Studies in the Analysis of Scientific Discourse. Reason and Rhetoric. Lewiston, 69-93.

29. Day, R A., & Gastel, B. (2011). How to Write and Publish a Scientific Paper. 7th ed. Greenwood Publishing Group, 300.

30. Peat, J., Elliot, E., Bauer, L., & Keena, V. (2006). Scientific Writing. Easy when you know how. London. BMJ Books, 292.

Размещено на Allbest